Рекогностування та закладання центрів геодезичних пунктів. Побудова геодезичних знаків 2 часть

4.3. між пунктами тріангуляції 4 класу, 1 і 2 розрядів, які належать різним побудовам, буде в мережі 4 класу менше 3 км, 1 розряду менше 2 км, 2 розряду менше 1,5 км, то повинен бути передбачений їх зв'язок. 4.3.5. Кути в тріангуляції 3. Тріангуляція 4 класу, 1 і 2 розрядів має задовольняти основні вимоги, що викладені в табл.7. 4.3.4. Якщо віддаль 4 класу, 1 і 2 розрядів вимірюють круговими прийомами теодолітами точністю 2'' та 5''. Кількість прийомів, яка залежить від розряду мережі і типу теодоліта, та допустимі коливання результатів вимірів наведено в табл.8. Прийоми, що не задовольняють установлених допусків, повторюють на тих же установках лімба. До обробки приймається середнє значення з основного і повторного прийомів, якщо воно задовольняє установлені допуски, в противному разі до обробки приймається повторний прийом.

Таблиця 8——————————————————————————————————————————————————————————————————| | Теодоліти з точністю|Теодоліти з точністю|| Показники | 2'' | 5'' || |—————————————————————+————————————————————|| | 4 | 1 | 2 | 1 | 2 || | клас|розряд|розряд | розряд | розряд ||—————————————————————+—————+——————+————————+——————————+—————————||Кількість прийомів | 6 | 3 | 2 | 4 | 3 ||—————————————————————+—————+——————+————————+——————————+—————————||Розбіжність між | | | | | ||результатами | | | | | ||спостережень на | | | | | ||початковий напрямок | | | | | ||на початку і в кінці | | | | | ||напівприйому | 6''| 8''| 8'' | 0,2' | 0,2'||—————————————————————+—————+——————+————————+——————————+—————————||Коливання значень | | | | | ||напрямків, приве- | | | | | ||дених до загального | | | | | ||нуля, в окремих | 6''| 8''| 8'' | 0,2' | 0,2'||прийомах | | | | | |——————————————————————————————————————————————————————————————————

4.3.6. При вимірюванні кутів у тріангуляції 4 класу, 1 і 2 розрядів на (вихідних) пунктах у програму вимірювань треба включити один-два напрямки вихідної мережі. 4.3.7. Якщо на пункті більше семи напрямків або якщо через погану видимість немає можливості виконати спостереження всіх напрямків в одній групі, дозволяється виконувати спостереження в двох і більше групах з одним загальним напрямком. 4.3.8. Теодоліт на штативі центрують над центром пункту тріангуляції з точністю не нижче 2 мм. Елементи приведення на пункті визначають графічним способом двічі (до початку спостережень і після) в порядку, що наведений у дод.8. 4.3.9. Висотну прив'язку центрів тріангуляції 4 класу, 1 і 2 розрядів проводять нівелюванням IV класу або технічним нівелюванням. Визначення висот центрів тріангуляції нівелюванням IV класу залежить від надійності центрів. Нівелювання IV класу по центрах типу У15 можна не проводити, а виконувати технічне або тригонометричне нівелювання. У гірській місцевості позначки центрів пунктів тріангуляції 4 класу, 1 і 2 розрядів можна визначити тригонометричним нівелюванням, яке проводиться по всіх сторонах мережі. 4.3.10. Координати центра пункту тріангуляції, що встановлений на будинку, зносять на землю з допомогою теодоліта і світловіддалеміра. Знесення здійснюють одночасно на чотири наземних робочих центри, що розміщені попарно в протилежних напрямках. Віддаль між суміжними пунктами повинна бути не менше 200 м. Кути і лінії при знесенні координат вимірюють з точністю, що передбачена для тріангуляції відповідного розряду. 4.3.11. Після проведення польових робіт з тріангуляції здають матеріали, перелічені в п.4.1.33.

