Розкрийте сутність раннього інституціоналізму: причини виникнення, основні напрями, спільні риси і відмінності. 1 часть

Як альтернатива неокласичному напряму досліджень ринкових процесів на початку ХХ ст. фоhмується інституціональний напрям економічної думки. Характерною його особливістю стали дослідження всієї сукупності соціально-економічних та політичних чинників, що розглядають у взаємозв’язку та взаємообумовленості, а також ідея необхідності соціального контролю сусп-ва над економікою.виникнення інституціоналізму було зумовлено такими чинниками:

• монополізацією та корпоративізацією економіки;

• посиленням циклічних коливань ринкової економіки;

• поглибленням соціальних суперечностей;

• зростанням впливу робітничого, профспілкового та інших рухів на розвиток сусп-ва;

• необхідністю суспільного контролю над ринковим механізмом;

• кризою неокласичної доктрини щодо автоматичного регулювання економічних процесів.

Інституціоналізм виник у трьох напрямах: соціально-психологічний, соціально-правовий та кон’юнктурно-статистичний або емпірічний інституціоналізм.

Засновником соціально-психологічного інституціоналізму, який справив визначальний вплив на всі його течії, був Торстейн Веблен (1857—1929). Він розробив еволюційний підхід до вивчення суспільних явищ. Учений наголошував на величезному значенні теорії Дарвіна для обґрунтування еволюційних змін у житті сусп-ва. Економічні явища Т. Веблен виводив із суспільної психології, інстинктів та навичок людей, а розвиток сусп-ва вбачав у здійсненні реформ на основі науково-технічних перетворень та дедалі більшої ролі інженерно-технічної інтелігенції.

Соціально-правовий інституціоналізм пов’язаний з іменем Дж. Р. Коммонса (1862—1945). На перший план виводив аналіз правових інститутів. Ідея правового регулювання соціальних відносин та можливості за будь-яких умов досягти компромісних рішень пронизує його теорію угод, дослідження етапів розвитку капіталізму, стосунків між працею і капіталом, великим і малим бізнесом.

Кон’юнктурно-статистичний напрям інституціоналізму очолював учень Т. Веблена У. К. Мітчел (1874—1948). На основі широкого статистичного матеріалу він вивчав проблеми циклічності та їх соціальні наслідки (праця «Ділові цикли» (1913)), роль грошового обігу та кредитно-фінансових інститутів у тогочасній економіці, розробляв теорію державного регулювання.

Отже, інституціоналізм не був цілісною економічною теорією. Проте всі три напрями були єдиними у критиці основних положень неокласичної школи, їх поєднує так званий міждисциплінарний підхід — намагання інтегрувати економічну науку з іншими соціальними науками: соціологією, правом, історією тощо. Через усі концепції інституціоналізму проходить ідея необхідності соціального контролю над економікою.

85. . Визначте відмінності у розумінні ролі держави в теоретичних розробках представниківнімецького ордолібералізму та кейнсіанства.

Найстаршу групу німецьких ордолібералістів очолили В. Репке та О. Рюстов. За визначенням В. Репке, економічна політика держави має гарантувати свободу, під якою слід розуміти суворий порядок в економічній діяльності, що забезпечується через ринок та вільну конкуренцію. Іще один представник цього напряму В.Ойкен доводив, що найважливіше завдання держави полягає у запобіганні й обмеженні економічної монопольної влади. Для реалізації конкурентного устрою ринкового госп-ва необхідні цілеспрямовані зусилля держави у вигляді економічної політики, яка водночас жорстко регламентує державне втручання в економіку. В ордолібералізмі велика увага приділялася двом типам економічної політики — політиці ладу (устрою) та політиці процесу.Політика ладу — це комплекс довгострокових заходів, спрямованих на створення рамкових умов функціонування економіки, їх законодавче та правове оформлення, контроль за їх дотриманням і своєчасне внесення коректив з боку держави. Основна мета політики ладу — становлення і підтримання конкурентних умов господарювання в усіх сферах економіки. Політика процесу — це комплекс заходів щодо безпосереднього впливу на господарську діяльність через фінансову стабілізацію, структурні й соціальні зрушення, у тому числі коригування ринкового розподілу доходів і вирішення проблеми добробуту (останнє знайшло втілення в подальшому в розробках теорії соціального ринкового госп-ва).

