Форми представництва прокурора у цивільному процесі

Згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії судочинства. Це свідчить про те, що вся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадії процесу проходить у процесуальних формах, підпорядкована єдиній меті – охороні державних інтересів чи інтересів громадян. Звідси в юридичній літературі спостерігаються різні підходи до вирішення питання про форми представництва прокуратурою інтересів громадянина і держави в суді.

У наказі Генерального прокурора України № 6-ги від 29 листопада 2006р. «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» запропоновано реалізувати представницькі функції шляхом:

- підготовки та звернення до суду з позовами, заявами, адміністративними позовами (далі - позови, заяви);

- участі у розгляді судами справ;

- ініціювання перегляду незаконних судових рішень;

- захисту прав громадянина або інтересів держави при виконанні судових рішень;

- вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб.

Форми представництва прокурора в цивільному процесі – це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток судочинства – на порушення справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами відповідний процес по справі.

Стосовно важливості представницької функції прокуратури Конституційний Суд України у своєму Рішенні по справі № 1-/99 від 8 квітня 1999 р. підкреслив, що під представництвом прокуратурою України інтересів громадянина або держави в суді, виходячи зі змісту п. 2 ст. 121 Конституції України, необхідно розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи окреслені Конституцією та законами України повноваження, забезпечує в суді процесуальні дії, спрямовані на захист інтересів громадянина й держави. Ці дії включають у себе подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за цією заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи, порушеної за ініціативою прокурора або за ухвалою суду, якщо це необхідно для захисту інтересів громадянина або держави.

Обов’язкова участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачена в розгляді справ щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку (ст. 22 Закону України «Про психіатричну допомогу»), про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України «Про прокуратуру») та ін. Участь прокурора в цивільному процесі є також обов’язковою по справах, порушених ним за позовами й заявами. Обов’язковою участь прокурора в процесі буде й тоді, коли суд (суддя) визначає її необхідною по конкретній справі в постановленій ним про це ухвалі. Так, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірна угода, укладена між сторонами, суперечить інтересам держави й суспільства, але позовну вимогу про визнання її недійсною не заявлено, суд може на підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК визнати необхідною участь прокурора в справі. Ухвала суду (судді) про обов’язкову участь прокурора в справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання.

Чинний Закон України «Про прокуратуру» (ст. 36-1) чітко, однозначно й у повній відповідності до ст. 121 Конституції України встановлює, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва в суді, форму його здійснення на будь-якій стадії судочинства, у тому числі шляхом внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви (скарги) про їх перегляд за винятковими чи нововиявленими обставинами. Ці положення підтверджено вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999р. Однак, у зв’язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі, подекуди суди займають неправильну позицію щодо цього питання.

Отже, за вказаними правовими нормами прокурор може здійснювати представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судочинства на свій розсуд. Проте, як це не прикро, чинне процесуальне законодавство України не завжди це дозволяє. Так, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлює, що прокурор бере участь у розгляді цивільних справ лише за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Крім того, прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступити у справу зі своєї ініціативи для надання висновку з метою здійснення покладених на нього обов’язків. Участь прокурора в судовому процесі є на сьогодні обов’язковою у випадках, передбачених законом, або коли це визнає за необхідне суд. Водночас процесуальний закон не визначає порядку вступу прокурора у процес за власною ініціативою у випадках, коли він не подавав позовів і заяв в інтересах громадян чи держави.

За чинним законодавством суддя може відмовити прокуророві в його праві на вступ у судовий процес на будь-якому його етапі на власний розсуд, що суперечить положенням ст. 45 ЦПК, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». До того ж, процесуальні норми не визначають критеріїв, відповідно до яких суд може визнати необхідною участь прокурора у процесі, що суттєво обмежує його право на самостійність вирішення питання щодо його вступу в судовий процес з метою захисту інтересів громадянина чи держави.

Захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов’язку – за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання. Тому не випадково наказ Генерального прокурора України № 6-ги від 29 листопада 2006р. зазначає, що представницька функція прокуратури реалізується шляхом забезпечення реального виконання судових рішень.

Виконання судових рішень є самостійною стадією процесуального права. Оскільки завданнями судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд справ та їх вирішення з метою захисту порушених, невиконаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то в разі невиконання судового рішення, ухваленого за позовом прокурора, не буде ні досягнуто кінцевого результату, ні здійснено захисту порушеного права, тобто завдання судочинства залишаться невиконаними.

Незважаючи на те, що прокурора, який звертається до суду в інтересах громадянина або державних чи суспільних інтересах, не зазначено в числі осіб – учасників виконавчого провадження ані в розділах VI і VII ЦПК, ані в ст. 10 Закону України від 21 квітня 1999р. «Про виконавче провадження», йому не можна відмовити в праві на здійснення процесуальних дій щодо виконання тих судових рішень, прийнятих судом при розгляді цивільних справ, у яких він брав участь шляхом подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, оскільки його повноваження в таких випадках аналогічні тим, якими володіє стягувач.

Деякі роз’яснення із цього приводу дає постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003р., № 4 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження». Згідно з абзацом 3 п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, якщо в передбачених ст. 36-1 Закону України від 5 листопада 1991р. «Про прокуратуру» випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).[3]

-47-

Стаття 19. Предмет нагляду за додержанням і застосуванням

законів

{ Назва статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 2663-III ( 2663-14 ) від 12.07.2001 }

Предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є:

{ Абзац перший частини першої статті 19 із змінами, внесеними

згідно із Законом N 2663-III ( 2663-14 ) від 12.07.2001 }

1) відповідність актів, які видаються всіма органами,

підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами,

вимогам Конституції України ( 254к/96-ВР ) та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи,

соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи

громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений

інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних,

міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища,

митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та

іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають

прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з

власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи

відомчого управління та контролю і не втручається у господарську

діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному

законодавству.

