Історія торговельної та господарської юрисдикції як передумова сучасної спеціалізації господарських судів

Господарське процесуальне право України є відносно молодою галуззю процесуального права. Його закріплення в системі права пов’язане із закріпленням процесуальної форми діяльності спочатку арбітражних, а згодом - господарських судів України, безпосередніми попередниками яких були торгові суди Європи, комерційні суди Російської імперії, органи державного арбітражу періоду СРСР, арбітражні суди України.

Утворення окремих судових органів для розгляду господарських (торговельних, комерційних) спорів та запровадження особливого порядку їх розгляду мало об’єктивний характер. Ці явища суспільного життя практично супроводжували виокремлення торгового права від права цивільного, що зумовлювалося особливими потребами суспільно-виробничих відносин, та згодом допомогло становленню галузі господарського (комерційного, підприємницького) права. У цьому зв’язку показовою є думка відомого українського мислителя К.Д. Ушинського, який ще у середині XIX ст. дійшов висновку про утворення усередині громадянського суспільства «господарського суспільства»[1]. У практичному плані це означало встановлення особливих, пристосованих до оперативних потреб господарсько-торговельного обігу ефективних процедур розв’язання економіко-правових конфліктів. З наукової точки зору, це є підтвердженням думки академіка І.Г. Побірченка про те, що господарське процесуальне право є процесуальною формою матеріального господарського права[2].

Утворення спеціалізованих судових органів для розв’язання економічних спорів має розгалужену історію в багатьох країнах.

Багато в чому існування таких судів є правовою традицією. Іноді відповідні судові органи ліквідовувалися у зв’язку з періодичним поширенням ідей узагальнення судової юрисдикції. Але в більшості випадків країни, що відчули позитив від окремої спеціалізації господарських (торговельних, комерційних, арбітражних) судів, кожного разу поверталися до відповідної спеціалізації у зв’язку з безперечними позитивами від подібної структури судової системи (Франція, Бельгія, Ісландія, Російська Федерація, Україна тощо).

Геродот зазначав, що в давньому Єгипті іноземним купцям надавалося право обирати зі свого складу суддів для вирішення справ

з морської торгівлі. В Афінах у III ст. до н. е. існував особливий суд - навтодики. У давньому Римі, у період його розквіту, разом із цивільним процесом - «action», існував і особливий процес «recuperacio», що застосовувався при вирішенні торговельних справ.

У XI-XIV ст., у зв’язку із бурхливим розвитком середземноморської торгівлі та виокремленням купецького стану, виникли особливі юридичні форми відносин між його членами. Однією із таких форм було утворення купецьких гільдій (корпорацій) та виникнення окремої консульської юрисдикції. Консулами виступали купці, спеціально обрані для вирішення спорів між членами гільдій від шести місяців до року. Консульська юрисдикція «consoli dei mercanti» послужила основною передумовою виникнення особливого спрощеного процесу з розгляду торговельних спорів. За влучним зауваженням Г.Ф. Шершеневича, тимчасовий характер діяльності консулів був причиною того, що судді не «могли стати формалістами». Судовий розгляд відбувався в стислі строки і без ускладнених процедур, із зобов’язанням сторін з’явитися особисто, без жодних адвокатів. Аналогічні підходи застосовувалися в діяльності особливих судів для розгляду спорів у морській торгівлі «curiae meritimae».

Завдяки поширенню італійського досвіду утворення торговельних (морських) судів згодом виникли, зокрема у Франції на початку у XII ст. тимчасові ярмаркові суди «conservations des foires», а потім - у 1563 р. згідно з едиктом Чарльза IX - перший постійно діючий комерційний суд у Парижі. Значним поступом у становленні окремої комерційної юрисдикції послужило видання у 1673 році за едиктом Луї XIV першого комерційного кодексу Франції (Ordonnance de Commerce), кодифікації морського торговельного права 1681 p. (Ordonnance de la marine), положення яких згодом увійшли до Комерційного кодексу Наполеона 1807 p., книга четверта якого була присвячена комерційному судоустрою і судочинству.