Кейнсіанство — це сформований Дж.М. Кейнсом та його чисельними прихильниками і послідовниками напрям, об'єднаний визнанням нестабільності ринкової економіки та необхідності її державного регулювання. Особливе місце кейнсіанство посіло в економічній теорії та прак­тиці США.Зза­ходи, які проводилися у період «Нового курсу» було прямо «запо­зичено» в Кейнса: організація громадських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських об'єктів, курс на дефіцитне фінансування тощо. В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію створеного сусп-вом багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких — бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних соціальних витрат. Для "запуску" інвестиційного мультиплікатора здійснюються:

• великі урядові замовлення на виробництво військової техніки та озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового комплексу й підтримує високий загальний рівень економічної кон'юнктури;

• кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсотка як основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту та з метою "здешевлення" грошей. Політика "дешевих грошей" забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;

• податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високими податковими ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;

• регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості за допомогою регулювання ринку праці, надання допомоги у зв'язку з безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;

• зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.

86. Порівняйте концепції ринку недосконалої, монополістичної та ефективної конкуренції Дж.В. Робінсон, Е. Чемберліна, Й. Шумпетера.

Зокрема, Дж. Робінсон у праці «Еко-

номічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) спростовує існування вільної (досконалої) конкуренції як механізму, що забезпечує економічну рівновагу.

Вона пропонує концепцію недосконалої конкуренції, аналізуючи такі її види:

1) монополіст-продавець — багато покупців;

2) монополіст-покупець — багато продавців

Одним із найважливіших питань ринкової політики монополістичних компаній Дж. Робінсон вважає можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту через «дискримінацію в цінах», тобто сегментування ринку з огляду на різну еластичність попиту за ціною в різних категоріях споживачів. У результаті досліджень Дж. Робінсон доходить висновку, що можливість цінового маневрування підриває основні постулати класичної теорії: незалежність ціноутворення, ототожнення рівноваги попиту і пропонування з оптимальним використанням ресурсів тощо.

У цьому її позиція принципово відрізняється від позиції Е. Чемберліна, який уважав, що саме механізм монополістичної конкуренції найліпше забезпечує інтереси економічного добробуту підприємців, фірми та держави.

Учений у своїй головній праці «Теорія монополістичної конкуренції» (1933) аналізував структуру ринку, в якій поєднано елементи конкуренції (вільний доступ на ринок, велика кількість фірм тощо) з елементами монополії (споживачі віддають переваги деяким продуктам, за які згодні платити навіть завищену ціну). На думку Е. Чемберліна, монопольного становища на ринку досягають за рахунок диференціації продукту, під якою він розумів різні властивості товару, умови його реалізації та доведення продукту до споживача. Тобто ринок будь-якого виробника за умов монополістичної конкуренції визначається трьома чинниками: ціною продукту, його особливостями та витратами на збут. У теорії Е. Чемберліна конкуренція й монополія існують поряд. На відмі-ну від позиції Дж. Робінсон, яка аналізувала процес становлення монополій на основі високого рівня концентрації вир-ва і капіталу, Е.Чемберлін серед причин виникнення монополій називав позавиробничі чинники, зокрема: 1) унікальні особливості підприємства; 2) репутацію фірми; 3) виготовлення товарів-субститутів; 4) рекламу тощо. Учений визнавав, що утворення монополій супроводжується підвищенням цін, безробіттям, зменшенням випуску товарів та незавантаженими виробничими потужностями, але при цьому не вважав, що монополісти мають нести відповідальність за таку економічну ситуацію.

