Ф. Бекон Філософські погляди в медицині

Ф.Бекон науці про здоров'я людини він відвів одне з найважливіших місць. І ця обставина прямо випливає з основної світоглядної установки Бекона, яка говорить, що всі науки мають мати практичне призначення. Згідно Бекону, мета наук не може бути іншою, ніж “наділення людського життя новими відкриттями і благами”. А здоров'я - це одне з основних благ, яким людина володіє від народження.

В основі трактування Беконом проблем здоров'я лежать його погляди на біологічну природу людини. І тут він намагається звільнити науку від середньовічних забобон.

погляди Бекона на анатомію і фізіологію людини схожі з вченням давньоримського лікаря Галена, який, поряд з давньогрецьким лікарем Гіппократом, залишався найбільшим авторитетом в медицині в епоху Відродження.

Які висновки випливають з беконівської трактування фізіології людини? Бекон вважав, що проблема збереження молодості і здоров'я безпосередньо зводиться до того, щоб вміти підтримувати нормальну діяльність “тварин духів”. Ці “духи”, у вигляді переважання у їх складі вогненної субстанції, вимагають постійного охолодження (щоб уникнути перегріву організму). Охолодження досягається, перш за все, постійним припливом свіжого повітря за допомогою дихання. В інтересах здоров'я, радить Бекон, перевагу слід віддавати перебуванню на свіжому повітрі, а ще краще на свіжому та прохолодному.

Далі, на думку Бекона, “тварини духи” потребують правильному харчуванні. Вони поглинають соки організму, для відновлення яких потрібен постійний приплив поживних речовин ззовні і добре продумана дієта.

Життєдіяльність організму може бути підірвана і навіть повністю зруйнована пошкодженням “життєвих духів”. Тому-то для організму настільки небезпечні механічні удари по тілу, особливо - по голові. З іншого боку, “духи”, як найбільш активна частина організму, потребують постійному русі. Тому для здоров'я дуже корисні фізичні вправи, масаж і т.п. Така позиція Бекона з деяких питань, що стосуються підтримання здоров'я.

І все ж повністю відділити науку від релігії в питаннях здоров'я Бекону не вдалося. Раціональну душу людини він визнав богонатхненної, а турботу про неї відніс до компетенції релігії. Виникаюча при цьому складність полягає в тому, що фізичне здоров'я людини буває неможливо відокремити від його духовного здоров'я, і тут релігія неминуче змагається з медициною. До наук про підтримку здоров'я Бекон відносив і науку про взаємному впливі душі і тіла. Про такий вплив було відомо ще за часів донаучной, жрецької медицини. Жерці використовували накопичені багатьма поколіннями спостереження, домагаючись лікування деяких недуг шляхом збудження в хворому релігійного екстазу. Можливо, що цей результат досягався за допомогою гіпнозу.

У 9—11 вв. центр наукової мед. думки перемістився в країни арабського Халіфату. Візантійської й арабський М. ми зобов'язані збереженням коштовної спадщини М. Древнього Світу, до-рої вони збагатили описом нових симптомів, хвороб, лікарських засобів. Велику роль у розвитку М. зіграв уродженець Середньої Азії, різнобічний вчений і мислитель Ібн-Сина (Авиценна, 980—1037): його “Канон лікарської науки” був енциклопедичним зводом медичних знань.

У давньоруській феодальній державі поряд з монастирською М. продовжувала розвиватися народна М. Розповсюджені лікувальники містили ряд раціональних наставлянь по лікуванню хвороб і побутовій гігієні, травники (зельники) описували лікарські рослини.

Повільне, але неухильний розвиток мед. знань починається в Західній Європі в 12—13 вв. (що одержало відображення, напр., у діяльності Салернського ун-та). Але тільки в епоху Відродження уродженець Швейцарії лікар Парацельс виступив з рішучою критикою галенізму і пропагандою нової М., що ґрунтується не на авторитетах, а на досвіді і знаннях. Вважаючи причиною хронич. захворювань розлад химич. перетворень при травленні й усмоктуванні, Парацельс ввів у леч. практику різні химич. речовини і мінеральні води.

Тоді ж повстав проти авторитету Галена засновник сучасної анатомії А. Везалий; на підставі система-тич. анатомування трупів він описав будівлю і функції тіла людини.

Скептицизм П.Бейля та Д.Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі. Б.Спіноза та