СУТНІСТЬ БЕЗПЕКИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ

Конституція (ст.З) проголосила, що людина, її жит­тя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю. «Кож­на людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави -захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від проти-воправних посягань» (ст. 27 Конституції України)

Цим правом встановлюється, що людина ні перед ким не є юридичне зобов'язаною своїм народженням та життям, що порушення її фізичної цілісності не може бути обумовлено ні суспільними, ні державними, ні службови­ми, ні етнічними, ні релігійними або будь-якими іншими цілями чи інтересами. Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, рівноважливою і для особи, і для су­спільства, оскільки від реального забезпечення цього права залежить не тільки існування окремих людей, але також і розвиток суспільства в цілому. Будь-яка організація, буду­чи суб'єктом певної діяльності, працює тільки тоді надійно, якщо нею передбачена та дотримується необхідна система запобіжних заходів і в першу чергу - заходів безпеки своїх членів. Саме тому управління безпекою персоналу розгля­дається як невід'ємна частина цілісної системи управління. Його мета - забезпечення, наскільки це можливо, для кож­ного працівника безпечних, в тому числі і для здоров'я, умов праці і, таким чином, зберігання людських ресурсів. Це повною мірою відноситься і до безпеки особового скла­ду органів внутрішніх справ.

<<>>
Колегія, керівництво МВС України неодноразово вказували на визнання безумовності пріоритету життя і здоров'я особового складу над будь-якими інтересами чи завданнями оперативно-службової діяльності і про необ­хідність запобігання надзвичайних подій, пов'язаних із втратами та пораненнями працівників органів внутрішніх справ. Небезпека, якої зазнають працівники органів внут­рішніх справ під час виконання службових обов'язків, є рі­зноманітною за змістом, силою впливу, наслідками для здоров'я та іншими характерне гиками. Практика показує, що забезпечення безпеки діяльності особового складу ор­ганів внутрішніх справ ще не знаходиться на належному рівні, поскільки щорічно гине та отримує тяжкі пораненн?, каліцтво, психічний розлад та закінчує життя самогубством значна кількість працівників органів внутрішніх справ.

Діяльність працівників органів внутрішніх справ у більшості випадків пов'язана з небезпекою та стресовими ситуаціями. Своєрідність впливу небезпеки полягає в її постійній потенційній присутності. В одних випадках вона може передбачатись, а в інших виникає раптово. Працівни­ки тільки за певних умов ймовірно прогнозують вчинення опору з боку порушників закону, включаючи застосування вогнепальної зброї.

У той же час можливість нападу на них існує протя­гом усього часу патрулювання, чергування і навіть носіння форми та зброї. В будь-якому випадку працівник органів внутрішніх справ зобов'язаний не втікати від небезпеки, а умовно кажучи, йти їй назустріч.

Виконуючи службові обов'язки, наприклад, по охо­роні громадського порядку в мікрорайоні, розшукуючи озброєних злочинців, беручи участь в оперативних заходах по перевірці місць можливого зборища злочинного елемен­ту, перебуваючи в засідці, працівник органів внутрішніх справ має бути готовим до різних ситуацій, до певного ри­зику для свого життя і здоров'я. З психологічної точки зору такий стан очікування може провокувати імпульсивні, са-мозахисні форми поведінки, авантюрні, неправильні дії, як результат некритичної оцінки ситуації. З накопиченням професійного досвіду у працівників підвищується поріг відчуття небезпеки.

Серед загиблих і поранених переважна більшість працівників, які мали достатній досвід практичної роботи, прослужили в органах внутрішніх справ по декілька років, неодноразово заохочувались керівництвом. У той же час вони, перебуваючи на службі, не завжди були забезпечені засобами особистого захисту, бронежилетами, не володіли досконало правилами застосування зброї, методами зне­шкодження озброєних злочинців, їх переслідування і за­тримання, нехтували іншими правилами професійної поведінки.

Зазначене свідчить про те, що керівники різних рів­нів в органах внутрішніх справ не проявляють належних вимог, а деякі безвідповідально ставляться до організації жорсткого контролю за практичним втіленням стратегічної лінії на запобігання і безумовне викоренення фактів неви­правданих втрат і поранень особового складу. У деяких ор­ганах питання безпеки особового складу не розглядаються на колегіях і оперативних нарадах, не розробляються захо­ди по підвищенню боєздатності підрозділів в цілому і окремих співробітників зокрема, виявляється знецінене ставлення керівного складу до жигтя і здоров'я підлеглих, інструктажі особового складу перед виходом на службу здійснюються поверхово або й зовсім не проводяться, не перевіряється наявність засобів захисту та особистої безпе­ки. Тренування груп захоплення, навчання за оперативними планами практикуються рідко й безсистемне, табельна зброя особовому складу оперативних служб і дільничним інспекторам на постійне носіння не видається, допускають­ся випадки виїзду працівників міліції на місця подій для за­тримання правопорушників не тільки без зброї, а й без за­собів індивідуального захисту, але і в разі їх наявності вони нерідко використовуються безграмотно. За родом своєї дія­льності працівники органів внутрішніх справ змушені пе­реносити такі сильні стреси, які не зустріти ні в якій іншій професії. Дослідження, проведені в різних країнах світу, в тому числі і в Україні, показують, що вірогідність стресо­вих, екстремальних ситуацій, небезпечних для життя в дія­льності поліцейського (міліціонера) становить 7,7 бала і поступається вона лише роботі шахтарів (8,3 бала).