{ Частина друга статті 19 в редакції Закону N 3662-12 від

26.11.93 }

Оперативно-розшукова діяльність в Російській імперії мала глибокі історичні корені, боротьбу зі злочинністю здійснювали поліцейські підрозділи, серед яких були спеціальні органи: Торгова поліція, Розшукова поліція, Таємна канцелярія розшукових справ – орган політичної поліції. У Радянському Союзі основними суб’єктами, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, були органи внутрішніх справ і безпеки. За чинним законодавством України – Законом від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність» – правом здійснювати оперативно-розшукову діяльність наділені: підрозділи семи державних органів, які є об’єктами прокурорського нагляду:

1. Міністерства внутрішніх справ (кримінальна, транспортна та спеціальна, міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, забезпеченню безпеки працівників суду, правоохоронних органів і учасників кримінального судочинства).

2. Служби безпеки України {розвідка, контррозвідка, військова контррозвідка, підрозділи захисту національної державності, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічні, внутрішньої безпеки, оперативного документування, по боротьбі з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів).

3. Прикордонної служби (підрозділи з оперативно-розшукової роботи, розвідувальні органи Державного комітету в справах охорони державного кордону України).

4. Управління державної охорони (підрозділи оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об’єктів, щодо яких здійснюється державна охорона).

5. Органів державної податкової служби (оперативні підрозділи податкової міліції).

6. Органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань (оперативні підрозділи).

7. Розвідувального органу Міністерства оборони України (оперативні, оперативно-технічні, власної безпеки).

Законом заборонено проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями й особами (ст. 5 Закону).

Тим же часом оперативно-розшукові заходи можуть здійснюватись зазначеними органами тільки за наявності підстав, передбачених законодавством. Згідно зі ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» такими підставами є:

1. наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів про:

o злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;

o осіб, які готують або вчинили злочин;

o осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;

o осіб безвісно відсутніх;

o діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;

o реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду, правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя;

2. запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установах;

3. потреба в отримуванні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.

Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобах масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, указівках прокурора, ухвалах суду в кримінальних справах, що знаходяться в його провадженні, матеріалах органів дізнання, інших правоохоронних органів, у запитах оперативних підрозділів міжнародних правоохоронних органів та організацій інших держав, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установах. Забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів за відсутності підстав, передбачених у Законі.

Діяльність, що здійснюється цими органами, майже завжди пов’язана з обмеженням прав і свобод людини, яка потрапляє у коло їхніх інтересів, при цьому може відбуватися втручання в особисте життя. У ряді випадків таке втручання здійснюється з порушенням вимог закону. Тому прокурорський нагляд за додержанням законів в оперативно-розшуковій діяльності має особливе значення.

Специфіка органів, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю, полягає в тому, що законодавством чітко визначено саме поняття цієї діяльності. Стаття 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначає: Оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальввх заходів, що здійснюються із застосуванням оперативно-технічних засобів. Отже, це вид державної діяльності, яка здійснюється гласно і негласно оперативними підрозділами, що наділені такими повноваженнями Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" та іншими законодавчими актами. Мета цієї діяльності має захисний характер, оскільки система оперативно-розшукових, організаційних, нормативно-правових та інших заходів, передбачених законодавством стосовно ОРД, спрямовується на створення умов, що забезпечують безпеку визначених законом об’єктів від злочинних посягань і одночасно на усунення причин і вчинення злочинів.

Залежно від передбаченої законом мети в ОРД виокремлюються такі напрямки роботи:

• захист життя, здоров’я, прав і свобод людини й громадянина від злочинних посягань;
• захист власності від злочинних посягань;
• забезпечення безпеки суспільства і держави.

Спрямовуючи оперативно-розшукову діяльність на досягнення соціально корисної мети, законодавець особливо виділяє інтереси людини й громадянина (життя, здоров’я, права і свободи), ставлячи їх на перше місце в переліку об’єктів захисту. Це видно з аналізу змісту предмета прокурорського нагляду.

Предметом прокурорського нагляду є додержання законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (ст. 29 Закону України "Про прокуратуру"). Це означає додержання законів щодо охорони прав і свобод людини й громадянина; встановленого порядку здійснення оперативно-розшукової діяльності та забезпечення законності рішень, що приймаються органами.

До предмета нагляду не входять відомості про організацію, тактику, методи та засоби здійснення оперативно-розшукової діяльності за умови, що вони передбачені законодавством.

Значна частина прокурорського нагляду стосується дотримання прав і свобод людини та громадянина, а також юридичних осіб при здійсненні оперативно-розшукової діяльності. Дотримання прав і свобод людини та громадянина є одним з елементів прокурорського нагляду за додержанням законів в оперативно-розшуковій діяльності. Основні права і свободи людини та громадянина закріплено в Конституції України, визначено нормами й принципами міжнародного права, а також міжнародними договорами.

Режим законності в ОРД значною мірою залежить від дотримання порядку проведення оперативно-розшукових заходів і законності прийнятих при цьому рішень.

Тому прокурори повинні звертати увагу на те, щоб у процесі оперативно-розшукової діяльності проводилися тільки ті заходи, перелік яких визначено Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність".

Оперативні підрозділи, як закріплено в ст. 8 Закону, мають право:

1. опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу;

2. проводити контрольні закупки товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності;

3. брати участь у перевірці фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та окремих осіб;

4. витребувати, збирати і вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів;

5. проводити операції із захоплення озброєних злочинців, припинення тяжких злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб;

6. відвідувати житлові та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з’ясування обставин вчиненого або такого, що готується, злочину, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних або осіб, щодо яких провадиться перевірка;

7. негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки;

8. здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співпрацює з ним, із збереженням у таємниці достовірних даних щодо їх особистості. Зазначені особи не несуть відповідальності, якщо вони діяли з метою необхідної оборони або у випадку потреби;

9. знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації;

10. контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення;

11. здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних і радіоприладів, інших технічних засобів;

12. мати гласних і негласних штатних працівників;

13. встановлювати конфіденційну співпрацю з особами на добровільних засадах;

14. отримувати від юридичних і фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, які готуються або вчинені, та про загрозу безпеці суспільства і держави;

15. використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби й інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб -житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать;

16. створювати з метою конспірації підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів;

17. створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи;

18. застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених Законами "Про міліцію", "Про службу безпеки України", "Про Прикордонну службу", "Про управління охорони вищих посадових осіб України".

