Главная Обратная связь Дисциплины:
Архитектура (936)
|
Основні особливості економічних поглядів Вільгельма Рошера
В. Рошер також дотримувався цієї тези, вважаючи, що однотипні господарські системи у різних народів жодним чином не можуть існувати. Економіку слід розглядати як частину національної культури - як господарську культуру. Але В. Рошер в той же час був єдиним представником «старої історичної школи», що приділяв хоча б невелику увагу власне економічної теорії. Він вніс вклад в «теорію цінності і розподілу доходу». В. Рошер взяв за основу теорію факторів виробництва в редакції Ж. Б. Се і з'єднав його з концепцією прибутку Н. Сеніора, маловідомого представника класичної політичної економії. [4] [4] Відповідно до концепції Н. Сеніора, джерелом прибутку є нібито утриманнякапіталіста від поточного споживання. Поєднавши ці концепції, В. Рошер залишився вірний історизму «німців». Він висловив ідею, згідно з якою в процесі господарського розвитку змінюється значимість (і, відповідно, частка в національному продукті) окремих факторів виробництва. На початкових етапах розвитку головну роль грає земля(природа), потім праця і, нарешті, капітал. Таким чином, величина частки доходів власників капіталу в національному доході відображає ступінь розвиненості національного господарства. Основні особливості поглядів Карла Кніса Найбільш радикальним «єретиком» по відношенню до магістрального напрямку економічної науки на II стадії її розвитку (тобто по відношенню до класичної політичної економії) був К. Кніс. Він взагалі заперечував можливість створення економічної науки як такої. Адже наука може існувати тільки там, де є якась повторюваність досліджуваних явищ. Але кожна нація має свій неповторний, унікальний шлях розвитку господарства, тому повторюваність неможлива.Економічні явища за своєю суттю не доступні пізнання. Економісти можуть лише спостерігати їх і давати їм моральну оцінку.
Попередники маржиналізму А. Курно, Г. Госсен, Ж. Дюпої, Й.Г. Тюнен задовго до фундаторів теорії маржиналізму вивчали принципи та ідеї цього напряму економічної думки. Складно віддати перевагу комусь одному з них, оскільки погляди на теоретичні аспекти економічної науки вони виклали майже одночасно. Антуан Курно (1801-1877) - французький математик, філософ, економіст. У 1838 р. вийшла його праця "Дослідження математичних принципів теорії багатства", в якій була зроблена перша спроба дослідження економічних процесів за допомогою методів математики. Курно вивчав поведінку виробничих фірм, що реалізовують продукцію на ринку; іншими словами, його цікавила мікроекономіка. Він увів в обіг поняття "еластичний попит" - зміна попиту у відповідь на зміну ціни. Нееластичними товарами Курно вважав продукти харчування, одяг і взуття. Вчений уперше в історії запропонував модель максимізації прибутку монополістом: в умовах монополії на товар максимальний ефект (прибуток) досягається за рівності граничного прибутку і граничних витрат; при збільшенні числа виробників максимум прибутку виникає за рівності витрат виробництва і середнього прибутку. Йоганн Генріх фон Тюнен (1783-1850) - французький математик, економіст, що видав працю "Ізольована держава в її ставленні до сільського господарства і національної економіки". У цій книзі закладені основи теорії розміщення продуктивних сил і теорії граничної продуктивності. Досліджуючи у своїй праці виробничу функцію, що залежить від чинників виробництва, автор доводить, що найбільший чистий прибуток досягається, якщо граничні витрати кожного чинника виробництва будуть дорівнювати граничній віддачі кожного чинника. Тюнен дійшов думки про те, що бідність і низький рівень життя пов'язані з нестачею вільних земель. Герман Генріх Госсен (1810-1858) - німецький юрист, економіст. Людина, на його думку, прагне до отримання максимальної корисності, тому вчення Госсена полягає в розробці основних математичних принципів теорії граничної корисності. У 1854 р. Госсен опублікував книгу "Еволюція законів людської взаємодії", в якій були сформульовані закони, що широко застосовуються і сьогодні: o перший закон: бажаність певного блага зменшується в міру збільшення пропозиції цього блага; o другий закон; раціональне споживання встановлюється за рівності граничної корисності сукупності