Стаття 85. Строки декларування 4 часть

-контроль за додержанням юридичними та фізичними особами ветеринарно-санітарних вимог, спрямованих на захист довкілля.

Здійснення екологічного та радіологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон регулюється наступними законодавчими та нормативно-правовими актами:

-Закон України 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР “Про екологічну експертизу”.

-Закон України “Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України” 4 листопада 1999 року № 1212-XIV.

-Постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня 1995 р. № 198 “Про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон”.

-Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 8 вересня 1999 року № 204 “Про затвердження Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць” зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 листопада 1999 р. за № 787/4080.

-Законом України 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР “Про екологічну експертизу” установлено, що метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Здійснення санітарно-епідеміологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон регулюється наступними законодавчими та нормативно-правовими актами:

-Закон України від 24.02.94 № 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благ Про затвердження Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я України

-Закон України “Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України” 4 листопада 1999 року № 1212-XIV.

-Постанова кабінету Міністрів України від 24 квітня 1999 р. № 696 “Про затвердження Правил санітарної охорони території України”.

-Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 18 квітня 2000 року № 78 “Про затвердження Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я України” зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2000 р. за N 357/4578.

-Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 23 лютого 2000 року № 31 “Про затвердження положень про спеціальні санітарно-карантинні підрозділи” зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2000 р. за № 519/4740.

-Законом України від 24.02.94 № 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" установлено, що об'єктом державної санітарно-епідеміологічної експертизи є будь-яка діяльність, технологія, продукція та сировина, проекти будівництва, проекти нормативних документів, реалізація (функціонування, використання) яких може шкідливо вплинути на здоров'я людини, а також діючі об'єкти та чинні нормативні документи у випадках, коли їх шкідливий вплив встановлено в процесі функціонування (використання), а також у разі закінчення встановленого терміну дії висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

-Підприємства, установи, організації та громадяни можуть ввозити з-за кордону сировину, продукцію (вироби, обладнання, технологічні лінії тощо) і реалізовувати чи використовувати їх в Україні лише за наявності даних щодо безпеки для здоров'я населення. У разі відсутності зазначених даних ввезення, реалізація та використання продукції закордонного виробництва дозволяється лише після отримання позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Здійснення контролю за переміщенням культурних цінностей в пунктах пропуску через державний кордон регулюється наступними законодавчими та нормативно-правовими актами:

-Закон України від 21 вересня 1999 року № 1068-XIV “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”.

-Наказ Міністерства культури і мистецтв України від 22 квітня 2002 року № 258 “Про затвердження Інструкції про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України” зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 липня 2002 р. за № 571/6859.

З метою визначення переліку товарів, які є об”єктами державного контролю Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2002 р. № 1569 “Про затвердження Порядку справляння єдиного збору у пунктах пропуску через державний кордон” затверджено перелік товарів, що базується на УКТ ЗЕД, що підлягають визначеним законодавством видам державного контролю у разі здійснення їх транзитного перевезення та ввезення на митну територію України.

Основними нормативно-правовим документами, що регулюють взаємодію державних органів при здійсненні ними контрольних функцій в пунктах пропуску через державний кордон є:

-Інструкція про взаємодію та розмежування функцій щодо здійснення контролю на державному кордоні затверджено Державним комітетом у справах охорони державного кордону України 29 березня 1994 року, Державним митним комітетом України 25 березня 1994 року, Міністерством внутрішніх справ України 30 березня 1994 року, Міністерством закордонних справ України 31 березня 1994 року, Службою безпеки України 31 березня 1994 року, Головним управлінням командуючого Національної гвардії України 31 березня 1994 року, Міністерством сільського господарства і продовольства України 28 березня 1994 року, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України 28 березня 1994 року, Міністерством транспорту України 25 березня 1994 року, Міністерством охорони здоров'я України 28 березня 1994 року зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 травня 1994 р. за № 106/315.

