Характеристика Східної цивілізації. 5 часть

Центральне місце в теорет побудовах Г. Ч. Кері, як і у Ф. Бастіа(Франція), займає теорія «гармонії інтересів». На його думку, вінсформулював універсальний закон, згідно з яким у капіталістич­ному сусп-ві існує «найповніша гармонія всіх істинних і справж­ніх інтересів», а тому немає підстав для соціальних суперечностей. Вихідноюумовою в теоретичній побудові Г. Ч. Кері була ідея про справедливий розподіл, який нібито притаманний капіталізмові. Він, як вважав Г. Ч. Кері, враховує внесок кожного в сусп. виробни­цтво. З розвитком буржуазного сусп-ва завдяки зростанню про­дуктивності праці та примноженню капіталів частка робітників у на­ціональному продукті зростає і абсолютно, і відносно, а частка ка­піталістів, абсолютно збільшуючись, відносно зменшується. «З усіх законів, установлених наукою, —писав Г. Ч. Кері, —це найбільш прекрасний закон, тому що дія цього закону полягає у гармонії іс­тинних інтересів різних класівлюдського сусп-ва».

Наприкінці 40-х років XIX ст. Г. Ч. Кері підтримував політику фритредерства, яку проводив уряд США. Та вже у 50-х роках пін стає поборником політики протекціонізму. Основний аргумені ученого—- це можливість зберегти для виробника внутрішнії) ринок за рахунок автономізації економіки. А основою міжнарод­них відносин він вважає досягнення стану всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розвитку.

Що ж до міжнародного поділу праці, то, на думку Г. Ч. Кері, не­втручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнарод­ного поділу праці може призвести національну економіку (ідеться, перш за все, про США) до промислової залежності, перетворення країни на постачальника сировини для розквіту якоїсь іншої нації, Звідси видно, що основною метою теорії Г. Ч, Кері був захист американської економіки.

Таким чином, економічна позиція Г. Ч. Кері слугувала теоре­тичним та ідеологічним підґрунтям становлення і розвитку капі­талістичних відносин на всій території США. Разом з тим, крайня протилежність шляхів економічного розвитку Півночі та Півдня, гострий соціально-ек конфлікт між ними на той час міг вирішитися лише через громадянську війну. Остання, що закінчилась перемогою Півночі, мала характер буржуазно-демократичної революції. її рушійними силами були робітники, фермери та революційна буржуазія, виступила полі­тичним керівником народу, хоча саме робітники і фермери зігра­ли в революції вирішальну роль.

50. Порівняйте погляди представників «старої» та «нової» історичних шкіл.

Представники старої історшколи(Вільгельм Рошер,Бруно Гільдебранд,Карл Кніс) з позиції історичного методу вивчали особливості становлення і розвитку ринкових відносин у країні,обґрунтовували важливу роль цивілізаційних чинників у дослідж.сусп.процесів.Ринок неспроможний досягти стійкої рівноваги екон.системи, дані представники обстоювали активне держ.втручання,яке є єдиною умовою ефективного функціон-ня економіки.Для виживання сусп-ва необхідно уникати соц.конфліктів,віддавати бідним верствам нас-ння більшу частку результатів прогресу.Стара школа критикувала марксизм. Нова істор школа(Густав фон Шмоллер,Карл Брюхер,Людвіг Йозеф Брентано).Вони продовжили дослідження у межах націон.політичної економії,доповнивши розробками у сфері соціальної політики.підгрунтям екон.еволюції вважалося соціальне середовище,формування сприятливих тенденцій якого покладалось на державу.Шмоллер і Брентано обґрунтували теорію «державного соціалізму»(«катедер-соціалізм»),який розглядався чк проміжний етап між економічним лібералізмом і марксистським соціалізмом.Йшлося про розробку законів,розвиток профспілок,кооперації,створення системи соціального страхування→ефективне функціонування економіки. Нова шк.старалась погодити методологію різних шкіл-взяти краще.

Всіх їх поєднувало намагання простежити тенденції сусп.розвитку з урахуванням впливу на них позаекономічних чинників(політ,реліг,націон,морал.) та гол.увага приділялась тому,що за певних умов цивілізаційні складові можуть більшою мірою визначати екон.розвиток,ніж індивідуалістичні екон.інтереси класичної школи.Стара школа пов’язувала з державою переважно надії на захист нац..промисловості від іноземн.конкуренції,а нова – бачила в ній утілення націон.єдності і згоди,які необх.для екон.розвитку і соціальної гармонії.

