Релiгiйнi вiрування в Єгиптi

До створення держави кожен народ, що жив у долинi великої рiки зберiгав свої вiрування i пов"язував з ними надiї на врожай, приплiд i успiшне полювання. Характерною рисою єгипетської релiгiї є тривале збереження архаїчних уявлень, котрi продовжували iснувати в тiй чи iншiй формi протягом усiєї iсторiї стародавнього Єгипту. У єгипетському суспiльствi релiгiйнi вiрування мали характер полiтеїзму - поклонiння багатьом богам. У пантеонi стародавнiх єгиптян нараховують двi тисячi рiзноманiтних божеств.

Чисельнi боги стародавнього Єгипту були тiсно пов"язанi з явищами природи. Єгиптяни уявляли своїх богiв у виглядi тварин, змiй, жаб. Так, бога Апiса уявляли могутнiм биком, богиню Сохмет - левицею, бога водної пучини Себека - крокодилом, богиню Уаджет, що уособлювала єднiсть Верхнього i Нижнього Єгипту - змiїю-коброю. Супутника мертвих Анубiса уявляли шакалом, а от Птаха зображали людиною. Якщо у бiльшостi народiв небо являї собою чоловiче начало, то у єгиптян чоловiчим началом був швидше Нiл, який приносив необхiдну вологу, а небо уявлялось жiнкою чи коровою. Осiрiс - зображався живою мумiїю. Пiзнiше, коли розвиток суспiльства привiв до змiни зовнiшностi богiв, вони стали зображатись як люди iз звiриними головами чи звiриними атрибутами у зовнiшньому убраннi.

Однiїю з найбiльш шанованих тварин у Єгиптi був бик. Так, у Мемфiсi " душею" мiсцевого бога Птаха став бик Апiс /" Хапi"/, культ якого був пов"язаний з культом Осiрiса. Це був величезний чорний бик з бiлою плямою на шиї. Його тримали у спецiальному храмi i єгиптяни вiрили, що в ньому втiлений Нiл. Пiсля смертi i урочистого поховання цiїї тварини, вся країна шукала нового бика. Твариною Амона був баран. Священнi барани жили при храмах. Великого поширення набув культ жука-гнойовика, якого античнi автори називають скарабеєм.Зображений на стiнах гробниць, вiн штовхає сонячний диск. Жукам поклонялись в храмах сонячних божеств. З рiзними богами були

пов"язанi рiзнi тварини: священнi кiшки, мавпи, змiї. Ховали їх так як i людей. Найбiльш вiдомi гробницi крокодилiв у Фаюмi, бикiв-Апiсiв у Мемфiсi.

З давнiх часiв у Єгиптi склались культи сонячних богiв. По рiзному уявляли цих богiв: то соколом, то крилатим диском, то величезним жуком, що котить небом сонце. У рiзних мiсцевостях у них були рiзнi iмена / Гор, Ра, Атум i Хепрi/. Поступово цi божества зливались. Люди намагались обгрунту-

вати це, говорили, що Хепрi - це ранкове сонце, Ра - денне а Атум - вечiрнє. Центром поклонiння сонячному культу було мiсто Гелiополь, де особливо шанували бога Ра.

Поступово в процесi злиття номiв у їдину державу вiдбувалось злиття номових богiв. Взагалi у перiод Стародавнього царства богiв сприймали ще дуже матерiально. Вважали, що боги теж колись жили на землi i потiм " вiдiйшли" до своїх двiйникiв /" проявiв"/. У цих нових тiлах вони повиннi їсти, пити та вмащуватися маслом, тому спецiальнi люди - жерцi, повиннi були обслуговувати двiйникiв.

Пiсля того як ряд мiст починає претендувати на роль столицi, з"являються спроби створити систему релiгiйних вiрувань впорядкувавши середовище богiв. Гелiопольськi жерцi уявлялисвiт богiв так. Спершу iснував бог Нун- первiсний водний хаос. З нього з"явився бог Атум, що пiзнiше перетворився в бога Ра. Бог Атум-Ра створюї з себе першу пару богiв- Шу / повiтря/ i його дружину Тефнут / вологiсть/. Вiд них народжуються бог землi Геб та богиня неба Нут, котрi в свою чергу породжують Осiрiса та Iсiду, Сета i Нефтiду.

