Месопотамські імперії І тисячоліття н.е

Після складних внутрішніх процесів країна повертається до традиційної політики зовнішньої експансії. Перший наступ здійснює ассирійський цар Адад-Нерарі ІІ (912-891 рр. до н.е. ). Була захоплена область Арапхе, а кордон Ассирії та Вавілона підійшов до Дур-Куріагальзи та Сіппара.Особливо відзначився цар Ассирії Ашшурнацир-апал II (883-859 рр. до н.е.), який пройшов всю Сирію і Вавілонію і в 876 році вийшов на узбережжя Середземного моря в районі Фінікії. На шляху він знищував жителів цих країн за найменьший опір. З непокірних здирали шкіру, їх саджали на кіл або зв”язували в живі піраміди, а рештки населення забирали в полон.

Набіги Ассирії прискорили процес консолідації її противників. Утворюється держава Урарту, а в Сирії дрібні державні утворення заключають два союзи -Північний та Південний. наслідком експансії стало падіння обсягу торгівельних операцій в цьому районі. Посилення позицій військово-бюрократичної партії послабило стабільність державного розвитку. Саламансар ІІІ (859-824 рр. до н.е. ) спробував повторити похід в Середземномор”я, але в битві при Каркарі на річці Оронт коаліція сирійських. кілікійських, палестинських та фінікійських правителів, посилені союзниками арабами та євреями (Північний союз) дала достойну відсіч загарбникам. В 851-850 рр. до н.е. був завойований Вавілон. На півночі йшли тяжкі криваві війни з Урарту.

Лише в 841 р. до н.е. зібравши армію в 120 тис. воїнів та скориставшись чварами в середині коаліції Саламансар ІІІ здолав лідера Північного союза Дамаське царство. Тір, Сідон,Іудея та Ізраїль стали данниками Ассирії. Але ці дії викликали виснаження сил і в країнв починаються внутрішні чвари. В правління Шамші -Адада V (824-811 рр. до н.е. ) ассирійці змушені були визнати незалежність Вавілону[3]. Проте святкувати незалежність Вавілону не вдалося. Халдейські племена, які жили на берегаїх Перської затоки захопили всю Вавилонію. На півночі війни з Урарту викликали серйозні проблеми у самій Ассирії. Єдиним успіхом в цей час був вихід до Каспійського моря. Потрібно було вирішити складні завдання внутрішньої політики. Заселити спустошені землі, налагодити надходження податків та повинностей, реорганізувати систему управління, подолати сепаратизм окремих володінь, реорганізувати та зміцнити армію і нарешті згуртувати верхівку ассирійського суспільства.

Нові успіхи ассиріців припадають на правління Тіглатпаласара III(745-727 рр. до н.е.). Він вважається засновником Ассирійської імперії (тобто світової держави). В його царювання були проведені важливі реформи, які заклали основу нової могутності країни. Стала проводитись політика переселення підкорених народів в інші місця, а частину земель включили в склад Ассирії, і місцеве населення повинно було платити податки продуктами землеробства і відпрацьовувати будівельні, дорожні і зрошувальні повинності. Частина підкорених жителів зобов”язана була служити в обозі ассирійської армії. Офіційною мовою держави була арамейська, хоча документи писались аккадською мовою.

На чолі ассирійського суспільства стояв цар. Влада царя була обмежена лише “волею богів”. Проте потрібно сказати, що на відміну від Єгипту, Хатті, Вавілону, цар Ассирії не був ні верховним власником всієї землі, ні верховним суддєю. Царями ставали в Ассирії в силу “божественного обрання”, тобто рішення священного “оракула”, а значить по бажанню певної групи знаті. Земля роздавалась чиновникам за виконання службових обов”язків. Крупними землевласниками були храми. Проте великих массивов землі не було. Земля поділялась на дрібні господарства і здавалась в аренду або оброблялась підневільними людьми. Основна масса людей, які створювали продукти для заку( “вільних”) і закку (“звільнених”) були підневільні народи, насильно вигнані з рідних місць. Їх називали шакну(“посадженні”). Вони фактично були на положені рабів, хоча могли мати власність: будинки, знаряддя виробництва. Вони могли сстворювати сім”ю, захищати свої права в суді, укладати тогівельні угоди . Поступово їх почали передавати з землею.

