ІДЕЯ РІВНОПРАВНОСТІ КУЛЬТУР У СУЧАСНОМУ СВІТІ

1. Як ви розумієте концепцію національного характеру, пропоновану Феохарієм Кессіді? Чи поділяєте його погляд на вплив національного типу свідомості на історичну долю народу? Обґрунтуйте свою позицію і наведіть відповідні приклади.

"Історичні долі народів визначаються, при інших рівних умовах, різноманітністю національних характерів, кожний з яких являє собою результат біологічної спадковості, усталених традицій і вибору ціннісних орієнтацій та переваг, накопиченого історичного досвіду й виховання. Отже, національний характер є як продуктом своєрідності історичного шляху, пройденого нацією, так і результатом спадковості, передачі природних особливостей, які відрізняють (як і отриманий історичний досвід) психічний склад однієї нації від іншої. Простіше кажучи, національний характер (особливості психічного складу) є соціобіологічним феноменом, продуктом наслідування генетичних задатків і виховання, культури в широкому розумінні слова. Кожна нація різниться лише їй притаманним поєднанням і співвідношенням темпераменту, типу мислення й світосприймання. В унікальності внутрішнього світу нації, усталеності її психічного складу, що організує певним чином отриману інформацію, і полягає цінність кожної нації як біосоціальної спільноти людей та культурного феномена."

2. Відомо, що традиційний дім відображає космос буття людини в культурі. Прочитайте наведені нижче уривки з текстів. Яким постає просторовий вимір буття українця і китайця?

"Життя серед гір і вод — найкраща доля...Слід посадити перед вікном прекрасні дерева і благородний бамбук, у бібліотеці розставити давні бронзові посудини і незвичайне каміння. Слід усе організувати так, щоб у домі ми забували про старість, на прогулянці забували про повернення, а в саду — про втому. У домашньому саду неможливо обійтися без каміння, що омивається водами. Камінь навіює думки про давнє. Вода навіює думи про віддалене...Один валун має явити красоти тисячі піків. У ложці води має постати безкрайня шир великих річок і озер. А крім того, слід насадити бамбуку і старих дерев, незвичайних кущів і вигнутих сосен, улаштувати водоспади й бурхливі потоки, немов ти потрапив у країну захмарних гір та диких ущелин".

"Образ хати має глибинну культурно-історичну пам'ять-надра... Зусібіч зачарована магічними знаками, речами-оберегами, обрядовими діями, вона надійно захищала від злих духів. Оздоба мала значення оберега. Орнаментували насамперед отвори (двері, вікна, піддашшя, комин)... Хата-Хата-мати — тьмяне, редуковане уявлення про первісний космос-порядок зі стрижнем — світовим деревом... Піч, родинне вогнище, архаїчний епіцентр спільноти..., Бог вогню, який крізь віки, цеглини і черінь гріє, насичує, згуртовує, світить... Лампада..., свічка... втілили невгасимість індивідуального духу...Ікони, образи, божник. Під ними — покуть, чільне місце... Рушник — доля, перфокарта життєвої програми. Стіл — ідея єдності, родинної злагоди, наради, мозкового штурму, консенсусу. Хліб, коровай — ідея заможності, родючості, щастя. Скриня — скарбниця, свідчення працьовитості...Сволок з різьбленим хрестом і написами, що, як Атлас, тримає на собі стелю-небо...

Згадаємо предмети-символи, які рясніють довкола хати. Криниця, джерело — витоки життя, снаги, цілющості... Садок ("вишневий") — атрибут хати, має значення плекання природи до рівня краси і родючості...Калина — потужний, широкий символ: від червоної ознаки цноти, жіночності до соковито-життєдайної повноти всієї землі... Земля, рілля, чорнозем — родючість... Стежина, дорога — спрямування долі.

Отже, образ хати вписаний у народній свідомості в справжній семантичний космос, за який правлять реалії традиційного етнографічного побуту".

3. Як з культурологічного погляду можна пояснити подібну унікальність правничої традиції Київської Русі, на якій наголошено в тексті українського дослідника Л. Шкляра? Яку особливість культурних універсалій слов'янства вона представляє?

"Одначе, запозичивши і релігію, і деякі мистецько-стильові ознаки культури, а також певні законодавчі норми у Візантії, наш народ психологічно і юридичне не сприйняв, зважаючи на тривалу язичницьку традицію, тілесних покарань у своєму законодавстві. Справа тут, як бачимо, не в самому лише християнстві. Адже тілесні покарання не завадили іншим, не менш христолюбивим народам, робити по-своєму.

Відомо, що спроба запровадити тілесні покарання належить Володимирові Святому, проте вона не мала своїх прихильників. У цьому, як зазначає відомий український історик М.Брайчевський, полягало унікальне становище Київської Русі доби середньовіччя. Він пише: "Цікава деталь, Київська Русь (мабуть, єдина

феодальна держава) не знала смертної кари. Спроба Володимира Святого запровадити цю форму покарання за найтяжчі злочини закінчилася крахом: видану було постанову через кілька років довелося скасувати".

4. Між промовистими словами італійського гуманіста Піко делла Мірандоли й іронічною позицією нідерландського гуманіста Еразма Роттердамського лежить доба Відродження. Що і чому змінилося в уявленні людини про світ і саму себе?

Піко делла Мірандола: "О чудове і величне призначення людини, якій дано досягти того, чого вона прагне, і бути такою, якою вона хоче! Тварини з утроби матері виходять такими, якими їм призначено залишитися назавжди... Тільки людині дав батько насіння і зародки, що можуть розвиватися по-всякому. Який буде за ними догляд, такі вони принесуть квіти І плоди... Ти лише один, не стримуваний ніякою вузькістю меж, своєю сваволею окреслиш межі тієї природи, у чиї руки я віддав тебе. Посеред світу поставив я тебе, щоб тобі легше було проникнути поглядом у навколишнє. Я створив тебе істотою не небесною, але і не земною, не смертною, але і не безсмертною, щоб ти, далекий від обмежень, сам собі зробився творцем і сам викував остаточно свій образ. Тобі дано можливість опуститися до рівня тварини, але також і можливість піднятися до рівня істоти богоподібної — винятково завдяки твоїй внутрішній волі".

Еразм Роттердамський: "Ви не повірите, яку розвагу, яку потіху, яке задоволення роблять щодня людиська богам! Тверезі передполудневі години боги звикли присвячувати вислуховуванню людських суперечок і обітниць, але коли, хлиснувши нектару, вони втрачають цікавість до предметів важливих, то забираються вище, на небо, і відтіля дивляться вниз. Немає видовища приємнішого! Боже безсмертний, що за вистава ця блазнівська метушня дурнів!.. От чоловік, що сохне за якоюсь жіночкою і тим сильніше закохується, чим менше

має взаємності. Ось інший бере собі посаг, а не дружину. Цей запихає собі в ковтку (у горлянку — ред.) все, що лише вдасться роздобути, хоча, може бути, незабаром йому доведеться голодувати. Цей нічого не знає приємнішого, ніж сон і дозвілля. Є й такі, які вічно галасують і хвилюються з приводу чужих справ, своїми ж зневажаються. Інший — увесь у боргах, а вважає себе багатієм — Цей заради малого і зрадливого прибутку нишпорить морем, довіряючи хвилям і вітрам своє життя, що не можна купити ні за які гроші... Знайдуться і такі, які вбачають зручний шлях до збагачення в тому, щоб прилеститися до самотніх дідків, у той час як інші, прямуючи до тієї ж мети, зваблюють багатих бабусь. Яка потіха для богів, коли і тих і інших буває обдурюють ті, яких вони хотіли надути..."

