ФГЗЙЧН4 ОСОБА -див. Особа фізична

ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО- у кримінальному праві визнається злочином Ф. б., тобто неправдива офіційна за­ява громадянина — засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадяни­на — суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали вели­кої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

ФІКТИВНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО- створення абопридбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридич­них осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або

ФІЛІЯ

ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. За КК України Ф. п. є злочином.

ФІЛІЯ(лат. Шіаііз — синівський) — в цивільному за­конодавстві відокремлений (представницький) підрозділ юридичної особи, розташований поза місцем її перебуван­ня, який виконує всі її функції або частину. Ф. не є юри­дичною особою. Юридична особа призначає керівника Ф., який діє на підставі доручення, виданого нею, і наділяє Ф. майном. Ф. діють на підставі положень, затвер­джених юридичною особою, і мають бути вказані в її ус­тановчих документах.

ФІНАНСОВА ДИСЦИПЛІНА— сукупність вимог, ус­тановлених у законодавчому порядку стосовно функціонування фінансового механізму держави і обов'язок дотримувати їх усіма учасниками фінансових відносин. Ф. д.— одна із видів державної дисципліни, спосіб забезпечення законності. Вимоги Ф. д. визнача­ються: загальними принципами організації фінансової діяльності держави; специфічними умовами функціону­вання фінансів у структурних підрозділах матеріального виробництва та невиробничої сфери. Стан Ф. д. в державі впливає на організацію фінансового контролю, тобто цілеспрямовану діяльність законодавчих і виконавчих ор­ганів публічної влади й недержавних організацій, спрямо­вану на забезпечення законності й раціональності у фінансовій діяльності держави з метою ефективного соціально-економічного розвитку всіх суб'єктів фінансо­вих правовідносин. У разі порушення Ф. д. до під­приємств, організацій застосовуються фінансові санкції.

ФІНАНСОВА СИСТЕМА— сукупність взаємопов'яза­них елементів фінансових відносин (фінансових інсти­тутів, ланок фінансів), за допомогою яких держава фор­мує, розподіляє та використовує грошові кошти. Ф. с. складається з: а) сукупності фінансових інститутів; б) су­купності державних органів, які здійснюють фінансову діяльність. За допомогою Ф. с. держава здійснює фінан­сову політику, спрямовану на мобілізацію фінансових ре­сурсів, їх розподіл та використання з метою забезпечен­ня економічних перетворень у країні.

ФІНАНСОВЕ ПРАВО— сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі фінансової

діяльності. Ф. п. є самостійною галуззю права, яка харак­теризується певним предметом і методом. Предметом Ф. п. виступають відносини, що виникають під час безпо­середньої мобілізації, розподілу, перерозподілу й викори­стання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій. Основним методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів, який притаманний галузям публічного права. Джерелами Ф. п. є правові акти органів законодавчої та виконавчої влади й місцевого самоврядування, у яких містяться норми Ф. п., насамперед Конституція України, акти Верховної Ради та Президента, Кабінету Міністрів України. Окреме місце посідають акти (інструкції, листи, методичні вказівки) Національного банку та Міністерства фінансів України. Фінансово-правові норми взаємопов'язані, за своїм змістом поділяються на матеріальні та процесуальні. Вони диференціюються в розділи та інститути Ф. п. залежно від змісту врегульованих ними відносин. Зокрема, Ф. п. досліджує відносини в галузі державного бюджету, бюд­жетних і позабюджетних фондів, державних доходів та ви­датків; бюджетного фінансування; страхування, бан­ківського кредитування та розрахунків; грошового обігу; фінансового контролю. Фінансово-правові відносини виступають юридичною формою вияву й закріплення фінансових відносин; їхніми особливостями є грошовий характер, нерівність сторін і зв'язок із фінансово-право­вими актами, відповідно до яких пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин.

ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ- вид фінансової діяль­ності держави, який здійснюється органами публічної влади і недержавними організаціями з метою забезпечен­ня законності та фінансової дисципліни у процесі мобілізації, розподілу й використання грошових коштів держави. Ф. к. у процесі фінансової діяльності сприяє за­безпеченню додержання законності, охороні власності, правильному та ефективному використанню бюджетних коштів і різних фондів, допомагає боротися з порушення­ми фінансової дисципліни. Ф. к. в Україні здійснюється системою спеціальних органів: Рахунковою палатою Вер­ховної Ради України, Міністерством фінансів України, НБУ, Державною податковою адміністрацією України,

ФІРМА

мчшв

Державним казначейством України, Державною кон­трольно-ревізійною службою, аудиторськими фірмами.

ФІРМА(італ. Гігт, букв.— підпис, від лат. пптшї — міцний, надійний) — 1) у діловій та юридичній мові си­нонім поняття "комерційна організація" або "госпо­дарська організація". Відповідно до правового режиму, визначеного законодавством, Ф. може виступати як: а) головна компанія, що містить певну кількість спеціалізованих підприємств і відділень та місцевих і за­кордонних філіалів, контрольними пакетами акцій яких володіє головна компанія; б) холдингова компанія, до складу активів якої входять контрольні пакети акцій інших підприємств; 2) фірмове найменування, тобто будь-яка назва підприємства, установи чи організації, що має статус юридичної особи. Юридична особа, фірмове найменування якої зареєстроване у встановленому поряд­ку, має виняткове право на його використання.

ФОБ(англ. Ггее оп ЬоапЗ — франко-борт) — різновид комерційних умов поставки та оплати товарів (здебільшо­го при морських перевезеннях), за яких обов'язок про­давця з поставки товарів вважається виконаним після то­го, як товар переданий через поручні судна в зазначено­му порту відвантаження. З цього моменту всі витрати й ризики загибелі чи ушкодження майна має нести поку­пець. За умов ФОБ продавець має провести очистку то­вару від мита на експорт. В ціну реалізації входять ціна самого товару, транспортні витрати на його доставку та навантаження на борт судна. В разі доставки товарів іншими видами транспорту, зокрема залізничним, ФОБ набуває вислову «франко-вагон».

ФОНД(лат. шпсіш — основа) — у цивільному праві не-комерційна організація, що не має членства. Засно­вується громадянами та (або) юридичними особами на підставі добровільних майнових внесків. Ф. має на меті соціальні, благодійні, культурні, освітні чи інші суспільно корисні цілі. Майно Ф. утворюється за рахунок внесків засновників, благодійних внесків, доходу від діяльності, передбаченої статутом, та на інших підставах, не заборо­нених законодавством. Ф. використовує своє майно для цілей, зазначених у його статуті.

Термін «Ф.» застосовується і в фінансовому праві, норми якого регулюють відносини саме при формуванні,

розподілі, використанні централізованих і децентр::.: і ваних Ф. коштів — відокремлених доходів держави та ор­ганів місцевого самоврядування з цільовим призначенням. Ф. бувають централізовані і децентралізовані. Утворю­ються на державному і місцевих рівнях. Ф. поділяються на бюджетні, цільові бюджетні Ф. коштів; державні і місцеві позабюджетні Ф. Децентралізовані Ф. коштів ут­ворюються кожним господарюючим суб'єктом.

