Історія меси як музичного жанру – від Гійома де Машо до Арво Пярта. Зв'язок з літургічною драмою

музика середньовіччя охоплює період в європейської історії музики від падіння Римської Імперії (V століття) до початку XV століття, коли на зміну прийшла епоха Відродження. Загальними рисами цього періоду є сильний зв'язок із релігією, перевага одноголосся, аскетизм, акапельний спів і переважання модальних ладів.

Меса (італ. messa, лат. missa ) — традиційна назва богослужіння в Римо-католицькій церкві, найвища літургічна служба. Згідно з католицькою доктриною, під час звершення меси хліб і вино перетворюються на Тіло і Кров Христову і, таким чином, у євхаристійному таїнстві відбувається безкровне принесення жертви Богові, що відкриває людині шлях до спасіння. МЕСА (від лат. Missa, mitto - відпускаю) - багаточастинний твір для хору а капела або для солістів, хору і оркестру (або органу) на канонічний латинський текст католицького богослужіння. Існують меси короткі (missa brevis), що складаються з двох або трьох перших розділів, і урочисті (повні) меси (missa solemnis). Особливою різновидом є заупокійна меса - реквієм. Основні розділи меси: Kyrie, Gloria, Credo, Sanctus і Benedictus, Agnus Dei. Меса склалася з одноголосі співів григоріанського хоралу. У XIV в. з'явилися багатоголосні, поліфонічні меси. З XVII ст. на розвиток меси почали впливати опера та інструментальна музика, велике значення поряд з хором придбали сольні вокальні партії, стало залучатися інструментальний супровід. Композитори-класики XVIII-XIX вв. використовували жанр меси для вираження глибоких загальнолюдських ідей, почуттів. Музику мес писали І. С. Бах, І. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. Бетховен, Ф. Шуберт, Ф. Ліст,

Літургійна драма — рід середньовічного театру, який з'явився у Франції близько X століття і був впроваджений у святкові церковні служби (літургії), інсценування епізодів зі Священного писання.

Термін літургійна драма з'явився в XIX столітті і не зовсім точно відображає сутність явища, тому ряд дослідників віддають перевагу терміну церковна драма.

Гильом де Машо — французский поэт и композитор. В истории музыки — важнейший представитель эпохи Ars nova. автор четырёхголосной мессы (по традиции называемой «мессой Нотр-Дам»), которая была сочинена для исполнения в Реймсском соборе, вероятно, в 1360-е годы. Месса Машо — первая авторская, то есть написанная одним композитором на полный текст ординария (Ряд исследователей, не подвергая сомнению авторство Машо, считают, однако, что он не писал мессу как единое целое, а составил её из фрагментов, написанных в разное время)

А́рво Пярт -эстонский композитор. При том что Пярт экспериментировал в различных техниках и стилевых моделях, он не примкнул ни к одной из авангардных школ и в целом не поддержал радикализм, характерный для эстетики музыкального авангарда XX в. Собственный стиль композитор определяет (начиная с 1976 г.) метафорически — как tintinnabuli (букв. «колокольчики»; подразумеваются небольшие церковные колокола с характерными «призвуками») Берлинская месса, для хора и органа или струнного оркестра (1992)

4. Джаз – екскурс: течії, напрямки, стилі;

Джаз (англ. Jazz) — форма музичного мистецтва, що виникла на межі XIX—XX століття в США як синтез африканської та європейської культур та отримала згодом повсюдне поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг. Подальший розвиток джазу відбувався за рахунок освоєння джазовими музикантами і композиторами нових ритмічних і гармонійних моделей.

Джаз виник як поєднання декількох музичних культур і національних традицій. Спочатку він прибув з африканських земель. Для будь якої африканської музики характерний дуже складний ритм, музика завжди супроводжується танцями, які представляють собою швидкі притупування і прихлопуванням. На цій основі в кінці XIX століття склався ще один музичний жанр регтайм. Згодом ритми регтайму в поєднанні з елементами блюзу дали початок новому музичному напрямку — джазу.

Витоки джазу пов'язані з блюзом. Він виник в кінці XIX століття як злиття африканських ритмів і європейської гармонії, але витоки його слід шукати з моменту завезення рабів з Африки на територію Нового Світу. Привезені раби не були вихідцями з одного роду і зазвичай навіть не розуміли один одного. Необхідність консолідації привела до об'єднання безлічі культур і, як наслідок — до створення єдиної культури (в тому числі і музичної) афроамериканців. Процеси змішування африканської музичної культури, і європейської (яка теж зазнала серйозних змін в Новому Світі) відбувалися починаючи з XVIII століття і в XIX столітті привели до виникнення «протоджаз», а потім і джазу в загальноприйнятому розумінні.