Виконання оперативно-розшукових заходів, що не вказані у вищенаведеному переліку, слід розцінювати як порушення закону.

Особливу увагу прокурор повинен приділяти загальним підставам проведення оперативно-розшукових заходів, перелічених у ст. б Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" і це є вичерпним.

Велике значення має нагляд прокурора за правильним і обґрунтованим використанням результатів ОРД. Особливість положень Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" полягає в тому, що вони закріплюють зв’язок двох видів діяльності: оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної. Тому для реалізації таких положень необхідними є надійні знання норм кримінально-процесуального права, а також положень ОРД. Важливо також ураховувати, що ці положення становлять особливу складність і при їх реалізації. Зокрема, це стосується положення, яке наділяє органи, що здійснюють ОРД, правом у ході оперативно-розшукових заходів негласно виявляти й фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення злочину, безпосередньої загрози життю та здоров’ю особи, а також державній, військовій, економічній та екологічній безпеці України. Прокурорський нагляд повинен спрямовувати оперативно-розшукову практику на те, щоб за наявності вказаних ознак було порушено кримінальну справу, і тоді вилучення документів, предметів буде здійснюватися шляхом проведення відповідних слідчих дій.

Отже, можна конкретизувати, що до предмета прокурорського нагляду відноситься законність здійснення оперативно-розшукових заходів, які перевіряються під час прокурорського нагляду, у тому числі:

1. додержання законодавства про суб’єкти, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ст. 5 Закону);

2. додержання законодавства про підстави для проведення оперативно-розшукових заходів (ст. 6 Закону);

3. додержання законодавства про види оперативно-розшукових заходів (ст. 8 Закону);

4. додержання законодавства про умови проведення оперативно-розшукових заходів (ст. 9 Закону);

5. додержання законодавства про строки ведення оперативно-розшукових заходів (ст. 9. Закону);

6. додержання законодавства про порядок документування оперативно-розшукових заходів і реалізацію матеріалів цієї діяльності (ст.ст. 8, 10 Закону).

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про прокуратуру" нагляд має своїм завданням сприяти:

1. розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

2. виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

3. запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

4. охорони прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;

5. здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Відповідно до завдань, визначених Законом України "Про прокуратуру", прокурорській перевірці підлягає додержання вимог Конституції України, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України, Законів України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про контррозвідувальну діяльність та інші законодавчі акти.

Прокурор, виконуючи ці завдання, повинен:

1. своєчасно перевіряти законність актів про початок проведення оперативно-розшукової діяльності, тобто наявність підстав для проведення ОРД, які визначені ст. 6 Закону. Слід зазначити, що в ряді випадків оперативно-розшукові справи заводяться для створення видимості активізації діяльності з виявлення злочинів, особливо у сфері економіки. Як правило, підставою для їх заведення є недостатньо перевірена інформація. За такими справами нерідко проводяться оперативні заходи, що обмежують права людей, а в подальшому справи закриваються через невстановлення даних щодо ознак злочинів;

2. перевіряти відповідність вимогам закону рішень посадових осіб підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

3. стежити, щоб оперативно-розшукові заходи проводились уповноваженими особами за наявності підстав відповідно до мети й завдань оперативно-розшукової діяльності та з додержанням необхідних умов і порядку;

4. перевіряти, щоб не були обмежені права й законні інтереси осіб, які допомагають органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

5. наглядати за тим, щоб органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, уживали всіх передбачених законом заходів для вирішення завдань оперативно-розшукової діяльності.

Здійснюючи нагляд за додержанням законності при проведенні оперативно-розшукової діяльності, прокурор зобов’язаний попередити порушення вимог закону, ужити заходів для їх усунення, а в разі порушення прав і законних інтересів особи вжити заходів до поновлення порушених прав і відшкодування матеріальних збитків.

-49-

У діяльності органів прокуратури особливе місце займає нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання та досудового слідства. Таке становище зумовлено тим, що органи дізнання та досудового слідства, розслідуючи та розкриваючи злочини, вимушені обмежувати конституційні права й свободи громадян у кримінальному процесі, уживати заходів процесуального примусу. Такі обставини істотно впливають на інтереси й права громадян, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Незважаючи на те, що законодавством, особливо Кримінально-процесуальним кодексом, чітко і докладно регламентується діяльність органів дізнання і досудового слідства при проведенні слідчих дій, у їх практичній діяльності мають місце порушення прав і свобод громадян. Ці та інші обставини вимагають від органів прокуратури активно проводити наглядову діяльність, чітко і в повному обсязі виконувати завдання з виявлення, усунення і попередження порушень закону при провадженні дізнання і досудового слідства.

Особливу увагу треба приділяти законності при порушенні кримінальних справ і їх розслідуванні.

Завдання прокурорського нагляду в досудовій стадії реалізується в декількох взаємопов’язаних напрямках. По-перше, відповідно до ст. 25 КПК України завданням прокурорського нагляду є своєчасне вжиття передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили. По-друге, це вжиття заходів до виконання органами дізнання і досудового слідства вимог ст. 22 КПК про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи й інших приписів закону, спрямованих на здійснення завдань кримінального судочинства, що визначені ст. 2 КПК України. Обидва ці напрямки наглядової діяльності прокуратури покликані забезпечити законність у досудових стадіях кримінального процесу.

Водночас слід підкреслити, що в першому випадку мова йде про своєчасне усунення виявлених прокурором порушень закону, а в другому – про діяльність прокурора, спрямовану на їх попередження. Усе це дає підстави зробити висновок, що під прокурорським наглядом за додержанням законів міськрайорганами, які проводять дізнання та досудове слідство, розуміється діяльність міських І районних прокурорів, їх заступників і помічників у досудових стадіях кримінального процесу в межах їх компетенції та з використанням наданих їм повноважень із забезпечення режиму законності при розслідуванні злочинів.