Дещо в іншій площині аналізував проблему співвідношення монополії і конкуренції Й. А. Шумпетер. У праці «Капіталізм, соціалізм і демократія» Й. Шумпетер використав по-няття «ефективної конкуренції» та «ефективної монополії», вважаючи що ці поняття, по-перше, характеризують динамічну ринкову економіку, основану на нововведеннях і прогресивних зрушеннях, а по-друге, відображають ситуацію, коли конкуренція, мотивована бажанням отримати надприбуток, активізує процеси нововведень і зумовлює створення монополії нового типу.

З такою монополією несумісні застій і загнивання (як вважав В. І. Ленін), вона має тимчасовий характер і зникає в результаті новаторства і нововведень підприємців-суперників. Отже, неперервний процес нововведень виступає стрижнем нових конкурентних відносин і поступального розвитку економіки загалом.

87. Визначте причини виникнення теоретичних концепцій імперіалізму. Порівняйте теорії імперіалізму Дж. Гобсона і Й. Шумпетера.

На межі XIX—XX ст. в економічній літературі для характеристики змін, що відбувалися, дедалі частіше вживали термін «імперіалізм», переважно в значенні експансіоністської зовнішньополітичної діяльності капіталістичних держав. На початку століття з’являються перші теорії імперіалізму як нової стадії розвитку сусп-ва. Найбільш поширеними з основних підходів аналізу імперіалізму є ек та політичний. Засновником економічної інтерпретації імперіаліз-му вважають англійського ліберального економіста Дж. А. Гобсона. 1902 р. у праці «Імперіалізм» він висловив думку, що в основі новітніх тенденцій розвитку сусп-ва лежать фінансові інтереси класу капіталістів, що є «керуючим імперського двигуна».Створюється сталий надлишок капіталу у виробництві, який не можна реалізувати у країні через вузькість внутрішнього ринку та труднощі, що виникають під час розподілу капіталу, а також інвестиційні ускладнення. Це обмежує можливості великих фірм, які до того ж намагаються уникнути значних ризиків і загрози надвир-ва. Це спонукає фінансову буржуазію шукати нові інвестиційні можливості за межами своїх країн. Однак там монополії стикаються з іншими конкурентами, для усунення яких фінансова олігархія використовує власні держави, підштовхуючи їх на імперіалістичні авантюри і створюючи загрозу війни. Це був ек стрижень імперіалізму. Але без ризику, агресії, виявів расизму, націоналізму, на думку Дж. Гобсона, імперіалізм був би неможливий. Він уважав, що імперіалізм створює надто великі перепони для економічного розвитку, що надалі призводить до війни. репони для економічного розвитку, що надалі призводить до війни. Дж. Гобсон був упевнений, що імперіалізм можна перемогти за допомо-гою суспільних реформ, які обмежували б доходи олігархічних кіл, безпосе-редньо пов’язаних з імперіалістичною політикою; а також перерозподілу доходів у такий спосіб, щоб стимулювати споживання національної продук-ції широкими верствами нас-ння.

Праця Й. А. Шумпетера «Соціологія імперіалізму» (1919). У ній учений з позицій соціал-дарвінізму обстоював думку, що саме природа людини (а не сусп-во) призводить до немину-чості виникнення війни — і в цьому Й. Шумпетер убачав «нормальність» розвитку суспільних подій. По-перше, він доводив, що клас воїнів є традиційною структурою сусп-ва, яке віддає «воїнам» свої цінності та прагнення. По-друге, монополії — це викривлення природи капіталізму, які являють собою породження успадкованої від феодального порядку системи протекціонізму і тарифів. По-третє, імперіалізм виникає на підгрунті егоїзму фінансової олігархії. Тобто імперіалізм, на його думку, не є необхідним етапом в еволюції капіталістичних відносин, а являє собою результат випадкового поєднання мілітаризму, монополії і фінансової олігархії. За умов усунення двох останніх за допомогою проведення реформ і за умов вільної ринкової економіки капіталізм вийде на магістральний шлях свого розвитку.

88. Порівняйте провідні напрями економічної думки (50-80-ті роки ХХ ст.).

