Накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом

Підставами для скасування чи зміни постанови про накладення стягнення або про припинення провадження у справі про порушення митних правил можуть бути визнані й інші визначені законами обставини.

За наявності підстав, зазначених у статті, постанова у справі про порушення митних правил може бути скасована або змінена.

У диспозиції статті 395 МК України зазначені підстави для скасування постанови про накладення стягнення або зміни постанови про накладення стягнення про порушення митних правил. Порушення митних правил зазначене в ст.319 цього Кодексу. Кваліфікуючими ознаками є:

Протиправність.Протиправність визначається як формальна ознака правопорушення, передбачає її адміністративну відповідальність за порушення митних правил. Є по своїй природі суб'єктивним відображенням, її законодавчою оцінкою закріпленою у адміністративному законодавстві.

Винне (навмисне або з необережності)-Провинавідноситься до суб'єктивної сторони правопорушення, як відомо суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона як злочину так і іншого правопорушення тобто психічна діяльність особи, що відображає відношення її свідомості і волі до вчиненого нею протиправного діяння і його наслідкам.

Провина особи – це основна , обов'язкова ознака всякого складу правопорушення . Таким чином вина це - психічне відношення особи до вчиненого нею протиправної дії або бездіяльності і їхнім наслідкам у формі наміру або з необережності. Дане визначення провини є науковим узагальненням найбільш характерних ознак. властивій будь-якій формі провини . Провина виступає обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони правопорушення і нерозривно зв'язана з його об'єктивними ознаками . Вона найбільше втілює в собі ознаки об'єкта й об'єктивної сторони відображаючи при цьому свідомість і волю правопорушника, що виступають основним важелем , що визначають характер і форми поведінки людини в кожнім конкретному випадку. Тому в природі взагалі не існує провини абстрактної , відірвоної від конкретної протиправної дії чі бездіяльності.. Слід також зазначити , що провина має соціальну сутність, включаючи в себе дві складові якими є - форма і ступінь провини. У нашому випадку форма провини це сполучення певних ознак (елементів ) свідомості і волі правопорушника - дії або бездіяльності. Дані ознаки міститися в ст. ст. 10,11 КпАП України . Це узагальнені законодавцем поняття , що лише взагалі характеризують відношення особи до вчиненого нею правопорушенню і його наслідкам. Аналіз законодавчого визначення навмисної провини дозволяє виділити в якості її складових три відмінні риси (ознаки) , що характеризують психічне відношення особи до зробленої ним провини і її наслідкам . Це усвідомлення особою суспільної шкідливості своєї провини, передбачення її суспільної шкідливості, бажання настання таких наслідків або свідоме їх допущення. Перші дві особливості (свідомість і передбачення) складають інтелектуальну ознаку психологічної діяльності особи, а третя (бажання або свідоме допущення наслідків – його вольова ознака (момент). Різне сполучення інтелектуальних і вольових ознак лежить в основі розмежування наміру на непрямий і прямій .

Зупиняясьна “необережності” і її видах слід зазначити , що протиправна самовпевненість як і інші види провини так само характеризуються двома ознаками – інтелектуальним і вольовим.

Дія або бездіяльність-дію варто визначити як активну і свідому протиправну поведінку . Дії так само розділяються на прості і складні . У залежності від характеру впливу на об'єкт правопорушення дії можна підрозділити на фізичні й інформаційні .

Бездіяльність це пасивна форма поведінки людини яка знаходить свій вираз в нездійсненні нею конкретної дії , що вона повинна була і могла зробити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії по своїх соціальних і юридичних властивостях тобто воно містить суспільну шкідливість , є усвідомленим і вольовим актом поведінки людини, відрізняючись зовнішньою, фізичною стороною . Таким чином дія чи бездіяльність – це вольові вчинки людини , що представляють собою психофізичну єдність зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) сторін її поведінки . Вольовий зміст дії чи бездіяльності відноситься до об'єктивної сторони правопорушення .

Пункти 2, 3 статі засновані на загальноправових принципах усебічного повного й об'єктивного дослідження обставин справи, що дозволяє з'ясувати істину в справі і дати їй правильну юридичну оцінку (принцип “Об'єктивності”). З метою встановлення істини необхідно застосувати всі передбачені законодавством засоби для всебічного , повного й об'єктивного дослідження обставин справи., вивчити ті обставини які обтяжують відповідальність за правопорушення, а так само обставини які пом”якшують відповідальність. Істина в даному випадку повинна розглядатися як ідентичне такому поняттю як “факт”. Фактичні дані які встановлюють обставини об'єктивної дійсності є не що інше як докази . Однак ці дані будуть мати значення тільки якщо вони дотримуються двох умов – належати до справи і мати значення для неї в силу того , що вони встановлюють, або виключають обставини які підлягають доведенню з метою правильного рішення в справі, по друге фактичні дані повинні виявлятися та закріплюватись тільки в встановленому законом порядку . Не можуть служити доказами фактичні дані , джерело яких невідоме, оскільки невідоме джерело не передбачається можливим перевірити.

