Причини які спонукають підлітків до делінквентної та криміногенної поведінки в літературних джерелах

На сьогоднішній день проблема правопорушень неповнолітніх є і залишається однією з гострих проблем українського суспільства. над пошуком шляхів її вирішення працює широке коло фахівців різних наукових галузей: кримінології, юриспруденції, психології, педагогіки, соціальної педагогіки, соціології, правознавства тощо.

Основними причинами правопорушень неповнолітніх є:

1. Соціально-економічні: зубожіння населення; відсутність цивілізованих ринкових відносин; розвиток тіньової економіки; зростання в суспільстві соціальної напруги, рівня безробіття, зокрема серед молоді (кожний третій випускник школи, ліцею та кожний п’ятий випускник вищих навчальних закладів – безробітні). Окрім цього, політична нестабільність загострює економічну та соціальну ситуацію в Україні.

2. Несприятливе сімейне оточення (сорок відсотків неповнолітніх правопорушників виховувалося в неблагополучних сім’ях: з них 30% – у неповних, 45% – у конфліктних, 25% – в асоціальних і кримінальних сім’ях). У той же час шістдесят відсотків неповнолітніх правопорушників виховувалося в зовнішньо благополучних сім’ях, проте, з них 55% виховувалося в матеріально незабезпечених сім’ях, 35% – у сім’ях із низьким культурно – освітнім рівнем батьків, а 10% – у досить заможних родинах).

3. Проблеми у взаємостосунках неповнолітнього в шкільному середовищі (антипедагогічні методи роботи вчителів із важковиховуваною дитиною, конфліктні ситуації в класному колективі, неуспішність у навчанні, слабкий зв’язок між школою та сім’єю).

Окремо потрібно виділити низький рівень правової освіти та виховання в школі та сім’ї й формування на цій основі правового нігілізму – негативного або байдужого ставлення до норм державного права.

4. Негативний вплив позашкільного середовища: скорочення системи закладів дозвілля для неповнолітніх призводить до незайнятості вільного часу дітей та підлітків (в Україні три тисячі населених пунктів не мають жодного закладу культури, 6,5 тисяч культурних закладів зачинено, а ще 500 знаходяться в аварійному стані); негативний вплив засобів масової інформації, що пропагандують культ фізичної сили та агресії.

Окрім цього, неформальні та кримінальні об’єднання втягують неповнолітніх до вчинення правопорушень такими шляхами:

а) спекулюванням на клановій залежності (піднесенні виняткового статусу членів певного кримінального угрупування);

б) заохоченням таких негативних рис людини як жадібність, скупість, прагнення до надмірного ризику тощо;

в) демонстрацією хибного психологічного захисту;

г) відкритим психологічним (погроза компрометації, шантаж, залякування) та фізичним (побиття, тілесні ушкодження) насильством;

д) проханнями про допомогу, порадами, настановами тощо.

Поширення в суспільстві «фонових» та взаємопов’язаних із правопорушеннями явищ як алкоголізм, наркоманія, проституція, ВІЛ-інфекція (СНІД) підвищують рівень втягнення неповнолітніх до противоправних учинків. Наприклад, спектр правопорушень, пов’язаних із наркотичними речовинами є досить широким, а саме: контрабанда, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання, збут, організація або утримання місць для незаконного вживання наркотиків. Також злочини здійснюються з метою придбання наркотиків або в стані наркотичного сп’яніння.

5. Вікові особливості психіки підлітків, які сприяють антисуспільним проявам (акцентуація характеру, реакція групування, реакція емансипації, почуття дорослості, прагнення до самоствердження, емоційна неврівноваженість, підвищена збудливість, комфортність тощо).

6. Біологічними та генетичними причинами вчинення неповнолітніми правопорушень є порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму; вроджені психопатії; мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.

7. Екологічні – негативний вплив факторів природного середовища.

У процесі проведення профілактичної роботи соціальному педагогу потрібно в кожному конкретному випадку враховувати весь спектр причин учинення правопорушення та механізми формування кримінальної поведінки неповнолітніх.

На попередньому слідстві процесуальними формами використання спеціальних психологічних знань є: а) участь фахівця психолога у виробництві процесуальних дій (ст. 133 КПК РФ); б) призначення та виробництво судових експертиз (ст. 78 КПК України).

Спеціаліст-пси холог - це особа, сведущее в області психології, запрошена для участі у проведенні слідчих дій. По КПК РРФСР фахівець може брати участь у допиті неповнолітнього свідка у віці до 14 років (ст. 133), а за розсудом слідчого від 14 до 16 років (ст. 159, 285, 397), виїмки і обшуки (ст. 170), огляді (ст. 179), огляді трупа (ст. 180), отримання зразків для порівняльного дослідження

У статтях, що регулюють порядок допиту, участь фахівця не обмовляється, виняток становить лише обов'язкове залучення педагога до допиту неповнолітнього свідка у віці до 14 років і факультативне участь спеціаліста (педагога) в допиті свідка у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років (ст. 159 КПК України ). КПК України вимагає обов'язкової участі педагога в допиті неповнолітнього обвинуваченого (підозрюваного) старше 14 років, якщо він визнаний розумово відсталим (ст. 397 КПК України). На наш погляд, бере участь у кримінальному судочинстві педагог або лікар залучається для вирішення психологічних завдань, лише за достатньої психологічної підготовки.

Спеціаліст психолог може взяти участь в огляді, у тому числі в огляді місця події до порушення кримінальної справи.

Найбільш ефективною могла б бути участь психолога в огляді місця події у справах про вбивства, згвалтування, посягання на суспільну і. особисте майно громадян. Доцільним є участь психолога в огляді місця дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), він може надати допомогу у відтворенні психологічного боку події. Участь спеціаліста-психолога буде цінним у допиті свідків, потерпілих, при очній ставці, слідчому експерименті та ін процесуальних діях. Психолог допомагає більш ефективно провести допит осіб, які страждають фізичними і психічними вадами, особливо така допомога необхідна при допитах розумово відсталих суб'єктів.