5. Український культуролог Оксана Забужко у своїй роботі "Шевченків міф України" дає таку інтерпретацію поеми Тараса Шевченка "Гайдамаки", яка дозволяє їй вийти на рівень прочитання архетипів національної долі. З нею в діалог вступає відомий український філософ і культуролог М. Попович. Яка позиція є для вас більш прийнятною? Чи може, на вашу думку, розглядатися гальмівною в умовах повернення до національної традиції й національного визначення негативна, критична позиція щодо складників національної свідомості?

О.Забужко: "Тут, на наш погляд, і криється ключ до розуміння природи гайдамацького гріха: він не "злоначинающий", як "тваринний" гріх владчої неситості", а тільки "реактивний" щодо переможного зла; в його основі — сама по собі цілком шляхетна ("свята") спроба "виправити" світ, відновивши вже раз, було, порушену божисту рівновагу, усунути той "страшний суд", який "ляхи в Україну несуть"...Проблема в тому, що в такому герці з інфернальним злом метод (убивство) непомітно, але неминуче підміняє собою ціль (визволення), — зло породжує зло, і початковий лицар-месник, увійшовши в порочне коло, парадоксальним чином впадає в той самий параліч волі, що й раб, який добровільно своєю волею поступився, — його вчинками керує інерція злотворення ("не я вбиваю, а присяга"), котра, у кінцевому підсумку, й перероджує його на трагічного (бо мимовільного) упиря...

Відтак "Гайдамаки" — це, строго кажучи, не так історична поема, як міф українського національного пекла, де головною темою виявляється поступовий розпад того, що М. М. Бахтін назвав би "родовим народним тілом"... У цьому розчленованому-роз'єднаному світі-тілі народу, де Танатос витісняє Ерос, де мужчини йдуть навприсядки серед гори жіночих трупів, а молодий кидає молоду увечері по вінчанню, ...вбивство отаманом своїх дітей виявляється не чим іншим, як символом безмайбутності "проклятого народу", ґвалтовним ("Махнув ножем — І дітей немає!") обтинанням міжпоколіннєвого зв'язку, перспективи "виходу" у завтрашній день, тобто символом на свій спосіб зупиненого історичного часу".

М. Попович: "Задум поеми — зобразити криваве повстання як протест з високими політичними та моральними мотивами, а не просту кримінальщину... Романтичну легенду про те, як Гонта нібито зарізав власних дітей-католиків, Шевченко використав для того, щоб виконати головну свою мету: показати, що гайдамаки — то люди, які боролися за волю, за Україну, хоча варварською, дітовбивчою і братовбивчою залишається сама війна. Не кров радувала поета — слава Богу, що минуло. Втішала здатність до самопожертви в ім'я ідеалів".

6. Як ви розумієте ці слова українського філософа П. Юркевича? Чи поділяєте ви його позицію? У чому виявляє себе кордо центризм української культурної традиції?

"Між проявами і діями душ розум є світлом, яким освітлюється ним створене, душа існує не лише як це світло, а й як освітлена ним сутність з багатозначними духовними здібностями... Життя духовне зароджується попереду і раніше цього світла розуму — у мороці й темноті, тобто в глибинах, недоступних для нашого обмеженого зору. Коли ж з основ цього життя виникає світле знання..., то цим стверджується біблійний погляд на значення людського розуму, що є вершиною, але не коренем духовного життя людини".

7. Як поет Василь Симоненко творить свій культурний простір? Які відмітні риси культури XX ст. прочитуються за цим? Як образи поезії перегукуються із семантичною структурою української традиційної культури?

Чи можна трактувати його вірш як один зі знаків належності України світовому культурному просторові?

Я чую у ночі осінні,

Я марю крізь синій сніг,

Вростає туге коріння

У землю глевку із ніг.

Стають мої руки віттям,

Верхів'ям чоло стає,

Розкрилося ніжним суцвіттям

Збентежене серце моє.

Вростаю у небо високе,

Де зорі — жовті джмелі,

І чую: пульсують соки

У тіло моє з землі.

Зі мною говорять могили

Устами колишніх людей,

І їх нерозтрачені сили

Пливуть до моїх грудей.

8. У роботі «Філософія історії» В. Шубарт подає своє розуміння історії таким чином:

1. Історичні процеси ритмічні. Тому виявляються принципово вірними циклічні пояснення соціокультурних процесів, запропоновані древніми індусами, персами, іудеями (Книга пророка Данила), а також Ґете, Ніцше і Шпенглером.

2. Найбільш значний історичний ритм полягає в чергуванні чотирьох вічних прототипів культури й особистості. Розвиток кожного з цих прототипів і його боротьба проти попередника і послідовника складає стрижень історії культури і задає епосі її ритм, напруженість і конфлікт.

3. Кожен вічний прототип переступає межі нації чи раси. Він здатний поширюватися на цілий континент. У межах свого панування прототип пронизує всю культуру, і кожна людина змушена рахуватися з ним, визнавати його чи виступати проти нього.

4. Усякий раз, коли людство «запліднюється» новим прототипом, то попередній прототип здається застарілим. Новий прототип сприймається як вища цінність, як мета, стосовно якої вся попередня історія була лише підготовкою. Виниклий прототип цілком розкривається і утілює всі свої цінності. Потім, виснаживши свої

ресурси, він застаріває і поступається місцем новому,

5. Ми вправі говорити про чотири головні прототипи культури й особистості, чи «душах» — гармонійному, героїчному, аскетичному і месіанському.

6. Усі часи рівні перед Богом, навіть героїчна епоха, що його відкидає. Безупинне розгортання творчих божественних сил відбувається увесь час, і тому будь-який історичний момент сам по собі укладає виправдання свого існування.

У чому полягає ідея рівнозначності культур?

ПИТАННЯ НА ЗАЛІК

1.Предмет естетики та його історична еволюція.

2.Естетика в системі філософського та гуманітарного знання.

3.Основні етапи розвитку світової естетичної думки.

4.Основні етапи розвитку української естетичної думки.

5.Поняття естетичного.

6.Історичні парадигми осягнення прекрасного.

7.Сутнісні ознаки прекрасного.

8.Естетична категорія потворного.

9.Нице як категорія естетики.

10.Поняття піднесеного.

11.Трагічне як естетична категорія.

12.Естетична категорія комічного.

13.Походження мистецтва.

14.Мистецтво як мімесис.

15.Розуміння мистецтва як вільного вираження генія (Кант, Шеллінг)

16.Проблема спадковості, норми, канону та саморефлексії мистецтва.

17.Діонісійське й аполлонівське в мистецтві

18.Ігровий аспект мистецтва.

19.Теорія катарсису в Аристотеля.

20.Соціальні функції мистецтва.

21.Види мистецтва та принципи їхньої класифікації.

22.Проблема актуального виду мистецтва в історії культури.

23.Роди мистецтва.

21.Жанрова диференціація мистецтва.

22.Мистецтво архаїчної доби.

23.Мистецтвро західноєвропейського середньовіччя.

24.Естетичні засади ренесансного мистецтва.

