Хід і методи індустріалізації УРСР

Індустріалізація України, як і всього Радянського Союзу, проходила за рахунок крайнього перенапруження трудових і промислових ресурсів. Матеріальні стимули часто замінювалися моральними, політико-ідеологічними.

Індустріалізація супроводжувалася активним інформаційним забезпеченням. Одним із аспектів такої політики стало «соціалістичне змагання» у всіх галузях народного госп-ва.

Методи індустріалізації:

· підвищення продуктивності праці;

· вдосконалення розподілу праці (вугільна промисловість, машинобудування)

· поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування);

· інтенсифікація роботи машин і агрегатів (машинобудування, залізничний транспорт, текстильна промисловість);

· інтенсифікація технологічних процесів (чорна металургія) і т. ін.

Не було одноманітності поглядів на темпи індустріалізації. Одні пропонували «...забезпечити максимальний темп» (Л. Д. Троцький, Л. Б. Каменєв), інші заперечували, вказуючи, що робітники ще не підготовлені до індустріалізації, й рекомендуючи відмовитися від методів судомних стрибків. На стадії обговорення плану і Й. Сталін, зокрема, пропонував «зважати на ресурси держави», «знати міру» в податковій політиці на селі. Проте через два роки Сталін і його оточення відмовилися від своїх колишніх пропозицій. А. І. Мікоян переконував, що в перші роки диктатури пролетаріату «потрібно будувати такі підприємства, які дають найближчий, найшвидший ек і політичний ефект», і виступав проти дорогих проектів, зокрема будівництва Дніпрогесу.

Боротьба політичних угруповань за владу витісняла на другий план питання про перспективи розвитку економіки. За таких умов з’явилися дві відомі моделі п’ятирічок — модель Кондратьєва і модель Держплану.

М. Д. Кондратьєв (1892—1938) — один з найбільших економістів XX ст. Світову славу він здобув як засновник теорії великих циклів, дослідник питань економічної кон’юнктури й економічної динаміки. Наприкінці 1920-х років М. Кондратьєв з групою співробітників розробив модель першої п’ятирічки. Він визнавав історичну необхідність індустріалізації, але основою вирішення проблеми вважав гармонійний розвиток усіх сфер економіки, передусім промисловості й сільського госп-ва. На думку М. Кондратьєва, сільське госп-во може постачати основні засоби для індустріалізації і як експортер, і як ємкий ринок для промислових галузей. Тому в основу його моделі було покладено ідею продовження непу, підвищення товарності сільського госп-ва, його інтенсифікації. І оскільки всі ці процеси не могли бути реалізовані швидко, М. Кондратьєв був проти форсованої індустріалізації й уважав, що на найближчі роки повинна бути збережена структура аграрно-індустріального розвитку.

Інша модель була розроблена в Держплані (партійно-урядовому органі) під керівництвом академіка С. Г. Струмиліна. Держплан виступав за прискорений розвиток важкої індустрії, за швидку, примусову ліквідацію багатоукладності, за відмову від непу, від ринку, за максимальне посилення регулюючої ролі держави. Модель Держплану повністю відповідала поглядам Й. Сталіна. Тому було обрано держпланову модель. М. Кондратьєва назвали захисником куркульства, звинуватили в буржуазній ідеології, а в 1930 р. заарештували і в 1938 р. — розстріляли. Таких само переслідувань зазнали й усі однодумці Кондратьєва.

Протиріччя індустріалізації:

· поступове збільшення норм вироблення на 35-45 %;

· нещадна експлуатація трудових ресурсів;

· експлуатація і деградація села;

· участь у «сталінській індустріалізації» тисяч репресованих «ворогів народу».

111. Дайте хар-ку суцільній колективізації в СРСР та її соціально-економічним наслідкам.

Колективізація сільського госп-ва - об'єднання індивідуальних сільських госп-в у союзи, які засновуються на колективній власності на засоби вир-ва. У СРСР наприкінці 1920-х - на початку 1930-ч рр. сталінським режимом була проведена насильницька суцільна колективізація сільського госп-ва. На XV з'їзді ВКП(б) в 1927 р. були прийняті рішення про здійснення повільного, поступового, добровільного процесу кооперації (виробничої, споживчої, кредитної та інших її видів). Проте практика диктувала швидкі темпи та жорсткі міри. Й. Сталін і його оточення з часом дедалі більше переконувалися у тому, що проблеми індустріалізації простіше і гарантованіше можна задовольнити, спираючись не на 25-30 млн індивідуальних госп-в, а на 200-300 тис. колгоспів.

Поштовхом до переходу до суцільної колективізації послугувала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.

Основними завданнями колективізації були:

- прискорення процесу індустріалізації за рахунок пограбування села; , - забезпечення промисловості дешевою робочою силою;

- вирішення хлібної проблеми в країні;

- повне одержавлення сільського госп-ва.

Основними заходами колективізації стали:

- насильницьке створення колгоспів;

- «розкуркулення» (ліквідація заможного селянства - «ворога» радянської влади);

- обмеження з боку влади процесу переселення селян до міст (запровадження паспортів, які видавалися лише жителям міст та ін.).

Завершення колективізації припадає на 1937 р., коли в колгоспи України об’єдналося 96,1 % селянських госп-в та 99,7 % посівних площ. До початку Другої світової війни в республіці існувало близько 30 тис. колгоспів і майже 1 000 радгоспів.

Одночасно із колективізацією тривав процес розкуркулення, в результаті якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих висилали в далекі необжиті місця, на лісозаготівлі та в табори, позбавляючи всіх політичних і громадянських прав.

Основними етапами аграрних реформ більшовиків були:

- перший етап (1917-1918 pp.) - скасування приватної власності на землю, націоналізація землі; розподіл поміщицьких земель, передача їх селянам без викупу; зрівнювальний розподіл землі; заборона оренди землі і найманої праці;

- другий етап (1919-1920 pp.) - створення великих колективних підприємств на основі поміщицьких госп-в; «воєнний комунізм» на селі, відновлення общинних форм землекористування;

- третій етап (1921-1928 pp.) - впровадження різних форм кооперації, добровільне створення великих колективних підприємств (товариства обробки землі, артілі, комуни), дозвіл оренди землі і найманої праці;

- четвертий етап (1929-1933 pp.)- суцільна насильницька колективізація (до кінця 1930-х pp. було колективізовано 97% землі); створення колгоспно-радгоспної системи, знищення найбільш працьовитих господарів землі («куркулів») і їхніх госп-в.

Соціально-економічні наслідки колективізації:

- встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським госп-вом;

- державне закріпачення селян;

- підпорядкування сільського госп-ва командно-адміністративній системі управління;

- Голодомор 1932-1933 pp. і страшні людські втрати;

- порушений баланс у розвитку промисловості й сільського госп-ва;

- постійне відставання сільськогосп. вир-ва;

- фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих господарів;

- руйнування продуктивних сил на селі.

Головні завдання колективізації, які ставив ЦК ВКП(б), були досягнуті: було фактично закріпачене селянство, забезпечені дармові джерела для розвитку індустрії та військово-промислового комплексу. Колективізація була економічною і соціальною катастрофою для українського села. Селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність. У реальне життя увійшли зрівнялівка, безгосподарність, відсутність економічних стимулів розвитку, повна незацікавленість селян в ефективній, продуктивній праці

112. . Розкрийте становлення директивної системи планування та соціально-ек зміст довоєнних п’ятирічних планів. Охар-йте дискусію щодо природи планової системи наприкінці 20-х років ХХ ст.

