Причини та передумови Першої світової війни

Причини війни

- Загострення відносин між розвинутими країнами світу, боротьба за територіальний перерозподіл світу, політичну та економічну гегемонію.

- Відсутність у розвинутих країнах політичних сил, здатних організувати боротьбу проти мілітаристської політики національних урядів.

Передумови війни

- Прихід до влади в розвинутих країнах урядів, що проводили мілітаристську політику.

- Політична та економічна нестабільність у розвинутих країнах.

- Створення великих воєнних блоків - Антанти та Троїстого союзу.

- Наявність складних проблем у таких питаннях, як європейські кордони, сфери впливу у світі та розподіл колоній.

Вона принесла людству важкі економічні, матеріальні й моральні втрати, призвела до загострення міждержавних економічних відносин. Мілітаризація економіки воюючих країн, їх господарська замкнутість, заміна ринкових господарських зв'язків не ринковими, державне регулювання економіки досягли небаченого рівня.

Основні бойові дії першої світової війни відбувалися на європейському континенті, де були розташовані головні центри фінансового життя, промислового та сільськогосподарського виробництва.

Сполучені Штати Америки. Вони із запізненням (6 квітня 1917 р.) вступили у війну. Воювали США на боці країн Антанти. Зазнали незначних людських втрат. Підтримували торговельні відносини з усіма воюючими країнами. У зв'язку із зростаючим попитом на всі види стратегічної сировини - зброю, боєприпаси, продукти харчування, США перетворилися у економічно найрозвиненішу державу світу. Тут сконцентрувалось 1/2 світового запасу золота. Успішно розвивалась промисловість, сільське господарство, фінансово-кредитна система. Із країни-боржника США перетворилися на найбільшого кредитора. Втричі зріс експорт продуктів і товарів. У США продовжувало розвиватися ринкове господарство, на відміну від інших індустріальних країн, в яких економіка перетворювалася у ринково-регульовану.

Англія. Належала до країн-переможниць, проте війна знесилила її економіку, збільшила відставання від США. Англія зазнала значних матеріальних і людських втрат, І/З національного багатства. Збільшився державний борг. Світовий фінансовий центр перемістився із Лондона в Нью-Йорк.

Франція. Ще більше ніж Англія постраждала в роки війни. Німеччина окупувала найрозвиненіші промислові регіони Франції. Було зруйновано або вивезено фабрично-заводське обладнання, транспортні засоби. Франція втратила понад 10% працездатного населення, під німецькою окупацією опинилися кращі сільськогосподарські райони. Видатки на війну підірвали стабільність французької валюти.

Разом з тим, під час війни розпочалася індустріалізація економічно відсталих південних районів Франції, що не були окуповані Німеччиною. Тут успішно розвивалася промисловість, будувалися електростанції, військові підприємства. У південних департаментах країни розширювалося сільськогосподарське виробництво. Нестача сировини, енергоресурсів змушували промисловців дбати про інтенсифікацію виробничих процесів, запроваджувати механізацію, нові технології, що пізніше дало позитивні результати.

Японіяпід час війни зміцнила свій економічний потенціал. Виступаючи на боці Антанти, вона фактично не брала участі у бойових діях. Змогла розширити свої колоніальні володіння, нав'язала невигідні економічно-торговельні умови Китаю. Все це дозволило за роки війни подвоїти промислове виробництво, втричі збільшити експорт промислових товарів у Китай та країни тихоокеанського регіону.

Німеччина внаслідок війни опинилася у найважчому становищі. Версальський мирний договір, підписаний між країнами Антанти і Німеччиною 28 червня 1919 року, став справжньою катастрофою для країни та народу. Згідно з договором Німеччина повертала Франції Ельзас-Лотарингію, значні території поверталися чи передавалися Бельгії, Польщі, Литві, Данії, Чехословаччині. Саарська область переходила на 15 років під управління Ліги Націй, а її вугільні шахти передавалися у власність Франції. Німеччина була позбавлена всіх своїх колоній, її зобов'язали відшкодувати у формі репарацій збитки, завдані урядам і окремим громадянам країн Антанти. Розміри відшкодувань, встановлені спеціальною Репараційною комісією, сягали суми у 132 млрд. золотих марок.

