Участь українського козацтва в антипольських (козацько-селянських) повстаннях та їх історичне значення

Козацькі повстання — антиурядові акції козаків та покозаченого населення України наприкінці XVI — на початку XVII ст. з метою розширення прав козацтва та збільшення козацького реєстру.

Наприкінці XVI — середині XVII ст. українськими землями прокотилося три хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків:

· 1591—1596 — Повстання Косинського і Повстання Наливайка

· 1625—1638 — Повстання Жмайла, Повстання Федоровича(Трясила), Повстання Сулими, Повстання Павлюка, Повстання Острянина

· 1648—1657 — Хмельниччина

Загарбання Польщею майже всієї України призвело до посилення феодально-кріпосницького та національного гніту. На селі зросли розміри панщини, уведено нові натуральні та грошові повинності, які й без того були непосильними. Здирству панів не було меж. Історик Гнат Хоткевич писав: «Панщина... — ідеал поміщика — 7 день у тиждень і 24 години на добу». Не кращою була ситуація й в українських містах: від панських утисків потерпали міщани, передусім купці й ремісники. Українцям було найгірше за польського панування: магдебурзьке право поширювалося тільки на католиків, посади в органах міського самоврядування могли займати лише поляки чи німці. Послаблення королівської влади призвело до повного свавілля феодальної знаті. Магнати (або, як їх іще називали, королів'ята) поводилися у своїх маєтках та замках як королі: вони нападали на беззахисні села й містечка, відбираючи один в одного землі, маєтки, майно.

Ще більше загострилася ситуація в Україні після Берестейської унії 1596 року. Та козаки, селяни, міщани, частина православних шляхтичів і навіть окремі магнати все ж залишилися вірними православ'ю. Від національних, феодальних та релігійних утисків селяни й городяни тікали на Запорізьку Січ, де їхніми надійними союзниками й захисниками завжди були козаки.

Утворення Запорізької Січі та формування українського козацтва активно сприяло піднесенню боротьби проти національно-релігійного гніту та кріпосницьких порядків. Утікачі, які ставали козаками, не тільки поповнювали запорізьке воїнство чисельно, а й приносили та активізували на Січі антипольські настрої. Між козацтвом та іншими верствами населення України — селянами, городянами, православним духовенством — установилися міцні зв'язки.

Боротьба козацтва в перших його виступах виявляла яскравий національно-визвольний характер і відразу ж дістала відгук і гарячу підтримку широких народних мас.

Причини повстань

1. Посилення феодального і національного гніту на українських землях після Люблінської унії.

2. Загострення міжконфесійних суперечностей після підписання Берестейської церковної унії.

3. Наростання суспільної конфронтації в українському суспільстві, що призвело до загострення класової боротьби.

4. Засилля польського права на українських землях наприкінці XVIст.

5. Козацтво стало формуватися, як окремий стан в Речі Посполитій і заявило про себе, як окрема військово-політична сила.

6. Прагнення козацтва поширити свій вплив на якомога більші території України.

7. Загострення протиріч і суперечностей між рядовими козаками «голотою» і козацькою старшиною.

Козацько-селянські постання кін. ХVІ – у 20-30 рр. ХVІІ ст.

Підсумки національно-визвольних повстань

· Поширення серед українського народу іде національного визволення;

· масове покозачення селян і міщан;

· надбання досвіду збройної боротьби;

· наступ польської влади на козацький устрій, різке посилення утисків козацтва;

· тимчасова поразка українського національно-визвольного руху;

· 1639-1647 рр. – 10 років “золотого спокою” для Польщі.