Вільне населення зосереджувалось в містах. Місто мало статус свободи. Його жителі не сплачували податків і не виконували повинностей. Намісництва були розукрупнені. права намісників були обмежені збиранням податків, організацією підлеглих на виконання повинностей і керівництвом військових загонів своїх областей. На чолі деяких провінцій стояли не намісники, а “обласні начальники” більшою частино з евнухів, які не могли створити власну династію.

Військо тепер складалось не з колоністів, а з професійних воїнів.Сама ассирійська армія знаходилась на повному державному забезпеченні. Її ядром являвся “царський полк”. Армія складалась з колісничних частин( в колісниці запрягали 4 або 2 коня, на них воювали 2-4 воїни), кінноти, піхоти і саперних частин. Ассирійські воїни, захищені залізними і бронзовими панцирями, шоломами і щитами, були відмінними солдатами. Вони вміли споруджувати укріплені табори, будувати дороги, застосовувати стінобитні і запалювальні снаряди. В армії була розвідка, якою керував як правило царевич-престолонаслідник. Найманців практично ассирійці не використовували, за виключенням киммерійців. Армія поділялась на 10, 50, 100, 1000 воїнів. В неї були знамена і штандарти, на яких зображувались символи бога Ашшура. В армії і чиновничому аппараті приносили присягу. В добу розквіту Ассирія могла виставити армію в 120 000 воїнів.

Спираючись на таку силу Ассирія проводила активну завойовницьку політику. Спочатку об”єктом атаки стало сильне царство урартів на півночі. В 732 р. до н.е. була захоплена Сірія. Потім була подолана Фінікія. В 729 р. до н.е. Тіглатпаласар захопив Вавілон. Халдейські племена були розгромлені. Здобич становила 120 тисяч полоненних. Царству було залишенно статус царства, але в складі Ассирії. Тіглатпаласар навіть коронувался у цьому місті під ім”ям Пулу таким чином об”єднавши всю Месопотамію.Відтепер Ассирія охоплювала усі земли “від Верхнього моря, де сідає сонце, до Нижнього моря, де сонце піднімається”, - другими словами, від Середземного моря до Перської затоки. Таким чином ассирійський цар став владикою всієї Передньої Азії, за виключенням Урарту і декількох областей на окраїнах.

Наступник Тіглатпаласара Саргон II(722-705рр. до н.е.) - підкорив і зруйнував Ізраільске царство, Але в його правління загострилась боротьба військової та жрецьких партій. Він вдало воював з Урарту і в 714 році завдав йому тяжку поразку. Правда Вавілон він втратив коли в 721 році вождь халдеїв Мардук-апла- іддін ІІ захопив престол. Правда в 710 році Саргон ІІ його виганяє і той перебирається на піівдень де продовжує боротьбу. Сінаххеріб(705-681рр. до н.е.)- воював з Вавілоном і вважав себе “захистником прав”. Ось його слова: “ Я людина, яка любить справедливість, робить благодіяння, поспішає на допомогу слабому, яка завжди повертається до добра, найдосконаліший герой, смілливий муж, перший серед царів, той, хто разбивае своїх противників і вражає блискавками зло ...” були особливо відчутні в частині жорстокості. Вавілон був знайомий скоріш з його блискавками, ніж з добротою. В перший раз він захопив в полон 208 000 людей і величезну кількість золота, срібла, дорогоцінностей і худоби. У другий раз у 689 р. до н.е. він затопив місто і розселил жителів по провінціях. Сінаххеріб робить столицею Ассирійської держави місто Ніневію. Цар був прихільником військової партії, і напевно заколот організовани жерцями призвів до переходу влади до сина царя.

Проте сама Ассирія не могла обійтись без Вавілону.Коли царя вбили змовники новий цар Асархаддон (681-669 рр. до н.е.)повернув жителів назад. На короткий час ассирійцям навіть вдалось підкорити Єгипет. Мемфіс- цар взяв за півдня, підкопав мури, зробив в них прохід і побудував облогові насипи. В Египті він призначив адміністрацію і встановив щорічний податок - 180 кілограммів золота і 9 тон срібла.