4.4. GPS-спостереження

4.4.1. Розвиток геодезичних мереж можна виконувати також з допомогою GPS-спостережень. Для визначення координат геодезичних пунктів застосовують такі методи GPS-знімання: - статичний (статичне знімання), - кінематичний (кінематичне знімання), - псевдокінематичний (статичний переривчастий). Вибір методу знімання залежить від вимог до точності визначення пунктів. Приблизні схеми наведено в дод.2. Точність визначення положення геодезичного пункту із застосуванням GPS-знімання наведено в табл.9. Таблиця 9————————————————————————————————————————————————————————————————| |Довжина |Кількість |Тривалість|Точність визначення|| | | | | -6 ||Частота |бази, км|супутників|сесії, хв.| (10 Д) мм ||——————————————————————————————————————————————————————————————|| Статичне знімання || | | | | ||Одна | 1 | 4 | 30 | 5-10 || | | 5 | 15 | || | 5 | 4 | 60 | 5 || | | 5 | 30 | || |10 | 4 | 90 | 4 || | | 5 | 60 | || |30 | 4 | 120 | 3 || | | 5 | 90 | || | | | | || Кінематичне знімання ||Одна | 3 | 5 | 0,1 | 10 ||Дві (Р-код)|100 | 5 | 0,1 | 3 |————————————————————————————————————————————————————————————————

На практиці застосовують комбінації з цих трьох методів, виходячи з їх оптимальності для даного району робіт. 4.4.2. Методи визначення положення геодезичних пунктів із спостережень і вимоги до польового обладнання (типи приймачів, антен тощо) зазначають у технічному проекті. 4.4.3. Проектування GPS-знімань виконують на топографічних картах масштабів 1:25 000 - 1:100 000 згідно з вимогами розділу 2 даної Інструкції. 4.4.4. На основі затвердженого технічного проекту проводять рекогносцирування GPS-мережі, під час якого уточнюється проект мережі і намічуються місця встановлення пунктів і закладання центрів. При цьому слід враховувати такі важливі вимоги: - розташування пункту повинно бути в зоні безперешкодного огляду неба; - відсутність поблизу пункту об'єктів, що відбивають радіосигнали від супутників (металеві споруди, огорожі, потужні радари, телепередавачі тощо). 4.4.5. Для визначення положення геодезичних пунктів застосовують два основних типи GPS-мережі: - радіальний; - тип замкнутої геометричної мережі. При радіальному типі мережі один приймач установлюють на вихідному пункті і виконують вимірювання векторів (баз) від цього пункту до приймачів, установлених на інших пунктах. Тип мережі у вигляді замкнутої геометричної фігури полягає у послідовному спостереженні суміжних пунктів і переході від одного пункту до іншого по замкнутій кривій. Типи мереж наведено в дод.2. 4.4.6. GPS-мережа має відповідати таким основним вимогам: - мережа повинна складатися із замкнутих петель або інших замкнутих геометричних фігур; - повинна бути здійснена прив'язка мережі не менш як до трьох пунктів державної геодезичної мережі, на яких обов'язково виконуються GPS-спостереження; GPS-мережа повинна бути прив'язана не менше ніж до чотирьох нівелірних знаків з використанням безпосередніх методів прив'язки. 4.4.7. Основним документом, який регламентує порядок роботи на пункті при виконанні GPS-спостережень та обробку результатів спостережень, є інструкція оператору супутникової геодезичної системи GPS. 4.4.8. Проміжок часу, коли спостереження одних і тих же супутників виконується з двох чи більше пунктів, називається сесією. Від тривалості сесій спостережень залежить точність і надійність визначення векторів (баз). Триваліша сесія дає змогу точніше визначити вектор бази, але вона дорожча. Мінімальну кількість n сесій в мережі з N пунктів при використанні для спостережень r приймачів визначають за формулою

