ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ ТРЕТЕЙСЬКИМИ СУДАМИ І МІЖНАРОДНИМ КОМЕРЦІЙНИМ АРБІТРАЖЕМ 3 часть

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем Украйні, у порядку, передбаченому законом. За наявності обставин, и к і ускладнюють виконання судового рішення, можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, для чого вказану особу наділено сукупністю прав та обов’язків, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

Правовий статус державних виконавців, процедурні питання їх призначення та матеріально-технічного, соціального забезпечення визначені в Законі України «Про державну виконавчу службу».

Сторонами у виконавчому провадженні стягувач і боржник.

Погоджуємося з думкою про те, що самі по собі рішення суду ми іншого юрисдикційного органу (посадової особи) про стягнення з однієї особи на користь іншої автоматично не робить цих осіб сторонами виконавчого провадження. Сторони з’являються лише після його відкриття, тобто після винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження[204].

Тобто виникнення правового статусу сторони виконавчого провадження пов’язується безпосередньо з конкретно визначеним юридичним фактом - оформленням постанови про відкриття виконавчого провадження зі встановленням його сторін.

Відповідно до визначення, що наведено в Законі України «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Водночас, не всі вчені погоджуються з наведеними законодавчо підкріпленими термінами «стягувач» та «боржник», надаючи цим визначенням додаткових характерних рис.

Так, на думку авторів навчального посібника «Виконання судо- ііих рішень» стягувачем є сторона, право якої визнано рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу та реалізується вчиненням па її користь виконання[205].

С. ІЦербак наводить таке визначення стягувача - особа (фізична чи юридична або громадянин-підприємець), яка має право вимагати від інших осіб певних підтверджених виконавчим документом дій або утримання від вчинення дій і яка першим заявила про порушення виконавчого провадження[206].

O.A. Квасніцька, аналізуючи наведені визначення, пропонує таке: «Стягувач - сторона виконавчого провадження, право вимоги якої підтверджено рішенням господарського суду, на користь чи в інтересах якої виданий наказ суду та відкрито виконавче провадження »[207].

Стосовно визначення терміна «боржник», то в цьому випадку також відсутня єдність серед науковців, які по-різному розуміють зміст цього поняття. На нашу думку, найбільш удалим є визначення, яке наведено Ю. Гриньком, який зазначає, що боржником є сторона, обов’язок якої підтверджений виконавчим документом і стосовно якої відкрито виконавче провадження[208].

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен із них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному зі співучасників.

Сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників, повноваження яких мають бути підтверджені довіреністю.

Правовий статус сторони - процесуальне положення, сукупність прав, які належать відповідному суб’єкту в межах учинюваного виконавчого провадження, та обов’язків, які покладені на таку особу.

Спеціальні права та обов’язки, а саме такі, що надані сторонам безпосередньо законодавством у галузі виконання судових рішень, закріплені в ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, кожен стягувач і боржник мають рівні права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, зняття копій, подання додаткових матеріалів, заявления клопотань, участь у провадженні виконавчих дій, надання пояснень, висловлювання міркувань із питань що виникають у ході виконавчого провадження, заявления відводів, оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця тощо. Сторони також мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка підлягає визнанню судом.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

Боржник зобов’язаний у строк, установлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з’явитися за викликом державного виконавця тощо.

Особливим учасником виконавчого провадження є прокурор,який виступає як самостійна сторона чи представник інтересів громадянина або держави.

Прокурор бере участь у виконавчому провадженні у випадку здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа за його заявою.

Іншими учасниками виконавчого провадження, які сприяють учиненню виконавчих дій, є особи, що не віднесені до попередніх груп. Серед них: експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності - суб’єкті' господарювання. До складу цих осіб варто також віднести понятих, а деякі вчені додають до наведеного переліку працівників органів внутрішніх справ[209].

У зв’язку зі змінами, що були внесені до Закону України

• Про виконавче провадження» на підставі Закону від 4 листопада 2010 р. «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів чи інших органів (посадових осіб)», до переліку інших учасників виконавчого провадження в окремих випадках можна віднести Панки та фінансові установи, органи Державної податкової адміністрації та Державного казначейства України.