Система французьких торговельних судів значним чином вплинула у XIX ст. на інші держави Європи. Разом з наполеонівськими кодексами ці спеціальні суди завдяки швидкому розвитку торгівлі та промисловості поширилися на Бельгію, Голландію, Іспанію, Італію, Польщу (в одному лише герцогстві Варшавському було відкрито 9 комерційних судів, іменованих за французьким прикла- дом «торговими трибуналами»[3]). Увага до комерційної (господарської) юрисдикції не зменшується з часом. Зокрема, Комерційний кодекс Франції 2000 р. зберіг у майже незмінному вигляді положення про комерційне судочинство.

На вітчизняних теренах господарсько-торговельна юрисдикція має не менші традиції.

Перша згадка про особливу торговельну підсудність зустрічається ще в Статутній Грамоті новгородського князя Всеволода Мстиславовича 1135 p., за якою було засновано Іванівське купецьке товариство та торговий суд.

У багатьох середньовічних містах України, що отримали магдебурзьке право (м. Львів - 1356 p., Кам’янець на поділлі - 1374 p., Луцьк - 1432 p., Житомир - 1444 p., Київ - 1494 p.), магістрати наділялися повноваженнями щодо судового вирішення спорів між купцями.

Спеціальні купецькі суди засновувалися при царі Алексії Михайловичу відповідно до Новоторгового статуту 1667 р. Мали вони форму постійних приказів, що утворювалися для того, аби «купецким людям, волочась по многим приказам, промыслов своих не отбыть и чтоб всякий торговый промысел без волокит множился»[4].

За Указом Петра I у 1699 р. у м. Москві була утворена бурмістерська палата, у в інших містах - земські ізби, що разом із вирішенням фінансових справ виконували й судову функцію. У1718 р. було наказано утворити в містах магістрати «по примеру Риги и Ревеля». У 1719 р. у Петербурзі була заснована Комерц-Колегія, що відала торговими, у тому числі вексельними справами. У містах судові функції отримали магістрати, ратуші, а також суди при внутрішніх митницях.

Ці починання загалом були підтримані за часів Катерини І. Сенатським указом 1727 р. було затверджено Статут про суд митний. Відповідні суди діяли у формі словесних судів, що вирішували справи на підставі усних показань сторін як протилежність панівному в загальних місцях письмовому провадженню. «Словесні суди» мали на меті підтримати оперативність та економічність вирішення торгових спорів: аби купці «в купечестве своем время не тратили и в напрасные убытки от этого не входили».

Зі скасуванням у середині XVIII ст. внутрішніх митниць словесні суди залишилися лише на прикордонних митницях, а комерційні спори були віднесені частково до відання магістратів, а частково - новодворних судів.

На початку XIX ст. в містах починають утворюватися перші, у сучасному розумінні, комерційні суди.

У 1808 р. за Указом імператора Олександра І в Одесі був створений перший на території Російської імперії комерційний суд «подібно до Марсельського або Ліворнського». Створений цей суд був за ініціативою і на прохання відомого Одеського градоначальника і губернатора Новоросійського краю, герцога де Рішельє. Це відповідало власне духу Одеси, створеної як морські і торгові ворота держави, де торговельний стан відігравав вирішальну роль у розвитку міста. Значення цього суду для розвитку економічних відносин Одеси, коли за кілька десятиліть це місто стало третім за масштабом розвитку містом Російської імперії, вельми схвально оцінено сучасниками. Зокрема, B.C. Балух зазначає, що правильні юридичні принципи, покладені в основу організації комерційного судочинства, сприяли розквіту торгівлі та промисловості міста та краю[5].

У подальшому комерційні суди були створені у більшості великих міст імперії, включаючи Санкт-Петербург і Москву, в торгових портах, зокрема Феодосії (1819), Ізмаїлі (1824) тощо.