споживаних благ. Виходячи з останнього закону, обсяг споживання залежить від ціни товару і платоспроможного попиту. За результатами цих законів формується "принцип рівності граничної норми заміщення" - при існуванні альтернативного розподілу чого-небудь є "ефективний розподіл", відхилення від якого дорівнює втратам від вибору іншого способу. Цей принцип широко застосовується в неокласичній теорії. Жюль Дюпої (1804-1866) інженер, економіст - є автором низки проектів, основним напрямом яких було дослідження "цінового надлишку" - грошового вимірника прибутку підприємця, що отримується внаслідок реалізації одиниці товару за незмінної ціни. Маржинальна революція Маржиналізм (marginale - з фр, "додатковий") - напрям економічної теорії кінця XIX ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничні величини. Маржинальна революція - перехід від концепції класичної економічної школи до неокласичної теорії (маржиналізму). Основні положення маржиналізму такі: o використання граничних величин як інструментів для аналізу змін економічних явищ; o основа вивчення - поведінка окремих фірм і поняття потреби споживача; o дослідження раціонального розподілу ресурсів і знаходження оптимального використання цих коштів; * предмет аналізу - досягнення економікою стійкого стану не тільки на макро-, а й на мікрорівні; o широке застосування математичних методів для оптимального розв'язку статистичних задач; o гедонізм, тобто життя заради щастя. Перший етап маржиналізму (70-80-ті роки XIX ст.) пов'язаний з іменами Уїльяма Стенлі Джевонса (1835- 1882) - фундатора математичної школи, Карна Менгера (1840-1921) - фундатора австрійської школи, Леона Вальраса (1834-1910) - фундатора лозаннської школи. Цей етап отримав назву "суб'єктивного напряму" в політичній економії внаслідок застосування теорії граничної корисності товару як умови визначення цінності товару. Останнє трактувалося з позиції конкретного споживача на психологічному рівні. До недоліків цього етапу відносять такі: o категорія корисності товару розглядалась як незалежна від кількості інших товарів; o оптимальний розподіл ресурсів зводився до максимізації сукупності корисності для суспільства в кількісному вираженні. Другий етап маржинальної революції відносять до 90-х років XIX ст. Виразниками ідей цього етапу є Альфред Маршалл (1842-1924) - професор політичної економії Кембриджського університету, фундатор кембриджської школи; Джон Бейте Кларк (1847-1938) - професор Колумбійського університету, представник американської школи маржиналізму. Для другого етапу характерна відмова від "суб'єктивного напряму" політичної економії і відкидання психологічного аспекту оцінки корисності речей. Заслугою маржиналістів є обґрунтування необхідності спільного вивчення попиту і пропозиції (на першому етапі вивчалися проблеми попиту, а класики віддавали пріоритет проблемам виробництва (пропозиції)). Маржиналісти сформулювали двокритеріальну теорію вартості, базою якої були як граничні витрати, так і гранична корисність. 47. Реформи 1860—1870-х років відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, дали можливість утвердитись їм як пануючій системі. Саме ці реформи дозволили зламати феодальні відносини, завершити промисловий переворот, сформувати ті соціальні групи, які притаманні ринковій економіці. Залишки феодальних відносин, що зберігалися в сільському господарстві, утруднювали розвиток ринкових відносин, які все-таки поступово завойовували позиції як у селянських, так і в поміщицьких господарствах. Помітні зміни відбуваються й у поміщицьких господарствах. Після відміни тимчасовозобов’язаного стану (1881 p.), значна частина поміщицьких господарств так і не змогла пристосуватися до нових умов, і вони змушені були закладати маєтки в кредитних установах або продавати їх. Цe становище ще погіршується у зв’язку зі світовою аграрною кризою 1870-х років, коли різко впали світові ціни на збіжжя через надходження на європейські ринки дешевого американського хліба. В цей період лише в Україні в руки селян через Селянський поземельний банк (створений у 1882 p. для скупки поміщицьких земель з метою наступного продажу їх селянам) перейшло близько 4 млн десятин землi. Якщо в 1877 р. дворянам належало 16 млн десятин, то в 1902 p. — лише 12,2 млн десятин.