-Наказ Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства транспорту України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства культури і мистецтв України, Міністерства екології та природних ресурсів України від 3 квітня 2002 року N 49/180/131/225/103/193/133 “Про визначення пунктів пропуску (пунктів контролю) через державний кордон, у яких, крім прикордонного і митного контролю, здійснюються інші види контролю” зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 квітня 2002 р. за № 381/6669.

Частиною третьою статті встановлено, що порядок переміщення через митний кордон України валютних цінностей встановлюється Національним банком України.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" до визначення поняття “валютні цінності” входять:

-валюта України;

-платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

-іноземна валюта;

-платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

банківські метали.

Відповідно до Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV до визначення поняття “валютні цінності” входять:

-валюта України;

-іноземна валюта;

-платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах;

-банківські метали.

У відповідності до положень Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року № 679-XIV, Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" регулювання порядку переміщення через митний кордон України валютних цінностей Національним банком України здійснюється шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів – постанов Правління Національного банку України.

Так, наприклад, станом на 20.12.2002 року основними документами, якими регулюється порядок переміщення через митний кордон валютних цінностей є:

-Постанова Правління Національного банку України від 12 липня 2000 року N 283 “Про затвердження Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України” зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 липня 2000 р. за N 452/4673

-Постанова Правління Національного банку України від 31 липня 2001 року N 305 “Про затвердження Правил надання фізичним і юридичним особам - резидентам (крім уповноважених банків України) і нерезидентам індивідуальних ліцензій та спеціальних дозволів на переміщення валюти України, іноземної валюти, платіжних документів (іменних, дорожніх чеків), банківських металів через митний кордон України та внесення змін до Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України” зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2001 р. за № 735/5926.

З метою забезпечення механізму реалізації частини четвертої статті 97 Державною митною службою України розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України, яким встановлено наступний порядок здійснення митного контролю оформлення та пропуску через митний кордон України товарів, щодо переміщення яких встановлено обмеження:

-Митний контроль, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів, щодо переміщення яких установлено обмеження, здійснюється митним органом на підставі дозволу уповноваженого органу державної влади, що виконує відповідні контрольні функції, та відповідно до типових технологічних схем здійснення митного контролю автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників у пунктах пропуску через державний кордон України після завершення установлених законодавством інших видів контролю (санітарно-епідеміологічного, ветеринарного, фітосанітрарного, радіологічного, екологічного та за переміщенням культурних цінностей), необхідних для цього товару;

-При цьому, у разі відсутності дозволу уповноваженого органу державної влади, що виконує відповідні контрольні функції, або подання дозволу за формою, що не відповідає встановленому зразку, митний орган надає заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз”ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску через митний кордон України товарів, щодо переміщення яких установлено обмеження.

Стаття 98. Компетенція митних органів щодо здійснення контролю за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України

Митні органи здійснюють контроль за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України у взаємодії зі спеціально уповноваженим державним органом по контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 27 цього Кодексу товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю можуть підлягати контролю за переміщенням культурних цінностей.

Митне оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, завершується тільки після здійснення встановлених законодавством України необхідних для цього товару видів контролю, зазначених у частині першій цієї статті.

Статтею 8 Закону від 21.09.99р. № 1068-ХІV “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” визначено, що спеціально уповноваженим державним органом виконавчої влади по контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України при є Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України при Міністерстві культури і мистецтв України.

Державна служба контролю виконує покладені на неї завдання у взаємодії з Головним архівним управлінням України, Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей, Державною митною службою України, правоохоронними органами.

Згідно статті 21 Закону України від 21.09.99р. № 1068-ХІV «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” культурні цінності, що ввозяться в Україну, підлягають реєстрації в порядку, встановленому Міністерством культури і мистецтв України, Головним архівним управлінням України разом з Державною митною службою України. Під час ввезення культурних цінностей на територію України митному органу подається свідоцтво на право їх вивезення, якщо це передбачено законодавством держави, звідки ввозяться культурні цінності. За відсутності такого свідоцтва ввезені цінності підлягають затриманню митними органами України до встановлення їх власника та одержання його доручення щодо подальшого переміщення або використання цих цінностей. Таке доручення має бути підтверджене дипломатичним представництвом або консульською установою країни, громадянином якої є власник культурних цінностей.