25.Естетичні засади мистецтва бароко.

26.Естетичиа доктрина класицизму.

27.Естетичні принципи романтизму.

28.Естетика натуралізму.

29.Естетична платформа імпресіонізму.

30.Філософсько-естетичні засади мистецтва модернізму.

31.Естетична платформа постмодерністського мистецтва.

32.Психологія художнього сприйняття.

33.Організаційна культура як один з інструментів управління господарством.

34.Норми міжлюдського спілкування часів Київської Русі.

35.Взаємозв’язок між нормами ділового спілкування і успішною діяльністю підприємства чи установи.

36.Роль взаємодії при формуванні ділових відносин.

37.Основні поняття службового етикету.

38.Естетична культура як запорука успіху у діловому спілкуванні.

39. Способи подолання емоційних бар’єрів у діловому спілкуванні.

40. Засоби подолання естетичних бар’єрів під час ділового спілкування.

41.Види запитань та подолання інтелектуальних бар’єрів у діловому спілкуванні.

42.Функціонально-рольове спілкування як складова професійної культури.

43.Естетичні прийоми та засоби позитивного впливу на аудиторію.

44. Естетичні норми в Україні ХХІ ст.

45.Естетичне виховання в Україні у ХХ ст.

46.Порівняльний аналіз особливостей естетичного виховання на межі XX і XXI століть.

47.Особливості функціонування сучасного етикету.

48.Шляхи естетичного виховання економічних кадрів.

ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ

1. Естетика як феномен культури.

2. Основні проблеми античної естетики.

3. Естетика в системі філософського та гуманітарного знання.

4. Основні етапи розвитку світової естетичної думки.

6. Основні етапи розвитку української естетичної думки.

7. Естетика Аврелія Августина.

8. Проблема ритму в античній та середньовічній естетиці.

9. Смисл ікони у візантійсько-руській культурній традиції.

10. Художній простір в руській іконі.

11. Естетичний смисл канону у мистецтві.

12. Естетичний смисл теургії.

13. Естетичні трактати Г.Лессінга.

14. Естетика Просвітництва.

15. Прекрасне та піднесене за І. Кантом.

16. Смисл гри в естетиці І.Ф. Шиллера.

17. "Філософія мистецтва" Ф.В. Шеллінга.

18. Три стадії розвитку мистецтва за Г.В.Ф. Гегелем.

19. Естетичний смисл трагічного.

20. Багатоманітність комічного у житті та мистецтві.

21. Іронія в історії та сучасності.

22. Сутнісні ознаки прекрасного.

23. Естетична категорія потворного.

24. Нице як категорія естетики.

25. Поняття піднесеного.

26. Трагічне як естетична категорія.

27. Естетична категорія комічного.

28. Смисл мистецтва за М. Гайдеггером.

29. Художній твір у розумінні Т. Адорно.

30. Що є "істина" в мистецтві?

31. Естетичний смисл катарсису.

32. Мімезис як принцип мистецтва.

33. Форма і зміст у мистецтві.

34. Психологія мистецтва.

35. Герменевтика мистецтва.

36. Семіотика мистецтва.

37. Поп-арт.

38. Естетика, антиестетика, параестетика пост-культури.

39. Симулякр та образ.

40. Парадокс як естетичний принцип нонкласики.

41. Сучасні арт-практики (акція, хеппенінг, перформанс).

42. Деконструкція як творчий принцип.

Тестові завдання для перевірки знань із дисципліни «ЕСТЕТИКА»

1. Естетика як гуманітарна наука передбачає особливий спосіб осягнення свого предмета через:

a) катарсис

b) опис світу за допомогою символів

c) переживання

d) раціоналізацію художнього світу

2. Які категорії не є категоріями естетики:

a) краса

b) міра

c) піднесене

d) симетрія

e) симпатія

f) смак

g) трагічне

3. Поняття "естетика" ввів у науку:

a) А. Бергсон

b) А. Шопенгауер

c) І. Кант

d) О. Баумгартен

4. Катарсис - це:

a) незворушність душі

b) очищення душі

c) перевтілення душі

d) самоусвідомлення душі

5. Естетичний смак - це:

a) естетична організація середовища

b) здатність людини оцінювати об'єкти

c) інтерес до мистецтва

d) категорія естетики

6. Мімезис - це:

a) враження

b) наслідування

c) очищення

d) спілкування

7. Подвійність почуттєвих переживань – це:

a) амбівалентність

b) волюнтаризм

c) дуалізм

d) естетичний смак

8. Напрямок у мистецтві ХХ ст., прибічники якого відмовились від відображення форм реальної дійсності, насамперед у живопису:

a) авангардизм

b) абстракціонізм

c) кубізм

d) сюрреалізм

9. Напрям у західноєвропейській культурі XVII ст., що сформувався слідом за кризою Відродження, характеризується складною урівноваженістю композицій, підвищеною експресивністю, намаганням поєднати реальність та ілюзії:

a) авангардизм

b) бароко

c) рококо

d) романтизм

10. Твір монументального мистецтва, композиціях із різнокольорового скла та інших матеріалів, що пропускають світло, доповнюється розписом, гравіюванням:

a) вітраж

b) гравюра

c) графіка

d) фреска

11. Вищий ступінь творчого обдарування:

a) геній

b) досконалість

c) майстерність

d) шедевр

12. Друкований відбиток на папері з пластини, на яку нанесено малюнок:

a) вітраж

b) гравюра

c) графіка

d) фреска

13. Вид образотворчого мистецтва, куди входять малюнок та художні твори, виконані друком:

a) вітраж

b) гравюра

c) графіка

d) фреска

14. Система правил та норм, що панує в мистецтві в певний історичний період, закріплює конкретні образи в різних видах мистецтв:

a) жанр

b) закон

c) ідеал

d) канон

15. Термін, введений Аристотелем у вченні про трагічне, що означає очищення духу за допомогою жаху і співчуття:

a) апатія

b) атараксія

c) катарсис

d) мімезис

16. Категорія естетики, що характеризує природні і соціальні явища, що мають негативну значимість, приховують в собі загрозу для людства:

a) жахливе

b) низьке

c) потворне

d) трагічне

17. Специфічна для мистецтва форма відображення дійсності думок і почуттів художника:

a) художній образ

b) художній реалізм

c) художній символ

d) художня творчість

18. Категорія естетики, що відображає боротьбу низького і піднесеного:

a) гармонія

b) естетичне

c) міра

d) патетичне

19. Категорія естетики, що характеризує естетичну цінність предметів та явищ, що мають велику позитивну значимість, приховують у собі великі потенційні сили:

a) високо естетичне

b) патетичне

c) піднесене

d) прекрасне

20. Категорія естетики, що виражає негативну естетичну цінність:

a) жахливе

b) низьке

c) потворне

d) трагічне

21. Категорія естетики, що характеризує явища з точки зору сумірності, симетрії, бездоганності та надає їм найвищої естетичної цінності:

a) високо естетичне

b) патетичне

c) піднесене

d) прекрасне

22. Сатирична за спрямованістю, їдка іронія:

a) комедія

b) сарказм

c) сатира

d) сміх

23. Вкрай гостра форма комедійного, емоціональна критика:

a) іронія

b) сарказм

c) сатира

d) сміх

24. Образ, у якому завжди присутній конкретно визначений зміст, який автентично сприймається тим, хто для цього достатньо підготовлений:

