Природа та населення Межиріччя

Для розвитку цивілізацій Ближнього Сходу найбільше значення мала частина землі, що оточувала гірскі області Палестини, Вірменії і Ірану, так званий Родючий півмісяць.Щоб уявити собі увесь Родючий півмісяць, потрібно в уяві обійти півколо вздовж цих областей. Від долини Нілу на південний-захід він відділений більш 200-километровою смужкою пустелі, що лежить між дельтою, Середземним, Червоним і Мертвим морями. Потім він проходив через родючу долину ріки Оронт і через Сірію виходив в долину двох не меньш великих , ніж Ніл, річок Передньої Азії Тигра і Євфрата.

Давньогрецькі географи дали назву рівнинній області між Тигром і Євфратом, яка була розташована в середній і нижній течії цих річок - Месопотамія( “Межиріччя”). З півночі і сходу її кордонами були гори Вірменії і Ірану. На заході лежали степи Сірії і півпустелі Аравійського півострову, а з півдня омивали води Перської затоки.

Вся Месопотамія географічно і за природніми умовами поділяється на дві частини: Верхню Месопотамію і Нижню Месопотамію ( її часто називають Дворіччя). Якщо Верхня Месопотамія- це пагорби і степи, то Нижняя - це болотистая рівнина, що утворена наносами мулу Тігра і Євфрата. У Верхній Месопотамії клімат дуже сухий і землеробство було можливе тільки на пагорбах, куди вітри з Середземномор”я приносили вологу в зимовий період. У Дворіччі землеробство було можливе тільки за наявності зрошення, тому що пекуче сонце ( температура нерідко досягала 60 градусів) перетворювало землю в пустелю вже в декількох кроках від ріки .

Літо починається в середині березня та триває до кінця листопада. Зима фактично була не довше 8 тижнів. Тому вже в лютому на зелених луках можна було випасати худобу.. В нижній течії ріки часто змінювали течію і утворювали болота і озера.

Повінь річок починалась весною, коли в горах Вірменії танув сніг і йшли дощі. Першою розливалась ріка Тигр(у березні), на два тижні пізніше - Євфрат.На відміну від Ніла найбільший рівень води припадав на той час, коли йшло достигання хліба ( червень-липень), тому нормальний врожай міг бути забезпечений лише за умов, якщо води будут своечасно відведені в канали і водоймища, де вони будуть зберігатись для поливу хліба восени, після другого посіву. Під час повіні рівень води підіймався на 10-12 метрів вище звичайного рівня. Вода знищувала дамби та заливала поля,знищуючи посіви. В дельті повінь дорповнювало морське затоплення, коли хвилі з Перської затоки заганяли воду далеко на материк.

Перші жителі поселились у Нижньому Межиріччі, в основному вздовж Євфрату, так як, в той час, долина Тігру була мало придатна для будівництва іригаційних споруд. Після заселення, райони Месопотамії отримали свої назви. Вони іменувалися: область Нижньої Месопотамії - Вавілонія.Південну частину жителі називали-Шумер,а північну - АккадПейзаж цієї країни являв собою пагорби серед степного ланшафту.Землі Верхньої Месопотамії отримали назву -Ассірія.Остання була переважно гірською країною.

Не пізніше IV тисячоліття до н.е. на крайньому півдні Месопотамії виникли перші поселення. Вчені назвали народ, який залишив ці пам”ятки - шумерами. Напевно шумери вже застали тут племена, які говорили іншими мовами, але поступово шумери зайняли всю територію на півночі від района сучасного Багдаду, а на півдні до Перської затоки. Проблемою лишається питання про походження шумерів. Останні розкопки датських вчених на сході Аравії та о-ві Бахрейн (стар. Дільмун) виявили там поселення подібні до культури Убейд. Але скоріше всього пробатьківщину шумерів слід шукатина схід або південний схід від Дворіччя. Мова шумерів продовжує лишатись загадкою. Вона немає аналогій з тюркськими, кавказськими, етруськими і іншими мовами. Зараз спеціалісти вважають що культура Убейд (кін.V - поч. IV тис. до н.е.ф) е вже шумерською. Приблизно в 3000 р. до н.е. шумери вже знали письмо і вміли читати. Вони вирощували ячмінь, пшеницу, льон, випасали стада великої рогатої худоби, кіз і овець. Вони запозичили в місцевих жителів прийоми штучного зрошення.