В ст. 368 МК України визначені органи уповноважені розглядати справу про порушення митних правил. Вимоги ст. 268 КпАПП України визначають права особи притягнутої до адміністративної відповідальності. Такими правами є: знайомиться з матеріалами справи; давати пояснення; представляти докази; заявляти клопотання; користуватися допомогою адвоката; виступати рідною мовою і т.п. Недотримання зазначених вимог так само може послужити скасуванню постанови по справі.

Обов'язковими також є вимоги зазначені в ст. 389 МК України “Термін розгляду справи про ПМП”; ст. 390 МК Україну “Присутність при розгляді справи особи притягнутої до відповідальності за ПМП”; а так само невідповідність виду постанови у справі про ПМП зазначених в ст. 391 МК України . Таких видів чотири і даний переліки є вичерпним . Винесення постанови яка невідповідае викладеним у даній статті також може привести до скасування постанов по справах про ПМП .

Під класифікацією правопорушень варто розуміти їх поділ на групи залежно від визначеного критерію . Так у залежності від форми провини правопорушення можна розділити на навмисні і необережні , у залежності від ступеня скоєння правопорушення поділяються на закінчені і триваючі. Дана проблема вже обговорювалася раніше.

Стаття 322 МК України містить вичерпнить перелік стягнень. До них відноситься- попередження, штраф, конфіскація товарів. Ст.323 цього Кодексу відносить попередження і штраф до основних видів стягнення, конфіскація застосовується як основний так і додатковий вид стягнення. Застосування тих або інших стягнень не передбачених митним кодексом може так само привести до скасування постанов .

Частиною другої ст. 395 МК України передбачені також й інші визначені законами обставини які можуть послужити скасуванням або змінам постанови про накладення стягнення або про припинення провадження в справі про ПМП .Так недотримання посадовими особами митного органу вимог ст. 373 цього Кодексу надалі при винесенні постанови може привести до його скасування. Що повною мірою відноситься і до осіб уповноважених виносити постанови по справах про ПМП

Стаття 396. Строки розгляду митним органом вищого рівня скарги або подання прокурора на постанову митного органу

Скарга і подання прокурора у справі про порушення митних правил розглядається правомочними посадовими особами у десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлене законом.

Розгляд скарг має здійснюватися у встановлені строки. Законодавцем встановлено єдиний строк розгляду скарги і подання прокурора у справі про порушення митних правил протягом десяти днів з дня їх надходження, однак законом може бути встановлено продовження термінів розгляду.

Стаття 397. Наслідки подання скарги або внесення подання

Подання скарги або внесення подання зупиняє виконання постанови митного органу по справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги (подання).

Подання скарги (внесення подання прокурора) зупиняє виконання постанови митного органу у справі про порушення митного законодавства до закінчення перевірки. Якщо скарга не буде обґрунтована і в її задоволенні буде письмово відмовлено, то постанова митного органу у справі про порушення митних правил підлягає виконанню.

Глава 62. Виконання постанов митних органів про накладення стягнення за порушення митних правил.

Стаття 398. Обов’язковість постанов митних органів про накладення стягнення по справах про порушення митних правил.

Постанови митних органів про накладення стягнення по справі про порушення митних правил є обов’язковими до виконання.

Згідно положень ст. 298 КпАП постанови про накладення адміністративних стягнень обов’язкові до виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень – завершальний етап притягнення до адміністративної відповідальності. Від того, як послідовно реалізована постанова про адміністративне стягнення, наскільки справа доведена до завершення, багато в чому залежить рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, запобігання їх вчиненню, результативність виховання громадян в дусі точного і неухильного дотримання вимог законодавства і правил суспільного співжиття.

Адміністративні стягнення виконують свою соціальну функцію лише тоді, коли вони виконані (приведені до виконання), а порушник перетерпів встановлені ним правообмеження і незручності. Якщо ж постанову про стягнення не виконано або виконано частково, то його результативність не відчувається. Тому ефективність адміністративних стягнень, які накладаються, безпосередньо обумовлена рівнем їх реалізації.

Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміністративного стягнення виступає його вступ в законну силу. Це означає, що постанова набула значення закону, є обов’язковою і підлягає реалізації. У випадках оскарження або опротестування постанови її виконання відкладається на визначений час, а потім поновлюється, якщо скарга або протест залишились без задоволення.

Відповідно, постанова про накладення адміністративного стягнення наділена особливою силою, так як вона є обов’язковою для виконання як державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, так і громадянами.

Обов’язковість постанови про накладення адміністративного стягнення, яка вступила в законну силу, означає, що вона набула сили закону і є такою ж обов’язковою як і вимоги закону.

