Чим відрізняються утопії від антиутопій?

АНТИУТОПІЯ жанр сучасної літ. та філос. есеїстики, в якому знайшла відображення спрямованість сусп. думки на відслідковування та зображення можливих наслідків упровадження ідеол. та утопічних проектів щасливого суспільства. Змальовані в А. вигадані суспільства ні в якому разі не можна вважати ідеальними; вони повинні викликати не захоплення, а жах. Такі твори мають ще й інші назви: негативна утопія, дистопія (викривлена, перевернута утопія), какотопія . Найвідоміші твори цього жанру: роман О. Хакслі "О, чудовий новий світ" (1932), що був пізніше доповнений публіцистичною книгою "Дивний новий світ, відвіданий удруге", роман "Мавпа і сутність", роман Дж. Оруелла "1984" (1949), роман Є. Замятіна "Ми" (1920), роман К. Воннегута "Механічна піанола" (1952),роман Р.Бредбері "451° за Фаренгейтом" (1953). Критика утопізму, що здійснюється в А., йде не теорет., не логіко — дискурсивним, а образним шляхом.

А. змальовують, який вигляд мала б бажана досконалість, якщо нав'язати її людям, попри їх бажання, а також межі, поза якими людина починає нагадувати автомат, біоробота або тварину. В такій літ. засобом здійснення сусп. ідеалів дуже часто постає насильство, зображуються поліцейські системи, в яких відповідні служби слідкують за бездоганним виконанням імперативів діючого сусп. устрою. Творців А. вражає можливість виникнення таких суспільств, у яких нонконформістів не буде взагалі. Жахливо не стільки те, що протест з боку окремих осіб може бути придушено, скільки те, що взагалі можна вбити в людині потребу у протесті і прагнення до незалежності. Це досягається або певною системою засобів маніпулювання "нормальними" людьми (Є. Замятін, Дж. Оруелл), або шляхом створення слухняних гомункулусів, якими можна керувати за допомогою простих фізичних стимулів (О. Хакслі).

Більшість дослідників вказує на те, що А. характерна саме для XX ст. Її причинами є розвиток наук. — техн. прогресу та соціально — політ. колізії, зумовлені І світовою війною, революцією в Росії, II світовою війною, диктатурами Гітлера, Муссоліні, Сталіна, створенням ядерної зброї, холодною війною і т. ін. Проте твори, побудовані на засадах А., з'явилися значно раніше. Провісниками А. вважають Дж. Свіфта, М. Ф. А. Вольтера, У. Ірвінга, С. Батлера, М. Є. Салтикова-Щедріна, Г. К. Честертона та ін. Напр., змальовану Дж. Свіфтом подорож Гулівера до Лапути можна розглядати як А., спрямовану проти сцієнтизму, а опис подорожі того ж героя до країни гуїнгмів — як антиутопію, спрямовану на висміювання гасла : "Людина є цар природи".

Межа між А. та утопією є дуже рухливою і тому до певної міри - відносною. Позитивні утопії або окремі акценти в їхньому змісті людьми із різними ціннісними орієнтаціями могли сприйматись як неприйнятні і навіть жахливі (напр., спільність майна, держ. виховання дітей і т. ін.). Тобто якщо підійти до утопії з іншою системою ціннісних орієнтацій, то вона може перетворитись на негативну, або А., а можливість такого підходу існувала протягом усього істор. розвитку утопії. Існують такі літ. утопії, виходячи із змісту яких неможливо визначити однозначно, куди їх віднести — до позитивної чи негативної утопії (напр., утопія Е. Бьорка).

Як правило, творець негативної утопії не виражає прямо в самому творі власної системи цінностей, і це звільняє його від необхідності обґрунтовувати позитивну соціальну програму. В свою чергу це позначається на привабливості твору. Напр., на підставі роману "О, чудовий новий світ" можна стверджувати, що О. Хакслі за своїми поглядами є антитоталітарист, але про його позитивну соціальну програму говорити не доводиться. Відомі випадки, коли автор негативної утопії з часом створював і позитивну, яка поставала доповненням до негативної (напр., твір О. Хакслі "Острів", написаний значно пізніше). Проте в XX ст. і автори, і читачі віддавали перевагу А. Як літ. жанр вона має певні привабливі риси: 1). Як дотепне підмічання прихованих сторін соціального життя А. вражає нас варіантами інтелектуальної гри, цікавої вигадки, несподіваністю сюжетних поворотів. 2). Як словесний шарж або памфлет А. містить іронію, дотепність, інтелектуальну легкість і бажання протистояти натиску суворої дійсності. Негативний підхід та можливість використання сатиричного жанру дають змогу зробити такий твір значно яскравішим і цікавішим порівняно із необхідно дидактичною клас, утопією. Оскільки люди, як правило, відчувають на"собі тиск з боку сусп. норм та настанов, то критика суспільства в А. відповідає суб'єктивно-психол. нахилам людини, свідчить про певну відстороненість особи від суспільства, її прагнення до самозбереження. Читаючи А., людина ніби компенсує утиснуте суспільством відчуття своєї самодостатності. 3). В наш час більшість людей сумнівається у позитивній утопії, оскільки відчуває, що миритися із соціальними хибами не можна, проте активна пропаганда добра та позитивних цінностей теж сумнівна, бо приречена на поразку.

На відміну від позитивної утопії, яка доповнює критику суспільства зображенням належного стану речей, А. повною мірою виконує лише негативну функцію - зосереджує увагу на негативних тенденціях та хибах соціальної реальності і доводить їх до логічного кінця, загострюючи при цьому ситуації або абсурдні, або ж жахливі. Як і утопія. А. руйнує задоволення наявним сусп. життям. Отже, А. - це критика: а) певної утопії; б) самої ідеї утопії; в) певного соціального стану речей. В цілому А. постає як прояв кризи соціально- істор. надії; для неї є характерним істор. песимізм. А. застерігає від однозначно оптимістичного тлумачення сусп. прогресу або, принаймні, деяких версій здійснення такого прогресу; забезпечує можливість побудови досконалого суспільства, а отже, і бажаність орієнтації на здійснення утопічного ідеалу. Реалізація утопії з позиції А. — це побудова раціонально довершеного, досконалого, а тому мертвого світу, якому немає куди далі розвиватись.