![]()
Главная Обратная связь Дисциплины:
Архитектура (936) ![]()
|
Характеристика радіометра ДП-5А
Пульт складається з панелі, кожуха, шасі. На панелі розташовані кнопка скидання показів, потенціометр регулювання режиму, мікро-амперметр, тумблер підсвічування шкали, перемикач піддіапазонів на вісім положень, а також гнізда увімкнення телефону. В кожусі є також відсік для джерел живлення. Під час роботи від сторонніх джерел у відсік замість елементів вставляють колодку живлення. Крім того, прилад споряджений футляром зі штучної шкіри, який має два відсіки — для пульта та зонда. Із внутрішнього боку на кришці футляра є правила користування приладом, таблиця допустимих значень забрудненості, а також прикріплене контрольне джерело для перевірки працездатності приладу. Телефон призначений для звукової індикації, подовжувальна штанга дає змогу збільшити довжину зонда до 720 мм. У процесі підготовки приладу до роботи за необхідності стрілку мікроамперметра виводять на "0", ручку "режим" повертають проти годинникової стрілки до упору. Ручка перемикача піддіапазонів повинна бути в положенні "вимк.". Відкручують кришку відсіку живлення (в кожусі знизу), підключають три елементи КБ-1, дотримуючись полярності, і закривають кришку відсіку. Вмикають прилад, поставивши ручку перемикача піддіапазонів у положення "реж.". Обертаючи ручку потенціометра "реж." за годинниковою стрілкою, встановлюють стрілку мікроамперметра на мітку шкали. За необхідності вмикають освітлення шкали тумблером "осв.". Далі перевіряють працездатність приладу на всіх піддіапазонах (крім першого) за допомогою контрольного джерела, закріпленого на кришці футляра. Для цього необхідно: відкрити контрольне джерело, повернути і встановити екран зонда в положення "Б", підключити телефон, при цьому стрілка мікроамперметра повинна зашкалювати на шостому й п'ятому піддіапазонах "х0,1" та "хі", відхилятися на четвертому піддіапазоні "х10", а на третьому й другому може не відхилятися через недостатню активність контрольного джерела; на всіх піддіапазонах, крім першого, повинно про-слуховуватися клацання в телефоні; порівняти покази приладу на піддіапазоні "х10" із показом, записаним у паспорті. Ручку перемикача піддіапазонів установлюють в положення "реж.". Прилад готовий до роботи.
При вимірюванні гама-випромінювання екран зонда встановлюють у положення "Г". На піддіапазонах "хЮОО", "хіОО", "хЮ", "хі", "хО,1" прилад реєструє потужність дози гама-випромінювання в місці розташування зонда. На піддіапазонах "200" реєструється потужність дози в місці розташування пульта. Покази знімаються за нижньою шкалою (0-200). На внутрішньому боці кришки футляра наведені допустимі значення радіоактивної забрудненості (мР/год). Для виявлення бета-випромінювання необхідно повернути екран зонда у положення "Б" і піднести зонд до обстежуваної поверхні на відстань 1-2 см. Ручку перемикача піддіапазонів послідовно встановлюють у положення "х0,1", "хі", "хЮ" і т. д. до одержання відхилення стрілки мікроамперметра в межах шкали. В положенні "Б" екрана на зонді вимірюють потужність дози сумарного бета- і гама-випромінювання. Збільшення показів приладу на одному й тому ж піддіапазоні порівняно з гама-випромінюванням підтверджує наявність бета-випромінювання. Прилад ИМД-12 призначений для вимірювання потужності експозиційної дози гама-випромінювання в діапазоні 0,01-5 Р/год, потужності бета-випромінювання від забрудненої поверхні в діапазоні 103— 106 част./см2 ■ хв, а також питомої забрудненості води, харчових продуктів та фуражу бета-нуклідами в діапазоні 10~6-10~3 Кі/л або Кі/кг та альфа-нуклідами в діапазоні 10~4-10~' Кі/л або Кі/кг. Прилад використовується замість знятого з експлуатації приладу ДП-100 "Тобол", в комплекті якого є свинцевий екран-контейнер. Глава20
Основним видом палива сучасних бойових ракет є двокомпонентне рідке паливо, що складається з двох фаз — окислювачів та пального. Ці речовини зберігаються в окремих місткостях і перед пуском ракети змішуються в камері згорання агрегату у співвідношенні 1:4 — 1:6, тобто 15-25 % пального та 75-85 % окислювача. Найчастіше як окислювачі використовують азотну кислоту та нітрогази, рідкий кисень, перекис водню, як пальне — гідразин чи метилгідразин, триетиламін, а також речовини з групи ароматичних вуглеводнів — анілін та ксиліднн.