Таким чином економіка Німеччини збанкрутувала. Вже за перші два роки після завершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внаслідок цих явищ різко погіршився життєвий рівень людей. Німеччина опинилася на грані катастрофи.

52. Найшвидше в період стабілізації в 1922-1929 рр. вступили США. У 20-х роках тут вироблялося половину промислової продукції світу, на 10% більше, ніж Англія, Франція, Німеччина, Японія та Італія разом узяті. В країні поширювався конвеєрний метод масового виробництва, традиційні види палива замінювалися електрикою і нафтопродуктами, механізувалися побутові і виробничі процеси. Інтенсивно розвивалися машинобудівна, автомобільна, електротехнічна, хімічна, авіаційна галузі промисловості. Банківські капітали збільшилися на 21 млрд. доларів. Американські капіталовкладення за кордоном з 1929 р. по 1931 р. склали 11,6 млрд. доларів, причому 40% від цієї суми припадало на Європу, а 22% на Латинську Америку. Період 20-х років для США вважається періодом "проспериті" – процвітання.
Японія в 1924 році вийшла з повоєнної економічної кризи. До кінця 20-х років виплавка чавуну і сталі подвоїлася. 40% виробництва склали текстильні вироби, які не поступалися англійським. Характерним для Японії є концентрація виробництва і капіталів, монополізація економіки. Монополії були тісно зв’язані з державою, яка вкладала в економіку необхідні кошти.
Англія, на відміну від США, розвивалася повільніше. Лише в кінці 20-х років було досягнуто передвоєнного рівня розвитку. Держава вкладала кошти в авіаційну, автомобільну, електротехнічну галузі, а такі галузі як: вугледобувна, суднобудівна, текстильна переживали спад. Нові галузі давали лише 10% обсягу промислового виробництва, а в старих галузях собівартість продукції збільшувалася, конкурентоспроможність англійських товарів на світовому ринку падала. Англія залежала від імпорту с/г продукції та промислової сировини, що негативно позначилося на економіці країни.
Франція успішно розвивала нові галузі виробництва: автомобільну, авіаційну, електротехнічну, радіотехнічну, хімічну. Важливим джерелом прибутку залишалося лихварство. Вже в 1924 році країна вступила в період економічного піднесення. Промислове виробництво перевищило довоєнне, а його річний приріст до 1930 р. складав у середньому 5%. Зростанню сприяло повернення Ельзасу і Лотарингії з їхніми текстильними і металургійними підприємствами, окупація Саару, величезне будівництво у розорених районах, репарації з Німеччини в сумі 8 млрд. золотих марок.
У 1929 р. вся промисловість дала прибуток 10,5 млрд. франків, а цінні папери – у 3 рази більше. Темпи зростання промислового виробництва у Франції були найвищими серед розвинутих країн.
Німеччина. Реалізація плану Дауеса дала відчутні результати. Висока господарська культура, національна самосвідомість німецького народу сприяли стабілізації господарського життя країни. Поступово Німеччина стала випереджати Англію з експорту машин та індустріального обладнання. Прискореними темпами розвивалися хімічна та електротехнічна галузі промисловості.

