Грошово-кредитний сектор товарно-грошової господарської системи

До наукового об’єкта історії екон та екон думкиналежатьемпіричні даніпро господарське життя людей, які завжди мають конкретно-історичний зміст. Змістцих даних на кожному етапі еволюції господарської системиконкретизується за допомогою понять «історичні факти та події».

Факт — момент дійсності, в якому відбивається (фіксується) результат дій, — поняття, що відображає взаємодію суб’єкта і об’єкта. Історичними є лише ті факти, що, по-перше, пов’язані з життєдіяльністю людей. По-друге, коли засвідчують якісні зміни в господарській системі, коли вперше з’явилися в господарському житті і суттєво вплинули на нього. По-третє, часова визначеність, приналежність їх до певного сусп-ва, його стану на даному етапі історичного розвитку. По-четверте, історико-економічна наука розглядає факти давноминулих часів.

Таким чином, об’єктом історико-економічної науки є науково-історичні факти і події, що засвідчують якісні (етапні) зміни в господарській системі.

Предметзавжди пов’язаний з науковим об’єктом дослідження та спрямований на розкриття внутрішніх (сутнісних) його характеристик. Предмет історико-економічної науки включає в себе господарські одиниці (економічні суб’єкти), економічні інститути та механізми (процеси) взаємодії структурних елементів господарської системи.

Обґрунтовуючи науковий предмет іст-екон науки, необхідно звернутися до форм суспільної залежності людей у господарській сфері як на етапі її становлення, так і на етапі розвитку, коли вона стає цілісною, відносно відокремленою системою сусп-ва. Необхідно не лише вказати на причини та основні напрями формування суспільної залежності індивідів у господарській сфері, з якою пов’язується сутність предмета.

Не менш важливим є розкриття процесу реалізації суспільної залежності: в який спосіб здійснюється, на яких рівнях проходить, яких форм набуває.

Разом із тим, вищевикладене розуміння предмета історико-економічної науки є недостатнім, оскільки в ньому відсутній складник, що відображає еволюцію економічної думки про природу та історичний розвиток господарської системи.

Як метод розуміють правила і порядок пізнавальних дій, завдяки дотриманню яких підвищується точність (істинність) наявних та відкривається доступ до нових знань. Вони дають змогу відділити все те, що викривляє (спотворює) дійсність.

Методи методологічних досліджень: Принцип цілісностігосподарської системи означає, що вона складається із різних (відмінних між собою) частин, які, проте, не можна розглядати відокремлено одна від одної, бо вони внутрішньо взаємозв’язані; Принцип складності потребує розгляду господарської системи як внутрішнього дискретного утворення, що складається з якісно відмінних господарських одиниць, розташованих на різних її рівнях та функціонально пов’язаних між собою; Принцип організованості передбачає встановлення рівня (міри) упорядкованості госп. життя сусп-ва. Принцип головної мети потребує при пізнанні будь-якої системи встановлення механізму її збереження від розпаду, умов виживання та здатності адаптуватися до змін у навколишньому середовищі. Принцип розвитку означає, що кожен системний об’єкт постійно змінюється в певному напрямі, перебуває у стані руху.

Емпіричні методи використовують для всебічного опису відібраних за допомогою попередньої групи методів історичних фактів і подій. До таких методів, як правило, належать спостереження, порівняння, вимірювання, проведення експерименту

2. Розкрийте предмет історії ек-и та ек думки і еволюцію госп одиниць: фактори розвитку, історичні типи.

Обґрунтовуючи науковий предмет іст-екон науки, необхідно звернутися до форм суспільної залежності людей у господарській сфері як на етапі її становлення, так і на етапі розвитку, коли вона стає цілісною, відносно відокремленою системою сусп-ва.

Суспільна залежність у господарській сфері виникає та реалізується у кількох напрямах, а тому предмет іст-ек науки стає складним, багатоаспектним поняттям.

Так, залежність, що виникає внаслідок існування та розвитку поділу праці та власності на засоби вир-ва, реалізується через формування господарських одиниць, в яких відбувається поєднання індивідів і засобів вир-ва. Тому господарські одиниці стають одним із складників наукового предмета історії ек та екон думки.

Господарські одиниці своєю чергою залежать від суспільних умов, що впливають на їх діяльність. Останні зазвичай називають економічними інститутами (економічним середовищем господарської діяльності), які також стають складником наукового предмета.

Взаємодія госп одиниць між собою та сусп-вом (в особі держави) в цілому також входить до наукового предмета її пізнання.

Важливим є включення історії економ думки до предмета дисципліни «Історія економіки та економічної думки».

Досягнення головного завдання, яке ставить сусп.-во перед господ системою, — створення матеріальних благ і послуг для забезпечення потреб сусп-ва — здійснюється на рівні господарських одиниць. Кожна з них виконує свою функцію і є необхідною ланкою у функціонуванні господ-ї системи. Вони змінюються разом з еволюцією господ системи, набувають різних історичних форм. Вивчення історичних форм господ одиниць, розкриття їх сутності та чинників, що впливають на розвиток господ одиниць, — важливий напрям іст-ек науки.

У пізнанні суті госп-х одиниць та їх історичних форм висхідним є їх належність до конкретної господ системи, тільки в межах якої вони і можуть існувати. При цьому важливо встановити місце господ одиниць в сусп поділі праці — визначити сферу, галузь, підгалузь вир-ва тощо.

У той же час системний підхід передбачає розгляд господ-х одиниць як підсистеми господарської системи й аналіз їх як відносно самостійних та цілісних утворень. Тому при дослідженні природи господ-х одиниць важливо врахувати не лише вплив з боку господарської системи (зовнішнього середовища), а й дію внутрішніх чинників, насамперед особливості організації діяльності господ-х одиниць.

На організацію господарської одиниці впливають поділ праці та рівень розвитку техніки, що застосовується у виробництві, кооперація та технологія, що поєднують виробничі операції, форма власності на засоби вир-ва і мотиви діяльності учасників виробничих процесів, методи координації (управління) взаємодії людей.

Поділ праці передбачає зміни в усіх елементах процесу праці — діяльності людей, предметах і знаряддях праці. Розвиток ручних знарядь праці, пройшовши етап глибокої спеціалізації, поступово привів спочатку до появи ручних інструментів (спеціалізованих знарядь праці), потім до робочої машини, а згодом і до створення техніки. Робоча машина поєднує у собі кілька спеціалізованих знарядь праці, а техніка (машина) охоплює, крім робочої машини, ще і машину, що є джерелом енергії, передавальний пристрій енергії до робочої машини та контрольно-керівний пристрій за дією робочої машини.

У своєму розвиткові техніка пройшла шлях від простого поєднання ручних знарядь праці (інструментів) до автоматизованих комплексів машин. Фізична енергія людей, що застосовувалася при використанні ручних знарядь праці, поступово замінювалась енергією падаючої (стікаючої) води, вогню, вітру, сонця, приручених тварин. З появою робочої машини вирішальну роль почали відігравати енергія пари, двигуна внутрішнього згоряння, електрична енергія, енергія радіоактивного випромінювання, ядерна енергія тощо.

