КИЇВСЬКА МУНІЦИПАЛЬНА АКАДЕМІЯ ЕСТРАДНОГО ТА ЦИРКОВОГО МИСТЕЦТВ

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

КИЇВСЬКА МУНІЦИПАЛЬНА АКАДЕМІЯ ЕСТРАДНОГО ТА ЦИРКОВОГО МИСТЕЦТВ

Екзаменаційні Питання

з дисципліни «Історія музики»

до державного коплексного екзамену «Історія мистецтв»

студентів IV курсу, група Т-410,412

Спеціальність: 6.020201 Театральне мистецтво

Спеціалізація: Режисура видовищ естради та цирку

Укладач: кандидат мистецтвознавства, викладач

кафедри музично-теоретичних дисциплін

Ягодзинська Ірина Олександрівна

Розглянуто і затверджено

на засіданні кафедри

музично-теоретичних дисциплін

Протокол № 7 від 28.03.2014р.

Завідувач професор

кафедри _______________М.І. Дудко

КИЇВ 2014

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

КИЇВСЬКА МУНІЦИПАЛЬНА АКАДЕМІЯ ЕСТРАДНОГО ТА ЦИРКОВОГО МИСТЕЦТВ

ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ:

1. Музика як вид мистецтва. Засоби музичної виразності та їх функції: мелодія, гармонія, фактура, ритм;

Музика це мистецтво звукових символів!! Мелодія – це связна послідовність звуків, об’єднана єдиною метро ритмічною, ладо тональною і звуковою логікою. Мелодії поділяються на мелодії вокальної природи та інструментальної природи.Може бути хвилеподібною, стрибковою Почуття, переживання, настрої людини — те, що е основним змістом музики, передається здебільшого мелодією..Ритм — чергування і співвідношення довгих і коротких долей та акцентів; Метр(чергування сильних и слабих долей).Гармонія — закономірне поєднання тонів у одночасному звучанні; співзвуччя. Лад – звукоряд із закріпленим півтоновим інтервальним співвідношені окремих тонів.Велике значення у музиці має і темп. Наприклад, музичні твори, що виражають роздуми, скорботу, смуток і т. ін., пишуться звичайно у повільному, спокійному, розміреному русі. Твори, які виражають веселощі, бадьорість, схвильованість, поривчастість, вимагають швидкого руху і пишуться у швидкому темпі. Дуже важливе значення для музики має динаміка, тобто відтінки сили звука. Наприклад, музика урочиста, що виражає радість, веселощі, силу, міць, звичайно звучить голосно (наприклад, «Гімн Радянського Союзу», увертюра до опери Глінки «Руслан і Людмила»), а твори, що виражають споглядальність, мрійність, ніжність, смуток, звучать тихо або помірно тихо (наприклад, колискові пісні, «Жайворонок» Глінки). Тембр звуку - забарвлення, характер звуку. Темброве розмаїття музики невичерпне, оскільки тембрально відрізняються не тільки звуки, виконані на різних музичних інструментах, або різними голосами, але й певною мірою звуки, виконані на одному й тому ж інструменті різними виконавськими прийомами. Регістр(верхній нижній )Фактура (склад,будова) основні Полифонична и Гамофонно-гармонична. Але інколи в твора зустрічаються: акордова, або ж хоральна, монодіческая (одноголосна, часте повторення одиного звука) і псалмодія (релігійні гімни). ЗМВ дають нам можливість передавати думки та емоції людини .

2. Стиль та стилістика в музиці; основні стильові періоди в історії європейської музичної культури;

Термін Музичний стиль характеризує сукупність засобів та прийомів художньої виразності, що історично склалась і відображає естетичні погляди різних суспільних груп певної епохи або творчого напрямку.^[8] В залежності від генези музичного стилю, розрізняють історичний, національний та авторський стилі. Впізнаваний почерк - стиль і послужив прототипом для поняття більш високих рівнів - індивідуальності авторського слова, творчої манери. Поняття музичного стилю має естетичний та історичний аспекти. В естетичному аспекті воно має оцінне значення, концентруючи увагу на єдності, органічному взаємозв'язку виражальних засобів, співвідношенні традиційного і новаторського в індивідуальному стилі, а також на ознаках часу та інтелектуально-емоційних цінностях, втілених у нормах музичної мови (див полістилістика, стилізація).В історичному аспекті музичний стиль означає типологічні особливості музичної мови в загальному контексті або окремі напрямки розвитку музичного мистецтва.