Закон України "Про прокуратуру" (ст. 29) визначив предмет нагляду – додержання законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство, а також завдання нагляду. До предмета нагляду входять:

• додержання прав та свобод людини і громадянина;
• додержання визначеного порядку розгляду заяв і повідомлень про вчинення або підготовку злочинів;
• порядок проведення розслідування;
• законність рішень, які приймають органи дізнання і досудового слідства.

Завдання прокурорського нагляду конкретизовані в законі. Нагляд повинен сприяти:

• розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;
• виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;
• запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;
• охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;
• здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Здійснюючи нагляд за додержанням законності при проведенні розслідування, прокурор повинен, з урахуванням завдань нагляду, чітко конкретизувати предмет нагляду, виділяючи як об’єкти нагляду окремі, найбільш істотні елементи цієї діяльності. При їх визначенні необхідно враховувати перш за все важливість охоронюваних законом прав і законних інтересів особи. З цих позицій нагляд значною мірою стосується і законних інтересів учасників процесу при: 1) вирішенні питання про порушення кримінальної справи; 2) затриманні; 3) узятті під варту; 4) притягненні до кримінальної відповідальності; 5) забезпеченні повноти, об’єктивності та всебічності розслідування; 6) вирішенні справи по суті. Практика свідчить, що працівники органів дізнання і досудового слідства найбільш часто порушують вимоги закону при вирішенні цих питань.

Для здійснення завдань нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства прокурор наділений важливими повноваженнями владно-розпорядчого характеру, які чітко регламентовано ст. 227 Кримінально-процесуального кодексу України. Повноваження прокурора – це не тільки його права, але й обов’язки: виявивши порушення закону, він зобов’язаний реалізувати свої права з їх усунення, поновити порушені права та притягти у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення. Це один із принципів організації та діяльності прокуратури, передбачений Законом України "Про прокуратуру" (п. 4 ст. 6 Закону). При цьому слід зазначити, що конкретні заходи реагування прокурор вибирає особисто, ураховуючи ситуацію.

Повноваження прокурора в досудових стадіях кримінального процесу прийнято розглядати стосовно до мети наглядової діяльності, яка визначається Законом України "Про прокуратуру" і Кримінально-процесуальним кодексом України. Мета прокурорської діяльності – це попередження, виявлення, усунення порушень закону та поновлення порушених прав.

Виконуючи свої повноваження зі здійснення нагляду за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор може реально попередити порушення закону. Так, особисто беручи участь у проведенні слідчих дій, він звертає увагу на дотримання вимог КПК України. Крім того, він попереджає порушення, коли відповідно до закону вирішує питання про видачу санкції на проведення визначених слідчих дій. Наприклад, має санкціонуватися проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади, згода на обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту й ін. Значну роль у попередженні порушень закону відіграють письмові вказівки прокурора при розслідуванні злочину, зокрема про кваліфікацію злочину, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, закриття кримінальної справи та інші.

У здійсненні прокуратурою нагляду за виконанням законів із боку органів дізнання і досудового слідства важливою є правильна організація роботи щодо своєчасного виявлення порушень, які допускаються при розслідуванні. Прокурор має широкі повноваження, і це дозволяє йому застосовувати різні методи виявлення порушень закону при провадженні дізнання і досудового слідства: 1) ознайомлення з матеріалами розслідування кримінальної справи; 2) участь прокурора в провадженні дізнання І досудового слідства; 3) розгляд скарг на дії слідчого та органу дізнання; 4) доручення керівникам органів досудового слідства, дізнання щодо проведення перевірок у підвідомчих їм підрозділах; 5) участь прокурора в розгляді кримінальної справи в суді; 6) узагальнення даних нагляду за розслідуванням кримінальних справ.

Доцільно проаналізувати кожен метод окремо, щоб мати уявлення про його застосування.

1. Ознайомлення з матеріалами розслідування кримінальної справи:

а) безпосередня перевірка і вивчення матеріалів справи. Прокурор на підставі п. 1 ст. 227 КПК має право витребувати від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали про вчинені злочини. При ознайомленні з матеріалами кримінальної справи прокурор вивчає показання свідків, потерпілого, обвинуваченого, висновки експертизи й інші докази, робить висновок про повноту, всебічність розслідування, законність постанов, що виносить слідчий, додержання процесуальних норм;

б) заслуховування доповіді особи, яка проводить розслідування, про його хід, тактику й перспективу. Під час доповіді прокурор може ознайомитися безпосередньо зі справою або з окремими її документами;

в) ознайомлення з наглядовим провадженням у справі. У наглядовому провадженні наявні копії основних процесуальних документів: постанови про порушення кримінальної справи, про пред’явлення обвинувачення, про запобіжний захід; копії вказівок прокурора в справі й інші документи. Ознайомлення з матеріалами наглядового провадження дає прокурору можливість простежити за строками розслідування справи, пред’явлення обвинувачення, виконання окремих слідчих дій та ін,, що може допомогти виявити порушення закону.

2. Участь прокурора в провадженні дізнання та досудового слідства. Участь прокурора в розслідуванні злочинів у практичній діяльності застосовується часто. При цьому необхідно виділити декілька способів такої участі:

а) присутність прокурора при виконанні слідчим окремих важливих слідчих дій: огляді місця події, допиті свідків, потерпілого, обвинуваченого Й інших. Однак активної участі у виконанні цих слідчих дій він не бере, а наглядає за тим, щоб слідчий точно дотримувався норм кримінально-процесуального закону. При цьому своїми порадами він може допомогти слідчому правильно виконати слідчі дії, визначити їх послідовність та ін.;

б) активна участь прокурора в проведенні слідчим окремих слідчих дій. Він ставить питання особам, яких допитують, пред’являє речові докази, документи, бере участь у проведенні інших слідчих дій. Щоб участь прокурора була ефективною, він повинен підготуватися до цих дій, ретельно вивчити матеріали кримінальної справи, знати нормативну базу: кримінальний і кримінально-процесуальний закони, криміналістику, рекомендації Пленуму Верховного Суду Україні тощо.