Спеціаліст-психолог допомагає слідчому встановити психологічний контакт з допитуваним (обвинувачуваним, свідком, потерпілим, та ін), надати активну психологічний вплив на особу, яка підлягає допиту, виявити окремі якості і психологічні особливості суб'єкта розслідування (темперамент, характер та ін.)

Психолог може брати участь в обшуку, з його допомогою будуть визначені можливі місця приховування пошуку, психологічні особливості особистості обшукуваного (характер, темперамент, тип мислення та ін), його реагування на дії слідчого.

Необхідно участь психолога в пред'явленні для впізнання. Психолог звертає увагу на слідчого, на особливості особистості впізнаючого, визначає тип впізнання, допомагає ліквідувати конфліктні ситуації, встановити психологічні бар'єри для впізнання тощо

Спеціаліст-психолог може брати участь у всіх слідчих діях на розсуд органу, що веде розслідування.

54.Одна з особливостей психічної діяльності особи після скоєння злочину полягає в тому, що психічна напруженість не спадає, а навпаки, посилюється. Це зумовлено такими факторами:

56 Психологічні аспекти впливу злочину на особистість потерпілого і формування його показаний.

Специфическое виктимное зміст особистість суб'єкта стоїть у момент злочинного впливу, яка вносить певні, здебільшого тимчасові зміни у особистість і обумовлює цим якісну характеристику отриманих від потерпілих фактичних відомостей. Безумовно, матеріал, що становить згодом зміст показань потерпілих, формується переважно під впливом тих самих різноманітних психологічних закономірностей, як і показання свідків. Ця загальні для свідків і потерпілих закономірності визначають особливості їх виховання, запам'ятовування, відтворення показань. Разом про те, як ми вже вказали, формування показань потерпілих має свої особливості, що з передусім їх специфічними переживаннями, пов'язані з чиненими щодо потерпілих злочинними посяганнями та його різними наслідками, які, зрештою, накладають свій відбиток на процес створення показань цієї категорії допрашиваемых.

Психические переживання потерпілих, особливо коли злочинну вплив у тому чи іншою мірою спрямоване проти життя, здоров'я та перемоги гідності особистості, характеризуються емоційної глибиною, особливої гостротою і суттєво різняться в умовах освіти та змісту від переживань свідків і навіть свидетелей-очевидцев.

Свидетели-очевидцы, зазвичай, спостерігають злочин із боку, і пережиті ними почуття викликані скоєнням злочину стосовно іншої особи. Потерпілі ж, будучи об'єктом злочинного зазіхання, сприймають картину скоєного злочину, відчуваючи у собі його безпосереднє вплив. На відміну від свідків, у потерпілих при переробки й збереженні відображеною в останній момент зазіхання інформації частенько значніша роль переживань, що з фізичними, психічними і соціальними наслідками преступления.

Специфические переживання потерпілих і визначають їх психічні стану, що є своєрідним відбитком тих змін, які у особистості під впливом злочини і його наслідки. З огляду на психічних станів частіше всього проявляється дію інших психологічних закономірностей, зокрема які впливають психічні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, розумові, вольові, емоційні процессы)[7 стор. 100]. Як зазначають психологи, в типових для даної людини станах знаходять своє вираження і психічне властивості особистості. Психічні стану завжди ситуативны, вони за суті - реакція на ситуацію. Психічні стану розглядаються психологами як своєрідна психічна категорія, має багато спільні риси з індивідуальними властивостями особи і насамперед з характером.

Следует відзначити, що психічний стан потерпілих можна з'ясувати, як щодо стійке прояв всіх компонентів психічної діяльності особи, що опинилося жертвою злочину. Цей стан залежить від характеру, сили та інтенсивності злочинного впливу, і навіть попереднього психічного гніву й психічних властивостей особистості, і полягає в своєрідності психічних процесів, показань, поведінки й ставлення до справи потерпілого під час попереднього слідства й в суде.

В залежність від особистісних особливостей й ситуації на, у якій виникли, психічні стану зазвичай поділяються на глибокі й поверхневі, позитивно чи негативно які діють людини, тривалі чи стислі. Вони також різняться по ступеня усвідомленості особистістю залежно домінування у яких одного чи іншого компонента, від рівня їхню адекватність ситуації та залежно від причин возникновения[8 стор. 27].

Практика показує, що психічні стану потерпілих який завжди укладаються у рамки цієї класифікації і у силу їх специфічності й багатоманітності потребують, на думку, в додаткових критеріях для розмежування. У цьому, ми підтримуємо думку Е.Е. Центрова, який пропонує провести поділ психічних станів потерпілих залежно від з трьох основних етапів їх образования:

психические стану, які під час скоєнні злочину;

психические стану під час від скоєння злочину до порушення кримінальної справи і проведення расследования;

психические стану у процесі попереднього і судового слідства.

И це розподіл кілька умовно, воно заслуговує на увагу, оскільки зручне наочного і всебічного дослідження кожної групи психічних состояний.

Различные форми злочинного впливу, засоби і способи, яких вдаються особи, що здійснюють злочину, викликають сумніви і різноманітні психічні стану потерпілих, обумовлюючи специфічність формування показань. У цьому стадії велике значення мають значення і психічні стану, що виникли у потерпілого до злочину. Зокрема, до них віднести стану, що у результаті психічної безпорадності потерпілих (душевна хвороба, несвідоме стан, малолітній вік) і зниження фізичної безпорадності, викликаної хворобою, не що з розладом душевної діяльності, фізичними вадами, старим віком чи внаслідок сформованій ситуації. Безпорадність потерпілого то, можливо обумовлена і станом алкогольного сп'яніння чи прийому наркотиків. Попереднє психічне стан потерпілого може у певною мірою посилювати негативне вплив злочинного зазіхання, викликаючи додаткові дефекти в цих показаниях.

Компонентами психічних станів здебільшого є страх, біль, і моральні, психічні страждання, зумовлені чиненим посягательством.

