Основні тенденції розвитку світової економіки. Монополії та іі форми

Великі технологічні зрушення у промисловості в останій третині 19ст. заслуговують визначення другої промислової революції. У цей час були винайдені електрогенератор (Сіменс – Німеччина, едісон-сша), вирішена проблема передачі енергії на відстань, винайдена парова турбіна(дізель, отто) впроваджуються нові способи виробництва сталі – бесемерівський та мартенівський-франція. Бурхливий технічний процес сприяв появі нових галузей і вдосконаленню виробництва у старих: з’являються нові способи комунікацій – телефон, телеграф, радіо. Лише один винахід – двигун внутрішнього загоряння – стимулює появу таких галузей: як автомобіле- і літакобудування, розширює можливості суднобудування, сприяє значному збільшенню видобутку нафти, вдосконаленню процесу її переробки, створенню кучкової промисловості. На першій позиції виходять галузі важкої індустрії, виробництво засобів виробництва, що зумовлює значні зміни в структурі світового народногосподарського комплексу.

Переважний розвиток галузей важкої індустрії, яка потребує значно більших капіталів, сприяє концентрації промислового капіталу, виникненню такої форми, до створення великих промислових об’єктів, що визначало закономірність їх об’єднання у монополістичні союзи.

40.Економіка Англії на межі 19-20ст. втрата світової економічної першості. Причини втрати Великобританією промислової монополії були різними. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії обумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість втратила іноземні ринки за низкою товарів. Одночасно німецькі, американські товари були якісніше і дешевше, потрапляли на внутрішній ринок кожної країни.Наблюдался застій у техніці. Фабрична промисловість працювала на морально застарілому устаткуванні. Модернізація техніки відбувалася повільно, оскільки було дуже складним та найдорожчої.

>Тормозящую роль грала монополія на експлуатацію колоній, яка забезпечувала високі прибутку при застарілої техніці. Продукція нових галузей становила лише 6,5 % всієї промислової продукції країни. Розвиток нові й технічне переоснащення старих галузей потребували великих інвестицій. Проте капітали не вкладались розвиток національної промисловості, а експортувалися. Різко загострилася проблема поставки сировини нових галузей промисловості. Негативну роль грала політика промислового протекціонізму, що проводилася урядами США, Німеччини, Франції. Але 10-15 роками пізніше почалося акціонування в промисловості й створення корпорацій. Однак у структурі англійської промисловості відбувалися таку ж істотних змін, як й у навіть Німеччини.

Індустріалізація Великобританії відбувалася уповільнена, непослідовно. Істотно знизилися темпи економічного розвитку, прогрес лише у важкій в промисловості й в про нових галузях, тобто. сталеливарної, електротехнічній, хімічної, і навіть на залізничному транспорті. Виросла роль машинобудування. З традиційних галузей модернізувалася суднобудування, понад половина нових кораблів на світі будувалося у Великій Британії.

Загальна характеристика економічного розвитку Англії після вступу до монополістичну стадію може бути так:

- втрата промислового першості на світовому ринку;

- зростання капіталістичних монополій, особливо колоніальних і військово-промислових;

- створення потужних, зокрема колоніальних, банків та фінансової олігархії;

- зростання ролі експорту капіталу.

Укладання

Чинники промислового відставання Англії були викликані такими причинами:

- фізичним і моральних зносом виробничої бази промисловості;

— відсутністю ефективної виробничої основи національного економіки;

— відсутністю грошей на переобладнання через активний вивіз капіталу колонії;

- несприятливим впливом політики «вільної торгівлі», яку було вчасно змінити на протилежну.

Сукупність усіх описаних чорт англійського монополістичного капіталізму викликала йому славу британського колоніального і довгі роки визначила місце й ролі цієї країни у історії світової економіки та політики.

41. Причини економічного відставання Франції. Незважаючи на поразку у франко-прусській війні, Франція залишалася великою державою, яка володіла значним економічним потенціалом. Країна давно стала однією з колоніальних імперій, мала достатньо могутню армію і флот, який поступався лише Англії. На початку XX ст. темпи промислового зростання Франції становили 2,6 % (в Англії 2,1 %). За темпами зростання економіки Франція відставала від Німеччини і США, а за обсягом промислового виробництва, незважаючи на вищі темпи річного приросту, — від Англії.

Основні причини відставання в економічному розвитку Франції такі.