Розвиток економічної думки у 1950—1980-х роках умовно можна роз-

межовувати на два періоди:

• середина 1940-х — середина 1970-х років (домінування кейнсіанства

(неокейнсіанства);

• середина 1970-х — 1980-ті роки (неокласичне відродження (неоконсер-

ватизм) та посилення впливу неоінституціоналізму).

У перший період плідними стають наукові дослідження, пов’язані з проблематикою економічного зростання. Упродовж 1950—1970-х років вони

становлять центральну вісь економічної думки та основних напрямів економічної теорії. Насамперед це стосується неокейнсіанства, яке стає продовженням ортодоксального кейнсіанства — теоретичного підґрунтя державного регулювання ринкової економіки. Після Другої світової війни послідовники Кейнса — Р. Харрод (1900—1978), О. Домар (1914—1997),

Е. Хансен (1887—1975) запропонували теорію антициклічного регулювання економіки з урахуванням фактору динаміки. Головне завдання неокейнсіанці вбачали у створенні моделі стабільного економічного зростання, що відповідало прагненням ділових кіл та й усього нас-ння (уникнення довоєнного масового безробіття й низьких стандартів життя). Динамічний ек розвиток також мав передбачати реальну перспективу конкурентного співіснування із низкою соціалістичних країн, які у другій половині 1940-х років утворили сталу систему. Досягнення економічного зростання за рахунок активного державного стимулювання приватних інвестицій, а також дотримання ідеї державного контролю заради повної зайнятості — це ті неокейнсіанські рецепти, які переважно використовували, в англосаксонських країнах (Велика Британія, Канада, Австралія), а також в Японії і

США. Утім, від середини 1970-х років кейнсіанство втрачає впливові позиції в теоретичній і практичній площинах, а посткейнсіанцям довелося вести пошуки форм і методів захисту своїх позицій.

У дослідженнях умов і факторів економічного зростання в межах неокласичного напряму відбувається перехід від застосування статичного підходу до динамічного. Британець Дж. Мід (1907—1995) робить важливий висновок стосовно того, що стале зростання буде досягнуто, якщо темп зростання капіталу дорівнюватиме зростанню національного доходу.

Неокласична модель зростання американця Р. Солоу (р.н. 1924) доводила, що вища норма заощаджень забезпечує вищу капіталоозброєність працівника, а отже, і вищий темп збалансованого зростання. При цьому зазначалося, що зростання не має бути самоціллю, оскільки збільшення норми заощадження обмежує споживання. Вже на початку 60-х років ХХ ст. Дж. Мід, а разом із

ним М. Алле (р.н. 1911) та Дж. Робінсон (1903—1983) узгоджують власні ідеї із так званим золотим правилом нагромадження капіталу, сформульованим американським економістом Е. Фелпсом (р. н. 1933). За фелпсівським «золотим правилом» критерієм визначення норми заощаджень має бути максимізація добробуту сусп-ва, тобто якнайбільше споживання. Успіхам повоєнного розвитку (економічне диво) сприяв процес модифікації економічних систем. Саме у цей період у найблагополучніших країнах Заходу — США,

Канаді, Японії, Великій Британії, Франції, Західній Німеччині, Скандинавських країнах формується система змішаної економіки, яка поєднує ринкові принципи організації госп-ва і розвинену систему соціальних гарантій. Найудалішим її варіантом прийнято вважати соціальне ринкове госп-во. Розроблення теоретичних засад цієї моделі належить представникам неоліберального напряму, започаткованого в Німеччині у 1930-х роках професором Фрайбурзького університету В. Ойкеном (1891—1950).

Після краху Третього рейху неолібералізм переживає друге народження й трансформується в концепцію соціальної ринкової економіки (її фундаторами стали А. Мюллер-Армак (1901—1978), В. Рьопке (1899—1966), А. Рюстов (1885—1963)). Економічну політику, ґрунтовану на цій теорії, проводили канцлери ФРН К. Аденауер (1876—1967) та Л. Ерхард (1897—1977), проголосивши соціальне ринкове госп-во альтернативою і соціалізму, і капіталізму.

