Об`єкт і предмет регіональної економічної і соціальної географії світу

Регіональна економічна і соціальна географія світу є однією з галузей географічної науки. Головне її завдання полягає в тому, щоб обґрунтувати шляхи удосконалення територіальної (просторової) організації суспільства; формування територіально-виробничих комплексів у конкретних природних й соціально-економічних умовах; вирівнювання соціальних відмінностей у регіонах світу. Не менш важливе світоглядне та загальноосвітнє значення регіональної економічної і соціальної географії світу. Як навчальна дисципліна вона дає науково обґрунтоване уявлення про характер взаємодії суспільства й природи, про форми і тенденції розвитку територіальної організації суспільства у значних територіальних масивах країн – регіонах.

Регіональна економічна i соціальна географія світу є складовою частиною соціально-економічної географії і являє собою науку про закономірності територіальної організації суспільного виробництва, просторових процесів та форм організації життя людей у конкретних регіонах та країнах світу.

Кожна наука, в тому числі й регіональна економічна і соціальна географія світу формує свою власну систему методів та прийомів дослідження, що включають об`єкт і предмет дослідження. Головна специфіка регіональної економічної і соціальної географії світу полягає у використанні синтетичного (комплексного) підходу до дослідження різних об`єктів, процесів та явищ. Наука синтезує соціально-економічні та екологічні аспекти розвитку країн та регіонів, що виявляються як у просторі, так і за часом. На сучасному етапі регіональна географія використовує такі історично утворені загальні методологічні підходи, як просторовість, комплексність, глобальність, конкретність.

Об`єкт дослідження науки – це фрагмент дійсності, на який спрямована пізнавальна або практична діяльність, тобто це те, що вивчає і досліджує певна галузь науки.

Об`єктом дослідження регіональної економічної і соціальної географії світу виступає суспільство і його складові – регіональне господарство, населення регіонів світу, територіальні соціальні структури, світогосподарські зв`язки, міжнародний поділ праці тощо.

Предмет дослідження науки – це ті сторони та властивості об`єкта, на які звернена основна увага науки.

Предметом дослідження регіональної економічної і соціальної географії світу є особливості і закономірності просторової організації суспільства та його складових на рівні регіонів світу. Вивчення соціально-економічних процесів у територіальному вимірі передбачає вивчення їх з позицій розміщення, взаєморозташування, взаємодії і просторових відносин, причинно-наслідкових зв`язків. Для вивчаємого курсу предметом дослідження виступають географічні проблеми просторової організації регіональної економіки, сукупність проблем соціального розвитку в їх територіальному виразі, територіальна організація соціального життя, просторові суспільні системи. Регіональна економічна і соціальна географія світу вивчає територіальний (міжнародний) поділ праці, розміщення продуктивних сил у межах окремих регіонів, регіональну політику, територіальну організацію виробництва, геополітику і геостратегію регіонів світу, просторові соціально-економічні пропорції, територіальні соціально-економічні структури, транспортні та інфраструктурні мережі і системи, а також системи розселення та інші аспекти просторової організації суспільства у межах регіонів світу.

Таким чином базовим поняттям курсу виступає “регіон”. У повсякденному житті ми часто стикаємося з цим поняттям, говорячи про регіональну політику чи регіональну економіку, чи регіони світу тощо. Сам термін “регіон” виник на основі латинського кореня, який означає область, округ. Його синонімом виступає термін “район”, однак на практиці він частіше застосовується до території меншого масштабу, в основному всередині території великих країн (наприклад, Росії, США, України та ін.).

Виділяють регіони різного масштабу. На глобальному (світовому) рівні виділяють фізико-географічні регіони – континенти. Економічний підхід лежить в основі виділення економічних регіонів світу (Західна Європа, країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Близькосхідний регіон тощо). Є також наукові підходи до диференціації світу, що основані на застосуванні історичних, цивілізаційних, соціальних, культурних, етнічних, конфесійних, лінгвістичних та інших критеріїв.

В якості вихідної одиниці регіональної диференціації світу логічно розглядати історико-географічний регіон, тобто територію більш або менш цілісну в історичному, географічному, політичному, культурному та господарському відношенні. Подібні регіони відзначаються різним ступенем внутрішньої єдності, а часто штучно роз`єднані: все це залежить від їх історичної долі і типу цивілізацій, що склалися, перебігу етнічних процесів, напрямку господарських зв`язків, розвитку транспортних шляхів тощо.

Стосовно застосування терміну “регіон” у курсі регіональної економічної і соціальної географії світу, найбільш доцільним буде таке його визначення.

Регіон (лат. regio, regionis – область, округ) – певна історико-географічна область, що об`єднує території не менше двох країн, має досить конкретно визначені межі і відносно спільні природні, історичні, соціально-культурні та господарські особливості.