1. Значні матеріальні втрати внаслідок війни і революції. Початок 70-х років для Франції став руйнівним: поразка у війні з Пруссією (1870— 1871), ще одна революція — Паризька комуна (1871). Загальна сума збитків лише від війни становила більш як 16 млрд франків. Унаслідок розорення й знекровлення країни різко скоротилися виробництво промислової продукції, експорт готових виробів та імпорт сировини, машин, палива. Спустошення зазнали 43 найбільш промислово розвинутих департаменти, які охоплювали 54 % території Франції. Було вивезено в Німеччину обладнання значної частини підприємств Франції, зруйновано велику кількість громадських споруд, склади, сховища. Всюди в зоні окупації було вирубано ліси, вивезено худобу, конфісковано запаси продовольства та сільськогосподарської сировини. Крім того, за мирним договором 1871 р

2. Аграрні проблеми французького капіталізму. Наслідком парцелярності (роздробленості) землеробства у Франції стала значна відсталість сільського господарства. Неефективне, відстале господарювання на селі стримувало розвиток внутрішнього ринку та промисловості, заважало формуванню ринку праці, негативно впливало на приріст населення.

Намагаючись розширити свої господарства, селяни купували або орендували додаткові ділянки землі. Однак, не маючи надлишкового капіталу, вільних коштів, селянин змушений був брати позику під заставу землі, що призводило до заборгованості. "Вільні" парцелярні селяни наприкінці XIX ст. сплачували лихварям щороку данину 2 млрд марок.

3. Своєрідність структури французької промисловості, у якій переважали малі підприємства. Наприкінці XIX ст. 94 % всіх французьких підприємств мали від одного до десяти робітників. Як і в інших країнах, у Франції в цей період спостерігалось зростання концентрації виробництва.

Франція мала значні досягнення в розвитку важкої промисловості. Однак на рубежі століть за числом підприємств та за обсягом виробництва в країні провідне місце посідала легка промисловість.

4. Значне відставання за технічним рівнем виробництва від своїх конкурентів. Встановлене на підприємствах у роки промислового перевороту обладнання до кінця XIX ст. фізично виробило свій ресурс, морально застаріло і потребувало заміни.

5. Відсутність достатньої сировинної бази для розвитку важкої промисловості. Франція, особливо з втратою двох промислових областей — Ельзасу і Лотарингії, постійно відчувала дефіцит сировини та палива, тому вимушена була завозити у великій кількості коксове вугілля й залізну руду, чорні метали, мідь, бавовну. Наприкінці XIX ст. 64 % імпорту Франції становили промислова сировина та сільськогосподарські продукти.

6. Низькі нерівномірні темпи концентрації і відповідна монополізація виробництва.

Перша монополія утворилася в металургійній промисловості (1876), у якій на основі об'єднання 13 великих металургійних заводів було створено синдикат. У 1883 р. виник цукровий картель, у 1885 р. — годинниковий картель

7. Лихварські риси французького капіталізму. Вони визрівали вже в період промислового перевороту. Темпи зростання грошового капіталу у Франції значно перевищували темпи зростання промислового капіталу. У 1861 р. на паризькій біржі в обігу було 118 цінних паперів (загальна сума — 1 млрд франків), а в 1869 р. — уже 307 цінних паперів (загальна сума — 33 млрд франків).

Центром фінансової олігархії країни став Французький банк, верхівку якого склали 200 значних акціонерів банку. Саме вони зосередили у своїх руках економічну та політичну владу в країні. До ради Французького банку входили представники фінансової олігархії — Ротшильд, Де Вандель, Шнейдер, Пежо, яким, за визнанням прем'єр-міністра Франції Клемансо, практично належала у Франції вся повнота влади.

42. Промисловий переворот - це світовий процес, що визначався загальними законами і одночасно мав свої особливості у кожній країні.

Промисловий переворот у Німеччині почався з великим запізненням - у 30-х роках XIX ст. Повільність економічного розвитку пояснювалася політичною роздробленістю німецьких земель, пануванням феодальної системи землеволодіння, що стримувало формування вільної робочої сили, збереженням цехової системи. Створення Митного союзу (1833 р.), уніфікація монетного обігу і вагових систем прискорили формування та розширення національного ринку.

На початковому етапі, що охоплював період з ЗО- до 50-х років XIX ст., істотні зміни відбувалися в легкій промисловості: бавовняні і шовковій - в Саксонії, суконній - в Рейнському районі та Прусі За 1834-1838 рр. було побудовано 45 нових фабрик, за 1833- 1846 рр. - лише в Сілезії 8 бавовняних та 128 льонопрядильне фабрик. На початку 40-х років застосовувалося кілька сотен жакардових ткацьких верстатів.

Значних успіхів досягла гірнича промисловість. У середині XIX с добували більш як 3 млн т вугілля, виплавляли 200 т чавуну. Особливо швидко розвивався Рейнсько-Вестфальський промисловий район, якому було зосереджено четверту частину промислових робітник Німеччини. Однак це була мануфактурна промисловість. У 1846 р. 200 домен Рейнське-Вестфальського району тільки 32 працювали на кам'яному вугіллі, а пудлінгові печі були на 9 заводах. Парові двигун поширилися практично в ЗО-40-х роках. У 1822 р. працювало 2 парові машини, в 1847 р. їх стало 1139 потужністю 21,7 тис к. с. Першу залізницю протяжністю 12 км було побудовано в 1835 р. Довжина залізниць у 1848 р. досягла 2,5 тис. км. У 40-х роках капіталовкладення в будівництво залізниць становили 450 млн марок. Використовували переважно англійські паровози. Продукція німецьких пяровозобудівних заводів була незначною(38 паровозів з 429, що використовувалися у 40-х роках). Працювало чотири заводи локомотивів: два в Берліні, Хемниці, Касселі. Кількість пароплавів зросла з 4 до 90.