Кооперація праці характеризує господарський процес (процес вир-ва) з боку взаємодії людей зі створення готового продукту. Прості форми кооперації існували задовго до появи машин, але вони не передбачали поділу праці під час виготовлення продукту. Її роль принципово змінюється з організацією вир-ва на засадах поділу праці. Вона стає обов’язковим елементом виробничого процесу і перетворює діяльність окремих працівників у єдиний, планомірно організований, взаємно узгоджений процес праці — у сукупну працю. Живу працю (затрати робочої сили) в процесі вир-ва представляє комбінований, за спеціальностями і кваліфікацією, сукупний працівник. Його поява, структура, рівень суспільного розвитку та масштаби стають важливими чинниками, що впливають на організацію кожної господарської одиниці.

Технологія вир-ва включає в себе кооперацію праці та взаємозв’язок між технічними знаряддями, які використовує сукупний працівник. Результати вир-ва, його обсяги, якість та номенклатура створеної продукції стають головними критеріями розвитку технологій. Тому важливе завдання, що стоїть перед технологами вир-ва, полягає у поділі його на нові операції, оновлення їх технічного оснащення, удосконалення організації праці та проведення такої комбінації цих складників, яка гарантує більш високі результати вир-ва. У своєму історичному розвиткові технологія пройшла шлях від простої кооперації ремісників, що працюють під одним дахом над однорідними виробами, до автоматизованих виробництв, що спираються на «безлюдні» технології.

умки.

Окрім виробничої, кожна господарська одиниця має і соціально-економічну сторону, що пов’язана з існуванням різних категорій осіб, які зайняті у виробничому процесі, системою інтересів та стимулів їх діяльності. Для дослідження цього аспекту господарських одиниць необхідно розглянути форми власності на ресурси, що використовуються для створення благ і послуг, а такожсуспільний статус учасників господарських процесів, зумовлений власністю.

Подібне значення при дослідженні форм господарських одиниць мають і особливості управління господарськими процесами, яке може змінюватися починаючи від різних форм ієрархічного управління до мережевої побудови

системи координації дій структурних підрозділів. У сучасних умовах способи управління господарськими одиницями в поєднанні з різноманітними формами приватної власності на засоби вир-ва вирішальним чином впливають на організаційні форми господарських одиниць.

3. Охар-йте господарську систему: фактори розвитку, історичні типи.

Під періодизацією зазвичай розуміють узагальнену хар-ку процесу історичного поступу господарської системи — відображення якісних змін в ній та встановлення причинно-наслідкового зв’язку між цими змінами. Головним тут стає визначення наукового критерію періодизації — сутнісних ознак господарської системи, що пронизують (об’єднують) усі етапи її розвитку та набувають певних особливостей на кожному з них. Для істор-економ періодизації важливий не час, коли відбувалися певні події чи факти, а якісні зміни, що відбулися в господарській системі, появу яких вони засвідчили. В центрі уваги стоїть дослідження причин, що зумовили зазначені зміни, наслідків, до яких вони (причини) привели, як ці зміни відбилися на подальшому розвитку господарської системи.

Для формаційного підходу характерним є лінійне розуміння історичного розвитку, суть якого зводиться до об’єктивного (необхідного) проходження кожним сусп-вом послідовно первіснообщинного, рабовласницького, феодального, капіталістичного і комуністичного етапів свого розвитку. Тому періодизація історичного розвитку господарської системи зумовлена історичною зміною суспільно-економічних формацій та притаманним їм способам вир-ва.

Періодизація історичного розвитку господарських систем на засадах цивілізаційної парадигми здійснюється на двох рівнях та має кілька аспектів.Її складність зумовлена впливом різних груп чинників, які у своїх групах також мають різну спрямованість дій. Зовнішні чинники пов’язані з входженням господарської системи до більш широких систем — сусп-ва, однієї зі світових цивілізацій та людства, — кожна з яких має власні часові періоди якісних змін, що впливають на господарські системи. Тому у періодизації розвитку господарських систем відображаються:

1. Три стадії цивілізаційного розвитку людства: протоцивілізацій або локальних цивілізацій, формування та розвиток світових цивілізацій, зародження глобальної цивілізації, в межах яких слід розглядати конкретні сусп-ва та їх господарські системи.

2. Дві лінії цивілізаційного розвитку людства (Східна і Західна) з урахуванням впливу однієї з них на сусп-во та його господарську систему (до якої вони належать).

3. Етапи розвитку державного устрою сусп-в: общинної держави, ранньофеодальної держави (територіальної імперії), централізованої монархії чи національної держави, особливості організації яких також впливають на господарське життя.

Тобто, перший рівень періодизації здійснюється на основі таких критеріїв: стадійність та лінійність розвитку людства і дискретність форм організації суспільного життя, що характеризують зовнішні умови становлення і розвитку господарських систем.

Внутрішні чинники історичного розвитку господарських систем зумовлюють їх функціонування та розвиток як цілісних утворень, пов’язані з розвитком суспільного поділу праці та власності на засоби вир-ва (її диференціацією та інтеграцією). Їх вплив на господарське життя зумовлює необхідність встановлення таких періодів історичної еволюції господарських систем:

1. Етапів натурального госп-ва (коли відбувається становлення господарської системи) та товарного госп-ва (коли воно функціонує та розвивається як цілісність). Критеріями їх виділення є особливості суспільної залежності людей у господарській сфері сусп-в (особистої — в натуральному госп-ві та економічної (майнової) — у товарному).

2. Стадій в розвитку товарного госп-ва, що зумовлені особливістю способів розв’язання головної суперечності товарного госп-ва — між виробництвом і споживанням:

2.1. Простого товарного госп-ва.

2.2. Товарно-грошового госп-ва.

2.3. Грошово-кредитнго госп-ва.

3. Товарно-грошового госп-ва, яке своєю чергою проходить ряд стадій свого розвитку. Критерієм їх виокремлення є зміна форм конкуренції, що відображають особливості забезпечення свободи та рівності (еквівалентності) в процесі взаємодії господарських одиниць. Тому в розвитку товарно-грошової господарської системи виділяють такі стадії:

3.1. Вільної конкуренції.

3.2. Олігополістичної конкуренції.

3.3. Монополістичної конкуренції.

3.4. Державно-монополістичної конкуренції.

Грошово-кредитне госп-во, як наступна після товарно-грошової стадії товарної системи госп-ва, нині перебуває на етапі свого становлення, тому складно дати його періодизацію.

4. Розкрийте суть та значення системно-синергетичного підходу у дослідженні сусп-ва. Охар-йте положення цивілізаційної парадигми.

Системно-синергетична парадигма принципово змінює характер і значимість істор досліджень суспільних процесів. Окрім традиційного опису істор фактів та подій вона передбачає аналіз внутрішніх зв'язків між ними; в їх центрі перебуває розвиток людини. При цьому аналіз виконується з позиції цілісності сусп-ва, єдності істор витоків розвитку людства і цивілізаційних особливостей кожного сусп-ва.