Наиболее характерною реакцією потерпілих на ситуацію нападу є стан страху. Страх як емоційне відбиток небезпеки обумовлений невідомістю ситуації, невір'ям у власних силах, відсутністю інформації про сприятливому виході із обстановки. Стан страху може отримувати різноманітні форми, ступені та оттенки.

Отметим, що злочину проти особистості, зокрема загроза убивством, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень чи застосуванням фізичної сили, часто-густо викликає в жертви астенічну форму страху, яка проявляється зовні дрож, заціпеніння, скутість, недоцільні вчинки. Будучи пассивно-оборонительным рефлексом, вона паралізує волю потерпілого до опору і частенько призводить до неадекватному відображенню ситуації, перебільшення небезпеки, і, в кінцевому підсумку, до підвищення сили страха.

Развитию астенической форми страху сприяють як загрози злочинця і інтенсивність його дії, а й обстановка нападу, його раптовість, грубе звернення, що породжує стан розгубленості, розпачу, безвиході і обреченности.

В стані астенічного страху потерпілі часто, перебільшуючи небезпека, спотворене сприймають події, запам'ятовуючи в пам'яті й у спотвореному гіпертрофованому вигляді. Загроза авторучкою чи гребінцем зляканому уяві потерпілого здається загрозою ножем, а число які напали часто вони вважають більшою, ніж насправді. Одночасно жертва применшує можливість уникнути небезпеки, перебільшуючи сили які напали і недооцінюючи свои.

Следует відзначити, усвідомлення небезпеки нерідко викликає в потерпілих і стеническую форму страху, яка, будучи активно-оборонительным рефлексом, підвищує життєдіяльність організму. За такого стану потерпілі надають злочинцям активне опір, вдаючись до різним способам запобігання негативних наслідків зазіхання. Саме тоді всі ці сили віддаються боротьби з обличчям чи особами, які здійснюють напад, мислительна діяльність спрямовано оцінку обстановки, вибір коштів боротьби, і прийняття найприйнятнішого рішення. Тому увагу при цьому розкидано і концентрується тільки окремих моментах того що відбувається, висвітлюючи в людській свідомості та залишаючи затінена багато суттєві деталі події. У разі боротьби, яка найчастіше відбувається за недостатньому висвітленні, потерпілі нерідко погано чи спотворене запам'ятовують прикмети злочинця. Часто швидкоплинність події Демшевського не дозволяє вловити послідовність й окремі моменти того що відбувається. Часто потерпілі не запам'ятовують у пам'яті дій кожного з які напали не можуть тому згадати, хто їх першим зробив ті чи інші насильницькі действия.

Известно проте, що небезпеку який завжди придушує пригнічує розумову діяльність. У окремих випадках велике самовладання, прагнення подолати напад сприяють холоднокровному, тверезому розрахунку, ясному розумінню і баченню сформованій обстановки, появі з так званого стенического бойового порушення, активизирующего психічну діяльність. Відомо практиці ще й чимало прикладів, коли потерпілим у цьому стані з допомогою різних викрутасів вдавалося уникнути нападу чи значно послабити його вплив. Стеническое бойове порушення зазвичай позитивно впливає продуктивність сприйняття й запам'ятовування, їхня точність, повноту і объективность.

В різні періоди боротьби психічний стан потерпілих може у залежність від мінливих обставин переходити лише з форм страху до інших.

Стеническое бойове порушення в результаті тривалості та безнадії боротьби, і застосування злочинцями грубих фізичних методів примусу може змінитися після виснаження зусиль і ослаблення вольового зусилля стенической чи астенической формою страху. Тоді чітко й ясно пляма у пам'яті потерпілого картина початку нападу змінюється уривками і перекрученими спогадами про перипетіях наступної борьбы.

Страх внаслідок особливо грубого злочинного впливу можуть вилитися й у афективні форми - жаху, що з різким зміною психічної діяльності, порушенням логічного мислення, розладом орієнтування у навколишній обстановці. При заподіянні побоїв, жорстокому, носить характер катування побиття, придушенні, збочених діях злочинців і пораненнях до психічному стану страху приєднується почуття болю. Біль посилює стан страха[9 стор. 45] і утворює своєрідне психічний стан, що б сукупність фізіологічних процесів у центральній нервовій системі, викликаних будь-яким сверхсильным чи руйнівним роздратуванням. Гостра болісна біль утрудняє і змінює перебіг психічних процесів, сприяє освіті домінантної вогнища порушення, котрий вабить себе порушення з інших нервових центрів - і придушує їх деятельность.

При допиті потерпілих й оцінки отриманих від них показань необхідно пам'ятати, що що у результаті болю психічний стан саме залежить від попереднього психічного стану. Втома і безсоння підвищують чутливість людини до болю, однак за глибокому стомленні біль притупляється. На холоді відчуття болю посилюється, а тепло, навпаки, сприяє ослаблення больового відчуття. Важкі психічні переживання, стан нервового напруги нерідко придушують почуття болю. Страх, наприклад, може лише посилювати почуття болю, а й діяти прямо протилежним чином. Тож у період боротьби, і опору, що чиниться потерпілим, відчуття болю від отриманого раніше може бути за часом кілька відстроченою від часу його нанесення, оскільки увагу потерпілого зосереджене у цей час на захисту. Досить часто через це показання потерпілих про час нанесення поранення може бути неточними і суперечити іншим доказательствам.

Следует відзначити, що виникаючі під впливом злочину страх, біль, фізичні страждання, бажання позбутися злочинного зазіхання чи, швидше його припинити, порушення і непередбачуване напруження, зумовлені боротьбою, а випадках скоєння статевого злочину, ще, що й особистісні, інтимні переживання, створюючи сплав різних, взаємозалежних між собою емоцій і первісність почуттів, утворюють складне, своєрідне стан потерпевших.