53. На рубежі ХІХ - ХХ століть в США виникла нова течія економічної думки — інституціоналізм.
Інституціоналізм виявився реакцією на панування монополій в ринковій економіці. Початковий етап його розвитку характеризувався різкою критикою монополістичних корпорацій, їх спочатку нічим не обмеженого свавілля в період виникнення і початкового розвитку (остання чверть XIX - початок XX століття). В цьому відношенні інституціоналізм став альтернативою неокласичній теорії. Водночас його фундатори критично сприймали й висновки марксистської політичної економії.
В розвитку інституціональних економічних теорій можна виділити кілька етапів, або періодів:
• перший етап охопив зародження і широке розповсюдження інституціоналізму (перша чверть XX ст.); це був період раннього, так званого критичного інституціоналізму, який представлений працями американських дослідників Т. Веблена, Дж. Коммонса, В. Мітчелла, а також англійського економіста Дж. А. Гобсона;
• другий етап — 30-50-ті роки — це період пізнього, позитивістського інституціоналізму, який пропонував реформи ринкової економіки для подолання кризових явищ 30-х років, досліджував роль недосконалої конкуренції і ринкової влади монополій; найбільш відомими інституціональними теоретиками цього періоду були американці А. Берлі, Г. Мінз, Дж. М. Кларк, С. Чейз, австрієць Й. Шумпетер, француз Ф. Перру та інші; на цьому етапі до інстутиціональних досліджень прилучились відомі неокласики — Е. Чемберлін із США, П. Сраффа і Дж. В. Робінсон із Великої Британії та інші;
• третій етап — соціально-інституціональний напрям 60-80-х років, або неоінституціоналізм, найвідомішими неоінституціоналістами стали американські теоретики Дж. К. Гелбрейт, У. Ростоу, Р. Коуз, шведський дослідник Г. Мюрдаль та деякі інші сучасні економісти.
Характерною рисою течії інституціоналізму стало те, що її об'єднує не єдина теорія, а спільна методологія, тому в ній, окрім самих інституціоналістів, об'єднались представники різноманітних течій і напрямів - неокласики і кейнсіанці, монетаристи і неоліберали тощо
и мотивами людей рухають насамперед родинні почуття, інстинктивний потяг до знань і високої якості виконуваної роботи.
Інституціоналізм започаткував американський теоретик Т. Веблен. Ця течія економічної думки дуже своєрідна, їй властиві значні особливості.
Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів в ринковому суспільстві. З появою інституціоналізму в економічній науці початку XX ст. відбувся перехід від простого описання і апологетики історичного минулого капіталізму, характерних для «історичної школи», від схоластики маржиналізму «австрійської школи» до опису і класифікації дійсно існуючих явищ ринкової економіки.
Інша важлива риса інституціоналізму — визнання еволюційного розвитку єдино можливою формою економічного і соціального прогресу. Всі без винятку інституціоналісти були принциповими противниками революційних зрушень, пропонували реформістський шлях оздоровлення капіталізму. Вони одними із перших в економічній науці визнали важливу роль держави в організації ринкової економіки, обґрунтували можливість регулювання останньої.
Можна виділити три основних риси, що визначають специфіку методології інституціоналізму:
1) незадоволення надто високим рівнем абстракції, властивого класичній і неокласичній теоріям, особливо статичним характером ортодоксальної теорії цін;
2) прагнення до інтеграції економічної теорії з іншими суспільними науками;
3) незадоволення недостатнім емпіризмом «класиків» і «неокласиків», заклик до деталізації кількісних досліджень.
Пізніше інституціоналізм став дуже широкою течією економічної думки, в якій на грунті спільної методології об'єднались представники багатьох її напрямів.
Ранній інституціоналізм представлений трьома напрямами американського інституціоналізму:
1) соціально-психологічним напрямом Т. Веблена;
2) соціально-правовим напрямом Дж. Коммонса;
3) емпіричним, або кон'юнктурно-статистичним, напрямом В. Мітчелла та його послідовників, а також своєрідним «англійським» інституціоналізмом
За визначенням Сея, політична-економія - наука виключно про спонтанний (стихійний) і об'єктивний економічний устрій, «про закони, які управляють багатствами», вона є простим викладом способу, яким «утворюються, розподіляються і споживаються багатства».
Інституціоналізм виявився реакцією на панування монополій в ринковій економіці. Початковий етап його розвитку характеризувався різкою критикою монополістичних корпорацій, їх спочатку нічим не обмеженого свавілля в період виникнення і початкового розвитку (остання чверть XIX - початок XX століття). В цьому відношенні інституціоналізм став альтернативою неокласичній теорії. Водночас його фундатори критично сприймали й висновки марксистської політичної економії.