За директивного планування регулятором вир-ва ставав план. Розвиток планування відбувався по лінії дедалі більшого охоплення планом усього народного госп-ва. Якщо план ГОЕЛРО давав конкретні виробничі завдання по 17 галузях, а перша п’ятирічка — по 50 галузях промисловості, то другий п’ятирічний план охоплював уже 120 галузей промисловості. Жорстко регламентувалися не тільки планові завдання, а й ресурси для їх виконання, форми та розміри оплати праці та інші показники.

Досвід директивного планування, накопичений у промисловості, було перенесено в сільське госп-во (до кожного району й колгоспу доводилися державні посівні плани, у 1932 р. уперше був розроблений план тракторних робіт МТС, починаючи з 1935 р. затверджувалися державні плани розвитку тваринництва на кожний рік та ін.).

Одночасно із зміцненням директивних начал в управлінні й плануванні послаблювалася роль прибутку та інших економічних важелів. Майже весь прибуток надходив до бюджету, з якого фінансувалися капіталовкладення. Було запроваджено пряме банківське кредитування.

Процес формування адміністративно-командної економічної системи був пов’язаний з виникненням централізованого директивного планування наприкінці 20-х — на початку 30-х років і відзначався подальшим зміцненням у передвоєнний період, а також в роки Великої Вітчизняної війни й повоєнної відбудови народного госп-ва. Але командна система з її механізмом директивного планування могла функціонувати лише як тимчасова, яка після виконання надзвичайних завдань мала бути реформована. На певному етапі вона вичерпала себе, перетворилася на гальмо розвитку. Характерно, що це виявилося ще на початку 30-х років, тобто в процесі формування адміністративно-командної системи. Уже тоді мали місце збої, знижувалась ефективність вир-ва, з’явилися витратні тенденції, відчувались ці проблеми й напередодні Вітчизняної війни. Ставало очевидним, що форми та методи планового управління багато в чому себе вичерпали й стали причиною негативних явищ в економіці. Однак реально ця система дедалі зміцнювалася, ставала відверто бюрократичною. В управлінні промисловістю й сільським госп-вом остаточно був здійснений перехід до командних методів, а в плануванні — до тотального директивного планування.

У квітні 1929 р. XVI конференцією ВКП(б) було ухвалено «оптимальний» варіант першої п’ятирічки. Відтоді розвиток економіки визначався загальнодержавними планами. Директивне планування в цій системі було в основному покладено на Державну планову комісію (Держплан).

Критично оцінюючи процес планування, варто зауважити, що він був хаотичний і непрозорий. П’ятирічні плани були погано пов’язані з реальністю й не відповідали оперативним планам. Насправді адміністративно-командна економіка управлялася за допомогою складного поєднання всіляких попередніх щомісячних, щоквартальних і щорічних планів, які часто переглядалися. План кожного наступного року був фактично планом попереднього, у який були внесені деякі мінімальні зміни.

У грудні 1927 р. XV з’їзд ВКП(б) затвердив директиви зі складання першого п’ятирічного плану розвитку народного госп-ва СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. Держплан УРСР, як і союзний, щодо п’ятирічного плану стояв на таких позиціях: «План має бути:

а) науковим прогнозом об’єктивних можливостей; б) формулюванням завдань, що визначають умови оптимального їх використання; в) системою заходів, спрямованих на практичне здійснення політичних прагнень державної влади». На практиці останнє витіснило й підім’яло під себе науковість, об’єктивність, оптимальність.

Проект плану мав два варіанти — «відправний» та «оптимальний». Останній був розрахований на більш сприятливі умови і містив дещо вищі показники.

Але з моменту прийняття плану розпочалися численні коригування його показників у бік їх підвищення, почасти без необхідного обґрунтування. Завищені планові завдання не виконувалися через відсутність у народному госп-ві відповідних ресурсів, що призводило до диспропорцій. У результаті перший п’ятирічний план не був виконаний ані на момент проголошення про його завершення (1 січня 1933 р.), ані у запланований період.

Боротьба політичних угруповань за владу витісняла на другий план питання про перспективи розвитку економіки. За таких умов з’явилися дві відомі моделі п’ятирічок — модель Кондратьєва і модель Держплану.

М. Д. Кондратьєв (1892—1938) — один з найбільших економістів XX ст. Світову славу він здобув як засновник теорії великих циклів, дослідник питань економічної кон’юнктури й економічної динаміки. Наприкінці 1920-х років М. Кондратьєв з групою співробітників розробив модель першої п’ятирічки. Він визнавав історичну необхідність індустріалізації, але основою вирішення проблеми вважав гармонійний розвиток усіх сфер економіки, передусім промисловості й сільського госп-ва. На думку М. Кондратьєва, сільське госп-во може постачати основні засоби для індустріалізації і як експортер, і як ємкий ринок для промислових галузей. Тому в основу його моделі було покладено ідею продовження непу, підвищення товарності сільського госп-ва, його інтенсифікації. І оскільки всі ці процеси не могли бути реалізовані швидко, М. Кондратьєв був проти форсованої індустріалізації й уважав, що на найближчі роки повинна бути збережена структура аграрно-індустріального розвитку.

Інша модель була розроблена в Держплані (партійно-урядовому органі) під керівництвом академіка С. Г. Струмиліна. Держплан виступав за прискорений розвиток важкої індустрії, за швидку, примусову ліквідацію багатоукладності, за відмову від непу, від ринку, за максимальне посилення регулюючої ролі держави. Модель Держплану повністю відповідала поглядам Й. Сталіна. Тому було обрано держпланову модель. М. Кондратьєва назвали захисником куркульства, звинуватили в буржуазній ідеології, а в 1930 р. заарештували і в 1938 р. — розстріляли. Таких само переслідувань зазнали й усі однодумці Кондратьєва.

113. Охар-йте кризу рад командно-адміністративної сис-ми та окресліть спроби її трансформації у 50-ті роки ХХ ст. («хрущовська відлига»).

