Понятійні засоби, які визначають правове становище особи

Людина, особистість, громадянин в сучасному конституціоналізмі.

Сукупність властивостей, які характеризуют людини як соціальна істота, учасника заг. Відносин, охоплюється поняттям особистості. Наявність у людини певних прав і свобод свідчить про формування особистості, що володіє певним статусом у суспільстві. Таким чином, особистість, - це індивід, що володіє певним статусом у суспільстві, комплексом прав, свобод і обов'язків.

Конкретна людина виступає біологічної основою особистості, яка, будучи продуктом суспільства, характерезуется в єдності соціальних і біологічних рис, і включає:

-Соціальні зв'язки та відносини людини;

-Досвід, знання, навички, звички, рівень;

-Інстинкти, темперамент, чуства, стан здоров'я;

-Особливості психіки і мислення, здатність до пізнання і творчості.

Людина стає особистістю в процесі свого розвитку, під впливом як індивідуальних, так і соціальних факторів. Відносини між особистістю і державою визначаються правовим становищем особи та її правовим статусом в суспільстві і державі. Правове становище особистості включає правовий стан, спільною правосуб'єктність, політико-правові принципи, основні права, свободи та обов'язки особистості, а також юридичні гарантії їх реалізації. Основою правового положення особистості є її правовий статус, Правовий статус громадянина - це правове положення в суспільстві людини, що володіє громадянством даної держави.

У структурі правового статусу громадянина центральним елементом є суб'єктивні юридичні права, свободи і обов'язки, які передбачені Конституцією, іншими нормативно-правовими актами даної держави. Передумовою цих прав, свобод та обов'язків є громадянство, тобто стійкий правовий зв'язок особи і держави, яка виражається у їх взаємних правах та обов'язках.

Гарантії (організаційні, соціально-економічні, політичні та ін) реалізації суб'єктивних юридичних прав, свобод та обов'язків громадянина доповнюють його правовий статус, роблять його реальним, а не фіктивним. Наступним додатковим елементом правового статусу громадянина є юридична відповідальність, яка настає у разі невиконання громадянином своїх суб'єктивних юридичних обов'язків.

Правовий статус громадянина у відомій мірі відрізняється від правового статусу іноземця (громадянина іншої держави), особи без громадянства. Останні, наприклад, в Україні не беруть участь в референдумах, не обираються в органи державної влади і т. д.

Види правового статусу громадянина:

-Загальний статус, тобто однаковий для всіх громадян України (закріплений Конституцією України);

-Спеціальний статус, тобто закріплює особливості правового положення деяких категорій громадян (державні службовці, підприємці, учні і т.д.);

-Індивідуальний статус, тобто виражає всю повноту суб'єктивних юридичних прав і обов'язків даного громадянина (визначається, наприклад, його статтю, віком, сімейним станом, наявністю утворення, займаною посадою і т. д.)

Понятійні засоби, які визначають правове становище особи.

Правове становище особистості включає:

1) громадянство, 2) загальну правоздатність, 3) політико-правові принципи, основні права і обов'язки громадян, 4) а також юридичні гарантії прав, свобод і обов'язків особистості.

Громадянство - передумова елементів правового становища особистості. Об'єднання прав і обов'язків, що надаються особі державою, знаходиться в прямій залежності від громадянства, встановлюючи права та зобов ти в повному обсязі для громадян України. Громадянство України визначає постійний зв'язок особи і держави, що знаходить своє відображення в їх взаємних правах та обов'язках. Право на громадянство є невід'ємним правом людини.

Загальна правоздатність - це здатність мати права і обов'язки. Вона органічно пов'язана з громадянством, служить його логічним продовженням.

Система основних прав, свобод і обов'язків охоплює всі головні сфери життя і діяльності громадян. Згідно цим сферам вона містить специфічні внутрішньосистемні зв'язки між складовими її головними групами прав, свобод і обов'язків, а також між окремими правами, свободами і обов'язками.

За основними сферами діяльності людей права, свободи і обов'язки громадян класифікуються за 4 групами:

-Основні права, свободи і обов'язки громадян в галузі соціально-економічного життя;

- Основні права, свободи і обов'язки громадян в галузі соціально-культурного життя;

- Основні права, свободи і обов'язки громадян в області гос-ной і суспільно-політичного життя;

- Основні права, свободи і обов'язки громадян в області особистої життя, тобто в сфері індивідуальної свободи та особистої безпеки.