Характеристика кожного регіону базується на визначенні його географічної специфіки, тобто територіальних відмінностей. Головне у географічній специфіці регіонів – особливості розміщення населення, природно-ресурсного потенціалу та господарства на різних етапах історичного розвитку. Наприклад, в Азії зберігся малюнок розміщення суспільно-економічних даностей, що виник багато тисячоліть тому. В Європі його вік значно молодший, а в Африці, та особливо в Америці та Австралії, у сучасному вигляді він став формуватися всього лише декілька століть тому, в результаті європейської колонізації.

Важливим регіональним аспектом є поняття «економічного простору», під яким розуміють територіальну сукупність господарських зв`язків. В Європі він єдиний у силу відносно невеликих масштабів регіонів, відсутності істотних внутрішніх перешкод та особливостей історичного розвитку. В інших регіонах картина повністю інша (наприклад, у Латинській Америці, регіонах Африки, Азії), там регіони досить слабко економічно пов`язані один з одним.

Дотепер не існує єдиного уніфікованого підходу до виділення регіонів світу. Дійсно простежуються суттєві розбіжності у виділенні історико-регіональних одиниць (таблиця 1).

Таблиця 1 Сучасні підходи до регіонального поділу світу

Враховуючи сучасний стан економічного, історичного, культурного та географічного розвитку країн світу, у даному посібнику представлена історико-географічна типологізація, в якій виділяється 18 регіонів світу. Так, у Європі традиційно виділяють Західну, Північну та Південну Європу. Але після знищення соціалістичної ідеології та послідуючого розпаду ряду колишніх соціалістичних держав, “монолітна” Східна Європа не має більше тієї єдності та спільності, що була раніше, і цей великій регіон доцільно розбити на два: Східну Європу (в якій залишилися Європейська частина Росії, Україна, країни Прибалтики, Білорусь, Польща та ін.) та Південно-Східну Європу (куди ввійшли країни південного “блоку”: Болгарія, країни колишньої Югославії, Румунія, Молдова тощо).

Азію традиційно поділяють на Південно-Західну (або Близький та Середній Схід), Південну, Східну, Південно-Східну. Території цих регіонів давно склались, і кожний з них охоплює країни, які тяжіють до відповідних географічних регіонів Азії. Представляється доцільним виділення п`ятого регіону – Північна та Центральна Азія, до якого ввійшли азіатські країни та території колишнього СРСР (Азіатська частина Росії, Казахстан, країни Середньої Азії).

В Америці виділяються два великих регіони – Північна Америка або Англо-Америка та Латинська Америка, яка розподіляється на два субрегіони: Середня Америка (входять Мексика та країни Центральної Америки і Вест-Індії) та Південна Америка, що складається з Андських країн та країн Амазонії і Ла-Плати.

Африку згідно з історичними, культурно-етнічними, географічними аспектами традиційно поділяють на п`ять регіонів: Північний, Західний, Центральний, Східний та Південний.

До історико-географічного регіону Австралія та Океанія входять материк Австралія та всі острівні держави і території Тихого океану.

Різниця в природних умовах, економічна й культурна специфіка сформували всередині регіонів окремі, відносно єдині території, більш низького рангу – субрегіони. Найбільш яскраво вони виражені в Азії (Близький Схід, Середній Схід, Закавказзя, Далекий Схід, Середня Азія та ін.), і в меншій мірі в Європі (Прибалтика, Скандинавія, Британські острови, Балкани тощо).

На карті світу виділяють наступні історико-географічні субрегіони, що об`єд­ну­ють країни за ознаками сусідства, спільності історичного і господарсько-культур­ного розвитку:

Близький Схід – знаходиться на стику Азії і Північної Африки. Включає Єгипет, Судан, Ізраїль, Сирію, Ліван, Туреччину, Ірак, Кіпр, країни Аравійського півострова і невеличкі держави Перської затоки;

Середній Схід – Іран, Афганістан. Іноді в цей субрегіон включають також і країни Близького Сходу;

Скандинавія – Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія;

Сахель (араб. – узбережжя, берег пустелі) – Мавританія, Сенегал, Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, Чад, Судан, частково Ефіопія і Сомалі;

Закавказзя – Грузія, Вірменія, Азербайджан;

Середня Азія – Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизія;

Далекий Схід – входять країни східної Азії: схід Росії, Китай, КНДР, Південна Корея, Японія, Монголія, Тайвань;

Магриб – (араб. – захід) – Туніс, Алжир, Марокко (власне Магриб), а також Лівія, Мавританія, Західна Сахара, які разом утворюють «Великий Магриб»;

Левант – об`єднує країни східного узбережжя Середземного моря: Сірія, Лі­ван, Ізраїль, Палестина, Кіпр;

Прибалтика – Литва, Латвія, Естонія.

Таким чином, диференціація світу на історико-географічні регіони є найбільш природною. Вона дає змогу для універсального їх вивчення з урахуванням природних, історичних, культурних, господарських, та інших особливостей, що в свою чергу, має не тільки загальнонауковий, але й прикладний інтерес.

Методи дослідження

Метод дослідження науки – система прийомів і способів пізнання її загальних закономірностей і вивчення конкретних об`єктів, явищ і процесів.