Після смерті Сталіна розпочався перегляд економічної політи­ки країни. Хрущов щиро бажав ліквідувати вади економіки й на­давав цьому першочергового значення. Перші кроки в цьому на­пряму спрямовувалися на вдосконалення аграрної політики, на розв'язання продовольчої проблеми та виведення сільського госп-ва з глибокої кризи. Переломними в цьому плані були ве­ресневий (1953 р.) пленум ЦК КПРС. Одним із перших заходів нового керівництва країни стало сут­тєве зниження сільськогосп. податку, списання забор­гованості за податками за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок. Від середини 1950-х років сільське госп-во, вперше за дов­гі роки, стало рентабельним, доходи колгоспників значно зросли й надалі зростали до 1957—1958 років. Середньорічні темпи сіль­ськогосп. вир-ва у 1954—1959 роках перевищува­ли 7 %. Хрущов та його керівництво низкою заходів намагаються по­ліпшити ситуацію в аграрному секторі, але це практично не дало позитивних наслідків. До цих заходів можна віднести рішення наздогнати США за виробництвом м'яса, масла, молока впродовж трьох—чотирьох років; примусове запровадження посівів кукурудзи по всій країні; хімізацію землеробства, яка, втім, не була забезпечена відповідними потужностями в хімічній промис­ловості. В останні роки правління Хрущова, в роки семирічки (1959— 1965) темпи розвитку радянського сільського госп-ва поміт­но знизилися, плани зростання вир-ва продукції рослинни­цтва й тваринництва не були виконані, ефективність сільськогосп. вир-ва була низькою. Промислове виробництво впродовж «хрущовського» десяти­ліття розвивалося досить динамічно. За офіційними даними, в Україні у 1951—-1958 рр. промислова продукція щорічно зроста­ла на 12,3 %, а у 1959—1965 рр. — на 8,8 %. В Україні, як і в усій країні, змінюється структура паливного балансу за рахунок збіль­шення видобутку нафти і газу (нафти — у 4,6 раза, газу — вчетверо). Зростає й видобуток електроенергії як за рахунок тепло­вих електростанцій, так і гідроелектростанцій Дніпровського кас­каду. Економічна політика, що її провадило партійно-державне керів­ництво на чолі з М. Хрущовим, загалом сприяла промисловому зростанню, особливо таким її елементам, як активніше викори­стання кредитно-фінансових методів стимулювання виконання та перевиконання планових завдань (зокрема запровадження у серпні 1954 р. диференційованого режиму кредитування добре та погано працюючих підприємств), орієнтація на зміцнення госпрозрахун­кових відносин. Але про-рахунки в економічній політиці в роки семирічки стали однією з причин того, що в останні її роки спадають темпи зростання про­дуктивності праці та капіталовкладень, на серйозну проблему пе­ретворюється довгобуд. Відставання сільського госп-ва стримувало розвиток легкої та харчової промисловості. Проте реформа, народжена у надрах апарату й реалізована ним же, не зачепила основ госп. механізму, що існував, а лише частково вирішила завдання, що стояли перед нею, поро­дивши при цьому масу нових проблем. Економічні важелі просто не могли стати визначальними за умов абсолютного панування командно-адміністративної системи. Раднаргоспи відносно підприємств практично залишалися тими самим міністерствами, лише функ­ціонували вони в межах певної території, а не галузі. Нові зав­дання вирішувалися за допомогою старого економічного механізму, відтак, у 1950-х роках у процесі здійснення економічних перетворень не було належної послідовності й цілеспрямовано­сті, а головне — не ставилося завдання радикального реформу­вання існуючого госп. механізму.У 1961 р. було проведено грошову реформу: масштаби цін бу­ло підвищено у 10 разів, у зв'язку з чим було випущено нові гроші.Не було виконано й одне з найважливіших завдань, що стояли перед економікою — відмова від застосування мобілізаційних за­ходів при розв'язанні господарських проблем. За кілька років вочевиднилося, що це завдання не може бути розв'язане радянсь­кою економікою, адже економічні стимули розвитку були несу­місними з командною системою. Як і раніше, необхідно було ор­ганізовувати маси людей для виконання різних проектів.

114. Розкрийте теоретичне обґрунтування та спробу реалізації господарської реформи 1965 р. («Косигінська реформа»).

У першій половині 1960-х років на шпальтах радянської пері­одики широко розгорнулася дискусія з питань удосконалення госп. механізму, розширення самостійності підприємств і вдосконалення планування. У ній взяли участь вчені, працівники планових органів, робітники підприємств.Головною думкою учасників дискусії була ідея підвищення ролі підприємств у плануванні вир-ва. Початок реформуванню радянської економіки поклали рішен­ня березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Ре­форма (названа .«Косигінською» за ім'ям одного з ЇЇ ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання і була спрямова­на на пошук оптимального поєднання централізованого керівни­цтва економікою й оперативно-господарської самостійності під­приємств, зміцнення й подальший розвиток госп. розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи госп. механізму: планування, організаційну структуру управління, еко­номічні стимули та господарський розрахунок.Було вирішено ліквідувати рад-наргоспи та повернутися до галузевого принципу управління.Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї си­стеми планування й економічного стимулювання. У державному плануванні передбачалося передусім підвищити його науковий рі­вень шляхом запровадження прогресивних нормативів і балансо­вих розрахунків, забезпечити тісний зв'язок його із науково-технічним прогресом. Крім того, передбачалося розглядати п'яти­річний план як основну форму державного планування розвитку народного госп-ва. Щоправда, в постанові зауважувалося, що можна конкретизувати й уточнювати завдання п'ятирічних планів по роках відповідно до змін, що відбуваються в економіці.

З метою розширення господарської самостійності підприємств передбачалося скорочення кількості обов'язкових директивних планових завдань, зокрема: обсяг реалізованої продукції (замість валової); основна номенклатура продукції; фонд зарплати; сума прибутку та рентабельності; платежі до бюджету та асигнування з бюджету; обсяг централізованих капіталовкладень та впрова­дження виробничих потужностей; найважливіші завдання з упровадження нової техніки; показники матеріально-технічного постачання. Передовсім було визнано за необхідне посилення ролі прибут­ку в підвищенні матеріальної зацікавленості підприємств пра­цювати рентабельно, на принципах самоокупності. Із цією метою до суми показників, які доводили згори, включили загальну суму прибутку та рентабельність, що обчислювалася як відношення чистого доходу до вартості основних та оборотних фондів. Як основне фінансове джерело утворення фондів заохочення, в тому числі й на розвиток вир-ва, також стає прибуток. При цьо­му частку прибутку, що залишається в розпорядженні підприєм­ства, ставили в залежність від ефективності використання основ­них та оборотних фондів, збільшення обсягу реалізованої про­дукції, підвищення рентабельності вир-ва та якості продук­ції. Нарешті, обмежувалося централізоване («безкоштовне») фі­нансування капітальних вкладень, передбачалося впровадження довготермінового кредитування.У процесі економічної дискусії висловлювалися пропозиції щодо відмови від планування фонду заробітної плати, бо в ньому вбачали одне із джерел підвищення ефективності господарської діяльності підприємств. Так, В. Найдьонов та 3. Сотченко, аналі­зуючи ек експеримент, що провадився на підприємст­вах Львівського раднаргоспу у 1964—1965 роках, стверджували, що «нам здається корисним вже тепер в експериментальному по­рядку надати окремим підприємствам право самостійно планува­ти фонд заробітної плати з тим, щоб знайти способи регулювання його економічними шляхами, забезпечивши найбільш раціональ­не витрачання».Госп реформа зачепила й сільське госп-во. Згід­но із рішенням березневого (1965 р.) пленуму ЦККПРС було вжито низку заходів, спрямованих на виправлення ситуації в аг­рарному секторі. Передусім, було підвищено закупівельні ціпи із таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якогоколгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків від продажу продукції державі. Роздрібні ціни мали зберігатися на попередньому рівні, а різни­ця — покриватися за рахунок державного бюджету.Важливою причиною відставання сільського госп-ва був його низький технічний рівень. Тому було різко збільшено дер­жавні асигнування на підвищення технічного рівня сільського госп-ва, на виробництво сільськогосподарських машин та доб­рив. Не менш важливою вадою була недостатня спеціалізація сільського госп-ва, тому було прийнято рі­шення про її посилення.Положення реформи втілювалися в життя з великими труд­нощами, а деякі з них так і не були реалізовані. Передбачені спо­чатку прямі зв'язки між підприємствами не були запроваджені зовсім через несумісність із системою фондування та розподілу. В результаті госпрозрахунок підприємств виявився незабезпече-ним матеріально, а підвищення самостійності підприємств — не­сумісним із повноваженнями міністерств та відомств, директив­ним плануванням та наявною системою ціноутворення.Численні суперечності реформи можна було б усунути, поетап­но просуваючись до ринку. Одначе це було неможливо через по-літико-ідеологічні причини.