Воздействие злочину на потерпілих може бути настільки сильним, що у окремих випадках вони виникають тимчасові стану, близькі зі свого зовнішньому вираженню і реакцій до визначених душевним розладам і схожі на стану маніакальні, шизофренічні, депресивні. Описуючи свій стан, деякі потерпілі відзначали, що події здавалося їм якимось нереальним, кошмарним сном, окремі деталі послідовність подій якого, як і тепер сні, вони згадати неспроможна. Одне з учасників групового згвалтування дав такі свідчення щодо стані потерпілої після скоєного у відношенні неї злочину: «Її було реабілітовано такому жахливому стані, що навряд чи щось розуміла... Вона стала як ненормальна, начебто втратила розуму, розводила собі саме руками і щось говорила».

В окремих випадках пережиті хвилювання викликають афазії, тобто тимчасові розладу або втрату промови, позбавляють потерпілого можливості покликати допоможе чи повідомити про скоєному нападі. Один із потерпілих, наприклад, внаслідок раптового нападу кабіні ліфта двох злочинців, загрозливих їй ножем, зі страху втратила голоси і зуміла покликати допоможе. Потерпілий іншою справою, хоча розбійний напад було припинено від початку працівниками міліції, з переляку і хвилювання було кілька днів говорить.

При проведенні допиту й оцінки сообщаемых потерпілими відомостей слід пам'ятати, що психічні стану потерпілих частенько значною мірою визначають повноту і якість отриманих від них показань. У час злочину потік інформації про оточуючої обстановці й діях злочинців може бути обмежено пережитими потерпілими емоціями й почуттями і пов'язані з ними сигналами роздратування, переважати тим часом в психічної життя. Коло свідомості виявляється звуженим, логічна, мислительна переробка інформації пригнічена і спотворюється різнорідністю і множинністю роздратування, надходили з внутрішніх та зовнішніх органів. Увага лише окремих випадках концентрується на деталях того що відбувається події, а думку нав'язливо повертається до страхам і побоюванням, що з діями преступников.

Психологами психічне статки у важкою чи екстремальній ситуації позначається як нервно-психическое напруга чи стрес. У стресі виділяються емоційна, фізична, операційна напруженості, яким відповідають певні фізіологічні зміни у організмі (почастішання серцебиття, подиху і т.д.). Ці компоненти нервно-психического напруги впливають на результати діяльності, проте велике значення у своїй набуває ступінь виразності емоційної напруги. Випробовуване потерпілими стан стресу впливає до процесів збереження, переробки нафти та відтворення відбитої інформації. Так, під впливом емоційної напруги потерпілі часто-густо на перших допитах що неспроможні згадати про обставини, що передували події злочину. Трапляється, потерпілі відразу після зазіхання внаслідок з так званого проактивного гальмування що неспроможні згадати наступні події. Усе це й пояснює, чому на повторних допитах показання потерпілих виявляються, зазвичай, більш повними, ніж у початку расследования.

Следует відзначити, що переробки сприйнятого матеріалу може тривати досить у потерпілих навіть через кілька місяців після проведених їх участю слідчих дій, що нерідко впливає і їхні показання у суді. Інколи може знадобитися кілька допитів, щоб у складних випадках відновити всі істотні обставини, виявити не виявлені першою допиті «заощадження памяти».

В показаннях потерпілих відзначаються такі найхарактерніші дефекты:

преувеличенное уявлення про певні моменти пережитого події (наприклад, перебільшені свідчення щодо числі злочинців і предметах, що вони использовали);

обобщенность, особливо у початкових поясненнях і показаннях про дії винних осіб («все тримали», «все брали участь у скоєнні преступления»);

пробелы, пропуски в описах деякі важливі елементів происшедшего;

заблуждения щодо послідовності розвитку події - плутанина, перестановка при відтворенні його окремих деталей і безкомпромісність дій конкретних учасників преступления.

Возможны у показаннях потерпілих також помилки щодо часу перебігу тієї чи іншої події. Негативно забарвлені переживання події можуть призвести до сильної переоцінці тимчасових інтервалів. Так, під час проведення розбійного нападу учасники злочинної групи у вигляді працівників районного житлового управління проникли до квартири Іллінській. Погрожуючи зброєю, вони пов'язали Ильинскую, зав'язали їй очі, потім забрали гроші й зникли. І хоча матеріалами розслідування було встановлено, що у квартирі перебували трохи більше 15 хвилин, потерпіла згодом стверджувала, що це те що тривало щонайменше часа[10 стор. 52-61].

Как показує практика, психічні стану, ускладнені додатковими чинниками, часто більш значно, що вужча розглянуті, б'ють по повноті, якості й об'єктивності матеріалу, що становить згодом зміст показань потерпевших.

Качество показань потерпілих залежить тільки від сили та інтенсивності злочинного впливу, особистісних особливостей жертви, характеру що виникають у момент злочину психічних станів, а й від цінності інформації, втраченого при наступі позамежних форм нервно-психического напруги. Інакше кажучи, повнота і достовірність переданої у процесі допиту інформації залежать і південь від того, наскільки повно і "глибоко дезорганізація психічної діяльності в потерпілих охоплювала ті чи інші періоди минулого, дані про яких мали важливого значення у процесі доказывания.

59.

