Фактори, що визначають положення неповнолітніх та молоді в кримінальному середовищі

Статус підлітка і молодої людини в кримінальній структурі, його позиція в середовищі неповнолітніх (групі, мікрорайоні, спеціальному навчально-виховному закладі, ВТК і т.п.) складається під впливом цілого ряду факторів. Треба сказати, що в кримінальній психології та соціології робилися спроби виявити ці фактори і визначити питому вагу їх впливу на статус особистості. Так, на думку польських вчених, найбільшою силою впливу мають «бувалого» неповнолітнього, його вік, соціальне (регіональне) походження, характер кримінальної діяльності.
Проте наше дослідження свідчить про те, що існує більш широке коло факторів, так чи інакше впливають на статус неповнолітнього і молодої людини, її положення в груповій ієрархії. У середовищі неповнолітніх і молодих правопорушників високо цінуються категорія і кваліфікація криміногенної групи, стаж кримінальної діяльності або кількість приводів в міліцію (затримань); поведінка в правоохоронних органах (інспекціях у справах неповнолітніх, на слідстві, в суді, в комісіях у справах неповнолітніх); співучасть в минулих правопорушення та злочини. У зв'язку з розгулом націоналізму в країні різко зросла значення чинника національної приналежності.
Не можна скидати з рахунків і оцінку особистісних якостей та фізичної сили неповнолітнього або молодого правопорушника, дану його однолітками. Звичайно, важливу роль у завоюванні та підтримці статусу в середовищі неповнолітніх та молоді грають тривалість перебування в групі (спеціальному навчально-виховному або виправному закладі), ставлення до слабким і незахищеним підлітка («низів»), поведінка в адаптаційний період перебування у групі (том чи іншому навчальному закладі або колонії), відношення до офіційних активістам, заходам виховного впливу і до навчання.
З усіх індивідуально-особистісних чинників неповнолітні і молодь перш за все цінують «бувалого», тобто життєвий, злочинний досвід, вміння використовувати його для підпорядкування собі інших. Відомо, що «бувалі» підлітки і молоді люди краще, ніж інші, знають норми і правила криміногенної середовища і вміють їх тлумачити з користю для себе. Фактору «бувалого» надається значення не тільки в «зоні» (спеціальних навчально-виховних установах, СІЗО та ВТК), а й часто а загальноосвітній школі та ПТУ. «Перевірений» намагається впливати на інших не тільки словом (інформацією про побачене й почуте), але й ділом. Він прагнути взяти управління групою в свої руки.
«Бувалі» підлітки - це потенційні кримінальні лідери, ретранслятори кримінального досвіду, вони завжди повинні бути в полі зору педагогів, співробітників правоохоронних органів. Їх хвастощі необхідно рішуче припиняти, а прагнення до поширення кримінального досвіду блокувати.
Щоб самоствердитися в кримінальному середовищі, неповнолітній і молода людина повинна володіти певними якостями (бути в своєму роді непересічною особистістю). Лідери кримінальних груп, як показують дослідження, мають зазвичай хороші організаторські здібності, вміють швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення, розподіляти обов'язки між членами групи, у них досить сильно розвинена воля. Вони вміють панувати над іншими, підпорядковувати їх своєму впливу.
У боротьбі за лідерство у злочинній групі важливе значення набуває фізична сила. Адже з її допомогою можна особисто самому домогтися панування над однолітками. Однак при взаємній підтримці у кримінальних групах, що борються з ворогуючими кримінальними і позитивно налаштованими угрупованнями, а також з офіційним активом, фактор особистої фізичної сили може компенсуватися згуртованістю групи, її озброєністю.
Як зброю оборони і нападу кримінальні групи використовують не тільки ножі, ланцюги, палиці, бритви, але все частіше і вогнепальну зброю, гранати, вибухові пристрої. Тому у злочинній групі, що функціонує за законами зграї (скопа), лідерство нерідко захоплюють не фізично сильні, а найбільш спритні й нахабні підлітки. Вони обзаводяться «охоронцями» з числа психічно недорозвинених, але фізично сильних підлітків.