ФОРС-МАЖОР(фр. ґогсе таіеиге — непереборна си­ла) — виникнення надзвичайних та неминучих обставин, наслідком яких є невиконання чи неможливість виконан­ня умов договору. Внаслідок Ф.-м. одна сторона стає невільним завдавачем збитків іншій стороні. Ф.-м. поділяють на два види: непереборна сила та юридичний Ф.-м. Непереборна сила характеризується наявністю обставин, що мають об'єктивний та абсолютний харак­тер, тобто стосуються не лише сторони, що завдала збитків за договором шляхом невиконання своїх зо­бов'язань, а поширюється на всіх. Неможливість вико­нання має бути абсолютною, а не утрудненою для борж­ника. Законодавство й договірна практика непереборною силою вважають стихійні лиха (землетруси, повені, цу­намі) та інші обставини, які не можна передбачити або відвернути (або можна передбачити, та не можна відвер­нути) за сучасного рівня людських знань і можливостей. Юридичний Ф.-м. — це рішення вищих державних органів (заборона експорту чи імпорту, валютні обмежен­ня тощо), а також воєнні дії, страйки, революції та ін. Не є Ф.-м. обставини, що за своєю суттю виступають ко­мерційним ризиком, зокрема зміна цін, труднощі, пов'язані з несприятливою кон'юнктурою ринку, тощо. Законодавством не визначено поняття юридичного Ф.-м. Випадки його застосування встановлюються в договірно­му порядку. Якщо непереборна сила є обставиною, що звільняє від відповідальності, то юридичний Ф.-м. може бути такою обставиною за умов урегулювання договірни­ми відносинами. Див. Непереборна сила.

ФРАНКО(італ. Ггапсо — вільний) — у комерційних операціях умови поставки продукції, згідно з якими по­купець звільняється від витрат на доставку вантажів (на­вантаження, транспортування, відвантаження) у зв'язку з

ФРАНШЙЗА

ФРАХТУВАННЯ

включенням вартості транспортних витрат у ціну товару. Ф. застосовується до оптових цін. Існують такі види Ф.: Ф.-завод; Ф.-перевізник; Ф.-вагон (судно), станція (порт, пристань) відправлення чи отримання; Ф.-склад поста­чальника; Ф.-борт тощо. Наприклад, Ф.-перевізник озна­чає, що обов'язок продавця щодо поставки вважається виконаним після передачі товару, очищеного від мита на експорт, під відповідальність перевізника, названого по­купцем, у зазначеному місці й пункті. Умова може вико­ристовуватися для будь-якого виду транспорту, в т. ч. й комбінованого.

ФРАНШЙЗА— 1) цивільно-правовий договір, за яким особа, яка має права на об'єкти інтелектуальної влас­ності, передає певний обсяг своїх повноважень та не­обхідної для їх реалізації інформації іншій особі, згідно з вимогами законодавства країни дії Ф. Визначення понят­тя Ф. в галузі інтелектуальної власності в українському законодавстві немає, але воно сформоване світовою практикою, зокрема міститься в Постанові Комісії ЄС № 4087 від 1988 р.; 2) частина збитків, що не відшкодо­вуються страховиком згідно з договором страхування. Визначення поняття Ф. міститься в Законі України "Про страхування" 1996 р.

ФРАХТ(англ. ггеі§пі, нім. Ргаспі — вантаж) — одна з форд-! оплати морського перевезення пасажирів, багажу, вантажів або використання суден протягом певного часу. За згодою сторін установлюється для кожної конкретної угоди у вигляді фрахтової ставки. Ф. є обов'язковим лише для учасників угоди і протягом строку дії фрахтування (чартеру). Виражає ціну продукції морського транспорту і залежить від впливу конкуренції на фрахтовому ринку з урахуванням попиту та пропозиції на тоннаж і вантажі. Ставка Ф. встановлюється, як правило, за один порт на­вантаження і один порт розвантаження. За кожний додат­ковий порт стягується надбавка за тарифом або угодою сторін. Може застосовуватися ставка на базисні порти або вантажі.

ФРАХТІВНИК— сторона в договорі фрахтування, що надає судно (групу суден), частину судна або певні суд­нові приміщення для перевезення за винагороду вантажу морем до порту призначення.

ФРАХТУВАЛЬНИК— сторона в договорі фрахтування, що надає вантаж для перевезення морем до порту при­значення. Серед обов'язків Ф. є обов'язок забезпечити своєчасне надання обумовленого вантажу та сплатити обумовлений фрахт.

ФРАХТУВАННЯ— діяльність щодо укладення дого­ворів найму судна (морського, повітряного) або групи су­ден для виконання рейсу, або ряду рейсів, або на обумов­лений час. За комерційними умовами Ф. розрізняється за двома видами: для виконання конкретної транспортної роботи і Ф. на певний час. Практично Ф. здійснюється найчастіше приватними компаніями або спеціальними об'єднаннями осіб (брокерами). Порядок укладання до­говору Ф., а також його форма встановлюються транс­портними статутами та кодексами.

