КУЛЬТУРА. КОНТРКУЛЬТУРА. СУБКУЛЬТУРА

1. Культуролог і педагог Маргарет Мід вводить поняття "постфігуративна культура", яку визначає так:

"Постфігуративна культура — це така культура, у якій кожна зміна відбувається настільки повільно й непомітно, що діди, тримаючи на руках новонароджених онуків, не можуть уявити для них ніякого іншого майбутнього, ніж власне минуле. Минуле дорослих стає майбутнім кожного нового покоління; прожите ними — це схема майбутнього для їхніх дітей...

Дорослі передають своїм нащадкам лише почуття незмінної спадкоємності

життя...

Основні навички і знання передавалися дитині так рано, так незаперечне і так надійно — оскільки дорослі виражали тут своє почуття впевненості, що саме таким має бути світ для неї, позаяк вона дитя їхнього тіла і душі, їхньої землі, їхньої особливої традиції, — що в дитини не могло бути й тіні сумніву щодо розуміння своєї власної особистості, своєї долі.

Суттєва риса постфігуративних культур — це постулат, який знаходить своє вираження в кожному діянні представників старшого покоління, постулат, який проголошує, що їхній спосіб життя, скільки б змін у ньому насправді не відбувалося, є незмінним і залишиться вічно тим самим... Для того, щоб зберегти таку культуру, старі люди були потрібні..."

Які культури можна віднести до постфігуративних? Якою є модель часу постфігуративних культур?

2. У пропонованому уривку з культурологічного дослідження аналізуються функціональна і семантична зміни архетипу дому в сучасній культурі. Спробуйте продовжити думки дослідника про порівняння сучасної оселі і традиційної хати. Включіть до контексту порівняння також традиційний японський дім. Де виявилося більше паралелей? Чому?

"... поява так званих міст-супутників ... фактично відображає уявлення про острівний спосіб розселення. Транспорт набирає в такому архітектурному просторі домінуючого значення, тож традиційні континентальні уявлення про

хату, дім як місце постійної оселі витісняються образом будівлі як тимчасово зупиненого транспортного засобу, подібно до кораблів, що зайшли до порту.

Невідповідність житлового простору континентальним традиціям позначається і на тому, що зсувається рівновага між інтер'єром і екстер'єром на користь другого. Саме екстер'єр міської вулиці — загальновизнаний образ хаосу, світ вулиці вторгається в інтер'єр, долаючи його мури за допомогою аудіовізуальних засобів масової комунікації.

3. Яку рису, притаманну культурі XX ст., відображено в наведеній нижче інтерпретації ідеологічних змістів радянської культурної традиції А.Скрипника? Чи виправдане таке прочитання їх?

"...відбулася — стихійно або цілеспрямовано — реанімація культурних стереотипів, характерних для стародавніх теократичних держав. В ідеології, а точніше, у прилеглих до неї прошарках масової свідомості склався комплекс уявлень квазірелігійного характеру. Сюди включалися обожнення вождя, віра в його всевідання і моральну бездоганність. Сакралізація вищих керівників потребувала не лише численних культових предметів і символів, а й розв'язання надто важкої проблеми теодицеї...Пропаганда, підсилена зусиллями письменників, художників, кінорежисерів, композиторів, фахівців із суспільних наук тощо, використала обидва засоби класичного боговиправдання: перекладання провини на "офірних цапів" (на шкідників, шпигунів, опозиціонерів) і посилання на недосконалість будівельного матеріалу (наявність "родимих плям капіталізму"). Пізніше до цих засобів долучився ще один, ближчий до язичництва за своїм духом (вождь наділявся статусом язичницького божества). Смерть "живого божества" давала можливість покласти все зло на нього і тому супроводжувалася розтрощенням минулих ідолів, а також внесенням нових".

4. Розставте висловлювання в порядку від "найдальшого" до"найближчого"до нашого часу. Якою в цих текстах постає еволюція антропологічних поглядів європейської людності?

4.1. "Глянь, брате, на отців наших. Що вони оба взяли із собою? Або нащо їм обом одіж? Адже тільки те їхнє і єсть, що вчинили вони для душі своєї".