51. Економічна теорія К. Маркса(К.М.) і сучасність.

Основне к екон теорії Маркса-вчення про вартість і додатк вар-сть. Свою теорію він створив на базі концепції трудової вар-сті клас.школи,доповнивши її і розв’язавши суперечності.К.М. починає дослідження капіталістичного способу вир-ва з визначення природи товару,визначаючи його як продукт праці,призначений не для власного споживання,а для обміну.Вчений аналізував 2 осн власт-сті:споживну і мінову вар-сть.Мінова – це спосіб вираження або форма прояву вартості товару. Він розглядав вартість як «те спільне,що виражається у міновому відношенні» і визначається лише кількістю робочого часу,необхідного ля виготовлення певної споживної вартості.Даний зв'язок вартості і споживної вартості К.М. пояснював двоїстим характером праці,втіленої в товарі.конкретна праця створювала споживну вартість,а абстрактна-вартість.Отже,на відміну від Д.Рікардо,К.М. трактував працю не лише як мірило,але і як субстанцію вартості.Загальний висновок:тоаври повинні обмінюватись на ринку відповідно до їх вартості,яка вимірюється затраченою тривалістю праці.Спираючись на трудову теорію вар-сті,К.М. відкрив і розробив теорію додаткової вар-сті.Він відкрив відмінності між працею і робочою силою як товаром.Предметом продажу є не праця,а робоча сила як товар,тобто здатність до праці.Праця коштує дорожче,ніж робоча сила як товар.У кількісному вираж.-це різниця між вартістю виробленого товару і вар-стю спожитих засобів вир-ва і роб.сили.Вчення про теорію дод.вар-сті-гол проблема «Капіталу».К.М. вивів осн.протиріччя капіталіст.способу вир-ва – між сусп..характером вир-ва і приватною формою привласнення його результатів.Дане протиріччя,як вважалось,може бути вирішене лише при заміні капіталізму соціалізмом,яки спиратиметься на суспільну власність на зас.вир-ва.

Капіталізм не загинув, як передбачали К.М. і Ф.Енгельс.Майбутнє виявилось за ринковою системою економіки,яка виявила здатність до внутр..трансформаціїта зміни принципів свого функціон-ня.У ній посилюються процеси усусп.ння та соціалізації, про об’єктивний характер яких писав К.М. у своїх працях. Капіталізм вільної конкуренції довів у процесі розвитку свій минущий характер,але цього не можна сказати про ринкову систему економіки в цілому.

Особливості методології К.М.: *абстрактно-теорет. підхід до аналізу; *нерозривна єдність історичного і логічного; *матеріалістичне розуміння історії,вчення про базис і надбудову; *лінійна модель розвитку сус-ва; *підпорядкованість екон дослідження ідеї неминучості загибелі капіталізму і заміни його новим прогресивним суспільним устроєм-комунізмом.

52. Охар-йте господарський розвиток українських земель в ХV – першій половині ХVI ст. як передумови Визвольної війни українського народу (1648-1676).

З 1569р. більша частина українських земель відійшла під владу Польщі після Люблінської унії. Це призвело до стрімкого зростання великого феодального землеволодіння. Саме тоді з’явилися величезні магнатські латифундії. Середня та дрібна шляхта перебували на службі у магнатів і досить часто одержували за це в оренду або в «державу» (умовне не спадкове феодальне землеволодіння) землі магнатів. Зі зростанням фільваркової системи, поширенням панщини відбуваються істотні зміни у соціальному стані селян. Третій Литовський статут 1588р. остаточно закріпачив селян. Селянам заборонялося самостійно виступати в суді, шляхтич отримав право не лише продати або купити, а й засудити його на смерть. Під впливом зростання торгівлі в товарно-грошові відносини поступово втягувалися і селянські госп-ва, як наслідок, розпочинається процес соціального розшарування селянства, з’являється значна кількість малоземельних та безземельних селян. Проте панування феодальних відносин стримувало розвиток капіталістичних. На межі ХУІ – ХУІІ ст. набувають подальшого розвитку ремесло і торгівля, що супроводжується розвитком старих та виникненням нових міст і містечок. Ремісники майже всіх українських міст біли об’єднані в цехи за професійною ознакою. Проте цехове ремесло було обмежене жорсткою регламентацією, що посилювалась національним обмеженням. На межі ХУ – ХУІІ ст. в Україні починає поширюватися мануфактурне виробництво, особливо із застосуванням водяного млина як рушійної сили.