115. Визначте шляхи реформування радянської командно-адміністративної системи в другій половині 80-х років ХХ ст. (т.зв. «перебудова»).

Першим кроком до кардинальних змін у радянській економі­ці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС, на якому нове керівництво країни, очолюване М. Горбачовим, проголо­сило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, що мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного госп-ва на базі новітніх досягнень науки та техніки, модернізації машино­будування, а на цій основі — й усього народного госп-ва, а також активізації «людського фактору». Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення», виправлення певних «деформацій»; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на витратний шлях, тож принести кардинальних позитивних змін був неспро­можний. Проте вжиті на цьому етапі заходи (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової й технологічної дисципліни, широка заміна керівників тощо) дали певний позитивний ефект: дещо зросла продуктивність праці, збільшилися капіталовкладення в соціальну сферу. На цьому тлі було розв'язано антиалкогольну кампанію, яка завдала колосального удару по державних фінан­сах (за деякими даними, збитки сягали 10 млрд крб щорічно).

Поступово у керівництва країни формувалося розуміння щодо необхідності серйозних перетворень, власне, зміни наявної в СРСР економічної моделі, які були підготовлені багаторічними економічними дискусіями, зокрема малопомітним у 1970-х роках напрямом удосконалення госп. механізму, що орієнту­вався на перехід до ринкової економіки, із конкуренцією та віль­ним ціноутворенням за відсутності централізованого управління економікою та мінімальним втручанням держави в економічні процеси. Власне, у другій половині 1980-х років цей підхід ще не став підґрунтям реформування радянської економіки, але перші кроки на цьому шляху — прийняття законів «Про індивідуальну трудову діяльність» (1986 р.) та «Про кооперацію» (1988 р.), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне під­приємництво, означали відхід від традиційного тлумачення соці­алістичної економіки.Певні перетворення відбуваються й в аграрному секторі, але вони зводилися до перебудови системи управління в сільському госп-ві (створено Держагропром). . Створення Держагропрому, який об'єднав практич­но всі міністерства та відомства галузі, не дало істотного ефекту в розв'язанні сільськогосподарських проблем: послабити гост­роту продовольчої проблеми й забезпечити реальну самостій­ність колгоспів та радгоспів.Кризові явища в економіці поглиблювалися, а реформи не давали жодних позитивних зрушень.

В 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринко­вих відносин під жорстким державним контролем, але вона не дістала підтримки Верховної Ради СРСР. Не була підтримана й більш радикальна програма групи Шаталіпа («500 днів»). Зреш­тою, Верховна Рада СРСР затвердила «Основні напрямки стабі­лізації народного госп-ва та переходу до ринкової еконо­міки», втім ця програма не мала під собою твердого грунту й не могла дати позитивних результатів. Унаслідок цього всього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна, без­системна перебудова призвела до невідворотного розвалу ра­дянської економіки та розпаду СРСР.

116. Розкрийте причини кризи ортодоксальної марксистської політичної економії та основні напрями теоретичних досліджень в Україні другої половини 80-х років ХХ ст.

Теоретиком ортодоксального марксизму був Георгій Валентинович ПЛЕХАНОВ (1856—1918), Основні роботы: “Социализм и политическая борьба” (1883), “Наши разногласия” (1884), В своїх творах дав глибоку критику методологічних основ буржуазної й дрібнобуржуазної соціології, противопоставив їм марксистську соціологію — історичний матеріалізм.

Багато економістів і історики, які аналізували спадщина Маркса в області економіки, вважають наукову значущість його робіт невисокою. На думку Пола Самуельсона, видного американського економіста, лауреата Нобелівської премії з економіки, "з точки зору вкладу в чисто економічну теоретичну науку Карла Маркса можна розглядати як дрібного економіста пост-рікардіанської школи". Сам Маркс невисоко оцінював свій внесок в економічну науку, на відміну від свого внеску в галузі соціальної теорії.

Існує погляд, що марксистська політекономія, принаймні та її частина, яка була привнесена самим Марксом, не є традиційною економічною наукою, а являє собою самостійне філософське відгалуження політичної економії.

Політичний вплив марксизму в XX в. було величезним: марксизм домінував приблизно на 1/3 території земної кулі. Марксистська політекономія виступила економічної доктриною соціалізму, реалізованого в XX столітті в СРСР, КНР, у країнах Східної Європи, Індокитаю, на Кубі, в Монголії. В свою чергу соціальні зміни в країнах, які будували соціалізм, підштовхнули глибоку трансформацію соціально-економічного устрою розвинених капіталістичних країн, якісно поліпшити соціальне становище основної маси їх нас-ння і розвиток інститутів демократії в цих країнах.

З іншого боку, майже у всіх соціалістичних країнах марксистська економічна наука перетворилася в догматичне вчення - частина офіційної ідеології. Переставши відповідати реаліям, вона стала чинити негативний вплив. Так, в СРСР насадження цього вчення в 1930-і роки супроводжувалося розгромом вітчизняної економічної школи світового класу. У 1950-і роки марксистські догми (випереджаючий розвиток важкої промисловості, неминучість краху світового капіталізму і т.д.) завадили трансформації радянської військової економіки в економіку, орієнтовану на потреби нас-ння (план Маленкова), і в якійсь мірі сприяли почалася гонці озброєнь. У 1960-1980-і рр.. панування марксистського догматичного мислення в СРСР завадило своєчасно зробити висновок про те, що капіталізм на Заході в середині XX ст. зазнав якісну трансформацію, і не дозволило до моменту початку перебудови виробити продуману концепцію ринкових реформ, що частково зумовило негативні наслідки цих реформ і розпад СРСР

Генеральним напрямом удосконалення госп. механізму в 80-х став пошук шляхів створення такої господарської системи, яка забезпечувала б зростання ефективності планової економіки за збереження її основи — загальнонародної (державної) власності. Госпрозрахунок ставав ключовим розділом теорії госп. механізму. Насамперед слід назвати О. Лібермана, який розглядав госпрозрахунок як механізм узгодження народногосподарських і колективних інтересів, а також ряд інших, зокрема З. Сотченко, В. Найдьонова, І. Ястремського.

117. Визначте основні причини та охар-йте застійні явища в радянській економіці 70-х – першої половини 80-х років ХХ ст.

Після смерті Й.Сталіна були здійснені спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не чіпаючи при цьому основ тоталітарного сусп-ва.

Значну увагу було приділено реорганізації управління промисловістю. Щоб зменшити розтратність централізованого вир-ва, з 1953 р. почалося скорочення кількості всесоюзних міністерств і передача частини економічної влади республіканському керівництву. В 1957 р. М. Хрущов ввів нову територіально-горизонтальну систему управління, засновану на радах народного госп-ва (раднаргоспи). При цьому Держплан зберігався. Реформі не підлягали військова промисловість і енергетика.

Внаслідок ліквідації окремих міністерств значно був скорочений адміністративно-управлінський апарат. Були закриті сотні дрібних підприємств, які дублювали одне одного.

Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств. Зменшилась кількість зустрічних перевезень вантажів. На території України було створено 11 раднаргоспів. Майже вся промисловість (90% підприємств) була підпорядкована Раді Міністрів УРСР, внаслідок чого зросла самостійність українських органів управління. Внутрішній ринок наповнювався. Темпи приросту промислової продукції майже вдвічі перевищували ці ж самі показники за період 1965 -1985 рр.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Реформи мали половинчастий характер. Не ставилося питання щодо повного зламу командно-адміністративної системи, скасування централізації.