Системно-синергетична парадигма дослідження екон сфери сусп-ва передбачає надання переваги синтезу перед аналізом, розгляд будь-яких процесів з позиції цілісності.

Головні положення цивілізаційної парадигми сусп-вознавства полягають у такому:

По-перше, сусп-во розглядається як цілісне утворення, що належить до більш широких систем: людства; однієї з світових цивілізацій; регіону, що об’єднує сусідські держави і народи; природного середовища. Кожна з цих систем впливає на стан та історичний розвиток сусп-ва. Це проявляється у використанні ним надбань людства і світових цивілізацій, у характері зв’язків з іншими народами (війни, торгівля, входження в імперії), у впливі природно-кліматичних умов на життя людей тощо.

По-друге, сутність сусп-ва характеризує діалектична єдність двох сторін — суспільних індивідів, які усвідомлюють власні цілі та діють заради їх досягнення (тобто виступають в ролі суспільних суб’єктів) та сусп-ваяк цілісного утворення, яке вони утворили.

По-третє, сусп-во, як і кожне системне утворення, має власну структуру із політичною (владною), економічною, соціальною та духовно-культурною підсистемами. Вони поступово формувались як відносно самостійні сфери суспільного життя для більш ефективної реалізації життєво важливих функцій. Разом з тим, ці підсистеми органічно взаємозв’язані та впливають одна на одну такою самою мірою, як пов’язані між собою функції сусп-ва. Господарська система своєю чергою розглядається як цілісне утворення, на функціонування і розвиток якої впливає навколишнє середовище. Ним є політична, соціальна і духовно-культурна підсистеми сусп-ва; регіон, в якому знаходиться сусп-во; світова цивілізація, до якої належить сусп-во; глобальне середовище (людство); природно-кліматичні умови ведення господарської діяльності.

По-четверте, розвиток сусп-ва здійснюється через розгортання двох взаємозв’язаних процесів — диференціації та інтеграції. В основі диференціації лежить безмежний поділ сусп-ва та його структурних складників начастини заради адаптації до постійних змін навколишнього середовища ібільш ефективного виконання своїх функцій. Інтеграція передбачає об’єднання нових елементів у структуру, формування між ними нових зв’язків, утворення нових структурних рівнів.

По-п’яте, головна мета сусп-ва — збереження його від розпаду як передумови існування суспільних індивідів — досягається його організацією. Організація будь-якої системи має дві взаємозв’язані сторони— організацію структури і організацію процесу взаємодії між її складниками та сусп-вом у цілому. Перша передбачає формування суспільних суб’єктів та їх об’єднань, встановлення зв’язків між ними, а друга — створення суспільних умов, необхідних для взаємодії суспільних суб’єктів. Середовище взаємодії суспільних суб’єктів представлено сукупністю суспільних інститутів, які покликані направляти і координувати їх взаємодію.

Організація процесу взаємодії полягає у налагодженні сукупності прямих і зворотних зв’язків між державою, як організаційним центром сусп-ва, та суспільними суб’єктами.

По-шосте, центральне місце в аналізі сусп-ва належить дослідженню людини, її статусу, діяльності та суспільного розвитку. Людина — це гранична неподільна одиниця, основний елемент сусп-ва, яка виступає протилежним щодо цілісності сусп-ва полюсом. Будучи наділеною свідомістю, людина має власні цілі, є носієм різних соціальних якостей, виступаєджерелом внутрішніх рушійних сил суспільного розвитку, розглядається якпервинний (базовий) суспільний суб’єкт.

5. Порівняйте історичні типи господарських систем за критеріями: назва типу, рівень розвитку, мета вир-ва господарських одиниць, суспільний поділ праці, історична форма власності.

1)Назва типу: Натуральне госп-во

Рівень розвитку: найнижчий?

Мета вир-ва госп одиниць: Створення благ підпорядковувалося власному споживанню (продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині госп-ва, де вони вироблені, і надходять в обмін унаслідок прямого розподілу). основним завданням є самозабезпечення, тобто кожне госп-во спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому госп-ві виконуються всі роботи — від видобутку сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Суспільний поділ праці: відсутній або незначно розвинений. Це проявляється в обмеженості галузей госп-ва, видів виробничої діяльності, спеціалізації робітників.

Історична форма власності: (общинна форма власності) окреме натуральне госп-во являє собою відособлений замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна господарська одиниця (селянське госп-во, сільська община, феодальний, поміщицький маєток) володіє своїм майном, здійснює всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини і закінчуючи кінцевою підготовкою їх до споживання.

2) Назва типу: Просте товарне госп-во

Рівень розвитку: Вищий за натуральне госп-во?

Мета вир-ва госп одиниць:Госп-во, в якому потреби людей забезпечуються через створення матеріальних благ і послуг у різних (як зазвичай спеціалізованих) та самостійних (відокремлених) господарських одиницях з наступним їх обміном, дістало назву системи товарного госп-ва. Свобода дій виробників та споживачів зумовила появу фундаментальної проблеми — необхідність узгодження їх дій: виробляти слід лише ті блага, що знаходять свого споживача. В простому товарному госп-ві узгодження дій між виробниками і споживачами досягалося регламентацією вир-ва та безпосереднього замовлення ремісникам необхідної для споживання кількості товарів за певною ціною, свідомими діями сторін.

Суспільний поділ праці: Низький рівень поділу праці.(Першою вихідною умовою виникнення товарного вир-ва є суспільний поділ праці в результаті якого створюється об’єктивна необхідність обмінювати продукти, створені в різних видах вир-ва, тому, що на цій основі відбувається процес відособлення різних видів праці. Історично першим крупним суспільним поділом праці був поділ між тваринництвом і землеробством.)

Історична форма власності: Утвердженням елементів приватної власності на засоби вир-ва. при простому товарному виробництві виробник і власник засобів вир-ва і продуктів праці — це одна особа

3)Назва типу: Товарно-грошове госп-во

Рівень розвитку: Вищий за просте товарне госп-во?

Мета вир-ва госп одиниць: купівля-продаж продуктів праці і отримання прибутку(предметом купівлі-продажу стає і робоча сила людей). Це досягається перетворенням матеріального багатства у гроші, як загальну форму багатства, та спрямуванням їх на виробничі цілі. Відбувається капіталізація засобів вир-ва, живої праці, результатів вир-ва, які набувають форми капіталу.

Зі збільшенням обсягів вир-ва товарів та чисельності виробників, з одного боку, і зростанням потреб споживачів у різноманітних товарах та пошуку прийнятної ціни на них — з іншого, виникла необхідність у новому способі розв’язання суперечності між виробництвом і споживанням. Ним став ринковий спосіб узгодження цілей вир-ва і споживання, коли виробництво товарів для невідомих споживачів набуває форми пропозиції, а їх придбання (купівля) — форми попиту. У вільній взаємодії попиту і пропозиції формується ринкова ціна. Остання забезпечує добровільний і рівноправний (еквівалентний) обмін товару на гроші, вільну взаємодію виробників та споживачів.