Контакт особового складу з цими речовинами можливий при обслуговуванні складів ракетного палива, транспортуванні, заправці ракет. Ці небезпечні речовини можуть надходити в організм через шлунковий тракт, непошкоджену шкіру, органи дихання. Як наслідок можуть виникнути як місцеві ураження, так і гострі чи підгострі інтоксикації за рахунок резорбтивної дії. Оскільки найбільш небезпечним шляхом надходження в організм цих речовин вважають інгаляційний, з метою профілактики виникнення отруєнь важливе значення має засвоєння методів контролю за концентраціями компонентів ракетного палива у повітрі робочої зони. Нижче наводимо методи кількісного визначення окремих компонентів ракетного палива у повітрі. Визначення оксидів азоту в повітрі.Принцип методу. Метод базується на поглинанні діоксиду азоту розчином йодиду калію і визначенні іона нітриту за реакцією Гріса-Ілосвая. Ре акти ви : 0,5 н. поглинальний розчин йодиду калію; вихідний стандартний розчин нітриту натрію, що готується розчиненням 0,15 г нітриту натрію в 100 мл дистильованої води; робочий розчин з вмістом 1 мкг/мл іона NO2, який готують розведенням вихідного розчину у 100 разів; 0,01 н. розчин сульфіту натрію, який готують розведенням 0,1261 г цієї речовини в 100 мл дистильованої води; розчин Гріса-Ілосвая. Відбір проби. Повітря зі швидкістю 0,1 л/хв пропускають через два послідовно з'єднані поглиначі, в кожному з яких є по 5 мл поминального розчину. Тривалість відбору 20-30 хв. Хід визначення. В колориметричні пробірки переносять по 5 мл проби з кожного поглинача, додають по 0,5 мл реактиву Гріса-Ілосвая, а через 10 хв додають 5 крапель 0,01 н. сульфіту натрію і змішують. Одночасно готують шкалу стандартів, додаючи в колориметричні пробірки 0,1, 0,3, 0,5, 0,7, 0,9', 1,5, 2,0 мл робочого стандартного розчину і доводять до 5 мл поглинальним розчином. Далі в колориметричні пробірки додають послідовно реактиви аналогічно пробам. Вміст діоксиду азоту у пробірках шкали становить відповідно 0,1, 0,3, 0,5, 0,7, 0,9, 1,5, 2,6 мкг. Відтак порівнюють інтенсивність забарвлення рідини в дослідних пробірках і пробірках шкали. Розрахунок. Вміст діоксиду азоту в пробах обчислюють за формулою де х — вміст діоксиду азоту в повітрі, мг/м3; а — концентрація речовини в досліджуваній пробі, мкг; в — об'єм рідини, взятої для аналізу, мл; с — об'єм усієї досліджуваної рідини, мл; Vo — об'єм повітря, пропущений через поглиначі та приведений до нормальних умов, л. Визначення перекису водню в повітрі.Принцип методу. Метод полягає в колориметричному визначенні надтитанової кислоти жовтого кольору, яка утворюється при взаємодії перекису водню з сірчанокислим титаном.