Упродовж другого періоду розвитку економічної думки (середина 1970-х — 1980-ті роки) відбувається перегрупування основних її напрямів: втрата кейнсіанством перших позицій і актуалізація неокласики у вигляді економічного неоконсерватизму. Зміни, що відбулися в економічному розвитку провідних країн Заходу, по-новому поставили старе питання стосовно оптимального співвідношення державного регулювання та стихійних ринкових сил. Серцевиною неоконсерватизму стає монетаризм, який акцентує увагу на регулюванні економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Теорія економіки пропозиції, а також теорія раціональних очікувань доповнюють структурну цілісність неоконсервативного напряму. Подальший розвиток інституту власності у цей період позначився на ак-туалізації проблеми специфікації прав власності, поглибленні поділу пра-ці, що сприяло виникненню нових форм госп-ва — особливої категорії фірм, діяльність яких пов’язується із наданням трансакційних послуг. Основ-ними сферами функціонування таких фірм є: фінанси і операції з нерухомістю; банківська справа і страхування; правові або юридичні послуги; оптова і роздрібна торгівля. Розроблена представниками неоінституціонального напряму Р. Коузом (р. н. 1910), А. Алчіаном (р. н. 1914) та ін., теорія прав власності (приватна сфера) акцентує увагу на виграші в добробуті, який забезпечують правові інституції (судова система тощо). Не менш плідними в неоінституціоналізмі є розробки Д. Норта (р. н. 1920) та О. Вільямсона (р.н. 1932).

89. Розкрийте суть впливу плану Маршалла, Бреттон-Вудської та Ямайської систем натрансформацію фінансово-торговельної системи у повоєнний період (50-80-ті роки ХХ ст.).

Стабілізувати фінансово-грошову сферу національних

економік Європейської цивілізації, її інвестиційну складову був покликаний план Маршалла, ініційований США. План передбачав виділення позик і кредитів 16 країнам + Германії. Крім виділення позик і кредитів Конгресом США було ухвалено Закон про зарубіжну допомогу, який затверджував Програму відновлення Європи. У цій програмі йшлося про розподіл американської допомоги та виділення членами ОЄЕС коштів у своїх національних валютах. Назагал план Маршалла виправдав сподівання американського уряду.

Серед найвагоміших наслідків його реалізації слід назвати такі:

· ¾ відновлення економік країн Західної Європи та погашення ними боргів;

· ¾ оптимізація внутрішньоєвропейських розрахунків;

· ¾ відкриття європейського ринку збуту для США і Канади та розширення меж світової торгівлі;

· ¾ відновлення і зміцнення європейського середнього класу — гаранту

· політичної стабільності й сталого розвитку;

· ¾ усунення загрози соціалізму-комунізму для Західної Європи.

Ініціаторами створення нової міжнародної грошової системи (Бреттон-Вудської та Ямайської) стали Велика Британія і США (розробником англійського плану був Дж. М. Кейнс, амери-канського — Г. Д. Вайт). Тривалі обговорення обох позицій привели до розроблення Загального комюніке експертів, яким проголошувалося створення Міжнародного ва-лютного фонду 4 квітня 1944 р. Метою діяльності МВФ стає сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютної співпраці через управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фінансування короткотермінових дисбалансів у міжнародних платіжних відносинах. Тим самим при підписанні Бреттон-

Вудської угоди було затверджено створення стабілізаційного фонду в ме- жах МВФ, головним завданням якого стає кредитування країн із дефіцитним балансом. ізації, яка дістала назву «Міжнародний банк реконструкції і розвитку» (МБРР), або Світовий банк, метою діяльності якого стало надання довготермінових позик для реконструкції зруйнованих війною економік, а в подальшому — сприяння розвитку найбідніших країн світу.

Що являла собою нова світова система валютних курсів?

