Стаття 85. Строки декларування 1 часть

Митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення, протягом 10 днів з дати доставлення товарів і транспортних засобів у митний орган призначення.

Товари, що переміщуються через митний кордон України громадянами, декларуються митному органу одночасно з пред'явленням цих товарів.

Порожні транспортні засоби та транспортні засоби, в яких перевозяться пасажири, у разі в'їзду на митну територію України декларуються митному органу не пізніше ніж через три години з моменту прибуття у пункт пропуску на митному кордоні України, а у разі виїзду за межі митної території - не пізніше ніж за три години до перетинання митного кордону України.

Зазначені строки можуть продовжуватися у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Терміни подачі митної декларації встановлюються Державною митною службою України. При цьому вони не можуть перевищувати 10 днів з дати представлення товарів і транспортних засобів митному органу.

Особливі терміни декларування встановлюються для транспортних засобів, що перевозять пасажирів, і порожніх транспортних засобів: не пізніше трьох годин після перетину митного кордону в разі в’їзду транспортних засобів і не пізніше чим за три години до перетинання митного кордону для транспортних засобів, що виїжджають. Такі скорочені терміни подачі митної декларації ставлять за мету, крім іншого, звести до мінімуму незручності, що виникають при пасажирських перевезеннях через необхідність проведення митного оформлення і здійснення митного контролю, а також прагнуть скоротити час перебування транспортних засобів на транспортних вузлах (в аеропортах, морських і річкових портах, залізничних станціях, пунктах пропуску автомобільного транспорту).

Митний кодекс допускає продовження зазначених термінів на підставі відповідного рішення Державної митної служби України.

При переміщенні через митний кордон фізичними особами товарів, які не призначені для виробничої чи іншої комерційної діяльності і знаходяться в ручній поклажі і супроводжуваному багажі, митна декларація подається одночасно з представленням товарів.

Стаття 86. Прийняття митної декларації

Митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додані всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксується посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу.

З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.

Митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

Декларування має першорядне значення для визначення механізму тарифного та нетарифного регулювання.

Таким чином, з моментом прийняття митної декларації посадовою особою митного органу, зв’язується момент виникнення зовоб’язань декларанта по сплаті передбачених законовдавством митних платежів, а також момент подання ним дозвілних документів відповідних державних органів, передбачених чинним законодавством. Тобто, момент прийняття митної декларації означає одночасне набуття декларантом юридичної відповідальності за повноту та достовірність відомостей, заявлених ним у митній декларації, та нявність документів, подання яких передбачене діючим законодавством України. Характеризуючи принцип митного декларування, слід особливо зазначити, що митне законодвство зв’язує виникнення зобов’язання по сплаті митних платежів з подачею не всякого документа, що містить інформацію про товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю та митному оформленню, а тільки митної декларації, що використовується для декларування товарів та транспортних засобів, тобто письмової заяви за встановленою формою, яка подається митному органу і містить в собі точні (ст. 81) відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення. Так, наприклад, попереднє повідомлення не може привести до появи податкового зобов’язання, оскільки законодавством України не встановлена вимога щодо подання митному органу гарантій сплати зборів та податків.

Момент прийняття митним органом митної декларації є чітко визначеним у часі. Складовими умовами, необхідними для прийняття митної декларації є :

- декларування товарів та транспортних засобів, тобто заявлення декларантом за встановленою письмовою формою точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (ст. 81) ;

- подання разом з митною декларацією комерційних супровідних та інших необхідних документів щодо задекларованих товарів і транспортних засобів ;

- встановлення митним органом факту, що митна декларація містить в собі всі необхідні відомості і до митної декларації додані всі необхідні документи.

Слід зазначити, що перші дві умови є водночас обов’язками декларанта (ст. 88), незалежно від того, яка особа здійснює декларування товарів і транспортних засобів (підприємства та громадяни, яким належать дані товари і транспортні засоби, або інші уповноважені ними особи). Таким чином, декларант зобов’язаний вчинити дії, зміст та обсяг яких необхідні для прийняття митної декларації митним органом.

Оскільки декларування шляхом подання митної декларації являє собою заявлення за встановленою письмовою формою точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (ст. 81), митна декларація не може бути прийнята митним органом, якщо відомості, внесені до неї, не відповідають встановленій формі або вона не містить в собі всіх відомостей, передбачених встановленою формою, або якщо до неї не додані зазначені в ній документи.

