Рокрийте проблеми розселення індо європейських племен аріїв у північно західній індії , дайте визначення арійській проблемі

У верхніх шарах в Мохенджо -Даро і в Хараппа , а також у стародавніх поселеннях Південного Белуджістана були виявлені сліди проникнення в Північно- Західну Індію іноземних племен , які , очевидно , вторглися з заходу. Можливо , що саме ці племена зруйнували давні культурні міста Північної Індії. Оскільки це вторгнення відноситься до середини другого тисячоліття до н. е. . , деякі дослідники схильні його ототожнити із завоюванням Північної Індії арійськими племенами , про яке збереглося міцне спогад в історичній і літературній традиції древньої Індії.Індія в цей період була населена темношкірими племенами , нащадки яких нині збереглися в середній і південній частині Індії і носять назву дравидов . Ця велика група змішаних племен є основним кістяком тубільного населення Індії. Дравіди розпадаються на більш примітивні племена, що живуть в горах і джунглях , і на більш культурні , населяють родючі рівнини. У своєму побуті племена дравидов досі зберегли велику кількість пережитків глибокої давнини , особливо в Деканові , де довго зберігалися звичаї , мова, література й мистецтво древніх часів. Тому деякі індійські дослідники вважають , що доарийских епоха повинна бути вивчена на підставі тих пережитків давньої культури , які збереглися у корінного населення стародавньої Індії , дравидов . В епоху завоювання Індії « арійськими » племенами тубільні племена Індії володіли вже деякою цивілізацією. Вони жили в містах , їх торговці наважувалися на далекі плавання . Можна думати , що арійські завойовники знайшли у тубільців сільську громаду , особливу систему землекористування та податкове обкладення .Північна Індія була завойована племенами , які в середині другого тисячоліття до н. е. . спустилися з гір Гіндукушу і Паміру і наповнили родючі рівнини Пенджабу і верхнього басейну Гангу. Зазвичай ці племена прийнято називати арійськими . Саме слово « арія » в давньоіндійському мовою ( санскрит ) , так само як в давньоперсидської мові слово « Айріяна » , означає: « з хорошої сім'ї » , « благородний » , « аристократ » , будучи, таким чином , соціальним терміном. Очевидно , спочатку так називали себе завойовники , що проникли в Північно- Західну Індію і підкорили місцеве населення. У Рігведі тубільні племена Північної Індії носять назви « млечхаса » ( варвари ) і « Дасаєв » ( ворог ) . Згодом слово « Дасаєв » стало позначати «раб» , що вказує на те , що завойовники звернули в рабство значну частину трудового населення серед підкорених тубільних племен Індії. У творах давньоіндійської літератури йдеться про вигнання підкорених племен « Дасаєв » в гори , про їх частковому знищенні і поневоленні . У епічних поемах « Махабхараті » і « Рамаяні » описуються кровопролитні битви, які відбувалися при захопленні завойовниками Аріаварта - « країни аріїв » , як називали прибульці області Північної Індії. Очевидно , завойовники зайняли територію Пенджабу , спустилися по Інду і через верхів'я приток Інду проникли в долину Гангу. У релігійному збірці - Ведах збереглися вказівки на географічні межі первинного розселення племен , які завоювали Північну Індію. Так , у Ведах згадуються річки Афганістану , зокрема Кабул , згадуються Інд, Ганг , Сарасваті , Гімалаї . Очевидно , до океану завойовники не дійшли. У Ведах не говориться ні про мореплавство , ні про рибальство , а слово « Самудра » , яка означала згодом « океан » , в цю епоху позначало лише нижня течія широкого Інду , яке навіть значно пізніше тубільці називали « морем Сінд ». Таким чином , племена завойовників спершу заселили Пятиречье , а потім почали просуватися на схід , займаючи області за течією Джамни і Гангу.