Цi найдавнiшi божества, на думку жерцiв,утворювали " божествену дев"ятку". За версiєю жерцiв Мемфiса прабатьком та першим божеством був бог Птах, що створив свiт богiв i людей своїм божественим словом. Єгипетськi жерцi кожного мiста видiляли божественi трiйки чи " сiм”є". В Абiдосi - Осiрiс, Iсiда i Хор, у Мемфiсi - Птах, Сохмет i Нефертум, у Фiвах - Амон, Мут i Хонсу. Це були бог-батько, богиня-мати i бог-син.

З часу Середнього царства особливого значення набуває культ бога Амона. Його пов"язують з богом Ра, i Амон-Ра починає виконувати нову роль. Тепер вiн захисник i покровитель простих людей, завойовник, " цар богiв". Iм"ям цього бога твориться суд, а фараон вважається його сином. Амон повинен був визнати свого сина, перед його вступом на престол. Фараон виконував ряд обрядiв, що пiдкреслювали його зв"язок з богами. Коли наставав час розливу, вiн кидав у Нiл папiрус з наказом почати розлив. Фараон починав оранку i зрiзав перший снiп нового врожаю. Символiчним втiленням божественої природи фараона був сфiнкс, лев з головою фараона.

Зв"язок богiв i фараона проявлявся i у заупокiйному культi, пов"язаному з богом Осiрiсом. Мiф про Осiрiса розповiдає, що колись вiн царював у Єгиптi i навчив людей обробляти землю та розводити худобу. Його брат Сет, бог насильства та руйнування, заманив Осiрiса у пастку i вбив його. Дружина Осiрiса Iсiда народила сина Хора, який перед дев"ятьма богами вiдсудив царство у Сета. Його батько Осiрiс, що чудом воскрес, стає богом пiдземного свiту. На землi фараон-бог правив як втiлення Хора, а пiсля смертi фараон ставав лише богом i ототожнювався з Осiрiсом.

Згiдно вiрувань єгиптян кожна людина складається з трьох частин: тiла, духовного " двiйника" /" ка"/ та його душi /" ба"/. Лише наявнiсть усiх трьох частин дає право на безсмертя. Тому i фараони i простi єгиптяни прагнули зберегти тiло пiсля смертi якомога довше. З тiла виймали нутрощi, замiнювали їх смолою, а на мiсце серця клали вирiзаного з каменя скарабея. Потiм вимочували тiло у соляному розчинi, бальзамували / тобто просякали його сумiшшю ефiрних олiй та смол/ i, нарештi, обмотували вимоченими у смолi i спецiальних розчинах полотняними смужками. Таке тiло називали

мумiєю.

В часи Нового царства з"явився новий елемент у вiруваннях єгиптян.З"явилась вiра в те, що покiйник предстає перед Осiрiсом щоб дати звiт про земне життя. Бог Тот i богиня правосуддя Маат перевiряють правдивiсть слiв померлого i зважують його серце. Якщо померлий здiйснював поганi

вчинки його кидають в пащу чудовиська, а якщо вiв праведне життя - вiн попадає на благодатнi поля Iалу, де щасливо живе.

Протягом усiїї iсторiї єгипетськi боги жили досить мирно. Лише в правлiння Ехнатона була зроблена спроба ввести їдиний державний культ нового божества Атона. Ехнатон заборонив приносити жертви новим богам. Однак простi люди не зрозумiли суть його нововведень i залишились байдужими до нового к ульту.

Великий вплив мала єгипетська релiгiя на мистецтво, архiтектуру, лiтературу. На основi релiгiйного культу виникла косметика. I мужчини i жiнки вмащували тiло олiїю з ароматичними добавками, пiдмальовували очi порошком малахiту / " зеленi тiнi"/, iнколи пiдмальовували повiки чорною фарбою. При храмах розвивалась наука i писемнiсть. Єгипетськi жерцi стали хранителями народних традицiй i культури i зумiли пронести їх через тисячолiття. Останнiй храм Iсiди припинив свої iснування у 535 роцi н.е.

Архiтектура та скульптура.

Дуже рано єгиптяни розробили свiй стиль житла. Будинок як правило складався з трьох поверхiв, для кожного з яких пiдлогою була стеля попереднього. Сходи розташовували зовнi будинку. У дворi мiг бути невеликий ставок з навiсом над ним. Усi будинки в мiстах мали чiтке планування. Наприклад,

вiкна спальнi завжди повиннi були виходити на пiвнiч.