Гарантії здійснення основних прав і свобод та дотримання основних обов'язок полягає в тому, щоб забезпечити максимально сприятливу обстановку, в якій закріплений в законі статус громадянина ставав би юридичним і фактичним становищем кожної окремої людини. Гарантії служать сполучною ланкою, яка дає можливість здійснити необхідні у правовому статусі громадян перехід від передбаченої в законі можливості до дійсності, тобто гарантувати основні права і свободи громадян - значить забезпечувати володіння і користування ними і захищати їх від порушників. Гарантії основних обов'язків виражаються у створенні більш сприятливих умов для несення й активного виконання обов'язків та у встановленні відповідальності, застосування похідних від неї заходів до осіб, які не виконують своїх обов'язків.

2.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина - це встановлена конституцією та іншими законами система юридичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави.

Єдиної точки зору щодо складових цього поняття немає.

Однак найоптимальнішим, на наш погляд, є підхід російського дослідника В. В. Невинського, який до елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина відносить:

1) права, свободи і обов'язки як основи конституційного статусу особи;

2) громадянство, правосуб'єктність, юридичні гарантії як умови реалізації прав, свобод та обов'язків;

3) принципи правового статусу особи як вихідні засади, що інтегрують у собі нормативний зміст прав, свобод та обов'язків особи, а також умови їх реалізації

Співвідношення між правами людини і правами громадянина навіть у демократичній державі відрізняється і залежить від суб'єктивного вибору укладачів відповідної конституції. Так, одне і те саме право в конституції однієї держави може бути сформульоване як право людини, а в іншій - як право громадянина. Наприклад, за Конституцією Іспанії свобода пересування формулюється як право громадян Іспанії, тоді як за Конституцією Греції таку свободу визначено як право людини. Хоча є такі права та свободи, до характеристики яких демократичні конституції підходять однаково.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні грунтується на таких принципах.

1. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека - найвища соціальна цінність (ст. З Конституції України).

2. Конституційний принцип рівноправ'я, який передбачає:

- рівність громадян перед законом (частини 1,2 ст. 24 Конституції України), яка полягає в тому, що стосовно кожної особи закону належить мати однакову силу впливу. Іншими словами, закон не повинен зважати на існуючі індивідуальні відмінності між людьми2;

- рівність прав жінки і чоловіка (ч. З ст. 24 Конституції України). На розвиток регламентування цього аспекту принципу рівноправ'я було прийнято Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" від 08.09.2005 р. (набув чинності з 01.01.2006 р.)1;

- рівний доступ громадян до публічних посад (ч. 2 ст. 38 Конституції України);

- рівність у галузі політичних прав (статті 38, 71 Конституції України);

- рівність у виборі професії та роду трудової діяльності (ч. 2 ст. 43 Конституції України);

- рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї кожного з подружжя (ч. 1 ст. 51 Конституції України) та рівність дітей незалежно від походження, а також незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (ч. 1 ст. 52 Конституції України);

- рівність перед судом (п. 2 ч. З ст. 129 Конституції України), що означає рівний судовий захист прав та інтересів (причому у країнах з англосаксонською системою права цей принцип обумовлений ще й тим, що суд виступає не тільки правозастосовним, а й правотворчим органом).

Не слід плутати поняття "рівноправ'я" і "соціальна рівність", оскільки рівноправ'я - це виключно рівність прав, свобод та обов'язків. Виходячи ж з учення марксизму, соціальна рівність - це рівне ставлення до засобів виробництва. Однак така рівність є утопією, відтоді як людина почала виробляти більше, ніж споживає. Водночас досвід демократичних країн свідчить про те, що в умовах соціально-економічної нерівності рівноправ'я цілком можливе, хоча з певними застереженнями (наприклад, внесення грошової застави звільняє особу від утримання під вартою; якщо ж особа відповідної грошової суми не має, вона змушена перебувати під вартою)1.

