Зерновий склад крупного заповнювача

Зерновий склад щебеню (гравію) визначають шляхом розсіву проби на стандартному наборі сит.

Обладнання і матеріали. Ваги настільні циферблатні або лабораторні, стандартний набір сит з круглими отворами діаметром 70, 40, 20, 10, 5 і 3 мм, калібри дротяні круглі діаметром 100, 120 мм і більше (залежно від граничної крупності зерен випробуваного матеріалу) на круглих або квадратних обичайках з діаметром або стороною не менше 300 мм, піддон (лист) металевий, шафа сушильна, проба матеріалу.

Випробування. Для випробування використовують лабораторну пробу за табл. 1.4, висушену до сталої маси.

Пробу просіюють ручним або механічним способом через сита з отворами вказаних вище розмірів. Тривалість просіювання повинна бути такою, щоб при контрольному ручному струшуванні кожного сита протягом 1 хв. через нього проходило не більше 0,1% загальної маси проби.

За результатами просіювання визначають часткові залишки на кожному ситі (а_і)

, (1.9.)

де m_i – маса залишку на даному ситі, кг; m – маса просіюваної наважки, кг.

Потім з точністю до 0,1% визначають повні залишки (А_і) за формулою

, (1.10.)

де а₇₀ , а_і … - часткові залишки, %.

Повний залишок дорівнює сумі часткових залишків на даному (і - тому) ситі і на попередніх ситах.

Результати випробувань заносять до табл. 1.6.

Таблиця 1.6.

Зерновий склад крупного заповнювача

Гранулометричний склад щебеню повинен укладатися в контур в межах кривих просіювання (рис. 1.2.) або знаходитися в межах, наведених в табл. 1.7.

Рис. 1.2. Граничні криві просіювання щебеню і гравію

Таблиця 1.7

Вимоги до повних залишків

Примітка: Д_найм – розмір отворів першого з сит набору, крізь яке проходить не більш як 10% просіюваної проби. Д_найб - розмір отворів першого з сит набору повний залишок на якому не перевищує 10%.

Вміст різних фракцій в крупному заповнювачі (щебінь, гравій) при підбиранні складу бетону повинен відповідати наведеному в табл. 1.8 і забезпечувати одержання щільної суміші.

Таблиця 1.8

Вміст зерен слабких порід

Обладнання і матеріали. Ваги настільні циферблатні або лабораторні, сушильна шафа, сита з отворами 2,5, 5, 7,5, 10, 12,5, 20, 25, 30, 40, 50, 60 і 70 мм, індикатор міцності каменю механічний Т-3, лупа мінералогічна, сталева голка, слюсарний молоток масою 200 г, проба щебеню.

Випробування. Щебінь розсіюють на ситах на стандартні фракції і відбирають наважку для фракцій 5-10 мм – 0,25 кг; 10-20 мм – 1,0 кг; 20-40 мм – 5,0 кг; 40-70 мм – 15,0 кг; крупніше 70 мм – 35,0 кг.

Проводять розбирання проби кожної фракції щебеню, виділяючи зерна слабких порід з границею міцності при стиску в насиченому водою стані менш ніж 20 МПа (200 кгс/см²).

При виділенні зерен слабких порід керуються такими відмінними ознаками: зерна слабких порід, як правило, розламуються руками і руйнуються при легких ударах молотка.

При дряпанні сталевою голкою зерен вивержених і метаморфічних порід і алюмінієвою голкою зерен осадових карбонатних порід на їх поверхні залишається подряпина; слабкі зерна карбонатних порід звичайно мають обкатану форму.

З метою уточнення вмісту зерен слабких порід у щебені допускається використання механічного індикатора міцності каменю типу Т-3.

Висушені з проби зерна слабких порід зважують та визначають їх вміст (Х_сл), %, за формулою (1.11):

, (1.11)

де m_i – маса слабких зерен, кг; m – загальна маса наважки, кг.

Вміст слабких зерен металу обчислюють як середнє арифметичне результатів трьох визначень.

Щебінь марок за міцністю 1400; 1200; 1000 не повинен містити зерен слабких порід в кількості більш як 5% за масою, щебінь марок 800 600; 400 – більш як 10%, щебінь марок 300 – більш як 15%.