Активна участь у проведенні слідчим слідчих дій дає можливість прокурору більш повно ознайомлюватися зі станом розслідування кримінальної справи, попереджувати, виявляти порушення закону, ефективно здійснювати нагляд за додержанням законів органами, що проводять дізнання та досудове слідство;

в) самостійне проведення прокурором окремих слідчих дій у справах, що перебувають у провадженні слідчого.

Такі випадки виникають, коли прокурор має інформацію про порушення закону або є сумніви у правильності проведення тих чи інших слідчих дій. Інколи постає необхідність у подібних діях, коли обвинувачений, потерпілий або свідок з різних причин відмовляються давати показання, коли прокурор вирішує питання про згоду на обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту й ін. Практика свідчить, що активна участь прокурора в розслідуванні злочинів допомагає слідчим якісно розслідувати кримінальні справи, значно зменшити порушення закону.

3. Розгляд скарг на дії слідчого та органу дізнання.

Порядок розгляду скарг на дії слідчого й органу дізнання регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України та наказами Генерального прокурора України. Так, ст. ПО КПК України передбачає порядок оскарження дій і постанов органів дізнання, а ст.ст. 215, 234, 235 КПК – оскарження дій слідчого. Крім норм Кримінально-процесуального кодексу України, питання розгляду скарг на дії слідчого й органів дізнання регламентуються Наказом Генерального прокурора України № 4/ Ігн від 20 квітня 2004 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство та Інструкцією про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генерального прокурора № 5 гн від 9 квітня 2004 р.

Скарги на дії слідчого можуть бути подані як через слідчого, так і безпосередньо прокурору. Прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов’язаний вирішити ії та про результати повідомити скаржника.

Скаргу та копію повідомлення про результати її розв’язання долучають до справи. Відмова в задоволенні скарги повинна бути мотивована (ст. 235 КПК.). Усі заяви щодо фальсифікації матеріалів дослідчої перевірки або кримінальної справи, застосування погроз, фізичного насильства, інших незаконних методів дізнання та досудового слідства необхідно перевіряти з прийняттям рішення в порядку ст. 97 КПК. Матеріали про відмову в порушенні справи з відповідною постановою долучати до кримінальних справ (п. 13.1 наказу № 4/1).

Рішення прокурора за скаргою може бути оскаржене вищому прокуророві, а у випадках, передбачених законом, – в суд. Перевіряючи скаргу, прокурор ознайомлюється з матеріалами кримінальної справи, опитує скаржника й інших осіб, вимагає пояснення у працівників органів дізнання і слідчих, а за необхідності проводить окремі слідчі дії. Під час перевірки скарги прокурор може виявити порушення закону, які допустили органи дізнання або слідчі. При цьому прокурор зобов’язаний ужити заходів щодо усунення порушень закону і повідомити заявника.

4. Доручення керівникам органів досудового слідства, дізнання щодо проведення перевірок у підвідомчих їм підрозділах. Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право в необхідних випадках доручити керівникам органів досудового слідства, дізнання проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою виявлення й усунення порушень закону. Такі вимоги прокурора є обов’язковими для виконання керівниками цих органів (ст. 8 Закону "Про прокуратуру").

За виявленими порушеннями керівники органів досудового слідства і дізнання повинні вжити заходів реагування, про що повідомляється прокурор. У разі необхідності він може витребувати матеріали перевірки для ознайомлення й оцінки вжитих заходів реагування. Проте необхідно мати на увазі, що вимоги прокурора про проведення перевірок не повинні перетворюватися на систему, він не повинен перекладати свої функції на керівників піднаглядних органів. Прокурор зобов’язаний сам систематично перевіряти додержання законів органами, які проводять дізнання і досудове слідство. Доручати проведення перевірок керівникам піднаглядних органів доцільно в тих випадках, коли прокурор має дані про поширеність порушень у цих органах.

Таким чином, використовуючи своє право, прокурор за допомогою керівників піднаглядних органів уживає заходів до виявлення та усунення порушень закону.

5. Участь прокурора в розгляді кримінальних справ у суді. Вимоги закону зобов’язують прокурора брати участь у судовому засіданні при розгляді всіх кримінальних справ, крім справ приватного обвинувачення (ст. 264 КПК). Така участь дає можливість прокурору виявити порушення законів під час проведення досудового слідства. Незважаючи на те, що кримінальна справа перебуває за межами прокурорського нагляду, факти порушень закону під час досудового слідства повинні виявлятися, і за ними вживатися заходи реагування.

Судовий розгляд кримінальної справи найбільш чітко виявляє якість досудового слідства і прокурорського нагляду за його законністю, його помилки, недоліки та порушення в роботі органів дізнання, слідчого, прокурора. Прокурор, державний обвинувач повинен уміло використовувати такі дані, щоб уникнути їх повторення в подальшій роботі при розслідуванні злочинів. Державний обвинувач фіксує виявлені недоліки та порушення в довідці про результати розгляду кримінальної справи судом і доповідає прокурору.

Прокурор, залежно від характеру недоліків і порушень, приймає рішення про акти реагування та відповідальність посадових осіб. Незважаючи на те, що недоліки та порушення виявляються після закінчення досудового слідства, а також судового розгляду кримінальної справи, прокурор зобов’язаний реагувати на них.

6. Узагальнення даних нагляду за розслідуванням кримінальних справ. Узагальнювати й аналізувати стан прокурорського нагляду за законністю розслідування кримінальних справ прокурор повинен за звітні періоди. Доцільно при цьому проводити узагальнення за окремими категоріями розслідуваних справ. При цьому можуть виявлятися типові помилки та порушення законів, що допускаються при розслідуванні, а також недоліки прокурорського нагляду. Виявлені порушення та помилки прокурор може відобразити в актах реагування: підготувати подання, обговорити на оперативних і координаційних нарадах, на семінарських заняттях. Необхідно систематично узагальнювати найбільш актуальні питання стану прокурорського нагляду за додержанням законності органів дізнання і досудового слідства, уживати заходів щодо підвищення ефективності наглядової діяльності (п. 20.7 наказу № 4/1).