10 5-558

У\.

ХАБАРНИЦТВО — злочини, пов'язані зі вчиненням неналежних або невчиненням належних службових дій за винагороду у вигляді грошей, речей, послуг матеріального характеру, набуття якої-небудь майнової вигоди. У кримінальному праві України міститься три види злочинів, що охоплюються поняттям X.: одержання хабара, прово­кація хабара (лише службова особа), дача хабара (будь-яка особа).

ХАЛАТНІСТЬ — див. Службова недбалість.

ХУДОЖНЄ ЗАМОВЛЕННЯ - один із різновидів ав­торського договору; договір на створення твору образо­творчого мистецтва з метою його публічного виставлення. Договір має бути укладений у письмовій формі. Обов'яз­кові умови договору X. з. такі: способи використання тво­ру, що є об'єктом договору; строк виконання X. з.; тери­торія, на яку передається право; розмір винагороди й (або) порядок визначення розміру винагороди за кожний спосіб використання твору, порядок і строки її сплати; інші умо­ви, визначені сторонами. Після підписання договору автор отримує, як правило, 25 % суми винагороди. Оста­точні розрахунки здійснюються після прийняття викона­ного твору. Проведення розрахунків тягне за собою пе­рехід права власності за виконаний твір до замовника. Ті права на використання твору, що прямо не зазначені в до­говорі, вважаються не переданими.

ХУЛІГАНСТВО — злочин, що полягає у скоєнні нав­мисних дій, які грубо порушують громадський порядок і виявляють явну неповагу до суспільства, позначаються особливим цинізмом чи особливою зухвалістю.

ЦЕДЕНТ — первісний кредитор, який передає належні йому права вимоги іншій особі (цесіонарію), що стає но­вим кредитором. Ц. зобов'язаний передати цесіонарію документи, які свідчать про право вимоги. Ц. несе відповідальність перед цесіонарієм за недійсність переда­ної йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником (див. також Цесія).

ЦЕНЗ (лат. сепзиз, від сепзеге — здійснювати опис, пе­репис) — передбачені законодавством обмежувальні умо­ви щодо особистого виборчого або інших прав. Виборчий Ц. як умова надання громадянину виборчих прав установ­люється Конституцією або виборчим законодавством.

ЦЕРКОВНИЙ ШЛЮБ — шлюб, укладений у церкві за релігійними! обрядами. За чинним законодавством України Ц. ш. не має правового значення.

ЦЕСІЯ (лат. сезхіо — передача) — 1) уступка вимоги. Передбачається нормами цивільного права і являє собо передання кредитором (цедентом) належного йому права вимоги іншій особі (цесіонарію), яка стає новим креди­тором. Ц. допускається, якщо вона не суперечить закот чи договору або коли не пов'язана з особою кредитора. Не допускається Ц. щодо відшкодування майнової шкоді!. викликаної ушкодженням здоров'я або заподіяне смерті. Ц здійснюється за згодою цедента із цесіонарієм не передбачає згоди на це боржника, який має бути лише повідомлений щодо проведення Ц. Боржник залишається зобов'язаним у колишньому обсязі і вправі перенести нового кредитора всі заперечення, що виникли до Н_

ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗИВАЧ

Якщо боржник не був повідомлений щодо Ц., яка відбу­лася, то виконання зобов'язання цеденту визнається ви­конанням належному кредиторові; 2) у міжнародному публічному праві передача території однієї держави іншій за взаємною угодою. Найчастіше із Ц. пов'язують грошо­ву або якусь іншу компенсацію.

ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ- майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає в разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов'язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди. За загальним правилом Ц. в. виникає тільки за наявності неправомірних дій і вини зобов'язаної особи. Як виня­ток, передбачається Ц. в. без вини організації чи грома­дян, діяльність яких пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки.