Важливими аспектами поняття стиль є

§ генеза (стиль може походити від певного автора, або певної нації, певної епохи тощо);

§ музична вираженість стилю - стиль є впізнаваним завдяки властивостям музичної мови (гармонія, мелодика, ритміка і т.д. в сукупності)

В залежності від генези музичного стилю, розрізняють:

§ Авторський стиль - стиль того чи іншого конкретного композитора чи виконавця. В кожному конкретному випадку авторський стиль може бути незмінним або змінюватись разом з еволюцією митця. В цьому разі говорять про «ранній», «зрілий» чи «пізній» і т.п. стилі.

§ Національний стиль може виражатися у використанні певних впізнаваних елементів національного музичного фольклору - в цьому випадку національний стиль є легко впізнаваним, або, в складнішому випадку - національний стиль відбиває певні соціокультурні або соціопсихологічні особливості тієї чи іншої національної культури.

§ Історичний стиль або епохальний- стиль, в якому знаходять втілення теоретичні уявлення про мистецтво і філософію, світовідчуття, естетику певного часу

Муз.АнтичностіПро походження української музики також існують різні точки зору, це стосується традиційних народно-обрядових жанрів. Видатний український вчений Олександр Потебня, відомий і як автор перекладу на українську мову "Одісею" Гомера, говорив, що веснянки, щедрівки, гаївки виникли ще II-III тис. років тому. У античних державах Північного Причорномор'я, які населяли греки музика відігравала значну роль у повсякденному, святковому та релігійному житті. Вона залишалася з людиною від перших хвилин її народження і до останнього подиху. Проводи до могили супроводжувалися жалобними звуками аулосів (флейт). На аулосі та лірі греки навчалися грати ще з дитячих років. Під час релігійних свят обов'язковим був сольний і хоровий спів під акомпанемент струнних та духових інструментів. Пісні співали також на весіллях та біля колиски дитини, за прядінням та ткацтвом. У колі друзів вина пили у супроводі гімнів богам та застольних пісень. На домашні свята зазвичай запрошували професійних музик - виконавців на аулосі.

Поети VII-V ст. до н.е. були одночасно авторами музичного супроводу. Лірику виконували під акомпанемент струнного інструменту ліри. Ліру, що мала сім струн, виготовляли з жил тварин. Античні джерела повідомляють про виступи на Босфорі у IV ст. до н.е. відомих в Елладі співаків котрі акомпанували собі на кіфарі - струнному щипковому музичному інструменті. Кількість струн на кіфарі варіювалася від трьох до дванадцяти. Через складність гри її використовували лише професіонали. Рідше за інші інструменти грали на арфі і переважно жінки. До духових інструментів належали аулос, сіринг (флейта) та орган. На багатьох грецьких святах відбувалися музичні агони, тобто змагання. Античний театр обов'язково супроводжувався музикою. Хор з музичним акомпанементом був обов'язковим при виконанні трагедії, комедії або сатиричної драми. В основі первісної релігії слов'ян-землеробів було обожнювання землі і сонця. У процесі праці люди пробували вплинути на сили природи за допомогою слова, співу, що і визначило магічний характер багатьох фольклорних зразків. Звідси виникли землеробські календарні та обрядові пісні.Люди архаїчного і класичного часів не уявляли собі античний театр без музики.

Середньов.В епоху середньовіччя в Європі складається музична культура нового типу — феодальна. Оскільки панівною в усіх сферах життя в цю епоху є церква, професійне музичне мистецтво концентрується в храмах та монастирях. В 6-7 ст. в Західній Європі формується суворо регламентована система одноголосної духовної музики (т.зв. Григоріанський спів). Перехід від невменної нотації до лінійної, що була винайдена Гвідо д'Ареццо в X столітті, дозволила значно точніше фіксувати висоту тонів, що сприяло закріпленню та розповсюдженню традицій та еталонів. На початку другого тисячоліття зароджується багатоголосся. Формуються нові жанри вокальної та вокально-інструментальної (хор та орган) музики — органум, мотет, пізніше — меса. В Візантії та, пізніше Київській Русі духовна музика складає систему т.зв. Знаменного співу, який фіксувався спеціальною крюковою нотацією. Як і григоріанський спів, знаменний був заснований на діатонічних ладах. Поряд з духовною музикою розвивається також світське музикування, пізніше — напівпрофесійне мистецтво лицарів — трубадурів і труверів у Франції, менестрелів в Німеччині, серед міських ремісників тощо. До побуту входять нові інструменти, значна їх частина приходить зі Сходу, виникають інструментальні ансамблі. В селянському середовищі розвивається фольклор, розповсюджується також мистецтво народних артистів,на Русі — скоморохів.