Прагнув не відставати від попередників іАшшурбанапал(669-629 рр. до н.е.). Цей цар заснував в Ніневії саму велику бібліотеку тодішнього світу, зібрав в ній - в оригіналах або копіях - всю шумерську і аккадську літературу, релігійні тексти і записи. Проте і він продовжував завоювання: ходив в Єгипет, на Елам, в Фінікію. Воював з племенами на території сучасного Азербайджану і з кочовиками Аравії. У 665 році він втратив Єгипет. Політична криза в середині країни, особливо повстання у Вавилоні на чолі з братом царя Шамашшум-укіном в 652-648 рр. до н.е. , об”єднало всіх противників ассирійців (еламитів, халдейсько-арамейські племена, арабів, сірійців, фінікійців, лідійців, єгиптян, мідійців). Але Ассирія знайшла сили і потопила повстання в крові.

В 642-640 рр. до н.е. були підкорені араби, в 639 р. до н.е. знищений Елам. Це були останні успіхи.Ми бачимо, що спадкоємці Тіглатпаласара ІІІ були достойні засновника імперії. Вони на протязі ста років успішно зберігали гигантську імперію. Ассирія здавалась такою могутньою, як ніколи. Народи тремтіли перед нею, підкорені царі бородами замітали землю, цілуючи ноги Ашшурбанапала.Але пройшло одне покоління і Ніневія вже була грудою руєн. Підкорений Вавілон підняв голову і після смерти Ашшурбанапала спочатку відпав від держави, а потім в союзі з мідійцями назавжди зруйнував імперію ассиріців.

Халдейський цар Набопаласар В 626 році виступає проти царя Сіншара-ішкума. 25 листопада він коронується в Вавілоні заснувавши нову халдейську або нововавілонську династію. Війна була жорстокою. До 616 року була очищена від ассирійців Вавилонія., але облога Ашуру була неуспішною. На допомогу Вавілону прийшли союзники мідяни. Союз Вавилона та Мідії був скріплений шлюбом сина царя Навуходоносора та доньки мідійського царя Кіаксара Аметідою. Спільними зусиллями Вавілона і Мідії в 612 р. до н.е. була взята столиця Ассирії Ніневія. Невздовзі бойові дії перенеслись на північ. Проте спроби останнього ассирійського царя Ашшур-убаліта ІІ навіть при підтримці фараона Нехо ІІ були марними. Вавілонський цар Набопаласар отримав свою частину земель, які раніше належали ассирійцям. Це були Сірія, Фінікія, Палестина, Аравія.

На Близькому Сході лишились чотири потужних державних об”єднання: Мідія, Вавилон, Єгипет та Лідія у Малій Азії. Весною 607 року до н.е. царевич Навуходоносор отримав під командування армію для підкорення Сирії і Палестини. В 605 році була взята переправу в районі міста Керкемиш, де знаходився єгипетський гарнізон. Невздозі Сирія та Палестина без бою прийняли нового господаря. У серпні 605 року помирає Набопаласар і Навуходоносор IIстає царем.

У часи нового царя Вавілон переживає друге піднесення. Царство стає крупним, а його столиця займає, на той час, перше місце в світі. Населення Вавілона складало близько 200 000. Місто лежало на берегах Євфрату і двох його каналів. Для зв”язку було побудовано міст довжиною 123 метри і завширки 5-6 метрів. Було відновлено Есагіл - головний храм і його зіккурат, відому Вавілонську башту. Висота зіккурату становила 91 метр і називався він Етеменанкі (“храм наріжного каменя небес і землі”). Від храму до виходу з Вавілону вела вулиця мощена бруківкою, завширки 35 метрів. Ця вулиця закінчувалась біля ворот, які були присвячені богині Іштар. Висота воріт складала 21 метр. Вони буви прикрашені зображеннями фантастичних чудовиськ на блакитному фоні.

Всього в місті було 8 воріт. Кріпосна стіна складалась з двох ліній. Зовнішня стіна була высотою 8 метрів і завширки 3,7 метра. Довжина її складала 8.3 кілометра. Внутрішня, яка була на відстані 12 метрів від першої, мала висоту 11-14 метрів і ширину 6,5 метрів. В стінах, через кожні 20 метрів разташовувались вежі для обстрілу. Перед зовнішьої стіною знаходився рів, наповнений водою.

И, нарешті, одним з семи чудес світу були висячі сади Семіраміди. Хоча назва ця помилкова . Справа в тому, що сади були зроблені за наказом царя для його жінки Амітіди, мідійської царівни, яка сумувала по рідній Мідії. На високі кам”яні виступи було насипано грунт і висаджені рідкісні екзотичні рослини з батьківщини царівни.