Відповідно до ст.14 Закону України від 21.09.99 року № 1068-ХІV “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” вивезенню з України не підлягають:

· культурні цінності, занесені до Державного реєстру національного культурного надбання;

· культурні цінності, включені до Національного архівного фонду;

· культурні цінності, включені до Музейного фонду України.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства (центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства) є Державний комітет архівів України.

Статтею 41 Закону України від 24 грудня 1993 року № 3814-XII "Про Нацiональний архiвний фонд i архiвнi установи" визначено, що вивезення з територiї України документiв Нацiонального архiвного фонду забороняється, крiм випадкiв тимчасового їх експонування, наукової експертизи або реставрацiї за кордоном.

Вивезення за межi територiї України копiй документiв Нацiонального архiвного фонду та витягiв з цих документiв, зроблених у встановленому законом порядку i засвiдчених власником документiв або уповноваженою ним особою, вiльно здiйснюється власником зазначених копiй та витягiв або уповноваженою ним особою. Вивезення копiй документiв, що мiстять вiдомостi, вiднесенi до державної та iншої передбаченої законом таємницi, а також витягiв з цих документiв забороняється.

Основними законодавчими та нормативно-правовима актами, що визначають порядок переміщення культурних цінностей та архівних документів через державний кордон України є:

1. Закон України від 21.09.99 № 1068-XIV "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цiнностей";

2. Закон України від 24 грудня 1993 року № 3814-XII "Про Нацiональний архiвний фонд i архiвнi установи";

3. Постанова КМУ від 20.06.00 № 983 "Про затвердження Положення про Державну службу контролю за перемiщенням культурних цiнностей через державний кордон України";

4. Наказ Міністерства культури і мистецтв України від 22 квітня 2002 року № 258 “Про затвердження Інструкції про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України” зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 липня 2002 р. за № 571/6859;

5. Спільний наказ Державного комітету України по охороні державних таємниць у пресі та інших засобах масової інформації та Державного митного комітету України від 22 серпня 1994 року № 99/252 “Про затвердження Інструкції про порядок переміщення через державний кордон України текстових, аудіо- та аудіовізуальних матеріалів” зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 вересня 1994 р. за № 226/436.

Відповідно до статті 112 цього Кодексу митний контроль за міжнародними перевезеннями товарів здійснюється митними органами у взаємодії з іншими відповідними контрольними службами за спільними технологічними схемами з визначенням часу та послідовності виконання кожною службою своїх безпосередніх обов'язків.

На даний час підрозділи спеціального центрального органу виконавчої влади по контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України розміщені в деяких пунктах пропуску на держаному кордоні України. Спільним наказом Держкомкордону, Держмитслужби, Міністерства охорони здоров’я, Мінтрансу, Мінагрополітики, Мінкульту, Мінекології від 03.04.2002 № 49/180/131/225/103/193/133 “Про визначення пунктів пропуску (пунктів контролю) через державний кордон, у яких, крім прикордонного і митного контролю, здійснюються інші види контролю” визначено види державного контролю, які здійснюються в пунктах пропуску через державний кордон України.

Глава 14. Тимчасове зберігання

Стаття 99. Склади тимчасового зберігання

Товари і транспортні засоби з моменту пред'явлення митному органу і до їх випуску відповідно до обраного митного режиму можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем. Такі товари і транспортні засоби до завершення митного оформлення з дозволу відповідного митного органу розміщуються на складах тимчасового зберігання. Митний режим щодо зазначених товарів і транспортних засобів обирається під час передачі цих товарів і транспортних засобів на тимчасове зберігання і не може змінюватися їх власником або уповноваженою ним особою без погодження з відповідним митним органом до закінчення строку тимчасового зберігання.