N-k
n = ———, r-k

де k - кількість пунктів, що перекриваються між сесіями;(формула має смисл при r<=2 і k=1). Якщо пункт GPS-мережі буде спостерігатися m разів, то мінімальну кількість сесій визначають за формулою

mN
n = ——.
r

4.4.9. До початку спостережень на пункті антену GPS-системи центрують над центром пункту за допомогою оптичного центриру і вимірюють її висоту. 4.4.10. Вимірювання висоти антени виконують за допомогою спеціальної лінійки, що знаходиться в комплекті системи GPS. Висоту вимірюють двічі - до початку спостережень і після їх закінчення. Кожний цикл вимірювань складається із трьох вимірів, які проводять до трьох точок, рівномірно розміщених по кругу основи - антени. Розходження між результатами вимірювань не повинні перевищувати 1 см. При більших розходженнях вимірювання висоти повторюють. 4.4.11. Якщо при спостереженнях антена кріпиться на столику сигналу, то двічі визначають елементи редукції антени з метою передачі координат центра пункту на центр антени. Визначення елементів приведення виконують як при лінійних вимірюваннях. 4.4.12. При GPS-спостереженнях на кожному пункті вимірюють метеорологічні дані: температуру повітря, тиск і вологість, для чого застосовують аспіраційний психрометр Асмана і барометр-анероїд. Результати вимірювань записують у журнал спостережень. 4.4.13. Після закінчення сесії на пункті слід перевірити положення антени, повторно виміряти її висоту над маркою центра, записати в журнал необхідну інформацію, а саме: назву пункту; ідентифікатор станції, що використовується у назві файла; прізвище оператора; серійні номери приймача і антени; висоту антени; моменти початку і кінця спостережень; номери супутників, які спостерігались; інші питання, які виникали в процесі спостережень. 4.4.14. Для синхронізації часу спостережень на різних пунктах бажано, щоб між бригадами в полі був стабільний радіозв'язок. Радіозв'язок особливо потрібний при виконанні псевдокінематичного знімання, тому що дуже важливо, щоб усі приймачі накопичували дані протягом одного і того самого інтервалу часу. 4.4.15. Туман і дощ не впливають на передачу даних із супутників, але удар блискавки може пошкодити приймач. Тому під час грози приймач слід виключити і від'єднати від антени. 4.4.16. Після закінчення GPS-знімання слід здати такі матеріали: - дискети із чотирма файлами спостережень; - журнали спостережень; - технічний звіт про виконані роботи. У технічному звіті, крім висвітлення питань, що передбачені в п.12.8, додається: - опис GPS-устаткування та методів перевірки установки штативів (триног) або оптичного центриру у вертикальне положення; якщо використовувались вишки або спеціальні стержні (жердини), потрібно описати, яким чином виконувалась колімація антени; - опис схеми обчислень, включаючи інформацію про версію програмного забезпечення, що використовувалось, та метод зрівнювання; - номери супутників, які спостерігались у кожній сесії; - опис методів обчислень координат усіх пунктів, спостереження за якими виконувалися поза їх центрами. Потрібно додати схеми приведення результатів спостережень до центрів пунктів як у плані, так і по висоті; - опис ситуацій, які виникали під час спостережень, список поломок устаткування та інших факторів, що негативно впливали на проведення знімання з невідомих причин. До технічного звіту додаються: - перелік помилок замикання петель (фігур); - схема відвідування пунктів для проведення спостережень; - статистика векторів; - результати вільного зрівнювання; - список вирівняних координат; - копії журналів спостережень; - протокол неполадок устаткування; - схема мережі і її прив'язка до державної геодезичної мережі; - дискети із результатами спостережень.