В північній частині Месопотамії починаючи з першої половини III тис. до н.е. сосідями шумерів були семіти.Вони прийшли з Сірійського степу і були скотарями. Вони говорили на двох діалектах аккадської мови - ассірійському і вавілонському. Ця мова належала до афразійської або семіто-хамітської мовної сім”ї. Крім цих племен в Месопотамії, в різний час, жили племена касситів, куттів, амореїв, хурритів і арамеїв. Вони приходили в різний час і поселялись в районі річок Тигр і Євфрат.

В той час, про який йде мова шумери і семіти були основними жителями цих місць. Проте шумери вийшли на перше місце завдяки тим досягненням в розвитку, які привели до утворення держави. Між людьми, що говорили різними мовами не було етнічної ворожнечі. Всі жителі Нижньої Месопотамії називали себе однаково “чорноголовими (по шумерські “санг-нгіга’”, а аккадською мовою - “ка’каді”).

Пізніше шумери і семіти зливаються. Семіти асимілювали шумерів і їх мова витісняє шумерську. В кінці ІІІ тис. до н.е. в Месопотамію починає проникати з Сирійського степу нова хвиля західносемітських скотарських племен. Жителі Вавілонії називали їх амореями. Назва походить від аккадської назви Сирії “Амурру” - “Захід”. Вже в кінці ІІІ тис. - поч. ІІ тис. до н.е. амореям вдалось заснувати декілька царств, В Північній Месопотамії, Північній Сирії та на Вірменському нагіррі жили племена хурритів.Шумери та аккадці називали їх субареями. Вони стволи в цьому регіоні власну державу Мітанні.

Є ряд племен, які не визначені за своїм етнічним походженням. Це жителі Північної Месопотамії, які проживали в ІІІ тис. до н.е. від верхів”єв ріки Діала до озера Урмія. Їх називали кутіямиабо сутіями. В кінці ХХІІ ст. до н.е. вони вторглись в Месопотамію і на майже 100 років були її господарями, але потім вони були відкинені на свої терени.

Серед інших племен можна відзначити племена лулубеїв (передгірря Загросу), касити (Північно-східний Іран), а також східних сусідів шумерів еламітів. Серед них найбільшу військову активність проявили касити, які постійно турбували жителів Месопотамії і на початку XVI ст. до н.е. вони захопили Вавилон та заснували свою правлячу династію. Проте вони не змогли зберігти свою самобутність і були повністю асимільовані.

Друга половина ІІ тис. до н.е. була відзначена новим рухом семітських племен Північної Аравії. Це були племена західносемітської гілки, які називались амореями.Вони асимілювали хуритів та амореїв Сирії та Північної Месопотамії. З ІХ ст. до н.е. на Південь Месопотамії прийшли споріднені арамеям племена халдеїв.Враховуючи домінацію арамейського населення в ході ассирійської колонізації ( VIII -VII ст. до н.е. ) арамейська мова була визнанна державною. Після перського завоювання 539 р. до н.е. це визнання було підтвердження, і залишки аккадської мовної традиції зберіглись лише у великих містах. Практично процес злиття старого населення з прийшлим завершився до І ст. до н.е. коли вавилоняни повністю розчинились та злились з халдеями та амореями.

Шумер та шумери.

Ми не знаємо звідки прийшли ці племена. Згідно з шумерською традицією їх прабатьківщина знаходилась на островах Перської затоки. Шумери були знайомі з гончарним вмробництвом, вміли обпалювати черепицю і цеглу, будувати міські мури і храми. Вони вміли прокладати канали і садити плодові дерева, запрягати волів і ослів, будувати колісниці і кораблі, вміли прясти і ткати, робити з бронзи і міді знаряддя праці і зброю. Археологи виділяють в цей період культуру Урука (др. половина IV тис. до н.е. ). Так поступово на землі Шинеар повставала самобутня шумерська цивілізація.

