Характеристика майна підприємства за джерелами утворення

Джерела утворення господарських засобів в умовах ринкової економіки називають капіталом. На підприємствах різних організаційно-правових форм може бути два види капіталу: власний і залучений (позиковий).

Під власним капіталом розуміють загальну вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та використовуються ним для формування активів. Власний капітал включає: статутний (зареєстрований) капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний (страховий) капітал і нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Власний капітал є одним з найважливіших показників функціонування підприємства, оскільки характеризує кредитоспроможність,

платоспроможність та забезпеченість підприємства власними коштами.

У складі власного капіталу значне місце відведено статутному капіталу. На підприємствах, створених за рахунок коштів власників, він є сукупністю внесків засновників (учасників) господарських об'єднань, господарських товариств (в формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю тощо), держави.

Пайовий капітал формується з сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок, сільськогосподарських виробничих кооперативів (СВК) тощо. Він є сукупністю коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення господарської діяльності.

Додатковий капітал - джерело власних засобів, яке утворюється за рахунок:

- приросту вартості основних засобів при проведенні їх переоцінки у випадках, передбачених законодавством;

- емісійного доходу акціонерного товариства (перевищення продажної ціни власних акцій над їх номінальною вартістю, що утворюється в результаті їх продажу);

- безоплатного надходження необоротних активів від юридичних і фізичних осіб.

Резервний капітал також є джерелом власних засобів, що створюється як додатковий внутрішній фінансовий ресурс підприємства. Резервний (страховий) капітал - це сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку. Кошти резервного капіталу використовуються відповідно до напрямів, передбачених в установчих документах: як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного капіталу покриваються

непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

Чинним законодавством передбачено створення в господарському товаристві резервного (страхового) капіталу у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 % статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) капіталу передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 % суми чистого прибутку.

Важливим джерелом власних господарських засобів є прибуток - це позитивний фінансовий результат діяльності підприємства. Він утворюється, головним чином, в процесі реалізації продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей, основних засобів і визначається як сума перевищення доходів над витратами підприємства, одержаних з початку року до танця звітного періоду.

Складовими власного капіталу є також неоплачений і вилучений капітал. Неоплачений капітал є заборгованістю власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Вилучений капітал - це фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Суми неоплаченого капіталу та вилученого капіталу зменшують розмір власного капіталу.

Крім власного капіталу, джерелами формування майна підприємства є залучені джерела. Вони надаються підприємству у тимчасове користування на визначений строк, по закінченні якого повертаються власникам.

Кредитом називають позику в грошовій або товарній формі, що надається кредитором (особою, що надає позику) позичальнику (особі, яка одержує позику) на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. При кредитуванні відносини між кредитором і позичальником базуються на наступних принципах: строковості, платності, поверненості, забезпеченості та цільового використання. Позиковими коштами є залучені підприємством на договірних умовах кошти юридичних і фізичних осіб (крім банків та інших кредитно-фінансових установ).

Кредиторська заборгованість - це борги перед постачальниками та іншими кредиторами. Вона виникає, якщо товарно-матеріальні цінності надходять на підприємство раніше, ніж вони оплачені.

Постачальник - це фізична або юридична особа, що відвантажила матеріальні цінності. Відповідно до діючої системи розрахунків за матеріальні цінності між часом одержання цінностей і моментом їх оплати проходить певний строк, протягом якого підприємство, що одержало товарно-матеріальні цінності, але їх не оплатило, є боржником перед постачальниками. В результаті заборгованість перед постачальниками є тимчасовим джерелом відповідної частини коштів даного підприємства.

Крім того, всі зобов'язання підприємства можна згрупувати за строками їх погашення як найбільш термінові, короткострокові, довгострокові та постійні.

Найбільш термінові - це поточні зобов'язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій. Короткострокові зобов'язання визначаються строком погашення одержаних позикових коштів за період менше одного року. Довгострокові зобов'язання визначаються терміном погашення позикових коштів за період більше одного року. Постійні зобов'язання - це зобов'язання перед власниками суб'єкта господарювання в частині формування власного капіталу, які виникають за власним бажанням окремих власників або при ліквідації підприємства.

30. Характеристика пасивних рахунків.

В залежності від обліку активів, капіталу чи зобов’язань рахунки бувають активні, пасивні та активно-пасивні.

Пасивні рахунки призначено для відображення наявності та змін капіталу й зобов’язань підприємства.