Вимоги моралі поруч із принципами та аналогічних норм права служать критеріями під час вирішення питання про допустимості тактичних прийомів, застосовуваних ході проведення досудового слідства.Этичность – важливе засіб тактичного прийому, як із його формування, і приприменении.[30]

Тактичний прийом окреслюється спосіб розв'язання будь-якої завдання, засіб впливу на об'єкт, сприяє ефективному збиранню та використання доказовоїинформации.[31]

Для визначення допустимості застосування під час виробництва допитів і очних ставок тих чи інших тактичних прийомів чимале значення має рішення з позицій моральності питання про співвідношенні цілей розслідування і засобів їх досягнення. Лише те засіб можна вважати моральним, чи, що те ж саме, виправданим совістю, яке, будучи споруджено на мета, зберігає свій моральний характер – такий єдиний критерій, що має бути покладено основою допустимості чи неприпустимість тих чи інших коштівборьби.[32]

Як було зазначено, з погляду моралі неприпустимі під час виробництва допитів і очних ставок, як і за будь-якому слідчому дії, тактичні прийоми, якщо вони засновані чи пов'язані з: а) насильством й погрозами застосування насильства; б) обманом; в) використанням культурної відсталості і релігійних забобонів; р) використанням аморальних спонукань; буд) будь-якими діями, що можуть за своєю формою чи інтенсивності викликати неправдиві свідчення чи самообмова; е) будь-якими діями, принижують людську гідність; ж) діями, підривають авторитет слідчих органів. Отже, моральні вимоги разом із властивостями науковості і принцип законності служать однією з основних критеріїв допустимості тактичногоприема.[33]

Помилки розслідування, порушення правових і соціальних моральних норм часом пояснюються явищами професійної деформації, дедалі ближчої в деяких слідчих працівників, що призводить сутнісно до заперечення слідчої тактики, позбавляючи слідчого активності у боротьби зі злочинністю, перешкоджаючи використанню різноманітних тактичних прийомів розслідування і зводячи його до застосування "слідчих хитрощів" і "психологічних пасток". Це призводить часом до втрати доказів, порушення норм закону, обмеженню інтересівличности.[34] І найбільше це може статися за виробництві допитів і очних ставок.

У моральному плані найцікавіше такого моменту, як вибірковість тактичногоприема.[35] Слід зазначити, що тактичних прийомів, відповідальних вимогам законності, науковості і етичності цілком достатньо, щоб отримати ефективні результати під час допитів і очних ставках.

Часто тактичні прийоми, застосовувані слідчим, чинять певний психологічне вплив на людини. І на слідчої етики найскладнішим і важливим таки є питання моральних критеріях допустимості тих чи інших методів, прийомів, коштів, використовуваних слідчим і надають психологічне вплив на людини в проведенні слідчих дій. Ситуації, які під час розслідуванні злочинів нескінченно різноманітні і складні, кошти, цілком правомірні тільки в випадках, іноді виявляються явно аморальними за іншими. Кожен прийом підлягає оцінці лише з погляду його формальної законності і пізнавальною ефективності, але й позиції моралі, що у професійну етику слідчого, тобто. за будь-яких обставин прийом психологічного впливу має відповідати етичнимтребованиям.[36]

Тактичні прийоми, засновані на використанні психології, можуть неоднаково проводити різні сторони людської психології. Окремі більшою мірою впливають на відчуття провини та формують емоції, інші – на розум, розум і формують вольові процеси. Використання різної форми психологічного на душевні сфери людини визначатиметься з урахуванням оцінки її особистість, схильність до сприйняттю їм тих чи інших форм впливу, моральної допустимості.

Слідча етика дозволяє слідчому застосовувати такі методи психологічного впливу, які активно впливають на позитивні моральні якості, прагнуть активізувати їх роль свідомості людини. Насправді ж можна зустрітися ще з іншим становищем, коли слідчий надає певний психологічний вплив на звинувачуваного чи підозрюваного, активізуючи у своїй негативні якості: жадібність, боягузливість, егоїзм,самозакоханість тощо.

Як слушно вказуютьА.Ратинов іЮ.Зархин, для продуктивної діяльності слідчого надзвичайну важливість набувають етичні критерії допустимості методів і коштів, які у процесірасследования.[37]

Досить складним; і гостро стоїть питання, чи дозволено знравственно-правових позицій надання психологічного на допитуваного, і якщо так, то які прийнятні кордону такого впливу.

Під час кримінально-процесуальній діяльності її мусять надавати друг на друга відповідного впливу, що об'єктивної закономірністю. Тому закон, аби захистити допитуваного від навіювання, забороняє постановку навідних питань; аби запобігти стороннього впливу допитуваного, наказує проведення допиту порізно (ст. 143 КПК України); виробництво очна ставка дозволяється одночасно лише двома особами (ст. 162 КПК України). Але й найточніше виконання всіх правил проведення допиту і очна ставка не гарантує допитуваного від психологічного на нього з боку слідчої. Будь-яка інформація, тим паче словесна, передбачає вплив. Понад те, навіть нейтральне одночасна наявність вже сьогодні існують вплив одну людину надругого.[38]

Перш що розмовляти про допустимості чи неприпустимість психологічного впливу, необхідно з'ясувати, про яке вплив йдеться. Тільки запрошення допит викликає в людини хвилювання. Предметом дискусії може бути правомірність психологічного на обвинувачуваного (підозрюваного), а питання допустимих форми і методи такого впливу. Завдання полягає у тому, щоб визначити, які прийоми припустимі, правомірні, а які є психічне насильство, несумісне до основних засад кримінальногопроцесса.[39]

Психологічний вплив має місце незалежно від спілкуванні людини з людиною. Психічне вплив у діяльності у здійсненні правосуддя вельми специфічне. Вплив слідчого на допитуваного має як предметну завдання – отримання правдивих показань. ЯкА.В.Дулов, основний зміст допиту становить застосування методів психологічного надопрашиваемого.[40]

Важко погодитися з твердженням, що припустиме лише такий вплив, у якому створюються щонайсприятливіші умови для течії психічних процесів. Такої думки дотримуються, зокрема,И.Ф.Пантелеев[41] іН.И.Порубов[42] З цього установкою пов'язано безпідставне виключення з числа допустимих прийомів слідчої тактики тих, що базуються на використанні чинника раптовості нападу та пов'язані з впливом на інтелектуальну сферу людини.

>Правомерное психічне вплив саме не диктує конкретні дії, не вимагає тієї чи іншої змісту, а втручається у внутрішні психічні процеси, формує правильну позицію людини, свідоме ставлення до своїх цивільним обов'язків і тільки опосередковано наводить його у виборі певний спосіб поведінки (добровільність вибору відрізняє, наприклад, допит, направлений замінити отримання правдивих показань, від домагання – до визнання).