a) художній образ

b) художній реалізм

c) художній символ

d) художня творчість

25. Категорія естетики, що відображає діалектику свободи і необхідності, найгостріші життєві колізії:

a) величне

b) комічне

c) патетичне

d) трагічне

26. Техніка живопису по свіжій штукатурці:

a) вітраж

b) гравюра

c) графіка

d) фреска

27. Художній стиль середньовічного мистецтва країн Європи (XII-XVI ст.). Термін для позначення цього стилю був введений теоретиком мистецтва і архітектором Дж.Вазарі і далі поширений італійськими гуманістами епохи Відродження як принизливе означення всього середньовічного мистецтва, що виникло не без впливу активності германських племен, котрі вважалися «варварськими»:

a) вандалізм

b) готика

c) романський стиль

d) романтизм

28. За способом втілення художнього образу розрізняють такі види мистецтв:

a) зорові

b) зорово-слухові

c) просторові

d) просторово-часові

e) слухові

f) часові

29. Архітектура, скульптура, живопис, графіка відносяться до таких видів мистецтв:

a) зорові

b) зорово-слухові

c) просторові

d) просторово-часові

e) слухові

f) часові

30. Стиль у європейському мистецтві XVI-XVIII ст., що характеризувався пишністю, парадністю, асиметрією конструкцій і великою експресивністю:

a) бароко

b) модернізм

c) рококо

d) романтизм

31. Стиль у мистецтві, що визначається легкими, нервовими, ніжними і химерними формами. Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру, при чому скульптура стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент набув форм мушлі:

a) бароко

b) модернізм

c) рококо

d) романтизм

32. Ідейний рух у мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині, Англії й Франції, визначальними для якого стали ідеалізм і культ почуттів, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику:

a) бароко

b) модернізм

c) рококо

d) романтизм

33. Здатність людини розуміти та оцінювати естетичні особливості предметів та явищ природи:

a) естетична діяльність

b) естетична свідомість

c) естетичний смак

d) творчість

34. Органічний взаємозв'язок, співмірність і відповідність усіх компонентів твору мистецтва:

a) гармонія

b) ідеал

c) міра

d) пропорція

35. Особливий вид краси, що проявляється у легкості, пластичності рухів і форм:

a) гармонія

b) грація

c) прекрасне

d) пропорційність

36. Спосіб вираження комічного, для якого є характерним використання гострих образних перебільшень, при яких реальні явища дійсності набувають вкрай чудернацькі, фантастичні, іноді – жахливі форми:

a) гротеск

b) іронія

c) сарказм

d) сатира

37. Різновид краси, для якого є характерним завершеність, співмірність, легкість форм, майстерність виконання:

a) витонченість

b) граціозність

c) помірність

d) пропорційність

38. Узгодженість усіх елементів художнього твору:

a) гармонія

b) краса

c) міра

d) пропорція

39. Гнівна, уїдлива насмішка:

a) гротеск

b) іронія

c) сарказм

d) сатира

40. Давньогрецький драматург Софокл є автором:

a) інтермедій

b) комедій

c) спектаклів

d) трагедій

41. Родоначальниками Відродження вважаються:

a) Дж. Боккаччо і Данте

b) Мікеланджело і Л. да Вінчі

c) Ф.Петрарка і Данте

d) Ф.Петрарка і Дж. Боккаччо

42. "Титанами епохи Відродження" вважаються:

a) Леонардо да Вінчі, Рафаель, Донателло, Тиціан

b) Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Донателло

c) Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Тиціан

d) Мікеланджело, Донателло, Рафаель, Тиціан

43. Автором "Декамерону" є:

a) Боккаччо

b) Гесіод

c) Данте

d) Петрарка

44. "Творчість є нічим іншим, як сублімацією сексуальної енергії", - так вважали представники:

a) екзистенціалізму

b) примітивізму

c) психоаналізу

d) психопатологи

45. Якість художнього твору з особливою силою емоційного впливу:

a) експресивність

b) екстравагантність

c) екстраординарність

d) екстраполяція

46. Сукупність засобів образного розкриття художнього змісту:

a) творча дія

b) творчий метод

c) художній стиль

d) художня мова

47. Мариністи – це:

a) "вільні художники"

b) поціновувачі образотворчого мистецтва

c) художники, що малювали море

d) художники-кічмени

48. Що з переліченого не відносять до видів образотворчого мистецтва:

a) архітектура

b) вітраж

c) графіка

d) дизайн

e) живопис

f) література

g) музика

h) прінт-дизайн

i) скульптура

j) фотографія

k) ювелірна справа

49. Засновниками кубізму були:

a) Ж.Брак та П.Пікассо

b) Ж.Брак та П.Сезан

c) П.Гоген та К.Малевич

d) П.Пікассо та П.Сезан

50. Андрій Рубльов (1360-1430) – це:

a) руський літописець

b) руський мислитель

c) руський скульптор

d) руський художник-іконописець

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ ІЗ ДИСЦИПЛІНИ «ЕСТЕТИКА»

Абстракціонізм– худ. напрямок в мистецтві ХХ ст., оснований на абстрагуванні зображальних образів від конкретних об’єктів, характеризується крайньою формалізацією композиції. Твори абстракціоністів представляють собою поєднання геометричних форм, кольорових плям і ліній. Абстракціонізм включає в себе дві головні течії : супрематизм і абстрактний експресіонізм.

Абсурд (від лат. Absurdus – безглуздий) – безглуздий, нерозумний, суперечливий. Термін використовується з 40-х р. Х1Х ст. в філософії і естетиці. В філософії екзистенціалізму термін використовується для характеристики положення людини в суспільстві.

Авангардизм(з фр. avant – gardisme) – назв. течій в мистецтві ХХ ст.; їх головна тенденція – заперечення традицій, експериментальний пошук нових форм – проявляється в мистецтві різних напрямків, шкіл, в творчості окремих митців. Є крайнім виразником більш широкого напрямку модернізму, авангардизм шукає різні, часто позаестетичні засоби прямого впливу на читачів, слухачів, глядачів. Серед цих засобів: підкреслена емоційність, безпосереднє звертання до почуттів, культ машини, яка протистоїть недосконалості людини.

Аксіологія – (від грецьк. axia – цінність + logos – вчення) – філософське вчення про цінності, які є значущими для людини, є предметом його бажань, прагнень, інтересів.

Алегорія(від грецьк. – allegoria) – іносказання, в мистецтві – втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття, прямий смисл доповнюється можливістю його переносного тлумачення. Набула особливого розповсюдження в культурі середньовіччя і Відродження.

Аморалізм – заперечення в той чи інший мірі вимог моралі, загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві.

Ампір (від фран. empirе – імперія) – стиль пізнього класицизму в архітектурі та прикладному мистецтві Західної Європи (перша чверть Х1Х ст.). Виник у Франції в період імперії Наполеона. Ампіру характерні суворі архітектурні форми (доричний та тосканський ордери) і звернення до староєгипетських форм (напр. воєнні трофеї, крилаті сфінкси і

т. п.).

Андеграунд (від англ. undeground – підпільний, метрополітен) – нелегальна політична чи культурна організація, рух, а також напрямок в мистецтві, який переслідується, осуджується офіційною владою, який відрізняється неортодоксальністю, незаангажованістю.