Регіональна економічна і соціальна географія світу використовує методи, що характерні як для всій системи географічних наук, так і для інших суспільних наук.

Вірний вибір методів дослідження важливій для підвищення їх ефективності. Це пов`язано і з безупинно наростаючим потоком самої різноманітної і різномасштабної інформації, що використовується в регіональній економічній і соціальній географії світу. Вміння вірно використовувати ті або інші методи досліджень дає можливість краще організовувати збирання, оцінку та обробку різноманітної інформації, а також утворювати на цій основі якісно нову інформацію.

Як стверджує відомий російський географ В.П. Максаковський (нар. у 1924 р.), в арсеналі економічної і соціальної географії є перевірені багатовіковим досвідом розвитку географії так звані “традиційні” методи досліджень і також “нові” методи, що появилися під впливом і у зв`язку з потребами НТР. До групи перших методів відносять історичний, картографічний, порівняльний, спостережень, статистичний, економічного районування та ряд інших. Інша група включає методи економіко-математичні, а також дистанційних спостережень.

Історичний метод застосовується в усіх суспільних та природничих науках. Своєрідність його вживання у регіональній економічній і соціальній географії світу складається у тісному сполученні з аналізом і просторовими аспектами соціально-економічного розвитку. Вона, як відомо, викликає безупинні зміни у географії господарства і населення, в характері використання природних і трудових ресурсів, в освоєнні і заселеності території. Знання історичної географії необхідно для розуміння сучасної географії населення і розміщення продуктивних сил, а також для прогнозування їх змін на прикладі конкретних регіонів світу.

Картографічний метод дає можливість нанести на тематичні карти безліч об`єктів, показати їх взаєморозташування і взаємозв`язки. За образним зауваженням М.М. Баранського карта є другою мовою (“альфою і омегою”) географії. Цей метод використовується на всіх етапах дослідження, від збирання вихідних даних до розробки нових наукових матеріалів. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну ємкість наукового матеріалу. Карти є не тільки чудовим ілюстраційним матеріалом, не тільки ємкою і різнобічною інформацією, що зручна для безпосереднього та багатоцільового використання, але і діючим інструментом наукових досліджень.

Порівняльний метод притаманний всім географічним наукам. Він покликаний знайти найбільш істотні риси подібності і розходження у господарському використанні територій регіонів світу, в географічних типах господарства і розселення в їх взаємозв'язку. Цей метод дуже плідний при вивченні регіонів та країн.

Метод спостережень грає важливу роль в регіональній економічній і соціальній географії світу. Роль міжнародного туризму, поїздки по різним країнам розширюють можливості безпосередніх особистих спостережень в закордонних країнах. У поїздках по країнам найбільш плідно і інтересно проходять спостереження за особливостями господарського використання території, системами і типами розселення, умовами життя та культури населення тощо.

Метод системного аналізу оснований на принципі поетапності, включає визначення мети, завдань, постановку наукової гіпотези до всебічного вивчення кожної із територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил. Цей метод розглядає цілісність системи, її внутрішні і зовнішні зв`язки, погоджує складні галузеві і територіальні проблеми, що особливо важливо в умовах ринкових відносин.

Статистичний метод, оснований на аналізі даних про господарство і населення регіонів та країн, дає можливість представити просторову взаємодію різних територіально-економічних систем. В цьому аспекті важливу роль грає статистика, що покладена на карту і уявляє собою діючий інструмент досліджень, аналізу конкретного економічного і соціального стану будь-якої території.

Метод економічного районування дає можливість виявити взаємопов`язані в соціально-економічному відношенні частини країни з визначеною спеціалізацією. Цей метод потребує обробки різноманітної інформації економічного і соціального характеру та базується на вченні про економічні райони.

Економіко-математичні методи дозволяють виразити певні кількісні співвідношення, а іноді і якісні закономірності розміщення різних форм і типів господарства, розселення і життєдіяльності населення. Великий інтерес представляє математичні моделювання різних соціально-економічних процесів і об`єктів.

Методи дистанційних спостережень широко використовуються в дослідженнях розміщення природних ресурсів, господарства й населення. Вони дають новітню і докладну інформацію про концентрацію господарського використання території, характер концентрації господарства і населення на великих регіональних просторах, про межі міських агломерацій, стан навколишнього середовища тощо.

Все більше значення має геоінформаційний метод, який включає створення геоінформаційних систем, що являють собою сучасний засіб збирання, збереження та аналізу різноманітних відомостей про територію, що базуються на ГІС-тех­но­логіях електронних варіантів карт тощо.

В цілому вибір методів дослідження залежить як від наукового завдання, так і від об`єкта вивчення. Найбільш доцільним є сполучення методів, в тому числі “традиційних” і “нових”, а ні в якому разі не протиставлення їх, тому що це негативно виявляється на розвитку всієї науки, в тому числі і регіональної економічної і соціальної географії світу.