Іншими словами, робота працівника міліції, як і по­ліцейського за кордоном, є однією з найбільш небезпечних, вона перевищує всі інші професії за схильністю до стресу і

<<>>
небезпеки: пожежника (6,7 бала), військового (4,7 бала). працівника банку (3,7 бала) та інших. Важливо враховувати і той факт, що працівник органів внутрішніх справ під час виконання обов'язків сам може бути об'єктом посягання і водночас зобов'язаний припинити всяке посягання на інші об'єкти, що охороняються, чи які він має захищати, тобто свідомо ризикувати своїм здоров'ям чи навіть життям для усунення небезпеки. Жодна з інших посад чи професій цьо­го не вимагає від своїх представників.

Під небезпекою розуміється стан, коли реально іс­нує загроза життю та здоров'ю людини, іншим її ціннос­тям. Залежно від об'єкта, до якого вона має відношення, безпека поділяється на безпеку особистості, безпеку орга­нізації, безпеку суспільства та безпеку держави. Всі ці різ­новиди безпеки тісно пов'язані між собою, від рівня безпе­ки особистості залежить рівень безпеки організації, суспі­льства та держави і навпаки, безпека держави і суспільства створює умови безпеки для організації і окремих її членів на рівні особистої безпеки.

Безпеку особистості можна визначити як стан за­хищеності життєво важливих інтересів індивідуума, його прав та свобод, відсутність небезпеки для його житгя та здоров'я, мінімальний ризику процесі службової діяльності.

Безпека особистості в органах внутрішніх справ до­сягається шляхом високої професіональної виучки, психо­логічної, моральної та фізичної загартованості, ефективної організації бойової та службової підготовки, поліпшення роботи керівників усіх рівнів та кадрових підрозділів з пи­тань добору, навчання і розстановки працівників, створен­ням належної навчальної та матеріально-технічної бази. Безпека працівника органів внутрішніх справ забезпечуєть­ся також створенням нормальних умов службової діяльнос­ті, усуненням екстремальності факторів, які зустрічаються під час виконання ним службових обов'язків. Екстремаль­ність розуміють як умови, що породжують психологічні, емоціональні стреси, чинять надзвичайний вплив на психі­ку людини, В екстремальних умовах порушується звичай­ний режим праці і відпочинку. У екстремальних ситуаціях психічні і інші перевантаження досягають меж, за якими можуть наступити перевтомлення, нервове виснаження,

аффективні реакції, патологічний стан та повний зрив дія­льності.

Здійснення системи заходів, спрямованих на зни­ження рівня професійного ризику, усунення чи зменшення екстремальних умов до безпечних умов діяльності склада­ють сутність управління безпекою працівників органів вну­трішніх справ. Ця діяльність має комплексний характер і вимагає вирішення багатьох економічних, правових, соці­альних, психологічних, педагогічних та інших питань. Вона виходить за межі суто кадрової роботи з особовим складом і стосується всіх управлінських структур.

Обов'язковою умовою ефективності управління безпекою особового складу є врахування низки факторів, які у своїй сукупності визначають рівень особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ, а саме: специфіку умов, змісту та форм професійної діяльності; ступінь про­фесійної захищеності працівника, в тому числі наявність спеціальних заходів матеріально-технічного, управлінсько­го характеру, цілеспрямованої роботи з особовим складом в цьому напрямку; ступінь загальної підготовленості праців­ника та наявність у нього спеціальних знань та умінь по за­безпеченню особистої безпеки при вирішенні професійних завдань, або у ситуаціях, які пов'язані з професійною дія­льністю.

У нашій країні збереження життя та здоров'я пра­цівників правоохоронних органів завжди було і залишаєть­ся одним із найважливіших завдань. Саме тому проблемі управління безпекою персоналу приділяється все більше уваги, ведеться активний пошук шляхів її вирішення. З проблемою охорони життя, здоров'я, честі, гідності та май­на громадян, а також пошуком та затриманням правопору­шників пов'язується забезпечення об'єктивно можливого рівня особистої безпеки працівників навіть аж до відмови у конкретних випадках від ризику затримання злочинців, як­що немає реальної небезпеки для громадян, але є вірогід­ність загибелі працівників. Таким чином, питання забезпе­чення особистої безпеки і громадян, і працівників право­охоронних органів починають розглядатись як єдине ціле.

У підходах до забезпечення безпеки громадян, за­хисту їх прав і свобод та вирішення питань особистої без­пеки працівників немає ніякого протиріччя, вони

<<>>
об'єднуються спільною метою - реальне забезпечення не­від'ємного права на життя і здоров'я.

Розглядаючи сутність управління безпекою працівни­ків органів внутрішніх справ, можна зробити висновок, що:

1. Управління безпекою працівників є безумовним елементом цілісної системи управління органами внутріш­ніх справ і її підсистеми - управління персоналом.

2. Загальна мета управління безпекою працівників -здійснення системи заходів, спрямованих на зниження професійного ризику до реально можливого рівня.

3. Суб'єктами управління безпекою працівників є керівний склад органів внутрішніх справ та структури, що відповідають за роботу з кадрами.

4. Стратегічними завданнями управління безпекою працівників органів внутрішніх справ є: вивчення та аналіз головних факторів і причин трагічних випадків під час ви­конання професійних обов'язків; впровадження спеціаль­них програм по підготовці до дій у небезпечних ситуаціях;

регулювання питань професійного захисту працівників;

усунення небезпечних умов діяльності.

4. Як самостійний напрямок управління персона­лом, управління безпекою працівників потребує відповід­ного наукового, освітнього та практичного супроводження.