Розвиток ремесла, його подальше спеціалізація, поява мануфактур посилювали суспільний поділ праці, що у свою чергу, стимулювало розширення внутрішнього ринку.

Український народ вів непримиренну боротьбу проти панування польської шляхти, проти посилення соціального і національного гніту, яка врешті-решт вилилась у національно-визвольну війну. Щодо економічних причин, то до них можна віднести розвиток соціально-економічного життя, надзвичайне поширення магнатського госп-ва у вигляді фільварків, яке супроводжувалося постійним посиленням кріпосного гніту селянства, викликане неминуче протистояння основної маси нас-ння, намагання знищити цей гніт. Особливо виразно проявлялися соціальні суперечності у Наддніпрянській Україні, поряд з вільним Запоріжжям.

Визвольна війна стала переломним моментом у житті українського народу, різко змінивши його долю. Наслідком війни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, становлення національної української держави.

53. Охар-йте економічну політику Б. Хмельницького та її основні напрями. Визначте її меркантилістські засади.

1. Антифеодальна війна (1648 – 1657) – знищення магнатів, звільнення селян.

2. Створення козацької держави – Гетьманщини (до 1760р)

3. Соціальна структура (покозачення під час війни) – «товариство»(козацтво – привілеї,шляхта), духовенство, «поспільство» (міщанство, селянство)

4.Аграрна політика – землеволодіння юридично не захищено, не перетворено в інститут приватної власності;скасування великого землеволодіння польських магнатів базоване на фільварковому госп. – землі Війська Запоріжського, тобто державні;наділення землею козаків(володіння),селян(довічне користування) – козацьке і селянське індивід. госп.;збереження церковного і монастирського землеволод.(«- «); обмежене шляхетське землеволод.(« - «). Збереження останніх двох форм землеволод. з часом відкрило шлях до повернення феодальних порядків.

5. Госп. діяльність в містах – отримання містами права самоврядування; сприяння Гетьманатом розвитку майстерень, мануфактур (надання кредиту);охорона міських ремесел і цехової їх організації.

6. Внутрішня торгівля – торгівля зосереджена на торгах та ярмарках; надання права торгівлі усьому населенню без обмежень;надання привілеїв козацтву.

7. Зовнішня торгівля – звільнення іноземних купців від ввізного та вивізного мита – в мирні часи лише 2%; обкладання високим митом вивіз дорогоцінних металів.

8. Фінансова політика – надходження в казну (перевищували видатки) – податки;земельний фонд, його продаж,промисли, винокурні, шинки, млини, які здавалися в аренду; митні збори від зовн. торгівлі; податки за користування судом та ратушею;штрафи.

9. Елементи меркантилізму – активне втручання державної влади у господарське життя;заохочення вивозу товарів і обмеження вивезення коштовностей;встановлення захисних мит;пільги підприємцям та купцям.

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного і політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. Боротьба за соціальне визволення вже влітку 1648 р. тісно переплелася з національно-визвольною і фактично переросла в Селянську війну. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи госп-ва та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.

Умови Зборівського (1649) та Білоцерківського (1651) договорів тимчасово загальмували розгортання прогресивних змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і колишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соціальних протиріч та черговий виток Селянської війни. Лише після перемоги в битві під Батогом (1652) на території Української держави було остаточно ліквідовано фільварково-панщинну систему господарювання, велику земельну власність королівщини, польських та українських магнатів і шляхти.

На аграрну політику Б. Хмельницького, крім зовнішніх чинників, активно впливала козацька старшина, яка сама прагнула стати великим землевласником Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, намагався гасити нові соціальні конфлікти і як міг гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами.

54. Охар-йте економічну політику Петра І та її вплив на госп-во України.