16 березня 597 року вавилогнський цар бере штурмом Ієрусалим. 3000 іудеїв було переселено в Вавилонію. Царем Іудеї було поставлено Седекію. Скориставшись повстанням в армії 595-594 рр. до н.е. Єгипет та Іудея розпочали військові дії. Але Навуходоносор рішучими діями відтіснив єгипетську армію від фінікійських міст до її кордонів, а в 587 році захопив Ієрусалим

Після смерті Навуходоносора II (562 р. до н.е. ) в країнв почались заколоти. Жрецтво почало активно втручуватись в політику. Після зміни трьох царів на престол вступив Набонід (556-539 рр. до н.е.),,син одного з вождів аморейських племен.Під впливом матері Аддагуппі, яка була жрицею в храмі Сіна, новий цар почав провадити релігійну реформу висуваючи на місце Мардука, Набу та Нергала (традиційних богів Вавилону) культ ассирійського бога Місяцю Сіна. З одного боку логіка реформа полягала у тому, щоб таким чином об”єднати арамейські племена. Але з другого боку це призвело до конфлікту з вавилонським жрецтвом. Але зміна русла Євфрату зробила неможливим торгівлю через Ур і цар переносить активність на захід в район Сирії та Аравію. Він переніс резиденцію в місто Тейму в Аравії для прокладки нових караваних шляхів. У Вавілоні він залишає правити свого сина Бел-шар-уцура ( в біблійній традиції Валтасар).

В 546 році припиняється суперництво Вавилона та Єгипта, обидві держави починають готуватись до опору проти персів, нового грізного ворога зі сходу.

Якщо говорити про розвиток вавилонського суспільства та економіки вVII-VI ст. до н.е. ми повинні констатувати, що головною галуззю економіки продовжувало лишатись сільське господарство. Значна частина землі належала храмам, членам царської родини, великим торговцям, чиновникам царської та храмової адміністрації. Дрібні власники володіли наділами від 1/3 до декількох га. Земля коштувала дорого і тому на невеликих клаптиках вигідніше було займатись вирощуванням садових культур. Канали та ірігаційні споруди належали державі, в деяких випадках храмам та приватним особам. За користуванням водою сплачувалась платня.

Суспільство складалось з повноправних громадян міст, вільних людей (але позбавлених громадянських прав), напіввільних жителів та рабів. Повноправні громадяни були членами народних зборів при тому чи іншому храмі. До їх числа належали державні та храмові чиновники, жерці, купці, ремісники і землевласники. Їх статус був спадковим. Практично всі вони жили в місті і володіли землею в межах сільської округи міста, на яку розповсюджувалась юрисдикція народних зборів.

До позбавлених громадянських прав. але вільних людей належали царські військові колоністи, іноземні чиновники і взагалі всі іноземці, які проживали у Вавилонії. Іноді вони навіть могли створити власну систему самоуправління. Так у 30-х роках VI ст. до н.е. у Вавилоні існували народні збори єгипетських поселенців, були народні збори іудеїв. Але права володіти землею в них не було, що автоматично означало позбавлення громадянських прав.

До залежних людей відносились землероби, які працювали на землях храмів, царя та наділах приватних осіб. Вони були прикріплені до наділів, але їх не можна було продавати разом з землею. Рабів було дуже багато, особливо в храмових господарствах. Заможні громадяни володіли 3-5 рабами. І всеж таки кількість рабів була значно мкеньше кількості юридично вільних членів суспільства. У провідних галузях домінувала праця вільних виробників. Рабів часто селили на пекулій (невеликий наділ) за помірний оброк, який складав 12 сіклів в рік. Вартість раба складала приблизно 60-90 сіклів. Боргова кабала притамана ассирійцям суттєво зменьшилась. Відтепер кредитор міг заарештувати боржника, помістити його у боргову в”язницю, але вже не міг продати в рабство. Навіть глава сім”ї не міг продати в рабство власну жінку за борги, але дітей ще міг.

Храми продовжували лишатись виробничими одиницями. Вони займались лихварством та торгівлею, були великими рабовласниками та володіли земельними угіддями. Джерелом надходженням для храмів були податі, особливо десятина. Нею обкладались землевласники, скотарі. садівники, пекарі, ремісники та чиновникі. Царське господарство не вело активної господарської діяльності. найчастіше землі просто здавались в аренду.

