Государственный строй Парижской комунны

У лютому-березні 1871 р. в Парижі та інших містах Франції склалася революційна ситуація. 18 березня 1871 р. Національна гвардія та робітники підняли повстання проти антинародної й анти­національної політики уряду А. Т'єра. Владу буржуазії в Парижі було повалено. Вона перейшла до Центрального комітету Національної гвардії. Уряд А. Т'єра втік до Версаля, вивівши туди війська, поліцію та жандармерію. Були проведені вибори до Паризької комуни, котрій 28 березня 1871 р. передано всю владу — стала одночасно законо­давчим і виконавчим органом. За політичним складом вона поділялася на два угрупування - "більшість" (бланкісти й неоякобінці) та "меншість" (переважно ліві продуністи й бакуністи).

Програмним документом Паризької комуни стала декларація "До французького народу" (19 квітня 1871 р.), яка проголошувала республіку єдиною формою правління, гідною людини, а принципом політичного режиму - повну автономію комун на всій території Франції.

Паризька комуна вперше в історії зламала стару державну машину та замінила її державою нового типу. Вона знищила постійну армію, поліцію і жандармерію, а охорону громадського порядку поклала

на Національну гвардію. Вищим органому Парижі стала Виконавча комісія,котрій підпорядковувалися 10 галузевих комісій з функціями колишніх міністерств (виконавча; військова; продовольча; фінансів; юстиції; громадської безпеки; праці; промисловості й обміну; громад­ських служб; зовнішніх відносин; освіти). Скасовано привілеї посадовців і введено їхвиборність. Церкву відокремили віддержави, ввели робіт­ничий контроль над виробництвом, безкоштовну обов'язкову освіту, заборонили незаконні обшуки, арешти, реквізиції тощо. Старий суд замінили народним судом.

Комуна діяла в умовах постійної боротьби з урядом А. Т'єра, якому надавали пряму допомогу прусські інтервенти. Контрреволюційні сили,що зосередилися у Версалі, 21 травня 1871 р. вдерлися до Парижа.Падіння Комуни прискорилось її помилками (тактикою пасивної оборони, страхом роззброїти контрреволюційну буржуазію, | нерішучістю в боротьбі з агентами та поплічниками ворога та ін.). Падіння Комунисупроводжувалося розгулом білого терору.

108. Статьи Конфедерации 1781 года – первая коснтитуция США.

Одразу ж після проголошення незалежності (протягом 1775-1778 рр.) в усіх штатах було вироблено та прийнято конституції. Та нерозв'яза­ним залишалося питання про державну єдність США. Його важливість посилювалась, адже все ще існувала небезпека поразки у війні з Англією. З огляду на це, другий Континентальний конгрес у листопаді1777 р. приймає першу Конституцію- "Статті конфедерації та вічного союзу", проект якої було передано на схвалення всіх штатів. Остаточно цей документ набуває чинності з 1 березня 1781 р.

Статті конфедерації закріплювали революційні завоювання народу та визначали республіканську форму державного ладу колишніх колоній у Північній Америці, проголосивши утворення конфедерації та вічного союзу штатів. Згідно зі Статтями конфедерації, штати зберігали свій суверенітету внутрішніх і зовнішніх справах. Для керів­ництва загальними справами (оголошення війни та миру, підписання міжнародних договорів, створення збройних сил тощо) передбачалося щорічно скликати однопалатний конгрес із делегацій, які обирали законодавчі органи штатів. Кожний штат мав право надсилати від двох до семи делегатів, але мав лише один голос. Рішення повинні були прийматися кваліфікованою більшістю (не менше від дев'яти голосів). Конгрес не мав права втручатися у внутрішні справи штатів. Отже, Конгрес був не представницьким, а радше дипломатичним органом. У період між сесіями Конгресу його функції покладалися на Комітет штатів, котрий утворювався з представників від кожного штату (по одному). Однак Комітет, порівняно з Конгресом, мав обмежені права. Проголошений союз штатів був слабким, оскільки:

• не існувало загального бюджету союзу;

• Конгрес не мав права укладати торговельні угоди з іншими
державами, запроваджувати митні тарифи, вводити інші податки
для потреб союзу;

• був відсутній механізм реалізації постанов Конгресу;

• ліве крило в Конгресі та більшість фермерів вважали, що центра­
лізація несумісна з демократією.