88) рокрийте проблеми так званої індійської цивілізації (культура Хараппа)

Перші поселення землеробів археологи виявили в низько гірських західних районах долини Інду. їх датують IV тис. до н. е. В середині III тис. до н. е. такі поселення зарясніли вже по всій долині, причому окремі з них, як на той час, можна вважати містами. Отож у Північно-Західній Індії склалася третя після шумерської та єгипетської міська цивілізація епохи бронзи. Вчені називають її по-різному: Індською, Протоіндійською, Хараппською, Доведійською. Географічний ареал цієї цивілізації виходив далеко за межі Індської долини і майже вдвоє перевищував сумарну територію Стародавньої Месопотамії та Стародавнього Єгипту, приблизно дорівнював території сучасної Франції.

Основними вогнищами Індської цивілізації були міста Мохенджо-Даро та Хараппа. Кожне з них займало площу близько 2,5 кв. км, мало потужну оборонну стіну, у Його дво- і триповерхових будинках загалом мешкало до 100 тис. городян. У містах була цитадель, призначена, найімовірніше, для магістрату. В цитаделі Мохенджо-Даро археологи виявили басейн площею понад 83 кв. м, що використовувався для колективних обмивань, пов’язаних з культовою практикою індійців, чи, можливо, для коронації царя, якого вони, на відміну від європейців, не помазували на царство, а окроплювали. Неподалік від цього басейну стояли громадські комори для зерна і щось схоже на залу чи ринок. Широкі міські вулиці, як і в шумерських центрах, перетиналися під прямим кутом. Обабіч вулиць тулилися крамниці та майстерні. Кожна багата садиба мала свою криницю, криниці було вирито також на вулицях. Городяни обзавелись чималою кількістю криниць, мабуть, у зв’язку з тим, що в їхньому релігійному житті важливу роль відігравали ритуальні обмивання. У Мохенджо-Даро існувала найдосконаліша для тієї доби система водопостачання та каналізації, яка мала колосальне значення в умовах тепличного клімату, перенаселеності міста та загальної антисанітарії. Майже в кожному будинку було обладнано душ і вбиральню (в Європі такого комфорту не знали навіть короновані власники Версальського палацу, побудованого чотирма тисячоліттями пізніше).

Прямих доказів існування в хараппських центрах державних інститутів виявити не вдалося, проте індологи майже переконані в тому, що хараппське суспільство мало державу, адже для когось призначалася міська цитадель, хтось пильнував за правильною забудовою міської території та піклувався про її благоустрій. Але яким конкретно був державний устрій хараппських міських общин? Монархічним? Олігархічним? Республіканським? На це запитання відповіді досі немає.

Хараппська цивілізація існувала десь упродовж 2300—1700 рр. до н. е., а потім загинула, хоча й не безслідно. Щодо причин її раптової загибелі висловлюються різні гіпотези.

Протягом тривалого часу індологи поділяли точку зору англійського археолога М. Уїлера, згідно з якою хараппські міста стали жертвою нашестя "арійських" племен. Це наукове припущення базувалося на знахідці в Мохенджо-Даро, де виявлено 18 людських скелетів з явними слідами фізичних пошкоджень. Однак згодом ці кістяки було датовано XVIII ст. до н. е., "арії" ж потрапили в Індію кількома століттями пізніше. До того ж, як установили археологи, післяхараппські культурні нашарування в долині Інду майже не відрізнялися від хараппських, тому навряд чи були "арійськими". Нині індологи здебільшого вважають Хараппську цивілізацію жертвою спричиненої нею ж самою (нераціональним веденням поливного землеробства та хижацьким вирубуванням лісів) екологічної катастрофи. Останнім часом її загибель пов’язують з епідемією малярії (ця гіпотеза базується на результатах використання нових методів обстеження згадуваних 18 кістяків).

Хараппська цивілізація розквітла тоді, коли інші райони Індостану ще жили в первісності. Після її загибелі минуло більш як тисячоліття, перш ніж в Індії знову з’явилася цивілізація — вже в іншому регіоні і в іншій історичній обстановці.