Особливості економічної кризи в Німеччині. Причини зародження нацизму

Німеччина. Економічна криза призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі із А. Гітлером. Його уряд вже у перші роки свого правління пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя.

На кошти держави було розгорнуто будівництво автострад, що дозволило відразу різко скоротити чисельність безробітних та пожвавило будівельну індустрію.

Із середини 30-их років основна увага була зосереджена на прискореному розвитку військової промисловості. За 1933-1938 роки військові витрати зросли з 620 млн. до 15,5 млрд. рейхсмарок З метою стимулювання економічного росту вводилися податкове пільги. При одночасному зростанні витрат та зниженні податків виник дефіцит бюджету, який покривався випуском паперових грошей. Щоб не допустити інфляції та зростання цін, уряд ввів контроль над цінами та зарплатою. Почався поступовий перехід до карткової системи розподілу. Це ще більше посилило масштаби державного регулювання економіки.

Особливістю економіки нацистської Німеччини було те, що всі підприємства були об'єднані в галузеві картелі і підпорядковані Імперському міністерству господарства. У 1936 р. було прийнято чотирирічний план розвитку військової промисловості Німеччини а уповноваженим з його реалізації призначено Германа Геринга Створене ним відомство взяло під контроль всю економіку країни Заводи державного концерну "Герман Геринг" виплавляли більше 7 млн. т сталі, на них працювало 600 тис. чол.

Нацисти встановили жорсткий контроль над ринком робочої сили та трудовими відносинами. Національні інтереси ставились вище інтересів окремих громадян. Було ліквідовано профспілки. Вводилася загальна трудова повинність.

Напередодні другої світової війни в економіці було здійснено ще більші радикальні зміни. Приватна власність зберігалася, великі підприємці входили до складу керівництва державою, вони ж керували галузевими і територіальними органами управління.

Однак свобода підприємництва була суттєво обмежена. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною регламентацією. Найкращі умови для розвитку отримали виробники металу, палива, хімічних речовин, але не готової продукції, не товарів широкого вжитку. Вийшло так, що не виробники кінцевої продукції, які стоять найближче до споживача, а виробники сировини (вугілля, залізної руди) та напівфабрикатів (чавуну, сталі, коксу і т. ін.) почали визначати стратегію розвитку німецької економіки. Це призвело до занепаду експортних галузей, а зовнішня торгівля жорстко контролювалася. Зменшувалася залежність країни від імпорту.

Доцільно відзначити, що такий комплекс заходів прискорив вихід Німеччини із кризи. Вже у 1935 р. було досягнуто до кризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно його перевищено. Скоротилося безробіття. Однак в цілому економіка Німеччини потрапила у зачароване коло: пріоритетний розвиток військових галузей гальмував інші, в т. ч. й ті, що працювали на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військових галузей. Економічна експансія замінювалася військовою.

Нацизм починає формуватися як політичної ідеології вже після Першої Світовий війни. Цілком закономірно, що поразка у війні сприяє загострення песимістичних і націоналістичних настроїв на суспільствах переможених країн, чого ми мали змогу переконатися з прикладу впливає так, яке надали рішення Віденського Конгресу на німецьке суспільство, пангерманістські ідеї що його вкотре були реалізовані. Як ми вже переконалися, для німців що така загострення над новизну. Але оголошення результатів війни для Німеччини послужило неймовірно потужним каталізатором загострення націоналістичних настроїв на німецькому суспільстві.

"7 травня 1919 р. переможці оголосили про своє умовах. Німці були готові до найгіршого, але не очікував ніхто.Требуемие територіальні поступки перевищували найпесимістичніші очікування. Встановлений верхня межа чисельності німецької армії у 100 тис. солдатів робив її придатної лише поліцейських акцій, але з для Ізраїлю. Економічні і фінансові вимоги ще було визначено, але тепер залишалося сумнівів, що вони вкрай важкими. <…> Німецька сторона відразу відкинула цих умов.Шейдеман офіційно відмовився підписувати такий договір і подав у відставку. Але союзники наполягали у своїх вимогах. Під тиском триваючої морської блокади країни й загрози Заходу відновити воєнних дій, якщо Німеччина беззастережно на сприйме висунутих умов, більшість членів Національного збори на результаті розширення зрештою погодилися з його підписання. <…> Церемонія підписання мирний договір, цієї надзвичайно тяжкої для німців наслідки програної війни, відбувалася той самий Дзеркальному залі, де вже майжеполвеком раніше вона була урочисто проголошена Німецька імперія. Як тоді, і тепер церемонія стала символом тріумфу переможця над приниженим переможеним, що був як платити, а й плазувати. Великий німецький учений ЕрнстТрельч обгрунтовано писав, що "Версальський договір - це втіленнясадистски-ядовитой ненависті французів,фарисейски-капиталистического духу англійців і глибокого байдужості американців" <…> Серед німців взяли гору почуття приниження, і безсилля перед несправедливим їм актом, котрі почали живильним підгрунтям на підйом реваншизму і націоналізму. Ще Версалі британський прем'єр Девід Ллойд Джордж пророчо зауважив, що "головна небезпека у тому, що ми штовхаємо народні маси обійми екстремістів" <…> ПоВерсальскому мирному договору, Німеччина залишалася єдиною державою, але у воєнному сенсі – беззахисним, економічно - розореним, політично - приниженим. <…> З погляду німців, "диктат Версаля" був інструментом західного терору. Населення сприйняло демократію як чужоземний порядок, нав'язаний переможцями.Роковим було те, що боротьба проти Версаля означала і боротьбу проти демократії. Політичні діячі, які закликали до стриманості і згоди зі Заходом, негайно оголошували політичними капітулянтами, або навіть зрадниками. Усе це й стало тим грунтом, де у результаті виріс тоталітарний й лиховісний режим Гітлера".

Націонал-соціалізм був політичної ідеологією, і тому логічно, що його основоположники прагнули дійти влади. Розглянемо завершальний етап формування ідеології – її оформлення саме як політичної.

У 1919 року у Мюнхені утворюється Німецька робоча партія, яка через трохи більше року перейменовано наНационал-социалистическую німецьку робочу партію (НСДАП), яку очолив невдалий художник Адольф Гітлер. Як і кожна партія, вона опублікувала своє політичне програму: "Програма Націонал-соціалістичної робітничою партією Німеччини ("25 пунктів"). Затверджено 24 лютого 1920. (У викладі.)