5. Опера – історія виникнення та розвитку жанру, історичні типи оперної вистави; визначальні риси та основні різновиди сучасного оперного жанру;

О́пера (італ. opera — «дія», «праця», «твір») — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо). У більшості випадків опери пишуться за літературними сюжетами. Основою вокальних номерів є текст, який називається лібрето. Опера може складатися з кількох дій, дії можуть поділятися на сцени. Опери можуть будуватися з окремих вокальних форм, таких як арія, речитатив, вокальний ансамбль, хори, оркестрові номери (увертюра, антракти), або відрізнятися наскрізним розвитком, що не передбачає поділу на такого роду форми. Опера – це драматична дія. Драматичні почуття та емоції, які відчуває публіка, коли переглядає оперну постановку, в основному викликаються через музику. Драма в оперній постановці розгортається в першу чергу через музику. Джозеф Керман у своїй книзі «Опера як драма» (2005) пише: " ... опера, власне, є музичною формою драми, зі своєю окремою величчю і авторитетом." Опера має теми: конфлікт, любовний трикутник, вбивство ревнощі,політ.боротьбі. Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію. Першим операм передували з одного боку, форми ренесансного театру, в яких музика відігравала поступово все більше значення, з іншого — розвитком сольного співу з інструментальним супроводом. Першою оперою як правило вважають написану 1597 року оперу «Дафна» Якопо Пері, представника мистецького об'єднання Флорентійська камерата, опера «Орфей» Клаудіо Монтеверді. В другій половині XVII столітті жанр опери з'являється і в творчості композиторів інших кран. Зокрема однією з перших англійських опер є «Дідона і Еней» Генрі Перселла (вперше поставлена 1688), а першою французькою оперою вважається «Кадмус і Герміона» Ж.-Б. Люллі. Основоположником німецької опери вважається Генріх Шютц — його опера «Дафна». В Іспанії паралельно формувався жанр народної опери — сарсуели, 1. в Італії кінця XVII — початку XVIII століть домінує жанр серйозної опери — «опера серіа»( Д. Бортнянського — «Креонт», «Алкід», ) , Паралельно у Франції сформувався особливий тип опери — лірична трагедія(більш виразними речитативами, більшою увагою до хореографії менша за масштабами, більше звернена до внутрішнього світу людини, Ш. Гуно («Фауст», 1859; «Ромео і Джульєтта»), У творчості Жана-Філіп Рамо виділяється новий різновид французької опери — опера-балет, а також перші комічні опери.( національними різновидами якої були баладна опера в Англії, опери-буффа в Італії(вершина«Севільський цирульник» Дж. Россіні), опери-комік у Франції, зінгшпіль Німеччині ). Прагнення наблизити оперу до ідей просвітників, стали підґрунтям оперної реформи К.-В.Глюка,намагався подолати схематизму оперних форм й досягти вираження «сильні пристрасті», правдивості художніх образів, підпорядкування музики літературному змісту. Епоха романтизму відрізнявся підвищеним інтересом до національних форм життя, що передбачив активне використання сюжетів сюжети з народних казок, легенд і переказів або з історичного минулого країни. Сприяла розвиткові опери й романтична ідея синтезу мистецтв, покликана забезпечити сильніший вплив мистецтва на людину. Комічна французька опера завдяки Жак Оффенбаху трансформувалася в жанр оперетти, Найвизначнішою фігурою в німецькому оперному мистецтві стає Ріхард Вагнер, остаточно відмовився від номерної структури опер, замінивши її наскрізним, безперервним розвиток музичної тканини. Провідну роль відіграє оркестр, тоді як вокальні партії досить ускладнені, і здебільшого речитативні, складна система лейтмотивів, де кожен лейтмотив характеризує того чи іншого героя, предметів, які виступають часто як персонажі-символи, або навіть абстрактної ідеї. У другій половині 19 століття на світову арену виходить російська опера, основоположником якої вважається М. Глінка, автор історичної опери «Життя за царя» та казкової — «Руслан і Людмила»., а також Чайковський Мусорський…Ці опери об'єднує тяжіння до реалізму, притаманому й російській літературі цього періоду. В той же час жанрова палітра російських опер багатоманітна: Римський-Корсаков переважно звертався до казкових сюжетів, його операм властива колористичність, барвистість, використання народно-пісенної мелодики; натомість М. Мусоргському вдалося зобразити найгостріші соціально-історичні конфлікти, змалювати динамічні масові народні сцени і яскраві глибоко-психологічні індивідуальні характеристики героїв. Тонкий психологізм властивий і операм П. Чайковського. Поява першої української опери — «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського ^[3] 20ст. Першою цілковито атональною і «безтемною»^[4] стала моноопера Шенберга «Очікування» («Erwartung», 1909), натомість А. Берг став першим і фактично єдиним композитором, якому вдалося стати автором масштабної додекафонічної опери — «Воццек»