Ренесанс (Музика епохи Відродження, якій на противагу середньовічному аскетизму властиві гуманізм і повнота відчуття життя, вимагає від виконавця строгості і відчуття піднесеності, вишуканості та простоти, безпосередності і м'якого гумору. Обов'язковою умовою виконання творів епохи Відродження є велика вокальна і, зокрема, поліфонічна культура хору, інструментальність вокальної манери, гнучкість і рухливість голосів, філігранна витонченість штрихів і відтінків. В епоху Відродження в Західній та центральній Європі феодальна музична культура починає перетворюватись на буржуазну. На основі ідеології гуманізму розквітає світське мистецтво. Музика поступово вивільняється від суворих канонів, починає проявлятись індивідуальне начало. В професійній музиці досягає своєї вершини хорове багатоголосся в жанрах меси, мотета, та світських пісень, де використовуються складні поліфонічні прийоми (т.зв. поліфонія строгого стилю). Виникають композиторські школи (нідерландська, римська, венеціанська та ін.). Розквітає мистецтво знаменного співу, народна музика.

Бароко(У музиці бароко композиторів, насамперед, цікавила структура твору. Найбільш типовий у цьому стиль І. С. Баха - строгий, суворий і лаконічний. У ньому не доречна барвистість, характерна для романтизму та імпресіонізму. Це мужнє, здорове мистецтво, в якому стиль вільної поліфонії доведений до вищої досконалості. Мислення Баха-композитора і Баха-віртуоза за своїм духом і стилем було «органним», подібно до того як, скажімо, мислення Бетховена - «оркестровим», а Шопена - «фортепіанним». У виконанні Баха основна полягає в тому, щоб виявити, завдяки точному ритму і непохитному темпу, сувору поліфонічну «конструкцію», яка прагне вгору розмірено. Для того щоб відтворити відчуття «оргонного» звучання, у виконанні його музики доречно використовувати крещендо до заключних кульмінацій, що дає чудове завершення монументального купола собору.

КласицизмТворчість віденських класиків - Гайдна, Моцарта, Бетховена - об'єднують глибина і життєвість змісту, стрункість і ясність форми, природність і простота, людяність і оптимізм. У той же час стиль і коло образів кожного з них яскраво індивідуальний. Основна сфера музики Гайдна - сфера буття. Бадьора, світла, життєрадісна, вона вселяє віру в сили людини, підтримує в ньому прагнення до щастя. У ній багато веселощів, живої гри розуму, здорового гумору. Ніхто до Гайдна так безпосередньо не спирався на музичну творчість народу, не оспівував кращі сторони його душі. З цим пов'язана особлива простота, доступність і досить «земний» характер його музики.У порівнянні з Гайдном, якого Моцарт називав своїм «батьком, наставником і другом», музика Моцарта більше суб'єктивна, індивідуальна і романтична Для нього однаково притаманні і велична, енергійна тема симфонії «Юпітер», і веселий, нестримно стрімкий потік звуків увертюри «Весілля Фігаро», і трагічне звучання багатьох місць «Реквієму». У музиці Моцарта гармонійно поєднувалися просвітницький класицизм з його культом розуму, ідеалом благородної простоти і оптимізмом та сентименталізмом з його культом серця і ідеалом вільної особистості. Індивідуалізація образів, наповненість експресією, стрімкість розвитку, романтичність, витонченість і філігранність, рідкісна краса мелодики і досконалість форми - ось, мабуть, риси, які в деякій мірі характеризують моцартівський стиль. У своїх вимогах до виконавського мистецтва Моцарт був виразником суворої класичної естетики. Він вимагав від інтерпретаторів абсолютно точного виконання всіх нот, пауз, прикрас, дотримання належного темпу.
На противагу Моцарту Бетховен - істинний революціонер, бо музика його має титанічний розмах. За своїм інтонаційному строю вона часом ближче гімнам та маршах Великої Французької революції, ніж Гайдну і Моцарту, хоча стилістична спільність і спадкоємність віденських класиків безперечні. Існує багато спроб періодизації творчості Бетховена за біографічними і стилістичними ознаками, оскільки при зіставленні його творів, написаних у різні періоди творчості, ясно позначаються зміни в стилі. Однак будь-яка періодизація за стилістичними ознаками умовна. Багато що із створеногоБетховеном в юності було використано ним в більш пізні роки; нові стилістичні тенденції, почасти зближують його з композиторами-романтиками, помітні у творах не тільки останнього, а й раннього (віденського) періоду його творчості.