Це була регульовано-фіксована форма системи валютних курсів, яка базувалася на таких правилах:

Кожна країна (член МВФ):

· установлювала номінальний золотий вміст власних грошей, тобто валютний курс;

· зобов’язувалася дотримуватися незмінного курсу своєї валюти щодо валют інших країн-членів.

Країни-члени втрачали:

· право необмежених девальвацій (мета: уникнути конкурентних девальвацій валют між країнами);

· право самостійного прийняття рішень (використовувати інструмент девальвації для подолання дефіциту платіжного балансу можна було тільки з дозволу МВФ).

· Американський долар стає основною резервною валютою світу (США взяли на себе зобов’язання обмінювати долари, якими володіли країни — члени МВФ, на американське золото).

· Встановлювалася ціна золота в доларах — 35 дол. за тройську унцію (1 тройська унція містить 31,1035 г).

5 серпня 1971 р. президенту США Ніксону довелося припинити конвертованість доларів у золото. Ця політика розірвала зв’язок між золотом і міжнародною вартістю долара. Країни перейшли до вільного плавання валют, що означало кінець Бреттон-Вудської валютної системи.

У січні 1976 р. в місті Кінгстон (Ямайка) на нараді представників країн — членів МВФ підписано угоду, якою започатковано нову систему валютних курсів — «ямайську». У новій системі курси валют більшості країн вільно коливаються, або «плавають», на світових валютних ринках відповідно до зміни попиту і пропозиції. За необхідності центральні банки країн здійснюють грошові інтервенції, щоб стабілізувати або змінити курси валют. Порівнюючи нову систему із попередньою, слід зазначити, що фіксовані валютні курси були покликані стримувати інфляцію, змушуючи країни зі слабкою, валютою проводити інтервенції і, тим самим, уповільнювати темпи зростан- ня їхньої грошової маси. Плаваючі курси залишали уряди країн наодинці з інфляційними механізмами. Однак послабшання інфляції у провідних промислових країнах спостерігається вже із початком 1980-х років.

90. Охар-йте нові тенденції у господарському розвитку країн Європейської цивілізації в 1970 – 80-х роках та формування теорії монетаризму.

Світовий ек розвиток визначали дві світові кризи: 1973-1975 рр. і 1980- 1982 рр. їх особливість - певна синхронізація циклічних коливань в економічно розвинених країнах. Знизилися інвестиції в економіку. Скоротився обсяг торговельного обороту. Зростало безробіття.

Циклічні кризи поєднувалися зі світовими структурними, сировинними, енергетичними, валютними, кредитно-грошовими кризами. В економічній літературі виокремлюють такі події та чинники, що зумовили суттєві зміни господарської кон'юнктури:

- пришвидшення процесів інфляції з кінця 1960-х років. Зростання цін виявлялося у формі інфляції витрат. Ціни почали зростати швидшими темпами порівняно із зниженням безробіття;

- загострення проблем і руйнація Бреттон-Вудської системи: кризи окремих національних валют, припинення урядом США конвертованості долара, формальний перехід від системи фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів у 1973 р. Це позначилося на значній девальвації долара впродовж 1970-х років та ревальвації курсів більшості західноєвропейських країн щодо американської валюти;

- збільшення світової валютної ліквідності, пов'язаної з американськими дефіцитами 1971 і 1972 рр., стимулювало надмірне зростання грошової маси у різних країнах.

- тиск на світову економічну систему першої та другої нафтових криз 1974 р. і 1979 р., що були викликані підвищенням членами ОПЕК ціни на нафту;

- серія шоків пропозиції у 1973-1975 рр.: різке зростання цін на енергоносії (нафту) зумовило зростання витрат вир-ва, зниження темпів зростання продуктивності праці, інфляційні очікування;

- відбувалося одночасне збільшення і безробіття, й інфляції (до 15 % в 1974 р.), що спричинило стагфляцію - поєднання масового безробіття з високим рівнем інфляції.;

- банківська криза 1979 р. у США зумовила загальне підвищення процентних ставок (до 6 %) і поставила на межу банкрутства багато країн, що розвиваються, - одержувачів приватних банківських кредитів;

- формування глобальних проблем світогосп. розвитку.

