Зародження Запорізької Січі та ознаки її державності

У 1552-1556 рр. канівський і черкаський староста Дмитро Іванович Вишневенький (Байда) (7-1564 р.) об'єднує козаків, створюючи за порогами Дніпра на -. Мала Хортиця козацький центр - Запорозьку Січ. Згодом Січ неодноразово змінювала місце свого розташування. Назва "Запорозька Січ" поширилася на все об'єднане навколо Січі козацтво.

Запорозька Січ стала зародком нової української (козацької) державності, її, як державне утворення, характеризують такі ознаки:

Як бачимо, Запорозька Січ як державне утворення і як соціальна організація мала яскраво виражений демократичний характер. Це пояснюється тим, що:

- по-перше, Запорозьку Січ створив сам народ, утіливши в ній свій волелюбний характер й ідеали суспільного життя;

- по-друге, щоб вижити в умовах постійної зовнішньої загрози (з боку Криму, Туреччини, Речі Посполитої), козацтву потрібна була внутрішня злагода і стабільність, які забезпечувалися демократичними порядками.

Ставлення уряду Речі Посполитої до козаків

Слідом за козаками в південні степи проникають офіційна влада, литовські, польські, українські магнати та шляхта.

Уряд Речі Посполитої прагнув узяти козаків під свій контроль, щоб використати їх у своїх державних інтересах: для захисту своїх володінь від татар і турків, у протистоянні з Москвою. З цією метою у 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 козаків. Вони були вписані в реєстр-список, звідки й отримали назву реєстрових козаків. На кін. XVI ст. реєстр був збільшений до 3 тис. (у подальшому його чисельність змінювалася). Реєстрові козаки користувалися особливими привілеями: отримували землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали власне самоврядування. Реєстровці повинні були також контролювати нереєстрових козаків, придушувати анти польські, антифеодальні рухи. Але реєстрові козаки часто брали участь у козацько-селянських анти-польських повстаннях, здійснювали самостійні зовнішньополітичні акції, відстоювали право на власне самоврядування.

Запорозька Січ на міжнародній арені

Запорозька Січ посіла важливе місце в міждержавних відносинах країн Європи і Азії. Це стало результатом відносної самостійності Січі у зовнішній політиці, наявності у неї багатотисячного боєздатного війська, територіального розташування козацького краю на межі між європейським і азіатським світом.

Основними напрямами зовнішньої політики Запорозької Січі були:

боротьба проти татарсько-турецької агресії. Цю функцію козацтво взяло на себе з самого початку свого існування.

Героїчні, найбільш резонансні походи проти татар і турків пов'язані з іменами гетьманів Богдана Ружинського (1575 р.), Самійла Кішки (поч. XVII ст.), Михайла Наймановича (1608 р.), Петра Конашевича-Сагайдачного (1616 р.).

Завдяки активній наступальній тактиці козаки підривали могутність Кримського ханства і Туреччини, перетворювалися на провідну силу в боротьбі проти цих держав.

Козаки втручалися у конфлікти, що виникали у стосунках між Кримом і Туреччиною, прагнули використати їх для зміцнення власних позицій;

- відносини з Московською державою, які характеризуються як складні і неоднозначні.

Українців і росіян зв'язувала єдина православна віра, спадщина Київської Русі, потреба захисту від Кримського ханства і Туреччини. Союзницькі відносини з Москвою були у гетьмана Дмитра Вишневецького. Були й інші випадки співробітництва між козаками і московським урядом, координації їх спільних дій проти татар і турків. Разом з тим, стосунки Запорозької Січі з Московською державою залишалися напруженими, а часто І відкрито ворожими. Перебуваючи у складі Речі Посполитої, козаки виступали на її боці у воєнних конфліктах з Московщиною;

- урядами різних західноєвропейських країн, у т.ч. Австрії, Франції, козаки запрошувалися на військову службу і тим самим втягувалися в орбіту європейської політики.

Успіхи Запорозької Січі на міжнародній арені сприяли її зміцненню, стимулювали її внутрішньополітичну діяльність, спрямовану на захист українських інтересів.

Наприкінці XVI - на поч. XVII ст. Січ стала центром визвольного руху українського народу.