При насильство ж допитуваний істотно обмежений чи взагалі позбавлена можливості вибирати собі лінію поведінки. Вона визначена альтернативою, які ставить обличчя, котра здійснює дізнання. У цьому загрозливий шкода стає нерідко побудником. Єдине засіб, що дозволяє уникнути загрози, підслідний бачить у тому, аби виконати продиктованеследователем.[43]

>Г.Г.Доспулов пише, що насильство – всяке суперечить вимогам законом і професійну етику вплив на допитуваного, яке обмежує вибір правильної лінії поведінки, применшує його права чи зачіпає законні інтересів інших учасниківпроцесса.[44]

Думка про неприпустимість слідчим застосування психологічного впливу з єдиною метою протидії розслідування зустріло рішуче заперечення із боку більшості учених-юристів з тієї причини, що "такий погляд роззброюють слідчих працівників та викликають їх до становища пасивних реєстраторівсобитий".[45] Але з тим, неприпустимі такі дії, які, хоча у прихованому вигляді, порушують процесуальні гарантії що у справі осіб, загрожують спотворенням істини, відступом від норм закону, основі моралі й професійної етики слідчого.

З вимог закону, моральності можна припустити неприпустимим застосування до допитуваним як прямого фізичного насильства чи погроз, а й будь-яких інших заходів, однак що з фізичним чи психічним примусом допитуваного до дачі певних показань. Такі, наприклад, арешт або затримку особи як впливу з єдиною метою отримати від нього бажані показання, обіцянку пом'якшити його доля, надати ті чи інші пільги обвинувачуваному над його визнання тощо. Той самий характер мають які ще спроби "закріпити" (натомість, щоб всебічно перевірити достовірність і підкріпити іншими доказами) визнання обвинувачуваного шляхом допиту у присутності понятих, виходу місце, виробництва непотрібних для справи очних ставок, що створює видимість численних доказів там, де, сутнісно, є лише одне визнання.

Суть подібних методів – у наданні незаконного тиску обвинувачуваного (підозрюваного), щоб змусити, змусити його визнати те, що слідчий вважає (який завжди у своїй правильно вважає) правдою. Тому такі прийоми, вихідним пунктом якого є переоцінка слідчим значення визнання обвинувачуваним свою вину, суперечать закону і моральним вимогам, є насильством і часом змушують допитуваного дооговору чи самообмові.

Правомірність і допустимість психічних коштів визначається точним відповідністю духові та букви закону, пізнавальної ефективністю, вони мають мати виборчим дією, відповідати моралі. Отже, не у тому, законно застосування психічного впливу, йдеться про неприпустимість психічного насильства.

Отже, до тактичним прийомів допиту пред'являються певні правові, психологічні і моральні вимоги. Судова психологія стосовно допиту і очній ставці вивчає механізми і закономірності правомірного психічного впливу тактичних прийомів на свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачуваних, а аналіз логічних компонентів і коштів застосування, з яких здійснюються тактичні прийоми.

Управління поведінкою допитуваного здійснюється слідчим залежно від тактичної ситуації у ході допиту і громадянської позиції допитуваного. У зв'язку з цим правилом ітактико-психологические прийоми допиту теж діляться визначені групи. Є різноманітні класифікації прийомів психологічного впливу, котрі під час допиту трансформуються в тактичні. Здається, що кращої класифікацією, розкривала саму суть психологічного впливу, буде класифікація цих прийомів залежно від завдання, цілі й кінцевого результату тієї чи іншої прийому. З іншого боку, класифікація за таким підставі сприяє здійсненню знання з процесі аналізованих слідчих дій. Таку класифікацію даєВ.Е.Коновалова, на думку яких можна виокремити такіприеми:[46]

1.Способствующие актуалізації у пам'яті зображеного. Сюди відносяться постановка нагадують питань, пред'явлення речові докази, допит дома події;

2. Спрямовані встановленнямотивизации показань. Шляхи встановлення істинних мотивів визначаються порівнянням доказів;

3.Помогающие викрити винних. Ці прийоми полягають у комплексі різноманітних способів оперування інформацією, що у розпорядженні слідчого та містять дані про причетність особи до здійсненого злочину;

4.Способствующие виявлення брехні. Це прийоми, пов'язані із виставою що уточнюють, деталізуючих і контрольних питань. Чимале значення у процесі встановлення брехні у показаннях має пред'явлення речовинноїинформации;[47]

5.Устраняющие конфліктні ситуації та що сприяють установленню психологічногоконтакта.[48] Ці психологічні прийоми сприяють також отриманню інформацією процесі допиту.

Як було зазначено, ці прийоми виконують різні функції. Окремі допомагають допитуваному в пригадуванні забутого й у найбільш правильному відтворенні те, що він. Сюди відносяться суміжність,сходность, контрастність, роз'єднання,перефраза, наочність. Інші прийоми будуються у тому, аби переконати допитуваного у необхідності переглянути умови та вимоги, що суперечить завданням правосуддя. Це розмова, зняття напруги, настроювання, використання позитивних властивостей особистості, створення незаповненості, те що брехні, вижидання. Наступна група прийомів застосовується тоді, коли свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачуваний не хоче рахуватися з обгрунтованими доказами слідчого, коли допитуваного потрібно так переконати, скільки переконати у необхідності дати правдиві свідчення. У цю групу можна віднести такі тактичні прийоми, як послідовність, форсований темп, уповільнений темп, інерція.

Переконання залежить від передачі повідомлень із єдиною метою схилити до якогось думці чи вчинку людини, впливаючи з його емоційну, інтелектуальну і вольову сфери. Метод переконання ефективний в тому разі, якщо допитуваний хоче сприймати докази, зацікавлений вислухати слідчого. Слідчий може бути сам переконаний, у яких хоче переконати допитуваного.

Застосування переконання має відповідати ряду вимог: будуватися з урахуванням рівня розвитку, освіти, інтелекту допитуваного, індивідуальних психічних якостей; має бути логічним, доказовим, утримувати висновки та конкретні приклади, аналіз взаємно відомих чинників; вона має бути розраховане на зворотний зв'язок, для сприйняття доказів самого допитуваного, щоб у залежність від них перебудовувати процес переконання. Переконання посилюється також аргументами, у яких використовуються різні асоціативні зв'язку. Важливе значення мають значення і психологічні докази, що застосовуються як і самостійні кошти переконання, як і додаткові, які посилюють логічнийаргументацию.[49]

Переконання може здійснюватися у різні форми і має різну рівень впливу на людей. Прикладом такого "подвійного" на людини до слідчої діяльності попередження свідків і потерпілих про кримінальної відповідальності через відмову від давання свідчень і поза надання явно помилкових свідчень.

Найчастіше зустрічаються формами переконання у діяльності слідчого є логічне переконання, емоційне переконання,убеждение-дискуссия.

А, щоб метод переконання дав необхідні результати, треба порушити мислительну діяльністьубеждаемого, направити її те щоб вона привелаубеждаемого саме до тих висновків, у його хочуть переконати. Мисленнєва діяльність опитуваногоубеждаемого особи повинна йти до порушення критичного ставлення до своїх вчинків, до вчинкам інших.

У ході застосування методу переконання слід продовжувати уважно вивчати особистість, стежити її реакціями, змінами у поведінці, міміці, жестах тощо. Переконання завжди має бути розраховане вимушені створення умов, які полегшують перегляд раніше виданих рішень.

З з метою отримання від допитуваного правдивих показань у процесі допиту і очна ставка може застосовуватися такий метод психологічного впливу як викриття. Сутність цього, як уН.И.Порубов, в активному вплив на психіку допитуваного, у "демонстрації неспроможності його тверджень, протиріч між тими твердженнями і обставинами розслідуваної кримінальної справи. Викриття досягається шляхом пред'явлення доказів, постановкою перед допитуванимвопросов.[50] Пред'явлення доказів у процесі допиту має бути проведене тактично правильно. Випадання будь-якого "ланки" із системи доказів веде до руйнації всієїцепи.[51]

Викриття можливо, й правильної, своєчасної,исследовательной формулюванням питань. Треба так побудувати питання, щоб допитуваний витяг із них якнайменше інформації собі у тому, відомо слідчому, якими має доказами, щоб питання не підказували допитуваному відповідь. Запитання має бути нейтральним, тобто. не сковувати волю і самостійність відповіді, не навіювати і передбачати його конкретний зміст відповіді, не розкривати істинну думку запитувача.

Навіювання розраховане на придушення, підпорядкування волі особи, яким впливають з допомогою цього. Таке розуміння методу призвело до висловлювань про неможливість його застосування в процесуальної діяльності.

Звісно ж, що це залежить від цього, з приводу чого застосовується навіювання. У слідчої практиці можна застосовувати лише види навіювання, що є типовими формамиволеутверждения слідчого та використовуються їм у виховних цілях посилення емоційного стану допитуваного і здійснення контролю за його розумовим процесом.

Навіювання у вигляді наказу застосовується у тому випадку, коли потрібно різко змінити напрям психічних процесів допитуваного, наприклад, вивести його з порушеної стану, коли треба зняти підвищену емоційність чи загальмованість. Є й такі види навіювання, як вимога, прохання, закид, пропозицію, рада.

У практиці розслідування мають місце випадки, коли слідчий безпосередньо не повідомляє допитуваному брехливих даних, але в різний спосіб прагне сформувати в нього помилкове судження щодо тих чи інших обставин. Одні автори, такі якС.Г.Любичев,М.С.Строгович, проти такогоявления.[52]

Інші автори, зокремаВ.В.Леоненко іВ.П.Бахин, вважають, створення перебільшеного уявлення про обсяг зібраних доказів перестав бутиобманом.[53]

Здається, що з маскування зібраних обставин, котрі з тому чи іншому етапі розслідування з тактичних міркувань необхідно приховати від зацікавлених осіб, слідчому зовсім ні необхідності вдаватися до хибним твердженням. У його арсеналі є такі величезні кошти, як прямий відмову у повідомленні даних, які хочуть вивідати зацікавлені особи, замовчування, репліки, допускають багатозначне тлумачення, різноманітні питання, які можуть викликати в допитуваного ті чи інші здогади, у результаті обвинувачуваний робить помилкові висновки та обирає позицію, що у остаточному підсумку сприяє успіху розслідування. Така поведінка слідчого неспроможна класифікуватися як обман. Обман полягає у повідомленні брехливих даних про стан справ, чи в перекрученні істинних фактів. Обдурити – отже свідомо запровадити когось у оману, сказавши неправду. А приховування відомостей, які до часу й повинні зберігатися таємно, є службовим боргом слідчого (ст. 121 КПК України) не може кваліфікуватися як обман.

Становить інтерес питання допустимості з цим погляду прийомів слідчої хитрості. Їх принциповудозволенность визнає багато хто автори, проте, їх суть і критерії дозволеності формулюютьпо-разному.[54]

Відповідно до розумінням концепції "слідчих хитрощів"А.Н.Васильева іЛ.М.Карнеевой однієї з цілей застосування будь-якого тактичного прийому, зокрема. заснованого на "хитрості" слідчого, у тому, психологічно роззброїти допитуваного, справді вчинила злочин, але що дає неправдиві свідчення, викрити їх у скоєнні злочину, перед необхідністю дачі правдивих показань. Це призводить серйозне заперечення. У точному значенні цих слів психологічне роззброєння означає позбавлення суб'єкта можливість керувати своїми психічними процесами, здібності нормально й діяти. Зрозуміло, що такаобезоруживание неприйнятно ні з яким погляду, навіть стосовно особі, справді яке здійснило злочин.

