Українські романтики і українська ідея

Романтизм, засновниками якого стали діячі ієнського гуртка філологи Ф. Шлегель та А. Шле-гель, поети Л. Тік, Ф. Гарденберг (Новаліс), до яких приєднались філософ Ф. Шеллінг і берлінський проповідник та філолог Ф. Шлеєрмахер, постав як реакція на обмеженості класицизму. Охопивши різні галузі культури Європи XIX ст., він протиставив "бездушній розсудливості" раціоналістичного просвітництва культ почуттів і творчого екстазу, любов, культ природи, художню творчість, релігійність переживань, ідеалізацію минулого. На формування романтизму мали значний вплив німецькі письменники і поети Й. Гердер, Г. Лессінг, Й. Шіллер, Й. Гете, І. Гаман, які внесли ідею розвитку, єдності органічного світу, історичний підхід до природи і культури, суспільного розвитку, розуміння суспільства як органічної цілісності, сукупності індивідів, відповідальності людини перед людством.
Романтизм виступив за свободу життя, звернення до живих конкретних людей, право кожного вірити в те, у що він вірить, бути щасливим на свій лад. Для романтиків природа постала як абсолютна реальність, об'єкт поклоніння, а не результат уявлення і покори. їх стихія — поезія, афоризм, буяння думки, сміх та іронія. Поезія, мистецтво для романтиків стали засобами проникнення в таємниці природи без порушення першо-заданої природної гармонії, де таємниця буття знаходиться поруч з нами, в простому почутті любові, яка є не тільки поетичною, а й релігійною, моральною. Вимога любові відносно вказаних моментів полягає в тому, щоб любити світовий дух, радісно сприймати його дії, адекватно реагувати на них. Звернувшись до життя, вони зазначали, що об'єднує людей культура як продукт їх діяльності і водночас стимул цієї діяльності. Своє вираження вона знаходить в народній творчості, де народ є носієм, творцем культури.
Ідею романтичної держави визначає поняття політичної чесноти, яка передбачає, що у політика немає іншого щастя, як служити громаді-державі, віддавати їй усі сили своєї постави, все своє життя. Ентузіазм минулого, світової культури, виголошених словом національної мови, шукають політичну чесноту в історичному минулому національної культури або в авторитетах і аналогіях світового логосу. Освіта, просвітництво, література, поезія, всі різновиди культурної діяльності призначені для того, щоб навчати і виховувати потрібних, відданих і корисних державі громадян. Відповідно до цього формулюються ідеологічні цінності — відданість державі, батьківщині, любов, самопожертвування, захоплення ними, створюється культурно-історична міфологія, спокусливі ідеї-утопії про панування духу пенатів, сімейної єдності, загальної національної злагоди.

32. Специфіка європейського і українського романтизму.

На формування романтизму мали значний вплив німецькі письменники і поети Й. Гердер, Г. Лессінг, Й. Шіллер, Й. Гете, І. Гаман, які збагатили його концепцію ідеями розвитку та єдності органічного світу, історичного підходу до природи та культури, суспільного розвитку, розуміння суспільства як органічної цілісності індивідів, відповідальності людини перед людством.

Тлумачення слова романтизм (від лат. Яоша - Рим) бере початок від тих часів, коли існувала середньовічна німецька держава відома під назвою "Священна Римська імперія".

Романтизм виступив за свободу життя, звернення до живих конкретних людей, право кожного вірити в те, у що він насправді вірить, бути щасливим на свій лад. Для романтиків природа постала як абсолютна реальність, об'єкт поклоніння, а не результат уявлення і покори. їхня стихія - поезія, афоризм, буяння думки, сміх та іронія.

Поезія, мистецтво для романтиків стали засобами проникнення в таємниці природи без порушення заданої нею гармонії, де таємниця буття знаходиться поруч з нами, у простому почутті любові, яка є не тільки поетичною, а й релігійною, моральною. Вимога любові відносно вказаних моментів полягає у здатності любити світовий дух, радісно сприймати його дії, адекватно реагувати на них. Звернувшись до життя, романтики зазначали, що об'єднує людей культура як продукт їхньої діяльності і водночас стимул цієї діяльності. Своє вираження вона знаходить в народній творчості, де народ є носієм, творцем культури.

Пробуджуючи національну свідомість західноєвропейських народів, романтизм знаходить сприятливий ґрунт в Україні, специфічно переломлюючись через її соціокультурне життя. Реалії цього життя полягали в тому, що в Україні не було своєї державності. Виборені народними масами за часів національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького права і свободи, зрештою, були зведені нанівець, а сама Україна з польської провінції перетворилась на провінцію російську. Однак культурні ідеї романтизму дали свої сходи за цих складних і несприятливих умов.

33. Романтизм як світоглядна основа української кул ьтури.

Романтизм, засновниками якого стали діячі віденського гуртка філологи Ф. Шлегель та А. Шлегель, поети Л. Тік, Ф. Гартенберг (Новаліс), до яких приєднались філософ Ф. Шеллінг і берлінський проповідник та філолог Ф. Шлеєрмахер, постав як реакція на обмеженості класицизму. Охопивши різні галузі культури Європи XIX ст., він протиставив "бездушній розсудливості" раціоналістичного просвітництва культ почуттів і творчого екстазу, любов, культ природи, художню творчість, релігійність переживань, ідеалізацію минулого.

На формування романтизму мали значний вплив німецькі письменники і поети Й. Гердер, Г. Лессінг, Й. Шіллер, Й. Гете, І. Гаман, які збагатили його концепцію ідеями розвитку та єдності органічного світу, історичного підходу до природи та культури, суспільного розвитку, розуміння суспільства як органічної цілісності індивідів, відповідальності людини перед людством.

Тлумачення слова романтизм (від лат. Яоша - Рим) бере початок від тих часів, коли існувала середньовічна німецька держава відома під назвою "Священна Римська імперія".

Романтизм виступив за свободу життя, звернення до живих конкретних людей, право кожного вірити в те, у що він насправді вірить, бути щасливим на свій лад. Для романтиків природа постала як абсолютна реальність, об'єкт поклоніння, а не результат уявлення і покори. їхня стихія - поезія, афоризм, буяння думки, сміх та іронія.

Поезія, мистецтво для романтиків стали засобами проникнення в таємниці природи без порушення заданої нею гармонії, де таємниця буття знаходиться поруч з нами, у простому почутті любові, яка є не тільки поетичною, а й релігійною, моральною. Вимога любові відносно вказаних моментів полягає у здатності любити світовий дух, радісно сприймати його дії, адекватно реагувати на них. Звернувшись до життя, романтики зазначали, що об'єднує людей культура як продукт їхньої діяльності і водночас стимул цієї діяльності. Своє вираження вона знаходить в народній творчості, де народ є носієм, творцем культури.

Визначною датою в історії відродження українськоїкультуриС. Єфремов назвав 1798 рік, коли вийшла друком "Енеїда" І. Котляревського, яка завершила попередню еволюцію національного життя в Україні і стала вихідним пунктом для подальшого його розвитку, ствердження духу демократизму і людяності, боротьби за право людини і нації, поступу до волі і добра. Вихід "Енеїди" є умовною датою виникнення феномену українського романтизму. Незважаючи на те, що твір написаний в бароковому стилі, - бурлескна травестія, - він є першим, де була вжита українська народна мова, що по-суті і стало засновком до того, щоб починати з нього відлік існування українського романтизму.

Пробуджуючи національну свідомість західноєвропейських народів, романтизм знаходить сприятливий ґрунт в Україні, специфічно переломлюючись через її соціокультурне життя. Реалії цього життя полягали в тому, що в Україні не було своєї державності. Виборені народними масами за часів національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького права і свободи, зрештою, були зведені нанівець, а сама Україна з польської провінції перетворилась на провінцію російську. Однак культурні ідеї романтизму дали свої сходи за цих складних і несприятливих умов.