Проте самим головним винаходом шумерів вважається писемність. Близько 3000 років до н.е. шумери вже вміли читати і писали малюнками на камені. Организовуючи життя на новому місці, шумери повинні були підраховувати людей, худобу, розміри земельних наділів, врожай і продукти харчування. Поступово вони опанували новий матеріал - глину.Писали загостреною паличкою по мягкій глині і знак був схожим на клин. Так виникло клинописне письмо абоклинопис. Припускають, що в ранній системі малюнкового письма було понад 600, які передавали слово або декілька слів. Пізніше шумери навчились передавати знаками склади, і кількість їх зменьшилась.

Населення навіть в добу розквіту не перевищувало мільйона жителів. Люди, які тут жили, повинні були відвойовувати у боліт землю, здатну їх прокормити. Тяжкий труд на будівництві і чистці каналів був обов”язком кожного общинника. В общині поступово формувались нові відносини. Кожний дорослий чоловік місяць- два в рік був зобов”язаний відпрацювати на таких роботах. Поступово з розвитком господарства група верхівки общини починає виконувати обов”язки по управлінню і організації цих робіт. В Шумері на чолі общин стояв верховний правитель-жрець. Він повинен був представляти общину перед божеством і організувати ірігаційні і культові дії. Таким чином храм ставав не тільки центром поселення, але і центром держави. Храми стали центром збору запасів на випадок неурожаю або стихійного лиха. Правитель общини ( “енсі” ) виконував і роль військового вождя. А багатства Шумера стали манити сосідів-скотарів. В 3000-2900 рр. до н.е. ці поселення на чолі з храмами починають обносити кріпосними стінами і вони стали першими формами держави у Месопотамії. Вони були розташовані на пагорбах і нараховували 40- 50 тисяч жителів. Як правило “місто” охоплювало округу в 15 км. На її території існувало три-чотири “міста”, але тільки одне з них мало храм і в ньому знаходились органи адміністративного управління. Такі округи називались “кі” і практично відповідали за своїм значенням єгипетським “номам”.

Поступово шляхом синойкізму або злиття округи укрупнювались а існування писемності допомогло перейти до складної форми культового союзу. Центром цього культового союзу стає місто Ніппура. Існує думка, що саме округ Ніппур спочатку називався “Шумер”. В Ніппурі знаходився храм (е-кур) загальношумерського бога Енліля. Цей бог не тільки шанувався шумерами. але й семітами.

В межах ранньодинастичного періоду йшло зміцнення державотворчих процесів. Освоєння ірригації призвело до створення розгалуженої іригаційної мережі, яка дуже чітко тепер була пов”язана з адміністративно-культовими центрами. Прийнято поділяти Ранньодинастичний період на три підперіоди: РД І (2750-2615 рр. до н.е. ); РД ІІ (2615-2500 рр. до н.е. ) та РД ІІІ (2500-2315 рр. до н.е. ). Головним джерелом вивчення історії цього часу є “Царський список”. Безумовно його аналіз дуже складна проблема, оскільки в нього були включені не тільки історичні, але й міфічні персонажі. Всі вони носили звання верховних жерців - ен (тобто вождів), военачальників - лу-галь, або жерців- будівельників - енсі. Аналіз “Царського списку” та документів з міста Ур, дозволяють стверджувати, що в фазі РД І двома головними центрами Нижньої Месопотамії були на півночі Нижньої Месопотамії - місто Кіш,оскільки починають список правителі І Кішської династії, а на півдні - почерзі Ур або місто Урук, яке контролювало мережею каналів Євфрат -Ітурунгаль.

В межах міст існувала система храмового господарства, якою керував писарь-санга. Під його контролем знаходились і ремісники. Поля храма поділялись на жрецькі (ашаг-ена), поля кормлінь (аша-шукусі або аша-курум) та “поля вирощування” (ашаг-уру).

