Поняття, види і причини правозастосувальних помилок і шляхи їх усунення

Незважаючи на правильне, в цілому, застосування правових норм, правоохоронні органи та інші суб'єкти цієї діяльності допускають помилки. Помилки являють собою результат неправильних дій, які не досягають поставлених цілей. Вони пов'язані з неточністю дій, неадекватністю мислення і виражаються в порушенні норм права. Помилки ведуть до порушення істинності індивідуальних актів застосування права, до порушення законності. Це вимагає розробки загальної теорії попередження і усунення юридичних помилок, яку розпочав Н.Н.Вопленко.1 Правозастосувальні помилки мають декілька характерних рис:

Помилки в процесі застосування правових норм часто виникають в результаті неправильної владної діяльності правоохоронних органів, органів влади і управління. Вони виникають від невміння здійснювати ϲʙої службові повноваження (функції). Невміння реалізувати владну діяльність відрізняється від помилок, які допускаються суб'єктами, що вміють застосовувати норми права. Невміння пов'язане з відсутністю спеціальної підготовки, освіти, навиків практичної діяльності і т.п.

Помилка в правозастосувальній діяльності має найчастіше прихований (таємний) характер. З однієї сторонни вона обумовлена добросовісною оманою суб'єкта правозастосувальної діяльності, який не передбачає і не бажає допустити її. З іншої сорони навмисне, неправильне застосування права і правова аргументація такої діяльності з метою приховати помилку повинні розцінюватись як службове правопорушення, яке відрізняється від помилки направленістю свідомості, мотивів, форм вини. Приховані або невстановлені помилки до певного часу мають латентний характер і не реєструються статистикою.

Характерна риса таких помилок полягає в тому, що її

констатація, юридичне визнання відноситься до компетенції

Констатація помилки належить спеціальним суб'єктам (контрольно-наглядовим органам), а інші суб'єкти, в тому числі преса, можуть лише допомагати. Такі помилки можуть бути оскаржені, опротестовані і переглянуті компетентними органами.

Правозастосувальна помилка є особливий юридичний факт, який тягне за собою виникнення, зміну чи припинен ня правовідносин. Це, по суті, два протилежних факта і два види правовідносин, як пише Н.Н.Вопленко. Перший — це факт самої помилки, другий — це факт встановлення помилки і її усунення. Всі ці факти ведуть до поновлення порушених суб'єктивних прав. Наявність помилки означає нетворчии підхід до правозастосування, недосягнення ефективності і результату правового регулювання. Факти помилок створюють розрив між нормативно-правовим і індивідуальним регулюванням правовідносин в процесі правозастосування. Помилка в процесі застосування правових норм носить, як правило, випадковий характер і не типічна для правового регулювання.

Таким чином, правозастосувальна помилка — це протиправний юридичний факт, скоєний суб'єктом правозастосування в результаті неуважності чи необережності, має, як правило, випадковий і неусвідомлений характер в період прийняття рішень.

Незважаючи на факт помилки, винний суб'єкт несе соціальну відповідальність в різних формах. Форми реагування держави і суспільства можуть бути різними: моральні, політичні, правові (в тому числі дисциплінарна відповідальність) Від помилок в процесі застосування правових норм ніхто не застрахований. Як в народі кажуть: «не помиляється той. хто нічого не робить».

Виходячи із теорії і практики застосування правових норм, можна виділити такі помилки: 1) в процесі пізнання (пізнавальні); 2) в оцінці фактичних обставин справи (оціночні або кваліфікаційні); 3) в юридично-значимій діяльності. Аналіз і узагальнення практики діяльності судів України показав, що в їх діяльності є ще немало недоліків і упущень, що негативно позначаються на ефективності правосуддя. Не завжди повно і всебічно встановлюються обставини злочинів, допускаються помилки при дослідженні та оцінці доказів, застосуванні норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства, призначенні покарання. Немало помилкових рішень приймається при розгляді трудових, сімейно-шлюбних, майнових, житлових та інших цивільно-правових спорів.1

Пізнавальні помилки можуть бути логічними і фактични ми. Логічні помилки характеризуються тим, що відносяться не до думок чи мислення, як таких, а до того, як пов'язується одна думка з іншою, до відношень між різними думками Фактичні ж помилки виражаються в порушенні процесу відображення зв'язків між предметами і явищами правової дійсності. Між цими видами помилок існує тісний взаємозв'язок. Логічна помилка може вести до фактичної і навпаки. Логічні помилки свідчать про порушення форм мислення, а фактичні помилки характеризують недоліки змісту процесів пізнання, кваліфікації і діяльності.