60.Професыограми юр.професий

Загальна характеристика професіограмюридичних професій Створення професіограм юридичних професій є частиною деоктологічноюхарактеристикою праці юриста. Кожна професія, крім загальних вимог,пред'являє до юриста (слідчому, прокуророві, судді, нотаріусові, адвокатовіта ін.) специфічні вимоги. Підвищення якості праці юриста неможливо безобліку індивідуальних особливостей його особистості і відповідностіособистісних якостей об'єктивним вимогам професії. Професіограма є орієнтиром для підготовки юриста — фахівця, а такожзразком для практикуючого юриста в сфері правозастосовчої, правоохоронної іконтрольно-наглядової діяльності держави. Розробка професіограм (описпрофесії) представляє проведення докладного опису найбільш розповсюджених,основних юридичних професій із вказівкою їхніх характерних функцій.Складеною частиною професіограми є психограма. Професіограма — це опис стійких (стабільних) властивостей особистості,необхідних для ефективної професійної діяльності. У професіограмах юридичних професій виділяють наступні основні аспекти(сторони) професійної діяльності юриста. 1. Соціальний — виражається в необхідності приймати соціально значимірішення в процесі тлумачення і реалізації правових норм, виступати якзахисник прав і законних інтересів громадян, організатор боротьби зправопорушеннями на дорученій ділянці, включаючи їхню профілактику,проведення правової пропаганди серед населення, а також перевихованнязлочинця. 2. Пошуковий — складається в застосуванні юристом професійнихнавичок по встановленню фактів, що мають юридичне значення, у зборіінформації, необхідної для рішення юридичних справ. Реконструктивний — полягає в аналізі й узагальнені всієї зібраної юристомінформації по певній юридичній справі з метою відтворення уявної моделіситуації, що вимагає правової оцінки. Комунікативний — відбиває сторони професійної діяльності юриста, зв'язаніпостійним спілкуванням з людьми — колегами, клієнтами, учасниками справи івсіма тими, хто має відношення до справи.Організаційний — передбачає ефективну реалізацію юристом посадовихповноважень, що виражаються у вольових діях по організації власної праці іколективу, яким він керує. Зазначені аспекти характеризують професійну діяльність будь-якогоюриста, однак, їхній зміст і значимість залежать від конкретної юридичноїпрофесії. У кожної професії аспекти діяльності юриста виявляються в різномунаборі, з неоднаковою інтенсивністю. У залежності від особистісних якостейюриста вони здобувають своєрідний, неповторний характер. Усі професії юриста покликані стояти на стражі соціальних цінностейособистості, суспільства і держави, і тому кожна з них має своє особливе іважливе значення для твердження цих цінностей повідомленні інформації вповному обсязі й у чіткому викладі в спеціальній письмовій формі (такіповідомлення об’єктивно і вірогідно відбивають діяльність оперативних органів по запобіганню і розкриттю злочинів).

60. Опишіть професіограми юридичних професій.

Професіограми юридичних професій: загальна характеристика

Створення професіограм юридичних профессійявляется частиною деонтологічної характеристики праці юриста.

Сучасна юридична деонтологія тесносвязани з прогресом юридичної науки в цілому, популяризацією її достіженійпосредством друку, радіо, телебачення, зростанням культурного й образовательногоровня населення країни. Все це неминуче вносить нові поняття в общуююрідіческую деонтологію, перед якою, поряд із загальними положеннями, що стосуються професійної етики юриста, виникають завдання, пов'язані соспеціфікой того чи іншого юридичного справи. Саме тому кожна юрідіческаяпрофессія, крім загальних вимог, висуває юристу практику - слідчому, прокуророві, судді, нотаріуса, арбітру і іншим - специфічні требованія.Повишеніе якості праці юриста неможливо без урахування индивидуальныхособенностей його особистості і відповідності особистісних якостей об'ектівнимтребованіям даної професії.

Розробка професіограм (походить від слова-профессиография, що означає опис професії) являє проведеніеподробного описи найпоширеніших і провідних юридичних професій суказаніем їх характерних функцій. Складовою частиною професіограм являетсяпсіхограмма. Мета розробки професіограм - орієнтація на ізученіеотносітельно стійких, стабільних, властивостей, характерізующіхюріста-фахівця в його практичній діяльності.

Великий внесок у розробку профессіограммюрідіческіх професій внесли вчені Росії В.Л. Васильєв, М.І. Еникеев, Ю.В.Чуфаровскій. У діяльності юриста-фахівця вони виділяють такі аспекти: пошукову (пізнавальну), комунікативну, удостоверітельную, організаційну, реконструктивну (конструкційну) і соціальну.

Дамо загальну характеристику кожної з цих аспектів (видів) діяльності:

соціальний - підкреслює соціальну значимість профессііюріста як організатора боротьби з правопорушеннями, захисника прав і законнихінтересов громадян;

пошуковий - полягає в зборі інформації, необхідної длярешенія юридичної справи;

реконструктивний - являє собою завершальний аналізсобранной інформації по юридичній справі, висунення робочих гіпотез, розробка плану діяльності з його подальшому розгляду та завершенню;

комунікативний - означає вміння спілкуватися з колегами, клієнтами, учасниками справи і всіма тими, хто має до нього відношення;

організаційний - полягає у вольових діях попроверке робочих версій і їх реалізації;

Засвідчувальний-полягає в умінні втілювати полученнуюінформацію по юридичній справі в законом передбачені форми пісьменнихактов-документів (постанов, протоколів, вироків та ін.)

У кожній з спеціальностей ці аспектипрофессіональной діяльності юриста проявляються в різному наборі, снеодінаковой інтенсивністю. У кожного юриста в залежності від його лічностнихкачеств вони набувають специфічний характер.

Розгляд професіограм в предложеннойпоследовательности аж ніяк не означає, що перша юридична професія імеетбольшее значення, а кожна наступна - меншу. Всі професії юриста прізванистоять на варті соціальних цінностей особистості, суспільства і держави та потомукаждая з них має специфічне і важливе значення для утвердження етіхценностей.

 

 

---

⇐ Предыдущая16171819202122232425262728293031Следующая ⇒

---

Просмотров 1304

Эта страница нарушает авторские права

---