Концепція захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру. Основні заходи захисту населення в НС

Забезпечення захисту населення й територій у випадку погрози й виникнення НС є важливим державним завданням. Воно розглядається як невід'ємна частина державної політики і національної безпеки, як одна з найважливіших функцій центральних органів виконавчої влади, місцевих держадміністрацій, виконавчих органів на місцях та адміністрацій підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Небезпека життєво важливим інтересам громадян в умовах НС техногенного, природного і воєнного характеру поділяється на зовнішню і внутрішню.

Зовнішня небезпека безпосередньо пов`язана з безпекою життєдіяльності населення і держави в умовах розв`язання сучасної війни або локальних конфліктів, виникненням глобальних техногенних, екологічних катастроф за межами України.

Внутрішня небезпека пов`язана з НС техногенного і природного характеру чи спровокована терористичними діями.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України захист населення і територій від НС складається з:

· оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення ЦЗ;

· укриття населення у захисних спорудах ЦЗ та евакуаційні заходи;

· інженерного захисту територій, радіаційного і хімічного захисту;

· медичного, біологічного і психологічного захисту, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

· навчання населення діям у НС.

Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення ЦЗ

Оповіщення про загрозу або виникнення НС

Оповіщення про загрозу або виникнення НС полягає у своєчасному доведенні такої інформації до органів управління ЦЗ, сил ЦЗ, суб’єктів господарювання та населення.

Оповіщення про загрозу або виникнення НС забезпечується шляхом:

· функціонування загальнодержавної, територіальних, місцевих автоматизованих систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, спеціальних, локальних та об’єктових систем оповіщення;

· централізованого використання телекомунікаційних мереж загального користування, у тому числі мобільного (рухомого) зв’язку, відомчих телекомунікаційних мереж і телекомунікаційних мереж суб’єктів господарювання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також мереж загальнонаціонального, регіонального та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;

· автоматизації процесу передачі сигналів і повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;

· функціонування на об’єктах підвищеної небезпеки автоматизованих систем раннього виявлення НС та оповіщення;

· організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення НС та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;

· функціонування в населених пунктах, а також місцях масового перебування людей сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передачі інформації з питань цивільного захисту.

Порядок організації оповіщення про загрозу або виникнення НС та організації зв’язку у сфері ЦЗ визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інформування у сфері ЦЗ

Інформацію з питань ЦЗ становлять відомості про НС, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також про способи та методи захисту від них.

Органи управління ЦЗ зобов’язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію, зокрема про свою діяльність з питань ЦЗ, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі.

Оприлюднення інформації про наслідки НС здійснюється відповідно до законодавства про інформацію.

Захисні споруди ЦЗ

Захисні споруди ЦЗ відносяться до засобів колективного захисту (ЗКЗ) населення. Це споруди, що спеціально призначені для захисту населення від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, а також від уражуючих факторів зброї масового ураження (ЗМУ) і звичайних озброєнь.

Класифікація захисних споруд ЦЗ наведена на рис. 3.28.

Рисунок 3.28 – Класифікація захисних споруд ЦЗ

За місткістю споруди діляться на: споруди малої (150...600 чол.), середньої (600...2000 чол.) і великої місткості (більше 2000 чол.).

За призначенням захисні споруди бувають для: захисту населення, органів управління, медичних установ і для зберігання матеріальних цінностей.

За місцем розташування бувають: вбудовані, окремо розташовані, метрополітени й гірничі виробки.

За термінами будівництва бувають: побудовані завчасно й швидко збудовані.

За захисними властивостями вони діляться на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) і найпростіші укриття.

Сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;

Сховища забезпечують самий надійний захист від уражуючих чинників й є самими дорогими. За захисними властивостями сховища діляться на чотири класи.

Протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.

Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, та дії засобів ураження в особливий період також використовуються споруди подвійного призначення.

Споруда подвійного призначення - це наземна або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення.

Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період.

Захисні споруди ЦЗ характеризуються:

· ступенем захисту від надлишкового тиску. Захисні споруди ЦЗ мають витримувати надлишковий тиск від 1кг/см2 (4 клас) до 5кг/см2 (1 клас);

· коефіцієнтом послаблення від радіоактивного випромінювання, що показує у скільки разів рівень радіації в захисній споруді ЦЗ менше, ніж зовні

де n – кількість шарів;

h – товщина окремого захисного шару, см;

d_пол – товщина половинного послаблення (довідкова величина), см.

