Система джерел права Європейського Союзу

Система джерел права ЄС відрізняється великою своєрідністю. Вона обумовлена ​​особливостями формування європейського права та його структурою.

Всі джерела права Союзу утворюють взаємозв'язану систему, побудовану на ієрархічних засадах. Документи, які мають вищу юридичну силу в правовій системі Союзу, становлять джерела первинного права. Подібно конституції держави, вони складають ядро правової системи Європейського Союзу, закріплюють статус Союзу як політичної організації та його окремих органів. На підставі первинного права органи Союзу видають нормативні акти та інші документи, що становлять разом джерела вторинного права, яке називають також правом «похідним». Переважна частина загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених Союзом, закріплена саме тут.

У той же час джерела вторинного права за своєю юридичною силою повинні відповідати праву первинному, а у випадку протиріч підлягають скасуванню.

Самостійне положення займає третя група джерел - джерела прецедентного права. Вона поєднує в собі риси як первинного, так і вторинного права Союзу, займає проміжне положення між ними.

Професор Л.М. Ентін виділяє чотири головні групи джерел європейського права. По-перше, нормативно-правові акти, по-друге, загальні принципи права, по-третє, рішення Суду ЄС і, по-четверте, міжнародні договори.

Отже, Європейське право - це великий і розгалужений комплекс, який включає норми, що відносяться до різних галузей права. Тут переплітаються норми публічного та приватного права, традиційних і нових галузей права.

Право Європейського Союзу має оригінальну системою джерел. Форми (джерела) права Європейського

3 .Джерела первинного права ЄС:

а.) установчі договори ЄС (загальна характеристика та порядок їх перегляду)

Первинні джерелаохоплюють акти, укладені безпосередньо державами-членами та Європейським Союзом як установчою владою вказаного інтеграційного утворення (ДЄС, ДФЄС, договори, що вносять зміни до них, Хартія про основоположні права ЄС, договори про приєднання нових держав тощо). Вони мають вищу юридичну силу і їх юридична чинність не може оспорюватися у Суді ЄС

Джерела «первинного права» наділені прямою дією та «виконання їх приписів забезпечується юрисдикційним захистом з боку незалежного суду». При цьому необхідно зазначити, що пряму дію мають не всі норми установчих договорів, а лише ті, що мають «чіткий та безумовний» характер. Коли норма відповідає даним вимогам, то вона без будь-яких імплементаційних механізмів буде діяти у національних правопорядках країн—учасниць ЄС. Однак, якщо норма є нечіткою, містить якусь загальну мету та потребує подальших заходів для її конкретизації та уточнення, то в такому разі застосувати до неї пряму дію надзвичайно важко і майже неможливо.

Поняття «первинного права» охоплює передусім три установчі договори, на основі яких були створені співтовариства: Паризький договір про європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) 1951 р. і два Римські договори 1957 р. -- про Європейське Співтовариство і Євроатом разом з усіма протоколами, деклараціями та іншими документами, які є додатками до них; документи, якими до них вносились зміни та доповнення, зокрема Договір про злиття 1965 р., Акт Ради про проведення прямих виборів у Європейський парламент 1976 р., Єдиний європейський акт 1986 р., Маастрихтський договір 1992 р., Амстердамський договір 1997 р., договори про приєднання до ЄС нових членів.

Поняття «первинне право» охоплює також міжнародні договори співтовариств і джерела, які належать до так званого неписаного права. Останніми є загальновизнані принципи і норми, що належать до звичаєвого міжнародного права, а також загальні принципи права, закріплені в конституціях держав-членів

Установчі договори за формою і порядком прийняття є міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких висловили 27 держав-членів.

Установчі договори можна розглядати як основу функціонування ЄС, оскільки вони виконують функції:

1) вони визначають завдання, цілі й принципи діяльності ЄС;

2) містять положення про функціонування інституцій ЄС та визначають їхні повноваження;

3) розкривають особливості правової природи ЄС та мають пріоритет щодо права держав-членів;

4) встановлюють співвідношення і розподіл повноважень між інституціями ЄС і державами-членами.

Звідси можна зробити висновок про їх найвище місце в ієрархії норм права ЄС та абсолютний пріоритет в правопорядку ЄС. Суд ЄС не має юрисдикції розглядати питання про юридичну чинність первинних джерел. Неможливість судового оскарження законності первинного права була неодноразово підтверджена Судом ЄС. Проте Суд ЄС може надавати тлумачення нормам первинного права.