Для цьою періоду характерні досягнення німецької техніки: установка для швидкого книгодрукування (1814 р.), кам'яноточильна машина (1835 р.), циліндрично-точильний (1803 р.), горизонтальний (1807 р.), набивний (1836 р.) верстати. В цілому за важливими економічними показниками Німеччина відставала від Великобританії: за видобутком вугілля в 11 разів, виплавленням чавуну - в 5,6 раза, потужністю парових двигунів - в 5 разів, протяжністю залізниць - в 2 рази. В усіх галузях переважало дрібне виробництво. Промислове населення Прусїї становило 11%. Загальна чисельність промислових робітників на транспорті, в торгівлі дорівнювала 1 млн. Німеччина залишалася сільськогосподарською країною. На її ринку панували англійські промислові товари.

Промисловий переворот у Німеччині завершився в 50-70-х роках XIX ст. після буржуазної революції 1848-1849 рр. Його темпи характеризують такі економічні показники: продукція важкої промисловості, виплавлення чавуну, споживання бавовни зросли у 3 рази, видобуток вугілля - у 4, потужність парових двигунів - у 9 разів, протяжність залізниць - у 3,3 раза (19,6 тис. км). У 1861-1870 рр. випуск засобів виробництва збільшився на 23%, засобів споживання - на 9%. Машинне виробництво перемогло. Внаслідок інтенсивного грюндерства (засновування) лише в Прусїї утворилося 395 акціонерних компаній з капіталом у 2,4 млрд марок.

Важливими галузями німецької промисловості стали гірнича, металургійна (на 9/10 працювала на коксі), хімічна, машинобудування, воєнна. Виняткове значення мало залізничне будівництво, капіталовкладення в яке в 1870 р. становили 4 млрд марок. Воно ліквідувало економічну роз'єднаність Німеччини, перетворило її на країну європейського транзиту, стимулювало піднесення вугільної та металургійної галузей, сприяло зростанню товарообороту. Німецька індустрія розвивалася на базі вітчизняного устаткування, застосовуючи останні технічні новинки, її вироби успішно конкурували з англійськими на внутрішньому та зовнішньому ринках. На основі відкриття в 1865 р. німецькими спеціалістами способу отримання барвників з кам'яного вугілля сформувалася анілінова промисловість. Почало розвиватися калійне виробництво. З'явилася нова галузь - електротехнічна, що обслуговувала телеграф і електричну сигналізацію. Фірма "Сіменс і Гальське" прокладала телеграфні лінії не лише в Німеччині, а й у Великобританії, Росії, Африці.

Економічному піднесенню Німеччини сприяла боротьба за її об'єднання, що завершилася утворенням у 1871 р. імперії на чолі з пруським королівством. На початку 70-х років Німеччина стала аграрно-промисловою державою. У промисловості було зайнято 1,5 млн осіб. Переважала легка промисловість (2/3 продукції). Передовою на той час була галузева структура важкої промисловості. Значну роль відігравали ремесла і домашня промисловість, в яких працювало 2 млн осіб. За рівнем економічного розвитку Німеччина продовжувала відставати від Великобританії та Франції, однак випереджала останню за потужністю важкої промисловості.

43. Темпи розвитку і структура економіки

Економічний розвиток США впродовж 1870-1913 рр. характеризують найвищі у світі темпи зростання. Так, щорічний приріст сукупного продукту становив у середньому 4,3 %, національне багатство зросло майже в 7, а промислове виробництво - у 9 разів, у результаті НТР значно пришвидшились темпи розвитку важкої промисловості, видобуток вугілля збільшився в 17 разів, нафти - у 76, виплавляння сталі - у 46, виробництво машин - у 121, протяжність залізниць - у 4,9, використання бавовни - у 3,5 разу.

Економічне піднесення базувалося на збільшенні обсягів інвестицій. Капітал, вкладений у промисловість, у 1859 р. становив 1010 млн дол. США, в 1899 р. - 8975, у 1914 р. - 22 791 млн дол. (динаміка становила 100 :188 : 2250). Велике значення мали інвестиції європейських країн. У 1873 р. їх сума досягала 1500 млн дол., у 1899 р. - 3300, у 1914 р. - близько 5 млрд дол., із них англійських - 755 млн.

У результаті структурної перебудови національної економіки промисловість перетворилася на провідну її сферу. Співвідношення обсягів виробленої промислової та сільськогосподарської продукції становило в 1880 р. 2 :1, у 1900 р. - 3 : 1.