Постанова охоплює не тільки діяльність уповноважених державних органів (посадових осіб), але й поведінку самого порушника згідно з положеннями цього акту. Але при цьому, дії юридичних і фізичних осіб в зв’язку з виконанням постанови, яка вступила в законну силу, є різними. Особа, притягнута до адміністративної відповідальності, повинна виконати ті чи інші зобов’язання, покладені на неї постановою (сплатити, наприклад, накладений штраф не пізніше 15 днів з дня вручення їй постанови). Ухилення від добровільного виконання постанови про накладення адміністративного стягнення призводить до необхідності застосування по відношенню до порушника примусових заходів впливу. Орган, уповноважений привести постанову про накладення стягнення до виконання, зобов’язаний своєчасно і точно вчинити в зв’язку з цим ряд дій, встановлених Кодексом та іншими нормативними актами, оформити всі необхідні документи, спрямувати їх за призначенням. Всі інші юридичні і фізичні особи, причетні до своєчасного і точного виконання постанови (адміністрація підприємств, установ і організацій, банківські установи, торгівельні організації і т.д.), зобов’язані сприяти органам, які виконують постанову, з метою її реалізації. Орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, покликаний здійснювати контроль за правильною і вчасною реалізацією цього акту, вирішувати питання, пов’язані з його виконанням. При наявності підстав прокурор зобов’язаний опротестувати постанову про накладення адміністративного стягнення.

Cтаття 399. Загальні положення щодо порядку виконання постанови митного органу про накладення стягнення за порушення митних правил

Постанова митного органу про накладення стягнення за порушення митних правил підлягає виконанню після закінчення строку оскарження, встановленого статтею 393 цього Кодексу.

Митний орган, який виніс постанову про накладення стягнення за порушення митних правил, виконує її самостійно у передбачених цим Кодексом випадках, а в інших випадках - через державного виконавця.

У разі винесення митним органом кількох постанов про накладення стягнень за порушення митних правил щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

Згідно ч.7 ст.393 МК України постанова митного органу може бути оскаржена у вищестоящий орган або до суду на протязі 10 днів від дати вручення заінтересованій особі копії постанови або повідомлення про прийняття рішення. Вказаний строк, у разі його пропуску з поважних причин, може бути поновлений органами, які розглядають дану скаргу.

Постанови про накладення адміністративних стягнень у вигляді попередження або накладення штрафу виконуються митним органом, що виніс постанову, самостійно, а в разі несплати штрафу у встановлений ст. 403 МК України строк (п’ятнадцять днів з дня вручення або надіслання копії, або з дня залишення скарги без задоволення або відхилення подання) - виконується у примусовому порядку органами державної виконавчої служби згідно положень Закону “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 р. та ЦПК України.

Постанова про накладення адміністративного стягнення оголошується негайно після закінчення справи. Копія постанови на протязі трьох днів вручається або висилається особі щодо якої вона винесена.

Особа, яку притягнули до адміністративної відповідальності, зобов’язана вчинити ті чи інші дії, покладені на неї постановою. Якщо порушник відмовляється добровільно виконати винесену по відношенню до неї постанову, вона виконується в примусовому порядку. Наприклад, постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення двадцяти днів з дня вручення особі, яка притягується до відповідальності, даної постанови.

Якщо ж постанова про накладення адміністративного стягнення опротестована прокурором або оскаржена особою, щодо якої вона винесена, або потерпілим, вона виконується після залишення протесту або скарги без задоволення. Винятки стосуються лише постанови про застосування стягнення в виді попередження (ст.26 КпАП), а також в тих випадках, коли штраф накладається і стягується на місці вчинення адміністративного проступку (ст.258 КпАП). Вони виконуються негайно, незалежно від того, чи будуть вони потім опротестовані або оскаржені.

Стаття 400. Давність виконання постанови митного органу про накладення стягнення за порушення митних правил.

Не підлягає виконанню постанова митного органу про накладення стягнення за порушення митних правил, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Вказана стаття МК України та ст.303 КпАП України встановлюють термін виконання постанов митних органів про накладення адміністративних стягнень у вигляді штрафу - 3 місяці з дня винесення постанови.

Згідно ст.ст. 291, 303 КпАП України подання у встановлений строк скарги або принесення прокурором протесту зупиняє виконання постанови і відповідно зупиняє перебіг строку давності до розгляду скарги або протесту.

Винесена уповноваженим органом або посадовою особою постанова про накладення адміністративного стягнення повинна бути реалізована у досить стислий строк. Інакше буде втрачена оперативність при застосуванні адміністративного впливу, що, без сумніву, відіб’ється на його ефективності, понизить виховне і попереджувальне значення боротьби з адміністративними проступками.

Під давністю виконання розуміють сплив з моменту звернення постанови до виконання встановленого законом строку, після якого виключаються подальші дії виконавчого характеру. Встановлення давності дисциплінує органи (посадових осіб), які уповноважені виконувати постанови, підвищує їх відповідальність за правильну, своєчасну і повну реалізацію постанови.

Якщо постанова про накладення адміністративного стягнення не була звернена до виконання на протязі трьох місяців з дня винесення, вона взагалі не підлягає виконанню.

Щодо наведеного загального правила про трьохмісячний строк давності існує декілька винятків. Так, у випадку призупинення постанови в зв’язку з поданням скарги або протесту, призупиняється і перебіг строку давності до їх розгляду.