Комерційні документи – це документи, які дають вартісну, якісну та кількісну характеристику товарів і транспортних засобів. До основних комерційних документів належать договір (угода), рахунок (проформа-рахунок), специфікація, пакувальний лист, сертифікат якості, тощо.

Супровідні (товаросупровідні) документи – це документи, які безпосередньо супроводжують (прибувають) разом з товарами і транспортними засобами. До основних супровідних документів належать товарно-транспортна накладна, вантажний маніфест, рахунок (проформа-рахунок), специфікація, пакувальний лист, сертифікат якості, реєстраційні документи транспортного засобу, тощо.

Визначення переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення конкретних товарів і транспортних засобів, залежить від заявленого декларантом митного режиму щодо таких товарів і транспортних засобів, їх характеру, осіб, яким вони належать, вимог відповідних законодавчих та нормативно-правових актів щодо окремих (додаткових) умов та порядків переміщення конкретних товарів і транспортних засобів через митний кордон України та (або) їх митного контролю та митного оформлення, вимог міжурядових та (або) міждержавних угод, учасниками яких є Україна .

Встановлення митним органом факту, що митна декларація містить в собі всі необхідні відомості і до митної декларації додані всі необхідні документи, означає результат перевірки посадовою особою митного органу наданих документів на предмет наявності передбачених законодавством підстав для прийняття митної декларації (підтвердження повноважень декларанта, дотримання декларантом форми декларування, заповнення ним всіх розділів та граф митної декларації відповідно до порядку її заповнення, а також перівірку комплектності документів, наданих разом з митною декларацією). Таким чином, встановлення митним органом факту, що митна декларація містить в собі всі необхідні відомості і до митної декларації додані всі необхідні документи, не означає перевірку посадовою особою митного органу (в межах її повноважень) відомостей , заявлених декларантом в митній декларації, а також їх відповідності характеристикам та ознакам товарів та інших предметів, що декларуються з використанням митної декларації. Отже, факт прийняття митним органом митної декларації не може являти собою дозвіл митного органу на використання товарів і трансортних засобів в цілях, заявлених митниці.

Таким чином, прийняття митної декларації є окремою операцією з митного оформлення, яка здійснюєтья до початку перевірки посадовою особою митного органу відомостей, заявлених декларантом у митний декларації.

Фіксація дати і часу прийому митної декларації митним органом передбачає проставлення посадовою особою митного органу, що її прийняла , відміток на бланку митної декларації та відповідного запису (реєстрації) у документах митного органу.

Відмітки посадової особи на митній декларації проставляються у вигляді відтиску одного з видів особистих митних забезпечень. В залежності від виду митної декларації, що подається декларантом митному органу, для фіксації моменту прийому митної декларації можуть використовуватись різні види особистих митних забезпечень та різні способи реєстрації митної декларації у справах митного органу.

Так наприклад, прийняття митної декларації форми МД-2, МД-3 потребує відтиску особистого митного забезпечення № 2 (штамп ”Під митним контролем”), наявність на митній декларації реєстраційного номеру та реєстрацію митної декларації в обліковому журналі.

При застосуванні митної декларації форми МД-4 прийняття митної декларації потребує проставлення відтиску особистого митного забезпечення № 1 (особистої номерної печатки) та реєтрації факту прийняття митної декларації в облікових справах митного органу.

Таким чином, незалежно від виду митної декларації, що використовується при здійсненні митного контролю та митного оформлення, необхідною умовою її прийняття є проставлення на її бланку відтиску особистого митного забезпечення, використання якого передбачене для даного виду митної декларації, засвідчення такого відтиску особистим підписом посадової особи митного органу, яка прийняла митну декларацію, та реєстрація прийнятої митної декларації у справах митного органу.

Починаючи з моменту прийняття митної декларації митним органом, митна декларація набуває статус документу, який свідчить про факти, що мають юридичне значення.

Починаючи з зазначеного моменту, вона та (або) додані до неї документи не можуть бути відкликані декларантом, а внесення будь-яких змін та доповнень до них є можливим лише з дозволу посадових осіб митного органу, уповноважених на надання зазначеного дозволу, та виключно у випадках, передбачених чинними законодавчими та нормативно-правовими актами з митної справи.