З огляду на все це, Дж. Вашингтон назвав Статті конфедерації "мотузкою із піску".

Конституция США 1787 р.

Принятая 17 сентября 1787 г. , Конституция вступила в силу 4 марта 1789 г.,и датируется годом вступления в действие. Основной принцип американского конституционализма – принцип верховенства Конституции. Состоит из семи статей, за время действия Конституции были приняты двадцать семь поправок, которые являются её неотъемлемой частью. Участие в разработке текста Конституции приняли ведущие юристы и общественные деятели государства: Д. Медисон, Т. Джефферсон, Б. Франклин, А. Гамильтон и др.

В основе Конституции США лежит принцип разделения властей между законодательной (конгресс),исполнительной (президент) и судебной (Верховный суд и нижестоящие суды) ветвями. Штатам США даются широкие права в области законодательства.

Преамбула содержит исключительно важное положение о том, что Конституция принимается народом Соединённых Штатов в целом. В Конституции США отсутствует отдельная глава о правах и свободах граждан, которая есть в большинстве современных конституций, поскольку создатели Конституции считали, что основные права указаны в преамбуле.).

По Конституции, главой исполнительной власти был президент США. Верховное командование вооруженными силами доверялось тоже ему.

Конституция разрешала правительству федерации военное вмешательство во внутренние дела штатов для подавления мятежа и беспорядков.

Конституция США (первая в истории человечества Конституция в современном понимании) закрепила в качестве одной из основных целей её принятия общее благосостояние населения, установила республиканскую форму правления, основанную на принципе разделения властей, и федерализме.

Билль о правах (это общее название первых десяти поправок к Конституции) гарантирует отдельные личные права граждан и соответственно ограничивают полномочия государственных органов.

Принятие Конституции США стало историческим событием и сыграло большую роль в развитии демократии во всём мире.

Конституция США устанавливает принципиально важное положение: частную собственность нельзя обратить на общественное употребление без справедливого вознаграждения (пятая поправка). Это правило нашло затем подтверждение в конституциях штатов. В то же время конституция 1787 года прямо запрещает штатам издавать законы, уничтожающие обязательную силу договоров.

Буржуазная в своей основе американская конституция заключает в ceбe oднoвpeмeнной peaкционныe черты, среди которых - устранение народа от политической жизни и узаконение рабства негров. Последнее было явной уступкой феодальному землевладению южных штатов в изменение только что принятым пpинципaм равенства людей и их "естественного права".

Билль о правах (США)

Одразу ж після прийняття Конституційним конвентом проекту Конституції США, виявилося, що в ній немає норм правового статусу особи. Цей недолік Конституції був підданий справедливій критиці. У багатьох штатах ширився рух за демократизацію Конституції. З великими зусиллями плантатори та буржуазія домоглися ратифіка­ції Конституції більшістю штатів з умовою внести до неї поправки, але в деяких штатах боротьба проти її ратифікації тривала до 1790 р.

У 1789 р. було обрано Конгрес. Першим Президентом США став Цж. Вашингтон. Конгрес змушений був у 1791 р. внести до Конститу­ції 10 поправок, які були розроблені Д. Медіссоном і мали загальну назву "Біль про права".

Перша поправка проголошувала буржуазне-демократичні свободи: слова, зборів, друку, віросповідань, петицій, а також відокремлення церкви від держави.

Друга поправка дозволяла громадянам США мати, зберігати та носити зброю.

Третя поправка забороняла примусове розміщення військ у приватних будинках, встановлювала недоторканність житла.

Четверта поправка встановлювала недоторканність особи, майна й особистих паперів.

П'ята-восьма поправки передбачали дотримання прав громадян, притягнутих до судової відповідальності.

Дев'ята поправка містила застереження, що наведені вище права не повинні скасовувати чи обмежувати права, якими вже користується народ.

Десята поправка проголошувала, що ті прерогативи, котрі, за Конституцією, не належать Конгресові, закріплювалися за законо­давчими зборами штатів.

Біль про права мав важливе прогресивне значення в розвиткові демократичних традицій американського народу, означав перемогу американської демократії і став прикладом для правових документів інших країн світу.