Помилка в кваліфікації означає неправильну правову оцінку життєвих обставин і надання їм не того значення, яке вони мають в сфері права. Кваліфікація — це юридична оцінка фактичних обставин справи. Питома вага кваліфікаційних помилок досить висока. По оцінці В.Н.Кудрявце-ва, 10-12% вироків по кримінальних справах відмінялись в зв'язку із неправильною кваліфікацією.

Особливість помилок в діяльності полягає в тому, що неправильна діяльність неправильно відображає мету правозастосу* вання, не дозволяє реалізувати закладені в праві можливості конкретизації правового регулювання. Це може проявлятися в ході невмілої або незаконної діяльності суб'єкта при збиранні і закріпленні доказів і їх документального оформлення. Помилки в діяльності можуть впливати на стадії застосування правових норм і виражатися в порушенні норм права.

В залежності від ступеня пізнання і їх усунення помилки можуть бути встановленими і невстановленими (латентними). Помилки, які встановлені, можуть бути виправлені самим суб'єктом правозастосування, вищестоящими органами або в судовому порядку. Ці помилки ведуть до зміни або відміни актів застосування правових норм Латентні або скриті помилки можуть тривалий час бути невиявленими

'Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кри­мінальних та цивільних справах.—К.Юрінком—1995. —С.23

Після їх виявлення вони можуть бути виправлені. Таких помилок нараховується до 30% від зареєстрованих в офіційній статистиці.

Крім того, можуть бути спірні і безспірні помилки. Далеко не всі,помилки мають безспірний характер. їх характер обумовлений складністю процесу пізнання, оцінки і правильності прийняття рішення по справі. Спірні помилки усуваються в процесі змагальності сторін, мотивування, обгрунтування і доказування.

Помилки також можуть бути повні і часткові. Повні — це суттєві помилки, які ведуть до відміни рішення, а часткові — до формальних порушень (наприклад, зміни міри державного примусу чи санкції). По юридичних наслідках помилки можуть бути в заохоченні, в покаранні, в констатації юридичних фактів. Вони також можуть бути типові, одиничні і комплексні.

Всі помилки мають ϲʙᴏї причини і умови. Досліджуючи причини помилок, І.П.Петрухін прийшов до висновку, що можна виділити 3 групи таких причин: 1) причини помилок, пов'язаних з порушеннями вимог матеріального і процесу­ального права на рівні принципів і конкретних норм права; 2) причини помилок, які виражаються в загальних умовах здійснення правосуддя і рівня підготовки суддів, особливо їх правосвідомості і моральних якостей, умов їх життя і трудової діяльності, організації судової системи, ефективності діяльності учасників процесу, впливу юридичної науки на практику, в ступені інформаційного обслуговування судової системи; 3) причини, які кореняться в загальних гарантіях законності: економічних, ідеологічних, політичних і юридичних.1

Разом із тим потрібно розрізняти причини і умови, що обумовлюють помилки. Причини — це безпосередні юридичні явища, які визначають характер і місце помилок в загальній системі порушень законності. Такими причинами можуть бути: невстановлення істини, неправильний вибір і тлумачення норм права, невідповідність рішення фактичній чи правовій основам справи тощо.

Під умовами слід розуміти обставини, які опосередковано зв'язані з помилками і стимулюють їх виникнення. Вони створюють обстановку, фон, при яких збільшуються можливості неправильного застосування права. До таких умов (факторів) можна віднести: рівень професійної підготовки, правосвідомості і правової культури суб'єктів правозастосування, морально-політичні якості, умови життя і трудової діяльності суб'єктів. Причини і умови дуже тісно взаємопов'язані і можуть переходити одне в інше.

В останні десятиліття більш глибоко причини правозасто-сувальних помилок вивчав Н.Н.Вопленко, який прийшов до висновку, що існує 10 найважливіших факторів, які впливають на допущення помилок в процесі правозастосування.1 До них відносяться: 1) велика навантаженість, що негативно впливає на якість роботи; 2) відсутність стабільної юридичної практики; 3) односторонність і неповнота в зборі доказів; 4) фактор неясності і протиріччя в законодавстві; 5) складність процесуальних вимог до виконання окремих слідчих дій (51% помилок, зроблених слідчими в процесі припинення кримінальних справ, виявилось в порушенні процесульних норм); 6) недостатність юридичних знань, що в ϲʙᴏю чергу пов'язано з іншими факторами (неясність і протиріччя в законодавстві, відсутність стабільної практики); 7) несприятливі умови діяльності (організаційні, житлово-побутові, незабезпеченість нормативними актами тощо); 8) протидія зацікавлених осіб: телефонні дзвінки, прохання родичів, знайомих тощо; 9) відсутність спеціалізації в роботі, але треба підкреслити, що і вузька спеціалізація веде до штампів, деформації творчої діяльності юриста; 10) недоліки в підборі кадрів. Крім того, в різних сферах правозастосування можуть бути й інші причини і умови допущення помилок.