Найбільш відомим з правителей Кішу був - Ен-Менбарагесі. Він вів військові дії проти Еламу, тобто з містами району річок Каруна та Керха. Його син Агі вже почав мріяти про приєднання до своїх володінь міста Урук, рада старійшин якого схвалювала таке прагнення. Протенародні збори міста Урук, прохолосили верховним жерцем (еном) іншого. Цим персонажем став Гільгамеш, який очолив рух опору. Облога міста закінчилась для Кіша поразкою, а Гільгамеш очолив список царів першої династії Ура. Міфічний герой Гільгамеш набагато старше історичного. Напевно це й стало основою для обрання такого імені для правителя, який відкриває період РД ІІ.

Саме в цей період існувала практика утворення військовий союзів міст. Хоча правителі міст енсі і мали незначні повноваження[1], вони прагнули підвишити свій рівень до титула лугаля, військового вождя. Спочатку цю посаду обіймали правителі І династії Ура. Але правителів що прагнували підірвати гегемонію Ура було багато. Серед них виділявся округ Кіш, на півночі та округ Лагаш на південному сході. останній контролював рукав Євфрату та виходив на узбережжя Тігру. Столицею округа Лагаш було місто Гірсу. В XXVI ст. до н.е. в Лагаші починає правити династія заснована правителем Ур-Нанше. Його онук Еанатум зумів підкорити такі велики міста Шумеру як Умма, Кіш, Ларса і здолати такого грізного ворога, яким був для шумерів Елам (сер. XXV ст. до н.е. ).

Такий перебіг подій прискорив нові процеси розвитку. Бойові сутички примусили правителів створювативійськові дружини та вдосконалювати військову техніку. Військо тепер поділяється на колісниці, тяжку та легку піхоту. На колісницях воював цар та знать. Дуже часто на голові царя знаходився золотий шолом, подібний до золотого шолома Мескаламдуга з гробниці в Урі. Прихід східних семітів призвів до того, що часто правителі вербували з них охоронців та чиновників. Період РД ІІІ став періодом безперервних сутичок. В кіні його правитель Лагаша Енметена (2360-2340 рр. до н.е. ) остаточно здолав опір міста Умма .

Поступово вимальовується специфічна соціальна структура шумерського суспільства. Виділяються перед усім чотири верстви людей пов”язаних з храмовими господарствами:

1) посадові особи.

2) храмова адміністрація з наділами розміром від 3 до 18 га.

3) патріархально залежні члени храмової общини (від 1/3 до 3 га)

4) рабині (нгеме) та їх діти, прислуга, садівники.

Крім цього існували категорії населення, які відносились до общинної знаті . Крім лугаля в неї входили начальник землеустрою (санг-сук), управляючий зрошуванням (гугаль0, “мудреці” (абгаль), служителі культу.

Вся земля поділялась на храмову та позахрамову. Перша поділялась на жрецьку та ту, що роздавалась в наділи за службу та в аренду (за частину врожаю). Позахрамова знаходилась у володінні патріархальних сімей, які складали територітальні общини. Лагаш, який претендував на роль нового лідера мав певні внутрішні проблеми. В наслідок перевороту, який відбувся в 2318 р. до н.е. усунувши від влади Лугальанду рада знаті та народні маси привели до влади нового енсі Уруінімгіну. такий поворот подій означав наявність складних протирічь в середовиші, як нової знаті так і певним незадоволенням рядових общинників переросподілом влади. новий енсі провів ряд реформ, які базувались на повернені привласнених чиновниками наділів, скасуванням боргів та поборів за виконання культових послуг. Уруінімгіна(2318 - 2312 рр. до н.е.) провів перші реформы прагнучи полегшити положення рядових общинників. Він хотів, щоб усі жители держави розуміли, що вона створена для них. Він першим проголосив гасло, популярне потім у всій Месопотамії: “Нехай сильний не ображає вдів і сиріт!”. Всі ці реформи Уруінімгіна видава за договір між собою та головним богом Нінгірсу, а себе проголосив він лише виконавцем його волі. Проте зайнятий реформами він не помітив піднесення сусідів.

