Підвідомчість справ господарським судам 11 часть

У цьому роз’ясненні визначається, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання і умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Заяву про забезпечення позову може бути подано до господарського суду:

а) разом із поданням позовної заяви;

б) після порушення провадження на будь-якій стадії судового процесу.

Якщо заяву про забезпечення позову подано разом із позовною заявою, вона може бути розглянута під час підготовки справи до розгляду в порядку ст. 65 ГПК України.

У п. 4 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначалося, що клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінилися певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатися до господарського суду.

Також згідно з положеннями цього роз’яснення допускається подання заяви про забезпечення позову на стадіях апеляційного, касаційного перегляду і перегляду за нововиявленими обставинами, а також на стадії виконання рішення. Так, у ст. 121 ГПК України прямо передбачено, що при відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов’язане вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в цьому випадку входять:

а) факти про наявність у боржника - відповідача майна (зокрема грошових сум, цінних паперів тощо), або наявність такого майна, що належить боржнику, в інших осіб;

б) ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, має довести адекватність засобу забезпечення позову.

Оскільки заява про забезпечення позову розглядається судом без виклику сторін, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування має здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

— розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

— забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

— наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення н разі задоволення позову;

— імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

— запобігання порушенню у зв’язку зі вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Стаття 67 ГПК України встановлює такий вичерпний перелік заходів до забезпечення позову в господарському процесі:

— накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

— заборона відповідачеві вчиняти певні дії;

— заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

— зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у без- снірному порядку;

— зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Відповідно до п. 5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам. Згідно з п. 5.6.2 цієї ж Інструкції арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

— винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

— винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що є на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

— винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

— проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» ухвала суду про забезпечення позову є підставою для державної реєстрації обмежень речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» накладення арешту на рухоме майно на підставі рішення суду для забезпечення позову або при порушенні провадження у справі про банкрутство громадянина- підприємця належить до публічних обтяжень і згідно зі ст. 43 цього ж Закону таке обтяження реєструється на підставі заяви обтяжувача в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 830. Слід мати на увазі, що публічне обтяження набуває чинності з м<» менту його реєстрації в Державному реєстрі (ст. 37 Закону).

Відповідно до пп. 6.2 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питаним практики застосування заходів до забезпечення позову», за позо вами про визнання права власності або витребування майна арешт може бути лише накладений на індивідуально визначене майно.

Можливість обмеження права розпоряджання банківським рахунком установлено ст. 1074 ЦК України. За загальним правилом обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що є на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випад ках, установлених законом.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що є в банку, здійснюються виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. У п. 6.1 роз’яснення Вищого арбітраж ного суду України від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначається, що в позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене.

Деякими законами України встановлено обмеження щодо застосування забезпечення позову у вигляді арешту. Так, ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг» установлено, що на предмет лізингу не може бути накладено арешт у зв’язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

У п. 7 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначається, що за позовами про витребування майна в ухвалі про накладення арешту на майно боржника господарський суд має чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від подібних. Не можна, наприклад, накладати арешт на автомобіль, не зазначивши його видових ознак («Волга», «Toyota», «BMW» тощо), державного реєстраційного номера, номера двигуна тощо, що відрізняло б саме цей автомобіль від будь-якого автомобіля взагалі.

У постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 7 грудня 2004 р. у справі за позовом фірми Woskob network international, Inc до Мін’юсту України,АТ «Маіс» та інших осіб про визнання недійснії ми установчих документів і рішення про відчуження майна зазначається, що відповідно до ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачу, про що виноситься ухвала. Наявність такої ухвали суду означає, що з моменту накладення арешту відповідач не має права розпоряджатися належними йому майном або коштами, незалежно від того, чи передавалася ухвала суду державній виконавчій службі для здійснення виконавчих дій.

Певну специфіку має такий спосіб забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії стосовно предмета спору. У п. 8 роз’яснення іншого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 р. № 02- 5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначається, що, приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні погреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Таке правило повинно застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі ст. 67 ГПК України забороняється вчинення дій щодо предмета спору. Доцільно звернути увагу на те, що суд має право заборонити відповідачеві вчиняти будь-які дії; що ж до інших осіб, то їм господарський суд може заборонити вчиняти лише ті дії, що стосуються предмета спору.

У постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 26 серпня 2003 р. у справі за позовом ТОВ «Газресурс» до ВАТ «Український науково дослідний інститут аналітичного приладобудування» про стягнення 596 820 грн боргу зазначається, що згідно з приписами ст. 67 ГПК України арешт може накладатися на майно або грошові суми, що належать тільки відповідачеві, а заборона на вчинення дій може стосуватися лише предмета спору.

Щодо застосування способу забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, стягнення за яким здійснюється у безспірному порядку, то нині цей спосіб може застосовуватися не інакше як на підставі норм Закону України «Про виконавче провадження» (див. розділ 20 цього підручника).

Господарський суд, виходячи із суті заявлених позовних вимог, може водночас застосувати кілька засобів забезпечення позову. Заходи, вжиті судом, мають бути адекватними заявленим позовним вимогам. Хоча поняття адекватності є оціночним, як орієнтир такої адекватності є вимоги, викладені в позовній заяві. Необхідно брати до уваги зміст і розмір позовних вимог.

Деякі рекомендації з цього питання містяться в п. 6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову». У позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат. За позовами про визнання права власності або витребування майна арешт може бути лише накладений на індивідуально визначене майно. У провадженні у справах про банкрутство арешт може бути накладено на все належне боржникові (закріплене за ним) майно незалежно від поділу його на основні чи оборотні засоби. Арешт на майно громадянина- підприємця може бути накладено на загальних підставах за винятком майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення.

У п. 5 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначається, що ухвала про забезпечення позову надсилається органам державної виконавчої служби, особам, яким заборонено вчиняти певні дії, або податковим органам, установам банків, кредитно-фінансовим установам, в яких знаходиться виконавчий документ. Наказ про вжиття заходів до забезпечення позову не видається.

Про забезпечення позову виноситься ухвала, яка набуває чинності з моменту її прийняття і яка може бути оскаржена.

Вибір способу забезпечення залежить від суті позовної вимоги. Так, у позові про стягнення грошей слід застосовувати накладання арешту на кошти. Арешт на майно слід застосовувати тоді, коли кошти в боржника відсутні, а тому виконання рішення про стягнення коштів неможливе. У спорі про право власності на майно чи витребування майна з чужого незаконного володіння належить застосовувати арешт на спірне майно. У негаторному позові слід застосовувати заборону вчиняти певні дії.

Не допускається застосування заходів забезпечення позову, які ке пов’язані із заявленими вимогами.

Зустрічне забезпечення у заходах до забезпечення позову подібне до раніше розглянутого інституту зустрічного забезпечення в запобіжних заходах. Зокрема, воно є способом гарантування відшкодування можливих збитків, які можуть бути заподіяні однією стороною господарського процесу вжитими запобіжними заходами. Аналогічно розрізняються два види зустрічного забезпечення: в інтересах позивача та в інтересах відповідача.

Зустрічне забезпечення в інтересах позивача передбачає форму забезпечення, за якої відповідачем замість заходів із забезпечення позову про стягнення грошової суми вносяться на депозитний рахунок суду кошти в розмірі вимог позивача. Подання відповідачем документа, що підтверджує зроблене ним зустрічне забезпечення, є підставою для відмови в забезпеченні позову або скасування забезпечення позову.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21 жовтня 2003 р. у справі за позовом компанії Blumberg Indastries L.L.C. до ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів від 4 серпня 2000 p., зокрема про збільшення статутного фонду через додаткову емісію акцій, зазначається, що незаконною є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій, про застосування заходів до забезпечення позову шляхом заборони товариству й іншим особам вирішувати будь які питання щодо збільшення статутного фонду і випуску цінних паперів до внесення змін до реєстру акціонерів товариства. Відповідно до ст. 66 ГПК метою застосування заходів до забезпечення позову є запобігання усклад ненню чи неможливості виконання рішення господарського суду. В цій справі компанією не заявлялися вимоги, пов'язані зі внесенням змін у систему реєстру акціонерів. Отже, в зазначеній ухвалі судом вирішені питання, не пов’язані з розглядом справи і виконай ням можливого рішення за результатами її розгляду.