Суспільний поділ праці: виникає декілька форм поділу праці:

· міжнародний поділ праці (між країнами)

· загальний (між великими секторами національної економіки: промисловістю, сільським госп-вом тощо)

· особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види вир-ва)

· одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).

Важливим елементом даного типу госп системи є конкуренція.(узгодженість масових дій виробників та споживачів)

Історична форма власності: приватна власність (при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів вир-ва і продуктів праці.)

Грошово-кредитний сектор товарно-грошової господарської системи

Рівень розвитку: Найрозвинутіший тип господарської системи

Мета: забезпечення функціонування реального сектору економіки(виробництво і споживання), яке багато в чому почало залежати від якості «грошової ковдри», яка його вкриває, а «температура» екон процесів (швидкість та ефективність економ операцій) зумовлюється станом грошово-кредитного сектору економіки.

6. Порівняйте полож формаційної та цивілізаційної парадигм у дослідженні сусп-ва.

7. Охар-йте сусп поділ праці як фактор розвитку господарської сис-ми: суть, етапи, функціональна диференціація сусп-ва.

Як відомо, в наукових дослідженнях зазвичай розмежовують три рівні розвитку будь-якої системи залежно від тісноти та глибини зв’язків між її елементами: співіснування, симбіоз і синтез.

На історично першому етапі розвитку господарської системи мало місце лише співіснування домогосп-в, слабко пов’язаних спільними господарськими зв’язками. Їх об’єднувала територія перебування, землі, ліси та інші природні умови, що спільно використовувалися в господарській діяльності. Організація таких сусп-в здійснювалась у формі общинних держав чи територіальних імперій і передбачала участь влади у розподілі та використанні землі, води, пасовиськ і лісів. Іншим об’єднальним моментом у господарській діяльності був обмін досвідом та удосконаленими знаряддями

праці. Впливали на господарське життя також війни, запозичення у підкорених народів способів ведення госп-ва тощо. Виробництво і споживання благ було об’єднано в межах окремих домогосп-в, а обмін між домогосп-вами мав спорадичний характер. Тобто, на цьому етапі розвитку сусп-ва його господарська сфера була об’єднана переважно зовнішніми зв’язками з іншими общинами.

Господарську систему, в якій діяльність здійснюють самостійно функціонуючі домогосп-ва (господарські одиниці) задля забезпечення власних потреб його членів, що не пов’язана постійними господарськими зв’язками з іншими домогосп-вами, зазвичай називають господарською системою натурального вир-ва.

Наступний етап розвитку господарської сфери сусп-ва — стану симбіозу— характеризується тим, що виникають взаємовигідні зв’язки між господарськими одиницями, коли кожне госп-во отримує вигоду від поділу праці та обміну її результатами. Спеціалізація господарських одиниць на виробництвіпевних благ із подальшим їх обміном відкривала шлях до більш результативноїгосподарської діяльності, повнішого забезпечення постійно зростаючих потребсусп-ва. Госп-во, в якому потреби людей забезпечуються через створення матеріальних благ і послуг у різних (як зазвичай спеціалізованих) та самостійних (відокремлених) господарських одиницях з наступним їх обміном,дістало назву системи товарного госп-ва.

Для розуміння суті системи товарного госп-ва важливо розрізняти суспільний поділ праці та поділ праці у рамках господарських одиниць. Суспільний поділ праці відображає спеціалізацію самостійних госп-в, а поділ праці у межах господарських одиниць — диференціацію виробничого процесу. За суспільного поділу праці - обмін продуктами, а за поділу праці у межах господарської одиниці — обмін діяльності в процесі виробничої кооперації.

Як правило, перший великий суспільний поділ праці пов’язують зі спеціалізацією домогосп-в у землеробстві та тваринництві, другий — з утвердженням як самостійної сфери господарської діяльності ремесла, а третій — торгівлі.

Третій етап історичного розвитку господарської системи сусп-ва характеризується утвердженням нової мети вир-ва — отримання прибутку. Це досягається перетворенням матеріального багатства у гроші, як загальну форму багатства, та спрямуванням їх на виробничі цілі. Це дало змогу перевести багатство з пасивного стану, з його підпорядкування споживанню, в активну форму, направити у господарську діяльність людини, розширення її масштабів.

Господарська система, зв’язки якої опосередковані рухом різноманітних форм грошей, виступає як система товарно-грошового (капіталістичного) госп-ва. Глибина та інтенсивність зв’язків між суб’єктами товарно-грошової системи досягає такого рівня, що її цілісність може бути охарактеризована як стадія синтезу її складників.

На сучасному етапі свого розвитку товарно-грошова господарська система набула нових якостей, зумовлених утвердженням грошово-кредитних відносин, що надають небаченого динамізму економічним процесам.

8. Охар-йте власність на ресурси як фактор розвитку господарської системи: суть, етапи, соціальна диференціація сусп-ва.

Не менш важливу роль, ніж суспільний поділ праці, в історичному розвитку господарської системи відіграє власність на засоби вир-ва. Сутність власності на засоби вир-ва по-різному розкривається в рамках формаційної та цивілізаційної парадигм пізнання господарських процесів. З позицій формаційного підходу власність трактується як «система виробничих відносин між людьми (класами, соціальними верствами, групами, окремими індивідами тощо) з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення». Відповідно до історичних суспільно-економічних формацій зазвичай виділяють такі форми власності на засоби вир-ва: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і суспільна (соціалістична). Цивілізаційна парадигма передбачає розглядати сутність власності на засоби вир-ва в контексті реалізації головного системотвірного зв’язку сусп-ва. Як уже зазначалося, він полягає у взаємозалежності відносно самостійних індивідів та сусп-ва.

Разом із тим економічна залежність з боку сусп-ва проявляється в общинній, феодальній і капіталістичній формах власності на засоби вир-ва. Така їх еволюція зумовлена змінами в організації сусп-в, коли вони послідовно переходили від держав общинного типу, ранньофеодальних держав (територіальних імперій) і централізованих монархій — до національних держав.

Держава як організаційний центр сусп-ва встановлює умови доступу та використання ресурсів господарськими одиницями, визначає правила розподілу та обміну продуктів праці (податки, збори, мито, правила торгівлі тощо), створює відповідне середовище господарської діяльності.Тому особливості державного устрою сусп-ва і відбиваються наформах власності на засоби вир-ва.

Власність виникла після розпаду кровноспорідненої общини і появи відносно відокремлених індивідів та утвердження державияк нового способу організації сусп-ва. Необхідно наголосити, що в первісному сусп-ві власність на засоби вир-ва не могла виникнути, оскільки створення необхідних благ кровноспоріднена община здійснювала як природне і нероздільне ціле. Взаємодія між членами общини здійснювалася на засадах реципрокності— кожен вносив до спільного здобутку стільки, скільки міг, а отримував необхідних благ стільки, скільки припадало на кожну особу.

Перші уявлення про власність з’являються на завершальному етапі розвитку первісного сусп-ва і пов’язані з феноменом влади-власності. Зосередження особливо важливих функцій для існування общини в руках вождів, визнання

їх права здійснювати ці функції на засадах здобутого авторитету, поступове відокремлення надобщинних органів, що реалізують такі функції від імені общини, привело до формування влади як суспільного феномену. В сукупності функцій влади важливу роль відігравали організація госп. життя общини — розподіл ресурсів і благ, координація спільних дій тощо. Використання ресурсів і благ було нерозривно пов’язане з владою, що надавало їх використанню характеру володіння.

Розпад первісного сусп-ва, формування територіальної общини привело до появи першої форми власності на засоби вир-ва.Вона дістала назву общинної власності відповідно до організації сусп-ва в державу общинного типу. Її ознакою є те, що вона відображала особисту залежність кожного індивіда від територіальної общини, від влади, що її організовувала та уособлювала, тому для індивіда ця форма власності була особистою.Здійснювати господарську діяльність, наприклад, отримати для цього землю, мали право лише члени общини, залежність від якої і відбивалась в общинній власності.

Виникнення ранньофеодальних держав (територіальних імперій) спричинило суттєві зміни у власності на засоби вир-ва. В умовах феодальної роздробленості сусп-в, постійних міжусобних війн гостро постала проблема

військового захисту господарської діяльності і самого життя людей. Виникла нова форма особистої залежності від покровителя та захисника — сеньйорально-васальна — відносини покровительства і служіння між представниками влади, рицарями, селянами.

З утворенням централізованих монархій королівська влада поступово усувала феодалів з організації суспільного життя і перейшла до прямого здійснення владних функцій — через створення адміністративних органів управління та судочинства тощо. Феодали в цих умовах поступово набували рис аристократії, що за родовими та майновими ознаками мали пільги та

привілеї. У містах, де особиста залежність проявлялася лише у підданстві королю та було самоврядування, формувалася спільна (муніципальна) власність, а окремих громадян — приватна власність.

Поява національних держав і демократичні революції докорінно змінили характер відносин між владою (державою) та людьми. Скасування привілеїв аристократії та повинностей селян, проголошення вільними тарівними в правах усіх людей, зняття будь-яких форм особистої залежності сприяло докорінним змінам у власності. Демократичний устрій державної влади та заміна відносин володарювання-підпорядкування на відносини солідарності та забезпечення природних прав індивідів відкрилошлях до утвердження приватної власності на засоби вир-ва.

9. Розкрийте методи аналізу наукового рівня економічних знань дослідження історичного розвитку господарської системи.

Методологічні засади історії економіки та економічної думки ґрунтуються на використанні загальнонаукових і спеціальних методів економічної науки.

Еволюційна економічна теорія розглядає економічну систему в динаміці, зростанні, розвитку та вдосконаленні, як природно-історичний процес.

Цивілізаційна парадигма пізнання суспільних процесів використовує системно-синергетичний метод. Система аналізується як множинність взаємодіючих елементів, об'єднаних структурою зв'язків, що забезпечують взаємосприяння та взаємообмеженість їх властивостей і функцій; по-друге, використовуються принципи диференціації та інтеграції,; по-третє, як стимул розглядається не причина (минула подія), а результат. Синергетика - це концепція самоорганізації систем, зокрема людського сусп-ва, яка відкидає запрограмованість розвитку початковими умовами, визнає об'єктивні причинно-наслідкові зв'язки та випадковість і багатоваріантність розвитку із періодами стабільності та нестабільності.

Метод наукової абстракції дає змогу відобразити загальні та найсуттєвіші властивості економічного життя сусп-ва.

Метод емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, систематизація подій і фактів) допомагає описати, порівняти, дослідити та узагальнити реальні економічні явища, сформувати знання про економічну дійсність.

Серед методів наукового аналізу економічних текстів слід виділити герменевтику і компаративістику. Прийоми герменевтики використовують для тлумачення текстів і пошуку нових непрочитаних знань. Компаративістика порівнює змісти економічних текстів, підготовлених різними авторами.

Емпіричний метод використовує економічна компаративістика, що досліджує розвиток економічних систем та його соціально-економічні наслідки в різних масштабах, тенденції та особливості розвитку економічних систем .

Історико-ек аналіз - це поглиблене дослідження системності, рівня інтегрованості та причинно-наслідкового механізму процесу економічного розвитку, відмова від догматичного розуміння історії.

Вирішальне значення у методологічному арсеналі має системно-структурний метод, згідно з яким економіка вивчається як система з широкими функціональними зв'язками, коли ціле та його частини взаємопов'язані різноманітністю внутрішніх і зовнішніх зв'язків, структурних елементів та рівнів.

Історико-порівняльний метод порівнює об'єкти історико-економічного дослідження у часі та просторі, виявляє взаємодію загального, особливого та одиничного в економічному розвитку.

Також існує метод економічного моделювання, що полягає в здійсненні пошуку найбільш ефективних, оптимальних схем організації економічних систем, є формалізованим описом і кількісним вираженням економічних процесів і явищ.

Метод ідеальних типів відображає ідеальний тип господарської системи, використовується для розкриття особливостей господарської сфери конкретного сусп-ва на відповідному етапі історичного розвитку.

Абсолютистський підхід полягає у розгляді теорії як безперервного прогресу від помилкових тверджень до істини, яка зводиться в "абсолют''. Цей підхід виключає можливість існування інших методологічних підходів. Кумулятивний підхід припускає, що нові за часом теорії є безперечно кращими за "старі", а отже, вивчати останні необов'язково. Релятивістський підхід відкидає можливості пізнання об'єктивної істини взагалі на підставі повної відносності усіх людських знань. Використовують також метод соціологічних дослідів і соціальної психології.

Організаційний підхід передбачає встановлення цілісних характеристик господарської системи, її цілей, господарських форм, мотивів діяльності та характеру взаємодії між ними. Процесний аналіз передбачає вивчення необхідних суспільних умов та перебігу процесів господарської взаємодії.

В історико-економічній літературі застосовують спеціальні історичні методи дослідження: хронологічний, синхронний, метод періодизації, історичного моделювання.

10. Порівняйте критерії та етапи періодизації історичного розвитку господарської системи, розроблені С. Десницьким, Ф. Лістом, Б. Гільдебрантом, Д. Беллом, Е. Тоффлером.

Періодизація – це визначення певних хронологічно послідовних етапів у господарському розвитку сусп-ва.

Лінійно-поетапний (стадійний) підхід трактує історію людства як сходження від нижчого до вищого, від простого до складного, однієї стадії до іншої - передбачуваний лінійний розвиток. Головна увага приділяється вивченню історичних процесів у часі, на основі внутрішніх (ендогенних) механізмів розвитку. Це погляди авторів Стародавнього Риму, доби Відродження та Просвітництва (Д. Віко,), представників еволюційно-прогресивістської парадигми (С. Десницького, Ф. Ліста, Б. Гільдебранта,

, Д. Белла, Б. Тоффлера), формаційної парадигми (К. Маркса, В.І. Леніна, радянських вчених), а також модернізаційної та постмодернізаційної парадигм.

С.Десницький вирізняв чотири стадії економічного розвитку1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральництво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію.

Циклічна модель історичного розвитку, або історичного кругообігу, акцентує увагу на просторовому аналізі історії, своєрідності просторово-тимчасових культур-цивілізацій, заперечує єдність, послідовність і закономірність розвитку людства. Вона розквітла в добу Відродження (М. Макіавеллі, , Дж. Віко), а остаточно сформувалася в кінці XIX ст. - на початку XX ст.

Ф. Ліст поділив історію економічного розвитку на п'ять стадій: дикунства, розвитку скотарства, землеробства, землеробсько-мануфактурну, землеробсько-мануфактурно-комерційну.

Б. Гільдебрант є представником німецької історичної школи (40-ві роки XIX ст. - 30-ті роки XX ст.).Основним критерієм розвитку госп-ва визначали рівень відносної відокремленості господарських одиниць, спосіб розподілу та обміну життєвих благ (так звана мінова концепція). Бруно Гільдебранд – 3 послідовні стадії(натуральне гос-во, грошове гос-во, кредитне гос-во).

Проблемами індустріального розвитку в 1960-х роках почали займатися розробники соціально-інституціональних технократичних концепцій у межах інституціоналізму (В, Д. Белл, Дж. Гелбрейт, Е. Тоффлер,). Головним методологічним принципом періодизації сусп-ва вони вважають технологічний детермінізм, коли стадії розвитку сусп-ва визначає технологічний спосіб вир-ва (рівень розвитку техніки, технології, організації, галузевий і професійний поділ праці), незалежно від форм власності та суспільних відносив. Всесвітня історія розглядається як перехід від первісності до доіндустріального (аграрно-ремісничого) сусп-ва, далі до індустріального, а від нього до постіндустріального сусп-ва. Сусп. виробництво структуризоване, поділене на три сектори: первинний (сільське госп-во, гірничодобувна промисловість, лісництво і рибальство), вторинний (промисловість і будівництво), третинний (сфера послуг). Оскільки при такому розумінні капіталізм і соціалізм є лише стадіями індустріального сусп-ва, концепція індустріального сусп-ва була доповнена ідеєю наближення капіталізму та комунізму як варіантних шляхів його розвитку.

У1960-1970-ті роки Дж. Гелбрейт, Д. Белл почали розробляти теорії постіндустріального сусп-ва, яка охоплює концепції постіндустріалізму .

Первісне сусп-во - це найтриваліший період в історії людства від появи первісного людського стада (близько 2,5 млн років до н. е.) до формування перших держав і цивілізацій (кінець TV-HI тис. до н. е.).

Матеріальна культура пізнього палеоліту (40-36 тис. років тому - XII тис. до н. е.) - це тип примітивно-привласнювального госп-ва з такими формами, як мисливство, збиральництво і рибальство. Організація госп-ва передбачала рухливий спосіб життя з постійною зміною місця проживання. Відбувався процес розселення первісної людини по планеті, диференціації форм життєдіяльності та культури.

Приблизно в XII-X тис. до н. е. у мезоліті через танення льодовиків і підняття рівня Світового океану змінилися кордони кліматичних поясів і ландшафтних зон берегової лінії. Була порушена екологічна рівновага. На території Середземноморсько-Передньоазійського регіону господарсько-культурний тип мисливців і збирачів субтропічної та поміркованої зон з достатнім рівнем індивідуалізації госп. життя став основою формування натурального розвинутого привласнювального госп-ва мисливців, рибалок і збирачів. Цей тип ранньопервісного сусп-ва був основою поступу людства, Середземномор'я і Передня Азія - центрами випереджального розвитку. Відбувалося удосконалення знарядь індивідуальної праці. Полювання набуло спеціалізованого та переважно індивідуалізованого характеру. Жінки займалися збиральництвом. За археологічними даними вдосконалилася техніка обробки каменю . Знаряддя праці диференціюються, кількість їх типів досягла 100. Людина добувала вогонь, будувала зимові та літні типи жител.

Лише криза традиційного привласнювального госп-ва змушує людей переходити до землеробства і тваринництва. Якщо сусп-ва привласнювальної економіки живуть за рахунок природи, то сусп-ва відтворювального госп-ва вступають у співробітництво з нею. Розвиток ранньоземлеробсько-тваринницьких форм господарювання заклав основи цивілізаційного процесу.

Лише криза традиційного привласнювального госп-ва змушує людей переходити до землеробства і тваринництва. Якщо сусп-ва привласнювальної економіки живуть за рахунок природи, то сусп-ва відтворювального госп-ва вступають у співробітництво з нею. Розвиток ранньоземлеробсько-тваринницьких форм господарювання заклав основи цивілізаційного процесу1.

Основними центрами становлення відтворювального госп-ва були Близький Схід (X-VIII тис. до н. е.), Південно-східноазійський (VIII-VII), Північнокитайський (VI-V), Мексиканський (VII-IV), Андський (IV-П тис. до н. е.).

Об'єктивними умовами неолітичної революції були перехід до осілості з човново-сітковим рибальством і зростаючим значенням збиральництва. Наслідками неолітичної революції були концентрація та трансформація регулярного додаткового продукту, зростання продуктивності праці, збільшення чисельності нас-ння, формування общинного ремесла (ремісничої спеціалізації) та обміну, зародження соціально-майнової нерівності, розширення сфери особистої власності, поява родових общин ранніх землеробів і тваринників, започаткування племінного ладу.

11.Охар-йте особливості привласнювального та виробничо відтворювального типів госп-в.

Первісне сусп-во - це найтриваліший період в історії людства від появи первісного людського стада (близько 2,5 млн років до н. е.) до формування перших держав і цивілізацій (кінець TV-HI тис. до н. е.).

Матеріальна культура пізнього палеоліту (40-36 тис. років тому - XII тис. до н. е.) - це тип примітивно-привласнювального госп-ва з такими формами, як мисливство, збиральництво і рибальство. Організація госп-ва передбачала рухливий спосіб життя з постійною зміною місця проживання. Відбувався процес розселення первісної людини по планеті, диференціації форм життєдіяльності та культури.

Приблизно в XII-X тис. до н. е. у мезоліті через танення льодовиків і підняття рівня Світового океану змінилися кордони кліматичних поясів і ландшафтних зон берегової лінії. Була порушена екологічна рівновага. На території Середземноморсько-Передньоазійського регіону господарсько-культурний тип мисливців і збирачів субтропічної та поміркованої зон з достатнім рівнем індивідуалізації госп. життя став основою формування натурального розвинутого привласнювального госп-ва мисливців, рибалок і збирачів. Цей тип ранньопервісного сусп-ва був основою поступу людства, Середземномор'я і Передня Азія - центрами випереджального розвитку. Відбувалося удосконалення знарядь індивідуальної праці. Полювання набуло спеціалізованого та переважно індивідуалізованого характеру. Жінки займалися збиральництвом. За археологічними даними вдосконалилася техніка обробки каменю . Знаряддя праці диференціюються, кількість їх типів досягла 100. Людина добувала вогонь, будувала зимові та літні типи жител.