Умма підбадьорена Уруком розпочала військові дії. Правитель Умми Лугальзагесі захопив Лагаш та відмінив всі реформи. Потім він узурпував владу в Уруці та розповсюдив свою владу на весь Шумер. Столиця нового утвореня була перенесена в Урук. тим самим ми відзначили основені віхи соціально-політичного розвитку в Ранньодинастичний період.

В галузі економіки ми спостерігаємо нові методи ведення господарки на землі. “Землеробський альманах” (поч. ІІ тис. до н.е.) розповідає про головні польові роботи. В цьому джерелі батько застерігає сина від головної біди Месопотамії засолення грунту, радить яким чином підвищити її родючисть, детально описує землеробську працю.

Крім прогресу в основній галузі - землеробстві, в цей період ми бачимо бурхливий розвиток ремесла. Археологи відзначають багатство поховального інвентаря. В ньому зустрічаються виготовлені із золота, срібла, міді обладунки та зброя. Серед видів ювелірної техніки можна відзначити чеканку, гравірування та зернь.

Існувала розгалужена система міжнародної торгівлі. золото привозили з західної Індії, срібло - з Малої Азії, ляпіс-лазурь - з території сучасного Бадахшану (Афганістан), камінь - з Ірану. Головним предметом імпорту була вовна. зенрно, фініки.

Справа в тому, що місцеві ресурси були дуже обмежені. Ремісники мали лише глину, тростину. вовну, шкіру та льон, Поступово в пантеоні з”являються боги, які покровительствували ремеслам. Так бог мудрості Еа вважався покровителем гончарів, будівельників, ткачів, ковалів. Найбільш досконалими майстрами були гончари. Вони обпалювали в пічах чудову цеглу, вміли виготовляти цеглини з поливою для оздоблювальних робіт. Чудовий позуд з використанням поливи та емалі користувався високим попитів серед населення та сусідів шумерів. Принісши в цей регіон металургію міді шумери за допомогою олова на початку ІІІ тис. до н.е. навчились виготовляти бронзові знаряддя праці.

Шумеро-Аккадське царство.

Лугальзагесіі підкоривши весь південь Месопотаміії (Шумер) не зумів утворити єдиної держави. він спирався на традиційні методи управління з використанням жрецької та общинної верхівки шумерських округів. Його владала полягала в тому, що він приймав з їх рук місцеві жрецькі та урядові титули. Але посилення півночі країни де тон задавали східні семіти несподіванно привело до появи сильного суперника. Тут до влади приходить людина нецарського походження. східний семіт Шаррум-кен, який увійшов в історію під ім”ям Саргона Давнього(2316 - 2261 рр. до н.е.). Пізніша легенда говорить, що його полюбила богиня Іштар (шумерська богиня Інанна) та зробила його царем.. Його ім”я перекладалось, як “істиний цар”. Шаррум-кен заснував місто Аккаде - яке стало столицей царства. В той час шумери були озброєні тільки сокирами і списами, а аккадці застосували - лук. Добрий лук може бити влучно на відстань 200 метрів і більше. з нбого можна робити 5-6 пострілів в хвилину при запасі стріл в колчані від 30 до 50, а на близькій відстані стріла пробивала навіть товсту дошку. Крім того в армію Аккаду (а так стала називатись територія царства та був відкритий шлях всім, оскільки основу її складала легкоозброєна кіннота. Шумер був завойований і шумерська мова була замінена аккадською, розвинутою на основі клинопису шумерів. Аккадцістали першими в світі утворювачами постійної армії, яка прийшла на зміну елітарним військовим дружинам шумерів. Вже в тексті Саргона Древнього говорилось: “Кожний день 5400 воїнів їдять його хліб”. Він здійснив ряд успішних походів в Сирію та Елам.