Йшло реформування сільського госп-ва. На вересневому 1953 р. Пленумі ЦК КПРС М.Хрущов добився для колгоспів підвищення в 2-5 разів закупівельних цін на м’ясо, молоко, зерно, масло; списання боргів; зменшення обсягів обов’язкових поставок державі сільськогосподарської продукції; зниження податків.

Забезпечувати харчами мали тільки колгоспи й радгоспи. Індивідуальне присадибне госп-во планували різко скоротити і незабаром повністю ліквідувати. Видавали абсурдні закони, що забороняли мати в приватному госп-ві більше однієї корови. Негативні наслідки мала й ліквідація М Хрущовим МТС та передача їхньої техніки колгоспам. Великої шкоди госп-ву України було завдано створенням Канівського і Київського водосховищ.

В жовтні 1964 р. в СРСР до влади прийшов Л.Брежнєв. Провели „Косигінську реформу”. Вона повинна була забезпечити подолання негативних явищ економіки.

Перші кроки реформи дали позитивні результати, але вже на початку 70-х років темпи реформи почали знижуватись. Керівництво СРСР поступово відмовилося від будь-яких реформ. Наступили роки застою.

До середини 70-х років ХХ ст. радянська економіка повністю втратила притаманний для 50-60-х років динамізм, розвиваючись екстенсивними методами.

Її традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки – видобуток вугілля, металевих руд, важке машинобудування, виробництво металів - швидко занепали через брак нових технологій, ставали нерентабельними.

Основою радянської економіки, як і раніше, були паливно-енергетичний і військово-промисловий комплекси (ВПК). В середині 70-х років частка ВПК у загальному обсязі промислового вир-ва становила понад 60%.

Протягом 70-х років в Україні відбувалося уповільнення економічного ро-витку, що перетворилося на якісний занепад на початку 80-х років. Наслідком чого повинні були стати сировинна і екологічна кризи. Поглибилися диспропорції між галузями госп-ва. Не вистачало товарів широкого вжитку. Аналогічною була ситуація і в сільському госп-ві. Так, механізація фактично була зведена до постачання колгоспам і радгоспам низькоякісної техніки; хімізація значною мірою спричинила забруднення земель і сільськогосподарської продукції хімікатами, а меліорація - призводила до розорення родючих земель і порушення екологічного балансу.

Відповідно до цього змінювався і добробут народу. Яскравим свідченням цього стало величезне нагромадження заощаджень громадян на рахунках в ощадних касах, які наприкінці 70-х років ХХ ст. становили 32 млрд. крб. Неможливість реалізації доходів через дефіцити на споживчі товари вела до зростання інфляції, спекуляції, розвитку тіньової економіки, формування мафіозних угруповань.

118. Охар-йте становлення національної господарської системи України в 90-х роках ХХ ст.

Важливим етапом у вирішенні головних завдань перехідного періоду були “Основні напрями економічної політики в умовах незалежності”, розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України, — які передбачали структурну перебудову госп-ва України, конверсію оборонної промисловості, перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь галузей, що виробляють споживчі товари для нас-ння, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості тощо. Після розпаду СРСР (грудень 1991 р.) в Україні здійснюються кроки, спрямовані на ринкові перетворення. Уряд з початку 1992 р. запроваджує в обіг купонокарбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти — гривні, і стає на шлях “шокової терапії”, проголосивши лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів та зниження рівня життя основної маси нас-ння. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла “Основи національної економічної політики України”, що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. “Основи” містили цілий ряд заходів, як то: роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД (Україна залишається у складі СНД, але повністю виходить з “рублевого” простору, що стало можливим завдяки запровадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Певною мірою прийняття цієї програми стало умовою вступу України до Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) у квітні 1992 р. У той же час керівництво країни стало на шлях поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним госп-вом, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів. Зрозуміло, що перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до національної економічної системи не міг бути безболісним. Економіка України переживає глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991—1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39 %. Найбільш суттєвих втрат у перші роки незалежності зазнав споживчий сектор, адже при загальному зменшенні обсягів промислової продукції приблизно на 20 % виробництво товарів народного споживання скоротилося на 30 %, у тому числі продовольства — на 35 %. У 1994 р. падіння промислового вир-ва досягло 28 %, а валового внутрішнього продукту (ВВП) — 23 %. Надзвичайно знизився і життєвий рівень нас-ння, його купівельна спроможність у 1994 р. зменшилася порівняно з 1991 майже у п’ять разів.
Глибокі деформації відбулися й у сфері державних фінансів. Україна стала лідером серед інших країн за обсягами дефіциту державного бюджету. У 1994 р. фінансування бюджетного дефіциту поглинуло від 85 до 95 % кредитної емісії і досягло майже 20 % валового національного продукту. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі (10 256 %). На початку 1993 р. уряд подав до Верховної Ради України “Основи національної політики на 1993 рік”, в яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію, проте вимога уряду щодо здійснення жорсткої грошово-кредитної політики не отримала належної підтримки парламенту.

Кінець 1991 — перша половина 1994 рр. — це період поглиблення структурного розбалансування економіки України. Світовий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господарювання необхідно, щоб у структурі промислового вир-ва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23 %. В Україні ж вона у 1992 р. складала 44,9 %, у 1993 р. — 37,6 %, а в 1994 р. — 45,4 %. За цими цифрами стоїть збереження великої ресурсомісткості суспільного вир-ва.

119. Розкрийте формування теоретичних засад обґрунтування шляхів переходу до ринкової системи в українській економічній літературі 90-х років ХХ ст.

Разом із тим на роз-к Укр.ек-ки негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективністьприватизації й управління державним майном, змен­шення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівар­тість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки.

Усі ці проблеми привертали увагу науковців, з'являється низ­ка публікацій, присвячених обґрунтуваннюконцепції структур­ної перебудови, і передусім трансформації промислового комплексу, питанням оптимізації галузевої структури національного вир-ва, забезпечення його конкурентоспроможності на сві­тових ринках.

Так, у колективній монографії «Рьіночньїе трансформации в переходной зкономике» доволі детально досліджено мету й об'єкти структурних перетворень у промисловості України, ствер­джується, що «ефективнішою вважається та структура вир-ва, в якій частка проміжної продукції (сировини, палива, матері­алів) буде відносно меншою, а частка кінцевої продукції (спожив­чих та інноваційних товарів)-— відповідно більшою» . Щодо наявної структури промислового вир-ва в Україні, то, на думку авторів, вона є «нераціональною як з економічної, так і з соціальної точок зору, оскільки в ній переважають еколо­гічно шкідливі вир-ва», а відтак вона потребує кардиналь­ної трансформації передусім у бік наукоємних виробництв . Цим проблемам присвячено й монографію В. Коломойцева «Восстановлеиие и структурная трансформация промьішленного комплекса Украиньї». Автор як основу структурної політики роз­глядає політику промислову, «що визначає стратегію і тактику розвитку промислового комплексу та його структурну трансфор­мацію», головними складовими якої є проблеми енерго­збереження, досягнення енергетичної безпеки держави й організа­ції імпортозамісного вир-ва. Основою промислової політики України, па його думку, має стати посилення конкурентоспромож­ності національної економіки. Але, зосередившись на питаннях структурної переорієнтації промислового комплексу країни, автор залишає поза увагою конче важливі проблеми інституціонально-структурних перетворень складових цього важливого процесу. Утім, як доводить досвід, за умов перехідної економіки струк­турна перебудова насамперед має спрямовуватися на формування та розвиток ринкового середовища. З огляду на це для України й у теорії, і на практиці на перший план виходить проблема обгрун­тування та здійснення комплексу інституціональпих реформ: приватизація та законодавче закріплення прав інституту приват­ної власності, формування конкурентногосередовища, вдоскона­лення інституту права, становлення правового поля господарю­вання, розвиток фінансових інститутів, обмеження й ліквідація тіньової економіки тощо.