Лише криза традиційного привласнювального госп-ва змушує людей переходити до землеробства і тваринництва. Якщо сусп-ва привласнювальної економіки живуть за рахунок природи, то сусп-ва відтворювального госп-ва вступають у співробітництво з нею. Розвиток ранньоземлеробсько-тваринницьких форм господарювання заклав основи цивілізаційного процесу.

Лише криза традиційного привласнювального госп-ва змушує людей переходити до землеробства і тваринництва. Якщо сусп-ва привласнювальної економіки живуть за рахунок природи, то сусп-ва відтворювального госп-ва вступають у співробітництво з нею. Розвиток ранньоземлеробсько-тваринницьких форм господарювання заклав основи цивілізаційного процесу1.

Основними центрами становлення відтворювального госп-ва були Близький Схід (X-VIII тис. до н. е.), Південно-східноазійський (VIII-VII), Північнокитайський (VI-V), Мексиканський (VII-IV), Андський (IV-П тис. до н. е.).

Об'єктивними умовами неолітичної революції були перехід до осілості з човново-сітковим рибальством і зростаючим значенням збиральництва. Наслідками неолітичної революції були концентрація та трансформація регулярного додаткового продукту, зростання продуктивності праці, збільшення чисельності нас-ння, формування общинного ремесла (ремісничої спеціалізації) та обміну, зародження соціально-майнової нерівності, розширення сфери особистої власності, поява родових общин ранніх землеробів і тваринників, започаткування племінного ладу.

12.Розкр зміст «неоліт революції». Визначте її вплив на розвиток первісного сусп-ва.

Після 3 млн років нестійкого існування за рахунок привласню вального госп-ва людина первісного сусп. починає освоювати виробничий тип госп-ва. Поняття «неолітичної революції» ввів видатний археолог Вір Гордон Чайлд. Він вважав головним змістом неолітичної революції перехід від привласню вального госп-ва з його спеціалізованими формами(мислив,збиральництво,рибальство) до виробничого типу з новими формами спеціалізації госп діяльності (землеробство і скотарство). Об'єктивними умовами неолітичної революції були перехід до осілості з човново-сітковим рибальством і зростаючим значенням збиральництва. Наслідками неолітичної революції були концентрація та трансформація регулярного додаткового продукту, зростання продуктивності праці, збільшення чисельності нас-ння, формування общинного ремесла (ремісничої спеціалізації) та обміну, зародження соціально майнової нерівності, розширення сфери особистої власності, поява родових общин ранніх землеробів і тваринників, започаткування племінного ладу.Пізньопервісне сусп-во - це період від варварства до цивілізації, від доекономічного сусп-ва до економічного, формування передумов цивілізаційного життя. Виникли ранньоцивілізаційні інститути. Утворилися генеалогічний рід, плем'я, великі раси (європеоїдна, монголоїдна, негроїдна), індоєвропейська спільнота.У добу неолітичної революції сформувалися патріархальна сім'я, генеалогічний рід як соціальний інститут з чітким знанням ступенів спорідненості. Декілька родів об'єднувалися в багатородову гетерогенну общину.

Вплив неолітичної революції на історичний розвиток господарської сфери первісного сусп-ва полягав у такому :

- зародження осілого способу госп життя.

- відбувся перехід до виробничого госп-ва(землеробства, скотарства) та ранніх форм ремесла та обміну.

- зростання обсягу знань людини.

- створюються умови для збереження матеріальних запасів.

- формуються норми, традиції,системи вірувань, мистецтво та інші види суспільної діяльності.

13.Охар-йте общину, як істор форму госп одиниць та її соц-ек роль в перву сусп-ві.

У ранньопервісному сусп-ві першою соціальною і господарською одиницею була родова кровноспоріднена община. Загальна чисельність коливалася в межах 25-50 осіб з нестійкими сімейними групами. У мисливців відкритих просторів загінний характер полювання передбачав спільні трудову діяльність і права на здобич. Це зумовлювало домінування громади і повільне формування сім'ї як господарської одиниці. На побутовому рівні існував статево-віковий розподіл функцій. Зазвичай виділяють 3 стадії розвитку історичних типів общин: протообщина (первісне людське стадо), ранньопервісна (на кровноспоріднених зв’язках), пізньопервісна (територіальні зв’язки).Під впливом функціонального поділу госп діяльності і відносин власності спільного ведення госп в системі сімейних відносин формується така госп спільнота, як домогосп-во. Характерною особливістю організації госп діяльності общини була її колективна і кооперативна форма. Низький рівень розвитку продуктивних сил і залежність людини від природи спонукали до співробітництва. Лише в межах общинної кооперації було можливим розчищення лісу під земельні ділянки,загінне полювання, випас худоби,захист госп-ва. Первісна кооперація сприяла соціалізації індивідів, закріпленню моральної поведінки, формуванню общинних норм, традицій. Поведінка окремого індивіда підпорядковувалась інтересам усієї общини. З’являється територіальна або виробнича зосередженість на тому чи іншому виді робіт, тобто спеціалізація. Можна припустити,що первісному сусп-ві існувало 2 поділи праці- внутрішньо общинний і міжобщинний. Диференціація госп діяльності сприяла як раціональному використанню трудового потенціалу, так і формуванню усвідомлення окремим індивідом своєї причетності і залежності від функціонування госп-ва общини як цілого.Завдяки общині людина вдосконалювала індивідуальне вміння і майстерність в певних трудових операціях. З появою надлишкового продукту в первісному сусп. виникає система дарообмінних відносин на принципах перерозподілу. Колективно створені общинною матеріальні блага надходять у використання до відносно відокремлених від общини вождів. В первісному сусп. з’являється феномен влади-власності

14.Охар-йте фактори розв та вкажіть причини занепаду госп-ва сусп-ва трипільської культури.

Неоліт тривав в Україні з другої половини VI до II тис. н. е. Найвідомішою культурою цього періоду була трипільська (IV – III тис. до н. е.), найменування якої походить від с. Трипілля на Київщині. Трипільці селилися майже на всій території сучасної Укр: від Карпат до Пд Бугу, на Подніпров’ї, Волині, в Степовому Причорномор’ї.

Поселення здебільшого розташовувались поблизу річок, на мисах заплавних терас. Також оселялись на високих берегах річок біля джерел питної води. Поселення нараховували по декілька десятків жител та госп споруд, розташованих кількома рядами або колами з великим майданом посередині.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, пізніше – ралом, що дозволило перейти до перекладної системи землекористування, а також до введення ярових та озимих посівів.