У середині XIX ст. почали виникати спроби ліквідувати спеціалізовані провадження у комерційних судах. Однак досвід вирішення торгових спорів у цих установах засвідчив, що в містах з активною торгівлею «многосложные торговые споры» від злиття з іншими справами та через застосування норм загального судочинства «подвергались значительным затруднениям». У зв’язку з цим імперським Указом 1832 р. було постановлено «всемерно способствовать успешному движению сей важной части Государственного благоустройства, представили необходимым учредить Коммерческие суды везде...»[6]. Судова реформа 1864 р. майже не торкнулася комерційних судів, хоча й утворила певний дуалізм у провадженнях, що в них застосовувалися[7].

Комерційні суди Російської імперії діяли до 1917 p., коли були ліквідовані більшовиками, що заперечували, як відомо, прогресивне значення торгівлі та комерції. Але, незважаючи на заборону, в результаті частої зміни влади, Одеський комерційний суд з перервами діяв аж до 1920 р.

Спеціалізовані органи з вирішення економічних конфліктів відсутніми були не довго. Спроба заборонити судові позови між казенними установами (Декрет про суд № 2) виявилася невдалою. Економіка навіть соціалістичного типу потребувала спеціалізованих органів із розгляду економічних спорів'1. Це втілилося у створення в СРСР арбітражних комісій (у 1922 р. почала функціонувати Арбітражна комісія при Раді народного господарства та його місцевих органах, а з 5 червня 1931 р. - Державний арбітраж при

Раді Народних Комісарів УРСР і міжрайонні органи Державного арбітражу).

Організаційно органи арбітражу були підпорядковані органам управління народним господарством. У 1929 р. відбулася спроба припинити діяльність відомчих арбітражних комісій, а у 1931 р. - міжвідомчих арбітражних комісій із передачею справ загальним судам. Але вже за кілька тижнів такий крок був визнаний помилковим та утворено органи державного арбітражу із ширшими повноваженнями, ніж це передбачалося для арбітражних комісій.

Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР діяв у майже незмінному вигляді до 1987 р., коли державні арбітражі отримали самостійність від органів державної виконавчої влади.

Майже одразу після свого утворення органи арбітражу отримали спеціальні правила розгляду господарських спорів. Зокрема, у 1922 р. було ухвалено Положення про порядок вирішення майнових спорів між державними установами та організаціями. Це Положення передбачало, по суті, лише особливості застосування цивільного процесуального порядку, що застосовувався у судах. Згодом, відповідно до Правил розгляду спорів органами Держарбітражу 1934, 1963, 1976, 1980 та 1988 років державні арбітражі отримали повний набір процесуальних інструментів для вирішення господарських спорів, що враховувало передусім специфіку арбітражного процесу, його спрямованість на оперативне й ефективне вирішення спорів.

Розширювалася також компетенція державних арбітражів. Ці органи отримали навіть правотворчі повноваження. Значення та якість виданих держарбітражами правил навіть сьогодні є відчутними. Наприклад, досі в Україні успішно застосовуються Інструкції № П-6 та № П-7 про порядок прийняття продукції за кількістю та якістю, прийняті Держарбітражем при РНК СРСР у 1965 та 1966 роках.

Як зазначає професор М.О. Абрамов, постійне розширення компетенції органів державного арбітражу й удосконалення їх діяльності сприяло росту авторитету та значення їх серед інших державних органів1.

Принципово це відбито в Конституції СРСР 1977 р. (ст. 163), де було закріплено положення про вирішення господарських справ органами Держарбітражу.

У 1991 р. на базі органів державного арбітражу на підставі Закону УРСР «Про арбітражний суд» були створені арбітражні суди України. У результаті прийняття цього закону арбітражні суди були остаточно відділені від органів виконавчої влади й увійшли в єдину систему судових органів, що мало принципове значення для забезпечення незалежності судів при здійсненні правосуддя. Необхідність створення арбітражних судів була зумовлена активізацією підприємницької діяльності недержавного сектора економіки, а також необхідністю захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання публічного сектора економіки в умовах реформування та ринкових перетворень.