Наприкінці 1990-х років такий комплексний підхід до аналізу суті та спрямованості структурної політики стає основою бага­тьох економічних досліджень. Так, П. Єщенко, розглядаючи особливості формування структурної політики за умов трансформації економіки, зосереджується не лише на макроекономічних по­казниках та аналізі структури промислового вир-ва, а й на особливостях формування нової структури власності, соціальної структури сусп-ва. Він стверджує, що найважливішим зав­данням у процесі трансформації української економіки є необ­хідність «подолати економічні, політичні, інституційні перепони, що стримують рух економіки України до нової моделі розвитку» .Отже, наприкінці XX — на початку XXI ст. істотно розширю­ється сфера наукових досліджень проблем структурної перебудо­ви української економіки, в центрі уваги українських учених опиняються окремі Інститути ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічно­го розвитку й структурної трансформації економіки іпституціо-нальну модернізацію. Усе це дає підстави стверджува­ти, що, па думку багатьох українських економістів, саме інсти-туціональний підхід уможливлює комплексне охоплення проб­лематики структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінантним у їхніх дослідженнях на зламі тисячоліть.

120. Дайте загальну хар-ку теорії та практики структурної перебудови української економіки за часів незалежності.

Суть структурних перетворень полягає у наділенні виробничих і обслуговуючих підприємств функціями самоуправління виробництвом, у створенні відповідних умов для їх реалізації. Підприємства із соціалістичною структурою (частково державною власністю, нечіткою приватизацією) за відсутності законодавства щодо захисту капіталовкладень не здатні залучити зовнішній капітал для модернізації. Можливості держави теж обмежені, оскільки централізований перерозподіл грошових доходів інших підприємств неможливий.

Детальний аналіз структурної перебудови економіки України перехідного періоду дає підстави зробити такі висновки:

1. Важливим досягненням економічної науки є встановлення зв`язку між структурою економіки та її ефективністю. Суть структурних перетворень полягає в тому, що підприємства наділяються функціями самоуправління вир-ва і для цього їм створюються умови.

2. Найбільш визначальними структурними зрізами для окремо взятої національної економіки є: галузевий, технологічний, відтворювальний, інституційний, зовнішньоек. В зв`язку з недостатністю можливостей ринкового механізму забезпечити структурні зміни, що відповідають сучасним прогресивним напрямкам, особливо в країнах з перехідною економікою, існує необхідність участі держави в процесі структурної перебудови економіки в формі структурної політики. Функції структурної політики полягають в координації всіх напрямків економічної політики, що чинять прямий вплив на структурні зміни в економіці та наданні економіці початкового імпульсу, необхідного для подолання негативних структурних змін.

3. Найслабкішим напрямком реформ в перехідних економіках став технологічний напрямок: їх технологічна структура на сьогоднішній день знаходиться переважно в межах третього технологічного укладу і для впровадження сучасних постіндустріальних технологій в більшості перехідних економік немає навіть мінімальних заділів.

4. Неможливість наздогнати постіндустріальний світ зумовлена тим, що методи мобілізації, які визначають суть будь-якого “наздоганяючого” розвитку, не придатні для творчості вільних особистостей, що є основою постіндустріального соціуму.

5. Масштаби кризи в Україні на початку 90-х років виявились чи не найбільшими серед перехідних економік, хоча стартові умови для ринкових перетворень були щонайменше не гірші, ніж в інших країнах соціалістичного блоку та республіках СРСР. Динаміка структурних зрушень в промисловості України являла собою негативну тенденцію перетворення ресурсоспоживаючої економіки в ресурсозабезпечуючу, в якій швидко збільшувалася частка матеріало- та енергомістких галузей, що виробляли проміжну продукцію, й стрімко скорочувалася частка галузей, що виробляли кінцеву продукцію, і насамперед товари народного споживання. Зміни в зовнішньоекономічній структурі економіки України характеризують становлення і розвиток сировинно-експортної моделі, притаманної слабкорозвиненим країнам.

6. Попри безперспективність “наздоганяючого” розвитку для досягнення постіндустріальних структурних змін, на сьогоднішній день для України та інших перехідних економік іншої альтернативи не існує: зробити крок в постіндустріальну економіку можна лише за умови досягнення рівня високорозвиненого індустріального госп-ва. Таким чином необхідно генерувати інвестиційний та інтелектуальний потенціал, достатній для глибокого структурного оновлення економіки на основі впровадження найновіших досягнень НТП.

 

1. Розкрийте об’єкт, предмет, методи історії економіки та економічної думки

2. Розкрийте предмет історії економіки та економічної думки і еволюцію господарських одиниць: фактори розвитку, історичні типи.

3. Ох-йте господарську систему: фактори розвитку, історичні типи.

4. Порівняйте історичні типи господарських систем за критеріями: назва типу, рівень розвитку, мета виробництва господарських одиниць, суспільний поділ праці, історична форма власності.

5. Розкрийте суть та значення системно-синергетичного підходу у дослідженні суспільства. Ох-йте положення цивілізаційної парадигми.

6. Порівняйте положення формаційної та цивілізаційної парадигм у дослідженні суспільства.

7. Ох-йте суспільний поділ праці як фактор розвитку господарської системи: суть, етапи, функціональна диференціація суспільства.

8. Ох-йте власність на ресурси як фактор розвитку господарської системи: суть, етапи, соціальна диференціація суспільства.

9. Розкрийте методи аналізу наукового рівня економічних знань дослідження історичного розвитку господарської системи.

10. Порівняйте критерії та етапи періодизації історичного розвитку господарської системи, розроблені С. Десницьким, Ф. Лістом, Б. Гільдебрантом, Д. Беллом, Е. Тоффлером.

11. Ох-йте особливості привласнювального та виробничо-відтворювального типів госп-тв.

12. Розкрийте зміст «неолітичної революції». Визначте її вплив на розвиток первісного суспільства.

13. Ох-йте общину, як історичну форму господарських одиниць та її соціально-економічну роль в первісному суспільстві.

14. Ох-йте фактори розвитку та вкажіть причини занепаду господарства суспільства трипільської культури.

15. Дайте хар-ку госп сфері сусп-ва Месопотамської цивілізації. Окресліть закони Хаммурапі про явища і процеси господарського життя.

16. Госп сфера сусп-ва Давнього Єгипту. Особливості пам’яток ек думки.

17. Порівняйте характерні риси господарств Месопотамської та Кріто-Мікенської цивілізацій.

18. Порівняйте особливості суспільств Східної і Західної цивілізацій та їх підсистем в осьовий час.

19. Дайте хар-ку основних проблем розвитку госп-ва Афін та спробам їх розв’язання в реформах Солона.

20. Ох-йте основні форми господарств Давньої Греції та їх відображення в економічній думці.

21. Дайте характеристику розвитку господарства та економічної думки Китаю в осьовий час.