4.2. "Міжусобиця розуму й пристрастей у людині. Якби в неї був лише розум.. Або ж тільки пристрасті... Але наділена і розумом, і пристрастями, вона безперервно воює сама з собою, бо мириться з розумом тільки тоді, коли воює з пристрастями, і навпаки. Тому вона завжди страждає, завжди її роздирають суперечності".

4.3."Суб'єктивізм означає, з одного боку, що індивідуальний суб'єкт сам себе вибирає, а з іншого боку — що людина не може вийти за межі людської суб'єктивності. Коли ми говоримо, що людина сама себе вибирає, ми маємо на увазі, що кожен з нас вибирає себе, але тим самим ми говоримо, що, коли ми вибираємо себе, ми вибираємо всіх людей. Вибирати себе так чи інакше означає одночасно утверджувати цінність того, що ми вибираємо... Якщо, з іншого боку, існування передує сутності, і якщо ми хочемо існувати, створюючи наш образ, то цей образ значимий для всієї нашої епохи. Отже, наша відповідальність більша, ніж ми могли б передбачати, оскільки поширюється на все людство".

4.4. "Я складаюся з дієвої сили і тілесної матерії. Жодне з них не перетворюється на ніщо, оскільки вони не виникають з нічого. Кожна частина мого єства через перетворення входить в якусь частину світу, і ця, у свою чергу, знову в іншу його частину, і так безкінечно здійснюються його перетворення".

4.5. "Зрештою, мені здалося, я зрозумів, чому людина найщасливіша з усіх живих істот і гідна загального захоплення і який жереб було уготовано їй серед інших, завидний не лише для тварин, а й для зірок і потойбічних душ... Адже саме тому людину по праву називають і вважають великим дивом, живою істотою, справді гідною замилування. Уже Всевишній Батько, Бог-Творець створив за законами мудрості світове помешкання, яке нам здається найяснішим храмом божества. Але, закінчивши творення, побажав майстер, щоб був хтось, хто оцінив би значення такої великої роботи, любив би її красу, захоплювався її розмахом. Тому, завершивши всі справи..., задумав нарешті створити людину... Тоді погодився Бог з тим, що людина — невизначений витвір, і, поставивши її в центрі світу, сказав: "Не даємо ми тобі, о Адам, ні свого місця, ні певного образу, ні особливого обов’язку, щоб і місце, і подобу, і обов'язок ти мав за власним бажанням, відповідно до своєї волі і свого рішення".

6. "З часом людина переконується, що зірки, не більш як сяючі точки, що не мають на неї ніякого впливу. Подібно до того, як падіння каменю, течія ріки, рух тіні, шелест листя пояснюються фізичними причинами, тими самими причинами пояснюється рух зірок. Світ керується законом, тобто є результатом фізичних умов. Коли відкрили, що серце людини влаштовано відповідно до законів гідравліки і що великі серцеві канали мають звичайні механічні пристосування, клапани, що око людини влаштоване на основі найвитонченіших принципів оптики..., тоді стало ясно, що одухотворені істоти не є винятком із загального правила".

5. Розставте висловлювання від "найдальшого" до "найближчого" до нашого часу. Якою за цими текстами постає еволюція світобудовчих уявлень у європейському культурному процесі?

5.1. "Дах півнеба — в місяці. Зірка переливається; а другі непорушні. Наче

в скрипці, симетрія в сузір'ї, чи веретено, коли прядуть...

Поема Божа, і в ній закон, ясний, але і таємничий: як в сонці.

Свідчення, що має золотий зміст, засвічене навіки. В душу прийматимеш

злагоду, записану в слові із світил вечірніх".

5.2. ... Та ледь здійсниться

Відкриття — усе на атоми вмить розщепиться.

Все — із часток, а цілого не стало.

Лукавство між людей верхи забрало.

Зв'язки урвались, усіма забуті

Батько і син, влада й покута.

5.3. "Сприйнявши в себе смертні і безсмертні живі істоти і поповнившись ними, наш космос став видимою живою істотою, яка обіймає все зриме, чуттєвим богом, ...найбільшим і найкращим, прекрасним і довершеним, єдиним і однорідним небом".