У захисних спорудах ЦЗ коефіцієнт послаблення може бути від 1000 (4 клас) до 5000 (1-й клас).

Існує ряд інших вимог до захисних споруд ЦЗ:

· до герметичності;

· до запасів продовольства й води (відповідно до норм на одну людину й кількості людей);

· до повітрообміну;

· до наявності допоміжних приміщень та аварійного виходу;

· до опалення;

· до комунікацій.

Згідно з Кодексом ЦЗ України укриттю підлягають:

у сховищах:

· працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту та розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність в особливий період;

· персонал атомних електростанцій, інших ядерних установок і працівники суб’єктів господарювання, які забезпечують функціонування таких станцій (установок);

· працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до категорії особливої важливості цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, а також працівники чергового персоналу суб’єктів господарювання, які забезпечують життєдіяльність міст, віднесених до відповідних груп цивільного захисту;

· хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, які не підлягають евакуації або не можуть бути евакуйовані у безпечне місце;

у протирадіаційних укриттях:

· працівники суб’єктів господарювання, віднесених до першої та другої категорій цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність у воєнний час;

· працівники суб’єктів господарювання, розташованих у зонах можливих руйнувань, небезпечного і значного радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій;

· населення міст, не віднесених до груп цивільного захисту, та інших населених пунктів, а також населення, евакуйоване з міст, віднесених до груп цивільного захисту і зон можливих значних руйнувань;

· хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, розташованих за межами зон можливих значних руйнувань міст, віднесених до груп цивільного захисту, і суб’єктів господарювання, віднесених до категорій цивільного захисту, а також закладів охорони здоров’я, які продовжують свою діяльність у воєнний час;

у швидкоспоруджуваних захисних спорудах цивільного захисту, найпростіших укриттях та спорудах подвійного призначення -населення міст, віднесених до груп цивільного захисту, яке не підлягає евакуації у безпечне місце, а також інших населених пунктів.

Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:

· в яких розташовані пункти управління;

· призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання, що мають об’єкти підвищеної небезпеки;

· розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій.

Евакуація населення

Евакуація- організоване виведення чи вивезення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження населення, якщо виникає загроза його життю або здоров’ю, а також матеріальних і культурних цінностей, якщо виникає загроза їх пошкодження або знищення;

Кодексом ЦЗ України передбачені наступні заходи з евакуації.

Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні.

Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі

види евакуації:

· обов’язкова;

· загальна або часткова;

· тимчасова або безповоротна.

Рішення про проведення евакуації приймають на наступних рівнях:

· на державному рівні - Кабінет Міністрів України;

· на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

· на місцевому рівні - районні, районні у містах Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;

· на об’єктовому рівні - керівники суб’єктів господарювання.

У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити до зони радіоактивного забруднення, приймається місцевими державними адміністраціями на підставі висновку санітарно-епідеміологічної служби відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення або за інформацією суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі.

У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а в разі його відсутності - керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.

Обов’язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози:

· аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;

· катастрофічного затоплення місцевості;

· масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;

· збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).

Загальна евакуація (рис.2.29) проводиться для всіх категорій населення із зон:

· можливого радіоактивного та хімічного забруднення;

· катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд.

Рисунок 3.29 Загальна евакуація населення

Часткова евакуаціяпроводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Проведення евакуації забезпечується шляхом:

· утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

· планування евакуації;

· визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

· організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

· організації управління евакуацією;

· життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

· навчання населення діям під час проведення евакуації.

За рішенням органів, зазначених у частині третій цієї статті (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.

Суб’єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення у зв’язку з надзвичайною ситуацією, несуть відповідальність відповідно до закону.

У разі виникнення загрози життю або здоров’ю громадянам України на території іноземних держав відповідні центральні органи виконавчої влади проводять їх евакуацію.

Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення.

Порядок проведення евакуації визначається Кабінетом Міністрів України.

Планування заходів з евакуації здійснюється відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.