22. Ох-йте давньоримські рабовласницькі господарські форми та окресліть їх суть за працями римських мислителів.

23. Ох-йте еволюцію поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію с\г вир-ва Давнього Риму.

24. Порівняйте риси господарської системи суспільств Західної цивілізації доби середньовіччя на першому (V – XI ст.) та другому (XI – XV ст.) етапах.

25. Дайте характеристику основним формам феодального землеволодіння в Західній Європі та українських землях.

26. Окресліть умови виникнення середньовічних міст Західної Європи та ох-йте особливості їх господарського устрою.

27. Ох-йте господарський розвиток Київської Русі – як складової Європейської цивілізації.

28. Дайте характеристику основним господарським формам в українських землях доби середньовіччя.

29. Порівняйте основні риси господарської системи середньовічних міст Західної Європи та Київської Русі.

30. Ох-йте зародження інститутів ринкової економіки в країнах Західної Європи (кінець ХV-ХVІ ст.).

31. Розкрийте вплив цивілізаційних факторів на становлення ринкового господарства в країнах Західної Європи (ХVІ – перша пол. ХVІІ ст.).

32. Розкрийте передумови та сутність Великих географічних відкриттів та розкрийте значення їх наслідків у становленні ринкового господарства суспільств Європейської цивілізації.

33. Первісне нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становлення ринкового господарства.

34. Проаналізуйте особливості форм господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях.

35. Розкрийте суть ринкової системи вільної конкуренції та концепцію лібералізму А. Сміта.

36. Ох-йте фізіократизм: передумови виникнення, суть та внесок в розвиток економічної теорії. «Економічна таблиця» Ф. Кене.

37. Дайте характеристику меркантилізму: передумови виникнення, суть та особливості на різних етапах його розвитку.

38. Ох-йте особливості господарського розвитку українських земель у ХVІ-ХVІІ ст.

39. Ох-йте економічні погляди В. Петті та П. Буагільбера.

40. З’ясуйте суть і значення демократичної та освітньої революції для ринкових перетворень в країнах Європейської цивілізації.

41. Промислова революція: передумови, суть та значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації.

42. Порівняйте риси промислового перевороту в Англії та Німеччині (передумови, періоди, особливості та наслідки).

43. Порівняйте риси промислового перевороту в Англії і США (передумови, періоди, особливості та наслідки).

44. Ох-йте закономірності та особливості формув ринк госп сис-и в провідних країнах Європ цивілізації (друга половина ХVІІ – 60-ті роки ХІХ ст.)

45. Порівняйте риси меркантилізму і класичної школи політичної економії (історичні умови виникнення, суть, представники та трактування ними основних економічних категорій).

46. Порівняйте методологічні засади класичної політичної економії і національної політичної економії.

47. Ох-йте ринкове господарство в Англії у другій пол. ХVІІ – 60-тих роках ХІХ ст.: виникнення, становлення нових форм господарства. Теорії А. Сміта та Д. Рікардо про ці процеси.

48. Особл розвитку ринкового госп-ва у Франції та виникнення (становлення) нових форм господарювання (друга пол. ХVІІ – 60-ті роки ХІХ ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях Ж.Б. Сея та Ф. Бастіа.

49. Ох-йте риси становлення ринкового господарства в США та виникнення (становлення) нових форм господарювання. Роль ліберальної економічної теорії Г.Ч. Кері в розвитку капіталістичних відносин у країні.

50. Порівняйте погляди представників «старої» та «нової» історичних шкіл.

51. Економічна теорія К. Маркса і сучасність

52. Ох-йте госп розвиток українських земель в ХV – першій половині ХVI ст. як передумови Визвольної війни українського народу (1648-1676).

53. Ох-йте економічну політику Б. Хмельницького та її основні напрями. Визначте її меркантилістські засади.

54. Ох-йте економічну політику Петра І та її вплив на господарство України.

55. Ох-йте господарську систему Західної України та особливості її еволюції під впливом реформ Йосипа ІІ.

56. Ох-йте зародження елементів ринкового господарства в господарській системі України наприкінці XVIII — початку ХІХ ст.

57. Дайте характеристику кризи кріпосної системи та її відображення у працях українських економістів першої половини ХІХ ст. (В. Каразіна, М. Балудянського, І. Вернадського).

58. Ох-йте вплив нових цивілізаційних чинників на господарський розвиток держав Європи (70-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст.)

59. Дайте характеристику причинам та змісту промислового зростання Німеччини наприкінці ХІХ ст. Розкрийте ознаки соціального напрямку політичної економії як передумови ґенези інституціоналізму.

60. Ох-йте фактори лідерства економіки США кінця ХІХ – початку ХХ ст. Теоретичні досягнення американської школи маржиналізму.

61. Ох-йте загальні риси господарської системи Англії в період монополістичної конкуренції. Теоретичні досягнення кембриджської школи.

62. Ек розвиток Франції в кінці ХІХ – на початку ХХст. Матем школа маржиналізму.

63. Розкрийте історичні умови виникнення, сутність, етапи та основні риси маржиналізму.

64. Ох-йте внесок А. Маршалла в економічну науку та вплив його праць на формування сучасної економічної теорії.

65. Друга науково-технічна революція (остання чверть ХІХ – початок ХХст.): суть та значення для розвитку господарств провідних країн світу. Ґенеза маржиналізму.

66. Порівняйте господарські системи країн Західної Європи та США в 70-ті роки ХІХ – початку ХХ ст.

67. Ох-йте зміст та значимість реформ: 1848 р. (в межах Австро-Угорщини) та 1861 р. (в межах Російської імперії) для утвердження ринкових форм господарювання в Україні.

68. Розкрийте сутність та дайте оцінку результатам столипінської аграрної реформи.

69. Розкрийте внесок Є.Є. Слуцького у розвиток світової економічної науки.

70. Розкрийте суть та значення Київської психологічної школи в українській економічній думці.

71. Ох-йте розвиток промисловості України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. та покажіть її місце в господарстві Російської імперії.

72. Проаналізуйте основні напрями української економічної думки в пореформений період (друга половина ХІХ ст.)

73. Ох-йте внесок представників української економічної думки (М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, С. Подолинський) в розвиток економічної теорії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).

74. Розкрийте проблеми ринкового розвитку у науковій спадщині М. Тугана-Барановського.

75. Ох-йте особливості господарського розвитку України в пореформений період та їх відображення в українській економічній думці.

76. Розкрийте зміст Версальської угоди та її вплив на розвиток економік провідних європейських країн.

77. Ох-йте причини та зміст світової економічної кризи 1929-1933 рр. у США та шляхи виходу з неї.

78. Порівняйте економічні програми та дії урядів щодо виходу з Великої депресії в США та Німеччини.

79. Дайте характеристику наслідкам Першої світової війни для провідних країн світу – Англії, Франції, Німеччини, США.

80. Дайте порівняльну хар-ку: Версальської угоди, плану Дауеса, плану Юнга.

81. Визначте ек причини та наслідки світової економічної кризи 1929-1933 рр.

82. Порівняйте шляхи виходу з «Великої депресії» США та Німеччини.

83. Розкрийте особливості методології раннього інституціоналізму та вкажіть на відмінності від методології класичної політичної економії.

84. Розкрийте сутність раннього інституціоналізму: причини виникнення, основні напрями, спільні риси і відмінності.

85. Визначте відмінності у розумінні ролі держави в теоретичних розробках представників німецького ордолібералізму та кейнсіанства.