48. Промисловий переворот в Україні в складі Російської імперії розпочався
49. Столипінська аграрна реформа була розпочата указом 9 листопада, та зупинена постановою Тимчасового уряду 28 червня 1917 року. Основні положення аграрної реформи, що дістала назву "столипінської" за ім'ям її автора і втілювача в життя голови Ради міністрів П.А.Столипіна були викладені в указі 22 листопаду 1906 р., який після затвердження царем став законом від 27 червня 1910 р. Уряд під час революції 1905—1907 рр. домагався стабілізації становища в країні у напрямі перебудови земельно-аграрних відносин, створивши стан заможних селян. У Російській імперії селянам належало 165, в Україні — 91 млн. десятин надільної і 5,4 млн. десятин приватної землі. Землевласники володіли відповідно в Росії 53, в Україні 10,9 млн. десятин. Тому уряд вирішив розв'язати аграрне питання, зберігаючи поміщицьке землеволодіння, конфіскація якого, на погляд П. А. Столипіна, не могла радикально змінити становище селян. Столипінська аграрна реформа збільшила масштаби переселення з українських земель. Протягом 1907—1912 рр. виїхало близько 1 млн. осіб. Однак багато селян повернулося внаслідок погано організованої переселенської компанії. Так, у 1911 р. в Україну повернулося 68,5 % переселенців. У 1914 р. в Сибіру і Далекому Сході проживало 2 млн. українців. Столипінська аграрна реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного селянського землеволодіння, стимулювала розвиток агрономічних заходів. У 1909—1913 рр. продуктивність сільського господарства зросла в півтора рази. Земські агрономи, які поступово взяли ініціативу в проведенні законів 1910 і 1911 рр., організували прокатні станції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян створювали товариства з оренди землі та колективноговедення рільництва. Однак модернізація українського села здійснювалася повільно порівняно з країнами Західної Європи і була перервана війною 1914 р.1 50. Економічна думка в Україні має багатовікову історію. В другій половині XIX ст. відбувалися величезні зрушення в економіці та соціальній структурі суспільства. Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві. Тогочасна наукова думка й мала дати відповідь не тільки на пи тання щодо перспектив загальноросійського розвитку, а й щодо України, економічна ситуація котрої, як побачимо далі, у деяких відношеннях (особливо щодо форм селянського землеволодіння) була іншою, ніж у більшості російських губерній. Українські економісти зробили вагомий внесок у розвиток світової економічної думки, особливо статистики та математичної школи. Внаслідок загального пожвавлення громадського руху в Україні в Києвіутворилася таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство»(1846—1847), яка проголосила необхідність знищення кріпосництва тацаризму і об'єднання слов'янських народів на демократичній основі. Ідеяскасування кріпацтва і встановлення рівності станів була головною упрограмі товариства. Проте щодо шляхів досягнення цього кириломефодіївціне були одностайні. У товаристві утворилося два напрями:революційно-демократич ний (Т. Шевченко, М. Савич та інші) таліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров таінші). Представники революційно-демократичного напряму були прихильникамиреволюційної ліквідації самодержавства і кріпацтва. Вони закликали всіхчленів товариства до активних дій, спрямованих на підготовку народногоповстання і на повторення 1825 року, але в ширшому масштабі і з участюнароду.
51. Перша світова війна - трагічна подія, що за своїми масштабами й наслідками не мала аналогів у всій попередній історії людства. У ній узяли участь 38 країн світу із загальною кількістю населення понад 1,5 млрд чоловік. На фронти Першої світової війни мобілізовано 70 млн чоловік; близько 10 млн чоловік загинули й померли від ран. Перша світова війна тривала 4 роки 3 місяці й 10 днів (з 1 серпня 1914 р. по 11 листопада 1918 р.).
|