В торгівлі тон задавали могутні ділові доми. Найбільш відомим був дім Егібі. Ці ділки контролювали торгівлю з Мідією та Еламом. Другим відомим був дім Мурашу. Цей дім контролював лихварські та торгівельні операції. Ці доми володіли десятками рабів. Деякі вчені на цій підставі говорили навіть про наявність капіталізму у Вавилоні. Відіграючи роль посередника в міжнародній торгівлі купці Вавилону забезпечували обмін з Єгиптом, Сирією, Еламом та Малої Азії, де вони скуповували залізо, мідь, олово, будівельний ліс, вино. З Єгипту поступали квасці, які використовували для відбілювання вовни, одягу, а також виробництва скла та медичних засобів. У східному напрямку йшов хліб, вовна та одяг.

Весною 539 року до н.е. перська армія рушила в похід і почала наступати вниз по долині р.Діяла. В цей критичний момент Угбару, намісник області Гутіум, зрадив Набоніду і перейшов на бік Кіра. Потужні оборонні споруду,які були споруджені ще Навуходоносором ІІ, мали б відстрочити падіння. Але Набонід вже не мав підтримки у власній країні. В серпні 539 р. до н.е. біля міста Опіс поблизу р.Тігр перси розгромили армію, якого командував син Набоніда Бел-шар-уцур. Потім перси обійшли всі укріплення та оточили місто Сіппар. Оборону Сіппара очолив вже сам Набонід. Але 10 жовтня Сіппар опинився в руках персів, Через два дні у Вавілон вступила перська армія. Легенда з Біблії розповідає, що під час бенкету в царя Валтасара, з’явилась людська рука, яка написала на двірцевій стіні слова:” Мене, текел, перес”. Нихто не міг прочитати їх. Лише пророк Даніїл зумів разгадати їх: “Мене - обрахував бог царство твоє і поклав кінець йому; текел - тебе зважили на вазі і знайшли дуже легким; перес - поділено царство твоє і дано персам і мідянам.” Валтасара було вбито вночі, а перси легко взяли Вавілон. 29 жовтня в місто вступив Кір. Вавилонія втрачає незалежність, а її останнії цар був направлений у почесне заслання правителем області Карманія (на захід від Персіди).

Культура Месопотамії.

Месопотамська культура - одна з найдавніших культур світу. Як справедливо зауважив український дослідник О.П.Каришковський: “Населення Стародавньої Месопотамії створило одну з найдавніших культур, яка істотно вплинула на культурний розвиток усієї Передньої Азії, передовсім євреїв, хеттів, хурритів, навіть єгиптян. Її підвалинами стали культурні надбання шумерів значною мірою запозичені вавілонянами та ассірійцями. Тривалий час, особливо у німецькій історіографії були спроби трактувати її як єдину колиску світової культури (ці теорії мали назву панвавілонізму). Проте вони виявились хібними оскільки заперечували самобутній розвиток інших цивілізацій і не враховували взаємообміну культур Передньої Азії на протязі історії.

Головним стержнем розвитку культури Месопотамії було виникнення писемності. Як ми вже говорили винекнення писемності в цьому районі було пов”язано з розвитком шумерської цивілізації. Спочатку, як і в Єгипті це було піктографічне письмо. Воно виростало з трьохмірних кульок та конусів а потім оттиски фішок на глині. Напрямком його розвитку став матеріал на якому робились малюнки. Цим матеріалом була глина. Таблички, на яких писали, робились з певних сортів глини. Цю глину очищували у воді від домішок і обпалювали. Таблички були разміром 7 - 9 сантиметрів у довжину. Найбілльш важливі царські написи писали на камені і металевих пластинках.

Писали на ній за допомогою загостреної палички з тростини. При пісьмі ребро зрізу палички зхалишувало у місці початкового натиску заглиблення, і кожна окрема риска прий мала вигляд клину, особливо коли невздовзі письмо стало скорописним (звідси і назва системи - клинопис). Ця система була запозичена сусідами шумерів еламітами, хеттами, хурритами та урартами. В середині II тисячоліття до н.е. під впливом аккадців клинопис шумерів перетворився в шумеро-аккадське письмо. Це письмо стало використовуватись у дипломатії, науці і торгівлі усіх народів і держав Передньої Азії. Пізніше особливі системи на грунті клинопису винайшли західні семіти та перси. Самі пізні тексти написані шумерським та аккадським клинописом датуються І ст. до н.е. Саме спільність системи письма дозволяє нам робити узагальнюючий нарис культурних надбань різних держав цього району.

Другою рисою месопотамської культури, як і всіх інших перших цивілізацій став релігійно міфологічний світогляд. На відміну від єгиптян населення Месопотамії не розділяло світ на реальний та ілюзорний. Релігія була тісно пов”язана зповсякденним життям. З самого початку вона розвивалась у формі політеїзму, бо кожна община, а потім і місто-держава мала свого бога покровителя. Так в одному з найдавніших міст-держав Еріду, яке лежало у місці впадіння Єефрату у Перську затоку, володарем та покровителем вважався Енкі - володар підземних вод та світового океана. В океані на думку стародавніх шумерів плавала земля. Енкі був також богом мудрості, суддєю богів та людей. У Урі шанували бога Місяця Нанну. В Уруці існували культи зразу трьох божеств - Інанну, уособлення планети Венери, богиню родючості, міжусобиць та кохання, бога Ану володаря небесного устрою та батька Інанни та її брата Уту. сонячного бога, який був напевно родовим богом правлячої династії міста. Останній шанувався також, як бог покровитель Ларси. Скотарі пригородів Урука шанували також бога вічно живої природи Думузі (Таммуза) . Головним богом Ніппура вважався Енліль, “володар-вітер”, цар богів та людей, господа всього, що знаходилось на землі. У місті Лагаші богом-покровителем став Нінурта, бог війни. Пізніше він був ототожений з богом Нінуртою. Кожному богу споруджувався центральний храм, який з часом перебудовувався, але ніколи не переносився на нове місто. Спільними для шумерів були Ану (бог неба), Енліль (бог землі), Енкі (бог води). Правда іноді богам давали багато значень. Так Енліль, в місці його святилища в Ніппурі, вважався ще богом долі, засновником міст і винахідником мотики і плуга. Великою популярнісю користувались бог сонця Уту (по аккадські Шамаш) та бог Місяця Наннар (Сін).

Храм стояв на високій платформі до якої з двох сторін вели сходи або пандуси. Святилище частіше всього мало прямокутну форму. Спочатку доступ у всі частини храму був вільний, але пізніше у внутрішні примішення було заборонено вхід тим, хто не був оббізнаний у таінствах.

До кінця ІІІ тис. у Месопотамії існував ще один тип храму, який був результатом розвитку храмової архитектури. Це так званий зіккурат, або храм на декількох платформах.Краще всього досліджені знаменитий зіккурат Ур-Намму в Урі та зіккурат Борсіппи (міста неподалік Вавілону). Храм в Урі найдавніший (йому майже 4 тис. років). Навіть зараз він має висоту 20 метрів.

Вавілонці були продовжувачами релігійних традицій шумерів. Крі м традиційних вони шанували бога бурі та грому Адада, сімку астральних богів. Саме у Вавілоні склалась система, коли бог ототожнувався з планетою, як до речі і кожень день тижня. Юпітер відповідав богу Мардуку, Марс -Нергалу ( бог війни, хвороб і смерті), Меркурій - Набу, Сатурн - Ніннурті, Венера - Іштар. Дві інші планети відповідали Сіну та Шамашу. Ассирійця, в яких пантеон очолив Ашур, поклонялись також богу підземних вод Еа та громовежцю Ададу.

Розвиток того або іншого культу залежав від положення міста. Так Мардук з розквітом Вавілона пройшов шлях від другорядного божества до основного. Вавілонські жерці утворили нову легенду про походження світу з шумерського міфу де головним персонажем був Енліль. Вважалось,що спочатку на землі був хаос, в якому чудовисько Тіамту вирішило знищити усіх богів. Проти нього і виступив Мардук. Він вбив його, а з його тіла сотворив зірки, землю, рослини і тварин. Людину було створено Мардуком з глини і крові вбитого бога-зрадника, який перебіг під час боротьби на бік Тіамту.

Вірили жителі Вавілону і в духів (демонів) добра і зла. Проти злих духів, причин хвороби і смерті, вони використовували амулети і заклинання. Добрі, в вигляді статуй охороняли їх будинки, вони зображувались напівлюдьми і напів тваринами. Найбільш популярними були ламассу, вони зображувались у вигляді крилатих биків з людськими головами.

Сильною стороної шумеро-аккадської релігії були обряди. Сили природи визначали долю людини, тому причиною нащасть, на думку віруючих, був гріх. “Не на мене, на мій гріх гнівися, забери мій гріх і не ображай мене!” - просили люди в храмах. Довгий час в добу шумерських держав гріх змивався людською кров”ю. На новий рік - який святкувався весною - трон передавався людині простого звання, яка отримувала на 5 днів всю владу, але потім її вбивали, щоб її кров очистила країну від гріха. Цей звичай очищення кров”ю від гріха перейняли і іудеї. Пізніше в християнській релігії носителем тягаря спокути став Ісус, але вже навічно: його смерть перевершила усі інші спокутувальні жертви.

Була в жителів цих земель і віра у воскресіння. Тільки на відміну від Осіріса у підземне царство спускалась Інанна (Іштар). Вірили шумери, аккадці і вавілоняни і в загробний світ. Він уявлявся їм як царство тінєй, де мертві вічно страждают від голоду і спраги і змушені їсти глину і порох. Тому родичі померлого повинні були приносити їм жертви

На грунті релігійно-міфологічних уяв розвивалась література. Самим відомим з епічних творів Месопотамії досі вважається “Епос про Гільгамеша”. Цього героя, як і египетських фараонів мучили думки про смерть. Вважається, що Гільгамеш був одним з легендарних царів Урука, міста в Шумері. Сказання розповідають про пошуки Гільгамеша секрету вічного життя. Він знаходить траву безсмерття і хоче віднести її додому: “... щоб дісталось і чоловікам і жінкам, і малим детям; нехай старість більше не турбує народ, оточеного стінами Урука...”. Проте донести траву йому не вдається. Змія викрадає траву, коли стомлений герой вирішив викупатись. Але подорож була довгою і народ Шумеру доніс до нас її подробиці. Родоначальником відкриття цієї пам”ятки вважається Джордж Сміт. Він також опублікував уривок розповіді про потоп, який засвідчив складання цього біблійного сюжету. Сказання шумерів донесли до нас легенду про потоп., основою для створення цієї легенди були страшні розливи річок, які зносили з обличчя землі цілі міста Пізніше у часи Авраама, єврейський народ приніс цю легенду в Палестину і вона потрапила потім в Біблію. Зміст легенди не змінився. В епосі про Гільгамеша ми читаємо, що улюбленець богів, якого звали Утнапішті (Ной в Біблії), був завчасно попереджений богом. Він побудував корабель і оселився на ньому.

Завантажив його всім, що мав я,

Завантажив його всім, що мав, що мав срібла я,

Завантажив його всім, що мав, що мав я золота,

Завантажив його всім, що мав, що мав я живих тварин,

підняв на корабель всю сім”ю і рід мій,

Худобу степову і звірів, усіх майстрів я підняв.

А потім була буря, яка примусила ріки вийти з берегів, валила мури, а південний вітер гнав морські хвилі з затоки на землю. Потім ураган вщух, але земля була вкрита водою. Перші дві птиці, яких випустили з ковчегу, голуб і ластівка, вернулись назад, тільки ворон зник. Люди пристали до берега і зарізали барана і козла, щоб віддячити богам за порятунок.

Є в циклі міфів і легенда про створення людини. Цікавою пам”яткою є культовий космогонічний епос “Енума еліш” (“Коли наверху ...”).

Важливою рисою культури Месопотамії був високий рівень науково-практичних знань. Особливо у цьому відношенні відзначились вавілоняни. В них була своєрідна світська школа-акадамія (едубба). Вона готувала переважно писарів для царських та храмових канцелярій та суду. “Писарь” було почесним званням освідченої людини. Релігія була відділена від системи освіти і в школах не вивчалась, основним предметом була шумерська мова і література. Учні старших класів вчили граматику, математику і астрономію. Ті, які хотіли присвятити все своє життя науці вивчали, ще право і медицину. До тих, хто закінчував едубу були надзвичайно високі вимоги. Вони повинні були вміти читати та перекладати з шумерського на аккадський та навпаки. Знати особливості вимови обидвох мов. Вони володіли тайнами жрецької майстерності , повинні були навчитись хкерувати хором та грати на музичних інструментах, знати математику., включаючи землевимірювальну практику.