Антропоцентризм – світогляд, згідно якому людина є центр Всесвіту і кінцева мета всієї світобудови.

Апатія (грецьк. apathesa – нечутливість) – в етиці стоїків – повне вивільнення від пристрастей і бажань, ідеальний моральний стан, до якого повинна прагнути людина. В теперішній час апатія означає повну байдужість до навколишнього, нечутливість.

Архітектура(лат. architectura, від грец. architektekthon – будівничий) – мистецтво проектувати і будувати будинки та інші споруди (також їх комплекси), що створюють матеріально організоване середовище, необхідне людям для їхнього життя і діяльності, відповідно до призначення, технічних можливостей і естетичних переконань суспільства. Мета цього виду мистецтва – формування дійсності за законами краси при спорудженні будівель, що задовольняють потреби людини. Архітектура створює утилітарно-художній світ, відмежований від природи, такий, що протистоїть стихіям і дозволяє людям використовувати цей «олюднений простір» відповідно до їх потреб і можливостей.

Атараксія (від грецьк. – ataraxia – спокій) – поняття давньогрецької етики, душевний спокій, незворушності як вищої цінності; розвинуте Демокритом, Епікуром, представниками стоїцизму, скептицизму.

Бароко – головний стильовий напрямок в мистецтві ХVI – сер.ХVII ст. – характерні риси – динаміка, емоційна експресія, драматизм, містичне відчуття простору. Виникло в Італії, розповсюдилось в інших країнах Європи після епохи Відродження.

Благо – головне поняття філософії і богословських концепцій. В філософії пов’язується з позитивними цінностями. Воно лежить в основі світу і моральності. В богословський культурі Благо – одно із імен Бога.

Вид мистецтва– це спосіб художньої діяльності, основою якого є особливе образне бачення світу, яке в свою чергу визначається характером конкретно-історичного естетичного ідеалу, який втілюється в творі мистецтва за допомогою специфічних зображально-виражальних засобів.

Внутрішня культурна політика спрямована на формування національної картини світу та її поширення серед громадян, підтримку, збереження картини світу у формі традиції та передання її наступним поколінням, розвиток, модернізацію, пристосування існуючої картини світу до умов, що змінюються.

Гармонія (від грецьк. harmonia – згода, ) – естетична категорія, яка означає цільність, злитість, взаємодію всіх частин і елементів форми. Термін широко використовується в мистецтвознавстві, історії культури, культурології.

Гедонізм (від грецьк. hedone – насолода) – філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя. В античній філософії це вчення розвивали Арістіп, Кіренська школа, Епікур; в новий час Гельвецій, Гольбах.

Героїзм, героїчне – вищий прояв мужності, який розв'язує суспільне значимі конфлікти, що дійшли до антагоністичного рівня. В яскравій формі виявляється на війні, що породжує екстремальні ситуації, які потребують героїчної поведінки; водночас, війна не є єдино можливим простором існування героїчного.

Готика – художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи ХІІ - ХV ст. Найяскравіше виявився в будівництві храмових споруд.

Гротеск(з франц. grotesque, походить від італ. grotta – печера) відрізняється гіпертрофією, особливим загостренням, фантастичним перебільшенням деяких негативних рис зображуваного персонажа чи явища при нівелюванні позитивних аспектів. У результаті гротескного висміювання виникають парадоксальні образи, що спричиняють не сміх, а відчуття різкої неприязні, відрази, іноді навіть страху. У культурі XX ст. в деяких авторів (сюрреалізм, театр абсурду, письменники-екзистенціалісти) гіперболізація та концентрація негативності досягла такого масштабу, що гротеск перетворився на абсурд.

Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток, утвердження блага людини як критерія оцінки суспільних відносин. В епоху Відродження – світський рух, який протистояв схоластиці і духовному пануванню церкви, прагнув до відродження античного ідеалу краси, добра, істини та людяності.

Гумор–найм'якша форма комічного.Для сміху недостатньо комічного в дійсності, необхідна ще й здатність до його сприймання, відчуття гумору. Гумор — сміх дружелюбний, він удосконалює явища, очищує їх від недоліків, допомагає повніше розкриватися всьому, що є в найвищій мірі суспільне цінним. Гумор — це незлобливе ставлення до людських хиб або життєвих проблем.

Дегуманізація – втрата, відмова від гуманістичних, моральних і духовних цінностей в суспільному житті, неповага до людини, зневага особистими якостями і властивостями.

Декаденство (від лат. dеcandentia – занепад) – поняття, яке зустрічається в культурології при розгляданні підйому чи занепаду культур і народів; 2) загальна назва кризових явищ європейської культури другої пол. Х1Х – поч. ХХ ст., для яких притаманні настрої безнадії в житті, індивідуалізм. Постійними темами Д. є мотиви небуття і смерті, туга за духовними цінностями, відмова від громадянських ідеалів, віри в розум.

Жанр – (від фр. genre – рід, вид) – внутрішній підрозділ в більшості видів мистецтва. Принципи поділу на Ж. специфічні для кожної з областей художньої творчості. В живописі головні жанри визначаються перш за все по предмету зображення: пейзаж, портрет, побутовий Ж., історичний тощо. В літературі – поема, роман, повість, оповідання, трагедія, комедія. Кожному Ж. притаманні тільки його специфічні засоби художньої виразності. Це, насамперед, єдність таких його властивостей як зміст і форма.

Зміст– філософська категорія, що виражає внутрішню єдність утворюючих даний предмет елементів, сторін, властивостей тощо у їхній взаємодії. Зміст тісно пов'язаний з формою, у їхній єдності зміст представляє найбільш рухливу динамічну сторону цілого. Протиріччя між формою і змістом, що існує завжди, на визначеному етапі розв’язується: виникає нова форма, адекватна змісту, що змінився. Останнє може використовувати і старі форми але, як правило, у модифікованому виді і пристосовані до нових умов.

Зовнішня культурна політика – захист своєї національної картини світу, яка зовсім не означає культурну ізоляцію. Зовнішня культурна політика спрямована на:

– захист своєрідності національної картини світу від зовнішніх деформаційних впливів «сильніших» або агресивних культур;

– пропаганду найважливіших фрагментів національної картини світу за межами національної держави з дотриманням мети ознайомлення з нею інших народів і поширення серед цих народів власної культури.

Імпресіонізм (фр. impressionnisme – враження) – напрямок в мистецтві останньої чверті ХІХ ст. – поч. ХХ ст. Назва І. виникла після виставки 1874 р., на якій експонувалась полотно художника К. Моне “Враження. Схід сонця.” І. стверджує красу повсякденного життя, досягає життєво достовірного зображення. Твори І. відрізняються чуттєвою красою світу, концентрують увагу на немов би випадковому моменті на якому зупинились очі маляра, які побачили щось неповторне, світле, чудове.

Іронія (від грецьк. eironea – удаване незнання) – найінтелектуальніша форма сміху. Вона передбачає прихований сміх, замаскований у серйозне оформлення звучання. Іронія спрямована на вузьке коло людей, котрі ситуативно знають, про що йдеться.

Евдемонізм (від грецьк. eudaimonia – щастя) – в давньогрецькій культурі етичний напрямок, який вважає щастя, блаженство найвищою метою людського життя; тісно пов’язаний з сократівською ідеєю внутрішньої свободи особистості, її незалежності від зовнішнього світу.

