Специфіка правового статусу ТНК та акціонерних товариств у МПрП

Транснаціональні корпорації (ТНК) - це багатогалузеві концерни за місцем знаходження підприємств і філій у різних державах; інтернаціональні не тільки по сфері діяльності, але й за капіталом. Характерна риса ТНК - поєднання централізованого керівництва з самостійністю, що входять до неї і знаходяться в різних країнах структурних підрозділів. Загальноприйнята організаційно-правова форма ТНК - акціонерне товариство відкритого типу. Дочірні підприємства є самостійними юридичними особами, філії - несамостійними підприємствами, що входять до складу ТНК.

До кінця 1970-х рр. ООН відносила до ТНК такі фірми, які мали річний оборот, що перевищує 100 млн дол. США, і філії не менш ніж у шести країнах. В даний час про транснаціональному статус фірми свідчать розмір закордонних активів та їх частка в загальному обсязі активів компанії, частка зарубіжних продажів у загальному обсязі реалізації продукції і частка іноземного персоналу в загальній чисельності персоналу. За оцінками ООН, у категорію ТНК включаються до 45 тис. головних (материнських) корпорацій і 280 тис. їх закордонних відділень. До половини всіх ТНК базуються в США (близько 25%), Великобританії і Японії (по 12-13%).

У міжнародно-правових актах і доктрині права використовуються різні критерії віднесення корпорацій до транснаціональних:

1) кількість країн, у яких діє компанія (мінімум 2-6);

2) мінімальне число країн, у яких розміщені виробничі потужності компанії;

3) певний розмір капіталу, якого досягла компанія;

4) мінімум частки іноземних операцій у доходах чи продажах фірми (як правило, 25%);

5) володіння не менше ніж 25% "голосуючих" акцій у трьох чи більш країнах - мінімум пайової участі в закордонному акціонерному капіталі, що забезпечує фірмі контроль над економічною діяльністю закордонного підприємства;

6) багатонаціональний склад персоналу компаній, її керівництва.

ЮНКТАД ранжує найбільші ТНК з обсягом зарубіжних активів і рівня їх транснаціоналізації. Для оцінки рівня транснаціоналізації корпорації використовується індекс транснаціоналізації: середнє значення відношення зарубіжних активів до загального обсягу активів, закордонних продажів до загального обсягу продажів, чисельність іноземних працівників до загального числа зайнятих в корпорації.

В 1974 р. за ініціативою "Групи 77" в рамках ЕКОСОР створені Комісія з ТНК та Центр з ТНК. Основне завдання цих органів - розробити Кодекс поведінки ТНК, який формулював би підпорядкування діяльності ТНК певним правилам. Проект Кодексу був підготовлений в 1986 р. і прийнятий на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Він носить рекомендаційний характер, на чому наполягали держави, громадяни яких контролюють більшість ТНК.

Визначення ТНК згідно Кодексу поведінки ТНК: "Підприємство, чи то державне, приватне або змішане, що має відділення у двох або більше країнах, незалежно від юридичної форми і галузі діяльності цих відділень, яке функціонує відповідно до певної системи прийняття рішень, що дозволяє проводити узгоджену політику і загальну стратегію через один або більше центрів з прийняття рішень, і в рамках якого відділення таким чином пов'язані між собою, будь то відносинами власності або іншими стосунками, що одне або декілька з них можуть надавати (надають) значний вплив на діяльність інших і, у зокрема, користуватися загальними знаннями і ресурсами і розділяти відповідальність з іншими".

Проект Кодексу визначає принципи, цілі та завдання ТНК:

1) повага національного суверенітету;

2) суверенітет держав над їх природними ресурсами, матеріальними цінностями й економічною діяльністю;

3) невтручання у внутрішні та міжурядові відносини;

4) право держави на регулювання та контролювання діяльності ТНК на участь у розподілі прибутку і націоналізацію іноземної власності, що знаходиться на його території;

5) захист законній діяльності і принципу справедливого режиму. Національний режим буде надаватися ТНК, якщо вони відповідають національним економічним цілям і планам розвитку.