Таким чином, прокурор використовує дані узагальнення для попередження подібних порушень у діяльності органів досудового слідства і дізнання.

-50-

Визначаючи характер повноважень прокурорів із нагляду за додержанням законів в оперативно-розшуковій діяльності, необхідно враховувати сутність цієї діяльності. У статті 30 Закону України «Про прокуратуру», яка регламентує нагляд прокуратури за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, передбачено тільки заходи, яких уживає прокурор при здійсненні нагляду за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, і підкреслено, що повноваження прокурора при цьому визначаються кримінально-процесуальним законодавством. Повноваження ж прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, ні цією, ні іншими статтями Закону України "Про прокуратуру" не регламентовано. Ці права прокуратури при здійсненні нагляду закріплено в Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність". Згідно зі ст. 14 Закону прокурор у межах своєї компетенції має право:

1. безперешкодно входити в усі приміщення органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність;

2. вимагати для перевірки розпорядження, інструкції, накази й інші акти щодо оперативно-розшукової діяльності, оперативно-розшукові справи, реєстраційні, облікові, звітні, статистичні, аналітичні документи та інші відомості щодо здійснення оперативно-розшукових заходів;

3. доручати керівникам відповідних органів проведення в підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону;

4. давати письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів в інтересах кримінального судочинства, про розшук осіб, які безвісно відсутні;

5. давати згоду на продовження строку проведення оперативно-розшукової діяльності;

6. отримувати пояснення щодо порушень вимог закону від посадових осіб органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність;

7. перевіряти скарги на порушення законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, з ознайомленням у необхідних випадках з оперативно-розшуковими матеріалами;

8. скасовувати незаконні постанови про заведення або закриття оперативно-розшукової справи, зупинення або поновлення оперативно-розшукової діяльності чи про інші рішення, що суперечать закону;

9. вживати заходів щодо усунення порушень законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності та щодо притягнення винних до встановленої законом відповідальності;

10. опротестовувати незаконну постанову суду про дозвіл або відмову на проведення оперативно-розшукових заходів. Принесення подання зупиняє проведення оперативно-розшукових заходів, дозвіл на які дано судом.

Незважаючи на такий широкий перелік прав прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів в оперативно-розшуковій діяльності, вони мають деякі обмеження, пов’язані з особливістю цієї діяльності. Наприклад, право на безперешкодний вхід в усі приміщення органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність (п. 1 ст. 14 Закону), прокурор у ряді випадків не може реалізувати через те, що в цьому приміщенні може знаходитися спеціальна техніка, з якою працюють штатні негласні працівники органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, або особи, які допомагають цим органам на конфіденційній основі. Тому це право може бути реалізоване з урахуванням предмета і меж нагляду у визначеній сфері. Перевірка виконання законів в оперативно-розшуковій діяльності може проводитися з урахуванням цих обмежень. Підставами для перевірки можуть бути обставини, які виникли не лише з одержаної інформації про факти порушення закону, що надійшли до прокуратури, але й з інших підстав, які виникли внаслідок неналежного виконання вимог законів в оперативно-розшуковій діяльності.

Прокурор має деякі обмеження прав при витребуванні для перевірки документів та інших відомостей щодо здійснення оперативно-розшукових заходів (п. 2 ст. 14 Закону). Це стосується перш за все осіб, які є гласними та негласними працівниками, документації, яка зашифровує особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів, тощо.

Відомості про осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальним органом України, належність конкретних осіб до кадрового складу розвідувальних органів, а також форми, методи й засоби розвідувальної діяльності й Інформаційно-штатна структура розвідувальних органів до предмета прокурорського нагляду не відносяться (ч. З ст. 14 Закону).

Прокурор у кожному конкретному випадку повинен ураховувати межі нагляду.

У ст. 14 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" не передбачено права прокурора вимагати від керівників органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виділення спеціалістів для проведення перевірок. Уважаємо, що таке право за прокурором залишається з огляду на його повноваження, передбачені п. З ст. 20 Закону "Про прокуратуру". Необхідність участі спеціаліста в перевірці може виникнути за певних обставин. Наприклад, коли проводиться перевірка правомірності використання спеціальних засобів, які завдали шкоди здоровю людей або майну. У даному випадку прокурору проводити перевірку доцільно за участі спеціаліста.

Прокурор має право розглядати й перевіряти скарги на порушення законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність. Такі повноваження передбачені не лише Законом України "Про прокуратуру" (ст. 12), але й Законом "Про оперативно-розшукову діяльність" (п. 7 ст. 14 Закону), які зобов’язують прокурора при порушенні органом (посадовою особою), який здійснює оперативно-розшукову діяльність, прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб уживати заходів до поновлення порушених прав і законних інтересів, притягнення винних до встановленої законом відповідальності: дисциплінарної, матеріальної (п. 9 ст. 14 Закону).