При цьому, слід особливо підкреслити, що , оскільки декларування передбачає заявлення за встановленою формою точних відомостей про товари і транспортні засоби,мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (ст. 81), а здійснення декларування є обов’язком декларанта (ст. 88), можливість внесення змін до митної декларації має розглядатись митним органом після оцінки даної ситуації на предмет наявності в діях декларанта ознак порушень митних правил, відповідальність за які передбачена Митним кодексом України.

Митним кодексом встановлено, що митний орган не впаві відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлен цим Кодексом. Письмове повідомлення декларанту про відмову в прийнятті митної декларації та причини такої відмови оформлюються у вигляді картки відмови, яка підписується посадовою особою митного органу, якій декларантом була надана митна декларація та яка прийняла рішення про відмову.

Вмотивованість відмови повинна грунтуватись відповідним посиланням на вимоги конкретних актів, виданих органами, які уповноважені законодавством України на визначення засад митної справи, а також організацію та забезпечення здійснення митної справи. При цьому не допускається посилання на нормативні документи, видані спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Один примірник картки відмови видається декларанту, а другий, з підписом декларанта про отримання картки відмови, зберігається у встановленому порядку у справах митного органу.

Примірник картки відмови, який передається декларанту, є підставою для його звернення до судових органів з метою оскарження дій митного органу (або посадових осіб митного органу).

Стаття 87. Декларанти

Декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники).

Декларантами товарів і транспортних засобів, що належать громадянам, також можуть громадяни, уповноважені власниками зазначених товарів і транспортних засобів на здійснення декларування нотаріально посвідченими дорученнями.

Поняття декларанта, як суб’єкта митних правовідносин, є одним із найважливіших в термінології митного законодавства. Відповідно до визначення термінів, які вживаються в Митному кодексі, декларант – це юридична чи фізична особа, яка здійснює декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України (ст.1).

Статтєю 26 цього Кодексу визначено, що у відносинах з митними органами інтереси підприємств та громадян можуть представляти митні брокери та інші особи на підставі відповідного договору, укладеного з підприємством, або нотаріально посвідченої довіреності (доручення), виданої громадянином.

Декларантом може бути тільки особа, яка має чітко визначені повноваження, щодо товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон та підлягають декларуванню, а також відповідно до зазначених повноважень реалізовує право на декларування, виконує встановлені законодавством обов’язки та несе передбачену законодавством відповідальність, пов’язану з декларуванням.

Безумовне право декларування шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення інших дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (ст. 81) мають підприємства або громадяни, які відповідно до чинного законодавства є власниками товарів та транспортних засобів, що декларуються. Слід мати на увазі, що декларування товарів і транспортних засобів, власником яких є підприємство, можливе працівником даного підприємства, який має відповідні повноваження.

Таким працівником може бути особа, яка відповідно до установчих документів, є розпорядником фінансових та матеріальних цінностей, або особа, зарахована до штату даного підприємства, якій розпорядником коштів у встановленому законодавством порядку надані повноваження щодо декларування товарів і транспортних засобів, що належать вказаному підприємству (шляхом видання відповідного наказу та видачі доручення). При декларуванні за встановленою письмовою формою і відповідно до порядку ведення в митних органах обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, відомості про таким чином уповноважену особу, в тому числі – зразок її особистого підпису та зразок відтиску печатки підприємства, якими засвідчуються відомості, заявлені даною особою в митній декларації, повинні бути внесені до облікової картки суб’єкта ЗЕД, форма якої визначена спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Особливо слід зазначити, що при декларуванні товарів і транспортних засобів безпосередньо підприємством – власником таких товарів і транспортних засобів, адміністрація даного підприємства самостійно визначає особу, що здійснює декларування. Однак, митний орган має право рекомендувати адміністрації підприємства заміни зазначеної особи, якщо у процесі її роботи буде встановлений недостатній рівень знань з питань декларування або невиконання ( неналежного виконання) нею обов’язків декларанта.

Посередницька діяльність митного брокера віднесена законодавством України до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Таким чином, зазначений вид господарської діяльності може здійснюватись виключно на підставі ліцензії, тобто документу державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження посередницької діяльності митного брокера протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Законодавство України передбачає можливість здійснення зазначеної діяльності як юридичною, так і фізичною особою за умови її реєстрації в установленому порядку як суб’єкта підприємницької діяльності.