Екзистенціалізм (від лат. existentia – існування) – ірраціоналістичний напрямок в філософії і літературі, орієнтований на осмислення існування людини в граничних ситуаціях, на визначенні достоменності індивідуального вибору в таких ситуаціях. Люди, за думкою представників Е., є єдино можливими суддями своїх вчинків. Засновником Е. вважають датського філософа-містика К’єркегора, а серед ведучих представників цього напрямку М.Гайдеггера, Ж.-П.Сартра.

Еклектизм – механічне поєднання різнорідних, часто протилежних принципів, поглядів, теорій, художніх елементів і т.п.; в архітектурі і образотворчому мистецтві – сполучення різнорідних стильових елементів чи довільний вибір стилістичного оформлення для будівель чи художніх виробів.

Експресіонізм – напрямок в європейському мистецтві 10–20-х років XX ст., який проголосив не зображувати сучасну дійсність, а “виражати” її суть. Характерні риси – відмова від гармонійної прозорості форми, тяжіння до абстрактного узагальнення, експресія, деформація картини дійсності в творах мистецтва.

Емпатія (від грецьк. empatheia – співпереживання) – засіб розуміння емоційного стану інших людей, в т.ч. при сприйнятті об’єктів і явищ природнього світу і творів мистецтва засобом вчуття і співпереживання.

Епікуреїзм – етичне вчення. Засновник- давньогрецький філософ Епікур (341 – 270 рр. до н.е.). Головна ідея – розумне прагнення людини до щастя.

Естетика(від грецьк. aisthetikos – здатний відчувати) – філософська дисципліна, яка в теоретичній формі осягає чуттєве як момент цілісного утвердження людини у світі за критеріями прекрасного й потворного.

Естетика технічна – галузь знання; вивчає соц.-культурні, технічні і естетичні проблеми формування гармонійного предметного середовища, яке твориться засобами промислового виробництва для забезпечення найкращих умов праці, побуту і відпочинку людей. Е.т. є теоретичною основою дизайну.

Естетика постмодерністськапринципово антисистематична, адогматична, далека від замкнутості концептуальних побудов. Краса як вираження прекрасного в постмодернізмі трактується як сплавлення чуттєвого, концептуального і морального. Краса інтелектуалізується. Центральне місце в ідеології постмодернізму займає іронія, що стає смислоутворюючим принципом мистецтва. Мистецтво в цілому розуміється як єдиний безконечний текст, створений сукупною творчістю.

Естетика побуту обумовлює правильну організацію предметного середовища, яка співвідносна з уявленнями особистості про міру, гармонію, вона виявляється в оформленні житла, в одязі, у зовнішньому вигляді в цілому тощо.

Естетика поведінки має історичний характер, тобто ті норми, які сприймалися як обов'язковий атрибут естетичної поведінки у минулому, можуть не сприйматися такими у новій соціальній реальності.

Естетичне (від грецьк. aisthetihos – чуттєвий) – категорія естетики, яка фіксує емоційні, насамперед, духовні відносини людини до світу його життя. Сюди відносяться: об’єктивно-естетичне в природі, суспільстві, в продуктах матеріального і духовного виробництва; естетична діяльність як творчість за критеріями прекрасного, естетична свідомість, естетичні почуття, сприйняття, потреби, оцінки, ідеали тощо. Поняття Е. охоплює і художню культуру. Естетичне – важлива складова людської культури.

Естетичне виховання – якісна зміна рівня естетичної культури об'єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, так і соціальна група, і суспільство. Естетичне виховання в усій сукупності своїх методів, форм, засобів триває протягом усього життя людини, усуваючи суперечності в його неспіввідносності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю в кожний конкретний період її життєдіяльності.

Естетичне ставлення до дійсності дозволяє особистості оцінювати свою діяльність як творчу, з точки зору її результатів у більш широкому соціокультурному контексті, пізнавати насолоду від укорінення у активно-творче життя суспільства, виступаючи своєрідним орієнтиром світогляду та творчої діяльності. Воно також є одним із стимулів творчого освоєння дійсності з метою створення наукової картини світу як відбиття реальної гармонії зв'язків. Естетичне ставлення до навколишнього світу визначає потребу особистості та її здатність захоплюватися як незвичайністю та красою самого предмета, явища, що перетворюється, так і засобами їх зміни, результатами творчості в цілому, а також відчувати особистістю естетичну насолоду від самого трудового процесу, що формує потребу у такого роду діяльності та постійний інтерес до неї.

Естетичний ідеал– відображення сутності предмета, але сутності найглибшого порядку, яка містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно.

Естетичний розвиток людини– в естетичному відношенні, з огляду на її особливості, розвиток, під час якого людина здійснюється, справджується як цілісна, всебічно розвинена, гармонійна особистість; виявляє ступінь її визволення від природної необхідності.

Естетичний розвиток суспільства демонструє історичну міру гармонії природного й соціального, той ступінь духовного буття суспільства, де почуттєва потреба може бути задоволена без наявного фізичного володіння предметом, наприклад, відчуття радості від спілкування з другом, насолода від прочитаної книги, захоплення від побаченої картини тощо. У цьому сенсі І. Кант називав естетичну діяльність некорисною, тобто такою, що не несе безпосередньої практичної користі.

Естетичний смак – естетична категорія, яка означає здібність людини через почуття задоволення чи невдоволення (“подобається” – “не подобається”) диференційовано сприймати і оцінювати різні естетичні об’єкти, відрізняти прекрасне від потворного в дійсності і в мистецтві, відрізняти естетичне і не естетичне, виявляти в явищах риси трагічного і комічного. По відношенню до оцінки творів мистецтва Е.с. конкретизується як художній смак.

Естетичні властивості – це естетичні потреби, естетичний смак, естетичний ідеал і все прекрасне в дійсності та мистецтві.

Естетичні зв'язки – це взаємозв'язок естетичних потреб і естетичних почуттів; естетичних потреб та естетичних ідеалів; естетичного сприйняття й естетичної оцінки; естетичної оцінки прекрасного та потворного; комічного й трагічного; ідеї і художнього образу; художнього змісту та художньої форми; суб'єктивного й об'єктивного в естетичній оцінці; загального та часткового в художньому образі тощо.

Естетичні категорії– це вузлові пункти в історії освоєння людиною дійсності «за законами краси». У них збережені основні типи естетичних відносин «я» людини до навколишнього світу, узагальнені характерні естетичні властивості предметного світу. Естетичні категорії поділяють на парні й непарні. Парні категорії: прекрасне та потворне, трагічне та комічне, низьке та піднесене (високе); непарні, наприклад, такі як: зміст, форма, художній образ, художній метод, естетична свідомість, естетична діяльність, естетична культура тощо. До естетики як науки належать і такі поняття, які відображають окремі риси естетичних категорій, вони характеризують відтінки естетичних властивостей. Наприклад, категорія «прекрасне» – поняття гармонійного, красивого, чарівного та ін., категорія «потворне» – поняття некрасивого, брутального, бридкого тощо.

Естетичні категорії естетичної діяльності: естетична діяльність, мистецтво, фольклор, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн, художнє конструювання, естетика побуту, мода, садово-паркове мистецтво.

Естетичні категорії естетичної свідомості: естетичні почуття, оцінки, судження, смак, ідеали, погляди та теорії.