Зем ділянки трипільців знаходились поблизу їх поселень. Збіжжя жали кістяними або крем’яними серпами. Займалися трипільці розведенням великої та дрібної рогатої худоби, а також коней та свиней. Крім того, вівчарство забезпечувало нас-ння вовною. Велику рогату худобу використовували як тяглову силу під час орання землі, для перевезення врожаю, будівельних матеріалів тощо.У трипільців було добре розвинене ремесло. Керамічні вироби йшли на задоволення господарських та побутових потреб на окремої сім’ї чи поселення, а цілої групи поселень визначеного району. Також зародилися прядіння і ткацтво, завершилося формування технік обробки каменю.Великий попит на кременеву сировину для виготовлення знарядь праці, мисливської зброї а також предметів побуту, сприяв виникненню окремої галузі вир-ва, пов’язаної з видобуванням кременю. Трипільські каменярі виготовляли широкий асортимент кременевих виробів.Трипільське нас-ння широко використовувало серпи. Різном знаряддя праці виготовляли також з кістки, ріг, деревини та глини. Це були знаряддя для обробки шкур, пошиття одягу, для плетіння та в’язання. Трипільські племена використовували перший механічний пристрій – ручну лучкову дриль для свердлення різноманітних матеріалів. Трипільці серед перших на території сучасної Укр використовували вироби з міді.Трипільці вдосконалили лук, стріли, сокиру.Близько 2000 р. до н.е. трип культура почала занепадати, її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском численніших і войовничіших, на думку вчених, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнуркової кераміки, а частково змішуються з ними. Нове нас-ння прийшло зі сходу і, як вважають фахівці, вперше у світі приручило коня для верхової їзди. Індоєвропейці частково осідали на родючих землях і переходили до землеробства, а частково продовжували кочувати у південних регіонах України.Важливо враховувати і внутрішні фактори ,що спричинили до занепаду.Госп у трипільців мало форму екстенсивного землеробства,що неминуче призвело до виснаження земель.Земля як ресурс стає більш придатною не для землеробства, а відгінного скотарства. Руйнується госп основа трипільської культури - осіле хліборобство.

15.Дайте хар-ку госп сфері сусп-ва Месопотамської цив. Окресліть закони Хаммурапі про явища і процеси госп. життя.

Найвищим станом розвитку цивілізації в Месопотамії вважається час правління царя Хаммурапі(1792-1750 рр. до н.е).Під час правління Хаммурапі видання законів було спрямоване на консалідацію земель країни. Кодекс законів поділявся на три частини:вступ, закон, висновок. Мету зазначали у вступі – встановлення справедливості в країні. В основній частині містився перелік статей з кримінального права, судочинства, прав власності, прав воїнів. У деяких статтях йшлося про правила торгівлі,сімейне право, нерухомість, організацію робіт ремісників, робочої сили та рабів. Кодекс є першим письмовим документом, в якому підкреслювалась необхідність ведення «обліку засобів та майна на рахунках».У заключній частині Хаммурапі перелічує свої заслуги перед народом і закликає дотримуватися законів. У законах про землеробство наголошувалось на сприянні розвитку госп діяльності, засуджувалися лінощі.Звертається увага на освоєння пустельних земель, мадівництво, виноробство. У законах є спец статті ,що стосуються утримання і оренди стада великої та дрібної рогатої худоби.Цар вважав усі землі в країні власними і мав право на їх відчуження від общин. Нас-ння було зобов’язано сплачувати різноманітні податки : з хлібного врожаю, з фінікових садів, з риболовецьких промислів. Вавилонські царі часто наділяли землею своїх військовослужбовців. Великі земельні ділянки надавалися окремим посадовцям, храмам, священнослужителям за заслуги перед царем. Великі царські угіддя та розподілені між його підлеглими землі обробляли за допомогою рабської праці, а також орендарів. Крім орендарів були і общинні користувачі. Існували особливі общини воїнів-колоністів, які контролювалися управителями царського двору та спец службами. Ділові документи того періоду свідчать про існування сімейного землеволодіння, яке було виділено з общинного земельного фонду. Сприятливою умовою для розвитку торгівлі було об’єднання в межах Вавилонської держави усієї території Месопотамії і зосередження усіх внутрішніх і зовн торгівельних шляхів ні її території. Існували спеціальні торгівельні агенти – тамкари, які здійснювали велику державну і власну торгівлю та діяли через дрібних торговців-посередників. Найнижчий соц. Рівень у вавилонському сусп. займали раби. У правовому відношення раби з шумерських часів розглядались як майно, а господарі могли їх продавати,купувати, дарувати. Рабами ставали полонені і селяни,ремісники,що заборгували. У господарській сфері домінувала централізована держ-храмова система організації госп-ва, але почала розвиватися госп діяльність дрібних товаровиробників, об’єднаних у сільські общини або ремісничо-торгівельні спільноти.

16.Госп сфера сусп-ва Давнього Єгипту. Особ-сті пам’яток ек думки.

Особливість Єгип цивілізації визначається унікальним впливом Нілу та його долини на сусп. та госп розвиток. Родюча єгипетська земля була основою багатства та процвітання. За археологічними свідченнями, найдавніші поселення землеробів і скотарів з’явилися у долині Нілу в V тис до н.е. Господарська діяльність у цей період полягала у вирощуванні зернових культур та розведенні рогатої худоби,виготовленні глиняного посуду. Землеробство, в якому використовується штучне зрошування, значних успіхів досягає у сер ІV тис до н.е. Соц диференціації сприяв розвиток скотарства, а додатковий продукт стає власністю племінної верхівки. З утворенням продуктивного землеробства збільшилася потреба у роб силі. Рабами були полонені або колишні члени общини. У давньоєгипетському сусп-ві ранні держави виникають у межах невеликих районів (номів), які включали в себе декілька поселень, об’єднаних навколо міського центру, де знаходився храм головного божества,вождь. В ранніх державах влада спиралася на недержавні інститути : общинні, племінні, кланові,різні форми релігійної,соц., військової та іншої самоорганізації нас-ння. У госп сфері зусилля царської влади були спрямовані на створення ефективної загально єгипетської зрошувальної системи, до складу якої входили місцеві системи. Держ апарат управління в Єгипті складався з трьох основних ланок : центрального, номового, місцевого. Очолював центральне управління цар. Фараон був наділений безмежною владою. В його руках зосереджувалася законодавча, виконавча, судова влада. Основною соц. одиницею в ранньому Єгипті залишалася сільська община. Існувало 2 вили госп-в : великі госп трьох типів( царські,храмові вельможні) і госп територіальних общин. Посади зазвичай передавались у спадок , як і батьківська земля та майно. Але власність успадковану або куплену не можна назвати повністю приватною. Обробка землі у Єгипті була можлива лише за умови її зрощення.Госп-ва вельмож та храмів оподатковувались , а підлеглі працівники виконували численні повинності на корись центральної влади.Перші пам’ятки ек думки знайшли в такому дидактичному жанрі літератури як повчання та пророцтва. «Повчання» поділялися на 2 види : «повчання» фараонів,в яких містилися поради щодо управління країною, інформація про внутрішнє та зовн середовище, та «повчання» окремих приватних осіб, їх досвід та погляди на життя. В одному з них йдеться про переваги професії писаря перед іншими. Єгипетське сусп-во потерпає від народних повстань і