РомантизмВ композиторській творчості 19 століття стверджується романтизм. На відміну від класицизму, романтизму характерні: загострена увага до емоційного світу людини, індивідуалізація та драматизація лірики, протиставлення особистості дійсності, ідеалу та реальності, інтерес до національної своєрідності, звернення до історичних, легендарних та народно-побутових сюжетів, більш вільна трактовка музичних жанрів та стремління до синтезу мистецтв, з чим пов'язаний розвиток програмної музики. Спостерігається активне становлення нових національних музичних культур — польської (творчість Ф.Шопена), угорської (Ф. Ліст), норвезької (Е.Гріг), чеської (А. Л. Дворжак), російської (М. І. Глінка, пізніше — П. І. Чайковський та композитори «Могутньої купки»), пізніше — української (М. В. Лисенко).З середини 19 століття виникає жанр оперети. В професійній творчості виділяється самостійна лінія «легкої музики». (напр. вальси І.Штрауса). Народжується естрадна музика, як самостійна галузь музичної діяльності.

МодернізмXX століття - століття найбільших воєн, найбільших революційних переворотів і соціальних перетворень - виніс на поверхню безліч нових напрямків і стилістичних тенденцій, нових принципів музичної композиції, естетичних платформ, в процесі зіткнення і протиборства яких відбувалося і відбувається формування та кристалізація нової музичної мови. Першим з нових течій, що зіграли видатну роль у художній культурі, вийшов на історичну арену імпресіонізм. Він вніс у музику найтонший колорит гармонійних поєднань - багатоколірних «плям», незвичайність інструментальних зіставлень, переважання колориту над мелодійним малюнком. У цілому емоційний лад більшості творів композиторів-імпресіоністів (К. Дебюссі, І. Равеля, П. Дюка, Респиги, К. Шимановського та ін) швидше вишуканий, ніж схвильований. Вплив імпресіонізму випробували на початку XX століття і деякі російські композитори (М. Черепнін, В. Ребіков, С. Василенко, О. Скрябін, І. Стравінський). Суворі роки першої світової війни і пов'язане з війною стан мороку, горя, болі породили новий напрям - експресіонізм. Його яскраві представники - Г. Малер, Р. Штраус, А. Шенберг, А. Берг у своїх творах, що характеризуються крайнім суб'єктивізмом, прагнули передати виворіт душевного життя, гранично загострені, істеричні, часом патологічні емоції. Модернізм (фр. modernisme), у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. У музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність.Окремі напрями,Серед найбільш визначних — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм, сюрреалізм та «театр абсурду», дадаїзм та «новий роман. В епоху модернізму, творення музики розглядалося як відображення зовнішнього світу, подібно до того, як фотограф фіксував певну миттєвість. В епоху модернізму «Популярна» музика розглядалася як другорядна по відношенню до більш «вагомих» жанрів. Філософія постмодерну, однак, поставила під сумнів правомірність і прийнятність розподілу культури на «високу» та «низьку».Третій виток постмодерної музики пов'язаний із фундаментальною зміною уявлень щодо того, «про що» має бути музика. Із ствердженням постмодернізму стверджувалась ідея про те що «музика є сама про себе». Стильові алюзії і цитати стали не тільки технічним прийомом, але сутнісною стороною музики, перерісши з можливості в потребу. В цьому також знаходимо відхід від модерної парадигми, що вбачає основними елементами музичного мистецтва такі первісні елементи як інтонація, ритм і мотиви — постмодернізм вважає основним предметом мистецтва медіапотоки, промислові об'єкти, та окремі жанри. Цитування:Техніка використання існуючого матеріалу знайшла своє відображення і в традиційній інструментальній музиці. Цитування, як посилання на вже існуючі твори зустрічалися ще у композиторів першої половини 20 століття. Наприклад, Ріхард Штраус в своїх симфонічних поемах та Чарльз Айвз в своїх «звукових шляхах» використовували цитати творів, написаних сторіччям раніше.