Естетичні категорії гносеології мистецтва: художній образ, мімезис (художнє відображення і відтворення), поетика (художнє мислення), художня форма і художній зміст, художня ідея, художня правда, художня умовність, ідеалізація, типізація, індивідуалізація.

Естетичні категорії психології мистецтва: художня творчість, художнє сприйняття, катарсис, емпатія, художня здібність, талант, геній, натхнення, фантазія, свідоме, підсвідоме, творча уява, індивідуальна манера і стиль.

Естетичні категорії соціології мистецтва: художник, публіка, художня критика, меценатство, функції мистецтва, свобода і детермінізм художньої діяльності, соціальне замовлення, народність, національне та загальнолюдське в мистецтві, елітарне та масове мистецтво.

Естетичні категорії онтології та морфології мистецтва: художній твір, артефакт, види мистецтва (архітектура, скульптура, живопис, література, музика, театр, кіно тощо); роди (епос, лірика, драма, станкове або монументальне мистецтво тощо); жанри (роман, повість, оповідання, портрет, пейзаж, натюрморт тощо).

Естетичні категорії семіотичного та структурного аналізу мистецтва: текст, контекст, знак, композиція, сюжет, фабула, міф, художній час і простір, ритм, інтонація, метафора, символ, архетип.

Естетичні категорії герменевтичного аналізу мистецтва: розуміння, тлумачення, інтерпретація, художня мова, буття, гра, діалогічність, переживання, культурний контекст, герменевтичне коло.

Естетичні категорії історичного дослідження мистецтва: художній процес, традиція, спадкоємність, новаторство, художній канон, художня епоха, напрям, течія, школа, метод, стиль.

Естетичні категорії теорії естетичного виховання: естетичні здібності та потреби, методи та засоби естетичного виховання, всебічний розвиток особистості, художнє спілкування.

Естетичні мегакатегорії: естетичне, гармонія, міра, прекрасне, потворне, піднесене, низьке, героїчне, трагічне, комічне, іронія.

Естетичні почуття – це духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його по треб до істинно людських; наслідок суб'єктивної емоційної реакції людини на об'єктивні виражальні форми природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідношенні з уявленнями людини про красу.

Естетичні процеси – це діяльність зі створення естетичних цінностей митцями, їх сприйняття іншими людьми, а також естетичне відношення людини до навколишньої дійсності.

Естетичні явища – це, зокрема, трагічне й комічне. Вони є одночасно й категоріями естетики, й формою прояву зіткнення добра та зла, відносин між людьми і суспільством, стосунків між людьми в суспільстві, людини та природи, людини й різних соціальних груп і спільнот: партій, націй, класів та ін.

Етика– 1) філософська дисципліна, об’єкту вивчення якої є мораль, моральність; 2) система моральних норм і цінностей, що є характерною для певної культурної або релігійної спільноти, соціальної чи професійної групи людей. Е. як філософська наука зосереджує увагу на проблемах сутності й функціонування моралі, досліджує специфіку моральних норм і цінностей та шляхи їх обґрунтування, з’ясовує моральні аспекти людської свідомості, діяльності, спілкування і світоставлення, аналізує мову моралі, значення і функції моральних висловлювань.

Етикет – сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей (поводження з оточенням, форма звертання й вітань, поведінка у громадських місцях, манери й одяг).

Живопис – це зображення на площині за допомогою кольору картин реального світу, які переформовуються у творчій уяві художника. Перші живописні роботи можна віднайти вже у пору первісності, хоча метою «художника» тоді було бажання передати не стільки реальне зображення, скільки смисл побаченого. Довершені зразки живопису залишили культури Стародавнього Єгипту, Греції, доби Середньовіччя. Але переломним етапом у розвитку живопису стала епоха Відродження, коли повною мірою виявилися найголовніші переваги живопису у вивченні та фіксації живого людського образу у багатоманітності його проявів.

Історична свідомість – це складний соціокультурний феномен, невід'ємна частина духовної культури суспільства. Вона охоплює найрізноманітніші форми, в яких людина усвідомлює своє минуле, свою причетність до історичного процесу, своє місце в ньому.

Калокагатія (від гр. klokagathia – kalos – прекрасний і agathos - добрий) – термін культури античності; визначає гармонію зовнішнього і внутрішнього в людині. К. – головний принцип і умова краси людини. В античні часи калокагатія була ідеалом виховання, поєднанням благородства, багатства і краси фізичних і духовних здібностей.

Канон (з гр. kanon – правило, норма) – нормативний взірець; в образотворчому мистецтві -сукупність художніх засобів чи вимог, які вважалися обов’язковими в ту чи іншу епоху (норми композиції і колориту, система пропорцій, іконографії даного типу зображення). К. називають також твори, які є нормативним взірцем. К. виконував важливу роль в мистецтві європейського середньовіччя, в стародавніх культурах Сходу. Епоха Відродження робить спробу раціональним шляхом віднайти ідеальну закономірність в різних зображуваних предметах (пропорції людського тіла, правило “золотого перетину”).

Катарсис (від грецького “catarsis” – очищення) термін використовується в естетиці для позначення спроможності людини через сприйняття творів мистецтва досягти очищення душі, своїх емоцій, сутнісний момент естетичного переживання. Цей термін вживали в своїх теоріях Піфагор, Платон, Арістотель, Лессінг, Б. Брехт, З. Фрейд та інші.

Категоричний імператив – термін, який вводить І. Кант для позначення основного закону його етики. Має два формулювання: 1). чини тільки відповідно до такої максими (настанови волі ), керуючись якою, ти будь коли можеш побажати, щоб вона стала загальним законом; 2) чини так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі так і в особі будь-кого іншого також як до мети й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу.

Класицизм (від латинського “classicus” – взірцевий) – один з основних напрямків у європейському мистецтві XVII – XIX ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке і давньоримське) мистецтво. Для класицизму притаманні раціоналізм, нормативність в творчості, тяжіння до завершених гармонійних форм, монументальності, врівноваженості композиції. Принципи класицизму утверджуються у всіх видах мистецтва.

Комічне (від грецьк. – смішний) – це метакатегорія естетики, яка відображає конфлікт суспільно значимої форми в поведінці і діях людини з нікчемністю соціального і морального змісту цієї дії, що не загрожує суспільним цінностям і долається через сміх. Предметом комічного є, як правило, несуттєві, хибні або уявні цінності, нікчемність яких усвідомлюється в процесі розв'язання комічного конфлікту. Комічне передбачає розвинуте почуття гумору, яке вважається інтелектуальним почуттям і свідчить про гнучкість розуму. Комічне є продуктом розвинутої людської культури, здатністю поглянути на себе збоку, піднятися над буденністю.

Конструктивізм (від латинського “constructio” – побудова) – естетичний напрямок, що виник на початку 20 ст. Тісно пов’язаний з кубізмом і футуризмом, породжує свій художній стиль, який виявився більш яскраво в архітектурі, живопису, прикладному мистецтві та поезії. Головна установа конструктивізму – зближення мистецтва з практикою індустріального побуту по лінії форми, геометризація контурів і відкриття технічної основи будівництва і архітектури, стилізація документів і відтворення виробничих ритмів в поезії.