ЦИВІЛЬНА СПРАВА— будь-яка справа, що розгля­дається в судах загальної юрисдикції в порядку, передба­ченому цивільно-процесуальним законодавством. Є три види Ц. с: а) справи позовного провадження про спори сторін, що виникають із цивільних, сімейних, трудових правовідносин; б) справи, що виникають з адміністратив­но-правових відносин (скарги на дії посадових осіб у зв'яз­ку з накладенням адміністративного стягнення); в) справи окремого провадження.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО— одна з найважливіших галузей українського права, що включає в себе науку Ц. п., на­вчальну дисципліну Ц. п. і цивільне законодавство. Ц. п. регулює майнові відносини і пов'язані з ними особисті немайнові відносини. Основними джерелами Ц. п. є Кон­ституція України і Цивільний Кодекс України.

ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО- галузь пра­ва, що регулює порядок розгляду й вирішення судом цивільних справ, а також порядок державного виконання постанов судів. Нормами Ц. п. п. регулюється діяльність судів, державних виконавців і всіх учасників процесу. Крім того, поняття Ц. п. п. включає в себе науку Ц. п. п. та навчальну дисципліну Ц. п. п. Основне джерело Ц. п. п. — Цивільно-процесуальний кодекс України.

ЦИВІЛЬНИЙ ВІДПОВІДАЧ- особа, що за законом несе майнову відповідальність за шкоду, заподіяну обви-

нуваченим. За шкоду, заподіяну неповнолітнім обвинува­ченим, який не досяг 15 років, відповідають його батьки або опікуни. Про притягнення як Ц. в. виноситься поста­нова особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею, а судом — ухвала. Ц. в. має право: заперечувати проти пред'явленого позову; заявляти клопотання; ознайомлю­ватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, де досудове слідство не проводилося,— після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС— систематизований, ко­дифікований єдиний законодавчий акт, що визначає пра­вове становище учасників цивільних правовідносин. Ц. к. регулює майнові відносини та пов'язані з ними особисті немайнові відносини державних, кооперативних і гро­мадських організацій між собою, громадян з державними, кооперативними і громадськими організаціями, громадян між собою. Ц. к.— основне джерело цивільного права.

ЦИВІЛЬНИЙ ОБІГ— цивільно-правове вираження економічного обігу; регулюється інститутом зобов'язаль­ного права. Учасниками Ц. о. є фізичні та юридичні особи, іноді навіть держава. У результаті Ц. о. майно переходить від однієї особи до іншої на основі укладених учасника­ми Ц. о. угод.

ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗИВАЧ— громадянин, установа, підприємство, організація, які зазнали матеріальних збитків від злочину і пред'явили вимогу про їхнє відшко­дування. Про визнання Ц. п. виноситься постанова орга­нами дізнання, досудового слідства або суддею, а судом — ухвала. Ц. п. має право: подавати докази, заявляти клопо­тання, брати участь у судовому розгляді, просити орган дізнання, слідства і суд про вжиття заходів до забезпечен­ня заявленого ним позову, підтримувати цивільний позов. ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, подавати скарги на дії особи, яка провадила дізнання, слідчого, прокурора й суду, а також оскаржувати вирок або ухвалу суду в час­тині, що стосується цивільного позову.

цивільний позов

ЦШН1 ПАПЕРИ

ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗОВ— у кримінальному процесі ви­мога потерпілого від злочину громадянина або юридичної особи відшкодувати матеріальні збитки, заподіяні злочи­ном, яка розглядається разом з кримінальною справою. Ц. п. пред'являється до обвинуваченого (підсудного) або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії. Ц. п. може бути пред'явлений у будь-який момент су­дочинства, але до початку судового слідства. Про визнан­ня цивільним позивачем особа, що проводить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Про притягнення особи як цивільного відповідача теж вино­ситься відповідна постанова чи ухвала. Особа, яка не по­дала Ц. п., має право це зробити в порядку цивільного судочинства.

