Короткий термінологічний словник

Археоло́гія (грец. αρχαιος – стародавній, λογος – слово) – наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти пізніших, часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтва тощо

Археологічна культура – термін, уживаний для позначення спільності (комплексу) подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться до одного часу і поширені в певній місцевості.

Артефа́кт (лат. Artefactum – «штучно зроблений») в археології – це продукт людської діяльності, об'єкт матеріальної культури, що містить у собі певний зміст інформації про минуле: господарські знаряддя, зброя, одяг, предмети культу й поклоніння.

Бронзова доба (ХХХІІ/ХХХ - Х/ІХ ст. до н. е.) – важливий культурно-історичний період в історії людства. Саме в цей час набувають поширення вироби з бронзи (штучний сплав міді з оловом, миш'яком, свинцем чи іншими металами).

Залізний вік – остання доба археологічної періодизації, яка фактично продовжується до сьогодні. Відкритість верхньої межі спричинила поділ цієї доби на два періоди – ранній залізний вік і пізній. Перший охоплює час від IX ст. до н. е. по IV ст. н. е., другий починається з V ст. Фактично поняттям пізній залізний вік в археології не користуються. З падінням Римської імперії завершується епоха стародавньої історії і розпочинається доба середньовіччя. І з цього часу цілковитий пріоритет належить уже історичній періодизації.

Кам'яна́ доба – найдовший період в історії людства) доісторичний період часу, впродовж якого люди широко використовували камінь для виготовлення знарядь праці, була відсутня технологія обробки металу, використовувалась також деревина, кістка, на пізнішому етапі з'явилась обробка глини, з якої робили посуд.

Кіммерійці (друга половина VIII – VII ст. до н. е.) – першим народом на території нашої країни, назва якого стала відомою завдяки писемним джерелам, були кіммерійці. Вони започатковують історію кочовиків у Північнопричорноморських степах.

Кукутеь - Трипілля (рум. Cucuteniсела та с. Трипілля на Київщині) культурно-історична спільнота доби енеоліту-бронзи, перші землероби на теренах України.

Культу́рний шар – ґрунт на місці давніх поселень, в якому наявні предмети матеріальної культури, сліди господарювання. Цей ґрунт відрізняють від материкового, який утворювався природнім шляхом, поза впливами діяльності людини. Давні споруди або їх залишки завжди певним чином співвідносяться з товщею землі, в якій вони збудовані та іноді й поховані. Наявність культурного шару визначає цінність певної території як археологічної пам'ятки, а предметне наповнення розповідає про заняття та побут давнього населення, дозволяє датувати та класифікувати пам'ятку. Археологічні знахідки є одним з небагатьох об'єктивних методів дослідження минулого. Тому землі, що містять в собі культурні шари, охороняються національним та міжнародним законодавством.

Мезолі́т (грец. μέσος – середній і λίθος – камінь), Середня кам'яна доба – епоха кам’яної доби (VIII –V тис. до н.е.), що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається назва епіпалеоліт.

Мідна доба, енеоліт, халколіт (від лат. aeneus – мідний і грец. λίθος – камінь) датується серединою VI - IV тис. до н. е. На тлі розвиненої кременевої індустрії з'являється серія мідних виробів (знаряддя праці, зброя, прикраси), навички ковальської справи та металургії.

Неоліт (від грец. νέος – новий і λίθος – камінь) – новий кам'яний вік (VII – IV тис. до н.е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам’яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом пов’язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури

Палеолі́т (від грец. παλαιός – давній та λίθος – камінь) – давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства (від 3 млн. - 10 тис. років тому).

Па́м'ятка археоло́гії – матеріальні залишки людської діяльності, що збереглися на поверхні землі, під землею або під водою і є об'єктом археологічних досліджень. Пам'ятки археології — речові джерела, що висвітлюють минуле людського суспільства. Велике значення пам'ятки археології мають для вивчення найдавнішого дописемного періоду людства, коли вони є єдиними історичними джерелами. До основних пам'яток археології належать: місця поселення (стоянки, городища, селища) й окремі житла, господарські споруди, залишки фортець і міст, могильники й окремі поховання, надмогильні й культові споруди, скарби, знаряддя праці та інші давні вироби, малюнки й написи на скелях і окремих каменях тощо.

Сармати (ІІ ст. до н.е. – IV ст. н.е. ) – давні автори спочатку називали їх савроматами. Зокрема Геродот із цього приводу писав, що за Танаїсом (Доном) – не скіфські краї, там мешкають савромати. Савромати займали величезні простори від Дону до Південного Приуралля. Пізніше, вже як сармати, вони з'явилися на території нашої країни.

Скіфи (VІ ст.до н.е.– IІІ ст. н.е. ) – яскраву сторінку в давню історію нашої землі вписали скіфи. Вона оживає не лише у блиску золота і чудернацьких образах, а й у динаміці подій, донесених писемними джерелами.

Додатки