Загальні принципи права як джерела права ЄС

Загалом, термін «принцип» означає початок, основа. Принципи права за своєю сутністю є узагальненим відображенням об’єктивних закономірностей розвитку суспільства. Універсальність, загальна значущість, вища імперативність, що притаманні принципам права, зумовлюють їх особливу роль у структурі правової системи.

Поняття «загальні принципи права», притаманні правовим системам держав-членів ЄС, було сформульоване ще в період створення першого з трьох інтеграційних об’єднань — Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС) та було зафіксовано в тексті його установчого акту — Паризького договору про заснування ЄСВС 1951 р. Пізніше аналогічне положення було закріплене і в двох Римських договорах 1957 р., та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратому). При цьому, ані поняття загальних принципів, ані їх змісту установчі договори не розкривали. На практиці це призвело до того, що завдання із заповнення цієї прогалини фактично було покладено на Суд Європейських співтовариств (нині — Суд Європейського Союзу).

Судова практика сприяла тому, що незабаром загальні принципи права були визнані та закріплені в установчих документах, які вносили зміни і доповнення до первинних договорів.

Так, колишня ст. F Маастрихтського договору 1992 р. визначала: Європейський Союз заснований на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, а також верховенства права — принципів, які є спільними для правових систем держав-членів.

Одну із найбільш повних класифікацій загальних принципів наводить британський учений В. Кернз, який вважає, що право ЄС включає в себе: по-перше, загальні принципи, які є спільними для правових порядків декількох держав-членів; по-друге, загальні принципи, які походять з природи права ЄС; по-третє, загальні принципи міжнародного права.

Серед загальних принципів, спільних для правопорядків держав-членів науковець називає наступні: 1) принцип правової визначеності; 2) принцип законних очікувань; 3) принцип пропорційності; 4) основні права людини.

Також, до цієї категорії принципів В. Кернз відносить деякі процесуальні права, зокрема, право на відповідний (судовий) процес, яке, в свою чергу, містить у собі певні гарантії: а) зацікавлена сторона має право бути належним чином поінформована з питань, які стосуються судового слухання; б) принцип, відомий в англійській правовій системі як audi alteram partem — особа має право бути вислуханою з метою власного захисту від покарання або заходу, що може серйозно зашкодити її інтересам (це означає, що перед тим, як вимагати від звинуваченого пояснень, його слід поінформувати про розпочату проти нього справу); в) зобов’язання суду повідомляти про причини, що слугують підставами для прийняття рішення, тобто мотивувати своє рішення.

До загальних принципів, які походять із природи права ЄС, В. Кернз відносить принципи рівності та солідарності.

Інший британський науковець А. Татам пропонує свою класифікацію загальних принципів права ЄС. При цьому він акцентує увагу на тому, що не слід ототожнювати загальні принципи, що становлять неписане право ЄС та інші правові принципи, визначені в установчих договорах, наприклад, принципи вільного руху товарів і людей, заборони дискримінації або національності.

Водночас, до неписаних загальних принципів права ЄС А. Татам відносить деякі принципи адміністративного і конституційного права. Це, по-перше, non bis in idem: ніхто не може притягатися до відповідальності двічі за одну й ту саму провину. По-друге, право на юридичну допомогу: особа має право отримувати правову допомогу і бути представленою адвокатом, коли захищаються її законні права. У свою чергу, цей принцип містить два правила: 1) адвокат має право на доступ до усіх необхідних документів та, 2) спілкування між захисником і клієнтом має

бути конфіденційним. По-третє, право не свідчити проти себе: незважаючи на те, що особу можна зобов’язати надати інформацію компетентному органу ЄС, навіть якщо ця інформація може свідчити проти неї, її не можна примусити відповідати на запитання, які могли би призвести до визнання протиправної діяльності, наявність якої встановлює лише відповідний орган ЄС. По- четверте, вже згадуваний вище принцип аudi alteram partem. Крім того, серед загальних принципів права ЄС А. Татам називає: принцип правової визначеності, принцип пропорційності, принцип однакового ставлення або недискримінації, основні

права людини, а також принципи прямої дії, верховенства та ефективності права ЄС.