-51-

Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і
досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції: 1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для
перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші
відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і
встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один
раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і
вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються,
злочини; 2) скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та
осіб, які провадять дізнання; 3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про
обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію
злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які
вчинили злочини, у тому числі щодо видачі особи (екстрадиції); 3-1) перевіряє перед направленням вищому прокуророві
документи органу досудового слідства про видачу особи
(екстрадицію), повертає їх відповідному органу з письмовими
вказівками, якщо вважає їх необґрунтованими або такими, що не
відповідають вимогам міжнародного договору України чи іншого акта
законодавства України; 3-2) погоджує доручення органів дізнання та досудового
слідства про міжнародну правову допомогу і перейняття
кримінального переслідування або з власної ініціативи звертається
з такими дорученнями в порядку, встановленому цим Кодексом; 3-3) доручає органам дізнання та досудового слідства
виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної
держави про міжнародну правову допомогу, перевіряє повноту і
законність проведених слідчих та інших процесуальних дій; 4) доручає органам дізнання виконання постанов про
затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки,
розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а
також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття
злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що
перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури; 4-1) доручає органам дізнання проведення розшуку і
затримання осіб, які вчинили злочини за межами України, виконання
окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за
запитом компетентного органу іноземної держави; 5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і
в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або
розслідування в повному обсязі по будь-якій справі; 6) санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого
від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках,
передбачених цим Кодексом; 7) продовжує строк розслідування у випадках і порядку,
встановлених цим Кодексом; 7-1) дає згоду або подає до суду подання про обрання
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про
продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому
цим Кодексом; 8) повертає кримінальні справи органам досудового слідства з
своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування; 9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку
справу, передає справу від одного органу досудового слідства
іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення
найбільш повного і об'єктивного розслідування; 10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від
дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони
допустили порушення закону при розслідуванні справи; 11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні;
закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду
на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це
передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки
(постанови); направляє кримінальні справи до суду; 12) вирішує питання про допущення захисника до участі в
справі. Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим
Кодексом. Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у
зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ,
дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів
обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому
прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків,
передбачених частиною 2 статті 114 цього Кодексу.{ Стаття 227 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 986-VIII
( 986-08 ) від 30.08.72, N 6834-X ( 6834-10 ) від 16.04.84,
Законами N 3351-XII ( 3351-12 ) від 30.06.93, N 2533-III
( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001,
N 2286-VI ( 2286-17 ) від 21.05.2010, N 3529-VI ( 3529-17 ) від
16.06.2011 }

-53-

Здійснюючи нагляд за законністю діяльності органів дізнання і досудового слідства, прокурор перш за все приділяє увагу нагляду за законністю та обґрунтованістю порушення й відмови в порушенні кримінальної справи. Виконуючи цю функцію, він керується вимогами Кримінально-процесуального кодексу, Закону України «Про прокуратуру» і Наказу Генерального прокурора України № 4/1гн від 20 квітня 2004 р. «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство». При цьому наглядова діяльність прокурора починається з нагляду за виконанням вимог закону щодо прийняття заяв і повідомлень про злочини та порядку їх розгляду.

Закон зобов’язує всі органи, які мають право порушувати кримінальні справи, приймати заяви та повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, у тому числі й у справах, які не підлягають їх віданню (ст. 97 КК). Такі вимоги закону виключають можливість повернення заявнику заяви з пропозицією звернутися до іншого органу, що забезпечує оперативність реагування на повідомлення про злочин.

За заявою або повідомленням про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю (п. 2 ст. 97 КПК). Коли виникає необхідність перевіряти заяву або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи, така перевірка здійснюється в строк не більше десяти днів.

Відповідно до п. 1 ст. 227 КПК прокурор, здійснюючи нагляд, зобов’язаний не менше ніж один раз на місяць перевіряти виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв і повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини.

Таким чином, прокурорський нагляд за законністю діяльності органів дізнання і досудового слідства починається з моменту, коли посадовим особам стає відомо про вчинений злочин. Відтоді прокурор здійснює нагляд за законністю додержання строків, визначених для перевірки повідомлень про злочини, а також за законністю та обґрунтованістю порушення або відмови в порушенні кримінальної справи.

Генеральний прокурор вимагає від прокурорів своєчасно виявляти приховування злочинів від обліку, у кожному правоохоронному органі перевіряти виконання вимог закону з зазначених питань. При цьому забезпечувати комплексний підхід, використовуючи дані органів державного нагляду та контролю, лікувальних закладів, звернення громадян, установ, організацій та інші (п. 3.1 наказу № 4/Ігн). У практичній діяльності органів прокуратури позитивно зарекомендувала себе практика витребування з метою перевірки об’єктивності обліку та реєстрації заяв і повідомлень про злочини відомостей з медичних установ про надання допомоги громадянам у зв’язку з кримінальними травмами; відомостей зі страхових установ про виплати страхових сум у зв’язку з фактами правопорушень; з підрозділів охорони об’єктів про злочини на об’єктах; використання матеріалів засобів масової інформації та інших відомостей. Одержавши відомості від перелічених установ і організацій, прокурор перевіряє повноту обліку інформації про злочини, які зафіксовано в журналі реєстрації про злочини й інші події, що знаходиться в черговій частині, порівнюючи з відомостями про злочинні прояви, що містяться в одержаній інформації. При цьому необхідно, якщо прокуратура проводить перевірку в районному відділі внутрішніх справ, звернути увагу на стан внутрішньовідомчого контролю.

В Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, яка затверджена наказом міністра внутрішніх справ України № 400 від 14 квітня 2004 р., визначено порядок реєстрації, обліку інформації про злочини та інші події, що надійшли до органів. Крім цього, інструкцією передбачено журнали обліку Інформації, що не містить явних ознак злочину; журнали реєстрації заяв, повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, а також журнали реєстрації інформації про злочини та події, що надійшли телефонною лінією та іншими засобами зв’язку.

Порівняння даних, що виявляються прокуратурою, з Даними державного нагляду та контролю, а також лікувальних закладів та інших органів і установ дозволяє прокурору робити висновки про організацію роботи з додержання встановленого порядку приймання, реєстрації та розгляду заяв і повідомлень про злочини. Практика свідчить, що найбільш поширеними недоліками при перевірці заяв і повідомлень про злочини є невиконання або неповне проведення перевірних дій, які дають підстави для порушення або відмови в порушенні кримінальної справи.

У зв’язку з цим прокурору необхідно перевіряти своєчасність, обґрунтованість та повноту перевірки заяв і повідомлень про злочини й робити висновки про законність порушення або відмови в порушенні кримінальної справи. Перевіряючи матеріали, за якими прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, прокурор повинен контролювати не тільки законність і обґрунтованість прийнятого рішення, але й з’ясовувати, чи своєчасно прийнято, зареєстровано та взято на облік заяви й повідомлення, чи додержано процесуального порядку перевірки інформації, чи не порушено прав заінтересованих осіб. Вивчаючи матеріали, за якими порушено кримінальну справу, прокурор з’ясовує, коли було подано і зареєстровано заяву, у який термін і які перевірні дії проводилися, через який. проміжок часу після надходження заяви або повідомлення було порушено кримінальну справу.