6 листопада 1991 р. був прийнятий Арбітражний процесуальний кодекс, який суттєво розширив підвідомчість справ арбітражних судів у порівнянні з державними арбітражами. Крім справ у спорах між підприємствами, установами та організаціями, до відання арбітражних судів були віднесені будь-які спори між юридичними особами, в тому числі колгоспами, а також господарські спори за участю громадян-підприємців. Право на звернення до арбітражного суду отримали іноземні компанії. З’явилися такі категорії спорів, як справи про банкрутство, про визнання недійсними актів державних та інших органів.

Одночасно в Україні були створені Вищий арбітражний суд, арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Хоча апеляційного розгляду відповідні провадження не передбачали, але голови обласних арбітражних судів наділялися функціями перегляду в порядку нагляду справ, що розглядалися в цих судах. Вищий господарський суд, відповідно здійснював нагляд за рішеннями арбітражних судів та голів арбітражних судів.

Законом від 21 червня 2001 р. арбітражні суди були перетворені в господарські суди, що усунуло тавтологію у словосполученнях «арбітраж» та «суд», оскільки слово арбітраж у перекладі з французької означає третейський суд. Відповідно назву Арбітражного процесуального кодексу було замінено на Господарський процесуальний кодекс (далі - ГЇ1К), а система господарських судів та порядок господарського судочинства загалом набули сучасного вигляду.

Таким чином, система господарських судів, рухаючись від спеціальних квазісудових органів до спеціальних судових органів із розгляду економічних спорів, відображає загальносвітову тенденцію до виокремлення господарського обігу з-поміж інших сфер людської діяльності та відповідне структурування державних інститутів, що його обслуговують. Турботою держави залишається забезпечення прискореного й ефективного вирішення економічних конфліктів, що сприяє інвестиційній привабливості економік держав. Господарське судочинство повною мірою дає змогу розв’язати це завдання.

§ 2 Система господарських судів України та зарубіжних країн

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності (ст. 22).

Таким чином, господарські суди є спеціалізованими судовими органами в системі судів загальної юрисдикції.

Система господарських судів України є триланковою, складається з місцевих господарських судів (господарські суди областей, міст Києва і Севастополя), апеляційних господарських судів, Вищого господарського суду України.

Місцеві господарські суди утворюються в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі та розглядають у першій інстанції всі справи, віднесені до компетенції господарських судів.

Апеляційні господарські суди здійснюють перегляд рішень місцевих господарських судів, що не набрали законної сили.

Слід ураховувати, що апеляційні господарські суди створюються не в кожній області. Нині в Україні діє 8 таких судів: Дніпропетровський, Донецький, Львівський, Київський, Одеський, Рівненський, Севастопольський, Харківський апеляційні господарські суди. Зокрема, Одеський апеляційний господарський суд розглядає в апеляційному порядку справи, які в першій інстанції розглянуті в місцевих господарських судах Одеської, Миколаївської та Херсонської областей.

Вищий господарський суд України здійснює касаційний перегляд рішень господарських судів, переглянутих в апеляційному порядку. Рішення Вищого господарського суду є остаточними та можуть бути оскаржені до Верховного Суду України лише за виняткових обставин за попереднім допуском колегії Вищого господарського суду України. Структура господарських судів отримала подібний вигляд згідно з Законом України «Про судоустрій та статус суддів» 2010 р. після Рішення Конституційного Суду України 2010 р., яким була визнана неконституційною повторна касація господарських справ до Верховного Суду України.

Значний відбиток на сучасну систему господарського судочинства наклала проведена у 2010 р. реформа судочинства, пов’язана зі створенням адміністративних судів України та набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства. Відбулося віднесення частини господарських спорів публічно-правового характеру до ведення адміністративних судів України. Це значною мірою ускладнило розмежування судових юрисдикцій, адже звичайний критерій спору - його суб’єкти (суб’єкти господарювання чи не- господарюючі суб’єкти) - відтоді не міг бути застосований для визначення підвідомчості справ загальним, адміністративним та господарським судам. Основним для розмежування юрисдикцій став характер спору (публічно-правовий чи приватно-правовий), а суб’єктний склад учасників спору став другорядним критерієм. У свою чергу, це зумовило подальше розширення видів виключної підвідомчості судових справ господарської юрисдикції, коли до відання господарських судів належать певні категорії справ.