Округи за Саргона зберігли свою внутрішню структуру. Але енсі перетворились тепер на чиновників, що ненсли відповідальність перед царем. Вони вже об”єднували в своїх руках управління храмовими господарствами, Представників знатних родів для усунення сепаратистських рухів тримали при дворі в якості заручників. Воїни Саргона володіли наділами, що виділялись з храмових земель. Взагалі Саргоніди віддавали перевагу системі винагород, і порступово кількість службових наділів зменьшувалась. Натомість будувались нові канали, в загальнодержавну мережу об”єднювалась вся іригаційна система. Були введені загальнодержавні системи мір ваги та розмірів. З Індією та Північною Аравією була налагоджена морська торгівля. В добу правління Саргона і його спадкоємців країна процвітала. Шумери займались торгівлею і сплачували податки аккадцям.

Жрецтво Саргон прагнув залучити на свій бік подарунками та будівництвом храмів. Він шанував не тільки власного бога Аббу або Амбу, але й шумерських Енліля та Нанна. Проте стосунки царя та жерців були прохолодними. Практично ми можемо констатувати, що в Аккаді вперше встановлюється деспотія, як форма монархії з зосередженням повної політичної та економічної влади в руках царя. Царь обожнювався. Ті верстви. які привели Саргона до влади мало, що виграли, але деспотичний характер влади царя став особливістю розвитку месопотамської цивілізації на тисячоліття.

Сини Саргона Рімуш та Манітушту (2260-2237 рр. до н.е. ) були змушені вдаватись до каральних заходів придушуючи опір місцевого населення та заколоти знаті. Страчено було декілька тисяч жителів Шумера. Рімуша навіть вбивають заколотники, підбуривши жителів кидати в нього кам2яними печатками, які кожний житель царства носив на шиї. Ці печатки відігравали роль своєрідного підпису при складанні правових документів або розписок. Цей кам”яний циліндрик не знімався з шиї навіть вночі. Втрата його означала втрату прав особистості. Справа в тому, що писати вміли тільки письці

Крім державного сектору, в Аккаді існувала і недержавна земля общинників. Общинники жили “будинками” ( так називалось чотири покоління, які складали общину під владою патріарха). Кожний “будинок” володів землею. яка розподілялась між сім”ями. Продавати цю землю можна було лише за дозволом общини. Іноді цар виступав в якості покупця землі всієї общини.

Відомим внуком Саргона Давнього став цар Нарам-Суен (2236-2200 рр. до н.е. ). Він здійснив відомий похід в Сірію зруйнувавши місто Еблу. Себе він називав “наймогутнішим богом Аккаду” та “царем чотирьох сторін світу”. В його правління важки суперечки з жрецтвом міста Ніппур призвели до того, що соціальна опора влади аккадського царя стала слабшою. Наступник Нарам-Суена Шаркалішарі зіткнувся з новим суперником. Їм стали племена кутіїв з Іранського нагірря. а на заході небезпеку становили племена західних семітів амореїв.

Близько 2170 року до н.е. напад кутіїв, гірських північних племен, захопив аккацців зненацька. А найманці вимагали платню і не хотіли йти на смерть. “Царство Агаде зруйнувалось, рештки його перетворились на ніщо, скарбницю разграбували солдати.”- говориться в одному з шумерських сказань. Кутії не змогли взяти укріплені міста, вони розорили округу і забрали худобу. Проте довго володіти Шумером і Аккадом їм не вдалось. Вони не могли утворити систему управління і обмежувались збиранням данини.

В цей період знов посилюється Лагаш, правитель якого Гудеа рішуче відмовляється від власності царя на храмові землі і зливає все в загальнодержавне храмове господарство бога Лагаша Нінгирсу. Від кутієв він просто відкуповувався и тому міг проводити активну зовнішньополітичну та військову діяльність.

В 2109 р. до н.е.ополчення містаУрука на чолі зі своїм царемУтухенгалем нанесло поразку кутіям і вигнало їх, Раптова смерть царя під час будівництва намулу привела до переходу ініціативи об”єднання країни до правителів ІІІ династії Ура, міста яке було союзником Урука в боротьбі з кутіями. Родоначальником династії був Ур-Намму (2112-2094 рр. до н.е. ). Він завойовує Лагаш і знов бере під свій контроль торгівлю з Індією. Відтепер держава носила назву “Царство Шумеру і Аккаду”.