Його політика була спрямована на посилення екон і політ могутності Росії і мала яскраво виражений меркантиліст-й характер. Стосовно Укр. передбачала посилення колонізації та ліквідацію залишків автономного устрою, перетворення її на ринок збуту Росії та сировинний придаток.Петро 1 дбав про розвиток мануфактурного вир-ва в Рос, проводячи політику «насадження мануф.».Накладав певні заборони на їх розвиток в Укр.,створюючи умови для підприємців-росіян та іноземців.Підтримувалося створення приватних мануф-р, якими володіли б росіяни.Їхня прод-я надходила виключно на потреби рос армії та флоту. Зявляється кріпосна мануфактура, з вел кількістю «приписних» робітників. Переорієнтація торгов шляхів: прямими заборонами були перекриті можливості для укр. купецтва в налагодженій між нар торгівлі через прибалтійські порти-Ригу, Гданськ, а спрямовували їх до Архангельська. Обмежувався укр. імпорт. Митна політика: до традиц мита,яке платили укр. купці на користь держ скарбу Гетьманату,додавалося обов’язкове мито на користь рос казни,що сплачувалося при перетин рос кордону з Україною. Усі ці обмеження негативно відбивалися на економіці України, активно перетворюючи її на рос колонію, ринок сировини та збуту для рос промисловості.

55. Охар-йте господарську систему Західної України та особливості її еволюції під впливом реформ Йосипа ІІ

Унаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793 та 1795 рр.) ПравобережнаУкраїна увійшла до складу Рос.імперії, а більшість західноукр.земель-Галичина, Пн Буковина, Закарпаття — опинилися під владою Австрії.

У 70-х - 80-х pp. XVIII ст., за часів правління імператриці Марії-Терезії (1740-1780 pp.) та її сина Йосифа II (1780-1790 pp.), в Австрійській імперії були здійснені реформи,що базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення держ. централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами сусп. життя зміцнити імперію, модернізувати її та залучити до нових істор.процесів, забезпечити міцне становище імперії на міжнар. арені.+передбачалося внести зміни у феод.-кріпосн. систему,сприяти розвиткові с/г.

Перші реформи були здійснені у Закарпатті,тут проводиться так звана урбаріальна регуляція(1766 р.)-поміщики повинні були забезпечити селян землею у достатній кількості для ведення госп-ва.Але земля залишалася власністю феодала, і за користування нею за селянами закріплювалися повинності, зокрема панщина, яка обмежувалася.Вже з указом 1783 р. поміщикам заборонялося втручатися у родинні стосунки селян, відбирати у них садиби, примушувати виконувати повинності, не передбачені законом. Ще один указ (1785 р.) звільняв селян Закарпаття від особистої залежності, надавав право на вільне пересування по країні(хоча промисловості в регіоні практично не було і вона не забезпечувала можливостей для працевлаштування), на передавання майна у спадщину .

У Галичині реформи розпочинаються у 1775 р., коли відповідний указ цісаря заборонив притягати селян до виконання повинностей, не передбачених інвентарями (документи, в яких фіксувалися розміри селянських наділів та закріплені за ними повинності), до панщини в неділю та святкові дні; заборонявся примусовий продаж панові зерна та інших продуктів. Обмежувалося також право панів карати селян. Указ від 5 квітня 1782 р. розширив цивільні права селян та дещо обмежив їх кріпосну залежність: селяни отримали право одружуватися без відома пана, віддавати дітей на навчання до міста, а також безземельним селянам вільно залишати село. Якщо ж село залишав селянин, який мав наділ, то він повинен був залишити «заступника». Указ від 16 червня 1786 р. обмежував панщину до трьох днів на тиждень для селян з наділом, а для халупників та комірників, тобто тих, хто не мав орної землі, вона не повинна була становити більше 12 днів на рік. Визначалася й тривалість робочого дня — 12 годин улітку та 8 годин взимку. Нарешті, указом від 1787 р. рустикальні(селянські надільні) землі були відділені від доміні-альних(поміщицьких). Селянин отримував право на передавання наділу у спадщину, але не мав права продати або розподілити його.

Останній указ Йосипа ІІ скасовував панщину, а єдиною повинністю встановлював чинш, розмір якого залежав від доходів селянського госп-ва. У селянина повинно було залишитися не менше 70 % доходу, 12,2 % призначалося на державні податки, а 17,8 % становив чинш. Але цей закон викликав величезне обурення у панства, і наступник Йосипа ІІ імператор Леопольд у 1790 р. скасував його. Деякі реформи були поширені й на Буковину. Так, у 1787 р. селянські землі закріплюються за селянами, унормовуються їхні повинності, селяни отримують ряд прав, зокрема право скаржитися на поміщиків.

Однак усі ці реформи залишили незмінним велике землеволодіння. Лише 4 % усіх земель належало державі, церкві, міським громадам і вільним селянам. І все-таки, за словами І. Франка, «після австрійських законів хлоп не був уже панська власність і грунт його не був панська власність»

56. Ох-йте зародження елементів ринкового госп-ва в господарській системі України наприкінці XVIII — початку ХІХ ст.

У 1775 р. Запор Січ було ліквідовано, а більшість козаків було перетворено у залежних селян.Землі, що раніше належали запорожцям, почали заселяти колоністами:німцями, болгарами, сербами,значна частина земель булла роздана рос. та укр. можновладцям. Розпочалася активна колонізація причорномор. та приазов. степів і Криму. Поселенцям надавалася земля і допомога: грошові позики, звільнення на деякий час від податків, право продажу горілки і солі, безмитної торгівлі із закордоном.У Пд Україні посилився розвиток хліборобства, скотарства, будувалися підприємства, виникали міста. Гос-ва відразу ж набирали товарних рис, їх продукція в основному йшла на експорт,особливо збіжжя. Госп. система, що сформ. у ПД Україні, відразу ж форм.як капіталістична.Мануфактурне виробництво, що виникло в укр.землях у XVI—XVII ст., у XVIII ст. досягло значних успіхів. Тут створ. мануфактури, що використовують примусову працю, - вотчинні(у маєтках великих землевласників, у тому числі й укр.старшини), а також посесійні, до яких приписували значну кі-сть робітників.З’являються й мануфактури суто капітал. типу, на яких використовується вільнонаймана праця і які належать купцям (купецька) або селянам(селянська). Для 2 пол. XVIII ст. характерним було зб.питомої ваги мануфактур, що використ. вільнонайману працю. Розвиток с/г, ремесла, мануфактур зумовлював розвиток ек.зв’язків між окремими регіонами, зростання кількості базарів і торгів; дедалі більшого значення набували ярмарки, що у ХVІІІ ст.вже діяли протягом року у визначений час,вони сприяли розширенню торг.зв’язків між окремими регіонами. З розвитком торгівлі відбувався процес формування фін.-грош.системи. Протягом ХVІІІ ст. рос. гроші поширювалися на Україну іпоступово витісняли з обігу польсько-литовські. З кінця ХVІІ ст. починається втручання Росії у фін.справи України, на поч. XVIII ст. було встановлено контроль надїї фінансами, а з 1764 р. після скасування в Україні гетьманства фін.-грош.система її була об’єднана з фін-гр.системою Росії. Уже до серед. 18 сторіччя майже 80 % території Правобережжя стає власністю магнатських родин, у маєтках яких починають відроджуватися фільварки, відбувається зростання селянських повинностей та кріп.гнітуАле поряд з примусовою працею починають використовувати й вільнонайману, передусім у малозалюднених південно-східних регіонах. У таких фільварках власники їх уже забезпечують свої госп-ва тягловою худобою та реманентом, роблять спроби раціоналізації госп-ва, нарешті використовують різні заохочення до праці не лише найманих робітників, а й селян-кріпаків. Зростання товарності поміщицьких госп-в призводить до зростання посівів технічних культур, поліпшуються породи ВРХ, овець.У маєтках зростає промислове виробництво з переробки с/г продукції. Найпоширеніш.галузь-гуральництво. У Галичині та на Волині значно швидше відновилися порядки, які існували перед Визвольною війною. Магнатські та шляхетські госп-ва, які не були зруйновані в роки війни, і далі спрямовувалися на розвиток фільварків, характер яких дедалі більше набирав товарних рис. Зростає спеціалізація госп-в, у Галицькому Поділлі вони спеціалізуються на вирощуванні хліба, у Галицькому Прикарпатті — вирощуванні худоби. Товарна продукція фільварків йшла на внутрішній ринок Польщі, а також за кордон. Розвиток фільварків обумовив зростання панської оранки за рахунок селянських земель, а також зростання панщини, яка досягала 3-4, а іноді до 6 днів на тиждень. Зростає й диференціація селянських госп-в, на селі з’являються заможні господарі-селяни, але дедалі більше з’являється там незаможних елементів (халупників, городників)які зовсім не мали землі.

Ці зміни у госп. розвитку укр.земель, безумовно, означали поступове формування тут певних елементів ринкової системи госп-ва. І хоча це відбувалося в умовах зростання феод.утисків,посилення особистої залежності та експлуатації селянства, ці зміни означали, що госп. система краю ставала на новий шлях ринк. перетворень. Зрозумілою є поява документів, в яких піддаються критиці існуючі умови: (1)Торчинський маніфест, який був знайдений на ярмарку у м. Торчин 14 червня 1767 р- гостро ставиться питання щодо умов існування селянського госп-ва, відсутності у багатьох селян земел.наділів. ., (2)«Універсал до селян» (1768)-був знайдений під час Коліївщини, це був прямий заклик до приєднання до повстання, в якому зазначається, що

«прийшов час помститися за всі муки, глум і знущання»

57. Дайте хар-ку кризи кріпосної системи та її відображення у працях українських економістів першої половини ХІХ ст. (В. Каразіна, М. Балудянського, І. Вернадського).

У Рос. імперії Iпол.XIX ст. характер.розкладом феод-кріпосн. ладу і розвитком капітал.відносин. У серед.ХІХ ст. поміщицькі госп-ваУкраїни давали до 90 % товарного хліба, який ішов як на внутр.так і на зовн.ринок, переважно за рахунок Правобережжя та Степової України. Серед зернових, призначених на продаж, зростала роль пшениці. Зростає у 1пол. ХІХ ст. і роль технічних культур,Україна стає основним цукробуряковим регіоном Рос. імперії, Успішно розвивається тваринництво,найб.частину доходів давало ґуральництво. Проте збереж.кріпацтва та примус. праці в умовах зростання товарного вир-цтва змушує поміщиків для збільш. вир-цтва товарної продукції розширювати власну ріллю, в основному за рахунок селян.земель, збільш. к-сть днів панщини. Дедалі більшого поширення набирає місячина, коли селян зовсім позбавляли зем. наділів, а їхні потреби забезпечув.наданням їм продовольства. Це робить селянина абсолютно незацікавленим у результатах своєї праці. Панські маєтки стають все частіше збитковими, і поміщики починають віддавати їх у заставу. З 30-х років XIX ст. кріпосне с/г опинилося у кризовому стані, про що свідчить зниження його натур. характеру. Поміщики не лише примушували селян відпрацьовувати панщину, а й платити чинш, тобто грош.ренту, і цим, по суті, виганяли і їх на ринок. Поміщики у своїх гос-вах почали застос. машини: косарки,молотарки, віялки. Намагалися вони впроваджувати і передові методи землеробства та раціоналізації с/г, проте більшість цихспроб закінчувалася невдачею.Відбуваються значні зміни й у промисл. вир-цтві. Мануфактури,які використ.примусову працю(вотчинні,посесійні),поступово витісняються тими, що використовують працю вільнонайману. Цей процес особливо прискорився з початком промислового перевороту, який в Україні розпочався в цукровій та горілчаній промисловості в 40-х роках XIX ст. До особливостей промислового перевороту в Україні слід віднести його повільний хар-р і те, що розпочався він не з капіталістичної, а з кріпосної мануфактури. Повільно відбувалося нагромадження капіталу,вузьким був ринок робочої сили, оскільки майже 60 % селян були кріпаками, вузькими були також внутрішній і сировинний ринки країни. Основним гальмом у їх розвитку було панування феод.-кріп. системи.Назріло питання відміни кріпацтва. В. Н. Каразін-відомий сусп. діяч та науковець,залишався прихильником збереження залежності селян, але розглядав її як певну підпорядкованість селян від землевласника,який повинен дбати про селян, виступаючи посередником» між ними та «вищим урядом». Не заперечуючи кріпосне право як таке, він закликав до викорінення зловживань цим правом, серед найголовн.з яких він вважав панщину, яку і пропонував замінити грош. чиншем. М. Балудянський-видатний вчений і гром. діяч.. Конспекти лекційі публікації М. Балудянського дістали назву «Економічної системи» Свою систему М. Балудянський визначає як вчення про держ.госп-во і ек. політику. Він визначає держ.госп-во як поєднання трьох систем:1) меркантилізму (виражає багатство народів у грошах);2) фізіократів (виражає багатство у не перероблених продуктах землі);3) теорії Адама Сміта, заснованої на праці та обміні. У статті «Про національне багатство. Теорія Адама Сміта» він подаєґрунтовний аналіз ек. теорії Сміта і зазначає, що саме Сміт практичнопроаналізував дві перші системи, довів їх недосконалість і створив свою, новусистему.(Шукаю-чи першопричину будь-якого багатства, він знайшов її в праці). І. В. Вернадський,як послідовник клас. школи політекономії І. В. намагався використати основні постулатиА. Сміта і Д. Рікардо для дослідження рос.дійсності та критики феод-кріп. системи. Він був упевнений, що феод.відносини треба усувати як неефективні. Він відстоював вимогу про ліквідацію особ.залежності селян від поміщиків; повну приватну власність, у т.ч й селянську, в аграрному секторі економіки. Пропонуючи своє бачення проблеми звільнення селянства, І. В. як учений і редактор «Экономического указателя» розгорнув на його сторінках гостру дискусію з прихильниками общинної форми землеволодіння.