Тепер до відання господарських судів України віднесено розгляд усіх приватно-господарських спорів, а також окремих категорій справ, що мають публічно-правові ознаки, зокрема справи про банкрутство, корпоративні спори, справи за позовами Антимонопольного комітету України та Рахункової палати з питань, віднесених до їх компетенції, спори щодо обліку цінних паперів.

Система господарських (комерційних, арбітражних) судів зарубіжних країн

Система спеціалізованого судочинства у справах економічного характеру є надзвичайно розповсюдженою в світі, що зумовлюється потребами розвитку економіки й окремої уваги держави до стимулювання оперативного та фахового вирішення відповідних категорій спорів. По суті, йдеться про економічне правосуддя, яке може ґрунтуватися на універсальній компетенції або стосуватися однієї чи кількох категорій справ[8].

Господарські (комерційні арбітражні) суди зарубіжних країн мають різну організаційну структуру. Вони можуть бути як повністю самостійними, так і входити до складу більш загальних судових органів як відокремлені відділення (палати). Але майже повсюдно ці судові органи розглядають справи за окремою процедурою, пристосованою до потреб господарських (комерційних) відносин.

Найдавнішу історію функціонування мають комерційні суди Франції, що діють в організаційно-правовій формі трибуналів. Зокрема, функціонують торговельні трибунали та трибунали з морської торгівлі. Торговельних трибуналів 227. Назва цих судових органів указує на винятковий характер цих судів, що розглядають спори між комерсантами відповідно до окремої глави Комерційного кодексу Франції, що, таким чином, є джерелом матеріального та процесуального комерційного прав. Трибунал розглядає справи у складі трьох суддів-консулів.

У Бельгії традиції комерційного судочинства не менш сильні. Перші комерційні суди були засновані ще у 1798 p., коли Бельгія була провінцією Нідерландів. Конституція незалежної Бельгії 1831 р. підтвердила самостійність комерційних судів. Сьогодні тут діють 27 комерційних суди, що є повністю автономними судовими органами та вирішують по першій інстанції спори між комерсантами щодо торговельних угод, Торговельних товариств, банкрутства, морського права, а також здійснюють апеляційне провадження щодо рішень мирових судів у справах комерційного характеру. Комерційні суди відправляють правосуддя у складі професійного судді та двох суддів експертів, що представляють ділові кола. Рішення цих судів можуть бути оскаржені до Касаційного суду Бельгії. Компетенція комерційних судів та процедура розгляду комерційних справ врегульована в Бельгії у Судовому кодексі, окремі розділи якого присвячено комерційному судочинству[9].

У Великобританії спеціалізованими судовими органами економічного судочинства виступають Суд із розгляду скарг на обмеження свободи промислу; відділення Королівської лаври Ви- сокого суду Англії: Суд Адміралтейства, у якому розглядаються спори з морських перевезень, зіткнення суден і відшкодуванням пов’язаних із цим збитків, та Комерційний суд, що має свої відділення у Лондоні, Ліверпулі і Манчестері та розглядає спори комерційного характеру. В Англії та Уельсі діє також низка місцевих трибуналів - із питань власності, промисловості, транспорту тощо[10].

В Австрії спеціалізований суд із розгляду комерційних спорів діє у столиці країни - Відні, один має статус суду землі, а другий - окружного суду. В інших землях Австрії комерційне судочинство здійснюють спеціально відібрані судді загальних судів2.

У судовій системі Данії важливе місце відведено спеціалізованому суду з морських та торговельних справ, що підпадає під територіальну юрисдикцію Великого Копенгагена. Діє в країні також і суд у справах про банкрутство.

У Швейцарії в деяких кантонах створено спеціалізовані торгові суди для розгляду комерційних спорів, а також суди з орендних і страхових відносин. У складі цих судів представлені професійні судді (як правило, 2-3), а також представники ділових кіл, обрані кантональними радами[11].