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС— установлений нормами цивільного процесуального права порядок розгляду цивільних справ і державного виконання судових поста­нов. Основне завдання Ц. п.— правильний і швидкий розгляд і вирішення цивільних справ. Ц. п. складається з кількох стадій, на кожній з яких суд виконує певне за­вдання: порушення цивільної справи, підготовка справи до розгляду, судовий розгляд, постанова рішення, прова­дження в апеляційній інстанції, провадження в касаційній інстанції, провадження за нововиявленими обставинами, виконавче провадження.

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС- єди­ний законодавчий акт, у якому систематизовано норми цивільно-процесуального права, що діють на території України.

ЦІНА— грошове вираження вартості товару, що ба­зується на суспільно необхідних затратах праці; зо­бов'язання здійснити платіж за продану (поставлену) продукцію, виконані роботи або надані послуги. Ц. є однією з істотних умов деяких цивільно-правових дого­ворів. Використовується також для визначення суми дого­вору або грошового зобов'язання сторони, що порушила умови договору чи завдала шкоду і повинна відшкодува­ти збитки або сплатити неустойку (штраф, пеню). Ц. бу­вають базисні, біржові, договірні.

Базисна Ц.— фіксована в угодах або прейскурантах ціна товару зі встановленими параметрами якості, спе-

цифікації, розміру, складу тощо. При замовленні на поставку товарів з відмінними від базисних властивостя­ми застосовуються різні надбавки і знижки, що зумовлю­ють відмінність фактичних Ц. від базисних. Біржова Ц. (біржове котирування) — ціна на товари, що реалізуються в порядку біржової торгівлі. Договірна Ц.— ціна, яка встановлюється за угодою між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) товару (продукції). В господарській практиці розрізня­ються також державні регульовані Ц., контрактні, дис­кримінаційні, світові, кінцеві, змінні, тверді, трансфертні Ц., Ц. споживання тощо.

ЦІНА ПОЗОВУ— у цивільному й господарському процесі грошове вираження майнових вимог, заявлених позивачем у суді або господарському суді. Ц. п. визна­чається предметом спору; у позовах про стягнення гро­шей — сумою, що стягується; у позовах про стягнення аліментів — сукупністю усіх виплат, але не більш ніж за один рік; у позовах про витребування майна — вартістю відшкодованого майна та ін. У Ц. п. входять також ука­зані в позовній заяві суми неустойки (штраф, пеня). У разі неправильного позначення позивачем Ц. п. вона виз­начається судом. Залежно від Ц. п. проводиться оплата позовної заяви державним митом.

ЦІННІ ПАПЕРИ— в цивільному праві грошові доку­менти, що засвідчують із дотриманням установленої фор­ми та обов'язкових реквізитів майнові права, здійснення або передача яких можлива лише в разі їх пред'явлення. Передача Ц. п. тягне за собою перехід усієї сукупності прав, що ними засвідчуються. До Ц. п. належать: акції; облігації державних внутрішніх позик, облігації підприємств; казначейські зобов'язання держави; ощадні сертифікати; векселі, приватизаційні папери. Види прав, що засвідчуються Ц. п., обов'язкові реквізити Ц. п., вимоги до форми Ц. п. та інші необхідні вимоги визначаються Законом України «Про цінні папери та фондову біржу». Відсутність необхідних реквізитів Ц. п. або невідповідність їх установленій формі тягне за собою їх нікчемність. Спадкоємство Ц. п. здійснюється на підставі норм цивільного законодавства.

■

ЧАРТЕР— різновид договору перевезення вантажів у міжнародному торговельному мореплавстві та повітряно­му сполученні. Ч. являє собою фрахтування морських або повітряних суден. За договором Ч. одна сторона {фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрах­тувальникові) за відповідну плату усю місткість або час­тину місткості одного або кількох морських (повітряних) суден на один або кілька рейсів для перевезення паса­жирів, багажу, вантажів, пошти або з іншою метою. В до­говорі Ч. мають бути зазначені найменування сторін, тип морського (повітряного) судна, мета фрахтування, макси­мальна кількість пасажирів та вантажів, що перевозяться, місце й час відправлення, місце призначення судна, розмір плати за фрахтування. Договір Ч. може містити й інші умови. В торговельному мореплавстві, як правило, використовуються типові форми Ч.

ЧАСТКОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ- відповідаль­ність, що виникає при встановленні часткового зо­бов'язання. Якщо в зобов'язанні беруть участь кілька кре­диторів або кілька боржників, то кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати зобов'язання у рівній частці з іншими, якщо інше не випливає з закону або договору.

ЧЕК— грошовий документ установленої форми, що містить письмове розпорядження власника рахунку (че­кодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену суму коштів. Чекодавцем (трасантом) може бути юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою Ч. та підписує

ЧЕРГОВІСТЬ ЗАДОВОЛЕННЯ ВИМОГ

його. Чекодержатель — підприємство, яке є отримувачем коштів за Ч. Ч. має законну силу, якщо містить такі реквізити: назву; найменування платника та номер його рахунку; назву банку-емітента й МФО; ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя; найменування чеко-держателя; доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, зазначену цифрами та літерами; призна­чення платежу; число, місяць і рік складання Ч. (місяць має бути написаний літерами, дата видачі Ч. має відповідати його реальній видачі), місце складання Ч.; підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної осо­би). Місяць видачі й сума Ч. мають позначатися пропи­сом, сума Ч. має бути написана рукою. Ч., на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання. Жодна поправка в Ч., як і використання факсиміле замість підпису, не допускається. У світовій практиці існують Ч. на пред'явника, ордерні та іменні. З погляду інкасації (отримання коштів) Ч. поділяються на касові, розрахункові та кросовані.

ЧЕРГОВІСТЬ ЗАДОВОЛЕННЯ ВИМОГ- установ­лені ЦПК України правила, якими передбачається чер­говість задоволення вимог кредиторів у разі недостатності стягуваних з боржника сум для задоволення вимог. Спо­чатку покриваються витрати на виконання, а решта суми надходить до вимог стягувачів. У першу чергу задоволь­няються вимоги робітників і службовців згідно з законо­давством про працю, про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника; про виплату винагороди, що належить авторам та їх спад­коємцям за наукові відкриття, винаходи, на які видано авторські свідоцтва. Після повного задоволення зазначе­них вимог задовольняються вимоги із соціального страху­вання. У другу чергу задовольняються вимоги з держав­них і місцевих податків та неподаткових платежів до бю­джету, вимоги органів страхування по обов'язковому страхуванню. У третю — не забезпечені заставою вимоги Національного банку та інших банків по кредитних опе­раціях. У четверту — не забезпечені заставою вимоги дер­жавних установ і підприємств, вимоги профспілок, коо­перативних і громадських організацій. У п'яту чергу —

ЧЕСТЬ І ГІДНІСТЬ

решта вимог, не забезпечених заставою. Вимоги стягу-вачів кожної наступної черги задовольняються після по­вного задоволення вимог стягувачів попередньої черги.

ЧЕСТЬ І ГІДНІСТЬ- особисті немайнові й невідч\'-жувані блага, які охороняються законом. Є підстави вважати Ч. і г. природними правами людини. Ч. і г. захи­щаються цивільним законодавством. Позовна давність стосовно вимог спростування відомостей, що плямують Ч. і г. громадянина, не встановлюється. В багатьох країнах, зокрема в Україні, законодавством передбачено можливість матеріального відшкодування моральних втрат.

ЧЛЕН СІМЧ— особа, що має права та обов'язки, які базуються на сімейних відносинах. Норми різних галузей права надають правового значення різним обставинам, за якими визначається характер зв'язку з сім'єю: родинні відносини, спільне проживання з іншими членами сім'ї, ведення з ними спільного господарства тощо. Так, зако­нодавство про шлюб і сім'ю встановлює особисті та май­нові (зокрема, аліментні) права та обов'язки Ч. с, цивільне законодавство — права та обов'язки стосовно спадкових, житлових та інших відносин, законодавство про працю та соціальний захист — права Ч. с. на ма­теріальне та соціальне забезпечення у зв'язку з загибеллю особи, на утриманні якої був Ч. с, та ін.

III

ШАНТАЖ(франц. спапіа§е — вимагання) — дії, ана­логічні вимагательству. Вони полягають у погрозі викрит­тя, розголошення відомостей, що ганьблять людину, з ме­тою домогтися якихось результатів. У КК України 2001 р. Ш. передбачено як один із способів доведення до само­губства та примушування чи втягнення до проституції.

ШАХРАЙСТВО— заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловжи­вання довірою.

ШЛЮБ— один із основних інститутів сімейного права. У чинному українському законодавстві визначення Ш. немає. У юридичній літературі поняття Ш. тлумачиться неоднозначно: як договір, як таїнство, як інститут особли­вого роду (зш §епегш). Більшість вітчизняних учених виз­начають шлюб як моногамний, добровільний, рівноправ­ний союз чоловіка і жінки, що укладається в установле­ному законом порядку з метою створення сім'ї. Одним із основних напрямів трансформації поняття Ш. на сучас­ному етапі розвитку науки сімейного права і сімейного законодавства стає уявлення про шлюб як різновид цивільного договору.

ШЛЮБНИЙ ВІК— вік, з настанням якого особи ма­ють право укладати шлюб. За загальним правилом в Ук­раїні Ш. в. для чоловіків — 18 років, для жінок — 17 років. У виняткових випадках ці строки можуть бути ско­рочені в установленому порядку.

ШПИГУНСТВО(нім. Зріоп, від зрапеп — слідкувати, підглядати) — злочин, який належить до злочинів проти

ШТРАФ

основ національної безпеки України і полягає у передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іно­земній організації або їх представникам відомостей, шо становлять державну таємницю, вчинені іноземним грома­дянином або особою без громадянства. Такі ж дії, вчинені громадянином України, караються як за державну зраду у формі шпигунства.

ШТРАФ(нім. 8ігаґе — покарання) — грошове стягнен­ня, захід матеріального впливу, що застосовується у ви­падках і в порядку, встановлених законом або договором. У цивільному праві Ш. є видом відповідальності, визна­чається у твердій сумі або у відсотку від суми порушено­го зобов'язання. У кримінальному праві Ш. застосовується як основна або додаткова міра покарання, а також у разі заміни судом невідбутої частини покарання на більш м'яку та в деяких інших випадках. Як адміністративне стягнення Ш. може накладатися на осіб, винних у скоєнні адміністративних правопорушень. Ш. може на­кладатися судом у випадках і розмірах, передбачених про­цесуальним законодавством, за невиконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків, порушення по­рядку судового засідання тощо. У фінансовому праві Ш. застосовується як грошове стягнення за порушення фінансової дисципліни.

Ю

■

ЮРИДИЧНА НАУКА(правознавство, юриспруден­ція) — суспільна наука, що вивчає закономірності виник­нення й розвитку держави і права, їхні соціальні цінності та роль у суспільному житті людини й держави, а також систему правових норм, які регулюють відносини в суспільстві. Ю. н. складається з загальної теорії держави і права, історії держави і права, історії політичних та пра­вових учень, а також з напрямів усіх галузей права.

ЮРИДИЧНА ОСВІТА— частина системи спеціальної освіти, яка забезпечує підготовку правознавців (юристів) для роботи в державному апараті, судах, адвокатурі, на­родному господарстві, правоохоронних органах. Ю. о. в Україні здійснюється в Юридичних академіях (м. Одеса, м. Харків), на юридичних факультетах Донецького, За­порізького, Івано-Франківського, Київського, Львівсько­го, Одеського, Чернівецького та інших університетів, Академії адвокатури України, Київському університеті права, спеціалізованих навчальних закладах, інших дер­жавних і недержавних закладах чотирьох, передбачених Законом України «Про освіту», рівнів (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр). Є денна і заоч­на Ю.о.