Сальдо (залишки) за такими рахунками записують у пасиві бухгалтерського балансу.
Початкове та кінцеве сальдо на пасивних рахунках записують у кредиті. Господарські операції, що призводять до збільшення пасивного рахунка, відображають у його кредиті, а операції, що призводять до зменшення пасивного рахунка, – у дебеті. Структура пасивного рахунка має такий вигляд (рис. 2.1):

Кінцеве сальдо пасивного рахунка обчислюють, додаючи до початкового сальдо суму оборотів за кредитом та віднімаючи суму оборотів за дебетом.

До пасивних рахунків можна віднестим «Розрахунки з персоналом з праці», «Статутний капітал», «Резервний капітал» та інших.

44. Способи виправлення помилок в облікових регістрах.

При заповненні облікових регістрів можливі помилки. Вони виникають за різних причин, зокрема, внаслідок:
—втоми або неуважності працівника;
— допущення математичної помилки;
— неправильного застосування принципів обліку;
— неправильного розуміння обставин, у яких здійснювалась господарська операція;
— несправності обчислювальної техніки.
Помилки можуть бути локальними та транзитними. Локальні помилки — це викривлення інформації тільки в одному обліковому регістрі (наприклад, неправильна дата здійснення операції або прізвище виконавця), транзитні помилки — це такі помилки, які проходять через кілька облікових регістрів (приміром, неправильна сума в первинному документі веде до помилок при складанні зведених документів, оборотної відомості та балансу). Найчастіше помилки трапляються в тексті операції і це веде до неправильного визначення кореспонденції рахунків.

Помилки можуть бути локальними та транзитними. Локальні помилки — це викривлення інформації тільки в одному обліковому регістрі (наприклад, неправильна дата здійснення операції або прізвище виконавця), транзитні помилки — це такі помилки, які проходять через кілька облікових регістрів (приміром, неправильна сума в первинному документі веде до помилок при складанні зведених документів, оборотної відомості та балансу). Найчастіше помилки трапляються в тексті операції і це веде до неправильного визначення кореспонденції рахунків.
Помилки звітного періоду, виявлені в первинних документах, облікових регістрах та звітності, створених вручну, виправляються коректурним способом, тобто неправильний текст або суму слід закреслити й над закресленим надписати правильний текст або суму. Закреслювання здійснюється однією рискою таким чином, щоб можливо було прочитати виправлене. Виправлення помилки супроводжується надписом «Виправлено» і підписами осіб, що брали участь у здійсненні господарської операції і складанні документа. При цьому слід вказати дату виправлення помилки.
Помилки в облікових регістрах за минулий звітний період виправляються методом «червоного сторно». Згідно з цим способом складається бухгалтерська довідка, до якої помилка вписується червоним кольором або зі знаком «мінус», а правильний запис проводиться чорнилом чорного або синього кольору. Таким чином у місяці, в якому виявлено помилку, ліквідується неправильний запис і відображається правильна сума та кореспонденція рахунків. Також для виправлення помилок у записах за будь-який звітний період у межах поточного року можна використовувати додаткову проводку. Суть цього методу: на невідображену суму роблять додатковий запис у тій самій кореспонденції, в якій припустилися помилки. При цьому також складають бухгалтерську довідку.
У касових документах і в документах, якими оформлено банківські операції та операції з цінними паперами, виправлення не дозволяються.
Якщо виявлено минулорічні помилки, які вплинули на розмір нерозподіленого прибутку (непокритого збитку), то згідно з П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» їх виправляють, коригуючи сальдо нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) на початок звітного періоду і повторно відображаючи інформацію у фінансовій звітності.

57.Структура та вимоги до складання «Звіту про фінансові результати»

Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів:

· автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства;

· безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

· періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

· історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

· нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

· повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

· послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

· обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

· превалювання змісту над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

· єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Основні вимоги до складання фінансової звітності

Перед складанням річної фінансової звітності на підприємстві має бути проведена інвентаризація активів і зобов'язань.

Інформація, приведена у фінансовій звітності, базується виключно на даних бухгалтерського обліку і повинна бити тотожна даним аналітичного і синтетичного обліку. Слід пам'ятати про те, що дані фінансової звітності вважаються за достовірні, якщо не містять яких-небудь спотворень або помилок, які можуть згодом вплинути на прийняті рішення.

При складанні фінансової звітності необхідно суворо слідувати принципам її підготовки - автономності підприємства, безперервності діяльності, періодичності, історичної (фактичної) собівартості, нарахування і відповідності доходів й втрат, повного освітлення, послідовності, обачності, превалювання змісту над формою, єдиного грошового вимірника.

Фінансова звітність має бути підписана керівником підприємства і головним бухгалтером.