У Португалії як спеціалізовані суди діють арбітражні суди та трибунали з розгляду морських спорів. Цивільний процесуальний кодекс містить окрему главу про арбітражний судовий розгляд.

Окрема увага має бути приділена Ісландії, де у 2004 р. був утворений Комерційний суд із метою «забезпечення кваліфікованого та ефективного розгляду комерційних справ». Цей суд, що діє як відділення Верховного суду Ісландії, має достатньо широку підвідомчість, пов’язану не лише із комерційними спорами приватноправового характеру, а й тими, що виникають із публічно-господарських відносин у випадках, коли це «має наслідки для комерційних інтересів сторін». Наприклад, це стосується сфери державних закупівель[12]. За кілька років комерційний суд Ісландії набув авторитету в юридичних колах країни та в підприємців, «зацікавлених в отриманні швидких та ефективних результатів». Розгляд справ у цих судах підпорядкований суворим процедурам: скорочені строки для виступів сторін, наявність досудової наради, якою, зокрема, встановлюється перелік доказів, обмін експертними висновками до початку розгляду справи, покладення витрат на сторону, що затягує розгляд справи або дії якої призводять до підвищених судових витрат тощо. Ці процедури визнаються «явно покращеними в порівнянні із процедурами, які все ще застосовуються в судах за межами комерційного суду»[13].

Багато штатів у США та Канаді мають власні комерційні суди. Ці суди мають досить розгалужену систему. Зокрема, Суди для комерційних вимог утворені при усіх міських цивільних судах Нью- Йорка, а також районних судах округів Нассау та Суффолк.

Досвід утворення комерційних судів швидко поширюється у США. Нині дванадцять штатів - Флорида, Джорджія, Іллінойс, Меріленд, Массачусетс, Невада, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Північна Кароліна, Оклахома, Пенсильванія і Род-Айленд мають комерційні суди в містах або на рівні штату basis. Одним з останніх доповнив мережу комерційних судів Бізнес-суд штату Флорида, який розпочав свою діяльність в Орландо у січні 2004 р.[14] У штаті Делавер відповідні спеціалізовані функції виконує Канцлерський суд.

Ці суди дають змогу «збільшити якість та передбачуваність судових рішень, пришвидшити розгляд комерційних спорів, знизити витрати на судовий процес та збільшити якість і передбачуваність судових рішень, прискорити вирішення комерційних спорів, знизити витрати на судовий процес для платників податків та утворити судову інфраструктуру, яка приваблює бізнес». Північноамериканські юристи зазначають, зокрема, що завдяки практиці комерційного провадження в штаті Делавар корпоративне право цього штату є найрозвинутішим. У свою чергу це призвело до того, що більшість публічних акціонерних товариств країни зареєстровані саме в цьому штаті. Утворення в 1995 р. комерційного відділення Верховного Суду штату Нью Йорк «допомогло повернути судам Нью-Йорка провідну роль у врегулюванні великих комерційних спорів та підтримало статус Нью-Йорка як кращого місця для ведення бізнесу»[15].

У Хорватії діє цілком відокремлена система комерційних судів, що надзвичайно близько лежить від системи господарських судів України та включає комерційні суди першої інстанції, а також Вищий комерційний суд Республіки Хорватія, що діє як апеляційний суд. Комерційні суди розглядають справи, якщо вони випливають із комерційних контрактів (об’єктивний критерій), а також виникають між особами, задіяними у комерційній діяльності.

У Чехії виокремлені комерційні суди діють на рівні обласних судів у Празі, Брно та Острава. У першій інстанції комерційні справи розглядаються суддями загальних судів, що спеціалізуються на розгляді комерційних справ. Рішення цих судів можуть бути оскаржені відповідно до територіальної підсудності в один із наведених обласних комерційних судів, що слухають справи в апеляційному порядку[16].