5.4. Могутнім громом сонце грає

В гучному хорі братніх сфер

І путь накреслену верстає

Од первовіку й дотепер.

Цих незбагненних див видіння

Сповняє силою серця,

І, як у перший день творіння,

Величні всі діла Творця.

Земля із швидкістю страшною

В просторі крутиться — літа,

І райське світло дня чергою

Зміняє ночі темнота.

Хвилює море неозоре

І шумом скелі покрива,

Та сфер стремління вічно-скоре

І гори, й море порива.

5.Та, на лиці якої сяйво квітло,

Немов меткий вожай, сказала знов:

"З найбільшого звелись ми тіла в світло,

В безтіле світло, що саме — любов,

Любов до блага, що сама — відрада,

Відрада, всіх блаженств найвищий схов.

6. Розставте висловлювання від "найдальшого" до "найближчого" до нашого часу. Якою за цими текстами постає зміна моделей часу в плині європейського історико-культурного процесу?

6.1. "Час існує тільки в нашій душі. Минуле — у пам'яті, й майбутнє — у чеканні. Його можна передбачити за деякими ознаками, які існують уже в теперішньому. Сутність теперішнього часу становить споглядання...Мені здається, що час є нічим іншим як триванням, однак триванням чого саме — я достовірно не знаю, хоча малоймовірно, щоб воно було чимось іншим, аніж тривалістю самого духу".

6.2."Вік бо цей теперішній дуже мінливий є, і всі речі в ньому швидкоплинні".

6.3."Час є рікою виникаючого і стрімким потоком. Лише з'явиться щось, як вже проноситься повз, але проноситься й інше, і знову на виду перше".

6.4. "І будь-який сон кожної людини втілюється як чиясь чужа ява. Якщо відправитися звідси до Босфору, від вулиці до вулиці, можливо дату за датою набрати цілий рік з усіма його порами, тому що в кожного своя осінь і своя весна і

всі пори людського життя, тому що все життя можна уявити як полум'я свічки, тож між народженням і смертю навіть жодного подиху не залишиться, щоб її загасити".

6.5. Як буду змушений гукнути:

"Спинися, мить! Прекрасна ти!" —

Тоді закуй мене у пута,

Тоді я рад на згубу йти.

7. Перед вами міркування письменника Андре Моруа про сучасну людину. Як культурологи називають такий ідеал людської особистості? Знайдіть у текстах

сучасної культури підтвердження цієї думки.

"В одній-однісінькій людині поєднуються сотня різних людей. Гарна вона чи погана? І те й інше. Ви знаєте це за собою, ви буваєте ніжним і жорстоким, розумним і несамовитим, мудрієм і шаленцем. Це залежить від обставин, від прочитаної книжки, від радників, приятелів. Згадайте, наприклад, Шатобріана. У ньому жили дві людини: одна — несамовито віруючий, християнин з народження і за вихованням, друга — безвільний грішник, гордій, розпусник. Хто з них двох Шатобріан? Ані той, ані інший. Шатобріан був сумою".

8. Чи згодні ви з позицією X. Ортеги-і-Гассета щодо масової людини? Чим можна пояснити утвердження домінанти масової культури? Це притаманно кожній історико-культурній добі чи стало специфічним на певному етапі?

"Сьогодні увесь світ стає масою...Час уже намітити першими двома штрихами психологічний малюнок сьогоднішньої масової людини: Ці дві риси — безперешкодне зростання життєвих запитів та, відповідно, нестримна експансія власної натури і друге, уроджена невдячність до всього, що змогло полегшити їй життя. Обидві риси змальовують доволі знайомий душевний склад розбещеної дитини... Масова людина відчуває себе довершеною Чи це не досягнення? Чи не колосальний прогрес те, що маси обзавелися ідеями, тобто культурою? Ні в якому разі. Тому що ідеї масової людини такими не є і культурою вона не обзавелася... Мірою культури є чіткість установок... Відразою до обов'язку пояснюється і напівсмішний-напівганебний феномен нашого часу — культ молоді як такої... Як не дико, однак молодістю стали шантажувати."