Отже, відповідним чином оформлена ліцензія надає суб’єкту підприємницької діяльності право здійснювати посередницьку діяльність митного брокера, як вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню в Україні. При цьому, зазначене право щодо конкретних товарів і транспортних засобів, що декларуються ним, реалізується на підставі договору доручення, укладеного у встановленому порядку ліцензіатом та особою, яку він представляє в митному органі.

Органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України для ліцензування посередницької діяльності митного брокера, є Держмитслужба України. Повноваження Держмитслужби, як органу ліцензування, визначені законодавством України.

Термін дії ліцензії на провадження посередницької діяльності митного брокера зазначається в ліцензії, форма якої затверджена Кабінетом Міністрів України. Відповідно до законодавства України ліцензійні умови, затверджені в установленому порядку Держмитслужбою України та Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, містять вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, які є обов’язковими для виконання при провадженні посередницької діяльності митного брокера.

Митним брокером може бути виключно резидент України, в той час, коли декларантом товарів і транспортних засобів, що належать громадянам, можуть бути громадяни, наділені відповідним чином оформлені повноваженнями, незалежно від того, резидентами якої країни вони являються.

Стаття 87 цього Кодексу окремо визначає, що декларантами товарів і транспортних засобів, що належать громадянам, можуть бути як посередники (митні брокери), так і громадяни, уповноважені власниками зазначених товарів і транспортних засобів на здійснення декларування нотаріально посвідченими дорученнями. Відповідно до даної норми законодавства доручення має передбачати чітко визначену конкретну дію – здійснити декларування, тобто заявити за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомосей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (ст. 81). В той же час, відповідно до ст. 88 Митного кодексу, декларант виконує всі обов’язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою.

Таким чином, доручення, яке в тій чи іншій формі обмежує право довіреної особи на вчинення дій, достатніх для декларування в обсягах, визначених ст. 81 цього Кодексу, або будь яким чином позбавляє таку особу обов’язків та відповідальності, визначених ст. 88 цього Кодексу, не може розглядатись в якості підстави, яка надає довіреній особі право бути декларантом товарів і транспортних засобів.

Доручення, видані нотаріальними органами іноземних держав, підлягають (відповідно до міждержавних угод, учасниками яких є Україна) легалізації у консульських установах України, що діють у відповідних країнах.

Стаття 88. Обов’язки декларанта

Декларант виконує всі обов’язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою.

Декларант зобов’язаний:

-здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;

-на вимогу митного органу пред’явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення;

-надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур;

-сплатити податки і збори.

При визначенні правового статусу декларанта законодавство особливо звертає увагу на те, що, незалежно від того, чи є декларант власником товарів і транспортних засобів та самостійно переміщує їх через митний кордон України,або митним брокером (посередником), який представляє інтереси підприємств і громадян у відносинах з митними органами (ст.26), він виконує всі обов’язки та несе в повному обсязі відповідальність, передбачену Митним кодексом України.

Умовою набуття обов’язків та відповідальності є належним чином підтверджені повноваження декларанта щодо конкретних товарів і транспортних засобів.

До обов’язків декларанта віднесені:

1.Здійснення декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом. Зазначений обов’язок передбачає вимогу заявлення декларантом за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій)точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. В даному випадку йдеться про обов’язковість дотримання декларантом встановленої форми декларування із зазначенням вичерпних та точних відомостей про них, передбачених зазначеною формою. Невиконання даного обов’язку декларанта Митним кодексом віднесене до одного з видів порушень митних правил, яке передбачає відповідальність за недекларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби, які підлягають обов’язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України (ст. 340).

2. На вимогу митного органу пред’явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення.

В даному випадку йдеться про обов’язок декларанта пред’явити товари і транспорті засоби митному органу, але митний орган в даному випадку залишає за собою право не вимагати таке перд’явлення.

3. Надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

Митний кодекс визначає термін “митних процедур” як операції, пов’язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Оскільки митний контроль є (відповідно до визначення термінів Митним кодексом України) сукупністю заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, вимоги даної статті обумовлюють обов'язки декларанта щодо подачі ним митному органу документів та заявлення ним відомостей, в обсягах та в порядку, який визначається законодавчими та нормативно-правовими.

4. Сплатити податки та збори.