Державний виконавець зі власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерти або спеціаліста, а в разі необхідності - кількох спеціалістів або експертів із метою з'ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, а для оцінки майна - суб’єктів оціночної діяльності - суб’єктів господарювання.

Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відповідній галузі. Експерт або спеціаліст зобов’язаний дати письмовий висновок із питань, що поставлені йому державним виконавцем у постанові, а також давати усні рекомендації щодо дій, и к і виконуються в його присутності.

Діяльність суб’єктів оціночної діяльності - суб’єктів господарювання врегульована Законом України від 12 липня 2001 р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Згідно зі ст. 5 цього нормативного акта суб’єкти оціночної діяльності - суб’єкти господарювання - це зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб’єкти її підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності.

Оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно- правовими актами, зазначеними, зокрема, в Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», і є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності.

Експерт, спеціаліст та суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання мають право на винагороду за надані ним послуги. Ця винагорода й інші витрати на проведення експертизи належать до витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій.

За відмову або ухилення від надання висновку чи за дачу завідомо неправдивого висновку експерт несе кримінальну відповідальність, про що він має бути попереджений державним виконавцем. Збитки, завдані сторонам неправдивим висновком експерта або спеціаліста, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання несе відповідальність за недостовірність чи необ’єктивність оцінки майна у порядку, встановленому законом.

У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть за просити перекладача. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення, який не може перевищувати 10 днів. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою державний виконавець.

Виконавчі дії можуть провадитися в присутності понятих. Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов’язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв’язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.

Присутність понятих обов’язкова при вчиненні виконавчих дій, пов’язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, у яких зберігається майно боржника, на яке звернене стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в на турі; при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.

Державний виконавець вправі залучати до проведення виконавчих дій працівників органів внутрішніх справ, які здійснюють дії з розшуку боржника, його транспортних засобів; вчиняють примусовий привід фізичних осіб, які викликаються до держав ного виконавця. В присутності та за допомогою останніх також можуть провадитися дії з арешту та опечатування приміщень та інших об’єктів нерухомості.

Варто зауважити, що при виконанні судових рішень, ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності можуть залучатися виключно працівники органів внутрішніх справ. Залучення інших осіб у процесі виконання таких рішень не допускається.

Примусове виконання рішень державною виконавчою службою пд і йснюється на підставі виконавчих документів, визначених у За- ісоні України «Про виконавче провадження».

Перелік виконавчих документів у господарському процесуальному праві дещо відрізняється від тих, що застосовується в інших процесуальних галузях права. Так, у цивільному й адміністративному судочинствах за результатами розгляду судової справи після набуття рішенням суду законної сили як виконавчий документ стороні видається виконавчий лист, а при здійсненні правосуддя и господарських справах в аналогічних випадках судом видається наказ.

Отже, виконавчими документами в господарському процесі є:

— наказ господарського суду;

— ухвали судів у господарських справах;

— постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Для набуття визначеними документами юридичної сили виконавчих, до них висувається низка вимог, установлених ст. 18 Закону «Про виконавче провадження». Зокрема, у виконавчому документі обов’язково мають бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування суду (органу), який його видав;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі, як дата і місце народження боржника, місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, якщо буде встановлено, що виконавчий документ не відповідає окресленим вимогам.

Ухвали господарського суду як виконавчі документи можуть стосуватися, зокрема, вжиття запобіжних або забезпечувальних заходів у господарському процесі, затвердження мирової угоди між сторонами спору тощо.

Зокрема, за заявою позивача ПАТ «А» господарський суд Одеської області наклав арешт на цілісний майновий комплекс, який належить відповідачу ТОВ І «В» на праві власності, про що належним чином виніс

та оформив ухвалу про вжиття заходів забезпечення

позову у спосіб накладення арешту на майно.

Відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на підставі окресленої ухвали було відкрито виконавче провадження та здійснено низку заходів у порядку виконання цього документа, в результаті чого був накладений арешт на цілісний майновий комплекс, який належить ТОВ «В» зі внесенням відповідних даних до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна. Такі дії запобігли відчуженню об’єкта нерухомості відповідачем і, у свою чергу, забезпечили реальне виконання судового рішення в справі про стягнення заборгованості на користь позивача ПАТ «А» за рахунок звернення стягнення на арештоване майно ТОВ «В».

Наказ господарського суду є безспірним виконавчим документом, який надає право стягувачу здійснювати примусове виконання рішення господарського суду.

Наказ видається стягувачеві або надсилається йому рекомендованим чи цінним листом після набрання судовим рішенням законної сили. Зразок наказу господарського суду наведено в додатку 13 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом Голови ВГСУ від 10 грудня 2002 р. № 75.

За змістом ст.ст. 116 і 117 ГПК України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду, апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов’язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ. Отже, ані апеляційні, ані касаційні господарські суди не наділені повноваженнями на видання наказу.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо щодо кожного позову. Якщо судове рішення прийнято на користь кількох позивачів, або проти кількох відповідачів, або якщо виконання має бути проведене в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за цим наказом.

Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Відповідні заяви підлягають розгляду в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і винесенням ухвали. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для здійснення провадження. До розгляду заяви господарський суд мас право зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.

Окремо варто звернути увагу на інформацію, наведену в п. 9 пояснення № 04-5/365. Так, якщо на судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і на виконання якого видано наказ, подано апеляційну скаргу із пропущенням строку її подання, і суд апеляційної інстанції відновить цей строк та прийме скаргу до провадження, то копія відповідної ухвали має бути надіслана органу державної виконавчої служби, якою зазначений наказ прийнято до виконання. Такий наказ відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» повертається до суду, який його видав. У разі коли за результатами апеляційного розгляду оскаржене судове рішення буде залишене без змін, новий наказ на його виконання не видається, а виконується раніше виданий наказ. Якщо на час прийняття судового акта апеляційної інстанції строк для пред’явлення цього наказу до виконання закінчився, зазначений строк підлягає відновленню згідно із ст. 119 ГПК України.

Господарський суд може видати дублікат наказу в разі його втрати, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення наказу до виконання.

До заяви про видачу дубліката наказу, залежно від суб’єкта, який утратив оригінал наказу, мають бути додані:

— довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв’язку про втрату наказу;

— при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ утрачено і до виконання не пред’явлено (ст. 120 ГПК України).

§4

Порядок пред’явлення та виконання актів господарських судів

Розгляд проблематики щодо порядку виконання рішень господарських судів доцільно розпочинати з дослідження питання про порядок відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі пред’явленого виконавчого документа за заявою стягувана, його представника, прокурора, та в інших передбачених законом випадках.

Слід погодитися з думкою М. Штефана, який зазначає, що для реалізації права на звернення до Державної виконавчої служби з заявою про відкриття виконавчого провадження необхідна наявність певних обставин:

1) віднесення виконання рішення, ухвали, постанови судових органів до компетенції Державної виконавчої служби (підвідомчість рішення Державній виконавчій службі);

2) звернення до Державної виконавчої служби у формі заяви з доданням до неї виконавчого документа;

3) відповідність виконавчого документа вимогам, установленим ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»;

4) подання заяви за місцем виконання;

5) подання такої заяви в межах строку, визначеного для пред’явлення виконавчого документа до виконання[210].

Зважаючи на те, що чинним законодавством не встановлений обов’язковий зразок або вичерпний перелік вимог до заяви про відкриття виконавчого провадження, то таке звернення оформлюється зазвичай у довільній формі із загальноприйнятим змістом для забезпечення повноти та достатності викладених у ньому фактів та реквізитів із метою прийняття такої заяви державним виконавцем. Зокрема, заява має бути письмовою, адресуватися конкрётному органу державної виконавчої служби, містити найменування стягувача та боржника, їх місцезнаходження та реквізити, суть вимог, які висуваються, перелік доданих документів, дані про особу, яка підписує заяву, та безпосередньо підпис такої особи, дату подання.

