Паризький договір 1951 року та створення Європейського обєднання вугілля та сталі

18 квітня 1951 шістьма європейськими країнами (Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ФРН) було підписано Паризький договір, яким засновано Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС).

Основною метою ЄОВС було сприяння економічному розвитку, зростанню зайнятості і підвищенню життєвого рівня в державах-членах шляхом створення спільного ринку вугледобувної і сталеливарної промисловості та їх похідних. Інститути ЄОВС повинні були забезпечити впорядковане постачання спільного ринку, рівний доступ до джерел виробництва для всіх споживачів, встановлення максимально низьких цін, підтримку умов, стимулюючих нарощування виробництва і поліпшення якості виготовлюваної продукції, раціональне використання природних ресурсів, поліпшення умов праці; сприяти зростанню міжнародної торгівлі і впорядкованому нарощуванню і модернізації виробництва. Цілі ЄОВС свідчили про те, що об'єднання носить чисто функціональний характер і вирішує спеціальне коло завдань і проблем, пов'язаних з розвитком сталеливарної і вугільної промисловості, створенням спільного ринку товарів і послуг в цій сфері на основі принципів, визначених Договором. До інститутів ЄОВС були віднесені Найвищий керівний орган, Загальна асамблея, спеціальна Рада міністрів і Суд ЄОВС. Договір визначив порядок їх формування, принципи функціонування і умови взаємин між цими інститутами. Для розкриття природи інтеграційного об'єднання надзвичайно важливо було визначити, на яких засадах формуються окремі інститути, який об'єм їх повноважень і який порядок їх взаємодії.

Центральне місце в системі інститутів ЄОВС зайняв Найвищий керівний орган. На нього покладалося забезпечення досягнення мети ЄОВС і вирішення практичних задач, пов'язаних із створенням спільного ринку вугілля і сталі. Цей Найвищий керівний орган наділявся правом законодавчої ініціативи, саме він ініціював ухвалення найважливіших рішень. Одночасно він був і основним законодавчим органом ЄОВС, приймаючим обов'язкові за своєю юридичною силою акти і звертаючи їх до виконання. Враховуючи місце і роль Найвищого керівного органу, особливо важливого значення набував порядок його формування і діяльності. Згідно з Договором Найвищий керівний орган складався з представників, які призначалися державами-членами з числа своїх власних громадян. Проте за своїм статусом члени цього органу не були повноважними представниками своїх урядів.

Практично дорадчо-консультативним органом була Загальна асамблея. Формально це був інститут, що здійснює представницькі функції, щось на зразок парламентської установи. Проте Загальна асамблея володіла вельми незначними правами. Можливість самостійної ініціативи і прийняття нею обов'язкових рішень виключалася, а порядок формування Асамблеї за рахунок делегування представників від національних парламентів забезпечував домінування в рамках цього інституту переважно національних інтересів.
Наднаціональним за своєю природою органом ставав Суд ЄОВС. вся система інститутів ЄОВС була організована таким чином, що забезпечувала переважаюче значення інститутів, які втілюють ідеї наднаціональності. Цілком природно, що самі по собі ці принципи, втілені перш за все в структурі і повноваженнях Найвищого керівного органу і Суду ЄОВС, застосовувалися в порівняно вузькій сфері функціональної співпраці держав, які беруть участь в Об'єднанні.

7. Римські договри 1957 та створення європейського економічного товариства та європейського співтовариства з атомної енергії. Два договори, що були підписані в Римі 25 березня 1957 р. і вступили в силу з 1 січня 1958 р., оформили створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом). Договір про Європейське економічне співтовариство порівняно детально і докладно регулює завдання і цілі ЄЕС. Співтовариство покликане забезпечити гармонійний економічний розвиток, неухильне, збалансоване і стабільне економічне зростання, прискорене підвищення рівня життя і зміцнення зв'язків між державами, що об'єдналися (ст. 2 Договору про ЄЕС). В ході подальшого розвитку місія, що покладається на Європейське Співтовариство, була значно розширена. Вирішальним засобом досягнення цієї мети повинні були слугувати створення "спільного ринку" і реалізація чотирьох свобод, що забезпечують його формування і функціонування. До їх числа віднесені свобода руху капіталів, товарів, послуг і робочої сили. Договір уточнює заходи, необхідні для побудови "спільного ринку" і реалізації чотирьох свобод, а також визначає основні етапи такого будівництва. В рамках ЄЕС співвідношення початків міжнаціонального і наднаціонального в побудові і функціонуванні провідних інститутів зазнає певних змін. Рада, що складається з офіційних представників держав-членів на рівні міністрів і втілює в собі безумовно і перш за все початок міжнаціональної співпраці, перетворюється на головний законодавчий орган. Саме Рада приймає найбільш важливі нормативно-правові акти.
Комісія, голова і члени якої призначаються за взаємною згодою державами-членами Співтовариств, яка втілює в собі ідею наднаціональної співпраці, стає інститутом, що здійснює переважне управління справами Співтовариств. Вона майже монополізує право законодавчої ініціативи. Складається як би своєрідна система заборон і противаг. Рада приймає рішення, але ухвалити його у формі нормативно-правового акту вона в більшості випадків не може без ініціативи з боку
Зазнав певних змін і статус Європейської асамблеї, яка з 1962 р. отримала назву Європейського парламенту. Договір про Європейське економічне співтовариство, так само як і Договір про Євроатом, стверджує, що кожне із Співтовариств є самостійною юридичною особою. У цих актах підкреслюється, що Співтовариства користуються і міжнародною правоздатністю, і максимально допустимою правоздатністю в рамках національних кордонів держав-членів Співтовариства, мають право придбання і відчуження рухомого і нерухомого майна, можуть бути позивачем і відповідачем в суді і т.п.