Зустрічне забезпечення в інтересах відповідача - це форма забезпечення, яке провадитися як за клопотанням відповідача, гик і з ініціативи суду та полягає в наданні забезпечення відшкодування можливих для відповідача збитків шляхом внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі, запропонованому судом, або надання банківської гарантії, поручительства або іншого фінансового забезпечення на ту ж суму.

Так само, як і в запобіжних заходах, надання заявником зустрічного забезпечення при відсутності підстав застосування запобіжних заходів, не може бути самостійною підставою застосування таких заходів.

У заяві про забезпечення позову слід указувати відомості, необхідні для виконання ухвали про забезпечення позову. Так, у заяві про накладання арешту на кошти слід зазначити номери рахунків і найменування установ банків, де розміщено кошти; в заяві про накладання арешту на майно слід зазначити місцезнаходження цього майна, його ознаки тощо.

17 вересня 2008 р. Законом України № 513-VI «Про внесення зміни до ст. 67 Господарського процесуального кодексу України щодо забезпечення позову» ст. 67 ГПК України була доповнена таким:

«Не допускається забезпечення позову шляхом заборони:

— проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення;

— надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства;

11. участі акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства».

Ці зміни процесуального законодавства були викликані судовою практикою з корпоративних спорів. Дійсно, загальні збори акціонерів (учасників) є вищим органом акціонерного (господарського) товариства. Заборона проведення загальних зборів (здійснення дій, пов’язаних із проведенням зборів) фактично паралізує роботу вищого органу акціонерного (господарського) товариства й є втручанням у господарську діяльність товариства. Вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони акціонерному (господарському) товариству, реєстратору та/або іншим особам здійснювати дії, пов’язані з проведенням загальних зборів, може порушити передбачене законом право акціонерів (учасників) на участь в управлінні справами товариства шляхом участі та голосування на загальних зборах.

Позиція Верховного Суду України з цього питання висловлена в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 листопада 2001 р. у справі про визнання незаконним рішення загальних зборів ВАТ «Ексімнафтопродукт», де зазначено, що, заборонивши відповідачу проводити загальні збори акціонерів, які відповідно до ст. 41 Закону є вищим органом акціонерного товариства, до компетенції якого входить вирішення усіх питань, пов’язаних із діяльністю товариства, суд вирішив питання, яке стосується внутрішньої діяльності товариства і не пов’язане з розглядом справи за заявленим позовом та виконанням можливого рішення суду.

Стаття 68 ГПК України передбачає, що питання про скасування забезпечення позову вирішує суд, який розглядає справу.

При цьому в разі відмови в позові суд у рішенні має зазначити про скасування забезпечення позову. Якщо розгляд справи завершується винесенням ухвали (припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду), суд зазначає про скасування забезпечення позову у відповідній ухвалі.

Необхідно зазначити, що заходи до забезпечення позову спрямовані на реальне виконання рішення суду щодо відновлення порушених прав позивача. З цього питання у п. 10 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначається таке: враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжитих заходів до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення вимог кредиторів у процедурах банкрутства мають свою специфіку.

Стаття 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» установлює, що господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.

Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов’язати боржника передати цінні напери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала. У процедурі розпорядження майном за клопотанням сторін, учасників провадження у справі про банкрутство або розпорядника майна, що містить відомості про перешкоджання керівником боржника діям розпорядника майна, а також про вчинення керівником боржника дій, що порушують права та законні інтереси боржника і кредиторів, господарський суд має право відсторонити керівника боржника від посади та покласти виконання його обов’язків на розпорядника майна. Про усунення керівника боржника від посади господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена керівником боржника в установленому порядку.

Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до затвердження господарським судом мирової угоди, або до дня винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом.

Контрольні запитання:

18 Визначте поняття та систему забезпечувальних заходів у господарському процесі.

19 Назвіть поняття запобіжних заходів в господарському процесі.

20 Яка історія виникнення запобіжних заходів?

21 Які види запобіжних заходів у господарському процесі?

22 Який порядок вжиття господарським судом запобіжних заходів?

Що таке зустрічне забезпечення при вжитті запобіжних заходів у господарському процесі?

3. Поняття заходів до забезпечення позову в господарському процесі.

4. Види заходів до забезпечення позову в господарському процесі.

5. Який порядок ужиття та виконання господарським судом заходів до забезпечення позову?

Розділ 9