Не випадково математика стала однією з розвинутих дисціплін. Вавилонські математики користувались шестидесятирічною системою підрахунків, яку вони запозичили в шумерів. Вони вміли вмрішувати квадратні рівняння, знали “теорему Піфагора”, приймали значення числа “p“ рівним 3. Широко застосовувалось креслення планів місцевостей та будівль.

Вони застосовували місячний календар. Рік складався з 12 місяців, що мали 29 або 30 днів. Із-за невідповідності довжени року вони вводили додатковий місяць в певний час.По сьогоднішній день ми користуємося досягненнями вавілонян поділяючи коло на 360 градусів, годину - на 60 хвилин, а кожну з них - на 60 секунд. Існує гіпотеза про те, що зіккурати служили вченим для спостережень за зірками і вавілонські жерці складали гороскопи не гірше сучасних.

В мистецтві були дві дуже розвинуті галузі: архітектура і скульптура. Палаци правителів і храмові комплекси розкопані археологами вражають сучасників своєю красою і грандіозністю. Глиняна і кам”яна скульптура найбіль розвинута була в часи Шумеро-Аккадського царства та ІІІ династії Ура.

Розвиток мистецтва посилюється у старовавілонський період. Розвиток мистецтва посилився у старовавілонський період. Особливо розвинулась архітектура. Мури будинків споруджувались з глинобитної цегли або були глинобитними. Одяг ассіріців був більш різноманітний, ніж у вавілонян і єгиптян. Вони ходили в довгій сорочці з вовни і тканини поверх неї. Застосовувались фарбовані тканини. Взуттям служили сандалії з кожаных ремнів і чобіт - у воїнів. У виробах ремісників відчувається єгипетський і фінікійський вплив, так як з цих країн, як правило, приганяли полонених. В добу Хаммураппі ми вже можемо розповісти про звички жителоів міста. Особливо тяжким було положення жінки. Дівчина могнла вийти на вулицю лише у супроводі батька, брата. Заміж її видавали у досить ранньому віці, складаючи шлюбний контракт. Якщо ж вона не виходила заміж її віддавали в жриці -надітум, або в блудниці -харітум. Справа в тому, що у Месопотамії існувала храмова проституція, виконуючи ритуальні та безумовно економічні потреби храмів.

У часи великих імперій І ст. до н.е. розвиток мистецтва пожвавився. В архітектурі ассірійських царів надихав приклад хеттів. Проте є один елемент, який у всьому світі вважається тільки ассірійським. Цефріз- прикраса з вапняка на стінах палаців. Ці прикраси пофарбовані мінеральними фарбами і вкриті поливою. Тони в основному синьо-жовті. Сині коні, жовті фігури на голубому фоні. Головна тема - цар і його діяння. Відомі також статує. Дві з них - крилаті бики з головами людей (ламассу), що оберігали спокій ассірійського царя, зберігаються на видному місці в Луврі. Якщо звернути увагу на персидські речі і вироби греків, можна побачити сліди ассірійської манери.Після відкриття Вавілону археологами в Берлінському музею були реконструйовані знамениті ворота Іштар. Це одне із справжніх чудес майстерності і краси. Ворота Іштар мали висоту 12 метрів та ширину 16 метрів. Вони були вкриті голубою цеглою з поливою. Ворота Іштар прикрашали зображення биків (або носорогів) та фантастичних звірів “сірруш”. Ця тварина була складена з чотирьох тварин (орла, змії,якоїсь чотирьоногої тварини та скорпіона).

Другою важливою рисою культури ассіріців є створення літературно-історичного твору - “анналів”, тобто літописів. Вони розповідають нам в художній формі про походи царів і їх політику. І, нарешті, третье відкриття культурного кола ассіріців - це теорія державності, розроблена на прикладах інших народів і доведена до певного рівня. Приклад реформ Тіглатпаласара стояв перед очими всіх наступних засновників імперій.

Після завоювання персами і втратою незалежності месопотамська культура не зникає раптово. Значення Івавілону не впало навіть після приходу Олександра Македонського, який “коронувався” в місті, зробивши його однією з солиць своєї держави. У 126 році до н.е. він став частиною Парфянської держави. Але остаточний занепад культури відбувся лише у сасанідську добу (227-636 рр.н.е.).