Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби

Епоха Відродження (XIV - XVI ст.) - Час найскравішого розквіту культури, одна з найбільш чудових в історії людства. Її наступ було підготовлено змінами в соціально - економічному житті європейських країн, хоча і відбувалися не в один час. Ці зміни торкнулися побут людей, сприяли переходу до централізованих монархій, однією з умов яких був розквіт міст і промислового виробництва в них, спочатку у формі мануфактур, який підготував прихід капіталістичних відносин з їх вимогою від людини творчої особистої активності. Ідеалом епохи стає античність, в мистецтві і культурі якої у центрі знаходився культ гармонійного вдосконалення тілесних і духовних якостей людини. В епоху Відродження людина у своїх творчих творчих здібностях стає рівним Богу - творцю, виділяє себе з природи, чому значною мірою причиною служить середньовічне розуміння людини як вищого природної істоти. Все це сприяє зростанню уваги до людини, її центральному положенню в космосі. Ось чому світогляд епохи Відродження отримало назву антропоцентризм.
Теоцентризм і монотеїзм середньовіччя замінюються пантеїзмом Відродження. Бог втрачає свою поза - і надприродного, він як би зливається з нею, тим самим обожнюючи її, наділяючи кожну її частинку душею, життям, магічними силами, причетними до іншої світової душі. Ця двоїстість живого в частині і в цілому - онтологічне обгрунтування взаимопереходности форм і частин природи. Звідси - уявлення про світогляд цієї епохи як магико - алхімічному. Філософський камінь алхіміків - це ні що інше як носій магічних одушевлених почав, що обумовлюють взаимопереходности форм в один одного.
Використовуючи філософський метод Миколи Кузанського, італійський філософ Джордано Бруно (1548 - 1600) знімає протилежність між творцем і творінням, між формою і матерією. Таким чином, він надає природі раніше приписуване Богу, а саме активна, творчий початок, першопричиною розвитку. Пантеїзм Бруно був початком матеріалістичного розуміння природи, яка для нього була «Богом в речах». Вчення про нескінченність Всесвіту завдавало нищівного удару по основним ідеям вчення церкви, оскільки не просто позбавляло Землю привілейованого становища у світобудові, а й говорило про можливість величезного безлічі світів, подібних нашій планеті, світів, які можуть володіти життям.
Таким чином, пантеїстична філософія епохи Відродження стала поворотним моментом для розвитку європейської філософії і природознавства.
21. Провідні напрями ренесансного філософування: гуманістичний антропологізм, неоплатонізм, натурфілософія

У розвитку світоглядних і філософських ідей європейського Відродження простежується тенденція переходу від ідей раннього гуманізму (XIV ст.) до ідей натурфілософії (кінець XVI — початок XVII ст.). Якщо ж розглядати цю тенденцію докладніше, то можна виділити в її розвитку три періоди:

гуманістичний (антропоцентричний) період: середина XIV - середина XV ст.;

платонічний (онтологічний та пантеїстичний) період: середина XV - перша третина XVI ст.; натурфілософський період: друга половина XVI - початок XVII ст.

У формування гуманістичного антропоцентризму зробив свій внесок видатний поет і мислитель Італії Данте Аліг'єрі (1265 -1321). Міркування Данте спрямовані на обгрунтування цінності і значущості життя людини. Хоч поет і визнає подвійну природу людини - тілесну і духовну - він прагне довести, що корінь людського буття полягає у свободі, волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння.Розпочату Данте лінію на звеличення людини продовжував інший поетичний геній Італії - Франческо Петрарка (1304 -1374), син флорентійського нотаря. Петрарка рішуче постає проти схоластичної, значною мірою на той час формалізованої освіченості.

Отже, гуманізм Відродження мав яскраво виражений антропоцентричний характер. Гуманістична антропологія була спрямована на:

обгрунтування особливого, центрального місця людини в ієрархії світових сутностей;

піднесення гідності людини;

прирівняння її у чомусь до Бога.

З іншого боку, гуманісти виправдовували земну природу людини, дбали про гармонію людських якостей і характеристик.

Філософія Платона була різнобарвніша, афористичніша, літературно жвавіша (діалоги) й художніша. Отже, більше прийнятний для епохи був платонізм.Одним із перших платоніків Відродження був кардинал М.Кузанський (1401 —1464), син селянина з м. Куза біля Трира.Микола Кузанський вважав Бога єдиним початком сущого, але розрізняв Бога в його виявленнях і сутності, яка є невимовна.

Цікавою є така думка Марсіліо Фічіно: усі релігії є лише проявом "усезагальної релігії", вони частково виражають одну істину, відрізняючись мірою її розуміння.

Одним із перших натурфілософів Відродження був відомий універсальний митець Леонардо да Вінчі (1452 - 1519) - архітектор, фортифікатор, меліоратор, математик, механік, інженер, живописець, мислитель.

Леонардо да Вінчі у своїх творах оспівував людину. Водночас у нього з" являється розуміння неоднозначності людини: вона може сягати Бога, а може стати нижчою від худоби. Отже, ми помічаємо тут появу мотиву драматизму і неоднозначності в підході до людини.

Помітний слід і далекосяжні результати залишив у натурфілософії Відродження Микола Коперник (1473 - 1543). Його твір "Про кругообіг небесних сфер" започаткував революційні зміни в науковій картині світу. Філософія, на думку Коперника, шукає істину в міру досяжності її людським розумом. Світ природи є першим об'єктом пізнання, тому слід займатися не схоластичними сперечаннями, а пізнаванням світу.

Приблизно в такому ж напрямі розвивалися думки видатних учених і натурфілософів Відродження, таких, як Джіроламо Кардана, Андреа Везалія. Мітель Сереет, Андрей Чезальпіно.

На зламі XV - XVI ст. процеси, характерні для Відродження, поширюються майже по всій Європі: від Англії до Швейцарії, від Піренеїв до Угорщини та Польщі, якоюсь мірою зачіпаючи й Україну (Рутенію). Центр активності гуманістичного руху пересунувся на північ Європи. Тут виділяються, насамперед, такі особистості, як Еразм Роттердамський (1469- 1536), Томас Мор (1478-1535), П'єр деля Рамус (1518 - 1572). Еразм Роттердамський написав багато творів енциклопедичного діапазону. В Ісусі Христі гуманіст підкреслював його людську природу і вважав, що треба дотримуватися не канонів чи догм релігії, а справжньої "філософії Христа". Тут на першому плані - етика, розв'язання проблем земного життя. Бо подвиг Христа виправдовує цінність та благо природи. Отже, природа - мати, а не мачуха для людини. Через споглядання природи людина осягає мудрість Творця, але оскільки всемогутність Бога людині недосяжна, треба любити людину.

Отже, ідеї Відродження концентрувалися навколо проблеми співвідношення людини і світу, тобто навколо проблеми співвідношення макрокосму і мікрокосму