Отже, конституційний принцип рівності людини і громадянина слід розглядати як гарантування кожному члену суспільства, незважаючи на будь-які його індивідуальні ознаки (за винятком обставин, передбачених Конституцією і законодавством), однакових можливостей для реалізації конституційних прав і свобод, покладення на осіб, які перебувають в однаковому правовому становищі, рівних обов'язків, а також забезпечення рівності всіх перед законом і судом2. Принцип рівноправ'я являє собою правило, звернене до держави, яка повинна протидіяти будь-якій дискримінації громадян з боку своїх органів3.

3. Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод (статті 21, 22, ч. 1 ст. 157 Конституції України). У випадках, передбачених Конституцією України, деякі права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені. Обмеження прав і свобод людини і громадянина можуть бути постійно діючими (наприклад, вони передбачені ч. З ст. 30, ч. З ст. 34, ч. 2 ст. 35, ст. 37 Конституції України) та тимчасовими, обумовленими надзвичайним станом (ст. 64 Конституції України). Перелік тих прав та свобод, які не можуть бути обмежені за жодних умов, встановлено в ст. 64 Конституції України.

4. Принцип єдності конституційних прав і обов'язків (принцип природного обмеження реалізації прав і свобод людини і громадянина правами та свободами інших осіб (ст. 23 Конституції України). Цей принцип потрібно розуміти так, що виконання людиною і громадянином своїх обов'язків є передумовою нормального існування суспільства і держави та реалізації нею кореспондуючого обов'язку права. Так, наприклад, відповідно до ст. 13 Конституції України, з одного боку, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Однак, з іншого боку, власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Цей принцип не можна зводити до формулювання проте, що якщо людина не виконує певних обов'язків, вона не має прав, оскільки не можна, наприклад, стверджувати, що якщо людина не виконала загальний військовий обов'язок, то її можна позбавити активного виборчого права, тобто права обирати.

5. Принцип безпосередньої дії прав і свобод лютиш і громадян! г на (ч. З ст. 8 Конституції України) означає, що права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України, діють незалежно від того, чи конкретизовані вони у відповідних нормативних актах. Однак відсутність такої конкретизації часто значно ускладнює або взагалі унеможливлює реалізацію відповідних прав і свобод. Цей принцип також передбачає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

6. Принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України. Існування цього принципу свідчить про те, що в Україні застосовується так звана змішана система формулювання прав і свобод людини і громадянина, відповідно до якої поєднується письмове закріплення прав і свобод людини і громадянина із визнанням природних прав (тобто таких, якими людина наділена від народження і які є первинними щодо позитив його права та повинні ним гарантуватися). Аналогічна система формулювання прав і свобод людини і громадянина існує і в багатьох інших країнах (наприклад, у США).

7. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (детально цей принцип ми охарактеризуємо у наступній главі).

3. Поняття та юридична природа конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Терміни «права», «свободи» і «обов'язки» часто вживаються в національному праві різних країн світу, в т.ч. і в українському праві. Їм приділяється велика увага в Конституції України і в інших законодавчих актах майже всіх галузей права України (Конституційне, адміністративне, сімейне право і т.д.). Права і свободи громадянина закріплені у міжнародному праві у вигляді загальновизнаних стандартів, які знаходяться в міжнародних угодах і пактах. Де б громадянин не знаходився, він знаходиться під захистом спільноти, своєї держави і держави, де він знаходиться. Держава через свої закони закріплює права і свободи громадян тому, вони є фундаментальними.

Права і свободи гр-на і людини-це забезпечені Конституцією та ін законами України можливості мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в рамках закону. Права і свободи громадянина, закріплені Конституцією (ст.22), не є вичерпаними, вони не можуть бути скасовані. Виходячи із змісту Конституції України, основні права та свободи громадянина і людини класифікуються за такими ознаками: громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права і свободи. Це основні Конституційні права громадянина. Вони конкретизуються, деталізуються в законодавчих актах, якими встановлюються способи захисту таких прав.

Зміст конституційних обов'язків складають загальні вимоги суспільства і держави до людини і громадянина у сфері соціальної дійсності. Конституційні зобов'язання-це різновид юридичних зобов'язань, під якими мається на увазі продиктована законодавством міра необхідної, обов'язкової поведінки людини. Конституційні обов'язки визначають обов'язкове (бажане) для всіх громадян і суспільства поведінку людини і громадян у государсва-правової та соціальній сферах. Їх зміст складають Конституційні норми, узагальнені з позицій міжнародних документів і принципів загальнолюдської моралі.