Слід мати на увазі, що останнім часом у підлітково-молодіжному злочинному середовищі намітилася тенденція до культивування спортивної підготовки, до видів східного єдиноборства і до занять культуризмом. Робиться це для накачування біцепсів. Добре розвинені м'язи, володіння складними прийомами нападу стають важливим засобом атестації підлітка чи юнака для отримання «високої посади» в кримінальному середовищі. За прикладом дорослих лідерів злочинних груп неповнолітні і юні «шишкар», «горби» також прагнуть обзавестися охоронцями.
Великий вплив на статус і роль підлітка і молодої людини в кримінальному середовищі надають соціально-групові фактори: вік, соціальна, регіональна та національна приналежність.
Важливу роль в процесі самоствердження неповнолітніх та молоді відіграє вік. У криміногенної та кримінальному середовищі значимість віку видно особливо ясно. Якщо взяти середні вікові показники, то найнижчий статус у загальноосвітній школі мають 7-10-літні, в спеціальній - 11-12-літні, в середньому і спеціальному ПТУ і ВТК - 14-15-літні підлітки. Високий статус при всіх інших сприятливих умовах мають у загальноосвітніх школах, середніх ПТУ, спецПТУ і ВТК 15-17-літні, а в спеціальних школах 14-15-літні підлітки.
У «моталках», «банди», «конторах» на вулиці, в мікрорайоні, «тусовках», як і в «зоні», все залежить від вікового складу присутніх. Але в цілому зазначені вікові межі зберігаються. Якщо зібралися підлітки 11-15 років, то ясно, що панувати будуть 14-15-літні. Треба сказати, що в середовищі неповнолітніх і молодих правопорушників вікове розходження в 1-3 роки досить істотно.
Не випадково середній вік «горбів» («шишок», «паханів») складає в закритих виховних і виправних установах 17,5 років, а у спецшколах - 13,7 року. Це найбільш активна в криміногенному відношенні група неповнолітніх. У порівнянні з іншими віковими групами 17-18-літні своєму розпорядженні великі можливості, щоб затвердити і підтримати свій статус в груповій ієрархії. Вони сильніші фізично, у них більш багатий кримінальний і життєвий досвід, знання норм і традицій криміногенної середовища.
Вікові відмінності впливають на самоствердження і в середовищі повнолітньою молоді, наприклад, в армійських умовах, про що говорилося вище. Все це вимагає диференціації виховної та профілактичної роботи, а також керівництва міжособистісними відносинами з урахуванням віку неповнолітніх та молоді.
Розглянемо роль регіональної (національної) приналежності у визначенні статусу неповнолітнього і молодої людини в кримінальному середовищі і групі. Земляцтво, національна приналежність формують специфічне почуття «ми». Якщо кримінальна середу однорідна за національною ознакою, то важливу стратифікаційних роль грає земляцтво (члени групи з одного будинку, з однієї вулиці або одного населеного пункту - села, міста). Якщо вона неоднорідна за національним складом, то роль національної приналежності у стратифікації особистості зростає. Цей фактор особливо часто проявляється в закритих спеціальних виховних установах, колоніях і армії, коли неповнолітній або молода людина відірваний від звичного середовища (будинки, друзів, знайомих). Наявність земляків або осіб своєї національності додає впевненості неповнолітньому або молодій людині, полегшує його життя в нових умовах, забезпечує психологічну та фізичну захист від домагань і домагань інших.
Національний (земляцькі) фактор придбав особливу гостроту в останні роки у зв'язку з курсом республік на самостійність, державну незалежність. Проте відродження національної самосвідомості і суверенітету дало, на жаль, шкідливий побічне явище - сплеск ярого націоналізму, націонал-шовінізму, нігілістичне ставлення до інших націй.
Таким чином, земляцька статусна структура зараз вступила в жорстку конкуренцію з «дідівської». Це пояснюється зростанням кількості неслов'янських угруповань в армії і загостренням національних конфліктів у суспільстві.