Власну позицію щодо визначення правових принципів ЄС займає Л. Ентін, який вважає невірним відносити до загальних принципів права ЄС принципи взаємовідносин права ЄС з міжнародно-правовою системою, національними системами права держав-членів, а також принципи судочинства, оскільки принципи, що регулюють взаємодію права ЄС і держав-членів, утворюють не загальні фундаментальні принципи права, а складову частину aсquis communautaire —

так званого правового доробку ЄС, і як такі носять обов’язковий характер [1, с. 93]. Звісно правові наслідки перших і других майже рівнозначні, проте правові підстави їх існування та використання не співпадають. Фундаментальні загальні принципи права ЄС не встановлюються, а лише підтверджуються як такі установчими актами і рішеннями Суду ЄС.

Принцип правової визначеності полягає у тому, що застосування права у конкретній ситуації має бути передбачуваним. Цей принцип зобов’язує органи влади забезпечити доступність з’ясування права тими, до кого воно застосовується (адресатами відповідних правових актів).

Жодна з норм, які приймають владні органи, не може бути застосованою до непоінформованих про неї осіб. Не допускається, щоб законодавство ЄС набирало чинності до дати свого опублікування; при цьому термін «дата опублікування» означає фактичну дату опублікування, а не ту, на яку опублікування мало відбутися.

Крім того, цей принцип включає такі складові: непорушність та нескасовуваність набутих законних прав; відсутність зворотної сили закону і неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування. Також, із загального принципу правової визначеності випливає право особи на використання зрозумілої мови в судовому процесі та правило позовної давності, згідно з яким не можна визнати документ незаконним, вимагати покарання або виконання зобов’язань після того, як збігли відведені для цього строки. Принцип законних очікувань значною мірою випливає з принципу правової визначеності. Він спрямований на те, щоб у випадках, коли особа очікує, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до правових норм — забезпечити захист цих очікувань. Тобто, особа має право

діяти (наприклад, займатись підприємництвом), розраховуючи на те, що існуюче законодавство буде застосовуватись і надалі. Проте, принцип законних очікувань підлягає певним обмеженням. Так, право ЄС захищає законні очікування лише розсудливих і обачних осіб. Якщо розумний і обачний підприємець мав передбачити прийняття акту ЄС, який може вплинути на його інтереси, він не може посилатися на правило законних очікувань, коли відповідну норму буде прийнято. Крім того, на цей принцип можна посилатися лише у випадку, коли очікування мають законний характер.

Принципи пропорційності і субсидіарності мають особливе значення для правового порядку ЄС. Формально вони закріплені в Договорі про ЄС в Лісабонській редакції, а також у Протоколі про застосування принципів субсидіарності та пропорційності, ухваленому в 2007 р. разом із Лісабонським договором.

Принцип пропорційності означає, що дії ЄС не повинні виходити за межі, необхідні для досягнення цілей установчих договорів. Відповідний Протокол уточнює, що кожен з інститутів ЄС при здійсненні своїх повноважень повинен слідувати принципу пропорційності. Своєрідним продовженням і доповненням принципу пропорційності є субсидіарність. Субсидіарність передбачає, що у всіх тих випадках коли досягнення цілей ЄС неможливо здійснити зусиллями тільки окремих держав-членів, коли необхідні спільні дії всіх членів ЄС, здійснення цих дій стає справою самого ЄС. Тобто однією з головних умов застосування принципу субсидіарності є необхідність спільних дій.

Принцип рівності в контексті права ЄС полягає у забороні нерівного ставлення до ситуацій, які можуть бути порівняні, або рівне ставлення до нерівних ситуацій, якщо подібне відношення не може бути виправдане об’єктивними причинами. Поняття рівності притаманне значній кількості положень Договору про функціонування ЄС, як загальних (ст.ст. 8 та 10, які забороняють дискримінацію), так і спеціальних (ст. 45, що вимагає рівної оплати за рівну або рівноцінну працю).

Особливе місце серед принципів права ЄС посідає принцип захисту основних прав людини. Слід зазначити, що концепція основних прав людини на початкових етапах діяльності Європейських співтовариств була цілком невластива для їх правопорядку, який ґрунтувався переважно на економічних засадах. Певною мірою це було пов’язано з розподілом напрямів діяльності між Європейськими співтовариствами й іншою регіональною організацією — Радою Європи, прерогативою якої була саме сфера захисту прав людини.

Тема8