58. Охар-йте вплив нових цивілізаційних чинників на господарський розвиток держав Європи (70-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст.)

В останній чверті XIX ст. відбуваються, по суті, революц.зміни у ринковій системі: перехід від вільної конкуренції до монополістичної, виникнення нових форм власності та господарювання. Цілий ряд цивілізац. факторів(політ.влада в країні, соц. розвиток, духовно-культ. рівень, розвиток освіти, науки,культури, менталітет нації.), криза1873 р. створили умови переходу від вільної конкуренції до монополістичної. На духовно-культ. Сторону життя починає впливати таке джерело масової інформації, як радіо, набував

поширення кінематограф. Швидкими темпами продовжується освітня революція, яка розпочалася ще в серед. XIX ст. У кінці XIX ст. країни ввели обов’язкову початкову

освіту та зробили особливий наголос на розвиток середньої спец., університетської та вищої технічної освіти, а в університетах більшу увагу стали приділяти вивченню природнич. дисциплін. Суттєвий вплив на всі сторони життя Європейської цивілізації мала світова ек. криза 1873 р., яка була наслідком перевир-ва товарів, поставила питання про існування товаровиробників на ринку чи їх розорення, зруйнувала систему вільної конкуренції. Криза поклала початок другій науково-технічній революції (70-ті роки XIX ст.— 1918 р. XX ст.) Науково-технічна революція на відміну від першої промислової революції (переходу від мануфактури до фабрики) відбувалася на принципово новій технічній базі. Саме в цей час на зміну енергії пару прийшла електрична енергія, яка знайшла своє застосування в промисловості, на транспорті, у

побуті. Було винайдено нові види двигунів: парова турбіна, динамомашина, бензиновий двигун та дизель. Запроваджуються нові технології в нафтодобувній, нафтопереробній, хімічній промисловості та нові способи одержання сірчаної кислоти, соди, штучних фарб, добрив та ліків. Удосконалюються процеси виплавки металлу(томасівський і мартенівський) та одержання якісної сталі. Значного розвитку набуває транспорт.У промисловості поширилися нові види енергії — нафта й газ. З’являються перші спроби автоматизації виробничих процесів.З 1870 до 1900 р. обсяг світової промислової продукції збільшився втричі, прискореними темпами стала розвиватися важка промисловість, випереджаючи легку промисловість і с/г У важкій промисловості виникають нові галузі: електротехнічна, нафтопереробна, хімічна, автомобільна, верстатобудівна. У с/г подальшого розвитку набуває фермерство, як американський шлях розвитку. Загалом у країнах Європейської цивілізації існувало два шляхи розвитку у с/г — американський та