З метою створення сприятливих умов та скорочення часу проведення митного контролю та митного оформлення митним органом може прийматися рішення про організацію складів тимчасового зберігання, що належать транспортно-експедиційним організаціям, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України, чи іншим підприємствам, зі створенням зони митного контролю в межах таких складів.

Як склади тимчасового зберігання можуть використовуватися відповідним чином облаштовані складські приміщення, резервуари, криті чи відкриті майданчики, призначені для зберігання товарів і транспортних засобів. Дозвіл на їх використання як складів тимчасового зберігання надається митними органами, в зоні діяльності яких розташовані такі приміщення, резервуари, майданчики, у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Допускається розміщення товарів і транспортних засобів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, на складах митних органів.

Поняття “тимчасового зберігання” товарів і транспортних засобів на складах тимчасового зберігання (далі – СТЗ) є новиною в українському митному законодавстві.

Під тимчасовим зберіганням товарів і транспортних засобів під митним контролем слід розуміти заходи митного контролю, відповідно до яких товари й транспортні засоби зберігаються під митним контролем у спеціально виділених і облаштованих приміщеннях, резервуарах, на майданчиках. Територія складу є невід’ємною частиною митної території України, на ній діє законодавство України. А в межах території СТЗ утворюється зона митного контролю.

Введення інституту СТЗ визначається потребою вжиття конкретних дійових заходів, спрямованих на приведення існуючої та майбутньої структури митного оформлення до якісно нової її моделі. СТЗ функціонують відповідно до норм Митного кодекса України і Положення про склад тимчасового зберігання, затвердженого Держмитслужбою. Цим визначено організаційні, технологічні, технічні й інші умови, пов’язані з функціонуванням СТЗ.

З метою приведення у відповідність до встановлених вимог певних аспектів відкриття та функціонування вантажних митних комплексів (автотерміналів, автопортів) і для забезпечення якісного й оперативного здійснення всіх видів митного контролю, комплексного контролю інших державних органів Держмитслужбою встановлена вимога щодо обов’язкової наявності в інфраструктурі вантажного митного комплекса (автотерміналу, автопорту) СТЗ. Цим планується забезпечити перевізникам, суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності реальне сприяння в процесі здійснення ними зовнішньоекономічних операцій. Додатково – дивись ст. 71 Митного кодексу України.

Стаття 100. Дозвіл на використання приміщення, резервуару, майданчика як складу тимчасового зберігання

Приміщення, резервуар або майданчик можуть бути використані як склад тимчасового зберігання за наявності належним чином оформленого дозволу відповідного митного органу.

Порядок розгляду заяви і видачі дозволу на використання приміщення, резервуару, майданчика як складу тимчасового зберігання визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи веде облік складів тимчасового зберігання та дозволів на їх відкриття, що видаються митними органами.

Якщо власник складу тимчасового зберігання не виконує обов'язків, додаткових вимог або обмежень, зазначених у статтях 104 - 106 цього Кодексу, дозвіл на використання приміщення, резервуару, майданчика як складу тимчасового зберігання може бути анульований митним органом, який його видав.

Порядок оскарження анулювання дозволу власником складу тимчасового зберігання визначається законом.

Влаcником СТЗ може стати будь-який суб’єкт господарської діяльності (для складів відкритого типу – обов’язкова наявність у суб’єкта ліцензії на право здійснення митної брокерської або діяльності митного перевізника), у власності, володінні або користуванні якого є приміщення, резервуари або майданчики, що відповідають встановленим Держмитслужбою вимогам (див. коментар до ст. 104 Митного кодексу).

Особа, яка має намір використовувати приміщення, резервуар або майданчик як СТЗ, подає до регіональної митниці (митниці), у зоні діяльності якої розташований склад, заяву на отримання Дозволу на використання приміщення, резервуару, майданчика як складу тимчасового зберігання (далі – Дозвіл).

