Економічна теорія, що формувалася на засадах маржиналізму і неокласичного напряму шкіл Заходу

Теорія марксизму в її ортодоксальному варіанті.

Немарксистські економічні соціалістичні теорії.

Перший напрям розвивали М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, О. Чаянов, К. Воблий, та ін. Зокрема О. Чаянову книзі "Основні ідеї і форми організації селянського госп-ва" (1919 р.) використав засади теорії граничної корисності й став на захист індивідуального селянського госп-ва. К. Воблий у праці "Земельне питання в програмах різних партій" (1917 р.) вказував, що негайна конфіскація земель селянством призвела б до анархії, взаємної різанини селян і спричинила б надзвичайне потрясіння основ народного госп-ва. Професор О. Челінцев розробляв наукові основи організації сімейно-трудового селянського госп-ва і розглядав їх у тісному зв'язку з розбудовою селянської кооперації в Україні. Отже, до 20-х років економічна думка в Україні була представлена перспективними напрямами і мала всі можливості для плідного розвитку.

Другий напрям економічної думки в Україні (марксизм у вигляді догм) представляли В. Чубар, С. Косіор, В. Затонський, Д. Мануїльський, Г. Петровський, О. Шліхтер та ін. Всі вони керувалися лінією партії і вказівками з Москви, що згодом призвело до занепаду провідних галузей економіки України. З часом практично всі ці діячі були знищені режимом наприкінці 30-х років.

Третій напрям цього періоду був представлений теоріями немарксистського соціалізму. Серед представників цього напряму слід назвати історика, голову Центральної Ради, першого президента УНР М. Грушевського, голову уряду УНР В. Винниченка, керівника Директорії УНР С. Петлюру, українського анархіста Н. Махна та ін. Соціальним ідеалом "батька" Махна була "селянська республіка" без центральної влади, з відособленим сімейним госп-вом заможних селян, справедливим нетоварним обміном продуктів між містом і селом.

Панування командно-адміністративної системи призвело до застою економічної думки в Україні. На початку 30-х років в економічній літературі ще можна було зустріти думки, що якоюсь мірою суперечили офіційному курсу. Зокрема, певних успіхів було досягнуто в трактуванні проблем товарно-грошових відносин, впровадження госп. розрахунку на державних підприємствах, впливу на економіку регулюючої ролі ринку. Деякі економісти (Я. Дімайштейн, М. Соболев, Л. Діц та ін.) визначали негативні наслідки централізованого ціноутворення, товарний дефіцит, диспропорції економічного розвитку, але всіх їх піддавали нищівній критиці офіційні економісти. Особливе місце у цей період займала критика так званої волобуєвщини як прояву націоналізму в українській науці. М. Волобуєв у 1928 р. виступив із публікаціями, в яких розвивав ідеї про переваги самостійного економічного розвитку України. На думку М. Волобуєва, Україна має достатній ек потенціал, щоб самостійно інтегруватися до світового госп-ва. За це його проголосили ворогом соціалізму і Радянської держави та згодом репресували. Ворожими також оголосили економічні погляди Є. Слуцького, О. Чаянова, О. Челінцева, відкинувши їхні плани аграрних реформ.

З 30-х рр. українська економічна думка "розвивалась" за соціальним замовленням, перебувала в ізоляції від світової економічної думки й поступово занепадала. Запанували думки й економічні праці "вождів".

110. Розкрийте шляхи і засоби радянської індустріалізації та їх визначення в процесі дискусії щодо її джерел і темпів.

Індустріалізація УРСР 1920-1930-х рр. — форсований процес будівництва промислових підприємств важкої і легкої промисловості на території Української РСР з кінця 1920-х років до 1941 р.

Причини індустріалізації в Українській РСР

· Відхід від Нової економічної політики

· Загальна індустріалізація СРСР;

· Курс на «прискорене соціалістичне будівництво»

· Сталінський курс «великого перелому»

Відмови від непу вимагала й державна політика реалізації курсу індустріалізації, прийнятого XIV з’їздом ВКП(б) у грудні 1925 р.

У 1 п'ятирічці 400 з 1500 промислових підприємств передбачалося спорудити саме в Українській РСР.

Ставилася основна мета — забезп перевершуючий і першочерговий розвиток галузей групи А (паливна, енергетична, хімічна, машинобудівна і т. ін.).