При цьому правителі та його синові за ім”ям Шульга (2094-2046 рр. до н.е. ) створюється класична давньосхідна держава. В цій державі відтепер все було централізованим, як в Египті. Усі робітники називались у ньому гурушами(“молодцями”), а робітниці нгеме(“рабині”). Тих і інгших було від 500 тис. до 1 млн. Усі вони працювали в робочих загонах і отримували пайок - 1,5 литри ячменю на чоловіка і 1/2 пайка на жінку. Любий загін міг бути перекинутий на любу роботу ( на відміну від єгипетських). Вони працювали без вихідних, тільки рабині звільнялись від роботи в “нечисті” дні). Смертність робочих загонів була надзвичайно високою.

Куваліфіковані ремісники, адміністративні чиновники, воїни знаходились на пайку, який дозволяв їм утримувати сім”ю. Така організація вимагала найсуворішого обліку і контролю. Таким чином вони перевіряли один другого. Усе фіксувалось письмово. Навіть поля були разділені на смужки поперек і вздовж і за кожною слідкував спеціальний контролер. На кожному документі ( а їх залишилось понад 100 тис.) , звіті, ставились печатки особи відповідальної за операцію та контролера. Рядові документи складались в річні звіти по загонах, містах і т.п. Міжнародна торгівля перейшла під контроль державних торгових агентів тамкарів. Централізоване було навіть скотарство. Тепер худоба вирощувалась для храмів по округах, для ремісничих потреб в окремих стадах. Чиновникі та контролери складали опору влади царя. Позитивним моментом було те, що в умовах поліцейського нагляду припинились війни між містами.

В державі були дві категорії населення. одна, якій належала влада( дрібні наглядачі, чиновники, кваліфіковані ремісники, воїни, жерці і представники царської адміністрації). На другому боці безправні рядові громадяни,які знаходились на положенні рабів. Була в той час і незначна кількість справжніх рабів,особливо у власності заможних громадян. Проте їх положення було навіть краще, ніж у гурушів і нгеме.

Цар був верховним судьею, главою держави, вирішував питання війни і миру. В його розпорядженні був цілий апарат писців. Вони вели документацію. Царська влада обожнювалась. Першим з царів, який поставив свої статує у храми, став Шульга.Він видав перші в історії країни закони. Вони стали найдавнішими законами в світі. Впорядковані були навіть культи і зведені в едину систему. В цій системі головне місце займав культ Енліля, друге місце посідав бог Місяцю Нанн, або Суен.

В 2025 році над країною нависла загроза з боку амореїв, які перейшли Євфрат і розпочали своє вторгнення в Месопотамію. Іббі-Суен, цар Шумеро-Аккадського царства знаходився в цей час в Еламі з військом. Загони гурушів розбіглись пограбувавши склади з продовольством. Повернувшись цар застав в столиці голод, оскільки існував лише державний сектор. направлений для закупівлі хліба чиновник Ішбі Ерра, відклався від царя і заснував власне царство із столицею в місті Іссін. У 2003 р. до н.е. на державу напали сусіди - царство Елам. Вони зохопили в полон Іббі-Суена та вивезли його в кайданах з країни. Останній період розвитку царства Шумеру та Аккаду припадає на правління І династії Іссіна. Храмове господарство, що засновувалось на праці підневільних робітників, не було ефективним і вимагало чималого апарату контролерів та наглядачів. Тепер пожвавились спроби організувати передачу землі у приватні господарства. відновились господарства на общинній землі. Знов отримали самоуправління храмові господарства. Централізована роздача продуктів була відмінена і тепер пожвавилась торгівля та обмін.

Але в умовах навали амореїв зберігати на такому грунті єдину державу стало неможливим. Держава розпадається на дрібні округи, які стають здобиччю амореїв. Шумерське населення починає розчинятись в новому семітському оточенні. Так зник і загинув Шумер. Спочатку країна, потім народ, а потім вимерла і мова.