Грандiозними спорудами були палаци та гробницi фараонiв. Про пiрамiди ми вже згадували. Щодо розмiрiв жител фараонiв - то вони були грандiознi. Так фасад Головного палацу Ехнатона в Ахетатонi мав довжину 700 метрiв. До нашого часу дiйшли руєни Луксорського та Карнакського храмiв у Фiвах. Цi храми являли собою складний комплекс просторих кiмнат, алей-переходiв, колон та обелiскiв. Про їх розмiри можемо судити за деякими цифрами з Карнакського храму. Два обелiски, що розташованi у дворi храму мають висоту 30 метрiв i важать 1000 тон. Великий колонний зал займає площу 5,5 тис.кв.м., в ньому 134 колони. 12 центральних колон мають висоту 21 метр i 10 метрiв в обхватi. На верхнiй площадцi такої колони могли помiститись 100 чоловiк.

Не меньш величним був вирубаний в скелi заупокiйний храм Рамсеса II в Ефiопiї, вiдомий нинi як Абу-Сiмбельський. Фасад храму розвернутий до Нiлу. По обидвi сторони вiд входу висяться чотири колосальнi статує фараона, кожна висотою по 20 метрiв.

Єгипетськi скульптури вражають нас своєю художньою довершенiстю. Як правило вони пов"язанi з релiгiйними вiруваннями. Для нас вони рiвнозначнi сучасним фотографiям, оскiльки дозволяють заглянути в обличчя людей того часу. Для скульптур характерними були загальнi правила. Голова повинна була дивитись прямо, поза- сидяча або стояча з лiвою ногою спереду. Щодо розфарбування, то тут теж був канон - чоловiчi портрети вкривали фарбою цегляного кольору, жiночi жовтого, а волосся робили чорним. Очi прикрашали бронзою чи камiнням. Часто, особливо у саркофагах, зустрiчаються гiпсовi маски, що повиннi були замiнити обличчя покiйного.

Скульптури допомагають нам заглянути в обличчя людей того часу. Причому не лише фараонiв i їх сiм”є, але i простих смертних. Ми можемо визначити деякi канони моди того часу. До Нового царства одягом єгиптян була пов"язка з фартухом, але пiзнiше з"являються розшитi сорочки. Чоловiки голились. Борода ж була лише символом фараона i пiдв"язувалась, свiдчила вона також

про iноземне походження. I мужчини, i жiнки iз знатних кiл мали звичку голити голову i носити перуку. Простi люди використовували волосся як певну знакову систему. Якщо молода дiвчина хотiла продемонструвати свою симпатiю до хлопця, вона повинна була розпустити волосся i показатися йому.

Лiтература.

Мова якою написанi лiтературнi твори єгиптян - одна з найдавнiших у свiтi. Складнiсть у розумiннi єгипетської мови полягає у тому, що на сьогоднiшнiй день вона- "мертва". Коло III ст. н.е. вона була замiнена коптською. Але i та у ХIХ столiттi була остаточно витiснена арабською.

Єгипетська писемнiсть зародилась у кiнцi IV тис. до н.е. Спершу це було малюнкове письмо чи пiктографiя. З плином часу на змiну малюнкам, що позначали слова, прийшли знаки, котрi передавали склади та групи звукiв. Комбiнуячи ними можна було передати будь-яке повiдомлення. Таке письмо,

що виникло у кiнцi III тис. до н.е. називається iїроглiфiчним. Однак при написаннi на папiрусi iїроглiфiчнi знаки деформувались i видозмiнювались. Виходили своїрiднi " прописнi" iїроглiфи. Такий вид письма називався "iєратичним письмом". Iїроглiфiв в епоху Стародавнього царства було коло 700, а перед захопленням Єгипту греко-македонцями вже кiлька тисяч. У VIII ст. до н.е. з"явився новий вид письма, при якому кiлька знакiв, що писались окремо, зливаються в один знак. Таке письмо називалось демотичним.

Першi лiтературнi тексти єгиптян були пов"язанi з пiрамiдами. Вони так i називались - " Тексти пiрамiд". В них пiдкреслювався зв"язок фараона з богами:" Якщо живий вiн / Осiрiс/, буде жити i / фараон/ Унас; якщо не помер вiн / Осiрiс/, не помре i Унас". В iнших текстах з гробниць говорилось, що життя на землi- це лише сон i замiсть земних насолод людям буде дано просвiтлiння, а замiсть хлiба i пива / напою, який винайшли єгиптяни 5 тис. рокiв тому/ - " замирення серця".