Утім, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих із боржника.

Оскільки за ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа», то вимагається пред’явлення саме оригіналу останнього. Відкриття виконавчого провадження на підставі його копії не допускається.

Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, висунутим до відповідних документів, та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення (ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження»).

Строк пред’явлення виконавчих документів господарських судів, у тому числі наказу, до виконання становить один рік. Цей строк може перериватися на певні періоди дії таких обставин:

а) пред’явлення виконавчого документа до виконання;

6) часткове виконання рішення боржником;

в) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється.

У разі пропуску строку для пред’явлення наказу господарського суду до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути відновлено на підставі ст. 119 ГІІК України. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв рішення, та розглядається у засіданні, про час і місце якого повідомляють ухвалою стягувача і боржника. За результатами розгляду заяви виносять ухвалу, яку надсилають сторонам.

Щодо місця виконання рішення господарського суду, то чинне законодавство виходить із такого. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть учиняти виконавчі дії для виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

Державний виконавець вправі проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Якщо в процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника або з’ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом із копією цього акта до органу Державної виконавчої служби за новим місцем проживання, перебування або місцезнаходженням боржника чи місцем розташування його майна, про що одночасно повідомляє стягувача й орган, який видав виконавчий документ.

Порядок передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 17 травня 2004 р. № 38/5.

Отже, виходячи з досліджених умов у разі додержання заявником правил та вимог, визначених Законом України «Про виконавче провадження», зокрема: стосовно віднесення виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду до компетенції Державної виконавчої служби; звернення до Державної виконавчої служби у формі письмової заяви з доданням до неї оригіналу виконавчого документа; відповідність такого документа вимогам, установленим Законом «Про виконавче провадження»; подання заяви за місцем виконання та в межах строку, визначеного для пред’явлення виконавчого документа до виконання, державний виконавець зобов’язаний прийняти пред’явлений виконавчий документ до виконання та винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Іншими словами, правовими наслідками належного пред’явлення виконавчого документа для виконання органу державної виконавчої служби є відкриття виконавчого провадження та винесення державним виконавцем відповідної постанови.

У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п’ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням із нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог строк для добровільного виконання не встановлюється.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Разом із тим, у разі недодержання або невиконання обов’язкових норм та вимог для відкриття виконавчого провадження, відповідні обставини можуть бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження в разі:

1) пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у ст. 17 Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно в установленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред’явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

6) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим Законом. У разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі цього пункту державний виконавець роз’яснює стягувачу право на звернення до суду із клопотанням про приведення виконавчого документа у відповідність до вимог ст. 18 Закону «Про виконавче провадження»;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою;

8) наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить відповідну постанову у триденний строк.

Постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником у десятиденний строк із дня її надходження.

Порядок здійснення виконавчого провадження врегульований Законом України «Про виконавче провадження» та підзаконними нормативно-правовими актами, які доповнюють та більш розгорнуто деталізують окремі положення закону.

Державний виконавець, відкриваючи постановою виконавче провадження, надає боржнику строк для самостійного виконання судового рішення, а в разі якщо після збігу зазначеного строку боржник не надасть доказів добровільного та повного виконання міста господарського суду, державний виконавець розпочинає примусове виконання.

У цьому випадку з боржника постановою державного виконавця, що затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, додатково стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків під фактично стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника- громадянина і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - із боржника - юридичної особи.

У зазначених розмірах (відповідно 40 та 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та в разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом переказування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Слід розрізняти вказаний строк пред’явлення виконавчих документів та строк здійснення виконавчого провадження. Якщо перший стосується права особи пред’явити виконавчий документ для виконання впродовж установленого проміжку часу, то другий є періодом, упродовж якого державний виконавець зобов’язаний учинити виконання рішення господарського суду.

Так, державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження па період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника.

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, установлених законодавством, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії та при здійсненні виконавчого провадження має право: