Цивільний захист передових зарубіжних країн

Система цивільного захисту у вигляді цивільного оборони сформувалася в роки Першої світової війни з появою авіації, застосування у воєнних діях хімічних речовин. Із розвитком озброєння, що загрожувало нанесенням ударів по адміністративним центрам, промисловим підприємствам, а особливо життю та безпеці цивільного населення , розвивалась та вдосконалювалась сама Цивільна оборона.

Створення та застосування ядерної та хімічної зброї під час Другої світової війни придало імпульс розвитку Цивільної оборони, що завершилось прийняттям у 40-50 рр. минулого століття законів з Цивільної оборони в більшості промислово розвинутих країнах світу.

У зарубіжних країнах Цивільна оборона, як система стратегічного забезпечення життєдіяльності держави, призначена для виконання завдань, спрямованих на захист населення та економіки країни від надзвичайних ситуацій різноманітного характеру , а також для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РНР) у вогнищах ураження та районах стихійних лих.

В останні роки, особливо після Чорнобильської катастрофи, у країнах Заходу й інших розвинутих країнах увага урядів стала зосереджуватися на вирішенні питань з попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. У зв’язку з цим система Цивільної оборони навіть перейшла у інший статус, та почала називатися системою цивільного захисту.

В цих країнах головними завданнями Цивільної оборони стали створення і підготовка сил і засобів, необхідних для забезпечення безперервного державного управління , захисту населення і життєво важливих секторів економіки в різних умовах надзвичайних ситуацій.

На сьогоднішній день майже у всіх країнах прийнятий територіально-виробничий принцип побудови і функціонування системи цивільного захисту, до складу якої входять:

- органи управління;

- системи звязку, оповіщення, радіаційної та хімічної розвідки,

дозиметричного контролю;

- розроблені плани евакуації і розосередження населення;

- системи захисних споруджень;

- запаси продовольчих, сировинних та матеріальних цінностей;

- сили і засоби цивільного захисту - як штатні, так і добровільні.

Організаційна структура національних систем Цивільного захисту в більшості зарубіжних країн має багато спільного та розвивається в напрямку подальшої уніфікації.

Розгляд та вивчення структури і завдань цивільного захисту передових зарубіжних країн може представляти особливий інтерес для побудови та функціонування системи цивільного захисту України.

Цивільний захист США

У США створена “Федеральна служба з дій у надзвичайних умовах”(ФЕМА), яка безпосередньо підпорядкована президенту. На ці управління покладені наступні завдання:

- забезпечення виживання країни в ядерній війні;

- розробка планів евакуації населення США з небезпечних районів;

- здійснення заходів у відповідності до програми будівництва захисних споруд;

- удосконалення та підвищення стійкості систем зв’язку і оповіщення;

- забезпечення захисту і нормального функціонування федеральних та місцевих

органів та системи цивільного захисту;

- створення і розосередження стратегічних запасів на випадок надзвичайних

ситуацій.

Центральний апарат ФЕМА має у своєму складі 5 управлінь:

- із забезпечення функціонування в надзвичайних ситуаціях;

- з програм навчання і протипожежної підготовки;

- з программ національної готовності управління, надання допомоги і розробки программ для штатів та місцевих органів влади;

- федеральна адміниістрація із страхування;

- адміністративні підрозділи.

У кожному штаті (регіоні) є консультативна рада з питань цивільного захисту. Безпосереднім керівником цивільного захисту штату є начальник ЦЗ штату(окрема посадова особа) зі своїм штабом. Крім цього створюється місцеві штаби в графствах, районах, незалежних штатах.

На промислових підприємствах, де 50 і більше працюючих, створюються комітети Цивільного захисту, які очолюють керівники цих підприємств.

У США немає спеціальних формувань Цивільного захисту. Для вирішення належних питань до цієї сфери залучаються підрозділи національної гвардії і збройних сил, головним чином сухопутних, а також протипожежної служби, поліції, спеціалізованих аварійно-рятувальних загонів підприємств, різні добровільні організації.

Захист населення в системі ЦЗ США вирішується в двох напрямках – шляхом укриття в захисних спорудах, головним чином протирадіаційних укриттях( 242 млн. місць) та шляхом евакуації в безпечні райони.

В такий спосіб Цивільний захист в зарубіжних країнах розглядається керівництвом цих країн як система, дії якої спрямовані на захист населення і економіки від наслідків стихійних лих, аварій, катастроф і випадків терористичних дій та військових конфліктів.

Незважаючи на те, що кожна країна розвиває і формує власні варіанти національної структури Цивільного захисту, виходячи із конкретних обставин, економічних можливостей, фізико-географічних, кліматичних, природних особливостей, усі ці системи керуються насамперед гуманною метою, враховуючи гуманітарні права окремої людини, що прописані в раніше згадуваних Женевських конвенціях.

Відповідальність за організацію роботи з ЦЗ в масштабі країни покладається на міністра оборони, а в штатах – на їх губернаторів, у містах – на мерів. З 1978 року питаннями З займається згадуване агентство ФЕМА, підпорядковане безпосередньо Президенту.

Під егідою ФЕМА і за безпосереднього керівництва розроблено і затверджено Федеральний план заходів щодо ліквідації наслідків катастроф. План передбачає надання федеральної допомоги, спрямованої насамперед на захист людей, установ системи громадської охорони здоров”я та приватної власності, забезпечення національної безпеки. Він не стосується будівництва житла, позик і грантів, наданих окремим громадянам і місцевій адміністрації для остаточної ліквідації наслідків катастроф. Федеральні міністерства й агентства, які включені у план як головні виконавчі установи відповідного розподілу, ведуть свою діяльність під керівництвом федерального координатора, призначеного ФЕМА від імені Президента США.

В разі виникнення кількох катастроф у різних районах водиться в дію план одночасного надання допомоги постраждалим штатом. У кожний осередок скеровується федеральний координатор, а центральні міністерства і відомства спрямовують туди необхідну допомогу відповідно до їх відкоригованих запитів.

На підставі подання ФЕМА і петиції губернатора Президент країни видає спеціальний указ про введення надзвичайного стану і надання федеральної допомоги штату, який потерпів(штатам). У виняткових випадках, згідно із законодавством, Президент може ввести надзвичайний стан у штаті без петиції губернатора. Після цього ФЕМА посилає в зону лиха свого координатора, дає вказівки щодо розгортання формувань і установ в осередку і за його межами. Головні відомства й агентства спрямовують виділені сили і засоби для ліквідації наслідків катастроф відповідно до Федерального плану і конкретних заявок штатів, які постраждали, після їх коригування на центральному рівні. Фінансове відшкодування витрат на ліквідацію наслідків катастроф здійснює ФЕМА, згідно із законодавством з цього питання.

Позитивним у цій системі є визначення субординації, розподіл обов”язків усіх організацій-учасників і визначення механізму їх взаємодії. Недолік полягає у наявності великої кількості міністерств, відомств, агентств, установ і тимчасових формувань,які беруть участь у ліквідації наслідків катастрофи. Навіть неповний їх список містить понад 150 назв, причому багато з них мають дублюючі функції. Тому така структура є надто громіздкою і важко керованою з єдиного центрую