Перелік країн, у яких функціонують окремі комерційні (господарські) суди, можна продовжувати. Наприклад, суди комерційної юрисдикції діють в Уганді, Танзанії, В’єтнамі, Ємені, Мальті, Новій Зеландії, Сенеґалі, Південно-Африканській Республіці. В Ізраїлі до економічної юрисдикції можна віднести транспортні суди. В Іспанії - господарсько-адміністративні трибунали, що розглядають економічні вимоги до органів влади. У Китаї діють спеціальні арбітражні комісії. Державний арбітражний суд функціонує в Болгарії. У Швеції - комерційні суди. В Японії торговельні спори уповноважені розглядати торговельні палати префектур2.

Позиції господарських (арбітражних, економічних) судів залишаються традиційно сильними у пострадянських країнах.

Це стосується економічних судів Азербайджану, Молдови, Таджикистану, Комерційної палати Верховного суду Латвії, арбітражних судів Киргизії, господарських судів Вірменії, Литви, Туркменістану, Узбекистану, Республіки Бєларусь.

У Російській Федерації діє окрема ланка арбітражних судів на чолі з Вищим арбітражним судом. Система арбітражних судів повністю виокремлена від ланки загальних судів, очолюваних Верховним судом РФ. Арбітражні суди здійснюють правосуддя в економічних спорах згідно з Арбітражним процесуальним кодексом (2002) та Федеральним Законом «Про арбітражні суди в Російській Федерації» (1995). Компетенція арбітражних судів Російської Федерації багато у чому нагадує компетенцію господарських судів України, що існувала до ухвалення Кодексу адміністративного судочинства (2005) Зокрема, до компетенції арбітражних судів належать справи з економічних спорів, що виникають у цивільних, адміністративних та інших правовідносин між юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та мають статус індивідуального підприємця, між РФ і її суб’єктами, між самими суб’єктами РФ.

Підсумовуючи, можна зазначити, що система господарських (комерційних, економічних) судів країн світу продовжує розвиватися. Цьому сприяють передусім позитивні результати діяльності відповідних судових органів. Практика господарських (комерційних, економічних) судів динамічно відображає потреби господарського обігу в умовах фінансово-економічної кризи, забезпечує реформування економік, особливо тих, що розвиваються, оперативними й ефективними процедурами вирішення економіко- правових конфліктів.

§3 Організація діяльності господарських судів щодо відправлення правосуддя

Вихідні положення щодо порядку організації діяльності господарських судів містяться в Конституції України та Законі України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р., що передбачають організацію діяльності суддів на принципах територіальності та спеціалізації.

Відповідно до ст. 18 Закону «Про судоустрій та статус суддів» суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Виходячи з цього, господарські суди спеціалізуються на розгляді господарських справ. Поняття господарської справи в цьому сенсі є широким поняттям. Воно охоплює певне коло господарських відносин, основаних на конфлікті прав та інтересів учасників господарських відносин, включає як спори між учасниками господарських відносин, так і справи про банкрутство суб’єктів господарювання.

Цій спеціалізації підпорядкована організаційна структура господарських судів, а також процесуальний порядок розгляду господарських справ.

Завдання судів загалом окреслене в ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами України.

Основною (цільовою) функцією господарського суду, виходячи з цього завдання, слід визнати відправлення правосуддя із метою захисту економічних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, забезпечення суспільного господарського порядку в цій сфері.

Поняття та зміст прав і законних інтересів учасників господарських відносин визначається положеннями господарського та цивільного законодавства. Зокрема, у рішенні Конституційного Суду у справі про охоронюваний законом інтерес від 1 грудня 2004 р. роз’яснюється поняття законного інтересу, що підлягає захисту в судовому порядку.

У преамбулі та ст. 5 Господарського кодексу України як основного акта господарського законодавства визначено спрямованість відповідного регулювання на утвердження суспільного господарського порядку. У господарсько-правовій літературі цей порядок визначається як заснована на законодавстві і реальних інтересах суспільства система правових і економічних засобів, спрямована на забезпечення стабільності й ефективності господарювання, задоволення і захист інтересів господарюючих суб’єктів[17].