Ti(SO4)2 + Н,О2 + 2Н2О, = Н2ТіО4 + 2H,SO4 Реактиви: 0,1 н. розчин перманганату калію; 0,1 н. розчин щавлевої кислоти; сірчана кислота 1:4, 1:3, 1:2; розчин сульфату титану в сірчаній кислоті (до 2 мл сульфату титану додають до 100 мл розчину сірчаної кислоти 1:2); дистильована вода, на 500 мл якої додають 50 мл сірчаної кислоти 1:2 (поглинальний розчин); стандартний розчин перекису водню з вмістом 0,1 мг/мл. Концентрацію перекису водню визначають щоразу титруванням 0,1 н. розчином перманганату калію: до 25 мл 0,1 н. розчину щавлевої кислоти додають 200 мл дистильованої води і 10 мл сірчаної кислоти 1:4. Після підігрівання до 70°С титрують розчином перманганату до рожевого забарвлення. Далі в мірній колбі на 500 мл розчиняють дистильованою водою 5-10 мл 30% розчину перекису водню. В окрему колбу переносять 10 мл цього розчину, додають 200 мл води, 20 мл сірчаної кислоти 1:3 і титрують розчином перманганату калію до рожевого забарвлення. Приклад розрахунку концентрації перекису водню у стандартному розчині: на 10 мл розчину з невідомою концентрацією перекис}' водню пішло 9,3 мл 0,1 н. розчину перманганату калію. Оскільки 1 мл 0,1 н. розчину перманганату відповідає 1,7 мг Н2О2, концентрація останнього у стандартному розчині складатиме 9,3 х 1,7 = 15,81 мг. Шляхом відповідного розведення готують розчин з вмістом 0,1 мг/л перекису водню. Відбір проби. Повітря протягують через два послідовно з'єднані поглиначі, що містять по 10 мл поглинального розчину в кожному. Швидкість протягування 0,1 л/хв. Хід визначення. З кожного поглинача беруть по 5 мл проби. Одночасно готують стандартну шкалу з вмістом від 0 до 90 мкг Н2О, та інтервалом 10 мкг. Об'єм рідини у пробірках шкали доводять" до 5 мл поглинальним розчином. Далі в дослідну пробірку і пробірки шкали додають по 1 мл розчину сульфату титану. Порівнюють інтенсивність забарвлення рідини в дослідній пробірці зі шкалою. Р о з р а х у н о к . Концентрацію перекису водню визначають за формулою де х — концентрація Н,О, в повітрі, мг/м3;а — концентрація речовини в досліджуваній пробі, мкг; в — об'єм рідини, взятої для аналізу, мл; с — об'єм усієї досліджуваної рідини, мл; Vo — об'єм повітря, пропущений через поглиначі та приведений до нормальних умов, л. Визначення гідразину в повітрі.Принцип методу. Визначення полягає в реакції гідразину з парадиметпламінобензальдегідом з утворенням азину, який у кислому середовищі перетворюється на сполуку з хіноїдною структурою. Розчин прн цьому стає жовтувато-червоним.
Реактиви: основний стандартний розчин, 1 мл якого відповідає 1 мг гідразин}', і робочий стандартний розчин, 1 мл якого відповідає 1 мкг гідразину; 0,1 н. розчин соляної кислоти; 5% розчин диме-тиламінобензальдегіду (розчиняють у 5% розчині НС1). Відбір проби/ Повітря протягують через два послідовно з єднані поглиначі, в кожному з яких міститься по 10 мл 0,1 н. розчину НС1. Швидкість протягування не більше 0,1 л/хв. Хід в и з н а ч є н н я . По 5 мл розчину з кожного поглинача вносять у колориметричні пробірки і доводять об'єм до 10 мл 0,1 н. розчином НС1. Одночасно готують стандартну шкалу з вмістом від 0 до 1 мкг гідразину з інтервалом 0,2 мкг. Об'єм доводять до 10 мл 0,1 н. розчином НС1. Далі в пробірки шкали та дослідні додають по 0,5 мл 5% розчину диметиламінобензальдегіду. Інтенсивність забарвлення у пробірках порівнюють через 20 хв. Для розрахунку використовують ту ж формулу, що й у попередніх дослідженнях. Визначення фтору в повітрі. Принцип методу. Метод базується на окисленні фтором йодиду калію з виділенням еквівалентної кількості йоду за реакцією F2 + 2KI = І2 + 2KF. Йод, що виділився, відтитровують розчином тіосульфату натрію: 3F2 + КІ +ЗН2О = КЮ3 + 6HF. Для повного виділення йоду розчин підкислюють: КІО, + 5КІ + 3H2SO4 = ЗІ2 + 3K2SO4 + ЗН2О. Реактиви: йодид калію кристалічний і 5% розчин; тіосульфат натрію, 0,002 н. розчин; крохмаль, 1% розчин; сірчана кислота, 10% розчин. Відбір проби. Повітря зі швидкістю ЗО л/год протягують через кристалічний йодид калію, вміщений в U-подібну трубку і послідовно під'єднаний поглинальний пристрій з 10 мл 5% розчину йодиду калію. Відбір проби має тривати до появи слабожовтого забарвлення твердої речовини. Хід визначення. Вміст V-подібної трубки і поглинального пристрою переносять у колбу. Туди ж додають 3 мл 10% розчину сірчаної кислоти, 0,5 мл 1% розчину крохмалю і титрують 0,002 н. розчином тіосульфату натрію до зникнення синього забарвлення. 1 мл 0,002 н. розчину тіосульфату натрію відповідає Розрахунок. Кількість фтору в повітрі визначають за формулою де х - кількість фтору у повітрі, мг/дм3; а - кількість розчину тіосульфату натрію, що пішла на титрування, мл; Vo — об'єм повітря, пропущений через поглиначі та приведений до нормальних умов, дм3.
СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ
![]() |