Найбільш сильний вплив на статус, роль і позицію неповнолітнього і молодої людини в асоціальної групі надають кримінологічні чинники: стаж асоціальної і кримінальної поведінки; категорія і кваліфікація кримінальної групи; тривалість перебування («термін») у спецшколі; спеціальному ПТУ; колонії; поведінка в правоохоронних органах; співучасть у минулих правопорушення і особливо у злочинах. Ці фактори переломлюються через призму індивідуально-особистісних та соціально-групових особливостей неповнолітніх. Так, стаж асоціальної поведінки (бродяжництво, втечі з дому, приводи в міліцію, вживання алкоголю, наркотиків) визначають «бувалого» підлітка йди юнаки, оскільки в ньому досить своєрідно відбивається набутий життєвий і кримінальний досвід, рівень кримінальної «кваліфікації». Підліток (юнак) - не новачок у правопорушеннях. Він знає, які порядки у приймальниках-розподільниках, а нерідко - і в слідчих ізоляторах, своєрідних комутаторах, без яких кримінальна субкультура не може успішно функціонувати.
Стажу асоціальної і кримінальної поведінки самі неповнолітні надають настільки велике значення, що відображають це у татуюваннях. Він стає «сигналом» при впізнанні «своїх» і «заявки» підлітка на певне положення в середовищі однолітків спеціального ПТУ, спецшколи, ВТК (приймальника-розподільника і т.п.). Щоб зайняти більш високе положення в групі («у зоні») підлітки приписують собі «заслуги» (судимості та злочини, які не здійснювали і т.п.). Правда, прагнення "незаконно" отримати привілей суворо карається «авторитетами», групою. «Якщо дізнаються, що наколка помилкова і зроблена заради куражу, люта розбирання чекає порушника конвенції, від відрубування пальця з неправедним« перснем »до перетворення його на упослідженого усіма« півня »(270, с.35). Щоб самоствердитися і зайняти високе положення в асоціальної і кримінальному середовищі, новачки повинні пройти відповідне випробування, довести, на що вони здатні.
Важливе значення для самоствердження підлітка і молодої людини в кримінальному середовищі має тривалість перебування у групі, в закритому закладі (спецПТУ, ВТК і т.п.).
Підліток і молода людина може забезпечити собі високе положення в асоціальної середовищі, якщо заручитися підтримкою тих, хто його тут знає і може за нього поручитися.
Тому дуже важливу роль відіграє наявність або відсутність в кримінальній групі співучасників злочинів і правопорушень, які користуються авторитетом у даному середовищі. Поручитися за новачка можуть земляки, які знають його, чули про неї, або мали спільних знайомих, що мають авторитет у цій спільноті. Особливе значення має поручительство осіб однієї національності з новачками. Наявність співучасників і представників його нації, гарантує новачкові захист від домагань інших осіб і позбавляє його від необхідності проходити принизливу процедуру перевірки («прописку»). У свою чергу «старічікі» також зацікавлені в тому, щоб знайти новачків і земляків, які поповнили б ряди їхніх прихильників. Така ж картина спостерігається і в армійських підрозділах.
Таким чином, фактори національної приналежності, земляцтва, співучасті у минулих правопорушення та злочини тісно пов'язані між собою, оскільки їх роль в процесі самоствердження в кримінальній групі одна - забезпечити поручительство за вступника до групи новачка.
Таким чином, кримінологічні чинники дозволяють висвітлити особистість з позицій глибини її кримінального зараження і асоціальної досвіду.
Великий вплив на статус неповнолітнього і молодої людини в кримінальному середовищі надають психолого-поведенческне фактори. До них відноситься поведінку новачка в період адаптації в групі, ставлення до активу і «низів», засобам виховання, режиму установи або нормам моралі на волі. Потрапляючи в нове середовище, підліток і молода людина зазвичай вибирає свою лінію поведінки. Але свій задум йому нерідко реалізувати не вдається, оскільки він знаходиться під пильною увагою лідера кримінальної-групи і «старичків» («паханів», «горбів»).
Таким чином, глибоке знання та всебічний аналіз кожного з розглянутих факторів, а також їх динаміки у зв'язку із змінами в злочинному світі, дозволяють досить точно визначити статус будь-якого неповнолітнього і молодої людини в кримінальному середовищі, не вдаючись до соціометрії та іншим психологічним методам; передбачити його поведінка, розробити диференційовані та індивідуальні програми профілактики правопорушень, виправлення та перевиховання «верхів», «нормально живуть» і «низів».