Отже, декларантзобов’язаний сплатити всі податки та збори, передбачені законодавством України стосовно переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон Укрїни.

Слід зазначити, що положення даної статті не обумовлюють виконання декларантом своїх обов’язків певним місцем, часом митного контролю, митного оформлення або видом митних процедур, які при цьому застосовуються.

Стаття 89. Попередня митна декларація

До ввезення товарів на митну територію України декларантом може подаватися до відповідного митного органу попередня митна декларація.

Подання попередньої митної декларації при ввезенні на митну територію України підакцизних товарів є обов’язковим.

Порядок подання попередньої митної декларації, її форма та порядок відомостей, що зазначаються у ній, встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи відповідно до вимог цього Кодексу.

Попередня декларація є одним із видів документів контролю за доставкою вантажів, які за своєю суттю являють собою гарантію перед Державою стосовно встановлених нею для підприємств та громадян обов’язків.Особливості застосування попередньої деклараці полягають, по-перше, у визначенні права декларанта попередньо заявити митному органу про намір особи, якою він у встановленому порядку уповноважений , здійснити ввезення та декларування товарів і транспортних засобів. По-друге, попередня декларація передбачає внесення (до або на момент її прийнняття митним органом) платежів, які підлягають сплаті при ввезенні на митну територію України.

Кодекс встановлює норму обов’язковості попереднього декларування підакцизних товарів (під зазначеними товарами розуміються товари, на які при їх ввезенні в Україну законодавстом встановлений акцизний збір). Крім того, Кабінет Міністрів України, як орган, що організовує та забезпечує здійснення митної справи, надає повноваження Держмитслужбі України, як спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи, самостійно визначати перелік товарів, умовою ввезення яких на митну територію України є подання та оформлення попередньої митної декларації.

Держмитслужба України шляхом введення в дію у встановленому законодавством порядку нормативних документів встановлює порядок подання попередньої митної декларації, її форму та перелік відомостей, що зазначаються у ній.

Оскільки попередня митна декларація подається митному органу до моменту фактичного ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вона, залишаючись за своєю суттю фінансовою гарантією, не передбачає обов’язковість заявлення декларантом всіх відомостей щодо заходів нетарифного регулювання діяльності суб’єктів зовнішньоекомічної діяльності. Але така норма не звільняє підприємство або громадянина, що преміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України, надати митному органу, в зоні діяльності якого здійснюється їх переміщення через митний кордон, відповідних дозвільних документів, передбачених чинним законодавстом України в якості умов їх ввезення в Україну.

Попередня митна декларація- це документ, що складається на бланку унiфiкованого адмiнiстративного документа форми МД-2 (МД-3), мiстить у собi вiдомостi про товари, якi будуть увезенi на митну територiю України.

При цьому перелік відомостей, що заявляються в ній декларантом, визначаються Держмитслужбою України.

Слід мати на увазі, що надане Митним Кодексом право декларанта подавати попередню митну декларацію, передбачає можливість (за власним бажанням декларанта) подати митному органу попередню митну декларацію, щодо товарів і транспортних засобів, на які не поширюються вимоги щодо обов’язковості її подання.

Стаття. 90. Зміна, доповнення та відкликання митної декларації

З дозволу митного органу відомості, зазначені у митній декларації, можуть бути змінені чи доповнені, а подана митна декларація відкликана.

Зміна, доповнення чи відкликання можуть бути здійснені лише до моменту прийняття митним органом митної декларації до митного оформлення.

Зміна, доповнення та відкликання митної декларації після її прийняття митним органом до митного оформлення не допускаються. Внесення до митної декларації змін чи доповнень, які мають істотне значення для застосування процедур митного контролю щодо товарів і транспортних засобів або впливають на умови оподаткування товарів чи чи застосування до них заходів нетарифного регулювання, здійснюється шляхом подання митному органу нової митної декларації, якщо це дозволяється відповідно до цього Кодексу.

Посадові особи митних органів не мають права заповнювати митну декларацію, змінювати чи доповнювати відомості, зазначені в митній декларації, за винятком внесення до неї відомостей, що належать до компетенції митних органів.

Основна спрямованість даної статті, базована на законодавстві про митну справу, полягає в тому, що митні органи виконують контрольні функції, пов’язані з перевіркою (в межах своїх повноважень) відомостей заявлених декларантом.