До заяви додаються:

- економічне обґрунтування доцільності організації СТЗ,

- нотаріально завірені копії установчих і реєстраційних документів особи, яка подає заяву на отримання Дозволу (статуту, установчого договору, свідоцтва про державну реєстрацію тощо);

- копія ліцензії на право здійснення митної брокерської діяльності або діяльності митного перевізника;

- документи, що підтверджують право власності, володіння або користування приміщенням, резервуаром, майданчиком;

- плани приміщень, резервуарів, майданчиків, призначених для СТЗ, з позначенням приміщень для посадових осіб митного органу;

- плани (схеми) охоронної та протипожежної сигналізації;

- технологічна схема функціонування засобів контролю та обліку (для складів, призначених для зберігання наливних і насипних товарів).

При розгляді заяви митні органи здійснюють, у тому числі, огляд територій і приміщень, на яких передбачаено функціонування СТЗ. Для фіксування використовується Акт результатів огляду, передбачений статтею 61 Митного кодексу України.

У позитивному випадку розгляду заявнику видається Дозвіл (малюнок 14.1). Термін дії Дозволу не може перевищувати 3 роки. Дозвіл видається на безоплатній основі.

Регіональна митниця (митниця) може відмовити у видачі Дозволу, якщо:

- приміщення складу та умови для зберігання товарів не відповідають нормам, установленим відповідними державними стандартами;

- документи, що додатково вимагаються у власника складу митним органом й необхідні для видачі Дозволу, не надійшли в строк, установлений для розгляду заяви;

- у документах і заяві, поданих власником складу митному органу, зазначені недостовірні відомості;

- при відкритті СТЗ власник складу не виконав усіх обов’язкових вимог, визначених Положенням про СТЗ;

- власник складу не виконав у встановлений митним органом термін додаткових вимог до конструкції, облаштування й місця розташування складу;

- митний орган з об’єктивних причин не може в повному обсязі здійснювати митний контроль за товарами й транспортними засобами, які передбачається зберігати на СТЗ.

В процесі експлуатації складу Дозвіл може бути анульовано митним органом, що його видав, якщо:

- власником складу порушуються вимоги статей 104-106 Митного кодексу України (обов’язки власника складу і обмеження щодо розміщення товарів), інших законодавчих і нормативних актів, що регулюють діяльність СТЗ;

- в діях власника складу встановлено ознаки контрабанди або порушення митних правил;

- при перевірці діяльності СТЗ митним органом, що видав Дозвіл або вищим митним органом виявлено, що Дозвіл не міг бути виданий власнику складу на підставі вимог Положення про СТЗ;

- власник складу визнаний банкрутом в порядку, встановленому чинним законодавством;

- власник складу втратив право власності, володіння чи використання на одне або декілька приміщень складу чи територію, що прилягає до них;

- власник складу виключений з реєстру юридичних осіб.

В цьому випадку інший Дозвіл може бути виданий тому ж підприємству не раніше ніж через 3 місяці після анулювання митницею попереднього Дозволу.

Переоформлення Дозволу проводиться у разі зміни назви підприємства, зміни коду підприємства за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), збільшення складських потужностей (окрім простого розширення площі складу). Попередній дозвіл скасовується і вилучається.

Власником СТЗ, рівно як і вантажного митного комплекса (автотерміналу, автопорту), якщо СТЗ входить до його складу, може бути митний орган – спеціалізована митна установа (ст. 77 Митного кодексу України).

Облiк СТЗ та дозволiв на їх вiдкриття, що видаються митними органами ведеться таким чином: регіональна митниця (митниця) надає інформацію до Держмитслужби про видачу (анулювання) Дозволу шляхом внесення відповідних даних в Єдину автоматизовану інформаційну систему Держмитслужби (ЄАІС ДМСУ).

Малюнок 14.1

номер Дозволу складається із десяти знаків: де перші п‘ять знаків відповідають коду митного органу, що видав Дозвіл, з шостого по дев‘ятий знак – поточний номер реєстрації Дозволу, десятий знак містить відомості про тип складу (В – для СТЗ відкритого типу,З – для СТЗ закритого типу);