На IX Конференції ЮНКТАД (1996) йшлося про необхідність надати ТНК можливість працювати у цієї організації в якості приватних осіб, тобто суб'єктів національного права. Було відзначено, що корпораціям повинна бути надана можливість брати участь у багатосторонніх міжнародних форумах, оскільки вони втілюють в життя рішення про виробництво і споживання, які формально приймаються урядами.

У 1972 р. Міжнародна торгова палата затвердила "Основні принципи іноземних капіталовкладень"; у 1977 р. - "звід правил" для ТНК, спрямованих на обмеження практики вимагання і підкупу посадових осіб з боку ТНК. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) в 1976 р. прийняла Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства і Керівні принципи для багатонаціональних підприємств (додаток до Декларації). Це документи "м'якого права", що містять рекомендаційні норми. В основу Декларації покладено принцип надання національного режиму іноземним багатонаціональним підприємствам. При цьому підприємствам пропонуються обов'язки:

- дотримуватися міжнародне право;

- підкорятися праву країни перебування;

- враховувати політику країни перебування;

- співпрацювати з країною перебування;

- виключити практику підкупу та субсидій;

- не втручатися у внутрішні справи країни перебування;

- дотримуватися принцип забезпечення конкуренції;

- дотримуватися порядку оподаткування, трудове право, право соціального забезпечення;

- поширювати досягнення в науці, техніці і технології. У 1980 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла комплекс

Принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою. Була прийнята також резолюція Генеральної Асамблеї про заходи проти корупції в практиці ТНК та інших компаній, їх посередників та інших причетних до справи сторін.

Міжнародна організація праці (МОП) в 1977 р. прийняла Тристоронню декларацію принципів, що стосуються багатонаціональних корпорацій і соціальної політики. У ній закріплені права працівників ТНК створювати організації, які представляють їх інтереси, і наділяти ці організації повноваженнями для ведення колективних переговорів згідно з національним законодавством.

У Проекті норм МОП, які стосуються обов'язків ТНК та інших підприємств в області прав людини (2003), встановлені обов'язки ТНК в сфері трудових відносин та дотримання прав трудящих:

1) ТНК не використовують примусову чи обов'язкову працю, заборонений міжнародними договорами та національним законодавством;

2) ТНК забезпечують умови праці, що відповідають нормам безпеки і гігієни, як це передбачено відповідними договорами та національним законодавством;

3) ТНК оплачують працю працівників у розмірах, достатніх для підтримки належного рівня життя для них і їх сімей.

Правова специфіка ТНК:

1. Формально це підприємство, що підпадає (як і його зарубіжні відділення) під національну юрисдикцію відповідних країн. Фактично ТНК - мультинаціональне, транскордонне підприємство.

2. Зарубіжні відділення ТНК знаходяться в сфері юрисдикції приймаючої держави, формально є підприємствами цієї держави. Фактично це іноземні підприємства, так як залежність від головної компанії значно сильніше, ніж від приймаючої держави.

3. Через головне підприємство ТНК веде ділові операції безпосередньо з державами як з діловими партнерами.

Характерна особливість ТНК - невідповідність економічного змісту юридичною формою: виробниче єдність оформлено юридичної множественностью1. ТНК являє собою групу компаній, створених за законами різних держав, які є самостійними юридичними особами і які здійснюють діяльність на території різних країн.

Діяльність ТНК здійснюється через їхні закордонні філії. Філії розрізняються за своїм статусом: відділення, дочірні фірми та асоційовані компанії. Відділення - це фірми, які реєструються за кордоном, але не є самостійними компаніями та на 100% належать материнської компанії. Дочірня компанія - юридична особа з власним балансом, але контроль за її діяльністю здійснює материнська компанія (їй належить контрольний пакет акцій). Асоційованої компанії материнської ТНК належить 10-50% акцій.