Нівелювання

4.5.1. Нівелірні мережі для виконання великомасштабних топографічних знімань створюються шляхом згущення державної нівелірної мережі. Нівелювання III та IV класів є основним методом згущення державної нівелірної мережі при виконанні великомасштабних топографічних знімань. Для визначення висот пунктів знімальної основи, а також для визначення висот пунктів геодезичних мереж згущення дозволяється розвивати мережі технічного нівелювання. Густоту та клас точності нівелірних мереж під час топографічних знімань, у залежності від призначення та масштабів знімань, вибраного перерізу рельєфу місцевості тощо, вказують у технічному проекті (програмі) робіт. 4.5.2. Нівелірні мережі для великомасштабних топографічних знімань створюють у вигляді окремих ходів, полігонів або самостійних мереж і, як правило, прив'язують не менше ніж до двох вихідних нівелірних знаків (марок, реперів) вищого класу. 4.5.3. У містах, площа яких понад 500 кв.км, створюється нівелірна мережа I класу. У містах з площею 50-500 кв.км створюються системи ліній II класу. У містах площею від 25 до 50 кв.км створюються нівелірні мережі III класу, а в невеликих містах та населених пунктах площею менше 25 кв.км дозволяється створювати нівелірні мережі тільки IV класу. 4.5.4. Для закріплення ліній нівелювання в основному застосовують стінні репери. 4.5.5. Вимоги до методики нівелювання, приладів та точності робіт описано в діючій Інструкції з нівелювання I, II, III та IV класів. У пп.4.5.6-4.5.30 цієї Інструкції наводяться основні вимоги до нівелювання IV класу, технічного та тригонометричного нівелювань.

Нівелювання IV класу

4.5.6. Нівелювання IV класу виконується нівелірами, що мають збільшення труби не менш 25^х, ціну поділки рівня не більше 25'' (контактного - не більше 30'') на 2 мм (див.дод.15) та нівелірами з самовстановлювальною лінією візування (НЗКЛ, Ni-025) та їм рівноточними. 4.5.7. При нівелюванні IV класу ходи прокладають в одному напрямку. Довжина ліній не повинна перевищувати 8 км на забудованій території і 12 км на незабудованій. 4.5.8. Перед початком польових робіт виконують польові перевірки та дослідження нівелірів і компарування рейок (див.дод.13). 4.5.9. Для нівелювання IV класу застосовують триметрові двосторонні рейки з шашковою шкалою (див.дод.15). Відліки по чорних та червоних сторонах рейок беруть по середній нитці. Для визначення відстані від нівеліра до рейки проводять відлік по віддалемірній нитці по чорній стороні рейки. 4.5.10. Порядок спостережень на станції такий: - відлік по чорній стороні задньої рейки; - відлік по чорній стороні передньої рейки; - відлік по червоній стороні передньої рейки; - відлік по червоній стороні задньої рейки. 4.5.11. Розходження значень перевищення на станції, що визначені по чорній та червоній сторонах рейок, допускається до 5 мм. Нерівність відстаней від нівеліра до рейок на станції допускається до 5 м, а накопичення їх у секції - до 10 м. 4.5.12. Нормальна довжина променя візування 100 м. Якщо нівелювання виконують нівеліром, труба якого має збільшення не менше 30^х, то при відсутності коливань зображень дозволяється збільшувати довжину візирного променя до 150 м. Висота променя над підстильною поверхнею повинна бути не менш як 0,2 м. 4.5.13. Нев'язки в ходах між вихідними пунктами та в полігонах повинні бути не більше 20 корінь кв.L (мм) при кількості станцій менше 15 на 1 км ходу і 5 корінь кв.n (мм) на місцевості із значними кутами нахилу, коли кількість станцій більше 15 на 1 км ходу, де L - довжина ходу (полігону) в км; n - кількість станцій в ході (полігоні). 4.5.14. Після закінчення нівелювання IV класу здають такі матеріали: схему ходів нівелювання; журнали нівелювання або його результати в реєстраторах чи накопичувачах інформації; матеріали дослідження приладів та компарування рейок; абриси місцезнаходження нівелірних марок, стінних та грунтових реперів (у т.ч. раніше закладених); акти здачі знаків нівелювання для нагляду за збереженням; відомості перевищень; матеріали обчислень та оцінки точності; каталог висот; пояснювальну записку.

Технічне нівелювання

4.5.15. Ходи технічного нівелювання прокладають між двома вихідними знаками у вигляді одиночних ходів або системи ходів з однією або декількома вузловими точками. Прокладання замкнутих ходів, що опираються обома кінцями на один і той самий вихідний знак, не дозволяється. У мережу технічного нівелювання включаються всі пункти планових мереж згущення (полігонометрії, трилатерації, тріангуляції), які не включені в мережу нівелювання IV класу. 4.5.16. Довжини ходів технічного нівелювання визначають у залежності від висоти перерізу рельєфу топографічного знімання.
Допустимі довжини ходів наведено в табл.10.

Таблиця 10————————————————————————————————————————————————————————————————| | Довжини ходів (у км) при перерізах ||Характеристика ліній | рельєфу || |————————————————————————————————————|| | 0,25 м | 0,5 м | 1 м і більше||—————————————————————————+——————————+———————————+—————————————||Між двома вихідними | | | ||пунктами | 2,0 | 8 | 16 ||—————————————————————————+——————————+———————————+—————————————||Між вихідним пунктом та | | | ||вузловою точкою | 1,5 | 6 | 12 ||—————————————————————————+——————————+———————————+—————————————||Між двома вузловими | | | ||точками | 1,0 | 4 | 8 |————————————————————————————————————————————————————————————————

4.5.17. Для виконання технічного нівелювання застосовуються нівеліри із збільшенням зорової труби не менше 20^х та ціною поділки рівня не більше 45'' на 2 мм, нівеліри із самовстановлювальною лінією візування, а також теодоліти з компенсатором або з рівнем на трубі. Нівелірні рейки повинні мати шашковий малюнок із сантиметровими або двосантиметровими поділками. 4.5.18. Нівелювання виконують в одному напрямку. Відліки по рейці, що встановлена на нівелірний башмак, костиль чи вбитий в землю кілок, беруть по середній нитці. Порядок спостережень на станції такий: - відліки по чорній та червоній сторонах задньої рейки; - відліки по чорній та червоній сторонах передньої рейки. Розходження значень перевищення на станції, що визначені по чорній та червоній сторонах рейок, допускається 5 мм. 4.5.19. Віддалі від приладу до рейок визначають по крайніх віддалемірних нитках труби. Нормальна довжина променя візування 120 м. За добрих умов видимості та спокійних зображеннях довжину променя можна збільшити до 200 м. 4.5.20. Нев'язки нівелірних ходів або замкнутих полігонів не повинні перевищувати величин, що обчислені за формулою
f_h = 50 корінь кв.L (мм), де L - довжина ходу (полігону) в кілометрах.
На місцевості із значними кутами нахилу, коли кількість станцій на 1 км ходу більше 25, допустима нев'язка підраховується за формулою f_h = 10 корінь кв.n (мм), де n - кількість штативів у ході (полігоні).

4.5.21. У процесі технічного нівелювання одночасно нівелюють окремі характерні точки місцевості, стійкі щодо висоти об'єкти:
кришки люків, головки рейок на переїздах, пікетажні стовпи вздовж доріг, великі камені і т. ін. Висоти наведених точок визначають як проміжні при включенні їх у хід. Кожна проміжна точка повинна бути замаркірована або на неї повинен бути складений абрис з промірами до ближніх орієнтирів. Особливу увагу треба приділяти визначенню урізів води. 4.5.22. Після проведення польових робіт з технічного нівелювання здають матеріали, що перелічені в п.4.5.14.

Тригонометричне нівелювання

4.5.23. Для визначення висот точок геодезичної знімальної основи при топографічному зніманні з перерізом рельєфу через 2 та 5 м, а також при топографічному зніманні місцевості, що вкрита горбами, з перерізом рельєфу через 1 м геометричне нівелювання може бути замінене тригонометричним. 4.5.24. Вихідними знаками для тригонометричного нівелювання є пункти тріангуляції, трилатерації і полігонометрії всіх класів і розрядів, висоти яких визначені геометричним нівелюванням. Вихідні пункти слід розташовувати не рідше ніж через п'ять сторін. У разі доброї видимості і використання приладів точністю 1'' і 2'' кількість сторін між вихідними пунктами в гірських районах може бути збільшена в 1,5 раза. У гірських районах вихідними можуть бути пункти тріангуляції, трилатерації і полігонометрії, висоти яких визначені тригонометричним нівелюванням. 4.5.25. Вертикальні кути при тригонометричному нівелюванні вимірюють на всі пункти, висоти яких не визначені з геометричного нівелювання. Вертикальні кути вимірюють одночасно з горизонтальними тими самими приладами в прямому та зворотному напрямках. Вимірювання проводять трьома прийомами при двох положеннях вертикального круга. Для вимірювань використовують періоди достатньо чітких та спокійних зображень візирних цілей, за винятком часу, близького до сходу та заходу сонця (у межах двох годин). 4.5.26. Коливання значень вертикальних кутів та місця нуля, що обчислені з окремих прийомів, не повинно перевищувати 15''. 4.5.27. Розходження між прямим і зворотним перевищенням для однієї і тієї самої сторони не повинно бути більшим від 4 см на кожні 100 м відстані. 4.5.28. Нев'язки по висоті в ходах і замкнутих полігонах не повинні перевищувати величин, обчислених за формулою

f_h = 0,04 S_сер корінь кв.n (см),
.

[S]
де S_сер = ——————, n - кількість ліній у ході (полігоні); nS - довжина лінії в метрах.
В окремих випадках можуть встановлюватися вищі вимоги до точності тригонометричного нівелювання; при цьому методику роботи визначають на основі спеціальних розрахунків. 4.5.29. Висоти верху візирної цілі і горизонтальної осі приладу над маркою центра знака вимірюють з точністю 1 см. 4.5.30. Після закінчення тригонометричного нівелювання здають такі матеріали: журнали вимірювання довжин ліній та вертикальних кутів або їх результати в реєстраторах чи накопичувачах інформації; матеріали дослідження приладів; матеріали обчислення перевищень та оцінки точності; каталог висот; пояснювальну записку.

5. Знімальна геодезична мережа

5.1.1. Знімальну геодезичну мережу створюють з метою згущення геодезичної планової та висотної основи до щільності, що забезпечує виконання топографічного знімання. Щільність та розміщення пунктів знімальної основи встановлюють рекогносцируванням в залежності від технології робіт, що визначена з дотриманням даної Інструкції. 5.1.2. Знімальну мережу розвивають від пунктів державних геодезичних мереж, розрядних мереж згущення і технічного нівелювання. Пункти знімальної мережі визначають побудовою знімальних тріангуляційних мереж, прокладанням теодолітних та мензульних ходів, прямими, оберненими та комбінованими засічками (див.дод.3). 5.1.3. Граничні похибки (дельта гр) положення пунктів планової знімальної мережі (у т.ч. розпізнавальних знаків) відносно пунктів державної геодезичної мережі та геодезичних мереж згущення не повинні перевищувати на відкритій місцевості та на забудованій території 0,2 мм у масштабі плану і 0,3 мм - на місцевості, що закрита деревами та чагарниками. 5.1.4. За стереотопографічного методу знімання розміщення точок геодезичної основи визначається технологією знімання, висотою і масштабом фотографування. 5.1.5. Пункти знімальної основи закріплюють на місцевості центрами тривалого збереження з таким розрахунком, щоб на кожному планшеті було закріплено не менше трьох точок при зніманні в масштабі 1:5000 і двох точок при зніманні в масштабі 1:2000, включаючи пункти державної геодезичної мережі та мережі згущення (якщо замовник у технічних умовах не вимагає більшої щільності закріплення). На території населених пунктів та промислових майданчиків всі точки знімальних мереж і планово-висотні розпізнавальні знаки закріплюють центрами тривалого збереження (див.дод.6). 5.1.6. Якщо знімальні мережі є самостійною геодезичною основою (див.п.1.1.22), їх закріплюють постійними центрами типу У15, У15Н у тому самому обсязі, що і мережі згущення, але не менше 20% точок знімальної мережі. 5.1.7. Зрівнювання знімальної основи виконують спрощеними способами. Обчислення висячих ходів виконують з пунктів опорних геодезичних мереж та точок теодолітних ходів 1 і 2 порядків.

Розвиток знімальних мереж теодолітними ходами

5.1.8. Розвиток знімальних мереж теодолітними ходами для створення топографічних планів у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500 може виконуватись: - прокладанням теодолітних ходів з використанням теодолітів, мірних стрічок та рулеток; - прокладанням теодолітних ходів з використанням оптичних теодолітів, світловіддалемірів та електронних тахеометрів. 5.1.9. Теодолітні ходи прокладають по місцевості, зручній для лінійних вимірювань. Поворотні точки вибирають так, щоб забезпечити зручність установки приладу та добрий огляд для виконання знімання. Теодолітні ходи не повинні перетинати лінії полігонометрії. 5.1.10. Для визначення поправки за приведення довжин ліній до горизонту при кутах нахилу 1,5 град. і більше одночасно із вимірюванням горизонтальних кутів одним прийомом вимірюють вертикальні кути. Якщо на лінії, що вимірюється, декілька точок перегину, то при вимірюванні її рулеткою по частинах вертикальні кути вимірюють на кожному відрізку, що обмежений точками перегину. 5.1.11. Теодолітні ходи з використанням теодолітів, мірних стрічок та рулеток прокладають з граничними відносними помилками 1:3000, 1:2000, 1:1000 відповідно до табл.11.

Таблиця 11———————————————————————————————————————————————————————————————| | дельта гр = 0,2 мм | дельта гр = 0,3 мм || |——————————————————————————————+—————————————————————||Масштаб | 1 1 | 1 1 | 1 1 | 1 1 | 1 1 || |———:———— |———:———— | ———:———— | ———:————— | ———:————|| | N 3000 | N 2000 | N 1000 | N 2000 | N 1000|| |————————————————————————————————————————————————————|| | Допустимі довжини ходів між вихідними пунктами, км||————————+————————————————————————————————————————————————————||1:5000 | 6,0 | 4,0 | 2,0 | 6,0 | 3,0 ||————————+—————————+—————————+——————————+———————————+—————————||1:2000 | 3,0 | 2,0 | 1,0 | 3,6 | 1,5 ||————————+—————————+—————————+——————————+———————————+—————————||1:1000 | 1,8 | 1,2 | 0,6 | 1,5 | 1,5 ||————————+—————————+—————————+——————————+———————————+—————————||1:500 | 0,9 | 0,6 | 0,3 | - | - |———————————————————————————————————————————————————————————————

5.1.12. Довжини сторін у теодолітних ходах мають бути в межах: - на забудованих територіях не більше 350 м і не менше 20 м; - на незабудованих територіях не більше 350 м і не менше 40 м. Сторони теодолітних ходів вимірюють мірними стрічками і рулетками в прямому і зворотному напрямках. Відносну помилку лінії, що виміряна рулеткою в прямому та зворотному напрямках, обчислюють за формулою

1 Sпр - Sоб — = ————, N S

де S - виміряна відстань. Помилка не повинна перевищувати 1/2000. 5.1.13. Кутові нев'язки в теодолітних ходах не повинні перевищувати величину f_B = +- 1' корінь кв. n, де n - кількість кутів у ході.
5.1.14. Теодолітні ходи з використанням оптичних теодолітів і світловіддалемірів та електронних тахеометрів прокладають з граничними відносними помилками 1:2000 відповідно до табл.11а.

Таблиця 11а————————————————————————————————————————————————————————————————| | дельта гр = 0,2 мм | дельта гр = 0,3 мм || |—————————————————————————+———————————————————————|| Масштаб | Допустимі| Допустима | Допустимі |Допустима|| | довжини | кількість | довжини |кількість|| | ходів | сторін | ходів | сторін ||————————————+———————————+—————————————+—————————————+—————————|| 1:5000 | 12,0 | 30 | 16,0 | 40 ||————————————+———————————+—————————————+—————————————+—————————|| 1:2000 | 7,0 | 20 | 9,0 | 30 ||————————————+———————————+—————————————+—————————————+—————————|| 1:1000 | 4,0 | 20 | 6,0 | 20 ||————————————+———————————+—————————————+—————————————+—————————|| 1:500 | 2,0 | 20 | - | - |————————————————————————————————————————————————————————————————

Довжини сторін у теодолітних ходах мають бути в таких межах: - на забудованих територіях - не більше 1000 м і не менше 20 м; - на незабудованих територіях - не більше 1500 м і не менше 40 м. Сторони теодолітних ходів вимірюють світловіддалемірами і електронними тахеометрами згідно з вимогами відповідних інструкцій з експлуатації даного типу приладу. Абсолютні лінійні помилки не повинні перевищувати 2,0 м для знімання в масштабі 1:5000; 1,0 м - 1:2000; 0,6 м - 1:1000; 0,3 м - 1:500. Кутові нев'язки в теодолітних ходах не повинні перевищувати

F_B = +- 20''корінь кв.n,
де n - кількість кутів у ході. 5.1.15. Горизонтальні кути в теодолітних ходах вимірюють теодолітами двома півприйомами з перестановкою лімба між ними на 1-2 град. (для теодолітів з односторонньою системою відліку по кругах - 2ТЗОП, 2Т5К, 3Т5КП) і 90 град. - для теодолітів з двосторонньою системою відліку (2Т2, 3Т2КП). Під час прив'язки теодолітних ходів до вихідних пунктів вимірюють два прилеглих кути. Сума виміряних кутів не повинна відрізнятися від значення кута, що отримане із вихідних даних, більше ніж на 1'. 5.1.16. Центрування приладів та марок виконують з точністю 3 мм. 5.1.17. Допускається прокладання висячих теодолітних ходів.
Довжини висячих ходів не повинні перевищувати величин, що вказані в табл.12.

Таблиця 12——————————————————————————————————————————————————————————————————| | Довжини, одержані з | Довжини, одержані з || | використанням мірних |використанням світловіддалемі-||Масштаб | стрічок та рулеток |рів та електронних тахеометрів|| |————————————————————————+——————————————————————————————|| | забудовані|незабудовані| забудовані |незабудовані || | території | території | території | території ||————————+———————————+————————————+———————————————+——————————————||1:5000 | 350 | 500 | 3000 | 4000 ||————————+———————————+————————————+———————————————+——————————————||1:2000 | 200 | 300 | 1600 | 2500 ||————————+———————————+————————————+———————————————+——————————————||1:1000 | 150 | 200 | 1000 | 1500 ||————————+———————————+————————————+———————————————+——————————————||1:500 | 100 | 150 | 500 | 750 |——————————————————————————————————————————————————————————————————

При цьому кількість сторін у висячих теодолітних ходах на незабудованій території має бути не більше трьох, а на забудованій - не більше чотирьох.

Розвиток знімальної мережі методом тріангуляції

5.1.18. Знімальні мережі у відкритій місцевості взамін теодолітних ходів можуть розвиватися методами тріангуляції у вигляді нескладних сіток та ланцюгів трикутників або вставок окремих пунктів, що визначаються прямими, берненими або комбінованими засічками (див.дод.3). Тріангуляційні сітки, які мають більше двох пунктів, що визначаються, повинні опиратися не менш ніж на дві вихідні сторони. Вихідними сторонами можуть бути сторони тріангуляції 4 класу, 1 і 2 розрядів та полігонометрії, а також спеціально поміряні базисні сторони з похибкою не більш як 1:5000. Розвиток мереж і ланцюгів трикутників, що опираються на одну сторону (висячих), не допускається. 5.1.19. Гранична довжина ланцюга трикутників або відстані між вихідними пунктами, на які опирається система трикутників, не повинна перевищувати довжину теодолітного ходу точністю 1:2000 в залежності від масштабу знімання (див.табл.11). Між вихідними сторонами (пунктами) допускається побудова не більше: 20 трикутників для знімання в масштабі 1:5000 17 -''- 1:2000 15 -''- 1:1000 10 -''- 1:500.