86. Порівняйте концепції ринку недосконалої, монополістичної та ефективної конкуренції Дж.В. Робінсон, Е. Чемберліна, Й. Шумпетера.

87. Визначте причини виникнення теоретичних концепцій імперіалізму. Порівняйте теорії імперіалізму Дж. Гобсона і Й. Шумпетера.

88. Порівняйте провідні напрями економічної думки (50-80-ті роки ХХ ст.).

89. Розкрийте суть впливу плану Маршалла, Бреттон-Вудської та Ямайської систем на трансформацію фінансово-торговельної системи у повоєнний період (50-80-ті роки ХХ ст.).

90. Ох-йте нові тенденції у господарському розвитку країн Європейської цивілізації в 1970 – 80-х роках та формування теорії монетаризму.

91. Ох-йте НТР та її вплив на розвиток національних економік у 50-80-ті роки ХХ ст.. Порівняйте основні концепції НТР.

92. Ох-йте причини, зміст та наслідки економічного зростання провідних господарств світу. Проаналізуйте позитивні зрушення соціального характеру.

93. Визначте основні цілі та структурний зміст змішаних економічних систем 1950 – 70-х років. Розкрийте сутність концепції соціального ринкового господарства.

94. Порівняйте нові типи та форми корпоративних організацій та визначте їх роль у процесі глобалізації світового господарства (друга половина ХХ ст.).

95. Порівняйте загальні риси неокейнсіанської (Р. Харрод, О. Домар), неокласичної (Р. Солоу, Дж. Мід) та неоінституціональної (С. Кузнець) теорій економічного зростання.

96. Розкрийте теоретичний зміст та порівняйте специфіку реалізації реформ у досягненні «економічного дива» в Німеччини та Японії.

97. Ох-йте кризи світової економіки та кейнсіанства у 1970-80-ті роки. Розкрийте зміст феномену стагфляції.

98. Визначте причини виникнення та ох-йте зміст і основні теорії економічного неоконсерватизму.

99. Визначте причини та ох-йте заходи неоконсервативних реформи: «тетчеризму» та «рейганоміки».

100. Розкрийте причини та зміст еволюції кейнсіанської теорії: теорія Дж. М. Кейнса, неокейнсіанство, посткейнсіанство.

101. Дайте характеристику посиленню інтернаціоналізації та глобалізації світового господарства кінця ХХ – початку ХХІ ст..

102. Ох-йте особливості діяльності транснаціональних корпорацій та їх вплив на світогосподарський розвиток в кінці ХХ – початку ХХІ ст..

103. Визначте передумови, суть і наслідки інформаційно-технологічної революції кінця ХХ – початку ХХІ ст. та її відображення в сучасній економічній думці.

104. Розкрийте основні тенденції економічного розвитку США на етапі інформаційно-технологічної революції та її відображення в сучасній економічній думці.

105. Визначте структуру інституціоналізму та його методологічні особливості наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

106. Ох-йте трансакційний сектор економіки, теорію прав власності та трансакційних витрат. Розкрийте теорему Р. Коуза.

107. Ох-йте етапи становлення та розвитку командно-адміністративної системи в радянській Україні.

108. Ох-йте нову економічну політику та її місце в еволюції радянської системи господарства.

109. Ох-йте основні напрями теоретичних досліджень в українській економічній літературі 20-х років ХХ ст. (ортодоксальний марксизм та немарксистський напрям).

110. Розкрийте шляхи і засоби радянської індустріалізації та їх визначення в процесі дискусії щодо її джерел і темпів.

111. Дайте хар-ку суцільній колективізації в СРСР та її соц-ек наслідкам.

112. Розкрийте становлення директивної системи планування та соціально-економічний зміст довоєнних п’ятирічних планів. Ох-йте дискусію щодо природи планової системи наприкінці 20-х років ХХ ст.

113. Ох-йте кризу радянської командно-адміністративної системи та окресліть спроби її трансформації у 50-ті роки ХХ ст. («хрущовська відлига»).

114. Розкрийте теоретичне обґрунтування та спробу реалізації господарської реформи 1965 р. («Косигінська реформа»).

115. Визначте шляхи реформування радянської командно-адміністративної системи в другій половині 80-х років ХХ ст. (т.зв. «перебудова»).

116. Розкрийте причини кризи ортодоксальної марксистської політичної економії та основні напрями теоретичних досліджень в Україні другої половини 80-х років ХХ ст.

117. Визначте основні причини та ох-йте застійні явища в рад економіці 70-х – першої половини 80-х років ХХ ст.

118. Ох-йте становлення національної господарської системи України в 90-х роках ХХ ст.

119. Розкрийте формування теоретичних засад обґрунтування шляхів переходу до ринкової системи в українській економічній літературі 90-х років ХХ ст.

120. Дайте загальну характеристику теорії та практики структурної перебудови української економіки за часів незалежності.

 

Визначте відмінності у розумінні ролі держави в теоретичних розробках представників німецького ордолібералізму та кейнсіанства. 85

Визначте економічні причини та наслідки світової економічної кризи 1929-1933 рр. 81

Визначте основні причини та ох-йте застійні явища в радянській економіці 70-х – першої половини 80-х років ХХ ст. 117

Визначте основні цілі та структурний зміст змішаних економічних систем 1950 – 70-х років. Розкрийте сутність концепції соціального ринкового господарства. 93

Визначте передумови, суть і наслідки інформаційно-технологічної революції кінця ХХ – початку ХХІ ст. та її відображення в сучасній економічній думці. 103

Визначте причини виникнення та ох-йте зміст і основні теорії економічного неоконсерватизму. 98

Визначте причини виникнення теоретичних концепцій імперіалізму. Порівняйте теорії імперіалізму Дж. Гобсона і Й. Шумпетера. 87

Визначте причини та ох-йте заходи неоконсервативних реформи: «тетчеризму» та «рейганоміки». 99

Визначте структуру інституціоналізму та його методологічні особливості наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.. 105

Визначте шляхи реформування радянської командно-адміністративної системи в другій половині 80-х років ХХ ст. (т.зв. «перебудова»). 115

Господарська сфера суспільства Давнього Єгипту. Особливості пам’яток економічної думки. 16

Дайте загальну характеристику теорії та практики структурної перебудови української економіки за часів незалежності. 120

Дайте порівняльну характеристику: Версальської угоди, плану Дауеса, плану Юнга. 80

Дайте характеристику господарській сфері суспільства Месопотамської цивілізації. Окресліть закони Хаммурапі про явища і процеси господарського життя. 15

Дайте характеристику кризи кріпосної системи та її відображення у працях українських економістів першої половини ХІХ ст. (В. Каразіна, М. Балудянського, І. Вернадського). 57

Дайте характеристику меркантилізму: передумови виникнення, суть та особливості на різних етапах його розвитку. 37

Дайте характеристику наслідкам Першої світової війни для провідних країн світу – Англії, Франції, Німеччини, США. 79

Дайте характеристику основним господарським формам в українських землях доби середньовіччя. 28

Дайте характеристику основним формам феодального землеволодіння в Західній Європі та українських землях. 25

Дайте характеристику основних проблем розвитку господарства Афін та спробам їх розв’язання в реформах Солона. 19

Дайте характеристику посиленню інтернаціоналізації та глобалізації світового господарства кінця ХХ – початку ХХІ

---

⇐ Предыдущая54555657585960616263646566676869

---

Просмотров 2322

Эта страница нарушает авторские права

---