В часи Стародавнього царства створюються богословсько-фiлософськi трактати, повчання, життїписи. Проте класичним лiтературним перiодом вважається Середнє царство. З"являються першi романи i казки. Багато з них стали основою свiтової лiтератури. Героями стають представники середнiх верств населення.

Лiтература Нового царства характеризується новоєгипетською мовою. Саме нею написано казки, вiршi та оповiдання перiоду ХIХ - ХХ династiй. Такою була казка про " Зачарованого царевича", яка дiйшла до нас незакiнченою. Про перемогу справедливостi розповiдає казка " Про правду i кривду".

У " Казцi про двох братiв" доля молодшого брата перегукується з долею Осiрiса. Дiйшли до нас i сатиричнi твори i малюнки.

З поетичної лiтератури знаємо гiмни богам i царям, похвальнi пiснi, з епохи Нового царства - любовна лiрика. Часто автори дотримуються певних традицiй: розповiдь ведеться вiд першої особи, вводиться пролог та епiлог. Єгиптяни багато уваги придiляли красi слiв та словесних комбiнацiй. Ця

традицiя зустрiчається пiзнiше i у iнших народiв.

Науковi знання єгиптян.

Нас i сьогоднi не перестають дивувати науковi знання єгиптян. Дуже рано єгиптяни встановили систему вiдлiку часу. Вони дiлили рiк не на чотири пори року, а на три - по чотири мiсяцi кожна, i називали їх розлив, прорiст, жнива. Розлив Нiлу завжди починався, коли в погiднi липневi ночi край

неба з"являлась зiрка Сiрiус.

Єгипетський рiк, як i наш, мав 12 мiсяцiв. Однак високосного року у них не було. Семиденного тижня вони не знали i дiлили мiсяць / кожен по 30 днiв/ на три декади / по 10 днiв/. Сутки складались з 24 годин, але дiлились на 12 нiчних i 12 денних годин. Єгиптяни першими винайшли годинник: сонячний та водяний. Кожного ранку сонячне промiння спершу падало на верхiвки обелiскiв, встановлених а честь бога сонця. Верхiвки обелiскiв були вкритi золотом i яскраво виблискували, повiдомляючи єгиптян про початок нового дня. Дiйшло до нас iм"я винахiдника водяного годинника- клепсидри. Ним був вчений-фiзик Аменемхет, що жив у перiод правлiння XVIII династiї.

Вiд того часу збереглась клепсидра Карнакського храму.

Ми вже говорили про єгипетськi пiрамiди, статує та храми. Але для їх будiвництва потрiбна була така точнiсть, що єгиптяни повиннi були знати основнi закони геометрiї. Усi науковi знання єгиптяни одержували у своїрiднiй школi, котру називали " Домом життя". Там вони вивчали такi предмети як астрономiя, математика, лiкувальна справа та iншi.

Єгиптяни могли обчислити довжину кола, площу круга, знали арифметичну прогресiю. У математичних обчисленнях вони користувались дуже оригiнальними способами. Ось один з них. В одному папiрусi є способи обчислення площi круглої дiлянки землi, що має у дiаметрi 9 одиниць. Розв"язання:" Потрiбно вiдняти вiд нього дев"яту частину. Одержимо 8. Множимо 8 на 8, одержимо

64. Площа дiлянки: 64 одиницi" Сьогоднi ми використовуємо формулу, але результат майже тотожний.

Ще в додинастичнi часи єгиптяни робили складнi операцiї. Знайдено ряд черепiв iз слiдами трепанацiї. Пацiїнти iнколи виживали пiсля таких операцiй. Свiдченням цього є те, що вiддiлена частина черепа зросталась iз сусiднiми кiстками. В медичних папiрусах описуються методи лiкування починаючи вiд огляду i лiкування ран на головi i закiнчуючи хворобами нiг. Спецiально зазначаються випадки, коли лiкар не повинен братись за лiкування. Справа в тому, що за лiкування, яке не досягло успiху, лiкар повинен був вiдповiдати, навiть i своїм життям.

ЦИВІЛІЗАЦІЇ ПЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ.