Стаття 329. Порушення режиму зони митного контролю

Переміщення через межі зони митного контролю і в межах цієї зони товарів, транспортних засобів, громадян, у тому числі посадових осіб органів державної влади (крім митних органів), які не перетинають митний кордон України, а також проведення в зоні митного контролю господарських робіт без дозволу мит­ного органу або вчинення інших дій, якими порушується встановлений законодавством режим зони митного контролю,

тягне за собою за відсутності товарів, транспортних засобів - безпосередніх предметів порушення митних правил накладення штрафу в розмірі до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії за наявності товарів, транспортних засобів - безпосередніх предметів порушення митних правил

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єкт правопорушення – встановлений цим Кодексом (ст.51) режим зони митного контролю тобто приписи, заборони та обмеження щодо перебування товарів, транспортних засобів та громадян, умови розташування будівель та споруд, а також проведення господарських робот.

Об”єктивна сторона виражається у вчинення будь-яких дій що порушують режим зони митного контролю. Такими діями є : переміщення через межі зони митного контролю і в межах цієї зони (з товарами, транспортними засобами і без такових) громадян, посадових осіб органів державної влади (крім митних органів), які не перетинають митний кордон, а також у проведенні у такій зоні без дозволу митного органу господавських робіт та інш дії.

Під зоною митного контролю (далі ЗМК), слід розуміти визначену на митному кордоні України або в інших місцях територія, в межах якої митні органи здійснюють митний контроль.

Згідно зі ст. 48 цього Кодексу, ЗМК створюються у пунктах пропуску на митному кордоні України, в ме­жах прикордонної смуги на державному кордоні України, у морських і річкових портах, аеропортах, на залізничних станціях, на територіях підприємств, спеціальних митних зон, а також в інших місцях, визначених митними орга­нами.

Такими місцями можуть бути місця на які розповсюджується дія окремих митних режимів, таких як магазин безмитної торгівлі, митний склад та інш. ЗМК бувають постійні і тимчасові. Тимчасові ЗМК створюються на час проведення митного контролю та митного оформлення (наприклад, в купе залізничного вагону, на стоянці авто­транспорту та таке інше), про що працівник митного органу повинен сповістити присутних та інших осіб. Таке сповіщення може відбуватися як із застосуванням табличок з відповідним текстом, так і мовно. Забезпечення режиму ЗМК покладено на митні органи.

Під режимом ЗМК слід розуміти – встановлений законодавством порядок доступу та перебування в таких зонах товарів, транспортних засобів та громадян, умови розташування будівельних споруд, а також проведення гос­подарських робіт в ЗМК.

Із змісту ст.52 цього Кодексу витікає, що проведення господарських робіт у ЗМК, переміщення через межі ЗМК і в межах цієї зони товарів, транспортних засобів та громадян у тому числі посадових осіб органів державної влади, які не перетинають митний кордон, проведення в такій зоні господавських робіт, допускається тільки з доз­волу керівника або заступника керівника митного органу за погодженням з Прикордонними військами України і під контролем посадових осіб цього органу, крім випадків передбачених законами України. Таким чином, такому переміщенню та проведенню господарських робіт повинно передувати отримання дозволу митного органу.

При цьому, громадяни, які перетинають митний кордон України, представники організацій, підприємств та установ що отримують чи відправляють товари та інші предмети, допускаються до ЗМК на підставі дійсних для в”їзду (виїзду) документів чи транспортних та інш. документів на отримання (відправку) товарів та інш. предметів.

Співробітники прикордонного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного та інших видів контролю при необхідності виконання службових обов”язків в ЗМК пропускаються на її територію по службових посвідченнях.

Працівники органів МВС,СБУ, прокуратури, інших органів влади пропускаються в ЗМК для виконання службових обов”язків за наявності службового посвідчення та письмового розпорядження керівників цих підрозділів при здійсненні заходів по боротьбі з організованою злочинністю, а у ЗМК що розміщуються у пунктах пропуску на митому кордоні України, вищезазначені особи пропускаються за наявності службового посвідчення та письмового припису відповідних органів з попереднім сповіщенням органів охорони державного кордону. Але, із змісту ст.52 цього Кодексу витікає, що для пропуску у ЗМК, вищезазначеним особам також необхідно отримати дозвіл керівника або заступника керівника митного органу.

У режимній зоні ЗМК митні органи можуть затверджувати додаткові режимні правила, що регламентують порядок допуску в зазначену зону осіб у тому числі тих, які беруть участь у здійсненні контролю, навантажувально-розвантажувальних робіт, а у ЗМК в пунктах пропуску на митному кордоні, також обслуговування осіб і транспортних засобів закордонного прямування, відправлення з пунктів пропуску транспотртних засобів та вантажів, з урахуванням завдань і повноважень цих осіб.

Виходячи із цілей утворення зон митного контролю (ст.48 цього Кодексу), необхідно керуватися тим, що одним із критеріїв надання такого дозволу є відсутність перешкод для виконаня функцій митного органу.

Суб”єктомданого правопорушення може бути будь-яка особа що підлягає адміністративній відповідальності (громадяни, що досягли віку адмін відповідальності, які знаходяться в осудному стані та посадові особи органів державної влади).

Суб”єктами цього правопорушення не можуть бути працівники митних органів.

Суб”єктивна сторона – характеризується умисною формою вини.

Таке діяння, що кваліфікується за ч.1, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. За наявності безпосередніх предметів правопорушення по іншей справі про порушення митних правил (товарів та транспортних засобів) це діяння кваліфікується за ч.2 і тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п”ятидесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Стаття 330. Неподання митному органу документів, необхідних для здійснення митного контролю

Неподання митному органу в установлений законодавством строк документів, передбачених відповідно до цього Кодексу для здійснення митного контролю товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, незалежно від подання письмової декларації, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян у розмірі до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб підприємств - до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єкт правопорушення – встановлений цим Кодексом (ст.45) порядок надання документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю.

Об’єктивна сторона – неподання митному органу України необхідних для здійснення митного контролю:

а) документів на товари, інших, чим декларація;

б) документів на транспортні засоби, інших, чим декларація.

При цьому під необхідними для митного контролю документами варто розуміти такі документи, що повинні представлятися в зв’язку зі здійсненням митного контролю і проведенням митного оформлення і повинні:

1)або містити відомості, необхідні для митного контролю і митного оформлення (наприклад, статут підприємства, контракти і договори, укладені ними; фінансові документи, що підтверджують розрахунки цих підприємств тощо);

2) або бути підставою для переміщення предметів (наприклад, експортна або імпортна ліцензія, дозволи, легалізовані у встановленому порядку документи на право спадкування тощо);

3) а також інші документи, перелік яких визначається у відповідності зі ст.45 МК України.

Неподання таких документів може виражатися як у виді відхилення (наприклад, коли особі відомо про обов’язок дати їх митному органу у визначені терміни, що особою порушуються), так і у виді непокори розпорядженню або вимозі посадової особи митного органа дати документи. Непокора законному розпорядженню або вимозі посадової особи митного органа України при виконанні нею своїх службових обов’язків може виражатися у відкритій відмові від виконання законного розпорядження або вимоги, або іншому навмисному його невиконанні, при цьому під невиконанням розуміється нездійснення дій, передбачених розпорядженням або вимогою, учинення дій, заборонених розпорядженням або вимогою, або неналежне (несвоєчасне, неповне, неточне) виконання розпорядження або вимоги.

Це правопорушення має самостійний склад, об”єктивна сторона якого виражена у бездіяльності, саме - неподанні (недоставленні в місце призначення) митному органу у встановлені законодавством строки документів необхідних для митних цілей, незалежно від того, чи була подана письмова митна декларація.

Згідно з ч.2 ст.86 цього Кодексу, подання митної декларації повинно супроводжуватися поданням митним органам транспортних, комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органам.

Документ – це діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на ввезення (вивезення) та транзит товарів та транспортних засобів та (або) служить доказом заявлених у митній декларації відомостей, надає можливість ідентифікувати заявлені в митній декларації та представлені до митного оформлення товари.

Згідно статті 54 цього Кодексу, документи, необхідні для здійснення митного контролю подаються митному органу при:

1) перетинанні товарами і транспортними засобами митного кондону України;

2) декларуванні товарів і транспортних засобів;

3) повідомленні митного органу про намір здійснити переміщення товарів і транспортних засобів через митний кондон України;

4) здійснення митними органами інших контрольних функцій.

Таким чином, надання документів є обов”язком відповідних осіб, встановленим правовими актами по митній справі.

Для визначення об”єктивної сторони в таких правопорушеннях є важливим встановлення терміну подання документів до митного органу, порушення якого буде кваліфікуватися за даною статтею цього Кодексу.

Оскільки об”єктивна сторона цього правопорушення виражається саме в неподанні необхідних документів у встановлений законодавством строк, то орієнтування щодо строків подання цих документів повинно здійснюватись, у більшості випадків саме на встановлені закононодавством строки декларування товарів та транспортних засобів, при цьому, сам факт надання митному органу письмової митної декларації не відіграє для даного складу правопорушення ніякої ролі.

Строки надання необхідних для митного контролю та митного оформлення документів можуть розрізнятися:

-за суб”єктами переміщення товарів та транспортних засобів; за режимом, в якому вони переміщуються через митний кордон;

-за митним режимом, в якому вони розміщені на митній території України (ст.214);

-за іншими ознаками (ст.108).

Строки подання документів є різними - від одночасного з пред”явленням товарів митному органу (для громадян) ч.2ст.85 цього Кодексу - до 3-х років (для товарів, що розміщені у режимі митний склад) ч.1 ст.214 цього Кодексу.

Законодавець, крім вищезазначених, визначає й такі строки:

1) не пізніше ніж через три години з моменту прибуття у пункт пропуску на митному кордоні України, а у разі виїзду за межі митної території - не пізніше ніж за три години до перетинання митного кордону України - для порожніх транспортних засобів та транспортних засобів, що переміщують пасажирів (ч.3 ст.85);

2) протягом 10 днів з дня достави товарів і транспортних засобів у митний орган призначення (ч.1ст.85);

3) 3 місяці, а у випадку продовження митницею терміну – 4 місяці, якщо товари зберігаються на складах тимчасового зберігання (ст.108), та таке інш.

Як витікає із ст.54 цього Кодексу, суб”єктами цього правопорушення є особи, на яких лежить обов”язок подання таких документів митному органу. Це посадові особи підприємств (декларанти (п.5 ст.1), митні брокери (ст.176), перевізники (п. 22 ст.1), митні перевізники (ст.182) та інші посадові особи підприємств (п.30.ст.1) і громадяни (п.4ст.1), що досягли віку адміністративної відповідальності й знаходяться в осудному стані.

Суб”єктивна сторона правопорушенння характеризується умисною формою вини.

Правопорушення передбачене ст.330 цього Кодексу, тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян у розмірі до п”яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб підприємств до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 331. Видача товарів, транспортних засобів без дозволу митного органу або їх втрата

Видача без дозволу митного органу або втрата товарів, транспортних засобів, що знаходяться під митним контролем, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об”єктом цього правопорушення є правовідносини, що регулюють порядок митного оформлення товарів та транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України.

Об”єктивну сторону складає правопорушення, що виражене у дії пов”язаній або з видачею без дозволу митних органів, або з втратою товарів та транспортних засобів, які знаходяться під митним контролем у період, визначений ст.43 цього Кодексу.

Перш за все необхідно визначитися щодо термінів “видача” та “втрата”.

Під видачею товарів, розуміється їх передача третім особам. Наприклад, за видачу товарів несе відповідальність перевізник, який доставив товари та транспортні засоби не в митний орган призначення, а отримувачу, адреса якого зазначена в товаросупровідному документі. Такі дії перевізника є його прямим волевиявленням.

Втрата – це залишення десь, чи загублення чогось через неуважність. У відмінність від видачи втрата не пов”язана з прямим волевиявленням особи, і, по суті є результатом, що виражений у вибутті (виході з числа наявних) товару із володіння (користування, розпорядження) особи.

Втрата і видача товарів і транспортних засобів, які знаходяться під митним контролем можуть бути допущені не тільки в процесі доставки, а й в подальшому, при здійсненні зберігання. Цим обумовлюється притягнення до відповідальності за учинення таких дій також осіб, що прийняли товар на відповідальне зберігання, та осіб відповідальних за збереження товарів на складах тимчасового зберігання та в режимі митного складу.

Суб”єктивна сторона – щодо видачі товарів, транспортних засобів – навмисність, щодо їх втрати – необережність.

Суб”єктами цього правопорушення можуть бути, як посадові особи підриємств (перевізник, особа відповідальна за зберігання товарів та транспортних засобів на складах тимчасового зберігання, в ремимі митний склад, особа що прийняла товар на відповідальне зберігання), так і громадяни, які зобов”язані доставити переміщувані товари та транспортні засоби (що прямують самоходом) у митницю призначення, які підлягають адміністративній відповідальності.

Видача без дозволу митних органів або втрату товарів та транспортних засобів, що знаходяться під митним контролем, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п”ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 332. Недоставлення до митного органу товарів, транспортних засобів, документів

Недоставлення до митного органу товарів, транспортних засобів, що перебувають під митним контролем і перевозяться з одного митного органу до іншого, а так само прийнятих для передачі митному органу митних або інших документів на ці товари, транспортні засоби

-тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об”єкт. Це правопорушення посягає на порядок митного оформлення товарів та транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України.

Об’єктивна сторона – недоставлення до митного органу України товарів, транспортних засобів, що перебувають під митним контролем і перевозяться з одного митного органа України до іншого, а так само прийнятих для передачі митному органу України митних або інших документів на ці товари, транспортні засоби. У відповідності зі ст.ст. 94, 154 цього Кодексу, підприємство і громадянин, що прийняли товари і транспортні засоби до перевезення, зобов'язані доставити в митницю призначення товари і транспортні засоби, а також документи на них, які підлягають врученню цій митниці в строк, що відповідно до ч.2 ст.158 цього Кодексу встановлюється митним органом відправлення відповідно до нормативів на перевезення вантажів, виходячи з можливостей виду транспорту, використовуваного для такого перевезення, маршруту, відстані до кінцевого пункту та інших умов перевезення.

Слід мати на увазі, що в разі недоставлення митних вантажів в митницю призначення в наслідок аварії або дії непереборної сили, відповідальність по ст.332 цього Кодексу не настає за умовами застосування перевізником всіх можливих заходів до збереження товарів та недопущення будь-якого їх використання і повідомлення про це в найближчий митний орган. Ці обставини повинні бути підтверджені відповідними документами.

Перевізник – особа, зареєстрована як суб”єкт підприємницької діяльності, яка в установленому законом порядку, з використанням належних їй або найманих нею транспортних засобів переміщує товари через митний кордон україни, або здійснює перевезення товарв що перебувають під митним контролем, між митними органами на территорії України (п. 22 ст.1).

Митний перевізник - підприємство-резидент України, яке здійснює перевезення між митними органами товарів, що перебувають під митним контролем, без застосування при цьому заходів гарантування доставки товарів до митного органу призначення (ст.182).

Декларант – юридична чи фізична особа, яка здійснює декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України (п.5 ст.1).

Митний брокер (посередник) – підприємство, що здійснює декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються черех митний кордон України, і має ліцензію на право здійснення митної брокерської діяльності (ст.176)

Документ – це діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на ввезення (вивезення) та транзит товарів та транспортних засобів та (або) служить доказом заявлених у митній декларації відомостей, надає можливість ідентифікувати заявлені в митній декларації та представлені до митного оформлення товари.

Під недоставленням товарів та транспортних засобів, треба розуміти фактичне незнаходження на місці призначення (у відповідному митному органі) товарів та транспортних засобів, що перебувають під митним контролем у визначені законодавством строки.

Під недоставленням документів на товари і транспортні засоби, необхідно розуміти - невручення (ненадання) перевізником (митним перевізником) або декларантом (митним брокером) товаросупровідних документів відповідного типу за видом транспорту (товаротранспортної або залізничної накладних, передатної відомості, коносаменту, маніфесту, генеральної декларації, акту приймання-передачі товару, та інш.) та комерційних документів на переміщувані товари і транспортні засоби одночасно з наданням повідомлення про їх прибуття.

Таким чином, об”єктивна сторона цього порушення може бути виражена бездіяльністю перевізника (митного перевізника), яким порушенно встановлені законодавством строки доставки товарів, транспортних засобів та документів на них у митницю приначення.

Недоставлення товарів, транспортних засобів та документів на них, а так само прийняті для передачі митному органу документи на них взагалі, в залежності від причини, такої події, кваліфікуються також за іншими статтями митного Кодексу. Наприклад, якщо перевізник або декларант фактично не може доставити товари, транспортні засоби, у зв”язку з їх втратою, їх дії повинні також кваліфікуватися за ст.331 цього Кодексу.

За недоставлення (невручення) документів на певні товари та транспортні засоби, суб”єкт буде нести відповідальність за цією статтею тільки у випадку, якщо встановлено, що документи були їм прийняті для передачі митному органу призначення, однак за якихось обставин не були доставлені до митного органу. В іншому випадку кваліфікація дій суб”єкта за ст.332 цього Кодексу буде невірною.

Слід мати на увазі, що в разі недоставлення митних вантажів в митницю призначення в наслідок аварії або дії непереборної сили, відповідальність по ст.332 цього Кодексу не настає за умовами застосування перевізником всіх можливих заходів до збереження товарів та недопущення будь-якого їх використання і повідомлення про це в найближчий митний орган. Ці обставини повинні бути підтверджені відповідними документами.

Суб”єктами цього правопорушення можуть бути посадові особи підприємств - декларант або митний брокер, перевізник або митний перевізник (в залежності від того, на кому саме в проміжок часу, коли було здійснено порушення, лежав обов”язок доставлення певних товарів, транспортних засобів, а так само документів на них у митний орган) та громадяни, що підлягають адміністративній відповідальності.

Суб”єктивна сторона даного правопорушення характеризується умисною формою вини.

Санкція цієї статті передбачає накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі від п”ятидесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.