Критика– особливий соціальний інститут виникає і розвивається в умовах перетворення мистецтва переважно на духовну форму діяльності, специфічну форму відображення дійсності. Вона стає важливим чинником, що формує суспільну свідомість. Доки мистецтво було більшою мірою ремеслом, тобто переважно предметною діяльністю, його критиком виступав замовник або покупець, який актом купівлі оцінював як споживчі, так і естетичні властивості твору.

Кубізм ( від фр. сube – куб) – авангардистський напрямок в образотворчому мистецтві. Для зображення реального світу використовували комбінації геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо). Геометризм повинен був підкреслити усталеність, предметність світу. Кубізм зародився у Франції. Його теоретики- поет Аполлінер, маляри Ж.. Метценже та А. Глез. Представники- П. Пікассо, Ж. Брак, Х. Гріс, М. Дюшан, К Малевич та інші.

Культура естетична – сукупність естетичних цінностей, засобів їх створення та вживання. Структура естетичної культури багатомірна. Вона містить естетичну свідомість людей, що відтворюється в ідеалах, потребах, настановах, смаках, поглядах, концепціях; естетичні моменти різних видів діяльності (у праці, побуті, під час спілкування, у суспільному житті, спорті тощо); естетичне виховання у різноманітті сфер та засобів свого прояву. Залежно від соціальної значущості розрізняють естетичну культуру особистості, естетичну культуру соціальної групи, естетичну культуру конкретного суспільства, естетичну культуру людства в цілому.

Культура естетична особистості– це ступінь, рівень опанування естетичною культурою суспільства. Проте естетична культура являє собою грань загальних, універсальних людських відносин і тому виступає як міра універсальності та гармонійності особистості. Ні інтелектуальний, ні емоційний розвиток особистості не може бути повним, якщо вона естетично нерозвинена. Естетична культура забарвлює і емоції, і волю, і розум людини вмінням бачити, відчувати та створювати красу. Естетично розвинена людина ставиться до себе, до природи, до інших не як споглядач, а як людина, що відчуває унікальність та своєрідність іншого.

Культура мови – розділ мовознавчої науки, що вивчає нормативність мови, її відповідність вимогам, які ставить перед нею суспільство; уміння правильно добирати мовно-виражальні засоби мовлення відповідно до мети, змісту й обставин спілкування.

Культура поведінки – складова частина культури людини, вона виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу; це сукупність форм повсякденної поведінки людини (у праці, побуті, спілкуванні з іншими), в яких знаходять зовнішнє відображення моральні та естетичні норми поведінки. Якщо моральні норми визначають зміст вчинків, мотиви поведінки, то культура поведінки розкриває, як саме здійснюються у поведінці вимоги моральності, яке «обличчя» поведінки людини, наскільки органічно, природно і невимушено такі норми злилися з її способом життя, стали повсякденними життєвими правилами.

Культура почуттів – термін вживається в етиці і естетиці. Вказує на ступінь суспільної розвиненості, “олюдненості” почуттів, соціальну одухотвореність людини.

Культура спілкування – сукупність загальновизнаних норм і правил спілкування людей, стиль використання мовних засобів людьми відповідно до ситуації спілкування.

Культура управління – це сукупність вимог, що виникають перед зовнішньою стороною процесу управління, — вимог, зумовлених нормами й принципами загальнолюдської та професійної моралі й естетики, принципами ефективної організації та методик управління.

Культурна політика – це діяльність влади і держави в галузі культури і мистецтва, що ставить собі за мету сприяти розвиткові національної культури і мистецтва в інтересах національної спільноти.

Література(назва походить від латинського слова «буква») – це вид мистецтва, який естетично освоює світ у художньому слові. Література має унікальні пізнавальні можливості, адже за допомогою слова дійсність досліджується комплексно, у всій багатогранності – не тільки чуттєво, але й через умовивід. Слово – ось матеріал літературного образу. Література існує у трьох видах художнього тексту: епос (дослівно – розповідь), лірика (дослівно – те, що виконується під ліру), драма (дослівно – дія). Відрізняється один різновид від іншого способом формування художнього образу. Наприклад, драма об'єднує твори, що призначені для виконання на сцені, її жанрові підрозділи: трагедія, комедія, драма, мелодрама, фарс. Лірика ж найчастіше безсюжетна, вирізняється високою емоційністю, суб'єктивністю, насиченістю художнього образу. Призначення епосу – викласти поступову оповідь про ряд подій. У письмовій літературі епічними жанрами вважаються роман, повість, новела, доповідання, нарис. Характеристика кожного з названих жанрів теж вимагає уточнень. Так, наприклад, історичні перекази давнини склали основу для середньовічних рицарського та комічного роману, а потім розвинулись у побутовий, історичний, пригодницький, любовний та інші романи.

Манкурт(від імені власного) – термін, який набув широкого розповсюдження у вітчизняній культурі. Людина, яка втратила історичну пам’ять, моральні, духовні цінності та орієнтири, а також зв’язок з своїм власним народом. Термін ввів Ч. Айтматов в романі “И дольше века длится день” .

Маньєризм – (від італійського maniersmo – примхливість, химерність, штучність) – течія в образотворчому мистецтві Західної Європи 16 ст. Відображала наростання кризових явищ в пізньому Відродженні. Характерні риси – гострі колористичні дисонанси, ускладненість поз і композицій, деформація пропорцій.

Мімезис (від грецького mimesis – наслідування) – естетична категорія, запропонована Арістотелем, яка визначає відношення між творцем і світом, який для нього є зовнішнім, який мистецтво не копіює, а наслідує.

Міра– єдність кількісних і якісних визначеностей речей, явищ, подій. Міра – це певна межа, у якій кількісні зміни не зачіпають якості речей, а за нею – ведуть до нової якості. Світ людей і речей лише відносно стабільний; міра є однією з основних категорій, в якій відбивається мінливість світу.

Мистецтво – це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі. Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу – головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Мистецтво як одна з найважливіших складових культури проявляє себе в різноманітті конкретних видів художньої творчості, кількість і складність яких неухильно зростає відповідно до вимог часу.

Мистецтво універсально специфічне: своєрідними є не тільки мета, зміст, форма, але і метод. Художник ставиться до життєвого матеріалу, до фактів інакше, ніж вчений, адже він може вільно відступити від фактів.

Мистецтва пластичні – поняття, яке об’єднує види мистецтва, твори яких існують в просторі, не змінюються в часі і сприймаються зором (іноді їх називають просторовими). Мистецтва пластичні поділяються на образотворчі (живопис, скульптура, графіка, фотомистецтво) і необразотворчі (архітектура, декоративно-споживне мистецтво і художнє конструювання). Не дивлячись на такий поділ, межі між м.п. не абсолютні.

Модернізм – (від французького modernisme – новітній, сучасний) – загальна назва художньо-естетичної системи, яка склалася в 20-х роках ХХ ст. Відображала кризові явища в культурі того часу, відчуження особистості, зневіру в моральних цінностях, гуманізмі. Модернізм об’єднує багато відносно самостійних ідейно-художніх напрямків і течій, різних по соціальному масштабу і культурно-історичному значенню (експресіонізм, кубізм, конструктивізм, сюрреалізм, абстракціонізм).

Мораль – це форма свідомості – сукупність усвідомлених людьми принципів, правил, норм поведінки. Мораль постає як такий імперативно-оціночний засіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла.

Моральність – (рос. нравственность) – втілення принципів, правил і норм моралі в реальну поведінку людей, стосунки між ними.