Виявити порушення закону прокурор може і порівнюючи одержану інформацію про вчинені злочини а записом у різних документах органів дізнання, у тому числі в журналі обліку матеріалів, за якими прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, а також у журналі обліку злочинів і осіб, що їх вчинили, та ін.

Організація прокурорського нагляду за законністю порушення і відмови в порушенні кримінальних справ значною мірою залежить від обсягу роботи, кількості працівників, яких наказом прокурора району, міста закріплено за цим напрямком наглядової діяльності, та інших обставин. Деякі прокурори районів, міст перевіряють матеріали, за якими відмовлено в порушенні кримінальних справ, один раз на місяць, під час перевірки в черговій частині додержання законності при прийманні, реєстрації, обліку та розгляді заяв, повідомлень про злочини. Уважаємо, що така прокурорська діяльність не відповідає завданням нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство. На практиці незаконне рішення про відмову в порушенні кримінальної справи скасовується через 15-20 днів після його прийняття, що може неґативно вплинути на розкриття злочину, на захист особи, її прав, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань. Ефективнішою була б практика наглядової діяльності, коли прокурор установлює порядок перевірки кожного матеріалу відразу після прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Такий порядок прокурор може встановити, домовившись з керівництвом міськрайоргану про те, щоб матеріали, за якими відмовлено в порушенні кримінальної справи, не приймали до обліку без відповідної відмітки прокурора про згоду з таким рішенням. Це дозволить прокуророві робити за ними висновки відразу після прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. У випадках прийняття незаконного та необґрунтованого рішення прокурор скасовує його і порушує кримінальну справу, а якщо перевірку проведено неповно, поверхово, скасовує і направляє його для додаткової перевірки.

Така організація нагляду за додержанням законності при порушенні та відмові в порушенні кримінальних має свої значні переваги: забезпечує своєчасний і ефективний нагляд, скорочує строки й оперативно вирішує питання про порушення кримінальної справи, що збільшує можливості успішного розслідування, з’являється можливість своєчасно передати кримінальну справу до суду. Перевіряючи матеріали, за якими порушено кримінальні справи або відмовлено в їх порушенні, прокурор повинен звертати увагу на факти, коли під час перевірки заяви чи повідомлення про злочин органи дізнання проводять слідчі дії. У деяких випадках ще до порушення кримінальної справи вони проводять допити, затримують громадян, проводять інші слідчі дії, що є грубим порушенням норм КПК. Виявивши подібні факти, прокурор негайно вживає заходів щодо усунення порушень закону і притягнення винних осіб до відповідальності.

При здійсненні нагляду прокурор особливу увагу також приділяє законності порушення кримінальних справ. Виявивши факти порушення справ без законних підстав, тобто з порушенням вимог ст. 94 КПК, прокурор своєю постановою повинен скасувати незаконну постанову слідчого чи органу дізнання або закрити справу. Якщо при перевірці прокурор установлює, що справу порушено без законних підстав і в справі ще не проводилися слідчі дії, він скасовує постанову про порушення справи, якщо такі дії проводилися, він її закриває (ст. 100 КПК). Для ефективного нагляду за законністю порушення кримінальних справ важливо, щоб прокурору своєчасно надходили повідомлення про порушення кримінальних справ. Згідно зі ст. 100 КПК слідчий та орган дізнання зобов’язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи. Додержання цих вимог дозволяє прокурору своєчасно виконувати свої повноваження з нагляду за законністю при порушенні кримінальної справи.

-54-

Удосконалення діяльності слідчого має важливе значення для вирішення проблеми встановлення істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.

Проблемам діяльності слідчого приділяють увагу науковці як Росії [1], так і України [2]. Вченими-юристами висловлені пропозиції та сформульовані проекти щодо реформування слідчих підрозділів.

Разом із тим, як зауважують деякі дослідники, наявність розгалуженої системи слідчих підрозділів у різних відомствах теж має свої переваги – між ними виникає конкуренція, яка може бути використана на користь справі. При цьому важливо забезпечити гарантії процесуальної самостійності й незалежності слідчого.

Але як слідчий може забезпечувати швидке й об’єктивне розслідування, коли чинний закон надає право підслідній особі оскаржити постанову про порушення справи до суду? Що робити слідчому, доки розглядається скарга? Як йому забезпечувати захист прав інших учасників процесу – наприклад, потерпілого? Розслідування за таких обставин (враховуючи ще й апеляційне оскарження) може взагалі блокуватись. І для чого така норма, коли існує інститут прокурорського нагляду (з тими самими повноваженнями)? Зазначимо, що Конституція України орієнтує суд лише на здійснення контролю за захистом прав і свобод людини, а не уповноважує його на тотальне втручання у слідство.

Проблема недосконалості статусу слідчого особливо гостро проявляється у правовідносинах учасників процесу при затриманні підозрюваного. Цьому питанню хоч і приділялась увага в літературі [3], але вона ще не була проаналізована з урахуванням чинного законодавства.

Згідно зі ст. 114 чинного КПК України, слідчий усі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій приймає самостійно, за винятком випадків, коли закон передбачає одержання санкції суду або згоди прокурора.

До таких винятків належить і прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 165-2 КПК).

Виходячи з норм КПК, рішення про затримання особи слідчий або орган дізнання приймає самостійно і несе повну відповідальність за законність та своєчасність проведення цієї слідчої дії (ч. 1 ст. 114 КПК). У ст. 106 КПК України міститься перелік підстав для затримання підозрюваного в скоєнні злочину.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання слідчий доставляє затриманого до судді з поданням, складеним згідно зі ст. 165-2 КПК України, про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.