Решта функцій, які виконуються господарськими судами, є похідними. Але господарський суд не міг би успішно здійснювати свою основну функцію без цих допоміжних функцій. Зокрема, Д.М. Притика визначає такі похідні функції господарського судочинства, як внутрішнє системне керівництво, керівництво вну- трішньоструктурними підрозділами господарського суду, надання Вищим господарським судом роз’яснень господарським судам з питань практики застосування законодавства тощо1.

Господарські суди України входять до системи судів загальної юрисдикції, яка має єдині організаційно-правові та процесуальні принципи функціонування, що відрізняється від порядку здійснення правосуддя в Конституційному Суді України й інших судах, юрисдикція яких визнається Україною (наприклад, Європейському Суді з прав людини). У зв’язку із цим організація діяльності господарських судів багато в чому подібна до організації діяльності інших судів загальної юрисдикції - загальних та адміністративних.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

єдиними засадами організації та діяльності судів;

єдиним статусом суддів;

обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;

забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права;

обов’язковістю виконання на території України судових рішень;

єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності су- дів;

фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

ии рішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суд- д і ж • і. к о го самоврядування.

Виходячи до положень ст.ст. 1-16, 21-25 та інших статей Закону «Про судоустрій і статус суддів» до загальних засад організації діяльності господарських судів можна також віднести:

визначення статусу судів і суддів винятково в Конституції та законах України;

спрямованість діяльності судів на забезпечення доступності правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України;

незалежність судів від будь-якого незаконного впливу, що передбачає недопущення звернення до суду осіб, які не є учасниками судового процесу, заборону втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду; дію суддівського самоврядування для вирішення питань внутрішньої діяльності судів;

— розгалуженість системи, що включає суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України;

— гласність і відкритість розгляду справ;

— провадження судочинства та діловодства державною мовою із можливістю використання регіональних мов або мов меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» у порядку, встановленому процесуальним законом;

— автоматизований документообіг, що передбачає визначення персонального складу суду для розгляду конкретної справи автоматизовано за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг, ураховуючи ступінь завантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог процесуального закону;

— одноособовий і колегіальний розгляд справ відповідно до процесуального закону;

— використання символів судової влади, якими є державні символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України, а також здійснення суддею правосуддя в мантії та з нагрудним знаком;

— спеціалізація суддів на розгляді конкретних справ;

— організаційна структура судів, що включає суддів, помічників, голову суду, заступника голови суду, апарат суду;

— науковий супровід діяльності суддів, що передбачає наявність у складі судів наукових консультантів і науково- консультативних рад у складі Вищих спеціалізованих судів;

— організація в судах служби судових розпорядників, що забезпечують додержання особами, які перебувають у суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні;

— єдність порядку оплати праці судів, їх відпустки тощо;

— єдність порядку притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності;

— рівного представництва суддів господарських судів на з’їзді суддів у поєднанні із суддями загальних та адміністративних судів;

— інформаційне забезпечення діяльності судів, що передбачає утворення в судах бібліотек тощо.

Разом із тим, організація діяльності господарських судів має особливості, пов’язані зі специфікою справ, що ними розглядаються.

Зокрема, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» система господарських судів має специфічний вигляд, тут не утворюються окружні, міські чи районні суди, що притаманні судам інших юрисдикцій. Господарські суди діють у складі місцевих (обласних, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) господарських судів, апеляційних господарських судів та Вищого господарського суду України. Це пов’язано значною мірою з необхідністю врахування специфіки регіонального економічного розвитку й особливих сфер економічної діяльності в Україні.

Контрольні запитання:

1. Назвіть причини та суспільні умови, завдяки яким виникли перші торговельні суди й виокремилося торговельне судочинство?

2. Яку періодизацію історії становлення господарської юрисдикції ви можете назвати?

3. У чому полягає значення комерційного суду м. Одеси для розвитку господарської юрисдикції?

4. Яка система господарських судів України?

5. Охарактеризуйте систему господарських (комерційних, арбітражних) судів у різних країнах.

6. Які завдання та функції господарських судів в Україні?