69. З’ясуйте особливості використання методів юридичної психології психологом-практиком.

Методи — це своєрідний інструментарій проведення дослідження, вони визначають розвиток юридичної психології. Ці методи виступають у певній системі, в якій окремонаукові методи посідають важливе місце і являють собою конкретизацію діалектичного і загальнонаукового методів. Таким чином, оптимальною є система методів трьох рівнів: загального, особливого та окремого — відповідно загальний метод (метод діалектики), загальнонаукові методи і окремі методи (окремонаукові). До окремонаукових методів юридичної психології належать: спостереження, бесіда, анкетування, тестування, інтерв'ювання, природний і лабораторний експерименти, біографічний метод, метод незалежних характеристик тощо. Сутність методу спостереження полягає в систематичному і планомірному вивченні психічних явищ шляхом сприйняття дослідником зовнішніх проявів психіки у процесі застосування права. Спостереження передбачає заздалегідь розроблену програму, підпорядковану певній меті, і має здійснюватися в різних ситуаціях, щодо однієї особи або групи осіб, без привнесення будь-яких елементів експерименту. Метод спостереження, здійснюваний із науковою метою, може використовуватися в судово-слідчій і пенітенціарній діяльності. Так, практичний аспект методу спостереження широко проявляється при провадженні окремих процесуальних дій, де реєстрація психічних явищ у вигляді різноманітних реакцій на подразник часто є підставою для застосування або видозміни тактичних прийомів, розуміння психоло-гічної і тактичної позиції особи, встановлення психологічного контакту, обрання власної позиції особи, яка здійснює розслідування або судовий розгляд. Метод спостереження в діяльності з виконання покарань має дві сторони — наукову і практичну. Наукова передбачає збирання і реєстрацію матеріалів, необхідних для дослідження закономірностей людської психіки в умовах відбування покарання, поміщення у виправно-трудові установи; практична — встановлення даних про окремих осіб, мікро-колективи, їхню психологічну спрямованість, ефективність застосування заходів виховного впливу, видозміну психіки осіб, які зазнають психолого-педагогічного і трудового впливу. Використання розглядуваного методу в його науковій і практичній інтерпретації дозволяє одержувати досить високі результати, оперативно розробляти конкретні рекомендації і спостерігати за ефективністю їхнього впливу. Метод спостереження містить і самоспостереження, що дає можливість судити про перебіг власних психічних процесів. 1 Природний експеримент було проведено румунськими криміналістами з метою перевірки вірогідності показань свідків. На ринковій площі Бухареста в годину «пік» був організований продаж риби, що користується великим попитом у місцевих жителів. Дирекція ринку виділила для цього невелике торгове місце і лише одного продавця та одного касира. Поблизу непомітно розташувалися працівники поліції в цивільному одязі і формі, аби втрутитися й залагодити конфлікт, що мав би спалахнути. У різних місцях було встановлено кілька прихованих кінознімальних апаратів із телеоб'єктивами і мікрофони для звукозапису. Через три хвилини після початку торгівлі біля прилавка утворилася черга в 40-50 чоловік. У цей момент з'явився «покупець» (кіноактор) - єдиний «несправжній» учасник експерименту. Відразу ж навколо нього виникла суперечка, бо він намагався підійти до прилавка без черги. Його подальша поведінка спричинила ще більше невдоволення присутніх: він вибирав рибу з ящиків, сварився, а коли підійшла його черга -оплатив покупку і зажадав здачу, що набагато перевищувала сплачену ним суму. На цьому грунті розгорілася суперечка, яка перейшла в легку сутичку між «покупцем», продавцем і касиром. Працівники поліції, що втрутилися, з'ясували особу свідків, і цей момент було використано для того, щоб «злочинець» сховався. Розслідування здійснювалося особами, які не знали про цілі експерименту. Тут ми бачимо пересічну «справу» звичайних свідків у природній обстановці і разом з тим усі переваги експериментального методу. Недивно, що результати цього дослідження рішуче розійшлися з твердженнями деяких учених про недостовірність показань свідків (див.: Bogdan Т. Сите іпЬххіисплг іп Рзуспок^іаЛісіісіага. -Висигезі, 1957; Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей: Учеб. пособ. - М.: НИиРИО ВШ МООП СССР, 1967. - С. 28-29). Експериментальний метод спрямовано на вивчення психологічних явищ у спеціально створених для цього умовах. За сутністю і видами він поділяється на природний і лабораторний експерименти. При організації природного експерименту особи, яких випробовують, не знають про його призначення і умови, сприймають експеримент як справжню подію, учасниками якої вони є. З метою дослідження зако-номірностей, які виявляються у судово-слідчій діяльності, такий експеримент, як правило, не проводиться1. В юридичній психології лабораторний експеримент має обмежене застосування. Це пояснюється тим, що вивчення психічних властивостей особистості в процесі судочинства виключає експериментування (крім досліджень, проведених у процесі судово-психологічної експертизи). Зрештою, матеріал, необхідний для наукових висновків, можна збирати за допомогою інших методів, насамперед шляхом узагальнення судово-слідчої практики. У спеціальній літературі вказується на можливість використання в наукових цілях так званого формуючого експерименту (О. Р. Ратінов), спрямованого на вивчення психічних явищ у процесі навчання і професійної підготовки за допомогою постановлення та вирішення комплексу завдань, аби установити і сформувати професійно важливі якості особи. У деяких теоретичних дослідженнях зазначається доцільність проведення емоційного експерименту, мета якого — спостереження за реакцією особи, спеціально викликаною пред'явленням чи оголошенням певного подразника. Такий експеримент використовують для того, щоб з'ясувати ставлення особи до розслідуваної події або встановлюваного факту. Вважаємо, що проведення таких експериментів суперечить етичним вимогам судово-слідчої діяльності, внаслідок чого вони не можуть бути рекомендовані для одержання інформації. Різновидом експериментального методу, що застосовується в більш вузькому діапазоні, є метод тестів. Психологічна проба, яку називають тестом, використовується для вирішення різних питань: перевірки рівня інтелектуального розвитку, обдарованості (у певних межах), професійної придатності (або придатності до служби в армії чи спец-підрозділах СБУ або МВС), реакції на різноманітні подразники тощо. Тестування досить широко використовується при визначенні психічних станів людини, її реакцій, і з огляду на це створюються певні