Кейнсіанська модель державного регулювання економіки, спрямована на стабілізацію і стимулювання економічного зростання, підтримання високого рівня зайнятості та цінової стабільності за рахунок державного регулювання, була вичерпана. Внаслідок цього посилилася критика кейнсіанства, а разом з ним і неокласичного синтезу. Посилилися суспільні позиції монетаристів.

Монетаризм центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов'я­заний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредит­ного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика за­безпечення госп-ва грошима може створити впевненість економічних агентів у неіінфляційному розвитку економіки й сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком.У широкому сенсі монетарим — це всі економіч­ні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані із розробленням грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних формах у господарській політиці США та інших розвинених країн. «Монетаристське відродження» не було випадковою відповід­дю на інфляційні процеси 1970-х років чи просто реакцією на кризу кейнсіанства. В основі сучасних монетаристських концеп­цій лежить кількісна теорія грошей, яка виникла ще XVI ст., згід­но з якою рівень товарних цін тим вищий, чим більше грошей в обігу. Висновок щодо вирішального впливу грошових факторів на загальноекономічні процеси був обгрунтований М. Фрідменом і А. Шварц у праці «Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867—1960» І сформульований так: зміна кількості грошового запасу тісно пов'язана зі змінами економічної активності, грошо­вого доходу й цін. М. Фрідмен у своїх працях, на відміну від кейнсіанських кон­цепцій, визначальну роль віддавав грошовому (монетарному) фак­тору в досягненні макроекономічної стабільності. На відміну від кейнсіанства, природу та причини циклічності ринкової економіки М. Фрідмен вбачає у порушенні монетарної стабільності, непередбачених зрушеннях грошової пропозиції, негативних наслідках невираженого втручання держави в еконо­міку, передусім його емісійної політики. М. Фрідмен та його прихильники вважали, що розширення капіталістичного відтворення в довгостроковому періоді мож­ливе лише за умови приросту грошової маси в обігу. М. Фрідмен визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: «Гроші ма­ють значення».

91. Охар-йте НТР та її вплив на розвиток національних економік у 50-80-ті роки ХХ ст.. Порівняйте основні концепції НТР.

У другій половині ХХ ст. людство вступило в епоху сучасної науково-технічної революції. Термін «науково-технічна революція» запровадив Дж. Бернал (1901—1971) у праці «Світ без війни».

Характерними ознаками НТР у 50—80-х роках ХХ ст.слід вважати:

- революційні зміни в науці (передусім у фундаментальних науках: фізиці, математиці, біології, хімії). Зрушення в цих науках відкрили перспективи розв’язання проблем, що вимагали мультидисциплінарного підходу, тобто комплексне вирішення економічних, соціальних, екологічних, політичних тощо проблем;

- розвиток прикладних наук та значення їх у доведенні успіхів НТР до

ринку. Оптимізація взаємодії науки і вир-ва сприяла створенню єдиного комплексу: наука — техніка і технологія — виробництво (наука стає самостійною рушійною виробничою силою, а виробництво — технологічним застосуванням науки);

- виникнення нового напряму науково-технічного прогресу — автоматизації (часткова або повна заміна участі людини в отриманні, перетворенні тавикористанні енергії, матеріалів й інформації автоматизованими засобамивир-ва);

- запровадження гнучких автоматизованих систем (ГАС) і автоматизованих систем управління (АСУ) — верстати з числовим програмним управлінням, роботи і комп’ютеризація, проектування тощо.

Вплив НТР на розвиток національних економіквизначався низкою структурних зрушень у господарських комплексах, а саме:

• домінуванням обробної промисловості над видобувною (продукція високого ступеня обробітку);

• позиціонуванням нафтохімії як провідної галузі промислового вир-ва (основна продукція: штучні синтетичні волокна, пластмаси, штучні добрива);