Принцип підкорення ТНК національному праву країни перебування зафіксований в Хартії економічних прав і обов'язків держав (ст. 2): "Кожна держава має право регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій у межах дії власної національної юрисдикції та вживати заходів до того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам та постановам, відповідала її економічній і соціальній політиці".

Особливі труднощі пов'язані з визначенням особистого закону ТНК. З одного боку, вони створюються за правом конкретної держави, з іншого - їх дочірні і внучаті компанії діють в якості самостійних юридичних осіб в інших державах.

ТНК - це складна багатоступенева вертикаль: головний корпорація (національна юридична особа), дочірні холдингові (держательские, акціонерні) компанії (юридичні особи або інших держав), внучаті виробничі компанії (юридичні особи "третіх" країн), правнучатые холдингові компанії (юридичні особи "третє" або "четверте" країн). Національність кожної "дочки", "онуки", "правнучки" визначається відповідно до законодавства тієї держави, на чиїй території такий підрозділ діє. З правової точки зору ТНК є конгломератом юридичних осіб різної національності, керованих з єдиного центру за допомогою холдингових компаній.

У сучасному світі діяльність ТНК має глобальний характер (наприклад, філії знаходяться в 100 країнах). Встановити єдиний особистий закон такого об'єднання можна лише при використанні теорії контролю - за особистим законом головної компанії. У доктрині і практиці застосовується поняття "право ТНК". Це поняття має на увазі застосування до встановлення особистого закону та діяльність таких компаній не національного права якоїсь держави, а міжнародного або "квазимеждународного" права, "загальних принципів права", "загальних принципів міжнародного права", "транснаціонального права". Така концепція є найбільш функціональною.

У доктрині для регулювання правового статусу ТНК пропонується створити систему спеціальних правових норм договірного походження, що знаходяться поза дії національного права, підпорядкованих міжнародного права або загальними принципами права. Окремі вчені наголошують на необхідності передачі певних функцій державної влади транснаціональним корпораціям. Подібні доктринальні підходи підтверджуються практикою: багато країн проводять політику "дерегулювання" щодо ТНК. У США мінімізовано державне втручання в справи авіаційних корпорацій на міжнародному ринку авіапослуг.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство є формою об'єднання підприємців та їх капіталів для отримання прибутку.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Характерні риси акціонерного товариства (АТ):

- діє на підставі статуту. Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

- відповідальність акціонерного товариства за своїми обов'язками тільки майном, що належить йому на праві власності;

- відсутність у акціонерів додаткової майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;

- обов'язковість майнової участі акціонерів в АТ та необов'язковість для них персональної участі в діяльності АТ;

- статутний капітал не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам; резервний капітал не менше 15% від статутного і поповнюється за рахунок щорічних відрахувань, які не можуть бути менше 5% суми чистого прибутку);

- корпоративний характер управління і відповідна система органів: вищий орган - загальні збори акціонерів; виконавчий - правління, контрольні - ревізійна комісія (за фінансово-господарською діяльністю АТ), наглядова рада (за діяльністю правління);

- участь акціонерів в управлінні, яке залежить від кількості акцій, що належать їм на праві власності;

- збори акціонерів вважаються повноважними (кворум) за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками не менше як 60% голосуючих акцій;

- можливість залучення значних інвесторів на правах власників привілейованих акцій;

- визначення обсягу прав акціонерів залежно від типу акцій (прості або привілейовані), що належать їм на праві власності;

- кількість привілейованих акцій у статутному фонді не може перевищувати 25%;

- вихід акціонера з АТ шляхом відчуження акцій.

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом. У процесі створення акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій здійснюється після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.

Акціонерні товариства можуть бути 2 типів: публічними (ПАТ) і приватними (ПрАТ) (табл. 1).

Згідно зі ст. 6 ЗУ "Про акціонерні товариства" створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;