передумови для прогнозування можливої поведінки особи в різних ситуаціях, у тому числі екстремальних. Так, при перевірці типів темпераменту і можливих реакцій на подразник у космонавтів використовуються набори тестів, які дозволяють досліджуваній особі поставити себе у певну ситуацію і виявити свою реакцію на певні обставини чи дії. Використання таких тестів (наприклад малюнків, ситуаційний характер яких проявляється як подразник) дає змогу певною мірою визначити психологічну структуру особи (властивості темпераменту) і прогнозувати її психологічну сумісність, а також параметри її поведінки в ситуаціях, які вимагають прийняття миттєвих рішень. Метод тестування може в деяких випадках застосовуватися й у дослідженнях судово-слідчої діяльності, зокрема для вироблення оптимальних рекомендацій з вирішення різноманітних розумових завдань. Такі дослідження не тільки виявляють рівень професійної підготовки як основи для її по-дальшої оптимізації, а й створюють передумови для зміни характеру і методики навчання осіб, діяльність яких пов'язана насамперед з вирішенням таких розумових завдань. У загальній психології існує метод бесіди, який використовується для одержання різних відомостей про особистість шляхом безпосереднього спілкування з нею. Він передбачає складання переліку питань, що з'ясовуються у процесі його застосування. При цьому важливо створити обстановку, яка сприяє невимушеному висловленню щодо низки обставин, до яких належать моменти, що характеризують особу в усіх її проявах. Метод бесіди передбачає одержання інформації, що цікавить дослідника, шляхом вільної розповіді та постановлення запитань, характер яких визначається метою бесіди. Наприклад, причетній до тієї чи іншої події особі можуть ставитися запитання, що пояснюють її ставлення до певних явищ, фактів, обставин, які не стосуються безпосередньо сфери інтересів цієї людини. При проведенні бесіди дослідник спостерігає за реакціями співрозмовника, реєструючи їхній характер і відповідність висловлюваній позиції. Певним доповненням до методу бесіди може бути біографічний метод, який полягає в збиранні та аналізі відомостей біографічного характеру, що дають уявлення про психічні особливості особистості. Такі відомості можуть міститися в різних документах — листах, щоденниках, архівних матеріалах, документах, одержаних від навчальних і лікувальних закладів, підприємств, де проходила трудова діяльність особи. Всебічне вивчення таких матеріалів дає можливість припустити, як формувалася дана особистість, які життєві обставини (сім'я, школа, коло друзів) вплинули на формування її інтересів та установок. При цьому слід ураховувати динаміку формування особистості, зміни її психологічної структури, пов'язані з віком, соціальним статусом та ін. Використання окремих аспектів біографічного методу в судово-слідчій практиці є важливим засобом одержання інформації про особу, яка може бути використана з тактичною метою. За своєю сутністю до біографічного методу близький метод незалежних характеристик, мета якого — збирання даних про особу з різних, незалежних один від одного джерел. Незалежні характеристики дають багатосторонній матеріал, який в результаті його аналізу дозволяє скласти найповніше уявлення про особистість з огляду на оцінки, представлені особами, з якими досліджувана особа перебувала в тих чи інших стосунках.

70. Види антисоціальної спрямованості та мотиваційної сфери.

У юридичній психології існують різні погляди на те, яка саме спрямованість притаманна правопорушникові. Так, наприклад, С.А. Тарарухін вказує¹, що психологія правопорушника характеризується антисуспільною спрямованістю, і виділяє такі її типи:

- асоціальна - коли поведінка не збігається з інтересами суспільства, але не має чітко вираженого негативного ставлення до нього і не завдає суттєвої шкоди;

- антисоціальна-поведінка суперечить інтересам суспільства і шкідлива для нього, але не є небезпечною для засад суспільного буття;

- суспільно небезпечна-свідомо спрямована проти основних засад суспільства, коли поведінка становить значну, серйозну небезпеку.

Суспільно небезпечна спрямованість, у свою чергу, поділяється на три підтипи:

- некримінальний - при антисуспільній, але не злочинній поведінці і відсутності ймовірності криміналізації в майбутньому;

- передкримінальний-при такій же поведінці і високій ймовірності того, що в майбутньому особа криміналізується і стане злочинцем;

- кримінальний - після вчинення злочину і ймовірності його повторення в майбутньому.

Така типологія не є достатньо досконалою. Оскільки за основу виділення тих чи Інших типів (підтипів) спрямованості поведінки особистості автором взято ступінь суспільної небезпеки діяння, по-перше, не враховується те, що одиничним вчинком не завжди можна пояснити психологію людини, її ставлення до оточуючих, цінності, ідеали тощо; по-друге, незрозумілим є віднесення некримінальної спрямованості до суспільно небезпечної та її відмінність від антисоціальної спрямованості поведінки правопорушника.

Єнікеєв М Л. бере за критерій для виділення різних видів спрямованості правопорушника ступінь його соціальної шкідливості І визначає три типи, причому основою для виділення двох перших є особливості ціннісно-орієнтаційної деформації особистості, для третього - дефекти психічної саморегуляції:

1) асоціальний - коли особа до кінця не сприйняла соціальні цінності І через це будує свою поведінку, нехтуючи ними. Автор називає таких злочинців "ситуативними", "менш злісними";

2) антисоціальний - коли особа "постійно готова вчинити злочин", це "злісні, професійні злочинці".

Ці два типи злочинців автор розподіляє на три можливих підтипи (залежно від змісту ціннісно-орієнтаційної спрямованості):

- корисливий - злочинці (правопорушники), які зазіхають на розподіл матеріальних благу суспільстві;

- насильницький - злочинці (правопорушники) з агресивною, антигуманною спрямованістю, з украй зневажливим ставленням до життя, здоров'я та особистої гідності інших людей;

- корисливо-насильницький - злочинці (правопорушники), які поєднують в собі риси двох попередніх;

3) "випадковий" тип-такий, що характеризується дефектами психічної саморегуляції. Сюди належать особи, які вчинили злочин вперше внаслідок збігу обставин, не змогли протистояти криміногенній ситуації тощо.

Така типологія злочинців також не є до кінця досконалою. Будь-яка ситуація сама по собі не провокує злочин, вона може бути тільки такою, що сприяє реалізації відповідних позицій І установок лише антисоціальної особистості. Вона актуалізує характерний для особи спосіб поведінки. Отже, виділення третього типу злочинців є проблематичним. "Дефекти саморегуляції" є скоріше виразом недостатнього ступеню соціалізації, сприйняття соціальних цінностей і норм, аніж просто "ситуативна обумовленість поведінки".

Як вже зазначалось вище, особливість особистості правопорушників полягає саме в специфічному характері їх спрямованості, в її співвідношенні з соціальними цінностями та нормами. Залежно від того, як співвідносяться ціннісні орієнтації, спрямованість особистості і соціальні цінності, можна виділяти три типи спрямованості особистості:

1) соціальну, що характеризується повним прийняттям особою цінностей і норм суспільства, готовністю їх наслідувати та дотримуватися у своїй життєдіяльності;

2) асоціальну, що характеризується недостатнім ступенем соціалізації особи й "незалученням" її до системи соціальних цінностей та норм; особи із такою спрямованістю вчиняють правопорушення не тому, що свідомо спрямовують свої дії проти суспільних цінностей і бажають їх порушити, а тому, що не сприймають або не усвідомлюють цінність відповідних процесів, явищ, відносин, Ідей тощо;

3) антисоціальну- коли особа свідомо спрямовує свою поведінку проти соціальних цінностей; вона усвідомлює той факт, що порушує відповідні норми, знищує певні цінності, але умисно діє саме так.

Зрозуміло, що зазначені типи є доволі ідеальними. Вони досить рідко зустрічаються в житті в "чистому" вигляді. Це пов'язано з тим, що спрямованість визначається не тільки змістом (ознакою якого в даному випадку є її співвідношення Із соціальними цінностями та нормами), а й широтою (тотальність чи випадковість злочинної поведінки), інтенсивністю (активне створення криміногенних ситуацій чи використання наявних) та стійкістю (особа завжди діє однаково, відповідно до однієї системи цінностей чи може поводитися по-різному у подібних ситуаціях).